Феномен довіри як детермінанта раціональної поведінки в екстремальних умовах

Довіра як чинник розвитку громади, взаємозв'язок рівня її вираженості до себе та до інших. Особливості поведінки особистості в екстремальних ситуаціях. Можливість корекційних впливів, орієнтованих на гармонізацію системи довірчих відносин особистості.

Рубрика Психология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 22.10.2023
Размер файла 649,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Західноукраїнський національний університету

Чортківський навчально-науковий інститут підприємництва і бізнесу

Кафедра фундаментальних та спеціальних дисциплін

ВСП "Чортківський фаховий коледж економіки та підприємництва

Феномен довіри як детермінанта раціональної поведінки в екстремальних умовах

Чекаловська Г.З., к.е.н., доцент

Гриців О.В., викладач

м. Чортків

Анотація

Зростання кількості людей, які стають учасниками екстремальних ситуацій, а також негативний вплив «людського фактору» вимагають розробки психологічних підходів, методів, які б зменшили негативний вплив екстремальної ситуації на особистість. У екстремальних ситуаціях довіра є соціально-психологічною потребою особистості, задоволення якої забезпечує нормальне функціонування її психіки. Довіра надає людині відчуття безпеки, знижує тривожність і невпевненість.

Аналіз різних наукових підходів до визначення феномену довіри дав можливість встановити, що основними складовими відносин довіри, завдяки яким реалізуються її соціально-психологічні функції, є довіра до світу (до інших) та довіра до себе, суперечлива єдність яких забезпечує створення, існування і розвиток особистості зокрема та суспільства в цілому.

Встановлено, що довірче ставлення розвивається в умовах ситуації довіри, виникненню якої передують невизначеність, вразливість, відсутність контролю, відкритість суб'єктів взаємодії. Довіра відіграє важливу роль у міжособистісних відносинах, виступаючи головною умовою формування позитивних взаємин, своєрідним фундаментом людського спілкування.

Доведено, що довіра є складовою життєстійкості особистості, яка формується з рівноваги довіри до світу та довіри до себе. Явища довіри та життєстійкості перетинаються на межі екстремальної поведінки, що дозволяє реалізувати особистістю свій внутрішній потенціал для подолання труднощів та створює нові перспективи розвитку (пошук самого себе, себе нового та непізнаного). Існує зв'язок довіри до себе та життєстійкості: високий рівень довіри до себе сприяє подоланню екстремальної ситуації та особистісного розвитку, а низький рівень призводить до розвитку дезадаптації.

Аналіз наявного арсеналу діагностичних засобів вивчення довіри до себе та інших показав, що вони не лише імпліцитно поєднані, а й фактично відображають різні її аспекти. Описано доцільність використання вибраного комплексу методик для вивчення особливостей розвитку довіри до себе та до інших людей.

Ключові слова: довіра, недовіра, екстремальні умови, життєстійкість особистості, екстремальна поведінка.

Annotation

Trust phenomenon as a determinant of rational behavior under extreme conditions

Chekalovska H.Z., Candidate of economic sciences, associate professor of the department of fundamental and special disciplines, Chortkiv educational and scientific institute of entrepreneurship and business of the West Ukrainian National University

Hrytsiv O.V., Lecturer, Separate Structural Unit of "Chortkiv Professional College of Economics and Entrepreneurship of West Ukrainian National University"

The increase in the number of people who become participants in extreme situations, as well as the negative impact of the "human factor", require the development of psychological approaches and methods that will reduce the negative impact of an extreme situation on a person. In extreme situations, trust is a socio- psychological need of an individual, the satisfaction of which ensures the normal functioning of his psyche. Trust gives a person a sense of security, reduces anxiety and uncertainty.

The analysis of various scientific approaches to the definition of the phenomenon of trust made it possible to establish that the main components of trust relations, thanks to which its socio-psychological functions are realized, are trust in the world (in others) and trust in oneself, the contradictory unity of which ensures the creation, existence and development of an individual in particular and society as a whole.

It has been established that a trusting attitude develops under the conditions of a situation of trust, the emergence of which is preceded by uncertainty, vulnerability, lack of control, and openness of the subjects of interaction. Trust plays an important role in interpersonal relations, acting as the main condition for the formation of positive relationships, a kind of foundation of human communication.

It has been proven that trust is a component of a person's vitality, which is formed from the balance of trust in the world and trust in oneself. The phenomena of trust and vitality intersect at the border of extreme behavior, which allows a person to realize his or her inner potential to overcome difficulties and creates new prospects for development (the search for oneself, a new and unknown self). There is a connection between self-confidence and resilience: a high level of self-confidence contributes to overcoming an extreme situation and personal development, and a low level leads to the development of maladaptation.

The analysis of the existing arsenal of diagnostic tools for studying trust in oneself and others showed that they are not only implicitly combined, but also actually reflect its various aspects. The expediency of using a selected set of methods for studying the specifics of the development of trust in oneself and in other people is described.

Keywords: trust, mistrust, extreme conditions, vitality of the individual, extreme behavior.

Постановка проблеми

Сучасне суспільство безупинно впливає життєдіяльність індивіда. Військові дії, пандемії, нестабільність соціально- економічної та політичної систем, перевантаженість інформаційного простору, збільшення кількості катастроф виступають екстремальними факторами, що стимулюють розвиток стресу. Це все призводить до пошуку індивідуальних шляхів ефективного існування в екстремальних життєвих умовах, що стає викликом сучасності.

У сучасних психологічних дослідженнях простежується тенденція до пошуку психологічних феноменів, які б сприяли оптимальному функціонуванню людини в соціумі, досягненню більш успішних результатів у діяльності і розкритті внутрішніх ресурсів та життєстійкості особистості. Однією з таких важливих координат на життєвому шляху людини виступає довіра, яка стосується свідомості, взаємодії, поведінки, діяльності, спрямованості особистості і життя в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукове осмислення проблеми довіри до себе як найважливішого конструкту особистості, до інших людей та до світу розкривається в працях Б. Банкера, Е. Еріксона, Р. Левицькі, А. Маслоу, Ф. Перлза, К. Роджерса, А. Селігмена, М. Стівенсона, І. В. Антоненко, Г. О. Балла, О. А. Донченко, Н. О. Єрмакова, Г. В. Ложкіна, В.О. Татенко, Т. М. Титаренко та інших зарубіжних й вітчизняних психологів.

Не зважаючи на великий обсяг проведених досліджень, питання довіри не втрачає своєї актуальності, особливо в розрізі її ролі у поведінці особистості в екстримальних ситуаціях.

Мета статті - вивчення взаємозв'язку рівня вираженості довіри до себе, до інших та особливостей поведінки особистості в екстремальних ситуаціях, пошук можливостей корекційних впливів, орієнтованих на гармонізацію системи довірчих відносин особистості.

Виклад основного матеріалу

Вихідною психологічною умовою виникнення взаємин між людьми є довіра. Феномен довіри образно визначають як «категорію підвищеної складності». Це, перш за все, пов'язано зі змінністю, багатогранністю та багатофакторністю даного явища.

Погляди на поняття довіри часто залежать від аспектів розгляду і від того представники якої психологічної галузі займаються її вивченням.

Не лише міжособистісні стосунки, ефективне ділове чи особисте спілкування, а й існування, функціонування та розвиток кожного суспільства з моменту його існування, незалежно від того, усвідомлювалося це чи ні, засноване на довірі як основі всього, що існує у світі і має майбутнє. Ця обставина зумовила підвищення інтересу до феномену довіри в західній психології ще в середині минулого століття, тоді як до вітчизняної та пострадянської психології проблема довіри «прийшли» на кілька десятиліть пізніше [1].

На сьогоднішній день не тільки відсутня єдина цілісна психологічна концепція довіри, але й немає згоди серед вчених навіть у трактуванні цього феномену: від найбільш поширеного «позиція», «ставлення» (Т. Скрипкіна, А. Купрейченко, Д. Лисенко, С. Табхарова, Т. Пухарєва), - до специфічних «узагальненого очікування» (Дж. Роттер), «очікування» (П. Штомпка), «механізму соціальної взаємодії» (А. Селігман), «роль» (Г.-В. Бергоф, Б. Ворнефельд) або вихід за її межі (А. Селігман) - з підкресленням її очевидного зв'язку з моральністю особистості.

Багато вчених досліджували питання міжособистісної довіри. Дж. Сімпсон зазначає, що існують два основні підходи до розуміння довіри до іншої людини, міжособистісні, які сформувалися історично: перший - диспозиційний: «довіра передбачає загальні переконання та установки щодо ступеня, до якого інші люди ймовірно будуть надійними, готовими до співпраці, або корисний в експериментальних ігрових ситуаціях або в контексті повсякденного життя» [2]. Другий - з 1980-х років довіра «почала зосереджуватися на конкретних партнерах і стосунках» - діадична (міжособистісна) довіра - це психологічний стан або орієнтація довіреної особи, від якої особа певним чином незалежна (тобто, перший вимагає співпраці другого для досягнення цінних результатів (наслідків) або ресурсів). Цей підхід робить висновок, що довіра у стосунках зростає, коли: результат власних інтересів кожного партнера означає найкраще для його або її партнера чи стосунків; обидва партнери вважають, що дії їхнього партнера є найкращими для стосунків, навіть якщо вони шкодять їхнім власним інтересам [3].

На думку багатьох дослідників, кожному актові людської взаємодії завжди притаманна відповідна міра довіри. Польський психолог Є. Мелібруда наголошує, що «довіра породжує у відповідь довіру. Довіра - завжди ризик, без якого немає справжнього взаєморозуміння» [4]. Довіра є основною умовою формування позитивних міжособистісних відносин: довірчі взаємовідносини зменшують психологічні бар'єри під час спілкування, допомагають людині швидше адаптуватися в нових умовах, екстремальних ситуаціях. Тому, актуальним для сучасної психології є вивчення процесу формування довіри в міжособистісних відносинах, передумов її виникнення та закономірностей функціонування у різних життєвих обставинах, зокрема й в критичних.

Разом із чинниками, що впливають на актуальний рівень довіри у взаєминах, варто зазначити й найбільш значущі детермінанти довіри. Важливими визначниками довіри в міжособистісних відносинах є ціннісні орієнтації, оцінки та настанови суб'єктів.

Другою детермінантою довіри є безпека вчинків, поведінки об'єкта щодо суб'єкта. Дотримання визначених норм і правил взаємодії, виконання зобов'язань сприяють формуванню в суб'єкта впевненості в безпеці об'єкта відносин. Реальна або потенційна небезпека у взаєминах деструктивно впливає на рівень довіри між індивідами, призводить до конкурентної поведінки та конфліктів [5].

Третьою вагомою детермінантою довіри у взаєминах дослідники вважають упевненість у надійності іншої людини. Почуття впевненості щодо об'єкта довіри формується здебільшого на основі спільного досвіду попередньої взаємодії, а також на основі позитивних характеристик та відгуків про нього. Персоніфікованими маркерами надійності зазвичай виступають передбачуваність, чесність, порядність і компетентність людини, яка сприймається.

Аналізуючи динаміку міжособистісної довіри, П. Штомпка виділяє первинний і вторинний рівні цього феномену [6]. Спочатку довіра до іншої людини формується на основі первинного імпульсу довіри. На цьому етапі визначальне значення належить характеристикам зовнішності та поведінки об'єкта довіри, а також його статусним і соціально-рольовим позиціям. Схожої думки дотримується Л. Гозман, який зазначає, що на перших етапах спілкування людей найбільший вплив мають відкриті для спостереження характеристики людини: соціально-демографічна належність, символи соціального статусу тощо. Головною серед цих характеристик є зовнішність, ступінь фізичної привабливості, поведінкові патерни. На думку вченого, зазначені характеристики є детермінантами атракції, яка виникає за принципом схожості. Л. Гозман припускає, що віддання переваги схожим людям пов'язане з намаганням гарантувати собі психологічну безпеку та комфортність спілкування: людина в такому разі більш зрозуміла та передбачувана [2].

Надалі, на думку П. Штомпки, набувають значення такі чинники, як репутація, відгуки інших, рекомендації. Початковий імпульс довіри залежить також від соціальних уявлень, настанов, стереотипів і упереджень стосовно різних соціальних груп. Соціальна роль, що приписується людині, позначається на наборі якостей, якими наділяють її люди. Водночас суттєву роль у процесі сприйняття соціально-рольової позиції об'єкта довіри будуть відігравати еталони-вимоги, сформовані в людини протягом життя [6]. Отже, перший рівень міжособистісної довіри залежить від суб'єктних і об'єктних чинників та характеризується аналізом доступних для сприйняття соціально- психологічних характеристик партнерів із взаємодії, формуванням раціональної й емоційної готовності до здійснення довірчих дій.

Вторинний рівень у структурі довіри, за П. Штомпкою, залежить від контекстуальних і ситуативних чинників, які сприяють або перешкоджають довірі. Важливими чинниками є доступність до повної та достовірної інформації щодо учасників взаємодії, наприклад, зрозумілий і не двозначний статус іншої людини, прозорість і відкритість діяльності організації.

П. Штомпка зазначає, що наступний рівень у структурі довіри вже будуватиметься не на враженнях або імпульсах, а на раціональному оцінюванню дій людини, що виправдовує або не виправдовує довіру. Важливу роль на цьому етапі відіграє власне інтерпретація суб'єктом причин і мотивів поведінки об'єкта довіри - каузальна атрибуція [6].

На нашу думку, у процесі сприйняття іншої людини причинна інтерпретація її поведінки індивідом суттєво впливає на динамічність довіри: рівень довіри може збільшуватись або зменшуватись.

Отже, довіра трактується як елементарні психологічні відносини між людьми та розглядається як перший і найважливіший компонент виникнення й існування соціально-психологічної спільноти «ми».

Події останнього року показали практичну значимість проблематики впливу екстремальних умов життєдіяльності та екстремальних факторів на кожного з нас.

Сучасні ситуація в Україні, участь у бойових діях, умови проживання українців на тимчасово окупованих територіях є такими умовами, за яких характеристики екстремальності виражені максимально та супроводжуються постійною дією специфічних стрес-факторів бойової обстановки. Сьогодення є специфічним життєвим досвідом, який викликає істотні зміни у смисловій сфері особистості: відбувається формування унікальної системи цінностей, яка забезпечує виживання в екстремальних умовах, змінюється значущість окремих цінностей, що приводить до зміни в загальній структурі цінностей.

Невід'ємним атрибутом вищезазначених феноменів є довіра. Так, М. Варій зазначає, що внаслідок зародження у свідомості воїнів почуття довіри до товаришів по службі формуються позитивні міжособистісні відносини. Їх основою є взаємні, переважно емоційні реакції, які трансформуються у стійкі та міцні почуття товариства, взаємної прив'язаності [7].

Довіра відіграє значну роль у групових процесах військового підрозділу, зокрема формуванні психологічного клімату, згуртованості. У бойових умовах міжособистісні відносини виходять на тісніший та глибший рівень. Під час війни доводиться довіряти один одному своє життя, тому довіра у взаєминах, єдність дій, дає можливість приймати відповідальні рішення в екстремальних ситуаціях.

Бойові умови характеризуються постійним впливом на індивіда психотравмуючих чинників. На думку вчених, у небезпечних ситуаціях поведінка населення залежатиме не тільки від стану психіки , індивідуальної психологічної стійкості до впливу психологічних та фізичних навантажень, а й від рівня довіри до ЗСУ [8].

Таким чином, довіра є соціально-психологічною потребою. особистості, задоволення якої забезпечує нормальне функціонування її психіки в екстремальних умовах. Довіра надає людині відчуття безпеки, знижує тривожність і невпевненість, послаблює негативний вплив страху та паніки. особистість екстремальний гармонізація довірчий поведінка

Залежно від завдань дослідження в даний час створено широкий спектр діагностичних методик до оцінки різних видів довіри особистості, зокрема довіри до світу, до себе, до інших людей. Як найбільш ранні методичні прийоми слід відзначити опитувальники, які розробили У. Фей, М. Розенберг, Дж.Б. Роттер, Л. Райтсман та ін. Методика «Віра в людей» М. Розенберга оцінює загальну довіру до людей та людської спільноти, а не до конкретних соціальних груп та їх представників. Дж.Б. Роттер є автором методики, яка оцінює узагальнені очікування особистості щодо інших людей, соціальних груп, соціальних інститутів та світу в цілому. Довіра особистості оцінюється за рівнем згоди [9].

Альтернативою узагальненого підходу до довіри, представленого в описаних методиках, є «Специфічні шкали довіри», які розробили С. Джонсон-Джордж та У.С. Свеп. Шкали оцінюють довіру особи іншій людині за чотирма категоріями відносин: довіру іншій щодо матеріального майна, довіру у сфері виконання обіцянок, довіру таємниць та конфіденційної інформації, довіру, пов'язану з фізичною безпекою.

За аналогічним принципом побудовано «Рефлексивний опитувальник рівня довіри себе» Т.П. Скрипкіної [10]. Ця методика оцінює ступінь довіри особистості собі у різних сферах життєдіяльності, зокрема у професійній, інтелектуальній, побутовій, сімейній тощо.

Окрему групу утворюють методики, які оцінюють ступінь довіри у різних сферах життєдіяльності, та підстави довіри особистості. Так, Дж.К. Ремпелі Дж.Ж. Холмс створили методику, що оцінює виразність у відносинах особистості з близькими людей наступних трьох компонентів довіри: надійності («Я впевнений, що партнер не поводитиметься нечесно по відношенню до мене, навіть якщо знає, що його не зловлять на обмані»), передбачуваності («Мій партнер дуже послідовний») та віри («Я можу покластися на партнера, навіть якщо покажу йому свою слабкість»).

Велика кількість середовищних і мотиваційних факторів призводить до того, що фактично відсутній зв'язок між аттитюдами довіри, виміряним за допомогою опитування, і довірчою поведінкою, що спостерігається.

Широкий репертуар діагностичних прийомів довіри членів групи до окремих його представників створено фахівцями у галузі психологічного тренінгу. Розроблені ними ігри та вправи дозволяють не лише оцінювати ступінь довіри у групі, а й формувати відносин довіри, згуртованість та толерантність. Поряд із іграми, усунути психологічні та соціальні бар'єри при діагностиці довіри до інших людей здатні проективні методи.

У сучасних соціально-психологічних, економіко-психологічних та соціологічних дослідженнях нерідко використовують пряму оцінку респондентами рівня довіри до того чи іншого об'єкта.

Однак можливий і інший підхід до аналізу особливостей довіри та недовіри особистості - через аналіз взаємовідносин із конкретними людьми, яким особистість довіряє та не довіряє найбільшою мірою. Такий підхід, реалізований у згаданих вище методиках Дж. Ремпела та Дж. Холмса, Р. Левицькі, М. Стівенсон та Б. Банкер, а також П. Рінга та А. Ван де. У даних опитувальниках використовується наступний прийом: респонденти оцінюють виразність певних характеристик у відносинах з певними людьми. Інструкція таких методик передбачає зіставлення за однойменними шкалами оцінок ставлення до людини, якій довіряють, і до людини, яка довіри не виправдала. Їхня величина є показником значущості даного показника для довіри/недовіри особистості. Тобто, чим вища різниця оцінок за шкалою надійності у відносинах до цих двох категорій людей, тим більш значуща надійність у формуванні довіри чи недовіри особистості.

Цей принцип використовується і в різного роду опитувальниках довіри/недовіри особистості іншим людям. У цього прийому, як і будь-якого іншого, існує низка обмежень. Насамперед вони пов'язані з тим, що відносини з конкретними людьми відрізняються неповторністю та своєрідністю, які не завжди можна інтерпретувати як стійкі особистісні особливості довіри та недовіри. Крім того, більшість людей, які оточують особистість може бути віднесена до двох категорій, що розглядаються (людина, якій довіряють, і людина, якій не довіряють, найбільшою мірою). Тому складно сказати, якою мірою оцінки відносин з цими категоріями дозволяють прогнозувати особливості довірчих відносин у професійній, дружній та інших сферах життя людини. Проведені емпіричні дослідження дозволили внести у це питання певну ясність. За результатами кореляційного аналізу, найбільші зв'язки з відносинами в колективі організації мають оцінки ставлення особи до людини, яка довіри не виправдала. Цей результат свідчить, що до даної людині проявляються найбільш значні і стійкі особливості довіри/недовіри до інших людей [63].

Для визначення сутності довіри населення в екстремальних умовах та підтвердження теоретичних положень ми провели емпіричне дослідження, суть якого полягає в діагностичному зрізі досліджуваних за рівнем довіри до себе та життєстійкості особистості в екстремальних умовах. В емпіричному дослідженні ми використали такі діагностичні методики:

1. Опитувальник «Самооцінка життєстійкості» (Модифікація опитувальника Форверга на контактність Т.А. Ларіна) [11]. Призначення опитувальника полягає у визначенні рівня свідомості та сформованості особистісних складових життєстійкості, які виявляються у спілкуванні.

2. Рефлексивний опитувальник рівня довіри до себе Т.П. Скрипкіної [10, 172], який ми використали з метою виявлення рівня довіри до себе на основі самозвітів піддослідних.

Вибірка досліджуваних склала 60 осіб, це студенти віком 18-22 років та зрілі особистості віком 50-55 років.

Проаналізуємо результати методики «Самооцінка життєстійкості», які подані на рис. 1.

Рис. 1. Результати опитувальника «Самооцінка життєстійкості»

1 - низький рівень свідомості та сформованості складових життєстійкості,

2 - середній ступінь вираженості життєстійкості,

3 - життєстійкість є характерною рисою,

4 - активно проявляється життєстійкість,

5 - властивість притаманна повною мірою.

Результати свідчать, що у 0% піддослідних низький рівень свідомості та сформованості життєстійкості, у 8% випробуваних - середній ступінь вираженості життєстійкості, 32% досліджуваних визначають життєстійкість як характерну межу, 58% досліджуваних активно виявляють життєстійкість і 2% випробуваних повною мірою виявляють досліджувану властивість.

Помітно, що більшість досліджуваних активно проявляє життєстійкість, що спонукає та спрямовує індивіда на співпрацю, забезпечує реалізацію здатності самостійно знаходити шляхи вирішення проблем. Це пояснюється особливостями адаптації до екстремальних умов.

Загалом за вибіркою ми можемо помітити більш менш сформовану таку особистісну рису як життєстійкість і навіть осмислену респондентами на даному етапі їх життя.

Згідно з рефлексивним опитувальником довіри до себе у 85% досліджуваних високий рівень довіри до себе, у 15% піддослідних - середній рівень довіри до себе та у 0% піддослідних - низький рівень (рис. 2).

Рис. 2. Результати опитувальника довіри до себе

Бачимо, що більшість досліджуваних цієї вибірки довіряють собі, а отже усвідомлюють свої можливості та особливості, саморефлексують та виявляють саморозуміння.

У всіх сферах життєдіяльності, які представлені у діагностичній методиці, досліджувані виявляють довіру до себе, зокрема у сфері сім'ї, - 91% досліджуваних має високий рівень, 8% піддослідних - середній та 0% піддослідних - низький рівень; у професійній сфері - 77% досліджуваних мають високий рівень, 23% випробуваних - середній та 0% випробуваних - низький рівень; у сфері соціальних контактів - 70% досліджуваних мають високий рівень, 30% досліджуваних - середній та 0% піддослідних - низький рівень, що зображено на рис. 3.

Рис. 3. Показники довіри до себе у різних сферах життєдіяльності: 1 - сфера сім'ї, 2 - професійна сфера (навчальна діяльність), 3 - сфера соціальних контактів

Для уточнення результатів порівняємо результати методик у двох групах випробуваних: у студентів та осіб зрілого віку.

За методикою «Самооцінка життєстійкості» ми отримали такі показники: у студентів найбільший відсоток (60% піддослідних) за рівнем «активно проявляється життєстійкість», для 29% піддослідних - життєстійкість є характерною рисою, 9% досліджуваних виявляють середній рівень життєстійкості, 0% піддослідних - низький рівень та 2% піддослідних - дуже високий рівень життєстійкості.

У зрілих осіб найбільший відсоток (52% випробуваних) за рівнем «активно проявляється життєстійкість», для 37% піддослідних - життєстійкість є для них характерною рисою, 7% досліджуваних виявляє середній рівень життєстійкості, 0% випробуваних - низький рівень та 4% випробуваних - дуже високий рівень (рис. 4).

Рис. 4. Показники життєстійкості студентів та зрілих осіб: - низький рівень свідомості та сформованості складових життєстійкості, 2 - середній ступінь вираженості життєстійкості, 3 - життєстійкість є характерною рисою, 4 - активно проявляється життєстійкість, 5 - властивість властива повною мірою.

Згідно з опитувальником довіри до себе у переважної більшості опитаних високий рівень довіри до себе: у 88% студентів та 78% досліджуваних зрілих осіб. У 12% студентів та 22% досліджуваних зрілих осіб - середній рівень прояву довіри до себе, і у обох групах відсутній низький рівень довіри себе (рис. 5.).

Рис. 5. Рівень довіри до себе у студентів та зрілих осіб

Однак нас цікавить питання взаємозв'язку довіри до себе та життєстійкості. Для цього ми використали кореляційний аналіз між студентами та зрілими особами (за ф-фішером) Пірсона.

Відповідно до нього г = 0,4 при p>0,01. Це вказує на невисокий позитивний нелінійний зв'язок між досліджуваними феноменами, підтверджуючи думку, що довіра до себе безпосередньо пов'язано з життєстійкістю особистості та є її складовою, що і треба було нам довести.

Таблиця 1

Порівняння показників життєстійкості у студентів та зрілих осіб

N=38 (студ.)

N=22 (доросл.)

фІ

Р

%

фрад

%

фрад

1

0%

0

0%

0

0

>0,05

2

9%

0,609

7%

0,536

0,32

>0,05

3

29%

1,137

37%

1,308

0,75

>0,05

4

60%

1,772

52%

1,611

0,71

>0,05

5

2%

0,284

4%

0,403

0,52

>0,05

Таблиця 2

Порівняння показників довіри до себе між студентами та зрілими особами (за ф-Фішером)

N=38

студ.)

N=22 (доросл.)

фі

Р

%

фрад

%

фрад

Високий

88%

2,434

78%

2,165

1,18

>0,05

Середній

12%

0,707

22%

0,976

1,18

>0,05

Низький

0%

0

0%

0

0

>0,05

Високий рівень життєстійкості дає можливість підтримувати оптимальний рівень психологічного комфорту, відчувати безпеку, стабільність та захищеність в екстремальних умовах; зберігати своє психологічне здоров'я, підтримувати віру в себе та довіру до оточуючих при їх реалізації.

Формування оптимального рівня довіри до себе залежить від того, наскільки людина здатна ставитися до своєї суб'єктності як до цінності та водночас відповідати світові, в якому вона живе.

Довіра до себе як суб'єктний, рефлексивний феномен, дозволяє особистості посісти певну ціннісну позицію по відношенню до самої себе, до світу і будувати власну життєву стратегію, виходячи з цієї позиції. Довіра до світу розуміється «як специфічний, суб'єктний феномен, сутність якого полягає в специфічному ставленні особистості до різних об'єктів або фрагментів світу» [2].

Науковці зазначають, що довіра до себе не може бути без довіри до світу, в іншому випадку зруйнується вся система «людина і світ», що може існувати тільки як цілісна система. У певних випадках особистість, яка прагне набуття довіри до світу, діє в логіці адаптивності, в інших випадках - вона рухається шляхом набуття довіри до себе, й тоді вона спроможна, вийти за межі ситуації.

В психології давно, викликають зацікавленість особливі пари психічних явищ, які розглядаються як протилежні і традиційно досліджуються як взаємопов'язані, але з протилежними знаками, наприклад: придатність - непридатність, терпимість - нетерпимість, задоволеність - незадоволеність, конформність - неконформність. Поняття «довіра» і «недовіра» також належать до даної категорії явищ.

Тому, розпочинаючи емпіричне дослідження головних критеріїв довіри/недовіри до інших людей, схильності до підміни довіри вірою та розрахунком, доцільно зауважити, що вони є як відносно автономні і не пов'язані між собою, так і взаємозв'язані, позаяк існують різні ступені довіри/недовіри та перехід одного феномена в інший.

Дослідження особливостей довіри/недовіри до інших людей здійснено з використанням методики А.Б. Купрейченко [10]. Дана методика включає п'ять «симетричних шкал» довіри і недовіри: «надійність», «передбачуваність», «приязнь», «єдність», «розрахунок».

Методику Р. Левицькі, М. Стівенсона і Б. Банкер ми обрали тому, що вона дає можливість оцінити ступінь міжособистісної довіри і недовіри [9].

В дослідженні ми використали також методику «Віра в людей» (автор М. Розенберг), яка дозволяє дати оцінку загальній довірі досліджуваних до суспільства в цілому [12]. Випробуваний з пар протилежних суджень має вибрати твердження, яке йому ближче. Дана методика міряє ступінь віри в здатність більшості людей до співробітництва, взаємодопомоги, прийняття відповідальності.

Процедура дослідження довіри особистості була наступною: досліджувані відмічали виразність показників довіри/недовіри (надійності, передбачуваності, єдності) у відносинах із людиною, якій вони найбільше довіряють (Д), а опісля у взаємовідносинах з людиною, яка не виправдала довіри (Нд). Результати дослідження подано у табл. 3.

Таблиця 3

Ступінь диференціації показників довіри і недовіри у до сліджуваних

Показники довіри (Д)

X±Sx

Показники недовіри (Нд)

X±Sx

Д Д-Нд.

Надійність

4,35±0,46

Надійність (Нд)

2,29±0,69

2,06

Передбачуваність

3,79±0,59

Передбачуваність (Нд)

2,65±0,68

1,14

Приязнь

4,37±0,56

Приязнь (Нд)

2,46±0,78

1,91

Єдність

3,86±0,71

Єдність (Нд)

2,31±0,66

1,55

Розрахунок

3,89±0,66

Розрахунок (Нд)

2,87±0,58

1,02

Із результатів, поданих у табл. 3, випливає, що у вибірці ступінь диференціації (різниця рівнів суб'єктивного відчуття «надійності», «передбачуваності», «єдності») по відношенню до людини, якій довіряю найбільше, і по відношенню до людини, яка не виправдала довіри, максимальна за єдиною шкалою - «надійність» і найменш виразна за шкалою «передбачуваність».

Одержаний результат логічний, адже дії людини, яка заслуговує на довіру, не завжди очікувані, але є такими, які в цілому не несуть загрози.

Зафіксовано показники мінімуму (1) і максимуму (5) змінних, які показують, що позитивне ставлення до людини, яка не виправдала довіри -не є одиноким явищем в умовах сьогодення. Результати свідчать про те, що ставлення до людини якій найбільше довіряє досліджуваний, більш позитивне, аніж до людини, яка не оправдала довіри.

Випробувані показують більш високі оцінки «надійності» (4,35) і «приязні» (4,37) у відношенні до людини, якій довіряють найбільше. Це вказує на те, що досліджувані використовують «приязнь» в якості критерію довіри/недовіри і частіше готові підміняти справжню довіру вірою, яка базується на емоційному прийняття іншої людини.

Дані, подані у табл. 3. свідчать, що величина дельти - різниці між відношенням до людини, якій довіряють найбільше і до людини, яка не виправдала довіри - максимальна за шкалою «надійності» (2,06). Даний результат свідчить, що при формуванні довіри випробувані, першочергово, спираються саме на «надійність» та імперативи, які пов'язані із нею.

Розкрито, що імперативами довіри ще виступають: уявлення про здатність та готовність іншої людини надати допомогу, підтримку у важкій ситуації. Наступний аналіз продемонстрував, що вагомий внесок у формування довіри/недовіри до інших людей належить «розрахунку», який ґрунтується на об'єктивній інформації та можливості здійснювати контроль над ситуацію. Виявлено високі показники за шкалами «приязнь» й «розрахунок» свідчать про помітний внесок не компонентів довіри, а тих явищ, які за певних умов здатні замінити справжню довіру.

Для випробуваних властивим є недиференційоване ставлення до категорії людей, які порівнюються (оцінки не перевищують 3 бали за 5-ти бальною шкалою). Великий інтерес має той факт, що досліджуваним притаманні більш високі оцінки за шкалами «приязнь» та «надійність», «розрахунок» і менш високі за «єдністю» й «передбачуваністю».

Емпіричним шляхом встановлено, що для досліджуваних «надійність» та «приязнь» є найбільш значущими підвалинами довіри/недовіри, а «єдність» і «передбачуваність» є менш значущими. У досліджуваних найменші дельти зафіксовані за шкалами «розрахунок» (1,02) та «передбачуваність» (1,14).

Отже, важливе значення в екстремальних умовах сьогодення у випробуваних набуває «надійність» іншої людини. Показник «надійності» людини, якій довіряю найбільше значно перевищує показники за іншими шкалами. В основі довіри/недовіри лежить емоційне прийняття іншої людини, а не їхні уявлення про наявність у них з нею спільних цілей, принципів, переконань. Наступний крок емпіричного дослідження розвертався у виявленні особливостей прояву довіри в людей та міжособистісної довіри/недовіри у (табл. 4.).

Таблиця 4

Відсотковий розподіл показників «віри в людей» методикою М. Розенберга

Показник

Середнє значення ± стандартне відхилення

Рівні віри в людей

Низький

Середній

Високий

Віра в людей

16,78±2,59

-

39,6

60,4

Як випливає з даних, наведених у табл. 4, значній частині досліджуваних властивий високий рівень віри в людей (60,4%), а отже прагнення до розуміння й прийняття індивідуальних цінностей внутрішньої та зовнішньої діяльності кожного учасника взаємодії.

Віра в людей корениться не в знаннях про людей, а в самому собі, в своїх особистісних цінностях, своїх почуттях і прагненнях. Вірити в людей означає обрання їх в якості реального центру власного життя, своєї любові і свого служіння. Віра це завжди подвижництво в ім'я того, у кого віриш, це відмова і обмеження, в певній мірі це біль і страждання.

Висновки

Отже, довіра відіграє важливу роль у міжособистісних відносинах, виступаючи головною умовою формування позитивних взаємин, своєрідним фундаментом і невід'ємним атрибутом людського спілкування. А також значною мірою впливає на можливість людини реагувати і діяти в різних ситуаціях.

У екстремальних ситуаціях довіра є соціально-психологічною потребою особистості, задоволення якої забезпечує нормальне функціонування її психіки. Довіра надає людині відчуття безпеки, знижує тривожність і невпевненість.

Доведено, що довіра є складовою життєстійкості особистості, яка формується з рівноваги довіри до світу та довіри до себе. Явища довіри та життєстійкості перетинаються на межі екстремальної поведінки, що дозволяє реалізувати особистістю свій внутрішній потенціал для подолання труднощів та створює нові перспективи розвитку (пошук самого себе, себе нового та непізнаного). Існує зв'язок довіри до себе та життєстійкості: високий рівень довіри до себе сприяє подоланню екстремальної ситуації та особистісного розвитку, а низький рівень призводить до розвитку дезадаптації.

Література

1. Кузьмук, О.М. Довіра як чинник розвитку громади. Місто. Культура. Цивілізація: виклики сучасності: матеріали міжнар. конф, 2022. 217 с.

2. Ситнік С.В., Пивоварчик І.М. Довіра до людей та її прояв у міжособистісній взаємодії. Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, 2021 №5. С. 59-65.

3. Шеремета В.Ю. Соціальні функції довіри. Проблеми загальної та педагогічної психології: збірник наукових праць. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Т. ІХ. Ч. 1. Київ, 2007. С. 437-444.4. 36. Селігмен А. Проблеми довіри / перекл. з англ. І.І. Мюрберг, Л. В. Соболевої. К.: Астон, 2002. 200 ^Emerson, R. W. (1836). Nature. Boston & Cambridge: James Munroe and Company. Feb., 1997.

5. Sztompka P. Trust: a sociological theory. Cambridge: Cambridge university press, 1999. 226 р.

6. Екстремальна психологія: Підручник / за заг. ред. проф. О.В. Тімченка. Х.: УЦЗУ, 2007. 502 с.

7. Суспільство без довіри / за ред. Е. Головахи,. М. Костенко, С. Макєєва. Київ: Інститут соціології. НАН України, 2014. 338 с.

8. Lewicky R.J., Stevenson M., Bunker B.B. The three components of interpersonal trust: instrument development and differences across relationships. The Ohio State University: WPS. Feb., 1997.

9. Зливков В.Л., Лукомська С.О. Теорія та практика психологічних тренінгів. К.- Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2019. 209 с

10. Ларіна Т.О. Життєстійкість як життєве завдання особистості / Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика / За ред. Н.В. Чепелевої. К.: ДП «Інформаційно-аналітичек агентство», 2007. Том 2, вип. 5. C. 131-138.

11. Кравченко В.Ю. Довіра як прояв афіліативної потреби особистості в юнацькому віці: дис. канд. психол. наук: 19.00.05. Київ, 2009. 238 с

References

1. Kuzmuk, O.M. (2022). Dovira yak chinnik rozvitku gromadi. Misto. Kultura. Civilizaciya: vikliki suchasnosti [Trust as a factor in community development. City. Culture. Civilization: challenges of modernity]. [in Ukrainian].

2. Sitnik, S.V., Pivovarchik, I.M. (2021). Dovira do lyudej ta yiyi proyav u mizhosobistisnij vzayemodiyi [Trust in people and its manifestation in interpersonal interaction]. Dniprovskij naukovij chasopis publichnogo upravlinnya, psihologiyi, prava - Dnipro scientific journal of public administration, psychology, law, 5, 59-65 [in Ukrainian].

3. Sheremeta, V.Yu. (2007). Socialni funkciyi doviri. Problemi zagalnoyi ta pedagogichnoyi psihologiyi [Social functions of trust. Problems of general and pedagogical psychology]. Zbirnik naukovih prac. Institutu psihologiyi im. G.S. Kostyuka APN Ukrayini - Collection of scientific papers. Institute of Psychology named after H.S. Bone of the APN of Ukraine, IX, 1, 437-444 [in Ukrainian].

4. Seligmen, A. Problemi doviri [Problems of trust]. K.: Aston [in Ukrainian].

5. Sztompka, P. (1999). Trust: a sociological theory. Cambridge: Cambridge university press [in English].

6. Timchenko, O.V. (2007). Ekstremalnapsihologiya [Extreme psychology]. H.: UCZU [in Ukrainian].

7. Golovaha E., Kostenko, M. (2014). Makyeyeva, S. Suspilstvo bez doviri [Society without trust]. Kiyiv: Institut sociologiyi. NAN Ukrayini [in Ukrainian].

8. Lewicky, R.J., Stevenson, M., Bunker, B.B. T (1997). The three components of interpersonal trust: instrument development and differences across relationships. The Ohio State University: WP S. Feb. [in English].

9. Zlivkov, V.L., Lukomska, S.O. (2019). Teoriya ta praktikapsihologichnih treningiv [Theory and practice of psychological training]. K.- Nizhin: Vidavec PP Lisenko M.M. [in Ukrainian].

10. Larina, T.O. (2007). Zhittyestijkist yak zhittyeve zavdannya osobistosti [Sustainability as a vital task of the individual]. Aktualni problemi psihologiyi: Psihologichna germenevtika - Actual problems of psychology: Psychological hermeneutics, 2, 5, 131-13 [in Ukrainian].

11. Kravchenko, V.Yu. (2009). Dovira yak proyav afiliativnoyi potrebi osobistosti v yunackomu vici. Candidate's thesis. Kiyiv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru

...

Подобные документы

  • Негативні зміни в станах та активності людей в екстремальних ситуаціях. Діяльність оператора в особливих умовах. Оцінка психологічної готовності льотчика до аварійної ситуації. Формування спеціальних навичок та вмінь в екстремальних ситуаціях польоту.

    курсовая работа [64,1 K], добавлен 02.12.2010

  • Суть видів, чинників, особливостей та фаз психічних реакції особистості при екстремальних ситуаціях. Динаміка психогенних розладів особистості, що розвиваються у небезпечних умовах. Зовнішні та внутрішні чинники, за яких може статися стресове становище.

    статья [26,6 K], добавлен 18.12.2017

  • "Я - концепція" та її роль в житті особистості. Особливості прояву самооцінки як складової "Я-концепції" особистості. Стилі поведінки керівника в конфліктних ситуаціях. Наслідки конфлікту та їх функціональне значення під час взаємодії в колективі.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 09.09.2015

  • Визначення та характеристика головних методичних інструментів для перевірки особливостей опанувальної поведінки сімей. Дослідження ступенів вираженості емоційної взаємодії подружжя на різних етапах життєвого циклу та характеру спілкування між подружжям.

    статья [472,5 K], добавлен 05.10.2017

  • Суіцид як соціальна проблема. Особливості суіцидальної поведінки у різні вікові періоди. Методи оцінки схильності особистості до суіцидальної поведінки. Види соціально-психологічної допомоги особистості у випадках суіцидально-оріентованої поведінки.

    курсовая работа [55,2 K], добавлен 16.11.2012

  • Психологічна діагностика агресивної поведінки підлітків. Зниження рівня стресу за допомогою методів корекції. Методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса. Особливості розвитку дитячо-батьківських відносин. Корекція сімейних взаємовідносин.

    отчет по практике [94,0 K], добавлен 18.07.2011

  • Сутність особистості - системи психологічних характеристик, що забезпечують індивідуальну своєрідність, тимчасову і ситуативну стійкість поведінки людини. Вивчення теорій особистості - сукупності гіпотез про природу і механізми розвитку особистості.

    реферат [31,0 K], добавлен 20.09.2010

  • Сукупність соціальних модельно-сценарних конструктів. Структура формування соціальних моделей поведінки особистості. Кореляційні зв'язки між проявами поведінки дитини та сімейною атмосферою. Соціальні передумови розвитку гомосексуальності у особистості.

    презентация [3,1 M], добавлен 23.08.2017

  • Поняття екстремальних психічних станів; їх класифікація за родом занять особистості, за глибиною переживань, тривалістю та ступенем усвідомленості. Характеристика стресу, фрустрації, кризи та конфлікту як основних феноменів критичних життєвих ситуацій.

    лекция [26,8 K], добавлен 11.02.2011

  • Класифікація причин агресивної поведінки людей. Характеристика факторів, які впливають на діяльність особистості та її здоров’я. Зв’язок насильницьких дій з гормональними порушеннями. Розроблення заходів корекційної роботи та боротьби зі злочинністю.

    статья [306,2 K], добавлен 24.11.2017

  • Театральність як предмет наукового дослідження, один із найважливіших чинників культури поведінки публічної особи. Огляд розвитку її крізь призму історії. Мова жестів, потреба в імітації як важливі засоби театральності. Феномен репрезентації особистості.

    дипломная работа [2,7 M], добавлен 17.06.2014

  • Історія розвитку вчення про темперамент, як динамічної характеристики психічних процесів і поведінки людини. Загальна психічна активність індивіда, моторика та емоційність, як основні компоненти темпераменту. Взаємозв'язок темпераменту та особистості.

    курсовая работа [525,9 K], добавлен 10.03.2016

  • Шляхи підвищення ступеня професійної підготовки працівників міліції. Поняття екстремальної ситуації. Тактичні дії працівників міліції та типові недоліки, допущені при виникненні екстремальних умов. Психологічна підготовка до дій в екстремальних умовах.

    реферат [25,2 K], добавлен 06.11.2012

  • Теоретичні основи уяви. Особливості творчої уяви, її роль у формуванні творчої особистості. Дослідження рівня складності уяви особистості. Диференціювання ступеню стереотипності за рівнями. Визначення гнучкості уяви,і ступеня фіксованості образів уявлень.

    курсовая работа [40,0 K], добавлен 25.11.2012

  • Психологічні детермінанти конфліктної поведінки підлітків та агресивний компонент в діях неповнолітніх. Емпіричні дослідження сварок та сутичок дітей: методи, процедури та аналіз результатів. Роль негативних почуттів школярів у стосунках з оточуючими.

    курсовая работа [95,5 K], добавлен 09.01.2011

  • Особливості наукових думок в аспекті поняття емоцій вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі психології. Основи відчуття, душевного переживання. Експериментальне дослідження емоційного стану людини в звичайних умовах та екстремальних ситуаціях.

    курсовая работа [741,7 K], добавлен 06.07.2011

  • Можливість виникнення конфлікту. Психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості. Виявлення різних стратегій поведінки в конфліктній ситуації. Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту у спілкуванні В.В. Бойко.

    отчет по практике [110,9 K], добавлен 29.05.2014

  • Психологічна характеристика конфлікту і конфліктної взаємодії в малій групі. Характеристика юнацького віку, особливості його конфліктної поведінки у школі та у відносинах з батьками. Емпіричне дослідження стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях.

    дипломная работа [637,0 K], добавлен 12.03.2010

  • Методологічні основи дослідження рівня домагань особистості, аналіз літератури за проблемою. Формування рівня домагань в онтогенезі. Взаємозв'язок між рівнем домагань, самооцінкою та самоповагою. Обґрунтування та опис методик з дослідження рівня домагань.

    курсовая работа [67,5 K], добавлен 25.04.2011

  • Варіанти визначення особистості відомими персонологами. Можливість існування особистості без індивіда. Структура особистості, її форми спрямованості, психологічна сутність складових. Періоди психічного розвитку особистості, критерії її зрілості.

    презентация [4,7 M], добавлен 02.12.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.