Зовнішня і внутрішня детермінація виникнення залежності у підлітків

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема залежності містить в собі цілий ряд питань, які вимагають свого рішення. Психологи, педагоги, медики і досі сперечаються, шукаючи відповідей на те, у чому ж сутність залежності як психічного феномену, чи є залежність суто негативним 144 явищем, які чинники обумовлюють виникнення і закріплення залежної (адитивної) поведінки. Знаходження відповідей на ці питання є важливим теоретичним завданням, від вирішення якого залежить ефективність конкретних практичних дій з подолання цієї деструктивної тенденції. Особливу важливість це має у наступних ракурсах: 1) періодичне виникнення в суспільстві нових видів залежності, що характеризується впливом науково-технічного прогресу на життя сучасної людини, новими формами спрямування її активності, 2) пролонгований стан глибокої кризи, в якому існує українське суспільство вже багато років (економічні негаразди, політична конфронтація, пандемія, війна), що обумовлює пошук людиною засобів компенсації втрат звичних способів задоволення; 3) особливості підліткового віку, якому притаманна значна кількість внутрішніх і зовнішніх конфліктів, від уникнення яких підліток позбавитись шляхом занурення у певний вид залежності.

Щоб відповісти на ці питання, необхідно чіткіше розглянути сутність поняття «залежність», або, за сучасною термінологією, адикції чи адиктивної поведінки. Адиктивна поведінка в широкому сенсі розглядається як одна з форм девіантної поведінки, що виявляється в зловживанні чимось або кимось з метою саморегуляції або адаптації. Водночас це визначення не можна вважати остаточно вирішеним..

Надмірну залежність розглядають як психічне захворювання, яке проявляється у вигляді певних поведінкових порушень, що викликаються як безпосереднім впливом ріду факторів (генетичних, біологічних соціальних, психологічних) так ї їх взаємодією.

Отже, залежна поведінка містить в собі наступні ознаки: тісною пов'язаністю з певними об'єктивними чинниками, і психологічною реакцією на дію, коли людина або бере під контроль цей вплив, або пасивно реагує на порушення своїх потреб внаслідок відповідного впливу. При цьому характер реагування на зовнішні впливи буде залежати від здатності людини долати цей вплив. В системі детермінації адитивної поведінки завжди представлені дві групи детермінант об'єктивні (зовнішня детермінація) і суб'єктивні (внутрішня детермінація). Тому логічно доцільним є знайти відповідь на питання - яка детермінація є більше впливає на виникнення схильності підлітків до адиктиіної поведінки: зовнішня (фруструючі впливи) чи внутрішня (здатність долати конфлікти на конструктивній основі).

Практичне значення розробки цього питання полягає в тому, що розкриття відповідних психологічних механізмів і тенденцій закріплення адитивної поведінки дозволить підвищити ефективність програм виховної, профілактичної та корекційної роботи з підлітками.

Мета дослідження - порівняння впливу зовнішніх і внутрішніх детермінант. на виникнення станів залежності у підлітків.

Завдання дослідження: 1) виявити рівні сформованості схильності підлітків до адитивної поведінки; 2) виявити кількісні значення зовнішнього і внутрішнього чинників; 3) виявити характер зв'язків між видами адикції і зовнішніми і внутрішніми чинниками.

Перш ніж перейти до емпіричної частини дослідження, розглянемо сутність залежності і адиктивної поведінки більш глибоко.

Адиктивна поведінки - це фактично втеча людини від реальності, У перекладі з англійської addiction означає схильність, згубна звичка. Адикція - це спосіб пристосування до складних для індивіда умов діяльності, що дозволяє відокремитись від травмуючих факторів. При нормальному перебігу подій це проявляється у вигляді тимчасового «послаблення», коли людина на певний час відволікається від основних травмуючих факторів., надає собі «передишку», щоб знову повернутися до реального життя. Якщо ж повернення до адаптованого життя ускладнюється, людина знов і знов буде повертатись до відповідного адиктивного агенту, в якості якого може виступати не лише чинник, що надає негативний вплив на здоров'я або засуджується суспільством (сигарета, алкоголь, наркотик), а і и види занять, що мають позитивний характер (читання, робота).

При надмірному рівні прояву адикція - (адиктивна поведінка) -розглядається як алежність від діяльності, речовини або іншої особистості (людини), яка характеризується порушенням адаптаційного балансу, недоліком самоконтролю, втратою волі, самознеціненням, втратою здоров'я, патологічною прогредієнтністю (прогредієнтним називається перебіг захворювання з постійним погіршенням загального стану та з наростанням негативних симптомів у пацієнта) і потенційною фатальністю (смертельним результатом). Крім цього, відзначається прагнення до отримання задоволення, підвищення толерантності, тяга до повторення, наявність фізичної залежності від об'єкта, абстиненція (хворобливий стан, який розвивається після припинення прийому речовин, які викликають залежність), нав'язлива боротьба з імпульсами адиктивної поведінки, імпульсивність, скритність поведінки від оточуючих і особистісні зміни в міру прогридієнтного розвитку адикції. Проблема адикції виникає тоді, коли відповідна поведінка порушує рівновагу людини з середовищем і соціальним оточенням, а аддиктивній діяльності або поведінці надається занадто сильне значення (Griffin, 1991).

Дискусія

На основі проведеного теоретичного пошуку виявлено, що снує багато різних точок зору щодо визначення сутності феномену залежності. Так, під адиктивною поведінкою різні автори розуміють:

- залежність від речовини, діяльності або людини, що супроводжується порушенням адаптаційного балансу і рівноваги з середовищем і соціальним оточенням;

- відхід від обтяжливої реальності зі зміною стану свідомості різними способами; як специфічну систему, форму активності, що самоорганізується;

- хронічне, рецидивуюче захворювання мозку, схоже за своєю природою з іншими хронічними хворобами;

- одну з форм девіантної, рецидивуючої, дезадаптивної і прогредієнтної поведінки;

- життєвий стиль, спрямований на пошук задоволення;

- вимушене скоєння певних вчинків без ясної раціональної мотивації, таких, що суперечать інтересам людини і оточуючих її осіб;

- результат зміни функцій нейротрансмітерів в мезо-кортико-лімбічній системі;

- прагнення до пошуку і вживання психоактивних речовин; як надцінну звичку;

- неадекватний спосіб соціальної адаптації;

- копінг-стратегію; як внутрішнє спонукання до певних дій.

Ступінь тяжкості адиктивної поведінки може бути різною - від практично нормальної поведінки до важких форм залежності, навіть таких, що супроводжуються вираженими соматичними і психічними патологіями.

Залежна (адиктивна) поведінка в свою чергу має безлічь підвидів, диференційовних переважно за об'єктом адикції.

В системі МКБ-10 («Психічні розлади...,», 2015) описується кілька груп розладів, що характеризуються розвитком аномальних прагнень з вираженою залежністю від них.

Першу групу - F10 - F19 - складають психічні розлади і розлади поведінки, пов'язані з вживанням психоактивних речовин (ПАР) - хімічна залежність. Сюди включені психічні та поведінкові розлади, пов'язані з вживанням алкоголю, наркотичних речовин, стимуляторів, галюциногенів, тютюну, летких розчинників.

Другу групу розладів, пов'язаних з формуванням патологічної залежності, становлять розлади звичок і потягів - F63 (F63.0 - F63.3). Сюди включені: патологічний потяг до азартних ігор (гемблінг, ігроманія, людоманія), патологічний потяг до підпалів - піроманія, патологічний потяг до крадіжок - клептоманія, патологічний потяг до висмикування волосся - трихотилломанія.

Третю групу складають численні розлади статевого потягу - F64 - F66. Цю групу складають розлади статевої ідентифікації (трансвестизм, транссексуалізм подвійної ролі, порушення статевої ідентифікації в дитячому віці); розлади сексуальної переваги (фетишизм, фетишистський трансвестизм, ексгібіціонізм, вуаєризм, педофілія, садомазохізм та ін.); розлади, пов'язані зі статевим розвитком та орієнтацією по статі (розлади сексуальних відносин).

Однак, як відзначають сучасні дослідники, група F63 - розлади звичок і потягів - описана неповно (Ворошилін, 2008:30). Велика частина адиктивних розладів до цих пір не включена в МКБ-10, хоча вони реально існують і детально описані у відповідній адиктологічній літературі. У цю групу сьогодні включаються різні адикції (Gwinnell, 2006:246), однак, найбільш докладно опрацьованими і представленими в медичних, наркологічних і адиктологічних джерелах є такі з них, які можна уявити як форми адиктивної поведінки:

1. Патологічний потяг до ризику (адреналіномания) - спонукання до пошуку, створення, повторення, провокування ситуацій, небезпечних для життя і здоров'я, з метою отримання від цього задоволення (Kruger & Wang & Wilke, 2007: 558].

2. Сексуальна залежність (сексуальна адикція) характеризується нездатністю адд икта контролювати сексуальні почуття, керувати або відкладати, а часто і обирати місце, час і обставини задоволення сексуальних потреб (Hagedorn, Juhnke, 2005).

3. Любовна залежність (любовна адикція) - проявляється у виникненні любові до недоступного об'єкту або об'єкту, з яким розвиток відносин неможливий, але перебування в таких відносинах приносить задоволення ((Griffin, 1991).

4. Патологічна залежність від певних людей і відносин (адикція відносин) - характеризується залежністю адикта від стосунків з певними людьми або групою і спонуканням до розвитку тільки певного типу відносин. 5. Патологічна залежність від роботи з комп'ютером (комп'ютероманія, комп'ютерна залежність) або робота в мережі Інтернет (інтернетоманія, інтернетофілія, Інтернет-адикція) і отримання від цього задоволення, але на шкоду всім іншим сферам життя. Слід зазначити, що ці дві форми адикції завжди йдуть разом, оскільки вихід в Інтернет і робота в Мережі неможлива без комп'ютера, а робота з комп'ютером, в своїх адиктивних проявах, неможлива без звернення до ресурсів Інтернету. Тому часто можна зустріти її позначення як інтернет-комп'ютерна адикція (Николаєва, 2017).

1. Трудоголія (трудоголізм, роботоголізм, ергономанія) - надмірна залежність від своєї трудової діяльності, спонукання до постійного вдосконалення результатів діяльності та отримання від цьо го задоволення, при цьому коло інтересів людини звужується тільки до неї, на шкоду всім іншим сферам життя (Кукк, 2009).

2. Патологічний шопінг (шопінг-синдром, магазиноманія, синдром імпульсивних покупок, синдром непотрібних витрат, омніоманія, компульсивний шопінг, компульсивний баїнг, шопінг - адикція) - компульсивне спонукання до вчинення непотрібних покупок і витрат з отриманням від цього задоволення.

Всі ці групи розладів характеризуються розвитком вираженої залежності, яка пов'язана з повторним, вимушеним вчиненням певних вчинків без ясної раціональної мотивації, таким, що суперечить інтересам адикта і оточуючих його людей. У ряді випадків адиктивна поведінка пов'язана з соціальною небезпекою, нанесенням морального і матеріального

У відповідності з перерахованими об'єктами виділяють наступні форми залежної поведінки: хімічна залежність (куріння, токсикоманія, наркозалежність, лікарська залежність, алкогольна залежність); порушення харчової поведінки (переїдання, голодування, відмова від їжі); сексуальні адикції (зоофілія, пігмаліонізм, ексбіціонізм, вуайєризм, некрофілія і т. д.); релігійна деструктивна поведінка (релігійний фанатизм, залученість в секту). Останнім часом значне поширення отримав так званий гемблінг - ігрова залежність (комп'ютерна залежність, азартні ігри).

Ступінь тяжкості адиктивної поведінки може бути різною - від практично нормальної поведінки (яку розглядають якк шкідливу звичку, яка не несе в собі фатальної загрози здоров'ю чи відносинам з іншими людьми, наприклад, переїдання або куріння) до патологічної залежності, що супроводжується вираженою соматичною і психічною патологією.

Вибір конкретного об'єкта залежності частково визначається його специфічною дією на організм людини. Як правило, люди відрізняються за індивідуальною схильностю до тих чи інших об'єктів адикції.

Слід фраховувати також, що різні форми залежної поведінки мають тенденцію поєднуватися або переходити одна в одну, що доводить спільність механізмів їх функціонування. Тобто, незважаючи на зовнішні відмінності, форми поведінки мають принципово схожі психологічні механізми. У зв'язку з цим виділяють загальні ознаки адиктивної поведінки.

Перш за все залежна поведінка особистості проявляється в її стійкому прагненні до зміни психофізичного стану. Цей потяг переживається людиною як імпульсивно -категоричний, непереборний, ненаситний. Зовні це може виглядати як боротьба з самим собою, а частіше - як втрата самоконтролю.

Адиктивна поведінка з'являється не одразу, вона являє собою безперервний процес формування і розвитку адикції (залежності). Адикція має початок (нерідко невинний), посилення залежності і результат. Мотивація поведінки різна на різних стадіях залежності.

Тривалість і характер протікання стадій залежать від особливостей об'єкта (наприклад, виду наркотичної речовини) і індивідуальних особливостей адикта (наприклад, віку, соціальних зв'язків, інтелекту, здатності до сублімації).

Залежна поведінка не обов'язково призводить до захворювання або смерті (як, наприклад, у випадках алкоголізму або наркоманії), але закономірно викликає особистісні зміни і соціальну дезадаптацію.

Таким чином, залежна (адиктивна) поведінка - це аутодеструктивна поведінка, пов'язана із залежністю від вживання певної речовини (або від специфічної активності) з метою зміни психічного стану. Суб'єктивно вона переживається як неможливість жити без об'єкта адикції, як непереборний потяг до нього. Ця поведінка носить виражений аутодеструктивний характер, оскільки неминуче руйнує організм і особистість.

Розглянемо надалі, які загрози має підлітковий вік в контексті формування залежності. Адже відомо, що кожен вік має свої особливості і в той же час свої складності. Підлітковий вік вважається одним із самих довгих і емоційно насичених етапів онтогенетичного розвитку людини Саме в цей період найбільш явно проявляються негативні особливості вікової кризи, виникають і закріплюються девіації та відхилення поведінки.

Різко виражені психологічні особливості підліткового віку отримали назву «підлітковий комплекс». «Підлітковий комплекс» характеризується перепадами загального настрою, тобто, наприклад, переходом від нестримних веселощів до смутку і назад - не маючи достатніх на це причин, а крім того виникненням полярних якостей, які виступають по черзі.

Характерними особливостями підліткового комплексу виступають: також апатія, неуважність, тривога, байдужість, грубість, схильність дитини до раптових коливань настрою, нервозність, негативізм, внутрішня конфліктність, конфліктність у спілкуванні, суперечливість почуттів і бажань і агресивність поведінки. У свою чергу, психологічними особливостями підліткового віку, що найбільш часто зустрічаються є перепади настрою (емоційна лабільність) або часті спалахи гніву, категоричність, маніпулятивна поведінка, побудова ультиматумів, безцільна зухвалість і незалежність в чому-небудь, суперництво з авторитетами і обожнювання ідеалу (Николаєва, 2017).

В індивідуальних спробах підліток намагається знайти власний спосіб виживання через відхід від насущних проблем. Природні адаптаційні можливості особистості з адиктивною поведінкою порушені на психофізіологічному рівні. Початковими ознаками даних порушень виступають відчуття психосоціального дискомфорту.

Загальнопсихологічний комфорт може бути зірваний у зв'язку з різними причинами, як внутрішніми, так і зовнішніми. Перепади настрою завжди супроводжують наше життя, проте кожен член суспільства по-різному приймає ці психологічні стани і по -різному звертає на це увагу. Одні схильні протидіяти перешкодам, що встали на шляху, покладати на себе відповідальність за події і вирішувати виниклі проблеми, а інші ж з великими труднощами витримують навіть самі короткострокові і невеликі зміни в настрої і психофізичному тонусі. Подібна група людей, як правило, має низьку переносимість фрустрацій. В якості методу відновлення психологічного комфорту вони обирають адикцію.

Прояв залежностей в підлітковому віці, так чи інакше, пов'язаний з труднощами адаптації. Порушення психічної адаптації в підлітковому віці, призводять до систематичного зловживання обєктами залежності та пов'язані з особистісними особливостями, що формуються у підлітків.

Більшість відхилень у поведінці неповнолітніх: бездоглядність, правопорушення, вживання психоактивних речовин, мають у своїй основі одне джерело - соціальну дезадаптацію.

Причинами аномального, деструктивного розвитку, як правило, є нездатність дитини до продуктивного виходу із ситуації ускладнення задоволення життєво важливих потреб; несформованість і неефективність способів психологічного захисту підлітка, що дозволяли б йому справлятися з емоційною напругою; наявність психотравмуючої ситуації, з якої підліток не знаходить конструктивного виходу. Саме на цей період припадає формування системи мотивів, ціннісних орієнтацій, світогляду, що визначають уявлення людини про себе, про інших людей, про світ. Як всякий критичний етап онтогенезу, підлітковий вік відзначений особливою сенситивністю до впливу екзогенних і ендогенних факторів.

Порушення емоційної саморегуляції в міжособистісних відносинах зумовлює стан психоемоційного напруження, яке, не знаходячи конструктивної підтримки, може знаходити вираз у саморуйнівній поведінці. Стан емоційної напруги знижує адаптаційний потенціал особистості і не передбачає пошуку конструктивних форм реагування в стресових ситуаціях, тобто послаблюються навички самоконтролю (Корнеева & Локтева, 2015:161).

Адикція починає формуватися на емоційному рівні. Для адиктів характерне порушення емоційної стабільності, у них можуть розвинутися і зміцнитися такі риси, як втрата почуття безпеки, страх перед дійсністю, недовіра до оточуючих.

На поведінковому рівні підлітки, схильні до розвитку адикцій, при вирішенні життєвих проблем зазнають великих труднощів у використанні своїх внутрішніх ресурсів у зв'язку з комплексом невпевненості в собі, тому вони часто відчувають себе самотніми. Це викликає наростання психологічного дискомфорту, створює основу для пошуку адиктивного виходу на тлі стійких порушень саморегуляції і самоконтролю.

Підлітковий вік - це період інтенсивного фізичного, психічного і соціального розвитку. Неможливість здійснення позитивної соціальної ролі змушує підлітка шукати обхідні шляхи для 148 реалізації своєї потреби в розвитку. В результаті - відхід від сім'ї або зі школи, де неможливі реалізація внутрішніх ресурсів, задоволення потреб розвитку. Інший спосіб відходу - експерименти з наркотиками та іншими психоактивними речовинами. У плані виникнення і розвитку залежності від психоактивних речовин сім'я і найближче оточення підлітка грають іноді фатальну роль. У цьому теж проявляється якісна відмінність підліткових адикцій від адикцій дорослого. Так, якщо доросла людина сама може вибрати своє мікросоціальне оточення, протистояти згубному впливу, нарешті, може просто піти, поїхати, то для підлітка така свобода дій найчастіше неможлива.

Таким чином, соціальна дезадаптація, викликана сукупністю факторів соціального, економічного, психологічного та психосоматичного характеру, призводить до ізоляції, позбавлення або втрати підлітком основної потреби - потреби в повноцінному розвитку і самореалізації.

Адиктивна поведінка підлітків пов'язана з бажанням дитини піти з реального життя шляхом зміни стану своєї свідомості. Адикція є шляхом найменшого опору. «Створюється суб'єктивне враження, що, таким чином, звертаючись до фіксації на якихось предметах або діях, можна не думати про свої проблеми, забути про тривоги, піти від важких ситуацій, використовуючи різні варіанти адиктивної реалізації». Руйнівний характер адикції проявляється в тому, що в цьому процесі встановлюються емоційні відносини, зв'язки не з іншими людьми, а з неживими предметами або явищами» (Короленко, 1991:13).

Проведений теоретичний аналіз охоплював робти які були надрукоані раніше. Але протягом останнії трьох років ситуація в суспільстві принципово змінилася. Протягом лвох років людство переживало стан вимушеної соціальної ізоляції внаслідок пандемії, а з лютого 2022 року країна знаодиться у воєнном стані, що викликає у населення довготерміновий стан фрустрації.Тобто, психічний розвиток сучасних підлітків відбувається у вкрай складних обставинах, що не може не провокувати з їх боку, звернення до тих чи інших способів психологічного захисту, у тому числі деструктивного характеру.

Викладене вище обумовило вибір проблеми дослідження - виявлення, що є більш впливовим фактором схильності до залежності: ступінь впливовості зовнішніх фруструючих умов, чи нездатність підлітка протистояти цим зовнішнім впливам.

В якості респондентів виступили підлітки віком 14-15 років. Всього у дослідженні взяло участь 30 осіб. Відносно кожного учасника визначались такі показники: схильність до різних видів залежності, загальний рівень схильності до залежностей, наявність в досвіді індивіда деструктивних конфліктів - чи застосовувалось до підлітка фізичне або психологічне насилля, що могло призводити до фрустрації, психотравм та глибинного почуття сорому.

Методи дослідження

1) Для визначення наявності фактів застосування до індивіда підчас конфліктів фізичного або психологічного насилля, що могло призводити до фрустрації, психотравм та глибинного почуття сорому використовувалася шкала «D» «Міжнародного опитувальника для вивчення поширеності насильства над дітьми - дитяча версія (ICAST-C).

2) Методика діагностики схильності до різних видів залежності Лозової Г., яка містить 70 питань, спрямованих на вивчення схильності індивіда до 13 видів залежностей. 1) алкогольна; 2) телевізійна; 3) любовна; 4) ігрова; 5) сексуальна; 6) харчова; 7) релігійна; 8) трудова; 9) залежність від ліків; 10) комп'ютерна; 11) тютюнова; 12) залежність від здорового способу життя; 13) наркотична; 14) загальна схильність до залежностей.

3) Експрес-діагностика рівня особистісної фрустрації (В. В. Бойко). Фрустрація (лат. Frustratio - «обман», «невдача», «марне очікування», «розлад задумів») - психічний стан, що виникає в ситуації реальної або передбачуваної неможливості задоволення тих чи інших потреб, або, простіше кажучи, в ситуації невідповідності бажань наявним можливостям. Матодика складаеться з 12 запитань. Кожна позитивна відповідь оцінюеться в 1 бал, а негативна - 0 балів. Підраховується загальна сума балів. Про рівень соціальної фрустрації можна визначити за такими показниками: 10-12 балів - дуже високий рівень фрустрації; 5-9 балів - стійка тенденція до фрустрації; 4 бали і менше - низький рівень фрустрації.

детермінація залежність підліток

Результати дослідження

За шкалою «D» (Фізичне насилля та психологічне насилля) методики «Міжнародного опитувальника для вивчення поширеності насильства над дітьми - дитяча версія (ICAST-С)» отримано наступні дані. 10% опитуваних вказали, що відчували до 3 видів фізичного та психологічного насильства, 21% - до 6 видів, 37% - від 7 до 12, 18% - від 13 до 16, і 18; - від 17 до 21 видів фізичного та психологічного насильства. Пр цьому 30% опитаних зазначили, що психологічне та фізичне насилля застосовувалося до них настільки часто, що важко порахувати навіть приблизну кількість разів.

Отримані дані свідчать про те, що в підлітковому віці зростає кількість випадків застосування фізичного та психологічного насилля до дітей. У дітей в результаті фізичного та психологічного насильства над ними з'являються відхилення у фізичному і психічному розвитку, в емоційній сфері. Ці діти надмірно чутливі, швидко і неадекватно реагують на дії оточуючих. Психологічне насильство часто призводить до того, що такі підлітки не можуть реалізувати власне «Я», вони відрізняються несамостійністю, низькою самооцінкою, безвольністю. Підлітки, які пережили насильство, схильні до зниженого, або підвищеного контролю за своїми почуттями, імпульсами, підвищеним рівнем тривожності, жорстокості з оточуючими, нездатності справлятися з проблемами, а також нездатні шукати і отримувати допомогу від оточуючих людей, а тому схильні до прояву саморуйнівної поведінки.

Наступним напрямком емпіричного дослідження було виявлення рівня особистісної фрустрації досліджуваних, оскільки міжособистісні конфлікти можуть провокувати прояви адикцій у підлітків з низькою переносимістю фрустрацій.

Обробка результатів показала, що 40% респондентів мають низький рівень внутрішньоособистісної фрустрації, 33% - мають стійку тенденцію до особистісної фрустрації, 27% опитаних мають дуже високий рівень фрустрації.

За методикою діагностики схильності до різних видів залежності були обчислені показники схильності до різних видів залежності та визначася показник загальної схильності до залежностей

Таблиця 1

Розподіл респондентів за рівнями схильності до залежності (у %)

Згідно наведених в таблиці даних, за шкалою «Загальна схильність до залежностей»: у 10% респондентів виявлено високий ступінь схильності до залежностей; і у 27% - низький ступінь схильності до залежностей. У більшості учасників (63%) - середній ступінь схильності до залежностей. Ці дані засвідчують про наявність більш ніж у половини підлітків відхилення від нейтрального, зваженого, контрольованого ставлення до певних спектів своєї життєдіяльності, що за відсутності відповідних профілактичних заходів може призвести до закріплення залежності.

Найбільш поширена серед підлітків схильність до таких видів залежності як комп'ютерна (94 % знаходяться на середньому рівні, тобто, вже мають певну схильність до відповідного виду залежності), ігрова (84%), телевізійна (73%). Результати по тютюновій і алкогольній залежностям мають на середньому рівні менші значення (відповідно 57 і 50%), але тут виявлені підлітки, які вже мають чітко виражену залежність (3 і 10%).. Не може не турбувати і факт наявності у 46% підлітків середнього рівня наркотичної залежності, що свідчить про наявність досвіду експериментування в цій сфері. Найменш вираженими виявились релігійна залежність, залежність від ліків і трудова залежність. Привертає увагу також той факт, що найменший показник виявився у залежності від здорового способу життя, 90% учасників виявили його низький рівень.

Наступним кроком було виявлення зв'язків між даними, отриманими на основі використаних методик на основі коефіцієнту кореляції Пірсона), тобто, виявилось, що більше впливає на формування адикції - зовнішні травмуючи впливи (зовнішня детермінація), чи психологічна вразливість підлітка, яка виражається рівнем його фрустрованості (внутрішня детермінація). Отримані результати представлені в наступній таблиці: Там же наводяться дані з порівняння отриманих коєфіцієнтів кореляції: зі знаком +, якщо переважає вплив зовнішньої детермінації, зі знаком -, якщо переважає вплив внутрішньої детермінації.

Отримані результати дозволяють зробити наступні висновки:

1. Зовнішня детермінація найбільш сприяє формуванню таких видів адикції, як: залежність від здорового способу життя (коефіцієнт кореляції 0,80), наркотична залежність (0,73), харчова (0,69), тютюнова (0,77), алкогольна (0,69). Найменші зв'язки виявлені з залежністю від ліків (0,29) і релігійною залежністью (0,1).

2. Внутрішня детермінація (рівень фрустрації як показник ступеню реагування на конфліктні події) більше пов'язана з такими видами залежності, як комп'ютерна залежність (0,52), тютюнова (0,51), наркотична (0,51), алкогольна (0,49), телевізійна (0,49), ігрова (0,48), і найменше - залежність від здорового способу життя (0,02), залежність від ліків (0,1), сексуальна залежність (0,1).

3. По більшості зв'язків, які існують між виникненням у підлітків схильності до адикції, явно домінує зовнішня детермінація (травмуючий вплив). Це можна пояснити тим, що у підлітків ще не сформований досвід конструктивного вирішення життєвих проблем, тому при виникненні ускладнень вони скоріше будуть діяти деструктивним шляхом.

Таблиця 2