Психологічна модель ПТСР та особливості корекції в умовах воєнного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Україна

Психологічна модель ПТСР та особливості корекції в умовах воєнного стану

Людмила Прокоф'єва

викладач



Psychological model of PTSD and the specificity of correction in the military law

Lidmila Prokofieva, lecturer, Izmail State University of Humanities, Ukraine

Abstract

The article analyzes and discusses modern scientific approaches to the study of post-traumatic stress disorder (PTSD), the conditions of its occurrence andfeatures of its manifestation in persons who participated in hostilities. It is determined that military events in Ukraine have become stress, an important psycho-traumatic factor that negatively affects the health of the population: living in a war zone, direct participation in military events, battles, injuries; loss of relatives, homes and jobs; the uncertainty of the situation with the inability to predict their future and the future of their family. The definition of post-traumatic stress disorder as an appropriate response to excessive emotional stimuli, to the actual stressful situation that has occurred and goes beyond ordinary human experience. situation that has occurred and goes beyond ordinary human experience is generalized. The main psycho-traumatic factors of hostilities and their psychological consequences for servicemen are described. Syndromes and symptoms of post-traumatic stress disorder are systematized. The influence of adaptation mechanisms on the psyche of servicemen who took part in hostilities is determined. Emphasis is placed on the need to use an integrated approach based on psychological, social and biological processes. All this is necessary to create an effective psycho-correctional program that takes into account all levels of the traumatic personality. Models explaining the origin of post-traumatic stress stress are analyzed: reactive (behavioral concept: B. Kolodzin's theory, neuropsychological theory of L. Kolb); dispositional (experimental theory of F. Vasshizh); interactive (neuropsychological theory of Erickson hypnosis); personal-ecological approach (J. Wilson) at the crossroads of several concepts. In the absence of a single concept of etiology and mechanisms ofpost-traumatic stress disorder, general theoretical models are considered: psychological and biological. The dynamics of development of post-traumatic stress disorder is shown. The current situation in the field of psychorehabilitation of victims of military psychological traumas is generalized. Psychiatric, medical and psychological care is a mandatory and necessary branch in the system of general health measures in providing assistance to victims of hostilities. Its main tasks are to alleviate acute mental reactions, organize gradual treatment and provide medical and psychological support to participants in hostilities. The dynamics of development of post-traumatic stress disorder is shown. The current situation in the field of psychorehabilitation of victims of military psychological traumas is generalized. The components of the system of complex rehabilitation of servicemen are determined. Therapy strategies of PTSD are presented. The importance of correction of the hormonal background taking into account the type of personality: A-type, HA-type and A+H-type is emphasized. The importance of cognitive and semantic aspects in psychological assistance to war veterans is emphasized.

Key words: combatants, acute stress disorder, post-traumatic stress disorder (PTSD), post-traumatic stress disorder, personality readaptation, correction, debriefing.



Анотація

посттравматичний стресовий розлад психологічний

У статті аналізуються та обговорюються сучасні наукові підходи до вивчення посттравматичного стресового розладу (ПТСР), умови його виникнення та особливості його прояву у осіб, які брали участь у бойових діях. Визначено, що воєнні події в України стали стресом, важливим психотравмуючим фактором, який негативно впливає на здоров'я населення: проживання в зоні бойових дій, безпосередня участь у військових подіях, боях, тілесні ушкодження; втрата родичів, житла та роботи; невизначеність ситуації з неможливістю передбачити своє майбутнє та майбутнє своєї сім'ї. Узагальнено визначення посттравматичного стресового розладу як відповідної реакції на надмірні емоційні подразники, на фактичну стресову ситуацію, що відбулася і виходить за межі звичайного людського досвіду. Описано основні психотравмуючі фактори бойових дій та їх психологічні наслідки для військовослужбовців. Систематизовано синдроми та симптоми посттравматичного стресового розладу. Визначено вплив адаптаційних механізмів на психіку військовослужбовців, що стали учасниками бойових дій. Проаналізовано моделі, що пояснюють походження посттравматичного стресового стресу: реактивна (поведінкова концепція: теорія Б. Колодзина, нейропсихологічна теорія Л. Колба); диспозиційна (експериментальна теорія Ф. Васшижа); інтерактивний (нейропсихологічна теорія Ериксонівського гіпнозу); особистісно-екологічний підхід (Дж. Вільсон) на перехресті кількох концепцій. За відсутності єдиної концепції етіології та механізмів посттравматичного стресового розладу розглянуто загальнотеоретичні моделі: психологічна та біологічна. Показано динаміку розвитку посттравматичного стресового розладу. Узагальнено сучасну ситуацію в галузі напрямів психореабілітації постраждалих від воєнних психологічних травм. Наголошено на необхідності використання комплексного підходу, заснованого на психологічних, соціальних і біологічних процесах. Все це необхідно для створення ефективної психокорекційної програми, яка врахує всі рівні травматичної особистості. Психіатрична, медична та психологічна допомога є обов'язковою і необхідною ланкою в системі загальнооздоровчих заходів при наданні допомоги постраждалим від бойових дій. ЇЇ основними завданнями є полегшення гострих психічних реакцій, організація поступового лікування та надання медико-психологічної підтримки учасникам бойових дій. Визначено складові системи комплексної реабілітації військовослужбовців. Представлено стратегії терапії ПТСР. Підкреслена важливість корекції гормонального фону, враховуючи тип особистості: А-тип, НА-тип і А+Н-тип. Наголошується на важливості когнітивно-смислових аспектів у психологічній допомозі ветеранам війни.

Ключові слова: учасники бойових дій, гострий стресовий розлад, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), посттравматичний стресовий розлад особистості, дебрифінг, реадаптація, корекція.



Постановка проблеми

В останній час у світі збільшується кількість різноманітних конфліктів і катастроф, які, безсумнівно, мають величезний вплив на людину, її здоров'я та психіку. Американський психолог Р. Еммонс (Erichsen, 1867) сучасність визначає «століттям травми», оскільки травма і страждання простежуються при опису майже кожної неприємної події.

Війна в Україні актуалізувала необхідність вивчення проблеми посттравматичного стресового розладу. У багатьох військовослужбовців проявляється симптоматика посттравматичного стресового розладу (ПТСР) через участь в антитерористичній операції (2014-2022 рр.) та військових подіях (з 24 лютого 2022 р.) в Україні, що супроводжується впливом низки чинників бойової обстановки. Світова статистика свідчить, що кожен п'ятий військовий, який став учасником бойових дій, має нервово-психічні розлади, а серед поранених - кожен третій. Особливо тяжкі наслідки екстремального впливу починають проявлятися через кілька місяців після повернення до нормальних умов життя. Це різні психосоматичні захворювання: загальне самопочуття характеризується слабкістю, запамороченням, зниженням працездатності, головним болем, болем у серці, статевими розладами, розладами сну тощо. А для військовослужбовців, що стали інвалідами, це ще доповнюється проблемами, пов'язаними з травмами та пораненнями (Дзеружинська, Напреєнко, Сироп'ятов, 2012). Це потребує аналізу сучасних підходів щодо вивчення посттравматичного стресового розладу та узагальнення сучасних напрямів психореабілітації цих воїнів з метою повного відновлення військово-професійного статусу та адаптації до цивільного життя після демобілізації.



Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблему виникнення гострого стресового розладу та посттравматичного стресового розладу (ПТСР) вивчали як вітчизняні, так зарубіжні вчені, а саме: В.Г. Василевський, М. Горовіц, Т.Б. Дмитрієва, А.Б. Довгополюк, Е.М. Єпачинцева, К. Калмикова, А. Кардінер, В. Конторович, Н. Ласко, С.В. Литвинцев, А. Меркер, Дж. Мітчел, М. Падун, В. Петрухін, Г.О. Растовцев, В. Ромек, Г. Сельє, Є.В. Снєдков, Н. Тарабріна, Г.М. Тимченко, О.М. Харитонов, Г.А. Фастовцев, З. Фрейд, Р. Яноф-Бурман та ін.

Відомо про наукові дослідження щодо вивчення механізмів стресу та посттравматичного стресового стресу (М. Горовиц, Л. Китаєв-Смик, Р. Лазарус). Психологічні основи впровадження в практику діагностики та корекції стресових розладів, зокрема ПТСР вивчали І. Котенєв, В. Лисенко, О. Морозов, В. Омелянович, Н. Тарабріна, О. Тимченко, С. Яковенко.

Незважаючи на те, що в останні десятиліття обсяги переважно емпіричних досліджень психологічних наслідків людини в травматичній ситуації стрімко зросли, теоретичні, методологічні та прикладні аспекти даної проблеми залишаються невирішеними або дискусійними.

Виклад основного матеріалу

Україна переживає складну соціально-економічну та політичну ситуацію, ускладнену триваючим конфліктом на Донбасі, воєнними подіями, що почалися 24 лютого 2022 р., міграція не припиняється, сім'ї втратили близьких, житло - десятки тисяч людей були змушені переїхати в інші країни або в більш безпечні регіони.

Військові події в України стали стресом, важливим психотравмуючим фактором, який негативно впливає на здоров'я населення: проживання в зоні бойових дій, безпосередня участь у військових подіях, боях, тілесні ушкодження; втрата родичів, житла та роботи; невизначеність ситуації з неможливістю передбачити своє майбутнє та майбутнє своєї сім'ї.

Посттравматичний стресовий розлад - це бомба уповільненої дії, яка неминуче проявиться через місяці й роки - вдарить по всій країні, по нації, адже в Україні воюють чоловіки та жінки від 18 до 60 років, тобто боєздатні, репродуктивні частини населення країни.

Бойові нещасні випадки завжди зачіпають спочатку сім'ї військовослужбовців, а потім і все суспільство. Поширення ПТСР серед учасників воєнних подій в Україні, інших осіб, які перебували в зоні бойових дій, а також проблем членів їхніх сімей загостриться протягом наступних років.

Щоб вижити, військовослужбовцям зараз необхідно перебудувати структуру своєї психіки, перевести її на «військовий режим» функціонування, адаптуватися до найсильніших стресових факторів. З перших днів участі в бойових діях (а часто і до їх початку) військовослужбовці запускають механізми короткострокової та довгострокової адаптації, виробляють конкретні стратегії управління та навики щоденного виживання.

Узагальнення сучасних досліджень (Дзеружинська, Напреєнко, Сироп'ятов, 2012; Гуменюк, Федчук, 2016; Прокоф'єва, 2017; Агаєв, Кокун, Лозінська, Остапчук Пішко, 2017) показує, що робота адаптаційних механізмів відображена в трьох векторах їх впливу на психіку воїна.

Вектор позитивного впливу. Війна проти учасників бойових дій призводить до формування таких психологічних утворень як поглиблене і всебічне самопізнання: знання своїх інтелектуальних, емоційних, вольових здібностей; набуття унікального досвіду життя та поведінки в екстремальних умовах, бойового досвіду та життєвої мудрості; набуття досвіду відкритого, спонтанного, простого спілкування; навчання навичкам реагування на стрес, зміцнення здоров'я.

Вчені вказують, що в процесі адаптивної діяльності психіка військовослужбовця радикально відновлюється, «мілітаризується», набуває властивостей «надчутливості», «надреактивності», «розуміння» та ін. Такі перетворення відбуваються на психофізіологічному, психологічному, соціально-психологічному рівні і іноді досягають нормального рівня. Людина в обстановці війни формується як «особливий психологічний організм», що дозволяє відразу зрозуміти «логіку» руху поля зору, звукових подразників, значення слів, жестів і дій інших людей тощо. Цей орган «відточує» свою роботу і стає потужним регулятором поведінки військовослужбовців, що стали учасниками бойових дій.

Звичка до відкритої, простої поведінки призводить до детронізації механізмів психологічного захисту через їх нефункціонування.

Нейтральний вектор впливу війни пов'язаний з погіршенням у військових деяких особливих потреб, а саме, потреби зрозуміти суспільство, найближче оточення щодо мотивів, що штовхали їх на війну; аргументи, що пояснюють необхідність, соціальну значущість участі в вимушеному насильстві; потреби бути прийнятим у систему соціальних зв'язків і відносин зі своїм статусом, тобто статусом захисника Батьківщини, людини-воїна; необхідності визнання особи, яка сумлінно виконувала свої цивільні та військові обов'язки; необхідності позбутися незначної душевної напруги, яка накопичилася під час війни.

Негативний вектор впливу війни відбивається в процесі перманентної психотравматизації військовослужбовців, що стали учасниками бойових дій.

Війна спрямована на те, щоб зламати. Людина дуже вразлива до травмуючих факторів боротьби. Всі три вектори впливу війни на людину призводять до радикального розвитку її психіки. Проте набутий під час війни комплекс адаптаційних реакцій за межами зони бойових дій стає дезадаптованим.

Перший систематичний опис симптомів, що виникають внаслідок важкої психічної травми і схожі на сучасні посттравматичні стани, запропонував у 1867 р. Й. Еріхсен. Такі симптоми вчений пов'язував із розладами уваги та пам'яті, важкими сновидіннями з переживанням травматичної ситуації та психічним дискомфортом (Erichsen, 1867).

У 1889 р. було введено поняття «травматичний невроз». Тут Х. Оппенгейм приділяє особливу увагу психологічній та емоційній складових психічної бойової травми. Важливі дослідження також почали з'являтися з початком Першої світової війни. Велика кількість солдатів, які мали проблеми зі сном, незрозуміле тремтіння, судоми, амнезію та шум у вухах під час і після війни, стали проблемою для командування.

У 1916 році військові лікарі почали шукати способи лікування таких солдатів, які не мали видимих поранень, але вже не могли воювати і нормально жити в тилу. Британський психолог Ч. Майєрс вперше спробував узагальнити дані симптоми у статті 1915 року для журналу Lancet, в якій він ввів термін «shell shock». Передбачалося, що порушення були через високий тиск під час тривалого артилерійського вогню. Це перша гіпотеза про причини «військового неврозу». Друга гіпотеза включала два погляди. Перша думка полягає в тому, що психопатологічні синдроми виникають лише у тих, хто до нього схильний, у кого є особистісні аномалії/дефекти. І, отже, війна вважалася фактором, що викликає психічні захворювання. Основним чинником розвитку військового неврозу прихильники останнього вважають психічну травму під час бойових дій (момент страху і здивування) (Myers, 1915).

Період Другої світової війни був значним розвитком у вивченні травматичних неврозів. У 1941 р. А. Кардінер, який досліджував дану проблему, назвав зміни, викликані стресом під час збройного конфлікту, хронічним військовим неврозом. За його словами, військовий невроз має як фізіологічну, так і психологічну природу, тому як включає як психічні, так і вегетативні симптоми. Це уявлення про механізми і характер впливу бойових дій на їх учасників значно розширено. Вчений запропонував перший вичерпний опис симптомів цього розладу:

збудженість і дратівливість;

зосередженість на травмуючих обставинах минулих подій;

схильність до агресії та невміння контролювати;

уникнення реальності;

гостра реакція на раптові подразники (Kardiner, 1941).

Аналіз досліджень виявив, що важливу роль у вивченні посттравматичного стресового розладу зіграло вивчення змін особистості учасників локальних воєн. Спостереження під час Корейської війни, в якій брали участь американські військовослужбовці, допомогли виявити ряд психічних розладів, які незабаром були визначені як «сильні реакції на стрес».

Актуальність дослідження даного явища виникла в середині 1970-х років, коли американське суспільство вперше зіткнулося з дезадаптивною поведінкою учасників війни у В'єтнамі. У даного контингенту людей виявлено велику кількість самогубств, актів насильства та переживань у сімейному та соціальному житті. Все це змусило державу вжити заходів для реабілітації в'єтнамських ветеранів. Тому для надання соціальної допомоги ветеранам війни у В'єтнамі створені спеціальні науково-дослідні центри (Figley, 1978).

Численні дослідження, дані опитувань серед військовослужбовців, що стали учасниками бойових дій (події у В'єтнамі, Афганістані, Велика Вітчизняна війна, АТО та ін.) показують, що більшість ветеранів почуваються «використаними», «підставленими», часто розлючені тим, що залишаються наодинці із собою і, незабаром, просто забутими на тлі зростаючої потреби в звичайному схваленні, розумінні, підтримці оточуючих тощо.

Як зазначають деякі вчені (Van der Veer, 1993; Гуменюк, Федчук, 2016; Прокоф'єва, 2017), водночас формується комплекс майже непоправних особистісних змін - так звана «мілітаризована психіка», результатом якої є різні, більш яскраво виражені стадії прояву:

сильне бажання порозуміння - мати в контакті з іншими такий зворотний зв'язок, який виправдовує їх моральну участь у насильстві на благо суспільства; бути соціально визнаним - це допоможе подолати комплекс провини, виправдати власні агресивні та жорстокі дії перед собою, совістю, щоб спогади про них були менш травматичними;

потреба отримати визнання в суспільстві - висока повага до їхніх особистих зусиль, вчинків, щоб факт позитивної оцінки став відомим широкому колу людей, колег, членів сім'ї;

бажання бути прийнятим в систему соціальних зв'язків і відносин мирного життя з більш високим соціальним статусом, ніж раніше;

здивування реальністю мирного життя - важко звикнути до думки, що в той час, коли вони ризикували життям, в країні, в армії, нічого не змінилося, суспільство не помічало їхньої відсутності.

Одним із перших узагальнюючих досліджень зробив П. Борн. Вчений виявив один із найпоширеніших симптомів - «обсесивно повторювані спогади», які були переважно у формі яскравих емоційно-чуттєвих уявлень («флешбеків»). Зазвичай вони супроводжувалися страхом, депресією, сомато-вегетативними розладами, кошмарами бойового характеру, почуттям провини, а також байдужістю та відчуженням від минулих інтересів (Bourne, 1970).

Оскільки подібні розлади з однаковою симптоматикою не відповідали жодній нозологічній одиниці, М. Горовиц було запропоновано виділити їх в єдиний синдром під назвою «посттравматичний стресовий розлад». Отже, з 1980 р. цей синдром включений в офіційний американський діагностичний стандарт DSM-3 (Horowitz, 1974).

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - це непсихотична відстрочена реакція на травматичний стрес, що може спричинити психічні розлади. Щоб виник посттравматичний стресовий розлад, людина повинна відчувати стрес, який виходить за межі звичайного людського досвіду і може викликати дистрес (Малкина-Пых, 2005). До таких стресових факторів належать: серйозна загроза життю або тілесній недоторканності, випадкове вбивство, тяжке тілесне ушкодження (травма), смерть або травма бойового друга. Вплив таких екстремальних стресових факторів призводить до прояву посттравматичного стресового розладу.

Н.А. Агаєв, О.М. Кокун, Н.С Лозінська, В.В. Остапчук, І.О. Пішко визначають ПТСР наступним чином: «Посттравматичний стресовий розлад - відповідна реакція на надмірні емоційні подразники, на фактичну стресову ситуацію, що відбулася і виходить за межі звичайного людського досвіду. Посттравматичний стресовий розлад виникає як відстрочена або затяжна реакція на кризову подію чи ситуацію загрозливого або катастрофічного характеру та може спровокувати виникнення дистресу в будь-якої людини» (Агаєв, Кокун, Лозінська, Остапчук, 2017: 11).

В Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10) посттравматичний стресовий розлад має відповідну рубрифікацію (F43.1) і визначається як синдром, що виникає після дії екстремального за силою стресу (Медико-психологічна реабілітація учасників АТО в санаторно-курортних установах (клінічна настанова), 2017: 12).

Основними симптомами ПТСР - синдрому є: порушення сну; патологічні спогади (обсесивне повернення); нездатність запам'ятати - амнезія щодо певних подій (уникнення); гіперчутливість (підвищена пильність); надмірне збудження (неадекватна супермобілізація) (Horowitz, 1974). Вторинними симптомами посттравматичного стресового стресу є: депресія, тривога, імпульсивна поведінка, алкоголізм, соматичні проблеми тощо.

Деякі дослідники (Foa, 1989; Сироп'ятов, Напреєнко, Дзеружинська, 2012 та ін.) виділяють три основні групи симптомів ПТСР, які посилюються з віком:

надмірне збудження (з урахуванням вегетативної лабільності, порушення сну, тривоги, нав'язливих спогадів, фобічного уникнення ситуацій, пов'язаних з травматичною подією);

періодичні напади пригніченого настрою (оніміння почуттів, емоційне заціпеніння, відчай, усвідомлення безвиході);

характеристика істеричної реакції (параліч, сліпота, глухота, нервовий тремор).

Узагальнюючи прояви невротичних і патохарактерологічних синдромів ПТСР, можна виокремити наступні стани: «військове серце» (біль у грудях, серцебиття, задишка, пітливість), синдром того, хто вижив (хронічна «вина за виживання»), флешбек-синдром (спогади про «нестерпні» події), прояви «бойової» психопатії (агресія та імпульсивна поведінка зі спалахами насильства, зловживання алкоголем та наркотиками), синдром прогресуючої астенії (спостерігається астенія після повернення до нормального життя, яка має прояв у швидкому старінні, схудненні, психічної млявості та прагнення до спокою), посттравматичні рентні стани (набута інвалідність із свідомою вигодою від гарантованих пільг і привілеїв, перехід до пасивної життєвої ситуації) (Рис. 1).

Рис. 1. Синдроми посттравматичного стресового розладу

Аналіз теоретичних та емпіричних досліджень (Figley, 1978; Van der Veer, 1993; Малкина-Пых, 2005; Гуменюк, Федчук, 2016; Прокоф'єва, 2017 та ін.) дозволяє нам виділити кілька моделей, які пояснюють походження посттравматичного стресового стресу:

а) реактивна (поведінкова концепція: теорія Б. Колодзина, нейропсихологічна теорія Л. Колба);

б) диспозиційна (експериментальна теорія Ф. Васшижа);

в) інтерактивний (нейропсихологічна теорія Ериксонівського гіпнозу);

г) особистісно-екологічний підхід (Дж. Вільсон) на перехресті кількох концепцій.

Однак за відсутності єдиної концепції етіології та механізмів посттравматичного стресового розладу розглянемо загальнотеоретичні моделі. Дослідники (Сироп'ятов, Напреєнко, Дзеружинська, 2012; Гуменюк, Федчук, 2016 та ін.) виділили дві групи:

а) психологічна модель;

б) біологічна модель.

Психологічні моделі зазвичай включають психосоціальні, психодинамічні та когнітивні моделі.

Щодо біологічної моделі, яка останнім часом набула наукової популярності, то дослідження зосереджено на вивченні нейроендокринних, нейроанатомічних та інших особливостей цього розладу.

Слід зазначити, що первинним порушенням є травматичний стрес (ТС), який проявляється під час критичного інциденту і зразу після нього до двох діб. Вторинним порушенням можна вважати гострий стресовий розлад (ГСР), прояв якого спостерігається протягом одного місяця після критичного інциденту від двох діб до чотирьох тижнів. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) розвивається через місяць і більше після критичного інциденту. Надалі розвивається посттравматичний розлад особистості, який спостерігається протягом наступного життя людини, яка пережила травму (Рис. 2).



Рис. 2. Динаміка посттравматичного стресового розладу

Травматичний стрес (ТС) можна визначити як нормальна реакція на ненормальні обставини, тобто події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду особистості.

Гострий стресовий розлад (ГСР) - це короткий період нав'язливих спогадів, які виникають протягом 4 тижнів після того, як людина стала свідком руйнівної травматичної події або брала участь у ній.

При ГСР люди переживають травматичну подію, як пряму (наприклад, серйозні травми, воєнні події або смерть), так і непряму (наприклад, спостерігати за подіями разом з іншими, отримувати інформацію про події, які сталися з близькими членами сім'ї або друзями). Людина страждає від повторюваних спогадів про травму, уникає подразників, які нагадують травму, і легко збуджується. Симптоми з'являються протягом 4 тижнів після травматичної події і тривають щонайменше 3 дні, але на відміну від посттравматичного стресового розладу, вони не тривають більше 1 місяця.

Таким чином, останні десятиліття дали значний поштовх до розвитку концепцій ПТСР та його систематизації. Вітчизняними та зарубіжними вченими проведено велику кількість досліджень різних посттравматичних станів.

На сучасному етапі необхідно використовувати нові знання для повного розуміння природи та розвитку посттравматичного стресового розладу.

Необхідно також використовувати комплексний підхід, заснований на психологічних, соціальних і біологічних процесах. Все це необхідно для створення ефективної психокорекційної програми, яка врахує всі рівні травматичної особистості.

Психіатрична, медична та психологічна допомога є обов'язковою і необхідною ланкою в системі загальнооздоровчих заходів при наданні допомоги постраждалим від бойових дій. ЇЇ основними завданнями є полегшення гострих психічних реакцій, організація поступового лікування та надання медико-психологічної підтримки учасникам бойових дій (Van der Veer, 1993).

Безперечно, найефективнішим методом лікування хворих на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є запобігання всім війнам (і катастрофам), вирішення нагальних соціально-психологічних проблем. Однак на сьогодні це нерозв'язне завдання.

Узагальнення емпіричних досліджень (Сироп'ятов, Напреєнко, Дзеружинська, 2012; Гуменюк, Федчук, 2016; Кокун, Агаєв, Пішко, Лозінська, Остапчук, 2017 та ін.)дозволяє нам стверджувати, що психологічна корекція є обов'язковою і найважливішою складовою процесу реабілітації хворих із ПТСР. Відновлення преморбідного рівня функціонування хворих вимагає створення додаткових ресурсів їх «Я», необхідних для того, щоб подолати існуючі і майбутні стреси. У зв'язку з цим виділяють чотири стратегії терапії, здатні досягти цієї мети:

підтримка адаптивних навичок «Я» (одним з найбільш важливих аспектів є створення позитивного ставлення до терапії);

формування позитивного ставлення до симптомів (сенс полягає в тому, щоб змусити пацієнта сприймати свої розлади як нормальні для тієї ситуації, яку він пережив, і тим самим запобігти подальшій травматизації фактом існування цих розладів);

зменшення уникнення (тому що прагнення реабілітанта уникати всього, що пов'язане з психічною травмою, заважає переробити його досвід);

зміна атрибуції сенсу (мета цієї стратегії - змінити сенс, який реабілітант надає перенесеній психотравмі, і таким чином створюється відчуття «контролю над травмою») (Медико-психологічна реабілітація учасників АТО в санаторно-курортних установах (клінічна настанова), 2017: 16).

На сьогоднішній день найбільш поширеними в арміях різних країн є такі методи психологічної реабілітації, як фізіологічні (глибокий сон, якісне харчування, відпочинок тощо); аутогенні (аутотренінг, саморегуляція, медитація); загоєння; організаційні; психотерапевтичні (раціональна психотерапія, музична, бібліо-, імаго-, арт-терапія тощо).

Для вирішення проблем психологічної реабілітації військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях, та поширеної форми групової раціональної терапії найважливішим є метод «Дебрифінг стресу критичних інцидентів». Це організоване обговорення стресу, який переживають військові під час виконання бойового завдання.

Л.Й. Гуменюк, О.В. Федчук наголошують, що «мета дебрифінгу - мінімізація і купірування страждань військовослужбовців, його проводять у перші 48 годин після травмуючої події. Стрижневим механізмом дебрифінгу є техніка «закриття минулого». Вона полягає в підведенні своєрідного підсумку під тим, що було пережито, у демонстративному, фіксованому розриві зі своїми тривогами, сумнівами, нічними жахіттями. Часові строки обмежують основні стратегії подолання наслідків бойового стресу, а також число випадків, у яких учасник дебрифінгу повинен буде шукати спеціальної допомоги (присутність постстресових симптомів через 6 місяців після дебрифінгу, їх ескалація, наявність труднощів у виконанні найпростішої роботи й ін.)» (Гуменюк, Федчук, 2016: 233-234).

Л.О. Прокоф'єва загострює увагу на тому, що «соціально-психологічна реадаптація учасників бойових дій повинна включати: спеціальний період життєдіяльності військових частин і підрозділів, своєрідний «психологічний карантин» або, іншими словами, «психологічну дезінфекцію»; створення реадаптуючого середовища навколо ветеранів бойових дій у військовій частині та сім'ї військовослужбовця; виявлення ветеранів бойових дій, що мають ознаки хронічного стресу, посттравматичного стресу (ПТСР), особистісної кризи і проведення з ними заходів психологічної реабілітації» (Прокоф'єва, 2017: 211].

Варто звернути увагу на, що українські дослідники метою проведення заходів щодо психологічного відновлення військовослужбовців, що стали учасниками бойових дій, вважають:

Комплексне використання ресурсів органів військового управління, командування військових частин, медико-психологічних служб Збройних Сил України, державних, релігійних, громадських та громадських організацій для запобігання негативним соціально-оздоровчо-психологічним наслідкам перебування військових у бойових діях.

Інформування військовослужбовців та членів їх сімей про особливості адаптації до мирних умов життя та можливості психологічної, медико-соціальної підтримки у разі необхідності після виконання завдань (бойових дій) за призначенням.

Виявлення осіб, які не є здоровими за станом здоров'я, психічними та психологічними показниками (обмежена придатність) продовжити службу в Збройних Силах України.

Психологічна допомога та відновлення працездатності воїнів до продовження виконання поставлених завдань та мирного життя (Кокун, Агаєв, Пішко, Лозінська, Остапчук, 2017: 18-19).

Ван де Вир (Van der Veer, 1993) повідомляє про ефективність підтримуючих методик та полегшення симптомів. Дуже ефективний метод «логотерапія» (Frankl, 1959), тобто пошук сенсу в тому, що сталося. Знаходження сенсу значно полегшує стан хворих.

Важливі також культурні та релігійні вірування, такі як вчення про карму, страждання тощо. Слід намагатися залучити священиків, цілителів та інших нетрадиційних цілителів.

Когнітивно-поведінковими методами систематично проводиться десенсибілізація до психічної травми. При цьому пацієнт неодноразово страждає від психічної травми; він багаторазово відтворює травматичну подію на основі своєї уяви (Foa, Rothbaum, 1989).

Також важлива корекція гормонального фону, враховуючи тип особистості: А-тип, НА-тип і А+Н-тип (Kardiner, 1941).

Тип особистості А (адреналін), гормональний профіль з «надлишком» адреналіну, характеризується тривогою, недовірою, нерішучістю. Потрібні певні дії, щоб подолати негативні сторони. Вживання препаратів, що стимулюють вироблення норадреналіну, може призвести до того, що кролик стане «левом». Невпевненість у собі, схильність до сумнівів можуть перерости у впевненість у собі й агресію (у позитивному сенсі цього слова). Крім того, потрібно дати своєму тілу помірні фізичні навантаження до стану бадьорості і сили. Корисні лікувальні процедури (холодний душ). З психологічних методів рекомендуються психокорекція, аутотренінг, самоорганізація.

Особистість NA-типу (норадреналін), яка характеризується внутрішньою напруженістю, домінантністю, агресивністю, вимагає підвищеної фізичної активності до значного стомлення, оволодіння аутогенним тренуванням, гарячими ваннами.

Змішаний тип А + НА (дуже емоційний) вимагає психокорекції (самотренінг, самоорганізація) і зміцнюючих заходів.

Ефективність терапії ПТСР пов'язана з основними рівнями таких факторів, як інтенсивність ворожості, тривожність, порушення концентрації, соматичні симптоми, почуття провини.



Висновки

В результаті аналізу даної проблеми ми визнали важливим проведення соціально-психологічної реадаптації ветеранів, суть якої полягає в когнітивно-смисловій переробці травматичної інформації та досвіду, реагуванні на травмуючий матеріал в емоційній підтримці, розв'язанні особистісних проблем. ветеранів та полегшення симптомів посттравматичного стресового стресу.

Практичною спрямованістю та перспективністю даної роботи є систематизація теоретичних і емпіричних даних у вивченні специфіки симптомів ПТСР у військовослужбовців, що стали учасниками бойових дій; в розробці дієвих моделей, методів корекції і профілактики в організації заходів психосоціальної роботи, реабілітації та реадаптації постраждалих в екстремальних стресових ситуаціях; визначення ступеня ефективності даних заходів.

Також варто зазначити, що перед кожною терапією має бути профілактика у всіх її формах і напрямках. Крім суто медичних заходів щодо постстресових розладів, вона включає (профілактику) широку просвітницьку роботу як серед спеціалістів (наприклад, лікарів, та керівників органів охорони здоров'я), так і серед великих груп населення. Профілактика включає навчання населення основним знанням і навичкам у сфері психічного здоров'я. Проведення таких занять (лекцій, семінарів, тренінгів) між психологами та медичними працівниками спрямує потік пацієнтів до спеціалістів на належному рівні.

Крім того, ми пропонуємо, щоб стрес, психічні травми та психічне здоров'я були частиною навчальних програм школярів, студентів ЗВО. Такі питання мають бути включені у відповідні навчальні програми, такі як перша допомога, кризові втручання, підтримуюча терапія, діагностика та лікування легких психічних розладів, а також програми для вирішення психосоціальних проблем.

Джерела і література

1. Гуменюк Л.И., Федчук О.В. Дослідження посттравматичного стресового розладу і напрямків психореабілітації постраждалих від воєнних психотравм. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2016. № 1. С. 228-239.

2. Кокун О.М., Агаєв Н.А., Пішко І.О., Лозінська Н.С., Остапчук В.В. Психологічна робота з військовослужбовцями-учасниками АТО на етапі відновлення: Методичний посібник. К.: НДЦ ГП ЗСУ, 2017. 282 с.

3. Лікування та реабілітація комбатантів - миротворців із посттравматичним стресовим розладом / О.Г. Сироп'ятов, О.К. Напреєнко, Н.О. Дзеружинська та ін. К.: О.Т. Ростунов, 2012. 76 с.

4. Малкина-Пых И.Г. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. М.: Эксмо, 2005. 960 с.

5. Медико-психологічна реабілітація учасників АТО в санаторно-курортних установах (клінічна настанова) / Під заг. ред. проф. Б.В. Михайлова. Харків-Київ: ВАФК, 2017. 127 с.

6. Прокоф'єва Л. Психологічна модель посттравматичного стресового розладу повоєнного часу. ІІ Дунайські наукові читання: Голод 1946-1947 рр.: історичні, філософсько-психологічні та педагогічні аспекти: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (18-19 травня, 2017 року.) Ізмаїл: РВВ ІДГУ; «СМИЛ», 2017. С. 208-212.

7. Bourne P.G. Men, stress and Vietnam. Boston: Little, Brown, 1970.

8. Erichsen F.E. On Railway and Other Injuries of the Nervous System. London, 1867. 103 p.

9. Figley Ch.R. (Ed.). Stress disorder among Vietnam Veterans. N.Y.: Brunner / Mosel, 1978. 358 p.

10. Foa E., Rothbaum B.Behavioural psychotherapy for PTSD. Intern. Rev. Psychiatry. 1989. Vol. 1. P. 219-226.

11. Frankl V.E. Man's Search for Meaning: An Introduction to Logotherapy. Boston: Beacon Press, 1959.

12. Horowitz М.J. II Arch. Gen. Psychiatry. 1974. Vol. 31. P. 768-781.

13. Kardiner A. The Traumatic Neuroses of war, in Psychosomatic Medicine Monographs. N.Y.: Paul Hoeber, 1941. 258 p.

14. Myers C.S. II Lancet. 1915. Vol. 1. P. 316-320.

15. Van der Veer G. Psychotherapy with Refugees. Amsterdam: SCS, 1993.



References

1. Erichsen F.E. (1867). On Railway and Other Injuries of the Nervous System. London. 103 p. [in English].

2. Figley Ch.R. (Ed.) (1978). Stress disorder among Vietnam Veterans. N.Y.: Brunner / Mosel. 358 p. [in English].

3. Foa E., Rothbaum B. (1989). Behavioural psychotherapy for PTSD. Intern. Rev. Psychiatry. Vol. 1. P. 219-226. [in English].

4. Frankl V.E. (1959). Man's Search for Meaning: An Introduction to Logotherapy. Boston: Beacon Press. [in English].

5. Horowitz М.J. (1974). II Arch. Gen. Psychiatry. Vol. 31. P. 768-781. [in English].

6. Humenyuk L.Y., Fedchuk O.V. (2016). Doslidzhennya posttravmatychnoho stresovoho rozladu i napryamkiv psykhoreabilitatsiyi postrazhdalykh vid voyennykh psykhotravm. Naukovyy visnyk L'vivs 'koho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. № 1. Р. 228-239. [in Ukrainian].

7. Kardiner A. (1941). The Traumatic Neuroses of war, in Psychosomatic Medicine Monographs. N.Y.: Paul Hoeber. 258 p. [in English].

8. Kokun O.M., Ahayev N.A., Pishko I.O., Lozins'ka N.S., Ostapchuk V.V. (2017). Psykholohichna robota z viys'kovosluzhbovtsyamy-uchasnykamy ATO na etapi vidnovlennya: Metodychnyy posibnyk. K.: NDTs HP ZSU. 282 р. [in Ukrainian].

9. Likuvannya ta reabilitatsiya kombatantiv - myrotvortsiv iz posttravma-tychnym stresovym rozladom. (2012). O.H. Syrop'yatov, O.K. Napreyenko, N.O. Dzeru-zhyns'ka ta in. K.: O.T. Rostunov. 76 р. [in Ukrainian].

10. Malkina-Pykh I.G. (2005). Psikhologicheskaya pomoshch' v krizisnykh situatsiyakh. M.: Eksmo. 960 р.

11. Medyko-psykholohichna reabilitatsiya uchasnykiv ATO v sanatorno-kurortnykh ustanovakh (klinichna nastanova). (2017). Pid zah.red. prof. B.V. Mykhaylova. Kharkiv-Kyyiv: VAFK. 127 p. [in Ukrainian].

12. Bourne P.G. (1970). Men, stress and Vietnam. Boston: Little, Brown. [in English].

13. Myers C.S. (1915). II Lancet. Vol. 1. P. 316-320. [in English].

14. Prokofyeva L. (2017). Psykholohichna model' posttravmatychnoho stresovoho rozladu povoyennoho chasu/L. Prokofyeva. III Dunays'ki naukovi chytannya: Holod 1946-1947 rr.: istorychni, filosofs 'ko-psykholohichni ta pedahohichni aspekty: Materialy mizhnarodnoyi naukovo-praktychnoyi konferentsiyi (18-19 travnya, 2017 roku.). Izmayil: RVV IDHU; «SMYL». Р. 208-212. [in Ukrainian].

15. Van der Veer G. (1993). Psychotherapy with Refugees. Amsterdam: SCS. [in English].

Размещено на Allbest.ru

...