Індивідуальний підхід у психології: теоретичний аспект проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальний підхід у психології: теоретичний аспект проблеми

Хохліна Олена Петрівна, доктор психологічних наук, професор, професор кафедри авіаційної психології, Національний авіаційний університет

Анотація

У статті представлено результати теоретичного аналізу досліджень з актуальної для психології проблеми змісту індивідуального підходу як методологічного інструментарію діяльності науковця та практика. Відповідно до індивідуального підходу, кожна людина постає як індивідуальність, унікальність, яка визначається єдністю індивідуальних особливостей її психіки різного рівня організації. І саме через призму цієї унікальності людини має розглядатися, вивчатися, інтерпретуватися кожна складова її психіки та здійснюватися на неї відповідний вплив та на особистість в цілому.

В результаті проведеного дослідження доводиться, що наукова і практична (навчально-виховна, корекційно-розвивальна) робота з людьми має базуватися на врахуванні індивідуальних особливостей їх розвитку, які умовно класифікуються за зумовленістю біологічними чи соціальними чинниками становлення; виокремлюються й такі індивідуальні особливості, що характеризують вже власне психічний розвиток людини і його складові та є результатом впливу обох чинників.

До першої групи віднесені індивідуальні особливості, що визначаються базовими якостями індивіда - людини як природної істоти, а це - конституційні, нейродинамічні, білатеральні, вікові, статеві; органічні потреби, темперамент, задатки. Згідно інших джерел, відмічається, що на психічному розвитку людини та виникненні індивідуальних його особливостей значною мірою позначаються сформованість та особливості функціонування головного мозку, особливості нервової системи (щонайперше особливості нервових процесів збудження та гальмування), сформованість та особливості функціонування аналізаторів, стан здоров'я. До індивідуальних особливостей другої групи, зумовлених соціальними чинниками, належать ті, що визначаються належністю людини до різноманітних неповторних соціальних утворень (сім ї, общин, соціальних груп, націй, народів, держав, релігій тощо), а також статусом, соціальними ролями, авторитетом, рангом людини. До індивідуальних особливостей людини, що характеризують власне психічний розвиток та різні його складові, відносять індивідуальні особливості протікання психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових); особливості складових особистості (самосвідомості, спрямованості, здібностей, характеру, темпераменту), а також форм активності (діяльності, спілкування, поведінки), в яких психічне породжується, функціонує, проявляється та розвивається. Особливу групу індивідуальних особливостей людини складають ті, що характеризують аномальний розвиток.

Використання індивідуального підходу, враховуючи визначений зміст та його складові, сприятиме досягненню ефективності наукового дослідження та практичної діяльності психолога, педагогічного процесу та корекційно-розвивальної роботи у закладах освіти.

Ключові слова: методологічний підхід у психології, індивідуальний підхід, індивідуальні особливості розвитку, психічний розвиток, індивідуальність.

Abstract

Individual approach in psychology: theoretical aspect of the problem

Khokhlina Olena Petrivna Doctor of Psychological Sciences, Professor, Professor of Aviation Psychology Department, National Aviation University

The article presents the results of the theoretical analysis of researching the problem of the individual approach content as a methodological tool for the activities of scientists and practitioners. According to the individual approach, each person appears as an individuality, a uniqueness that is determined by the unity of individual characteristics of his or her psyche at different levels of organization. And it is through the prism of this uniqueness of a person that each component of his or her psyche should be considered, studied, interpreted and the corresponding impact on it and on the personality as a whole should be made.

The study proves that scientific and practical (educational, correctional and developmental) work with people should be based on taking into account individual peculiarities of their development, which are conditionally classified according to the biological or social factors of formation; there are also individual peculiarities that characterize the actual psychic development of a person and its components and are the result of the influence of both factors.

The first group includes individual characteristics determined by the basic qualities of an individual - a person as a natural being, and these are constitutional, neurodynamic, bilateral, age, gender; organic needs, temperament, and dispositions. According to other sources, it is noted that the psychic development of a person and the emergence of its individual characteristics are largely influenced by the formation and functioning of the brain, the characteristics of the nervous system (primarily the characteristics of nervous processes of excitation and inhibition), the formation and functioning of analyzers, and the state of health. The individual characteristics of the second group, caused by social factors, include those determined by a person's belonging to various unique social formations (families, communities, social groups, nations, peoples, states, religions, etc.), as well as by a person's status, social roles, authority, and rank. The individual characteristics of a person that characterize psychic development and its various components include individual peculiarities of psychic processes (cognitive, emotional, volitional); peculiarities of personality components (self-awareness, orientation, abilities, character, temperament), as well as forms of activity (activities, communication, behavior) in which psyche is generated, functions, manifests and develops. A special group of individual characteristics of a person is made up of those that characterize abnormal development.

The use of an individual approach, taking into account the defined content and its components, will contribute to the effectiveness of scientific research and practical activities of a psychologist, the pedagogical process and correctional and developmental work in educational institutions.

Keywords: methodological approach in psychology, individual approach, individual developmental features, psychic development, individuality.

Постановка проблеми

Ефективність навчально-виховного та корекційно-розвивального впливу на підростаюче покоління значною мірою залежить від дотримання в проектуванні та реалізації роботи індивідуального підходу. Необхідною умовою цього є з'ясування його змістового наповнення та конкретизація складових цього важливого методологічного інструментарію науковця та практика.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Розкриття сутності індивідуального підходу здійснювалося на основі теоретичного аналізу наукових праць С. Рубінштейна, К. Платонова, Б. Ананьєва, Л. Виготського, Г. Костюка, В. Мерліна, В. Рибалки, а також І.Беха, І. Кона, В. Нікандрова, В. Москальця, Л. Шатирко та ін. [1-6 та ін.]. Для розкриття проблеми використовувалися результати і власних досліджень [5, 7-14, 17-18 та ін.].

Вивчення літературних джерел показує, що у психологічній науці та практиці індивідуальний підхід розглядається як один із найважливіших у низці методологічних підходів, які визначають теоретичну позицію щодо розуміння психічного явища, його вивчення, інтерпретації та впливу на нього [2, 6, 14 та ін.]. А розуміння цього підходу випливає з уявлення про те, що до людини, її вивчення та розвитку слід підходити як до унікальності, неповторності “Я”. Витоки такого розуміння пов'язуються щонайперше з поглядами представників гуманістичної психології (А. Маслоу, Р. Мей, К. Роджерс та ін.), які заклали основу трактування особистісного підходу в психології [1-5, 12, 14 та ін.], згідно якого жодне психічне явище, будь то процес, стан чи властивість, що проявляється в діяльності, а відповідно, й сама ця діяльність та її елементи - дії і вчинки (як і спілкування, поведінка), не можуть бути правильно зрозумілі без врахування їх особистісної обумовленості [5 та ін.]. На думку К.Платонова, особистісний підхід є похідним від індивідуального. Поряд з цим поширеною є думка, що індивідуальний підхід є складовою особистісного, його конкретизацією [5J. Індивідуальний підхід у психологи знаходить широке використання й у технологіях особистісно орієнтованої педагогіки, а саме диференційованого навчання, в основу якого покладається положення про необхідність врахування в процесі навчання та виховання індивідуальних особливостей дитини [3, 7, 15-16 та ін.]. Але вивчення наукових джерел показує недостатньо однозначне розуміння сутності зазначеного методологічного інструментарію та його складових в діяльності психолога, а, відповідно, й педагога, робота якого базується на психологічних знаннях щодо змісту індивідуального підходу та можливостей його запровадження у навчально-виховному процесі.

Метою статті є висвітлення результатів теоретичного дослідження з визначення сутності індивідуального підходу як методологічного інструментарію діяльності психолога-науковця та практика.

Виклад основного матеріалу

У психології методологічний підхід - це теоретична позиція щодо розуміння психічного явища (як і носія цього явища - людини), його вивчення, інтерпретації, впливу на нього. Відповідно ж до індивідуального підходу, кожна людина постає як індивідуальність, унікальність, а це визначається індивідуальними особливостями її психіки різного рівня організації, які в єдності складають неповторний візерунок. І саме через призму цієї унікальності людини має розглядатися, вивчатися, інтерпретуватися кожне психічне явище та здійснюватися відповідний вплив на нього та особистість загалом [1-2, 5, 14 та ін.].

Отже, у дослідженні і навчально-виховній, корекційно-розвивальній роботі з особою мають враховуватися індивідуальні особливості її розвитку. С.Рубінштейн вважає, що лише за умови знання та врахування індивідуальних особливостей кожної людини можна забезпечити найбільш повний її розвиток та застосування її творчих можливостей та сил. Тому індивідуальний підхід до кожної дитини, кожного учня є однією з основних вимог правильно побудованого процесу виховання та навчання [5].

О. Савченко також відмічає, що навчання має базуватися на засадах врахування особливостей індивідуального розвитку учня, глибокої поваги до його особистості [15]. А І. Кон зауважує, що вчитель не зможе повноцінно виховувати школяра, якщо він не побачить в дитині особистісно ціннісне, цікаве, що властиве лише їй [5].

Які особливості розвитку людини відносяться до індивідуальних і чим вони визначаються? Вивчення цього питання дозволило дійти висновку, що індивідуальні особливості розвитку людини умовно поділяються на такі, що визначаються більшою мірою біологічними чи соціальними чинниками; виділяється й група тих, що характеризують вже власне психічний розвиток і його складові та є результатом впливу обох чинників.

Узагальнення даних досліджень С. Рубінштейна, Б. Ананьєва, Л. Виготського, Г. Костюка, В. Мерліна, В. Рибалки, О. Хохліної, В. Москальця та ін. показують, що до індивідуальних біологічно зумовлених особливостей відносяться ті, що визначаються базовими якостями індивіда - людини як природної істоти. Б.Ананьєв ці особливості поділяє на: первинні та вторинні. До первинних він відносить: а) індивідуально-типологічні: конституційні (особливості фізичної будови індивіду); нейродинамічні (особливості діяльності нервової системи); білатеральні (особливості функціональної геометрії тіла у вигляді симетрії та асиметрії); б) вікові та статеві. Вторинні ж складають: органічні потреби, темперамент, задатки [5, 9, 13 та ін.]. Дійсно, від народження кожна людина, як природна істота, вже наділена притаманними лише їй особливостями, які значною мірою позначаються на подальшому її психічному розвитку, на її становленні як особистості та індивідуальності [4, 5, 13 та ін.].

Поширеною у психології є думка й про те, що на психічному розвитку в онтогенезі, його індивідуальних особливостях позначаються конкретно такі індивідні властивості, як: сформованість та особливості функціонування головного мозку, особливості нервової системи (щонайперше особливості нервових процесів збудження та гальмування), сформованість та особливості функціонування аналізаторів, стан здоров'я (Г. Дульнєв, О. Лурія та ін.) [5, 11 та ін.].

Слід зазначити, що в контексті розгляду цієї групи індивідуальних особливостей, значна увага відводиться віковим. А врахування особливостей становлення в особи окремих складових психіки та психофізичного розвитку загалом на певному віковому етапі сладає, як стверджується, суть вікового підходу - як відносно самостійного, але пов'язаного з індивідуальним та особистісним, методологічного підходу у психології [2, 5 та ін.].

Адже психічний розвиток, становлення його складових в онтогенезі відбувається гетерохронно, тобто нерівномірно у часі, нерівномірно на кожному віковому етапі. Кожний віковий етап, за Л. Виготським, характеризується виникненням своїх психічних новоутворень - тих, що характеризують суть кожного віку. А під психічними новоутвореннями слід розуміти той новий тип будови особистості та її діяльності, ті психічні і соціальні зміни, які вперше виникають на віковому етапі та які в найголовнішому та найбільш основному визначають свідомість людини, її ставлення до середовища, її внутрішнє і зовнішнє життя, увесь хід розвитку в цей період [5]. Так, наприклад, відчуття дорослості виникає у дитини підліткового віку; цей віковий етап характеризується й інтенсивним формуванням самосвідомості.

Говорячи про вікові особливості розвитку психіки, доречно навести результати дослідження Д. Ельконіна про чергування вікових періодів, які відповідають за становлення емоцшно-потребової та інтелектуальної сфер: зокрема у немовля розвивається щонайперше емоційно-потребова сфера, у дитини раннього дошкільного віку - інтелектуальна, у дошкільника - емоційно-потребова, у дитини молодшого шкільного віку - інтелектуальна, у дитини підліткового віку - емоційно-потребова і т.д. [5].

Слід сказати й про наявність на різних вікових етапах онтогенетичному розвитку людини сензитивних періодів, які є найбільш сприятливими для розвитку певної психічної функції. Так, відмічається, що сензитивним періодом для здатності людини до емоційного спілкування розглядаються перші місяці життя; для мовленнєвих здібностей - перші роки життя; для музичних здібностей - 5 років; для здібності до читання - 5-7 років; для абстрактного мислення - 11-12 років; для творчого професійного мислення - 20-25 років [5 та ін.].

Отже, відповідно до вікового підходу, вивчення та аналіз психічного розвитку особи, корекційно-розвивальні та навчально-виховні впливи на неї мають здійснюватися з урахуванням вікових особливостей, у контексті вікових норм розвитку, її вікових можливостей. Зокрема, основні показники психічного і фізичного розвитку дітей раннього віку, а саме: довербального і раннього вербального розвитку, розвитку загальної та дрібної моторики рук, зорово-моторної координації наводяться О. Мастюковою. Вікові норми розвитку дитини дошкільного віку також представлені у В. Тарасун. Норми особистісного становлення за стадіями розвитку, як приклад, знаходимо у концепції Е. Еріксона, а деяких особистісних якостей - у Дж. Блока [5].

Якщо розглядати, наприклад, проблему онтогенетичного розвитку мислення та її видів, то щодо дитини раннього дошкільного віку адекватним буде аналіз її наочно-дійового мислення, до дошкільника - наочно-образного, а вивчення словесно-логічного мислення - починаючи з молодшого шкільного віку. Так само має здійснюватися оцінка можливостей та особливостей розвитку в особи й інших складових психіки відповідно до вікового етапу.

До індивідуальних особливостей розвитку наступної, другої, групи, зумовлених соціальними чинниками, слід віднести щонайперше ті, що визначаються належністю людини до різноманітних неповторних соціальних утворень: сім ї, общин, соціальних груп, націй, народів, держав, релігій тощо [2, 5]. Доречно тут навести думку О. Асмолова про те, що якості, які є характерними для індивідуальності особистості, її «Я» - це історико-культурні утворення, які стають тим виразніше, чим більш розвинутою є соціальна система, у якій проходить життя особистості [5] та її становлення.

До другої групи - групи соціально обумовлених індивідуальних особливостей - також належать ті, що визначаються статусом, соціальними ролями, авторитетом, рангом людини тощо [2, 5, 9].

Особлива роль у становленні особистості відіграє засвоєння людиною соціальних ролей - відповідних прийнятим нормам способів поведінки людини залежно від її статусу в суспільстві, в системі міжособистісних стосунків. Кожна людина входить до різноманітних соціальних груп, де вона займає певне положення - статус - конкретне місце, яке займає вона в суспільстві та яке визначає певні його права та обов'язки.

Вирізняються соціальні статуси приписані та досягнуті, природні та професійно-посадові, міжособистісні та офіційні. Найбільше значення для становлення особистості, її індивідуальних властивостей має інтегральний статус, тобто той що визначає положення особи у суспільстві. Як інтегральний, базисний статус розглядається професійно-посадовий. Саме соціальним статусом визначається соціальна роль - роль студента, сина, мами, друга тощо, засвоєння відповідних правил виконання яких є умовою соціалізації та становлення особистості.

Так, А. Добрович соціальні ролі поділяє на формальні, внутрішньо групові, міжособистісні та індивідуальні. Відмічається, що формальна роль - це поведінка, яку ми будуємо відповідно до засвоєних нами очікувань суспільства, виконуючи ту чи іншу соціальну функцію. Внутрішньо групова роль - це поведінка, яку ми будуємо з урахуванням очікувань, що пред'являються нам учасниками соціальної групи на основі взаємостосунків, що в ній склалися. Міжособистісна роль - це поведінка, яку ми будуємо з урахуванням очікувань, що пред'являються нам знайомою людиною на основі стосунків, що склалися між нами. Індивідуальна роль - це поведінка, яку ми будуємо відповідно до власних очікувань [5].

Слід відмітити, що обставини соціального гатунку, до яких входить широкий діапазон умов зростання особи (від сім'ї та найближчих референтних груп до навчальних і виробничих колективів, різноманітних соціальних груп і державних інститутів, людської цивілізації в цілому) значною мірою визначають “соціальну ситуацію розвитку” (за Л.Виготським) - те особливе сполучення внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов, які є типовим для кожного вікового етапу та обумовлює динаміку психічного розвитку протягом відповідного вікового періоду, та нові якісно своєрідні психологічні утворення, що виникають на етапі його завершення [5].

Відносно самостійну групу індивідуальних особливостей людини складають ті, що характеризують власне психічний розвиток, різні його складові. Такі особливості є сукупним результатом дії як біологічних, так і соціальних чинників на її розвиток.

Психіка, всі її складові у кожної людини мають індивідуальні особливості прояву. Звісно, що й ці особливості певною мірою визначаються попередньо визначеними чинниками. Але, у свою чергу, вони, як уже сформовані, відносно сталі на певний відрізок часу, якісні характеристики психіки, позначаються на індивідуальності особистості, які важливо враховувати при її вивченні, характеристиці, роботі з нею. Це стосується індивідуальних особливостей протікання кожного психічного процесу:

- відчуття (індивідуальні особливості прояву загальних властивостей відчуттів - якість, інтенсивність, тривалість, емоційний тон; закономірностей відчуттів - пороги чутливості, рівень сенсорної організації та ін.);

- сприймання (індивідуальні особливості прояву загальних властивостей сприймання - цілісність та структурність, вибірковість, константність, осмисленість та узагальненість; типи сприймання - аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний, емоційний);

- пам'яті (індивідуальні особливості процесів запам'ятовування, збереження, забування, відтворення; співвідношення запам'ятовування та забування, обсягу, точності, мобілізаційної готовності; домінуванням видів (1) за змістом: оразна, словесно-логічна, рухова, емоційна; 2) за часом між запам'ятовуванням та відтворенням матеріалу: короткочасна, довготривала, оперативна; 3) за метою: мимовільна, довільна; 4) за способом запам'ятовування: механічна, смислова);

- уявлення (індивідуальні прояви наочності, фрагментарності, узагальненості та ін.; домінування видів уявлення (1) за походженням: що виникли на основі відчуття та сприймання, уяви, мислення; 2) за ступенем узагальненості: одиничні та конкретні, загальні, схематичні; 3) за аналізаторами, з якими пов'язане виникнення уявлень: зорові, слухові тощо; 4) за ступенем вольових зусиль: мимовільні, довільні);

- мислення (сформованість компонентів мислення: змістовий, операційно-організаційний, емоційно-мотиваційний; домінування видів мислення (1) за змістом: наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне; 2) за характером задач, що розв'язуються: теоретичне, практичне; 3) за ступенем розгорнутості: аналітичне, інтуїтивне; 4) за ступенем новизни: репродуктивне, продуктивне); властивості мислення: узагальненість, усвідомленість, самостійність, стійкість, гнучкість, широта, глибина, швидкість, продуктивність, критичність; стиль мислення (аналітичний, синтетичний, ідеалістичний (інтуїтивний), прагматичний, реалістичний);

- мови та мовлення (сформованість мовлення; мовленнєві властивості: відображення в мовленні особистісних властивостей та особливостей психічних процесів; стиль мовлення: неорганізований розмовний, образно- емоційний, науково-діловий);

- уяви (домінування видів уяви (1) за ступенем активності суб'єкта: активна, пасивна; 2) за ступенем новизни: відтворювальна, творча; 3) за метою: мимовільна, довільна); властивості уяви: яскравість образів, реальність образів, ступінь організованості);

- уваги та волі (сформованість довільної уваги; властивості уваги: концентрація, стійкість, обсяг, розподіл, переключення, вибірковість; сформованість довільної та вольової дії та конкретно вольових дій (за формою прояву; за ступенем самостійності; за характером спрямованості); здатність до вольових зусиль, сформованість вольових якостей);

- емоційної сфери ( особливості протікання афекту, власне емоцій, почуттів, настрою, стресу, фрустрації; здатність до емоційної саморегуляції) [9].

Ще більшою мірою індивідуальність людини визначається особливостями складових особистості:

- самосвідомості, представленої у видах, рівні самооцінки та рівні, концепції, сформованості її складових (когнітивний, емоційний, оцінно-вольовий, поведінковий) та співвідношення видів (реальне Я, ідеальне Я, динамічне Я, фантастичне Я);

- спрямованості, представленій у потребах та різноманітних спонуках (спонуканнях) - усвідомлених (або мотивах), зокрема: життєвих цілях та планах, інтересах, ідеалах, світоглядові, переконаннях тощо; та малоусвідомлених чи неусвідомлених (потяг, бажання, установка); ціннісних орієнтаціях, які в них проявляються;

- здібностей загальних (зокрема рівня інтелекту, научуваності, психологічної готовності до діяльності) та спеціальних;

- характеру - його рис (емоційні, вольові, інтелектуальні; моральні; пов'язані зі спрямованістю особистості (зі ставленням до навколишнього світу, до діяльності, до інших людей, до себе, до речей); пов язані зі сторонами діяльності (мотиваційні, інструментальні); генералізовані й центральні (за Олпортом); конгруентність чи нонконгруентність рис характеру; акцентуації характеру;

- темпераменту - його типу, індивідуального стилю діяльності (тип та сформованість) [9].

Індивідуальні особливості людини проявляються І в II формах активності, у яких психічне породжується, проявляється та формується, щонайперше у вигляді стильових особливостей життєдіяльності (діяльності, спілкування, поведінки) - стійких способів її здійснення, виникнення яких є основою відносної сталості та прогнозованості поведінки у певному спектрі ситуацій. Стилі життєдіяльності людини, як і індивідуальні властивості розвитку, формуються за біологічних та соціальних умов; людина при виконанні різних форм активності вдається до використання певних стилів, які є найбільш ефективними та найбільш відповідними до її психофізіологічному складу, що уможливлює підвищення рівня адаптованості до змінних умов зовнішнього та внутрішнього середовища та життєдіяльності загалом[17-18].

До індивідуальних особливостей людини відносять і ті, що характеризують аномальний розвиток, який відбувається за специфічними закономірностями та має специфічні характеристики, що є предметом вивчення спеціальної психології - психології осіб з порушеннями психофізичного розвитку [7, 8, 11, 16 та ін.]. Саме такі особи в процесі їх навчання та виховання, корекційно-розвивальної роботи з метою досягнення їх ефективності в умовах як спеціальної, так і інклюзивної освіти, потребують посиленого врахування їхніх індивідуальних особливостей.

Підводячи підсумки з проблеми індивідуального підходу у психології, слід відмітити, що індивідуальні особливості кожної людини, які слід враховувати при її вивченні та визначенні напрямків корекційно-розвивальної роботи з нею, залежать від загального складу її індивідуальності, загального розвитку особистості, перетворення психічних функцій, діяльності, спілкування, поведінки у такі, що свідомо регулюються. У реальному житті особистості всі сторони її психічного складу, переходячи одна в одну, утворюють нерозривну єдність. Ця єдність загального психічного складу завжди має індивідуальний характер, що торкається питання не лише про міжіндивідуальні, а й внутрішньоіндивідуальні відмінності. Так, кожна людина не лише відрізняється від інших, але вона сама у різні моменти живе та діє на різних рівнях та досягає різних висот. І чим більші можливості людини та рівень її розвитку, тим більшою буває амплітуда таких коливань (С.Рубінштейн) [5].

Висновки

В результаті проведеного теоретичного дослідження було з'ясовано сутність індивідуального підходу як методологічного інструментарію діяльності психолога-науковця та практика. Відповідно до індивідуального підходу, кожна людина постає як індивідуальність, унікальність, а це визначається індивідуальними особливостями її психіки різного рівня організації, які в єдності складають неповторний візерунок. І саме через призму цієї унікальності людини має розглядатися, вивчатися, інтерпретуватися кожна складова її психіки та здійснюватися на неї відповідний вплив та особистість в цілому.

Визначено, що у науковій і навчально-виховній, корекційно-розвивальній роботі з особою мають враховуватися індивідуальні особливості її розвитку, які умовно поділяються за зумовленістю біологічними чи соціальними чинниками становлення; умовно виокремлюються й такі, що характеризують вже власне психічний розвиток і його складові та є результатом впливу обох чинників.

До першої групи відносяться індивідуальні особливості, що визначаються базовими якостями індивіда - людини як природної істоти (конституційні, нейродинамічні, білатеральні, вікові, статеві; органічні потреби, темперамент, задатки). Відмічається, що на психічному розвитку людини та виникненні індивідуальних його особливостей значною мірою позначаються сформованість та особливості функціонування головного мозку, особливості нервової системи (щонайперше особливості нервових процесів збудження та гальмування), сформованість та особливості функціонування аналізаторів, стан здоров'я. До індивідуальних особливостей другої групи, зумовлених соціальними чинниками, належать ті, що визначаються належністю людини до різноманітних неповторних соціальних утворень (сім'ї, общин, соціальних груп, націй, народів, держав, релігій тощо), а також статусом, соціальними ролями, авторитетом, рангом людини. До індивідуальних особливостей людини, що характеризують власне психічний розвиток, різні його складові, відносять індивідуальні особливості протікання психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових); особливості складових особистості (самосвідомості, спрямованості, здібностей, характеру, темпераменту), а також форм активності (діяльності, спілкування, поведінки). Особливу групу індивідуальних особливостей людини складають ті, що характеризують аномальний розвиток.

Використання індивідуального підходу, враховуючи його зміст та визначені складові, є важливою умовою досягнення ефективності наукового дослідження та практичної діяльності психолога, педагогічного процесу та корекційно-розвивальної роботи у закладах освіти.

корекційно-розвивальний психічний людина

Література

1. Рибалка В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні старшокласників. Київ: Деміур, 1998. 160 с.

2. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології. Київ: Ніка-Центр, 2003. С.39-49.

3. Бех І.Д. Виховання особистості. Київ: Либідь, 2008. 848 с.

4. Москалець В.П. Психологія особистості. Київ: Центр учбової літератури, 2023. 262 с.

5. Хохліна О.П. Теоретико-методологічні проблеми психології. Київ: Симоненко О.І., 2021. 244 с.

6. Матеріали лонгітюдної науково-практичної сесії, присвяченої 120-річчю з дня народження Г.С. Костюка (січень - грудень 2019 року, м. Київ). Київ: Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 2019. 101 с.

7. Хохліна О.П. До проблеми диференційованого навчання в інклюзивному просторі. Особлива дитина: навчання та виховання. 2019. №2. С.21-32.

8. Хохліна О.П. До проблеми психологічних засад педагогічного впливу на дітей з особливими освітніми потребами. Особлива дитина: навмання та виховання. 2020. №2. С.57-64.

9. Хохліна О.П., Горбенко С.Л. Загальна психологія. Соціальна психологія. Захист бакалаврської роботи: Методичні рекомендації з підготовки до державної атестації. Київ: Національна академія внутрішніх справ, 2014. 128 с.

10. Хохліна О.П. Зміст складових особистості як концептуальна основа забезпечення становлення професіонала. Авіаційна та екстремальна психологія у контексті технологічних досягнень: збірник наукових праць. Київ: «Кафедра», 2021. С.35-40.

11. Хохліна О.П. Основи спеціальної психології. Київ: Національна академія внутрішніх справ, 2011. 104 с.

12. Хохліна О.П. Особистісний підхід як методологічний інструментарій забезпечення становлення в людини її індивідуальності. індивідуальність у психологічних вимірах спільнот та професій в умовах мережевого суспільства: Монографія колективна. Київ: ТОВ «Альфа-ПІК», 2019. С.76-85.

13. Хохліна О.П. Проблема змісту особистості як базової категорії психології. Актуальні проблеми психології. Том ХІУ: Методологія і теорія психології. Вип. 2. Київ- Ніжин: Видавець «ПП Лисенко М.М.», 2019. С.388-397.

14. Хохліна О.П. Проблема методологічних підходів у психології. Юридична психологія. 2018. №1. С.7-19.

15. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. Київ: Абрис, 1997. 406 с.

16. Ковтун А. Психологічні аспекти індивідуального підходу в інклюзивній освіті. Психологія особистості. 2019. № 1 (10). С.176-181

17. Хохліна О.П., Горбенко С.Л. Стильові особливості життєдіяльності людини: теоретичний аспект проблеми. Перспективи та інновація: (Серія «Педагогіка», Серія «Психологія», Серія «Медицина»). 2022. № 4(9). С.468-478.

18. Khokhlina, O., Pomytkina, L., Lych, O., Gorbenko, S., Kazak, A. (2020). Psychological determinacy of communication styles of aviation industry students. ІР Conference Series: Materials Science and Engineering, 918(1), 012175.

References

1. Rybalka V.V. (1998). Osobystisnyi pidkhid u profilnomu navchanni starshoklasnykiv [Personality approach in profile education of senior pupils]. Kyiv: Demiur [in Ukrainian].

2. Rybalka V.V. (2003). Metodolohichni pytannia naukovoi psykholohii [Methodological issues of scientific psychology]. Kyiv: Nika-Tsentr [in Ukrainian].

3. Bekh I.D. (2008). Vykhovannia osobystosti [Education of the personality]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

4. Moskalets V.P. (2023). Psykholohiia osobystosti [Psychology of personality]. Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury [in Ukrainian].

5. Khokhlina O.P. (2021). Teoretyko-metodolohichni problemy psykholohii [Theoretical and methodological problems of psychology]. Kyiv: Symonenko O.I. [in Ukrainian].

6. Materialy lonhitiudnoi naukovo-praktychnoi sesii, prysviachenoi 120-richchiu z dnia narodzhennia H.S. Kostiuka (sichen - hruden 2019 roku, m. Kyiv) (2019). Kyiv: Instytut psykholohii imeni H.S. Kostiuka NAPN Ukrainy [in Ukrainian].

7. Khokhlina, O.P. (2019). Do problemy dyferentsiiovanoho navchannia v inkliuzyvnomu prostori [On the problem of differentiated learning in an inclusive space]. Osoblva dytyna: navchannia ta vykhovannia, 2, 21-32 [in Ukrainian].

8. Khokhlina, O.P. (2020). Do problemy psykholohichnykh zasad pedahohichnoho vplyvu na ditei z osoblyvymy osvitnimy potrebamy [On the problem of psychological foundations of pedagogical influence on children with special educational needs]. Osobla dytyna: navchannia ta vykhovannia, 2, 57-74 [in Ukrainian].

9. Khokhlina, O.P., & Gorbenko, S.L. (2014). Zahalna psykholohiia. Sotsialna psykholohiia. Zakhyst bakalavrskoi roboty: Metodychni rekomendatsii z pidhotovky do derzhavnoi atestatsii [General psychology. Social psychology. Defense of bachelor's thesis: Guidelines for preparation for state certification]. Kyiv: Natsionalna akademiia vnutrishnikh sprav [in Ukrainian].

10. Khokhlina O.P. (2021). Zmist skladovykh osobystosti yak kontseptualna osnova zabezpechennia stanovlennia profesionala [The content of personality components as a conceptual basis for ensuring the formation of a professional]. Aviatsiina ta ekstremalna psykholohiia u konteksti tekhnolohichnykh dosiahnen: zbirnyk naukovykh prats, (pp.35-40). Kyiv: «Kafedra» [in Ukrainian].

11. Khokhlina O.P. (2011). Osnovy spetsialnoi psykholohii [Fundamentals of special psychology]. Kyiv: Natsionalna akademiia vnutrishnikh sprav [in Ukrainian].

12. Khokhlina O.P. (2019). Osobystisnyi pidkhid yak metodolohichnyi instrumentarii zabezpechennia stanovlennia v liudyny yii indyvidualnosti [Personal approach as a methodological tool for ensuring the formation of a person's individuality]. Indyvidualnist u psykholohichnykh vymirakh spilnot ta profesii v umovakh merezhevoho suspilstva: Monohrafiia kolektyvna, (pp.76-85). Kyiv: TOV «Alfa-PIK» [in Ukrainian].

13. Khokhlina O.P. (2019). Problema zmistu osobystosti yak bazovoi katehorii psykholohii [The problem of the content of personality as a basic category of psychology]. Akalni problemypsykholohii - Current issues of psychology. Vols. XIV (2), (pp. 388-397). Kyiv - Nizhyn: Vydavets «PP Lysenko M.M.» [in Ukrainian].

14. Khokhlina O.P. (2018). Problema metodolohichnykh pidkhodiv u psykholohii [The problem of methodological approaches in psychology]. Yurydychna pskholohia, 1, 7-19 [in Ukrainian].

15. Savchenko O.Ia. (1997). Dydaktyka pochatkovoi shkoly [Primary school didactics]. Kyiv: Abrys [in Ukrainian].

16. Kovtun A. (2019) Psykholohichni aspekty indyvidualnoho pidkhodu v inkliuzyvnii osviti [Psychological aspects of individual approach in inclusive education]. Psykholohiia osobystosti, 1(10), 176-181 [in Ukrainian].

17. Khokhlina O.P., Gorbenko S.L. (2022). Stylovi osoblyvosti zhyttiediialnosti liudyny: teoretychnyi aspekt problemy. [Style features of human life: theoretical aspect of the problem]. Perspektyvy ta innovatsii nauky (Seriia «Pedahohika», Seriia «Psykholohiia», Seriia «Medytsyna»), 4(9), 468-478 [in Ukrainian].

18. Khokhlina O., Pomytkina L., Lych O., Gorbenko S., Kazak A. (2020). Psychological determinacy of communication styles of aviation industry students. IOP Conference Series: Materials Science and Engineering, 918(1), 012175.

Размещено на Allbest.ru