Вплив військової травматизації на життєстійкість особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив військової травматизації на життєстійкість особистості

Вдовіченко Оксана Володимирівна

Ніколаєв Сергій Володимирович

Шанюк Олег Віталійович

Костенко Дмитро Вікторович

Медянова Олена Володимирівна

Анотація

військова травматизація життєстійкість особистості

У статті розглядається вплив військової травматизації на життєстійкість особистості. Зазначено, що в умовах повномасштабної війни загострилася проблема психологічних травм серед населення нашої країни, оскільки значна кількість людей перебуває в зоні окупації та поблизу зони активних бойових дій. Акцентовано увагу на тому, що війна є невичерпним джерелом постійних і тотальних людських травм, оскільки вона розхитує, а іноді и руйнує основу, фундамент особистого існування, тектонічними зсувами стрясаючи життєвий всесвіт кожної людини. На жаль, руйнівна сила цієї війни і всіх сучасних воєн зростає як для суспільства в цілому, так і для кожної окремої людини. Обґрунтовано, що життєстійкість особистості - це здатність людини чинити опір зовнішнім факторам, прогинатися під них, але не ламатися задля забезпечення психологічної стійкості та рівноваги. Розглянуто основні фактори, які впливають на негативне сприймання травмуючої ситуації: когнітивний фактор (недостатній рівень потрібної інформації, негативний прогноз ситуації, почуття безпорадності перед проблемою); фактор надмірного вплив складних, психогенних або фізичних чинників; індивідуально-психологічний фактор: низька емоційна врівноваженість, не стабільність; висока невротизація, роздратування, напруження, виразні прояви особистісної та ситуативної тривожності Визначено, що під час війни у людей виникають наступні синдроми: сидром «біженця», синдром «провини вцілілого», синдром «відкладеного життя», синдром «фантомної сирени» та синдром «панічного волонтерства». З'ясовано, що дієвим способом допомоги людям, які отримали військову травматизацію є дослідження можливостей збереження соціально- адаптивного потенціалу особистості, оновлення її життєвої активності, підвищення рівня психологічного благополуччя в умовах переживання тривалих травматичних подій. Зроблено висновок, що проблема соціально- психологічної допомоги та своєчасної соціальної підтримки осіб, які постраждали від військової травматизації, є надзвичайно актуальною на сьогоднішній день і потребує подальшого розгляду.

Ключові слова: особистість, військова травматизація, життєстійкість, синдром, посттравматичний розлад, соціально-психологічний супровід.

Vdovichenko Oksana Volodymyrivna Doctor of Psychology, Professor, Dean of the Faculty of Social Sciences and Humanities, The State institution «South Ukrainian National Pedagogical University named after K. D. Ushynsky», Odesa,

Nikolaiev Serhii Volodymyrovych Lieutenant Colonel, Senior Lecturer at the Department of Military Training, Odesa State Environmental University, Odesa,

Shaniuk Oleh Vitaliyovych Lieutenant Colonel, Associate Professor of the Department of Military Training, Odesa State Environmental University Odesa,

Kostenko Dmytro Viktorovych PhD in Public Administration, PhD in Pedagogy, Assistant Professor of the Department of Foreign languages for Mathematical Faculties, Educational and Scientific Institute of Philology of Taras Shevchenko National University of Kyiv; Associate Professor in the Department of Language Training, Institute of Public Administration and Research in Civil Protection; doctoral student of the Institute of Problems on Education of the NAES of Ukraine

Medianova Olena Volodymyrivna Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor of the Department of Social Psychology, Odessa I.I. Mechnikov National University, Odessa,

THE IMPACT OF MILITARY TRAUMATIZATION ON THE RESILIENCE OF THE INDIVIDUAL

Abstract. The article examines the impact of military traumatization on the resilience of the individual. It is noted that in the context of a full-scale war, the problem of psychological trauma among the population of our country has become more acute, since a significant number of people are in the occupation zone and near the zone of active hostilities. The author emphasizes that war is an inexhaustible source of permanent and total human trauma, as it shakes and sometimes destroys the foundation of personal existence, shaking the life universe of every person with tectonic shifts. Unfortunately, the destructive power of this war and all modern wars is increasing both for society as a whole and for each individual. It is substantiated that personality resilience is the ability of a person to resist external factors, to bend under them, but not to break in order to ensure psychological stability and balance. The main factors that influence the negative perception of a traumatic situation are considered: cognitive factor (insufficient level of necessary information, negative forecast of the situation, feeling of helplessness in front of the problem); factor of excessive exposure to complex, psychogenic or physical factors; individual psychological factor: low emotional balance, instability; high neuroticism, irritation, tension, distinct manifestations of personal and situational anxiety It has been determined that during war, people develop the following syndromes: refugee syndrome, survivor's guilt syndrome, delayed life syndrome, phantom siren syndrome, and panic volunteering syndrome. It has been found that an effective way to help people who have received military traumatization is to study the possibilities of preserving the social and adaptive potential of an individual, renewing his or her life activity, and increasing the level of psychological well-being in the context of experiencing long-term traumatic events. It is concluded that the problem of socio- psychological assistance and timely social support for persons affected by military traumatization is extremely relevant today and requires further consideration.

Keywords: personality, military traumatization, resilience, syndrome, post- traumatic disorder, social and psychological support.

Постановка проблеми

В умовах повномасштабної війни загострилася проблематика психічної травматизації населення нашої держави, адже значна кількість людей перебувають в окупації та біля зони активних бойових дій. Також не менше страждають люди, які проживають на більш безпечних територіях, тому що країна-агресор безжалісно знищує все з допомогою далекобійних ракет. Значна кількість людей внаслідок військової травматизації почали страждати різноманітними синдромами та посттравматичним стресовим розладом, що чинить шкоду для ЦНС, загострюються старі травми та все це безперечно впливає на їх поведінку. У більшості спостерігається: постійне прислухання до різного роду шуму; здригання від різних звуків; відбувається порушення режиму сну та харчування і т. д. Великий вплив на психіку людини, окрім вище вказаних проблем, також здійснює інформаційне середовище. Постійне перечитування та прослуховування новин, отримання різного роду інформації - все це тільки посилює емоційне напруження та призводить до хронічного стресу.

З огляду на умови життя під час війни: зростання емоційного та інформаційного навантаження і вимог до психологічного адаптаційного потенціалу особистості гостро постає проблема психологічної адаптації, реабілітації до умов взаємодії людини з навколишнім середовищем, профілактики впливу стресогенних факторів та їх наслідків, підтримання балансу, який необхідний для збереження психологічного здоров'я, а також підвищення рівня стресостійкості та життєстійкості. Саме тому неабиякої актуальності набуває дослідження особливостей впливу військової травматизації на життєстійкість особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дозволив виявити, що проблематикою розвитку життєстійкості особистості в умовах війни займалися: С. Богданов, О. Колесніченко, Т. Тарабрина, Т. Титаренко, В. Чернобровків, В. Чернобровкіна, В. Шевченко.

Серед зарубіжних дослідників даній проблематиці присвячено праці: E. Anthony, C. Koupernik, W. Tol, M. Wessells.

Значний внесок у дослідження життєстійкості здійснив американський психолог S. Maddi, який розробив концепцію життєстійкості.

Мета статті полягає: у теоретичному аналізі існуючих підходів щодо визначення «життєстійкості» особистості; визначенні головних особливостей психологічної допомоги людям, які отримали психологічну травматизацію внаслідок війни.

Виклад основного матеріалу

На сьогоднішній день чимало науковців займаються дослідженням проблематики життєстійкості особистості внаслідок військової травматизації.

Війна є невичерпним джерелом перманентної і тотальної травматизації людини, оскільки вона розхитує, а інколи й руйнує самий базис, фундамент особистісного буття, примусово вносячи у життєві світи всіх і кожного свої тектонічні зміни. Деструктивність цієї війни, як і деструктивність усіх сучасних війн для суспільства в цілому, так і для кожної окремої особи, на превеликий жаль, зростає. Адже на сьогодні змінилася сама природа війн, про що свідчать дослідження зарубіжних вчених. Якщо в минулі часи війни точилися передусім між арміями професійних солдат, то тепер у війну втягується все населення країни. Потрібно також зазначити, що в сучасному світі корінним чином змінилися мілітаристські технології: ядерна зброя, біологічні та хімічні способи ураження супротивника. На всі ці події психіка людини реагує тотальною тривогою, моторошними і довготривалими переживаннями надмірного напруження, жаху, безпорадності та беззахисності [1, с. 64].

В останні півтора року психологи зіштовхнулися з проблемою втрати психологічних ресурсів та зниження життєстійкості у людей постраждалих від війни.

Аналіз наукової літератури дозволив виявити, що К. Муздибаєв визначає ресурси індивіда як життєві цінності, які утворюють реальний потенціал для подолання несприятливих життєвих подій. Лише проста їх наявність забезпечує адаптивну функцію: надає впевненість людині,

підтримує її самоідентичність, підкріплює самоповагу. Ресурси - це все те, що людина використовує, щоб задовольнити вимоги середовища На думку автора існує два великих класи ресурсів: особистісні (психологічні) і середовищні (соціальні). Особистісні ресурси - це навички та здібності індивіда. Середовищні ресурси відбивають доступність для допомоги особистості в соціальному середовищі (інструментальної, моральної, емоційної) [2, с. 9].

О. Чиханцова вважає, що життєстійкість - це внутрішній ресурс особистості, який допомагає справлятися зі стресовими, військовими, важкими життєвими ситуаціями. Висока інтенсивність переживання стресових подій в умовах війни, супутні стресові фактори, виснаження засобів подолання призводять до сильного ослаблення життєстійкості та погіршення психічного здоров'я людини. Життєстійкість допомагає протистояти негативним впливам навколишнього середовища, підвищує стресостійкість людини, дає можливість передбачити бажане майбутнє. Це система переконань про себе, про світ, про стосунки зі світом. Вона вказує на міру здатності особистості витримувати стресові ситуації, зберігаючи внутрішню збалансованість без зниження продуктивності діяльності [3, с. 216].

В. Предко трактує життєстійкість як інтегральну якість особистості, яка ґрунтується на активних життєвих установках, супроводжується здатністю до досягнення мети, забезпечує самодетермінацію та внутрішню збалансованість, сприяє розкриттю ресурсного потенціалу й постає провідною умовою повноцінного розвитку [4, с.188].

Нам дуже імпонує думка Л. Степаненко, вона вважає, що складна життєва ситуація, не лише забезпечує особистісне зростання, а й відкриває індивідуальність в особистості, яка переломлюється через унікальний досвід вирішення проблеми. Так, переживаючи складну життєву ситуацію особистість крізь біль та страждання здатна зцілитися, сформувати життєстійкість. Вона, своєю чергою, дозволяє долати перешкоди, знаходити переваги в будь-якій ситуації, відчувати задоволення та ефективно вибудовувати життєдіяльність, надає відчуття внутрішньої рівноваги та загального психологічного благополуччя, сприяє розвитку креативності, відповідальному ставленню до життєвого плину [5, с. 89].

Таким чином можемо стверджувати, що життєстійкість особистості - це здатність людини чинити опір зовнішнім негативним факторам, прогинатися під них, але не ламатися задля забезпечення психологічної стійкості та рівноваги.

Коли особистість зіштовхується з потужними, найскладнішими життєвими обставинами, які створює війна, то перш ніж знайти ресурси і перебороти травматизацію на неї впливають чинники, які чинять негативне сприймання травмуючої ситуації. До таких чинників В. Корольчук відніс:

-когнітивні фактори (недостатній рівень потрібної інформації, негативний прогноз ситуації, почуття безпорадності перед проблемою);

- надмірний вплив складних, психогенних або фізичних чинників, які значно перевищують адаптаційні можливості особистості; висока тривалість стресогенного впливу, що виснажує адаптивні можливостей організму;

-індивідуально-психологічні, а саме: низька емоційна врівноваженість, не стабільність; висока невротизація, роздратування, напруження, виразні прояви особистісної та ситуативної тривожності [6, с. 159-160].

В залежності від глибини травматизації у особистості можуть виникнути наступні синдроми: сидром «біженця», синдром «провини вцілілого», синдром «відкладеного життя», синдром «фантомної сирени» та синдром «панічного волонтерства». Розглянемо кожен синдром більш детально.

Синдром «біженця». Ще два десятиліття тому психіатр Хосеба Ахотегі описав так званий синдром Улісса, або синдром мігранта з хронічним і множинним стресом, який виникає серед тих, хто за раптових та не залежних від них обставин був змушений виїхати. Відтоді це поняття використовується, щоб описати картину надзвичайної міграційної скорботи, яка з являється у людей, що покидають свою країну. На відміну від психічного розладу, цей синдром є природною реакцією на токсичний рівень стресу, який спостерігається у мігрантів із нормальним психічним здоров'ям.

Примусова міграція має глибокий вплив на окремих людей та сім'ї, оскільки їхнє життя змінюється раптово й різко. Переселенці часто стикаються з різними формами стресових факторів, таких як смерть близьких, відсутність роботи й соціальної підтримки, труднощі в міграційному процесі, втрата статусу та ідентичності.

В умовах сьогоднішньої війни синдром «біженця» проявляється навіть у внутрішньо переміщених осіб. В. Шевченко досліджуючи даний синдром визначила його по-перше, як комплексну характеристику особистості, яка поєднує в собі специфічні особистісні особливості, які загострюються під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів, а по-друге як якість суб'єкта. Тобто людина має низьку здатність перетворювати дійсність, управляти подіями в яких вона опинилася, долати труднощі. Коли людина приймає рішення про виїзд з постійного місця проживання її простір починає руйнуватися, вона не знає, що чекає її далі. Тому її головними супутниками є тривожність, невизначеність, почуття провини, тобто відбувається інтенсивне емоційне переживання, що супроводжується стресом та шоком [7, с. 231].

До головних ознак синдрому «біженця» відносяться:

-відчуття безпорадності;

-почуття провини, що людина перебуває у безпеці;

-нервозність, дратівливість;

-пригнічений настрій;

-дезорієнтація;

-емоційна відстороненість;

-низька самооцінка;

- страх;

- втома;

-мігрень;

- безсоння;

- нудота.

Синдром «провини вцілілого». Синдром «провини вцілілого» розвивається у людей, які пережили ситуацію, що загрожувала життю. Деякі вцілілі відчувають провину за те, що вижили, коли інші померли. Інші вважають, що могли зробити більше, аби врятувати чиїсь життя.

На сьогоднішній день, мільйони українців, які змогли виїхати з «гарячих точок» або живуть там, де немає активних бойових дій, відчувають провину за те, що з ними все нормально, а інші перебувають в окупації.

Симптоматика синдрому «провини вцілілого» проявляється по-різному, в залежності від чутливості нервової системи та минулого досвіду, тому інтенсивність переживань теж може відрізнятись. Симптоми також будуть різними, залежно від травматичної події, яку пережила людина. Найпоширеніші - імітують симптоми посттравматичного стресового розладу та можуть включати:

- тривожність;

- перепади настрою та спалахи гніву;

- почуття безпорадності;

- нав'язливий аналіз своїх дій;

- проблеми зі сном;

- відсутність мотивації та депресія;

- суїцидальні думки;

- спогади;

- бажання усамітнитися, сховатися;

- фізичні симптоми, такі як головний біль, біль у животі, нудота.

Синдром «відкладеного життя». Термін з'явився в 1997 році після

дослідження психології людей, що жили далеко на півночі (Камчатка, Магадан, Чукотка, Далекий Схід) і роками сподівалися на краще життя далеко від холодної та суворої землі.

Після півтора року війни більшість українців досі відчуває, що життя ніби зупинилося 24 лютого 2022 року. Люди перестали усвідомлювати себе в реальності, частіше думають про те, як складеться життя в майбутньому та як склалося б, якби не війна. Тепер є лише постійне очікування, коли можна буде почати жити. Синдром «відкладеного життя» - це психологічна установка, згідно з якою в майбутньому буде відбуватися все найкраще, а сьогодні залишається тільки мріяти й надихатися власними фантазіями та планами.

Більшість науковців вважають, що цей синдром - це не психічне захворювання, а спосіб мислення і поведінки. Вони зазначають, що люди з цим синдромом постійно готуються до щасливого і повноцінного життя, але зазвичай ніколи його не досягають. Більшість втішають себе думкою, що переїдуть у майбутньому, вважаючи, що справжнє життя починається пізніше і що необхідно багато працювати і заробляти гроші, щоб «через 10 років переїхати в тепліше місце і жити довгим і щасливим життям, на яке вони заслуговують».

Отже, люди, які планують життя тільки на «післявоєнний» період, страждають на синдром «відкладеного життя». Вони подумки очікують перемоги, повернення додому, тому не помічають, як їхні дні наповнюються і протікають у сьогоденні.

Головними ознаками синдрому «відкладеного життя» є:

- жити думками про безхмарне майбутнє;

- свідомо відмовляти собі в мінімальних задоволеннях, бо зараз не на часі;

- постійно очікувати слушного моменту;

- сумувати за минулим та уявляти, як склалося б життя без війни;

- не дозволяти собі радіти й насолоджуватись життям у сьогоденні;

- прагнути кращих обставин;

- бути спостерігачем власного життя.

Синдром «фантомної сирени». Війна та хронічний стрес серйозно впливають на психіку людини. Після постійного майже безперервного звучання сирен багато українців тепер прислухаються до кожного звуку. В екстремальних умовах мозок працює на межі своїх можливостей і вмикає всі органи чуття, щоб вчасно сприйняти «сигнали тривоги» і дати шанс на порятунок. Однак в таких умовах може виникає синдром сирени-фантома. У такому стані людина чує звуки повітряної тривоги, хоча насправді їх немає. Це специфічна відповідь організму на серйозний стрес - психологічну травму війни. Також люди, які перебували у зоні бойових дій, можуть чути звуки, схожі на вибухи та постріли. «Фантомні» звуки з'являються, коли наша психіка перевантажена хвилюваннями, постійним стресом - і подає сигнали, що вона не здатна справитися. Також це може бути одним із симптомів посттравматичного стресового розладу.

Синдром «панічного волонтерства». Під час війни особистий інформаційний простір перетворився на суцільний потік із жахливих новин, тривожності та закликів про допомогу. Тому, коли ми бачимо черговий пост про звірства ворога, перша реакція - поділитися цією новиною. Або коли людина щось почула і починає переказувати іншим. Подібний потік репостів та передачі отримав назву синдром «панічного волонтерства».

Синдром «панічного волонтерства» - це масове поширення неперевіреної інформації з метою термінової допомоги нужденним та розповсюдження фактів, що потребують розголосу. У цей момент через психологічну потребу бути корисними ми можемо неусвідомлено стати інструментом пропаганди та поширювати неправдиву інформацію. А велика кількість подібних репостів створює жахливий тривожний фон, деморалізує та розповсюджує паніку.

І це та невелика кількість синдромів, які масово спостерігаються в українців. Але найбільш розповсюдженим є посттравматичний стресовий розлад.

Вважаємо, що головним дієвим способом допомоги людям, які отримали військову травматизацію є дослідження можливостей збереження соціально- адаптивного потенціалу людини, оновлення її життєвої активності, підвищення рівня психологічного благополуччя в умовах переживання тривалих травматичних подій. До цього процесу потрібно залучати різнопрофільних спеціалістів та проводити засоби реабілітації.

Науковиця Т. Титаренко виділяє два види реабілітації: медичну та соціальну. Медична реабілітація складається з комплексу заходів, спрямованих на максимально можливе відновлення здоров'я людини після якогось захворювання, оперативного втручання, на компенсацію порушених чи повністю втрачених функцій організму. Соціальна реабілітація передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для соціальної інтеграції людини в суспільство, відновлення її соціального статусу, здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності. До медичної реабілітації відносять реабілітацію фізичну, спрямовану на відновлення здорового фізичного стану та працездатності соматично хворих.

До соціальної реабілітації відносять реабілітацію відновлення людини в соціумі, її працевлаштування, що охоплює заходи, професійного навчання та перенавчання, оволодіння трудовими навичками, у тому числі шляхом створення спеціально пристосованих робочих місць; соціально-економічну, що ставить за мету повернення потерпілому економічної, фінансової незалежності та соціальної повноцінності [1, с. 81].

На нашу думку, доцільним є також впровадження психологічної реабілітації, яка поєднує в собі комплекс медичної та соціальної реабілітації.

Психологічна реабілітація - це система заходів, які спрямовані на відновлення та корекцію психологічних функцій, рис, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку особистості та її реадаптації до нормальних умов життя.

Ще одним із дієвих способів є соціально-психологічний супровід. Супровід передбачає співвідношення безпосередньої та опосередкованої підтримки з боку оточення людини, яка перебуває у стані переходу від війни до мирного життя. Якщо психологічну допомогу надає безпосередньо людина людині (психотерапевт, волонтер, член сім'ї), то психологічний супровід зазвичай спирається, крім безпосереднього контакту агента з реципієнтом, також на контакт, опосередкований спільнотою, обумовлений комунікативною взаємодією [8].

Дієвими формами соціально-психологічного супроводу є індивідуальні консультації для людей постраждалих внаслідок військової травматизації, організація бесід стосовно особливостей переживання, подолання людиною кризових станів і надзвичайних ситуацій, психологічний дебрифінг, а також проведення психологічних тренінгів [9, с. 76]. Але більш ідеальне середовище для реабілітації створюється саме завдяки груповій роботі. Особливо ефективними є групи людей з однаковим досвідом травматичних переживань. Бажано під час комплектації груп враховувати мотивацію учасників. У груповій роботі важливо дотримуватися балансу між близькістю і дистанціюванням у просторовому та емоційному аспектах. Не менш важливим є балансування між надмірною ініціативою і активізацією, оскільки завищені надії на спроможність клієнта спиратися на власні сили можуть загрожувати погіршенням і загостренням хворобливого стану, а пригнічення ініціативи через надмірну заорганізованість і турботу посилює пасивність та інфантильну поведінку [10].

Стратегія соціально-психологічного супроводу забезпечує:

-усвідомленні неможливості ігнорування травми та пошуку нових ресурсів, можливостей та здібностей - без ресурсів робота з травмою стає неможливою, а також підвищення життєстійкості;

-вивільнення, усвідомлення й диференціація сильних почуттів - гніву, сорому, жаху та вивільнення тілесної енергії;

-прийняття себе «нового»;

-побудова нових когнітивних та поведінкових патернів.

Здійснення соціально-психологічного супроводу також забезпечує отримання навичок методів саморегуляції, самовиховання, самонавчання з метою зниження впливу негативних психічних станів в реальних умовах життєдіяльності, формування позитивних мотивацій, активних соціальних настанов на життя та професію. Щоб соціально-психологічний супровід людини відбувався успішно, бажаним є інтенсивне заохочення її до співпраці.

Важливим аспектом при здійсненні соціально-психологічного супроводу є зниження психоемоційної напруги та переоцінки пережитих подій.

Висновки

Таким чином з вище викладеного стає зрозуміло, що проблема соціально-психологічної допомоги та своєчасної соціальної підтримки осіб, які постраждали від військової травматизації, є надзвичайно актуальною. Процес корекційного впливу в рамках індивідуальних програм соціально-психологічного супроводу вимагає глибокого розуміння суб'єктивної реальності, усвідомлення її ситуативного характеру та динаміки. В іншому випадку можливе виникнення фаталізму, відчаю, замкненості в собі, що призводить до недовіри та ворожості. Небезпека полягає і в тому, що ці люди зовні не дають приводу для занепокоєння, оскільки часто зберігають здатність виконувати накази, дотримуватися певного розпорядку дня, адекватно реагувати на зауваження, навіть якщо вони з ними не згодні. Труднощі у встановленні щирого та відкритого контакту часто пов'язані з нездатністю відкрито висловлювати свої почуття. Це також може свідчити про те, що потерпілі потребують негайної допомоги кваліфікованих фахівців у контексті індивідуальної роботи.

Психічне здоров⁵я постраждалих та ефективність якісної психологічної допомоги залежать не лише від професійних підходів психологів, а и від тісної та злагодженої роботи представників громадських організацій, соціальних та медичних служб.

Література

1. Титаренко Т. М. Психологічне здоров⁵я особистості: засоби самодопомоги в умовах тривалої травматизації: монографія. Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2018. 160 c.

2. Кондратюк С. М. Життєстійкість як ресурс подолання життєвих труднощів в умовах війни. Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права. 2022. Вип. 4. С. 78-83.

3. Чиханцова О. Життєстійкість та її зв⁵язок із цінностями особистості. Проблеми сучасної психології. 2018. Вип. 42. С. 211-231.

4. Предко В. В. Психологічне значення життєстійкості задля ефективного розвитку підлітка в умовах освітнього середовища. Габіт;ус. 2020. Вип. 19. С. 185-189. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/habit_2020_19_34.

5. Степаненко Л. В. Особливості взаємозв'язку життєстійкості та складників емоційної саморегуляції переселенців. Габітус. 2021. Вип. 23. С. 68-72. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/habit_2021_23_13

6. Корольчук В. М. Психологічні детермінанти стійкості особистості до дії стресогенних факторів. Проблеми екстремальної та кризової пси:хології. 2013. Вип. 14, ч. І. С. 153-162.

7. Шевченко В. В. «Синдром біженця» як психологічна проблема в умовах війни. Габітус. 2022. Вип. 42. С. 228-231. DOI https://doi.org/10.32782/2663-5208.2022.42.39

8. Титаренко Т. М. Вектори та інструменти травмочутливого психологічного супроводу постраждалих від воєнних дій. 2017. URL: https://kymu.edu.ua/upload/pdf_files/ zbirnyk_zmist_17.pdf

9. Актуальні проблеми психологічної допомоги, соціальної та медико-психологічної реабілітації учасників антитерористичної операції: матеріали міжвідомчої науково- практичної конференції (Київ, 26 травня 2016 р.) Міністерство оборони України, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського. К.: НУОУ, 2016. 400 с.

10. Терещук А. Д. Основні аспекти психологічної допомоги постраждалим внаслідок воєнної травматизації. URL: http://appsychology.org.ua/data/jrn/v9/i12/28.pdf

References

1. Tytarenko T. M. (2018). Psykholohichne zdorovia osobystosti: zasoby samodopomohy v umovakh tryvaloi travmatyzatsii [Psychological health of the individual: means of self-help in conditions of long-term traumatization]: monohrafiia. Natsionalna akademiia pedahohichnykh nauk Ukrainy, Instytut sotsialnoi ta politychnoi psykholohii. Kropyvnytskyi: Imeks-LTD [in Ukrainian].

2. Kondratiuk S. M. (2022). Zhyttiestiikist yak resurs podolannia zhyttievykh trudnoshchiv v umovakh viiny [Resilience as a resource for overcoming life's difficulties in war]. Dniprovskyi naukovyi chasopys publichnoho upravlinnia, psykholohiiЈ¬prava - Dnipro Scientific Journal of Public Administration, Psychology, Law, Vyp. 4, 78-83 [in Ukrainian].

3. Chykhantsova O. (2018). Zhyttiestiikist ta yii zviazok iz tsinnostiamy osobystosti [Resilience and its connection with personality values]. Problem;y suchasnoi p^^kholohi^ - Problems of modern psychology, 42, 211-231 [in Ukrainian].

4. Predko V. V. (2020). Psykholohichne znachennia zhyttiestiikosti zadlia efektyvnoho rozvytku pidlitka v umovakh osvitnoho seredovyshcha [The psychological significance of resilience for the effective development of adolescents in the educational environment]. Habi^i^^us - Habitus, Vyp. 19, 185-189. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/habit_2020_19_34 [in Ukrainian].

5. Stepanenko L. V. (2021). Osoblyvosti vzaiemozviazku zhyttiestiikosti ta skladnykiv emotsiinoi samorehuliatsii pereselentsiv []. Habitus - Habitus, Vyp. 23, 68-72. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/habit_2021_23_13 [in Ukrainian].

6. Korol chuk V. M. (2013). Psykholohichni determinanty stiikosti osobystosti do dii stresohennykh faktoriv [Psychological determinants of personality resistance to stressors]. Problemy ekstremalnoi ta kryzovoi psykholohii - Problems of extreme and crisis psychology, Vyp. 14, Ch. I, 153-162 [in Ukrainian].

7. Shevchenko V. V. (2022). «Syndrom bizhentsia» yak psykholohichna problema v umovakh viiny [«Refugee Syndrome» as a Psychological Problem in the Context of War]. Habitus- HabitusЈ¬ Vyp. 42, 228-231. DOI https://doi.org/10.32782/2663-5208.2022.42.39 [in Ukrainian].

8. Tytarenko T. M. (2017). Vektory ta instrumenty travmochutlyvoho psykholohichnoho suprovodu postrazhdalykh vid voiennykh dii [Vectors and tools for trauma-sensitive psychological support for victims of war]. URL: https://kymu.edu.ua/upload/pdf_files/zbirnyk_zmist_17.pdf [in Ukrainian].

9. Aktualni problemy psykholohichnoi dopomohy, sotsialnoi ta medyko-psykholohichnoi reabilitatsii uchasnykiv antyterorystychnoi operatsii [Actual problems of psychological assistance, social and medical-psychological rehabilitation of participants of the anti-terrorist operation] (2016): materialy mizhvidomchoi naukovo-praktychnoi konferentsii (Kyiv, 26 travnia 2016 r.). Ministerstvo oborony Ukrainy, Natsionalnyi universytet oborony Ukrainy imeni Ivana Cherniakhovskoho. K.: NUOU [in Ukrainian].

10. Tereshchuk A. D. Osnovni aspekty psykholohichnoi dopomohy postrazhdalym vnaslidok voiennoi travmatyzatsii [The main aspects of psychological assistance to victims of war trauma]. URL: http://appsychology.org.ua/data/jrn/v9/i12/28.pd [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru