Структура духовного розвитку в старшому юнацькому віці

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний Авіаційний Університет

Структура духовного розвитку в старшому юнацькому віці

Черевко Олександр Володимирович аспірант PhD, кафедри авіаційної психології

духовний юнацький гармонізація

Анотація

У процесі людського життя значну роль відіграє духовний розвиток, чітке розуміння структури та сутності якого, дозволяє сконцентрувати свої зусилля на провідних аспектах, які обумовлюють можливість актуалізації духовного потенціалу, із здатністю усвідомити природу формування людської долі та методологічні механізми, які обумовлюють людське призначення та сутність життя на трансцендентному рівні.

В статті представлена структура духовного розвитку та обґрунтування кожної складової структури з описом її сутності, відповідно до філософсько- релігійних та наукових поглядів вчених. Розглянуто значення складових духовного розвитку відповідно до старшого юнацького віку, з описом важливості усвідомлення, правильної орієнтації та гармонізації кожного компоненту для досягнення успішної самореалізації людини у цей віковий період.

Розглянуто значення ролі авторитету у житті людини, та необхідність підкорення, служіння і прояву віри по відношенню до носіїв правди та справедливості. Необхідність існування аристократизму та цінність делегування відповідальності за суспільство найкращим представникам людства. Описана основа на якій повинна будуватись моральна та державно- політична орієнтація, і роль узгодженості індивідуального та суспільного процесу духовного розвитку у контексті служіння.

Розглянуто значення духовних станів, спосіб досягнення ідеального самопочуття, емоційно-чуттєвих переживань, потенційної духовної гармонії та відчуття щастя, одужання та пробудження. Роль духовних криз свідомості та значення наукових і філософсько-релігійних пошуків у цьому процесі.

Розглянуто трансцендентне розуміння розвитку свідомості, відповідно до її провідних функцій та значення досягнення самосвідомості у житті людини, як розуміння своєї духовної природи та ототожнення власного «Я» з «Духом», для трансперсональної актуалізації духовного потенціалу і творчих можливостей свідомості.

Ключові слова: духовний розвиток, духовність, духовний потенціал, призначення, сенс життя, доля, трансцендентність, свідомість, самосвідомість, ідеали, цінності, комунікація, творчість, пізнання.

Cherevko Oleksandr Volodymyrovych PhD candidate, Department of Aviation Psychology, National Aviation University

THE STRUCTURE OF SPIRITUAL DEVELOPMENT IN OLDER ADOLESCENCE

Abstract

In the process of human life, spiritual development plays a significant role, a clear understanding of the structure and essence of which allows one to concentrate on the key aspects that determine the possibility of actualising spiritual potential, with the ability to understand the nature of human destiny and methodological mechanisms that determine the human purpose and essence of life at the transcendental level.

The article presents the structure of spiritual development and the justification of each component of the structure with a description of its essence, according to the philosophical, religious and scientific views of scientists. The importance of the components of spiritual development in accordance with the older adolescent age is considered, with a description of the importance of awareness, proper orientation and harmonisation of each component for achieving successful self-realisation of a person in this age period.

The importance of the role of authority in human life and the need for obedience, service and faith in relation to the bearers of truth and justice are considered. The necessity of aristocracy and the value of delegating responsibility for society to the best representatives of humanity are discussed. The author describes the basis on which moral and state-political orientation should be built, and the role of coherence between the individual and social process of spiritual development in the context of service.

The author considers the meaning of spiritual states, the way to achieve ideal well-being, emotional and sensual experiences, potential spiritual harmony and the feeling of happiness, recovery and awakening. The role of spiritual crises of consciousness and the importance of scientific, philosophical and religious research in this process are discussed.

The transcendental understanding of the development of consciousness, in accordance with its leading functions and the importance of achieving self-awareness in human life, as an understanding of one's spiritual nature and identification of one's own "I" with the "Spirit", for the transpersonal actualisation of the spiritual potential and creative capabilities of consciousness is considered.

Keywords: spiritual development, spirituality, spiritual potential, purpose, meaning of life, destiny, transcendence, consciousness, self-awareness, ideals, values, communication, creativity, cognition.

Постановка проблеми. На нинішньому рівні розвитку наукових уявлень, стрімко розкривається значення духовного розвитку у житті людини, але досі у науковій літературі не розкрита вичерпна структура духовного розвитку у старшому юнацькому віці. В наслідок чого, відсутня можливість комплексного розуміння ролі кожної складової духовного розвитку у житі людини, і як наслідок неможливість створення цілісної картини і повного усвідомлення цього процесу.

Саме від цілісного усвідомлення структури духовного розвитку, залежить можливість виявлення методологічних підходів до подальшого ефективного наукового дослідження цього феномену, та розуміння сутнісної природи та прихованих механізмів, які на фундаментальному рівні керують цим явищем та обумовлюють його існування, та взаємозалежність окремих складових, які підпорядковані один одному.

На практичному рівні відсутність розуміння структури духовного розвитку обумовлює уповільнення цього процесу, що призводить не тільки до втрати життєвого часу, але і до складності досягнення самореалізації людиною свого духовного потенціалу та життєвого призначення. Спираючись у своєму розвитку на хибні цілі, цінності, орієнтири та взірці поведінки, і на сам перед прийняті у суспільстві вподобання стосовно імітування духовності, без усвідомлення її внутрішньої сутності.

Як наслідок людина не має повного розуміння першооснови, усвідомлення якої необхідно для успішності та отримання можливості крок за кроком створити цілісне розуміння куди рухатись у своєму духовному розвитку, на що спиратись, к кому прислухатись та за що брати відповідальність, і вирішення яких питань необхідно делегувати іншим.

Таким чином, при наявності цілісного уявлення ролі кожної складової, сфери відповідальності самої людини, та передумов соціально-психологічного середовища, яке обумовлює ефективність духовного розвитку, можливо зрозуміти співвідношення та взаємозв'язок внутрішніх та зовнішніх факторів, які обумовлюють процес втілення призначення людини та її самореалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі ключові складові духовного розвитку частково були досліджені такими вченими як: Тейяр де Шарден, А. Маслоу, Р. Ассаджіолі, М.Я. Грот, К.Г. Юнг, К. Роджерс, Е. Еріксон, К. Ясперс, Ф. Гегель, В.Ф. Войно-Ясенецький, Е. Фромм, П.О. Флоренський, Уїльям Джеймс, М.О. Лоський, С.Л. Франк, Е.О. Помиткін та іншими. Які узагальнювали процес розуміння духовного розвитку до

самовдосконалення людини і її свідомості на рівні її наближення до трансцендентності, шляхом реалізації призначення та розкриття свого духовного потенціалу у всіх сферах свого життя, на інтелектуальному, психологічному, фізичному та ціннісному рівнях.

Мета статті - дослідження і обґрунтування структури духовного розвитку, для цілісного розуміння значення кожного компоненту та їх взаємозв'язку.

Виклад основного матеріалу. Напротязі свого життя на людину впиває низка факторів, які обумовлюють успішність процесу духовного розвитку. Саме тому важливо враховувати значення кожної складової, для можливості її правильного розуміння і методологічного усвідомлення закономірностей її розвитку відповідно до зовнішніх умов. Проводячи дослідження вдалось виділити ключові складові духовного розвитку та систематизувати їх відповідно до соціально-психологічних умов.

Основоположною складовою духовного розвитку за думкою релігій світу, філософії та наукової спільноти є осягнення трансцендентності, як основоположної рушійної сили Всесвіту та свідомості. [1, с. 83] Так, за думкою Тейяр де Шардена свідомість, як прояв духовного початку, використовуючи рушійні сили космічних енергій спрямовує розвиток універсуму. Вчений А. Маслоу, розглядав трансцендентність, як джерело трансперсонального рівня пізнання.

Дослідник М.Я. Грот цю складову духовного розвитку розглядав у контексті усвідомлення і реалізації світової волі, інстинктивно зберігаючи психічне, душевне та духовне життя. Науковець К.Г. Юнг, зазначав сутність трансцендентності через розширення меж пізнання та усвідомлення світу і духовного рівня реальності та колективного безсвідомого. К. Роджерс на цей рахунок висловлював думку, щодо усвідомлення таємничо-містичного виміру, через переживання та осягнення трансцендентного духовного досвіду.

Таким чином, можливість людини усвідомлювати наявність трансцендентного рівня буття, дозволяє осягнути існування природних фундаментальних механізмів, які регулюють процес духовного розвитку у процесі життєдіяльності. Вибудовуючи рівні духовного розвитку та ієрархію потреб, від нижчих фізіологічних і соціальних до вищих духовних. Саме тому, на психологічному та когнітивному рівні, трансцендентність відіграє провідну роль, у здатності людини проявляти творчі здібності, фантазію та розширювати межі усвідомлення та пізнання оточуючого та внутрішнього світу. Осягаючи існування природніх механізмів та сил, які не тільки контролюють та регулюють процеси духовного розвитку, але і обумовлюють їх існування.

Другою складовою духовного розвитку є вдосконалення свідомості. Тейяр де Шарден на цей рахунок зазначав значення еволюційного розвитку

свідомості. Е. Еріксон розглядав необхідність здобуття духовного досвіду. Р. Ассаджіолі акцентував увагу на здатності свідомості досягати сприйняття та пізнання духовного, для розкриття можливостей свого духовного «Я».

Окрім індивідуальних особливостей свідомості людини, вчений К. Ясперс акцентував увагу на ролі соціальних інститутів у можливості актуалізації здібностей свідомості, шляхом не тільки засвоєння поезії, філософії, соціально-політичних та економічних наук, але і через вдосконалення вміння прогнозувати та уникати потенційних небезпек. Що доповнюється поглядами Е. Еріксона, який виділяв роль отримання цілісних знань та їх трансформацію у мудрість. Таким чином розкриваючи значення особистісного зростання і розвитку здібностей свідомості, через призму якого К. Роджерс досліджував духовний розвиток.

Отже, друга складова духовного розвитку полягає у вдосконаленні і розкритті здібностей свідомості, відповідно до її провідних функцій, а саме:

пізнавальну - вдосконалюючи здібність накопичувати знання і трансформувати їх у мудрість;

регулятивну - вдосконалюючи здібність контролювати свою поведінку і емоційні прояви;

прогностичну - вдосконалюючи здібність передбачувати

майбутнє, планувати його та уникати потенційних небезпек;

рефлексивну - пізнавати своє істинне «Я» і свій внутрішній світ, через психічну діяльність;

комунікативну - вдосконалюючи здібність підтримувати спілкування та передавати мудрість іншим;

творчого перетворення дійсності - вдосконалюючи здібність упорядковувати зовнішнє буття;

У період старшого юнацького віку, розвиток свідомості грає провідну роль, адже саме у цей віковий період, людина формує когнітивну картину світу, від достовірності якої залежить рівень її подальшої успішності у різних сферах свого життя. Та можливість сприймати, усвідомлювати, осягати явища реальності та дійсності оточуючого світу, та систематизувати здобуті знання у цілісну картину світу.

Третьою складовою духовного розвитку є досягнення самосвідомості. За думкою Ф. Гегеля та В.Ф. Войно-Ясенецького, сутність духовного розвитку на рівні складової самосвідомості, виражається через процес усвідомлення власного «Я», на основі самопізнання і вільного самоусвідомлення Духу. Вчений К.Г. Юнг самосвідомість пов'язував з пошуком духовної основи, на якій ґрунтується власне життя. Стосовно цієї складової Е. Фромм та Е. Еріксон висловлювали схожі судження, які були пов'язані із формуванням позитивної та відмовою від негативної самоідентичності.

Аналізуючи наукові погляди стосовно самосвідомості, прослідковується провідна роль самопізнання та усвідомлення власного «Я», як Духу. Таким чином, виявляючи джерело своєї свідомості, людина в міру свого рівня духовного розвитку, отримує можливість осягнути свою трансцендентну природу, тим самим активізувавши свій творчий та духовний потенціал. Що обумовлює рушійну силу, яка спонукає людину вдосконалюватись, та за допомогою розвитку свідомості творчо перетворювати оточуючу реальність і дійсність. Та на основі здобутого досвіду упорядковувати свій внутрішній світ за допомогою регулятивної функції свідомості.

У період старшого юнацького віку, самосвідомість, як складова духовного розвитку відіграє значну роль. Адже саме від позитивної самоідентифікації людини залежить її правильний вибір життєвих орієнтирів та можливість досягнення гармонічного душевного стану.

Четвертою складовою духовного розвитку є досягнення духовного стану. П.О. Флоренський розглядав цю складову як проявлення потенційної духовної гармонії. Науковець М.Я. Грот, як досягнення щастя та ідеального самопочуття у оточуючому світі, спираючись на наукові та філософсько- релігійні пошуки. Уїльям Джеймс на цей рахунок зазначав роль емоційно- чуттєвих переживань, які дозволяють досягати піднесення над межею буденності. Схожі погляди мав і Р. Ассаджіолі, який описував важливість досягнення духовних переживань пробудження. Більш інформативною виявились думка С. та К. Гроф, які розглядали досягнення духовного стану, як одужання особистості, через процес виявлення та подолання еволюційної кризи свідомості. Цілісний аналіз поглядів вчених дозволяє зазначити, що досягнення духовного стану, який характеризується ідеальним самопочуттям, емоційно-чуттєвими переживаннями, потенційною духовною гармонією, відчуттям щастя, одужання та пробудження, з піднесенням над межею буденності, відбувається завдяки подоланню еволюційної кризи свідомості, з використанням наукових і філософсько-релігійних пошуків.

П'ятою складовою духовного розвитку є підтримання здоров'я. Е. Фромм розглядав сутність духовного розвитку саме, як підтримання здоров'я. Завдяки судженням С. та К. Гроф, стало можливім більш детально зрозуміти сенс збереження здоров'я не тільки на фізичному рівні, але і на психосоматичному. Адже на їх погляд саме ставлення до порушень, як до духовних криз та етапу духовного розвитку, і сприяє спонтанному зціленню різних емоційних переживань та психосоматичних порушень.

Комплексний аналіз підтримання здоров'я, як складової духовного розвитку, дозволяє зазначити її важливість у старшому юнацькому віці. Адже саме у цей віковий період питання підтримання фізичного, психосоматичного та психічного здоров'я, обумовлює рівень енергетичних, психічних та творчих ресурсів. Та чим більш кріпке здоров'я, там більший творчий потенціал здатна проявити людина, і тим інтенсивніше є можливість духовно вдосконалюватись на своєму життєвому шляху.

Шостою складовою духовного розвитку є реалізація духовного потенціалу. Стосовно цієї складової духовного розвитку М.О. Лоський однозначно описував думку про важливість розкриття свого потенціалу. Вчені С. та К. Гроф її розглядали через призму еволюційного процесу зростання до вищої свідомості, через розкриття величезного духовного потенціалу. Зазначаючи саме духовну природу еволюційного процесу на рівні розвитку свідомості. Цієї ж думки притримувався і Р. Ассаджіолі, який акцентував увагу на провідній ролі духовного самовдосконалення, через розкриття своїх потенційних можливостей. Науковець М.Я. Грот, цей процес бачив через досягнення всебічно повного і високого духовного-творчого розвитку, виділяючи значення підсилення здатності усвідомлювати свою духовну могутність.

Цілісний аналіз, дозволяє зробити підсумок, що реалізація духовного потенціалу є еволюційним процесом розкриття духовного потенціалу та зростання до вищої свідомості, через реалізацію своїх потенційних можливостей, спираючись на всебічно повний та високий духовно-творчий розвиток та усвідомлення своєї духовної могутності. Важливо зазначити, що саме у період старшого юнацького віку, людина має найвищий творчий та духовний потенціал.

Сьомою складовою духовного розвитку є реалізація духовного призначення. Вчений М.О. Лоський виділяв значення творчої активності та акцентував увагу на реалізації надцінного саме свого індивідуального призначення. Дослідник К.Г. Юнг зазначав важливість самореалізації свого потенціалу. В.Ф. Войно-Ясенецький зазначав значення втілення власних духовних потреб, реалізуючи свою духовну енергію та потенціал.

Отже, наукова спільнота однозначно стверджує, що життєве призначення людини має трансцендентний зміст та сенс життя, індивідуальний для кожної людини, відповідно до її духовного потенціалу та з образом його ідеального втілення. Таким чином інтенсивність духовного розвитку людини, в особливості у старшому юнацькому віці, напряму залежить від відповідності обраного життєвого призначення у певному соціально-психологічному та культурному середовищі до ідеального трансцендентного призначення. Яке на вищому трансцендентному рівні контролюється та регулюється. Більш узагальнений погляд на цю складову давав Р. Ассаджіолі, який описував реалізацію духовного призначення, через самореалізацію.

На психологічному рівні Піфагор розглядав духовне призначення як людську долю, яка обумовлена характером людини. На цей рахунок С.Л. Франк та Уїльям Джеймс доповнювали цю ідею, вважаючи, що саме уважне слідування внутрішнім вольовим поривам і цілям, а також втілення прагнень та починань, спираючись на віру в ідею життя та жагу розвивати суспільство, сприяє втіленню призначення людини.

Більш широкий погляд описував А. Маслоу, який розглядав самоактуалізацію через метамотиваційний ціннісний духовний розвиток, орієнтуючись на служіння ідеям та цілям, які знаходять на рівні «поза собою», коли людина вже задовольнила нижчі потреби та свої інтереси. Науковець Е. Фромм описував ідеї тотожні поглядам східного містицизму та буддизму, зазначаючи важливість ідеальної самореалізації трансцендентного змісту та сенсу життя. К. Ясперс вважав необхідним неминуче зайняти своє місце в соціологічному існування, та розглядав призначення, через побудову майбутнього, у якому досягнуті необхідні якості, чесноти та прояви мудрості, із можливістю більш повно усвідомлювати трансцендентність. [2, с. 108-109]

Цей науковий факт, дозволяє не тільки зрозуміти цінність та важливість розвитку та вдосконалення наукових знань до трансцендентного рівня, але і надає обґрунтування, щодо існування системи, яка на вищому рівні регулює життєві процеси та обумовлює людську долю. Надаючи можливість методологічного вивчення природних трансцендентних механізмів, які на трансцендентному рівні контролюють і обумовлюють трансцендентний зміст та сенс життя. Вказуючи на їх об'єктивну природу, відповідність свідомо обраного людиною життєвого шляху до якої, і обумовлює життєву успішність людини, та її спроможність досягнути самореалізації, в особливості у професійному контексті, орієнтуючись на її таланти та здібності, і втілення свого життєвого призначення.

Восьмою складовою духовного розвитку є осягнення сенсу подолання випробувань та взаємодії зі світом. Стосовно цієї узагальненої духовної складової, яка має відношення до світоглядної когнітивної картини світу Е. Еріксон акцентував увагу на важливості орієнтації людини на інтегровану досконалість духовних подвижників і носіїв мудрості, із перейманням їх поглядів на цінність слідувати моральності вчинків. Вчений Р. Ассаджіолі описував цінність подолання духовних криз.

Стосовно соціального аспекту цієї складової духовного розвитку М.О. Лоський узагальнював цей процес до подолання кризи. В той час, як С.Л. Франк розробив цілу низку принципів, реалізація яких дозволяє особистості більш ефективно духовно розвиватись, а саме:

* принцип авторитету - завдяки добровільному підкоренню, служінню і прояву віри носіям справедливості та правди;

принцип аристократизму - делегуючи відповідальність суспільної ролі панування у суспільстві, меншості найбільш гідних та найкращих представників людства;

принцип двоєдності - розподіляючи та узгоджуючи внутрішньо- духовного, сутнісно-морального людського служіння із зовнішньо-світським, державно-правовим служінням.

Науковець Е. Фромм описував важливість встановлення зав'язків та єднання зі світом. Вчений К. Ясперс, у свій час акцентував увагу на значенні духовних ситуацій, які надають шанс опановувати значно більшими можливостями. На цей рахунок М.Я. Грот, мав інший погляд на розуміння ролі зовнішніх умов, описуючи необхідність відмежування від індивідуальних та часових умов тваринного або фізичного існування, зазначаючи провідну роль моральності діяльності. З ідеєю важливості орієнтації на духовні орієнтири погоджувався і Е. Еріксон, який описував важливість слідування моральності вчинків.

Проводячи комплексний аналіз ролі осягнення сенсу подолання випробувань та взаємодії зі світом, стає можливим відзначити важливу роль цієї складової духовності, яка характеризується спроможністю орієнтуватись на досконалість духовних подвижників та носіїв мудрості, переймаючи їх погляди та моральні орієнтири у вчинках, для більш успішної взаємодії зі світом. У якій формувати свій незалежний від часу і обставин свій внутрішній моральний орієнтир, незалежний від інстинктивних потягів, який дозволяє знаходити шлях подолання випробувань. Зі спроможністю делегувати роль панування у світі найкращим представникам людства, добровільно підкорюючись, служачи і вірячи їм, як втіленому прояву носіїв справедливості та правди. Досягаючи узгодження сутнісно-морального людського служіння та державно-правого служіння.

Таким чином прослідковується значення діагностики духовного рівня розвитку особистості впроваджену Е.О. Помитніким та розподілу соціальних ролей у суспільстві, відповідно до духовного потенціалу та призначення людини. [3] Зазначаючи що духовний розвиток особистості є не тільки індивідуальним процесом, а державно-правовим і світським. Акцентуючи увагу на взаємозв'язку цієї складової із пізнавальною, регулятивною та комунікативною функцією свідомості, яка була виділена у окрему складову духовного розвитку за причиною наявності когнітивно-світоглядної компоненти обумовленої відношенням людини до життєвих випробувань та правильності розуміння їх сенсу. Усвідомлюючи взаємозв'язок процесу взаємодії зі світом із виникненням випробувань, які необхідно долати. Що створює розуміння необхідності на певному етапі духовного розвитку взаємодіяти зі суспільством, виявляючи точки духовного зростання та необхідні компетенції та знання для подолання життєвих викликів.

У старшому юнацькому віці, ця складова духовного розвитку відіграє важливу роль, адже людина переживає період активного входження у суспільство та займання у ньому свого відповідного місця. Для якого дуже важливим є спроможність долати випробування, з якими зустрічається людина на протязі реалізації свого призначення та сенсу життя, та досягати успішної взаємодії зі світом, для об'єднання духовного потенціалу та розподілу соціальних ролей.

Дев'ятою складовою духовного розвитку є орієнтація на цінності. На цей рахунок Е. Фромм зазначав важливість відстоювати та цілеспрямовано слідувати системі упорядкованих цінностей. Вчений А. Маслоу у свою чергу акцентував увагу на спроможності людини робити ціннісний вибір. Науковець К.Г. Юнг у своїх дослідженнях виділяв роль втілення життєвих цінностей. Адже саме від того, які ціннісні орієнтири обирає для себе людина для їх втілення, залежить напрям прикладання зусиль людини у її духовному розвитку.

У період старшого юнацького віку, ціннісна орієнтація, як складова духовного розвитку відіграє провідну роль, обумовлюючи спроможність людини спираючись на рівень духовного розвитку своєї свідомості простежити відповідність загальноприйнятих світських та державно-правових цінностей із духовними цінностями, які маючи трансцендентні основи, сприяють успішному усвідомленню свого сенсу життя та реалізації власного призначення. У випадку, коли інформованість про існування та сенс духовних цінностей відсутня, існує ризик переймання суспільно прийнятих ціннісних мотивів поведінки, які орієнтовані на інший рівень духовного розвитку та не своє призначення. В наслідок чого, існує ризик зупинки або уповільнення духовного розвитку, та втрати величезного духовного потенціалу, який найбільш виражений саме у цей віковий період. Задаючи хибний напрям розвитку людини. Саме тому правильний вибір цінностей, відповідно до рівня духовного розвитку обумовлює здатність сконцентрувати свої зусилля на активності, яка надає можливість ідеально реалізувати своє призначення.

Десятою складовою духовного розвитку є орієнтація на ідеали. Яку Платон і вчення світових релігій розглядає як прагнення перетворювати розумовий, вольовий, чуттєвий і тілесний рівень, втілюючи божественний ідеал, добро та «ідеальну особистість», яка є образом Бога. Вчений М.Я. Грот, описував важливість реалізації прагнень до безкінечного вдосконалення, а також одухотворення світу, спираючись на втілення вищих прагнень, ідей і почуттів. Науковець К. Роджерс, акцентував увагу саме на розвитку духу, через розвиток людської досконалості проявленої у людяності та гуманності по відношенню до оточуючих.

На соціальному рівні складову ідеалів М.О. Лоський розглядав через наслідування зразків героїв духу, які захищають та втілюють у своєму житті абсолютні цінності. Вчений В.Ф. Войно-Ясенецький сприймав ідеали через досягнення вищих форм розвитку. К.Г. Юнг у свою чергу вважав провідним втілення життєвих ідеалів і смислів. Провідну роль ідеалів визнавав і Е. Еріксон.

Проводячи комплексний аналіз прослідковується прямий взаємозв'язок ідеалів, як похідної форми втілення трансцендентності, надаючи можливість безпосереднього спостереження прикладів героїзму та втілення божественного образу Бога у виді «ідеальної особистості», яка втілює і відстоює у своєму житті абсолютні цінності, через перетворення розумового, вольового, чуттєвого і тілесного рівня, шляхом вищих прагнень, ідей і почуттів, людяності та гуманності, з орієнтацією на безкінечне вдосконалення та одухотворення світу.

У старшому юнацькому віці ідеали, як складова духовного розвитку має провідне значення, адже демонструє образ та приклади самореалізації та втілення життєвого призначення інших людей, і прояву трансцендентності у житті, від засвоєння якого залежить спроможність людини активізувати свій духовний потенціал та усвідомити рівень прояву власних амбіцій та мотивації для ідеального втілення власного призначення та більш повного розуміння сенсу життя.

Висновки

Впровадження структури духовного розвитку у наукові підходи дослідження створює методологічне підґрунтя для розуміння механізмів формування людської долі.

Складові духовного розвитку, мають чітку структуру, а саме: осягнення трансцендентності; вдосконалення свідомості; досягнення самосвідомості; досягнення духовного стану; підтримання здоров'я; реалізація духовного потенціалу; реалізація духовного призначення; осягнення сенсу подолання випробувань та взаємодії зі світом; орієнтація на цінності; орієнтація на ідеали;

Основоположнім джерелом духовного розвитку є трансцендентність, яка на вищому рівні обумовлює та контролює процес духовного розвитку, формуючи ідеальну форму реалізації людського призначення, самореалізації та актуалізації духовного потенціалу.

Духовний розвиток це провідна потреба не тільки людини, а і держави в цілому, моральна і державно-політична успішність якого залежить від відповідності суспільних цінностей та ідеалів до трансцендентних.

Взаємодія з людським суспільством на певному етапі духовного розвитку необхідна для можливості вияву точок власного духовного зростання та прикладів героїзму, втілення трансцендентного та самореалізації людського призначення і сенсу життя, здобуваючи мотивацію та натхнення для актуалізації власного духовного потенціалу і успішного втілення свого призначення.

Перспективи подальших наукових досліджень полягають у створенні моделі духовного розвитку відповідно до соціально-психологічних умов.

Література

Грот М.Я. Вибрані психологічні твори. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя. 2006. 296 с

Читанка з історії філософії. Кн. 6: Зарубіжна філософія ХХ ст. К.: Довіра, 1993. 239 с.

Помиткін Е.О. Психологічна діагностика духовного потенціалу особистості : посібник. Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. 144 с.

References:

Grot M.Y. Selected psychological works. Nizhyn: Nizhyn Gogol State University. 2006. 296 с

Reading in the history of philosophy. Book 6: Foreign philosophy of the XX century. Kyiv: Dovira, 1993. 239 с.

Pomytkin E.O. Psychological diagnostics of the spiritual potential of the individual: a manual. Kirovograd: Imex-Ltd, 2013. 144 с.

Размещено на Allbest.ru