Модель функціонування національної ідентичності в контексті колективної та індивідуальної свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Модель функціонування національної ідентичності в контексті колективної та індивідуальної свідомості

Чикур Лілія Дмитрівна кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри диференціальної і спеціальної психології



Анотація

У статті розглянуті концептуальні підходи до вивчення національної ідентичності в психології та соціальних науках. В результаті сформульована та обґрунтована теоретично-емпіричну модель, що відображає формування національної ідентичності на рівні особистості та соціуму.

Соціальна ідентичність інтерпретується як усвідомлене ототожнення людини зі значущими для неї спільнотами, що передбачає інтеріоризацію їх ідеалів, норм, цінностей, проявляється в засвоєнні і виконанні соціальних ролей. Становлення національної та громадянської ідентичності передбачає ототожнення особистості з ментальним конструктом «нація», що супроводжується включенням в економіко-правовий та аксіологічний простір держави, а також включенням в спільноту співгромадян, підкріплене суб'єктивним відчуттям єдності та солідарності - почуттям «Ми».

Це вагома частина Я-концепції, що включає уявлення про власне місце в соціальній системі; забезпечує процеси диференціації та інтеграції «Я». Ідентичність надає особистості почуття цілісності і визначеності, забезпечує схожість з іншими людьми та суспільними групами, і водночас підкреслює відмінності від інших. Все це забезпечує регуляцію соціальної поведінки.

В основі авторської моделі лежить класична трьох-компонентна структура Я-концепції (когніції, емоції, поведінка), доповнена ціннісно- смисловою складовою. Кожному компоненту Я-концепції відповідають утворення, сформовані в межах колективної свідомості. Взаємодія ідентичності на індивідуальному та надіндивідуальному рівнях відбувається в процесах соціальної ідентифікації - включенні відчуття «Ми» в структуру Я- концепції особистості. національна ідентичність ціннісний

Наведені матеріали корисні для розуміння процесів соціальної ідентифікації дорослих. В практичному аспекті розуміння формування національної ідентичності в контексті індивідуальної та колективної свідомості дозволить формувати ефективні освітні та культурні політики, спрямовані на збереження та розвиток української нації.

Ключові слова: соціальна ідентичність, нація, національна свідомість, Я-концепція, почуття «Ми».



Chykur Liliia Dmytrivna PhD of Philological Sciences, Professor, Associate Professor at the Department of Differential and Special Psychology, Odesa I. I. Mechnikov National University

MODEL OF NATIONAL IDENTITY FUNCTIONING IN THE CONTEXT OF COLLECTIVE AND INDIVIDUAL AWARENESS

Abstract

This article examines conceptual approaches to studying national identity in psychology and social sciences. As a result, a theoretically and empirically grounded model is formulated, which reflects the formation of national identity at both individual and supra-individual levels.

Social identity is interpreted as a conscious identification of an individual with meaningful communities, involving the internalization of their ideals, norms, and values, manifested in the acquisition and enactment of social roles. The development of national and civic identities involves an individual's identification with the mental construct of a "nation," accompanied by integration into the socio-economic, legal, and axiological framework of the state, as well as integration into the community of fellow citizens. This integration is reinforced by a subjective sense of unity and solidarity.

This constitutes a significant aspect of the self-concept, encompassing the understanding of one's own place in the social system, and facilitating processes of differentiation and integration of the self. Identity provides a sense of wholeness and certainty, fostering both similarity with other individuals and social groups and, simultaneously, emphasizing differences from others. All of these aspects contribute to the regulation of social behavior.

The author's model is based on the classical three-component structure of the self-concept (cognition, emotions, behavior), supplemented by a value-oriented component. Each component of the self-concept corresponds to formations established within collective consciousness. The interaction of identity at individual and supra-individual levels occurs through processes of social identification - the inclusion of We-feeling within the structure of an individual's self-concept.

The provided materials are valuable for understanding the processes of social identification in adults. From a practical perspective, understanding the formation of national identity within the context of individual and collective awareness enables the development of effective educational and cultural policies aimed at preserving and fostering the Ukrainian nation.

Keywords: social identity, nation, national consciousness, self-concept, we- feeling.



Постановка проблеми. На сучасному етапі становлення української держави суспільства, в умовах повномасштабного воєнного вторгнення, питання національної ідентичності набуває особливого значення. Як рушійна сила історичного розвитку, національна ідентичність визначає не лише сприйняття індивідом свого місця в суспільстві, але й взаємодію зі світом навколо. Це обумовлює важливість дослідження механізмів взаємодії між національною ідентичністю та індивідуальною свідомістю, їх взаємовпливу на формування цілісної картини світу. Дослідження такого роду є ключем до розуміння тенденцій та перспектив розвитку сучасного суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні підвалини вивчення ідентичності закладені західними психологами, що розглядають її як структурне утворення Я-концепції, що формується в юнацькому віці (Е. Еріксон, Р. Бернс). Соціальна ідентичність представлена як внутрішнє відображення соціокультурних умов існування (Ч. Кулі, Дж. Мід), результат впливу різних соціальних агентів та входження особистості в різні соціальні групи (А.Тешфел, Дж.Тернер, Ю. Хабермас), система інтерналізованих культурних кодів, цінностей та смислів (Т. Парсонс). Ідентичність також є колективним феноменом, що існує в різноманітних, конкуруючих між собою формах, на різних рівнях існування спільнот (Е. Дюркгейм, С. Хантінгтон, Е. Сміт).

Сьогодні національна ідентичність є об'єктом уваги представників різних галузей науки: соціології, психології, культурології, політології, філософії, лінгвістики, державного управління, педагогіки, архітектури, історії мистецтв. Доля психологічних праць в цій міждисциплінарній галузі дуже невелика, хоча саме психологічна наука здатна пояснити глибинні механізми та закономірності формування національної ідентичності як особистісного утворення, запропонувати нові шляхи вирішення накопичених соціальних проблем.

Мета статті - формулювання та обґрунтування теоретично-емпіричної моделі, що відображає формування національної ідентичності на індивідуальному та надіндивідуальному рівнях.

Виклад основного матеріалу

Формування ідентичності в структурі Я-концепції особистості

Теоретичні підвалини вивчення ідентичності в психології закладені представниками психоаналізу. В праці З. Фрейда «Психологія масс та Его-аналіз» поняття ідентифікація вперше було використане в психологічному контексті. Це найбільш ранній прояв прихильності до іншої людини, «шлях від наслідування до співпереживання, завдяки якому для нас взагалі можливий дотик до душевного життя іншої людини» [12]. Важливу роль в концептуалізації поняття зіграла індивідуальна психологія А. Адлера, що представила «стосунки Я-Ти» як фундаментальне завдання життя, ввела поняття суспільне почуття (інтерес до інших та до світу, що формує оцінне ставлення до власного життя), пояснила виникнення комплексів меншовартості і почуття власної цінності [4].

Найчастіше розробку теми ідентичності в психології пов'язують з ім'ям Е. Еріксона, який розгорнуто описав стадії психосоціального розвитку особистості та впровадив в обіг термін «криза ідентичності». Его-ідентичність визначається як почуття внутрішньої безперервності і тотожності людини самій собі, а також тотожність до свого соціального оточення, середовища існування (відповідно виділяється особистісна та соціальна ідентичність). Процес розвитку ідентичності триває все життя, але найбільш вирішальне значення в ньому мають підлітковий та юнацький вік. Сформована зріла ідентичність передбачає самостійність, самоповагу, компетентність, а також довіру до світу та ініціативність в соціальних контактах. Динамічна структури Его-ідентичності дозволяє відбуватись процесам постійного становлення та особистісного зростання [11]. Теорія Е. Еріксона вичерпно пояснює значимість процесів ідентифікації в юнацький період, проте вона стосується дружніх та сімейних зв'язків, залишаючи поза увагою великі соціальні групи.

В поясненні механізмів виникнення ідентичності не можна залишити поза увагою фундаментальний внесок Р. Бернса, що вивчав становлення Я- концепції в процесі виховання та навчання. Я-концепція представляє систему відносно стійких уявлень індивіда про самого себе, зафіксованих в словесній формі - усвідомлену та відрефлексовану частину особистості. Це результат самопізнання і самооцінки через в різноманітних життєвих ситуаціях, а також через думки інших людей і співвіднесення себе з іншими. Р. Бернс сформулював явлення про трьохкомпонентну структуру Я-концепції: когнітивна складова включає набір переконань та уявлення індивіда про самого себе; оцінна складова визначає, позитивно чи негативно індивід оцінює власні характеристики; поведінкова складова визначає те, як людина насправді поводиться, це найбільш «об'єктивна» частина Я-концепції, доступна безпосередньому спостереженню [7].

Трьохкомпонентна структура Я-концепції була перенесена в теорію соціальних установок. Сьогодні вона широко використовується дослідниками в різних галузях психології, в т.ч. при вивченні ідентичності.

Когнітивна модель А.Тешфела та Дж.Тернера визначає соціальну ідентичність як частину Я-концепції, що виникає з усвідомлення власного членства в соціальних групах, а також з ціннісного і емоційного значення, що індивід надає цьому членству. Особистісна та соціальна ідентичності представлені як два полюси єдиного поведінкового континууму: на першому полюсі розташовані форми соціальної поведінки, які визначаються індивідуальними характеристиками особистості, на другому - варіанти соціальної поведінки, обумовлені фактом його групового членства [22].

Дж. Фінні вивчала процес становлення етнічної ідентичності дітей в міру освоєння ними реальності та прийняття рішень щодо ролі етнічності. Дослідниця пояснила, що досягнення етнічної ідентичності збігається з досягненням особистісної ідентичності: люди, що мають найбільш чітке почуття «Я», впевнені в свій етнічній приналежності і розуміють, що вона означає в їхньому житті [21].

В рамках структурного функціоналізму ідентичність розглядається як характеристика індивіда, що формується в процесі інтеріоризації соціальних норм та цінностей. У фундаментальній роботі Е. Дюркгейма «Про поділ суспільної праці» сформульоване уявлення про зв'язки індивіда з різними спільнотами як механізм формування соціальної ідентичності - те, що забезпечує цілісність соціуму. Вчений міркував, що люди за своєю природою егоїстичні, проте суспільні закони, норми, цінності та переконання забезпечують соціальну інтеграцію. Сукупність переконань і настроїв, знайомих пересічним членам суспільства, формує детерміновану систему, яка живе власним життям - колективну свідомість. Колективна свідомість формує моральну основу суспільства та має ключове, життєво-визначальне значення для соціуму - вона «творить» суспільство та утримує його в стані єдності. В той же час, сама колективна свідомість створюється шляхом взаємодії окремих індивідів, отже індивідуальні якості задіяні в еволюції форм суспільної інтеграції. Емоційний компонент колективної свідомості заміщає собою егоїзм: людина емоційно прив'язана до культури, тож вона поводиться соціально, визнає подібний спосіб дії відповідальним і моральним [10]. В наступних працях філософ багато розмірковував про соціальну обумовленість психічного життя. Людина, в його розумінні - це організм, що існує та розвивається в соціальній реальності і навіть в процесі індивідуалізації реалізує суспільні норми та цінності, «вбудовується» в соціальні структури [16]. Процес конструювання соціальної сутності особистості (систему «надіндивідуального»), відображує в людині групову приналежність і передається в процесі соціалізації від покоління до покоління.

Фундатор соціології Т. Парсонс описав ідентичність як систему кодів, що символізують персональні значення (через мову, ідеали, цінності, тощо) та детермінують соціальну поведінку. Це поняття стосується існування індивіда в суспільстві, а саме розуміння того, що є нормою, та знання системи, в якій діє людина. З ідентичністю також пов'язана проблема самовизначення і власного місця в нормативному просторі [19].

В рамках символічного інтеракціонізму ідентичність розглядається як соціальне утворення. В основі усвідомлення своєї соціальної позиції індивідом - сприйняття її іншими, протиставлення позицій інших груп і спільнот. Завдяки цьому людина схематизує та інтеріоризує правила соціальної взаємодії. Ч. Х. Кулі пояснив, що уявлення людини про себе багато в чому залежать від її сприйняття навколишніми. Ми розглядаємо зовнішні уявлення, ніби дивимося в «дзеркало», і відображаючи їх, формуємо певне враження про себе. Цей процес відіграє особливо важливу роль на ранніх етапах розвитку, коли через реакції інших дитина створює власні судження щодо свого Я, які трансформуються потім у стабільну концепцію індивідуальної ідентичності [8]. Дж. Мід ввів поняття «узагальнений Інший», що позначає спосіб інтерналізації та ідентифікації індивіда з групою в процесі соціальної взаємодії. Вчений розрізнив усвідомлювану і неусвідомлювану ідентичності: перша формується в процесі рефлексії особистістю свого Я, друга представляє комплекс очікувань, що походять від соціального оточення суб'єкта [17]. Ідентичність усвідомлюється за допомогою мовних категорій, зафіксованих в соціальних інтеракціях.

Ю. Хабермас визначав особистісну і соціальну ідентичність як два нерозривні вимірювання, в яких балансує «Я». Вертикальний вимір (особистісна ідентичність) забезпечує зв'язок історії життя людини. Горизонтальний вимір (соціальна ідентичність) дає можливість задовільняти вимоги різних рольових систем, до яких вона належить. В соціальній взаємодії: людина прояснює власну ідентичність, прагнучи відповідати нормативним очікуванням і очікуванням партнера; і в той же час прагне до вираження своєї неповторності [14].

Феноменологічний підхід проголошує ідеї конструювання особистістю соціальної реальності та Я-образу, що може трансформуватися під впливом змін в суспільстві та в самій особистості. П. Бергер і Т. Лукман розглядали ідентичність як синонім поняття «Я-концепція». Це відносно стабільний цілісний образ, складений індивідом щодо самого себе - ключовий елемент суб'єктивної реальності. Така цілісна ієрархічна система ґрунтується на декількох базових принципах, деякі факти біографії виступають в ній більш значущими, ніж інші. Ідентичність передбачає процес ідентифікації, тобто співвіднесення себе із соціальною групою. При цьому самоідентифікація відбувається не з конкретними людьми, а з роллю, стереотипом поведінки, схемою діяльності, тобто способом типізації досвіду в певних умовах. Коли ідентичність «викристалізувалася», вона підтримується, видозмінюється, а іноді перетворюється соціальними відносинами [5].

Інтегративний підхід ґрунтується на принципі багатовимірності самосвідомості, в якій присутні соціальні, культурні та особистісні аспекти, що знаходяться в тісному взаємозв'язку. П. Бурдьє запропонував поняття «габітус», яке означає структуроване соціальне відношення, правила життєдіяльності різних груп і спільнот, з яким солідаризується індивід. Габітус функціонує як матриця сприйняття, мислення та поведінкових практик, він визначає систему властивих індивіду диспозицій, його знання і досвід. Це найважливіший елемент формування соціальних ідентичностей - комплекс глибоко інтерналізованих соціальних рис об'єктивної та суб'єктивної природи. Умови існування і подібні соціальні позиції формують схожі габітуси, що обумовлюють виникнення соціальних груп. Кожен індивідуальний габітус є специфічним варіантом відповідного групового габітусу і має здатність до самозбереження, що захищає його від несприятливих умов середовища і від можливих порушень [6].

На думку Е. Гідденса, ідентичність слід асоціювати з соціальною позицією, що фіксує коло прав та обов'язків, котрі особа може активізувати або виконати в різних спільнотах. Ідентичність та самоідентичність є феноменами культури суспільства, які виникають і підтримуються в повсякденному житті людини [13].

С. Хантінгтон виділив ключові моменти в розумінні ідентичності [15]:

Ідентичність мають як індивіди, так і групи; при цьому індивід має можливість бути членом одразу кількох груп і «перемикати» ідентичності. Групова ідентичність менш гнучка, оскільки базується на заздалегідь заданих параметрах. Якщо базові параметри групової ідентичності зникають (напр., мета, заради якої створюється група), існування групи виявляється під загрозою, поки не буде знайдена нова спонукальна та об'єднуюча причина.

Ідентичності представляють собою конструкти, що формуються людьми за бажанням, необхідністю або примусом. Крім культурної спадковості, статі та віку, люди відносно вільні у визначенні власної ідентичності. Зокрема, національність є успадкованою ознакою, стосовно якої індивід може перевизначитися або відмовитися. Розуміння національної приналежності змінюється з часом, набуваючи нового змісту.

Як групи, так і індивіди мають множинні ідентичності. Вони можуть бути «кровними», територіальними, економічними, культурними, політичними, соціальними та національними. Значимість перерахованих ідентичностей для індивіда чи групи залежно від ситуації змінюється. Вони можуть доповнювати одна одну або конфліктувати між собою [15].

Теоретичні підвалини, закладені впродовж ХІХ-ХХ ст. в працях західних філософів, психологів та соціологів, були переосмислені багатьма вітчизняними вченими відповідно до нашої соціальної реальності.

Підсумовуючи огляд ідентичності в психології та соціальних науках, відзначимо важливі міркування з точки зору психологічного втручання:

Ідентичність формується в результаті засвоєння суспільних норм та цінностей в ході міжособистісного спілкування. Помітну роль при цьому відіграють первинні групи (в першу чергу родина), що безпосередньо впливають на формування уявлень про себе і своє місце серед людей.

Ідентичність надає особистості почуття цілісності, безперервності і визначеності, забезпечує схожість з іншими людьми та групами, і водночас відмінності від інших. Вона забезпечує процеси диференціації та інтеграції «Я». Диференціація проявляється в визначеності кордонів і незалежності «Я». Інтеграція «Я» проявляється в суб'єктивному об'єднанні себе з іншими.

Ідентичність є складним утворенням, що включає в себе змістовні компоненти «Я». Структура ідентичності внутрішньо суперечлива, вона відображає, з одного боку, прагнення людини до унікальності, з іншого боку, бажання бути зрозумілою і прийнятою соціальним оточенням.

Люди організовують і спрямовують свою поведінку відповідно до суб'єктивних уявлень про себе, виражених в ідентичності. Ми маємо справу не з самою сформованою особистістю ідентичністю, а з її репрезентацією, яка залежить від соціального контексту.

Отже, в сучасному науковому дискурсі поняття «соціальна ідентичність» інтерпретується як усвідомлене ототожнення людини зі значущими для неї соціальними спільнотами, що передбачає інтеріоризацію їх ідеалів, норм, цінностей та проявляється в засвоєнні і виконанні певних соціальних ролей. Це вагома частина Я-концепції, що визначає уявлення про місце людини в соціальній системі.

Національна ідентичність як категорія соціальної ідентифікації

Формування національної ідентичності зазвичай вивчають соціологи, та політологи. При цьому вони оперують психологічними поняттями: свідомість, самосвідомість, цінності, внутрішній конфлікт, ідентичність і т.ін. Аналіз цих праць дозволяє зрозуміти механізми формування національної ідентичності як індивідуальному рівні, так і на рівні великої спільноти - нації.

Засновник міждисциплінарної галузі досліджень нації та націоналізму Е. Д. Сміт розглядав ідентичність як колективний культурний феномен, звертаючи особливу увагу на проблему розмаїття ідентичностей. Людське «Я» складається з різнопланових соціальних ідентичностей: родинної, територіальної, класової, релігійної, етнічної та гендерної. Кожна з них спирається на соціальну категоризацію, яку нерідко можна змінити і навіть скасувати. У постмодерну епоху часті трансформації соціального та матеріального світу перегортають «догори дригом» наявні соціальні категорії і руйнують знайомі ідентичності. Цей процес добре знайомий українцям, що пережили руйнування СРСР, стали громадянами нової країни, пережили в ній декілька революцій та змін громадсько-політичного устрою.

Соціальна категоризація виконує функцію згуртування осіб (завдяки ідентифікаціям), щоб мати спроможність надихати колективну свідомість і спонукати до колективних дій. Кожне «Я» зазвичай складається в комплексу ролей, що формують гнучку ієрархічну структуру, в якій та чи інша категорія стає головною в певних обставинах та ситуаціях [3].

Одною з найпереконливіших Е. Д. Сміт вважав категорію роду, тобто гендерну належність людини: «Наш рід численними невидимими і явними шляхами визначає як нас самих, так і ті можливості й винагороди, що припадають нам у житті» [3]. В 1990-тих роках вчений писав, що родова диференціація є основою інших підпорядкувань, але універсальність, всеосяжність цієї класифікації робить її недостатньо переконливою основою колективної ідентифікації та мобілізації.

Друге місце в ієрархії соціальних ідентичностей посідає категорія території - місцева і регіональна ідентичність. Локальності властива порівняно більша сила гуртування, ніж диференціації за гендером, проте мобілізаційна здатність регіональних рухів залежить від особливостей конкретної місцевості та відповідної ідеології [3].

Третій тип колективної ідентичності має соціо-економічну основу, це категорія соціального класу: аристократія, буржуазія, пролетаріат, селянство; (в сучасних термінах - середній клас, інтелектуальна еліта, тощо). Історії відомі численні випадки, коли класові об'єднання ставали рушійною силою рішучих політичних дій: буржуазних та пролетарських революцій, локальних бунтів, тощо. Категорія соціального класу має обмежену емоційну привабливість і культурну глибину, тому її важко покласти в основу стабільної колективної ідентичності - почуття «Ми». Класи є категоріями економічного (тобто егоїстичного) інтересу, звідси їх додаткове розділення відповідно до прибутку, професійної спрямованості чи рівня кваліфікації. Крім того, економічні чинники швидко змінюються в часі [3].

Всі вищеописані категорії об'єднують лише частину прив'язаного до певної території населення. Щоб виникла більш повна колективна ідентичність, яка охопила б усе населення великої території, вона мусить мати іншу природу і ґрунтуватись на інших критеріях. Такими є релігійна та етнічна ідентичності.

Релігійні спільноти мають часто пов'язані з класовими або етнічними спільнотами, але релігійна ідентичність постає з інших людських потреб - спілкування та гуртування. Ця ідентифікація спирається на елементи культури: символи, міфи, цінності й традиції, кодифіковані в обрядах і ритуалах. Релігійні спільноти прагнуть переступити етнічні та інші соціальні кордони; вони проповідують всьому світові і не звертаються до якоїсь окремої категорії населення (навіть якщо на практиці релігія поширюється переважно серед певного класу або етнічної групи). Окрім світових релігій, здавна відомі вузькі етнорелігійні спільноти, позаяк більшості етнічних меншин притаманні сильні релігійні зв'язки. Е. Сміт відзначає, що релігійний розкол довгий час перешкоджав формуванню сильної і стабільної етнічної свідомості, аж поки доба націоналізму спромоглася об'єднати спільноту на новій - політичній основі [3].

Нація - це велика спільнота людей, що мають єдиний кодекс прав і обов'язків, а також спільні інституції в межах чітко визначеного соціального простору - демаркованої території, з якою члени спільноти ототожнюють себе і до якої відчувають свою належність Вона має власну назву, історичну територію (рідний край), спільні міфи та колективну пам'ять, масову громадську культуру, спільну економіку, юридичні права та обов'язки [3].

Таке визначення розкриває складну, багатовимірну природу національної ідентичності. Нація, по суті, привласнює елементи інших різновидів колективної ідентичності - класової, релігійної, етнічної. Тому національна ідентичність може поєднуватись з іншими різновидами ідентичностей. Національну ідентичність не можна звести до єдиного елементу, її також не можна легко або швидко прищепити населенню з допомогою штучних засобів.

Найочевиднішою функцією національної ідентичності є гуртування людей як громадян одної держави. Соціальна солідарність («Ми-інтенція») дозволяє залучати представників різних груп в процес спільної активності для формування комфортних умов проживання, подолання побутових та соціальних проблем [2]. Крім того, національна ідентичність є засобом самовизначення й самоорієнтації індивіда крізь призму колективної особистості. Відчуття приналежності захищає й надихає людину, допомагає подолати невпевненість, орієнтує в складній системі соціальних стосунків. Процес самовизначення, тобто зв'язок індивіда з колективним національним «Я», що є ключем до формування національної ідентичності, породжує найбільше питань у вчених.

Р. І. Петровська розглядає громадянський аспект національної ідентичності на індивідуальному та соціальному рівнях:

- інституційний рівень «громадянин - держава» передбачає включення особистості в правовий, економічний, аксіологічний, символічний простір держави; сприйняття держави особистістю, довіру та лояльність до неї;

груповий рівень «громадянин - спільнота»: включення особистості в спільноту громадян, підкріплене суб'єктивним відчуттям єдності із співвітчизниками, громадянської спільності (відчуттям «Ми»), переживанням солідарності, спільної історичної долі, типовості життєвих проблем, тощо;

індивідуальний рівень «Я як громадянин»: особистісне розуміння громадянськості з емоційно-ціннісним змістом; усвідомлення сенсу і цінності власного існування в цьому суспільстві [20].

П. І. Гнатенко пояснює, що усвідомлення національної приналежності утворює серцевину національної самосвідомості. Це складний процес, який передбачає розвиток знань та уявлень про свою національну спільноту: її мову, історичне минуле та сьогодення, міфологію, матеріальну та духовну культуру; а також усвідомлення місця своєї національної спільноти та культури серед інших спільнот та культур, її роль в світовому історичному процесі. Національна самосвідомість є частиною національної психології, вона може проявлятися як на рівні індивіда (переважно у повсякденній свідомості), так і на рівні національної спільноти. В існуванні та розвитку будь-якої гнучкої та адаптивної суспільної системи завжди зберігаються важливі конструкції, відповідальні за збереження ідентичності даного суспільства, його тотожності самому собі [1].

Слід відзначити, що реальність спільноти під назвою «нація» відносна - Б. Андерсон визначає її як «уявну політичну спільноту». Тому конструювання нації передбачає набір її основних принципів, який творять ідеологи - лідери нації. Конструювання нації вимагає ідентифікаційних прийомів міфотворчості, що найзручніше робити за допомогою героїзації спільного історичного минулого [1]. Міфи про національну ідентичність зазвичай пов'язані із спільними предками або територією як основою політичного об'єднання. Різноманітність міфів становить важливе, але часто нехтуване дослідниками джерело суспільної нестабільності.

У змістовному наповненні національної самосвідомості та історичної пам'яті важливу роль відіграє емоційний фактор. Національні почуття складають афективно-психологічний фон дії національного характеру, також є частиною особистої політичної культури. Національні почуття є соціально- забарвленими емоціями, що формуються в суспільстві. Умови соціальної життєдіяльності людей обумовлюють розвиток національних почуттів, напрямок та характер їх прояву [1].

Найвищий рівень націєбудування передбачає наявність національної ідеології, втіленої в ідеї та проекті нації:.

Національна ідея - виражене в гранично стислому вигляді уявлення про те, «чим нація повинна бути», щоб відповідати своєму самовизначенню. Пошуки національної ідеї активізуються в періоди криз або в перехідні етапи національного будівництва. Артикуляція національної ідеї є філософським рівнем соціальної міфотворчості [2].

Проект національного розвитку - це розгорнутий план побудови нації як об'єднання людей, що містить вказівку конкретних шляхів розвитку нації, створення умов та механізмів його реалізації. В його основі лежать реальні потреби нації, визначення її національних інтересів. Національний проект розробляється і пропонується суспільству політичними партіями і рухами. Це своєрідний «бізнес-план» розвитку нації, і чим ближчий він до цього жанру (конкретний і близький до практики), тим більш дієвий [2].

Національна ідеологія - це теоретичне обґрунтування того чи іншого національного проекту, популяризація національної ідеї та заходів щодо її впровадження. Ідеологія має готувати громадську думку до прийняття певних рішень і дій з боку держави, регулювати громадську активність, а також служити візитною карткою для представлення країни в міжнародних відносинах [2].

Проблема формування національної ідентичності є особливо гострою в країнах, що колись були колоніями або частинами інших держав. Це зауваження повною мірою справедливе для українського народу, якому довгі роки доводиться виборювати право на власну ідентичність.

В середині ХХ ст. в країнах, що зіткнулися з масовими потоками іммігрантів (в першу чергу в США та Франції), отримали популярність нові наукові підходи, що об'єднали класичні психологічні теорії із здобутками соціології та антропології. Велике значення надається мові - провідній моделі розуміння світу та стосунків між людьми, що найсильніше сприяє розвитку особистості. Оперуючи твердженнями, формами та значеннями, дозволеними мовою (та тими, які вона забороняє), людина сприймає світ та себе в ньому, вирішує зовнішні та внутрішні конфлікти, вибирає власну життєву позицію та поведінку. Мова - це живий об'єкт, вироблений соціальною групою, який, у свою чергу, «виробляє» окремих індивідів, які належать до цієї групи [18].

Дж. Деверо та його послідовники підкреслюють патологічний характер абсолютизації власної етнічної ідентичності, що призводить до заперечення всіх інших ідентичностей. На рівні етносу та нації це прирікає спільноту «на повільно безглуздий дрейф у якості закритої системи». На рівні окремої особистості - ідентичність втрачає свою функціональність, перестає бути засобом зв'язку людини зі світом і перетворюється в «гамівну сорочку» [9]. Нав'язливе підкреслення людиною власної етнічної (чи будь-якої іншої) ідентичності виявляє порушення в її Я-концепції, що провокує захисну відмову від справжньої ідентичності. Така людина перестає усвідомлювати себе як унікальну багатовимірну особистість (вона лише представник своєї соціальної страти: підприємець, патріот, буддист і т.ін.) та опиняється на межі того, щоб «бути ніким або навіть не бути зовсім» [18].

Серед актуальних проблем, пов'язаних з формуванням національної ідентичності, слід відзначити конкуренцію з боку інших різновидів колективної свідомості - регіональної та глобальної ідентичності.

ХХІ сторіччя стало епохою глобалізації - найсильнішим випробуванням для національної культурної ідентичності, на противагу якій запропоновані універсальні цивілізаційні стандарти. Джерелом глобалізації є об'єднання економіки, науки та культури різних країн, розвиток інтернету, легкість переміщення по світу та міжнародний соціальний обмін. Все це потроху стирає межі країн та націй. Відповідно з'явилася нова ідентичність «громадянина світу». Хоча глобалізація є рисою розвинених країн, завдяки відкритості інформаційних потоків, вона зачепила більшість народів. При відсутності повноцінного економічного та соціального обміну, але максимально-відкритих інформаційних потоках, в малорозвинених країнах масово поширюється західноєвропейська та американська культура, відповідні їй цінності, ідеали та норми. Це явище здатне розмивати культурно- ідеологічні основи національної ідентичності, не пропонуючи навзаєм відповідну європейську або загальносвітову ідентичність. Це призводить до посилення еміграційних процесів або ж зростання долі соціально- фрустрованих громадян.

Разом з тим, на противагу процесам глобалізації, відмічається зростання ролі локальної ідентичності, що є більш давньою та органічною формою територіального об'єднання індивідів. Національне будівництво сьогодні не може бути таким, яким було ще століття тому, в умовах іншої економіки, інших політичних та інформаційних процесів. Для новостворених держав, що формуються у постмодерну епоху, часто неможливо застосувати класичні моделі національної ідентичності на основі політичних та культурних ознак. Населення цих країн доцільно консолідувати навколо програм соціально- економічного розвитку, перспектив розбудови громадянського суспільства, єдиних демократичних та правових цінностей.

Ситуація, що склалася, актуалізує необхідність вивчення формування ідентичності в сучасному світі, особливо у студентства як найбільш активної частини та мобільної та інформаційно-відкритої суспільства.

Виходячи з проведеного аналізу джерел, ми сформулювали власну теоретичну модель, що пояснює взаємне перетворення національної ідентичності як феномену масової та колективної свідомості - див. рис. 1.



Рис.1. Функціонування національної ідентичності як феномену колективної та індивідуальної свідомості.

В тлумаченні Я-концепції ми виходили з класичної структури Р. Бернса, яку доповнили найвищим екзистенціальним рівнем функціонування особистості - ціннісно-смисловою складовою. Кожному компоненту індивідуальної Я-концепції відповідають утворення, сформовані в межах колективної свідомості. Наприклад, когнітивний компонент включає знання та уявлення про історію нації, її походження та культуру, національну пам'ять та міфологію, національні установки, стереотипи та упередження. Емоційному компоненту самосвідомості відповідають національні почуття. Поведінковий компонент відображений в мові (її знанні та використанні), залученості до культурних традицій та відповідальному дотриманні громадських прав та обов'язків. Ціннісно-смисловий компонент включає колективні інтереси та цінності, втілені в національній ідеї.

Взаємодія національної ідентичності на індивідуальному та надіндивідуальному рівнях відбувається в процесах соціальної ідентифікації - включенні відчуття «Ми» в структуру Я-концепції особистості.



Висновки

Національна ідентичність - це різновид соціальної ідентичності, що формується на вищих рівнях функціонування самосвідомості суб'єкта соціальних відносин. Разом з тим, національна ідентичність існує як надіндивідуальний феномен - різновид колективної свідомості, носієм якого є велика соціальна спільнота - нація. Існування суспільства неможливе без групування окремих індивідів, яке відбувається на основі відчуття «Ми», що обумовлює готовність особистості діяти для забезпечення спільних норм та інтересів, навіть всупереч особистим потребам. Соціальна категоризація може відбуватися за різними критеріями, що відрізняються консолідуючим потенціалом: родинні зв'язки, територіальна спільнота, економічний клас, стать, релігія, політичні погляди, етнічне походження, національна приналежність (громадянство), культурні та цивілізаційні характеристики. Соціальні ролі в індивідуальній самосвідомості формують гнучку ієрархічну структуру, в якій та чи інша категорія стає головною в певних обставинах.



Література

Гнатенко П. И. Национальная идентичность. Вінниця : Нілан-ЛТД, 2018. 239 с.

Грицай Е. В., Николко М. В. Украина: национальная идентичность в зеркале Другого. Вильнюс: Европейский Гуманитарный Университет, 2009. 220 с. URL: https://ru.ehu.lt/wp-eontent/uploads/2017/10/Ukraine_52e01433e9b89.pdf

Сміт Е. Д. Національна ідентичність / пер. з англійської П. Таращука. К. : Основи, 1994. 224 с.

Adler K.A., Deutseh D. (eds.). Essays in Individual Psychology: Contemporary Application of Alfred Adler's Theories. NY : Grove Press, 1959. 480 р.

Berger P.L., Luekmann T. The Social Construction of Reality. A Treatise on sociology of Knowledge. New York: Anchor, 1967. 219 р.

Bourdieu P. L'identite et la representation. Elements pour une reflexion critique sur l'idde de region. Actes de la Recherche en sciences sociales. 1980. T. 35. P. 64-72.

Burns R.B. Self-concept development and education. London: Holt, Rinehart and Winston, 1982. 441 р.

Cooley C.H. Human Nature and the Social Order. New York: Charles Scribner's Sons, 1912. 413 p.

Devereux G. Essais d'ethnopsychiatrie gdndrale. Paris : Gallimard, 1970. 420 р.

Durkheim E. The Division of Labour in Society. New York : The Free Press, 1993 [1893].

Erikson E. Identity: Youth and crisis. New York: W. W. Norton & Company, 1968. 336 р.

Freud S. Massenpsychologie und Ich-Analyse. Nikol, 2020 [1921]. 96 р.

Giddens A. The Constitution of Society. Outline of the Theory of Structuration. Berkeley, LA: University of California Press, 1986. 402 р.

Habermas J. Vom sinnlichen Eindruck zum symbolischen Ausdruck: philosophische Essays. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1997. 156 р.

Huntington S. P. Who Are We? The Challenges to America's National Identity. New York: Simon & Schuster, 2004. 448 р.

Kenneth D. A. Explorations in Classical Sociological Theory: Seeing the Social World. Pine Forge Press, 2005. 431 с.

Mead G.H. Mind, Self and Society: from the Standpoint of a Social Behaviorist. Ed.

by C.W. Morris. Chicago: University of Chicago Press, 1946. 401 p

Nathan T. Georges Devereux and Clinical Ethnopsychiatry / transl. by C. Grandsard. Centre Georges Devereux. 1999. URL: http://www.ethnopsychiatrie.net/GDengl.htm

Parsons T. Societies : evolutionary and comparative perspectives. Englewood Cliffs, NJ : Prentice-Hall, 1966. 120 p.

Petrovska I. R. Measuring civic identity: difficulties and solution. Psychology and pedagogy in XXI century: methodological framework of the activities of psychologist and educator. Lviv-Torun: Liha-Pres, 2019. Р. 62-82. DOI: 10.36059/978-966-397-176-6/62-82

Phinney J. S. A three-stage model of ethnic identity development in adolescence. Ethnic identity: Formation and transmission among Hispanics and other minorities. Albany, 1993. P. 73.

Tajfel H., Turner J. C. The social identity theory of inter-group behavior. Psychology of Intergroup Relations / eds by S. Worchel, L.W. Austin. Chigago: Nelson-Hall,1986. P. 120-153.



References

Hnatenko, P. Y. (2018). Natsyonalnaia ydentychnost [National identity]. Vinnytsia: Nilan-LTD. [in Ukrainian].

Hrytsai, E. V., & Nykolko, M. V. (2009). Ukrayna: natsyonalnaia ydentychnost v zerkale Druhoho [Ukraine: national identity in the mirror of the Other]. Vilnius: European Humanities University. https://ru.ehu.lt/wp-content/uploads/2017/10/Ukraine_52e01433c9b89.pdf [in Russian].

Smith, А. D. (1994). Natsionalna identychnist [National Identity]. K.: Osnovy [in Ukrainian].

Adler, K.A., & Deutsch, D. (Eds.). (1959). Essays in Individual Psychology: Contemporary Application of Alfred Adler's Theories. NY: Grove Press.

Berger, P.L., & Luckmann, T. (1967). The Social Construction of Reality: A Treatise on the Sociology of Knowledge. New York: Anchor.

Bourdieu, P. (1980). L'identitd et la representation. Elements pour une reflexion critique sur l'idde de region. Actes de la Recherche en sciences sociales, 35, 64-72.

Burns, R.B. (1982). Self-concept Development and Education. London: Holt, Rinehart and Winston.

Cooley, C.H. (1912). Human Nature and the Social Order. NY: Charles Scribner's Sons.

Devereux, G. (1970). Essais d'ethnopsychiatrie gdndrale. Paris: Gallimard.

Durkheim, E. (1993). The Division of Labour in Society. New York: The Free Press. (The original work has been published in 1893 р.)

Erikson, E. (1968). Identity: Youth and Crisis. New York: W. W. Norton & Company.

Freud, S. (2020). Massenpsychologie und Ich-Analyse. Nikol. (The original work has been published in 1921 р.)

Giddens, A. (1986). The Constitution of Society: Outline of the Theory of Structuration. Berkeley, LA: University of California Press.

Habermas, J. (1997). Vom sinnlichen Eindruck zum symbolischen Ausdruck: Philosophische Essays. Frankfurt am Main: Suhrkamp.

Huntington, S.P. (2004). Who Are We? The Challenges to America's National Identity. New York: Simon & Schuster.

Kenneth, D.A. (2005). Explorations in Classical Sociological Theory: Seeing the Social World. Pine Forge Press.

Mead, G.H. (1946). Mind, Self and Society: From the Standpoint of a Social Behaviorist. Chicago: University of Chicago Press.

Nathan, T. (1999). Georges Devereux and Clinical Ethnopsychiatry. Centre Georges Devereux. URL: http://www.ethnopsychiatrie.net/GDengl.htm

Parsons, T. (1966). Societies: Evolutionary and Comparative Perspectives. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall.

Petrovska, I.R. (2019). Measuring Civic Identity: Difficulties and Solution. In Psychology and Pedagogy in XXI Century: Methodological Framework of the Activities of Psychologist and Educator (pp. 62-82). Lviv-Torun: Liha-Pres. DOI: 10.36059/978-966-397-176-6/62-82

Phinney, J.S. (1993). A Three-Stage Model of Ethnic Identity Development in Adolescence. In Ethnic Identity: Formation and Transmission among Hispanics and Other Minorities (pp. 73-89). Albany.

Tajfel, H., & Turner, J.C. (1986). The Social Identity Theory of Intergroup Behavior. In S. Worchel & L.W. Austin (Eds.), Psychology of Intergroup Relations (pp. 120-153). Chigago: Nelson-Hall.

Размещено на Allbest.ru

...