Габітус як суб'єктна матриця соціальної гри
Психологічна сутність, зміст, атрибути, функції та закономірності габітусу. Екзистенційні програми соціального повсякдення суб’єктної клітини-одиниці соціальної гри. Психодинамічний аналіз внутрішнього світу особи та його діяльнісний, поведінковий план.
| Рубрика | Психология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.12.2023 |
| Размер файла | 550,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Габітус як суб'єктна матриця соціальної гри
О. Хайрулін
Анотація
Хайрулін О.М., Габітус як суб'єктна матриця соціальної гри
Життєдіяльність сучасної людини відбувається в умовах постмодерністського впливу особливостей інформаційного суспільства. На тлі іграїзації соціальних процесів, перманентної доступності вражень різноманітної спрямованості та афективної сили, розлогої варіативності соціальних орієнтирів головними ознаками такого впливу стають колоритна строкатість і нав'язлива повторюваність інтеракцій. Це призводить до перенасичення культурного простору неврівноваженим розмаїттям соціальних моделей, ролей, образів, взірців. Також актуалізується вірогідність психодуховної дестабілізації екзистенційної екології людини, нав'язування штучних рольових моделей/схем, спонукання її до імпринтингу хибних соціальних зразків.
Результатом цього часто є втрата особою власної ідентичності, розвиток деперсоналізації, паноптиконізація соціальних практик, спотворення демократичних суспільних засад. Водночас способи практикування, що ґрунтуються на рольових моделях продуктивної кооперативної життєдіяльності, засвідчують свою суспільну користь та зумовлюють екзистенційну успішність людини. Таку успішність визначає якість привласнення і трансляції особою набутих протягом життя рольових моделей/ схематизмів, тобто таких укорінених взірців інтеракції, що мають виразний ігровий генезис, організацію та зміст.
В умовах соціальної гри формується і розвивається габітус - фундаментальне психологічне утворення, що узмістовлюється як:
1) універсальна, матрична психодинамічна структура суб'єкта,
2) психологічне осердя особи, результуючий наслідок соціалізації, інтеріоризації нею соціальних ролей, референтних рольових моделей,
3) суб'єктна клітинка-одиниця соціальної гри як суспільної динаміки та програми інтерсуб'єктної взаємодії
4) концепт, що уможливлює аналіз внутрішнього світу особистості та її діяльнісний, поведінковий план,
5) атрибутивний базовий системоутворювальний компонент і провідний екзистен- ційний модус особистісної і соціальної динаміки особи.
Габітус суб'єкта від моменту його народження постійно знаходиться у центрі загальної архітектоніки й активності функціональної системи людини. Упродовж життя суб'єкта габітус являє собою перманентно актуальну корисну модель результату життєдіяльності, універсальний акцептор його самостворення і саморозвитку як особистості. Габітус в усіх наступних ситуативних аферентаціях лише удосконалюється і посилює свій програмний вплив та участь. Генезис і розвиток габітусу відбувається відповідно до фундаментальної структури і циклу гри: ситуація - рольова мотивація - ігрова рольова дія-пострефлексія, тобто до матриці, що придатна для онтогенетичного розгалуження у всеможливих екзистенційних станах особи. Загальнопсихологічні сенс і значення габітусу полягають у тому, що цей феноменал спроможний стати динамічним центром, тим осереддям, що задає напрямок і ритм життєдіяльності суб'єкта, керує його соціалізацією і психокультурним розвитком.
Ключові слова: людина, інформаційне суспільство, постмодерн, екзистенція, невизначеність, інтеракція, гра, суб'єкт життєдіяльності, габітус, соціальна роль, рольова модель, суб'єктна матриця, вчинок, онтогенез, пропріум, диспозиція.
Annotation
O.M. Khairulin. Habitus as a subject matrix of a social game
The vital functions of modem human take place in the conditions of postmodern influence of informative society. On a gamification background of social processes, to availability of the impressions of various orientation and highly emotional force, wide variantness of social reference-points a brindle and obtrusive repetition of influences become the main signs of such influence.
It results in supersaturating of cultural space different social models, roles and standards. Also actualize probability of human ecological destabilization, imposing artificial role models, human motive to the inheritance of erroneous social standards. A loss can become the result of it by the human of identity, development of depersonalization, panopticonization of social practices, distortion of democratic public principles.
At the same time of practice, which are based on the role models of co-operative vital functions, show the public benefit and stipulate human existential success. Such success is determined by quality of mastering and translation by the subject of the role models purchased during life - standards of interaction, which have game genesis, game organization and maintenance.
In the conditions of social game, a habitus is formed and develops is fundamental mental individual education which comes forward as a
1) universal, matrix, general psychodynamic structure of subject,
2) psychological basis of individual, productive investigation of socialization, interiorization of social roles, referential role models,
3) subject matrix of social game as a public dynamics and vital co-operation
4) model which does possible the analysis of the internal world of individual, human activity and behavior,
5) main attributive systems genesis component of personality and social dynamics of human.
A habitus of subject from a moment his birth constantly is in the center of general architecture and activity of the functional system of human. During subject's life a habitus is a primary and central integral systems genesis component, universal acceptor of action of human. A habitus in all situations is perfected and strengthens the programmatic influence and participation. The genesis and development of the habitus takes place in accordance with the fundamental structure and cycle of the game Situation/Rolegame motivation/Role-game action/Post-reflection - a matrix suitable for ontogenetic branching in all existential situations of a person. The general psychological meaning and significance of habitus is that this concept is able to become a dynamic center, the center that sets the direction and rhythm of the subject' apos life, manages his socialization and development.
Key words: human, information society, postmodern, existence, uncertainty, interaction, game, subject of life activity, habitus, social role, role model, subject's matrix, action, ontogenesis, proprium, disposition.
Вступ
«Постмодерн, як теорія і практика розрізнення, універсалізує людську сутність як гру проектами». Н.С. Корабльова [10, с. 401].
«Габітус це практичний сенс, здоровий глузд. Габітус це принцип, який породжує практики і котрий підкоряється практичній логіці логіці невизначеності, властивій повсякденню”. І.В. Карівець [9, с. 197].
Актуальність і проблемне поле дослідження. Життєдіяльність сучасної людини постійно перебуває під невпинно зростаючим впливом культурного, передусім науково-технічного, прогресу. Такий вплив охоплює всі аспекти індивідуального і соціального життя суб'єкта, супроводжується тотальним використанням особливостей постмодерну, що сформувався і розвивається на субстратах інформаційного (постіндустріального) суспільства. Сьогодення підтверджує, що такі обставини спроможні перетворювати екзистенцію людини і соціуму на невпинний та нескінченний вирій яскравих, колоритних, але необов'язково індивідуально потрібних і соціально корисних вражень, можливостей, ефектів.
У часопросторі постмодерну та інформаційного суспільства разюче нівелюється культуротвірний контекст індивідуальної участі людини у соціальних процесах, суспільному практикуванні. Соціальний суб'єкт здебільшого стає споживачем зовнішніх вражень та ефектів, які часто перебувають поза осмислених інтенцій, непродуктивно збуджують його ментальну сферу, від чого життєдіяльність такого суб'єкта тяжіє перетворюватися на свою імітацію. Від цього особа втрачає здатність до продуктивного цілепокладання, стає схильною до поступового знівелювання власної унікальної ідентичності, самобутності і самототожності, хоча й зберігає при цьому свою здатність до репродуктивного, імітаційного, часто пародійного, цитування і гри. На тлі перманентної доступності вражень різноманітної спрямованості та афективної сили нестабільність та неоднозначність соціальних, передусім моральних орієнтирів і пріоритетів, строкатість і повторюваність/ітеративність інтеракцій стають головними ознаками постмодерністського культурного розвитку.
Класики теорії постмодернізму, зокрема М. Фуко, Ж. Бодрійяр та Ф. Ліотар, відзначають зв'язок постмодерністської культури з прогресом високих технологій, цифрових медіа-засобів, домінуванням у суспільних процесах масової культури і масової комунікації. Обумовлена особливостями інформаційного суспільства активність медіа-структур викликає перенасичення культурного простору інформацією, неврівноважене розмаїття смислів, моделей, ролей, образів, взірців. Така активність спроможна психодуховно дестабілізувати екзистенційну екологію людини, узалежнити її від штучних рольових моделей, що надходять од медіа-бізнесу і масової культури, спонукати сучасного суб'єкта до мимовільного чи то й довільного наслідування, імпринтингу таких моделей. Результатом тут часто є втрата конкретною особою власної унікальної ідентичності, включно й до критичного рівня деперсоналізації, суспільного поширення і домінування феномену das Man.
В умовах постмодерну плюралізм і доступність можливостей і засобів втамування будьяких психоемоційних потреб суб'єкта стали новою культурною рамкою, у центрі якої знаходяться технологічна потужність систем соціального інжинірингу, всюдисутність систем штучного інтелекту (artificial intelligence, AI) й найновіші досягнення кібернетики, соціальної психології та медіа-психології. Синтез усіх цих головних атрибутів сучасної масової комунікації епохи постмодерну формує сьогодні нові «правила гри», які нав'язують людині і соціальним групам найбільш колоритні та епатажні рольові моделі пристосування до життєвих реалій. Вплив таких моделей відбивається на світогляді, світовідчутті, самоідентифікації людини, у розумінні й трактуванні споконвічних буттєвих універсалій, особливо фундаментальних: «життя/екзистенція», «єдність», «можливість», «мета», «якісність», «праця», «влада», «любов», «гра» тощо. Володарі соціально-інформаційних (медіа) мереж поступово стають суб'єктами-домінантами соціальної, політичної та економічної влади, ідеократичними господарями. Водночас їх влада поступово набуває мережного, різомного формату, концентруючись у руках тих, хто здатний гнучко контролювати матеріальне та символічне виробництво і споживання продуктів актуальної медіа-культури. Таким чином володарі засобів масового впливу створюють, обробляють, спритно оперують і повністю контролюють поширення їм чи владі потрібної інформації, яка визначає уявлення, настановлення, світогляд, поведінку громадян.
Вектори впливу наведених суспільних і технологічних тенденцій нині спрямовані, нехай би спочатку й локально, на глобалізацію соціального контролю, на практичне втілення моделей влади, що перманентно примушують суб'єкта до мимовільного чи довільного наслідування штучно нав'язуваних соціальних взірців й у такий спосіб наближають буденну практику до зразків паноптикону соціального проекту англійського філософа й правознавця, засновника і натхненника філософської течії утилітаризму Джеремі Бентама (1748 1832).
М. Фуко, досліджуючи історію дисциплінарних соціальних механізмів, зазначив найважливішу рису проекту Дж. Бентама: індивідуалізацію кожного елемента розмаїтого і строкатого натовпу, що постає об'єктом контролю, а відтак і приведення піднаглядної особи у стан свідомої та постійної видимості, що уреальнює автоматичне функціонування влади. В умовах паноптикону соціальний контроль «має бути постійним у своїх результатах, навіть якщо він здійснюється з перервами, щоби досконалість влади робила необов'язковим її дійсне зобов'язання...» [21]. Паноптикон це «машина, що створює та підтримує стосунок влади незалежно від людини, яка її здійснює»; «привілейоване місце для експериментів над людьми», яке може бути використане «скрізь, де доводиться мати справу з множинністю індивідів, яким треба нав'язати певне завдання або конкретну форму поведінки» [Там само].
Сьогодні проект паноптикону Дж. Бентама набуває ознак соціального та суспільно-політичного мейнстріму. Взірцем сучасного паноптикону вважається, до прикладу, китайська корпоративна система соціального кредитування/ довіри (Corporate Social Credit System; CSCS) [25]. CSCS виникла і була сформульована у КНР наприкінці 1990-х років передусім як механізм для боротьби з корупцією, корпоративними злочинами, шахрайством у сфері контрактів. Керівництво КНР дійшло висновку, що такі випадки мали системний характер і гальмували зростання соціалістичної ринкової економіки, викликаючи поширення недовіри громадськості до політичної влади, між споживачами, підприємствами, кредиторами і регуляторами. Тому було прийнято рішення на розробку і втілення відповідної системи, яка синтезує підходи Дж. Бентама і можливості соціального інжинірингу. Система має виразний ігровий психологічний механізм: на фоні перманентних можливостей індивідуального вибору вона містить розлогий шерег умов/критеріїв отримання індивідуального кредиту соціальної довіри та відповідних матеріальних бонусів, а також предметний та узмістовлений комплекс правил, зокрема перелік санкцій/покарань за порушення таких критеріїв і здобутків/заохочень за їх виконання. Механізм CSCS відповідає ознакам соціально-психологічної (групової) динаміки та передбачає циклічність інтеракцій у часопросторі великої соціальної організації. Мовиться про генеральну сукупність за всеохватного психологічного експерименту, результати якого офіційно використовуються в унормуванні буденного життя громадян КНР.
Кібер-система CSCS спроможна здійснювати тотальний контроль за життєдіяльністю кожного з тих громадян КНР, хто погодився взяти участь у її діяльності та має відповідний мережний кібер-профіль. Взаємодія людини і CSCS здійснюється у режимі постійного онлайнта офлайн-моніторингу даних відносно певного громадянина, що позначається на його профілі. CSCS стежить за тим, що людина купує, як поводиться у громадських місцях, у соцмережах, як проводить дозвілля, чи бере участь у громадському житті, які законодавчі норми порушує, чи сплачує штрафи, як учиняє за місцем проживання тощо. Усі спостереження зводяться в єдиний «бал чесності» цифровий індекс, який демонструє рівень соціальної корисності окремого громадянина Китаю, його толерантності, доброчесності та відповідальності. Кількісний показник особистого індексу в системі CSCS визначає, якими свободами та привілеями може користуватися мешканець країни, а які можливості стануть йому недоступні через зниження цього показника та його переміщення до нижчої соціальної страти.
Статус кожного громадянина, котрий зареєструвався у кібер-системі CSCS з плином часу та за умов дотримання її правил може підвищуватися до рейтингів А (класи найвищих рейтингів), бути середнім (рейтинг класу B), або понижуватися до рейтингів С і D (найнижчі групи соціальних рейтингів). У системі передбачено рівневі варіанти рейтингу, набори взірців-моделей індивідуальної соціальної практики від ААА до D, відповідно до яких громадяни отримують заохочення чи підпадають під санкції. До прикладу, власник рейтингу ААА має змогу отримати максимальну суму фінансового кредиту під мінімальний відсоток. Також такий громадянин має переваги у конкурсі на посаду в державній чи комерційній структурі за умов однакових компетенцій з іншими претендентами. Власник рейтингу D позбавляється права використовувати повітряне сполучення, йому практично неможливо отримати високооплачувану роботу. Засновки наведеного рейтингування мають виразну соціально-рольову діалектику, в якій клас найвищих рейтингів, принаймні за логікою ініціаторів CSCS, відповідає позитивним рольовим моделям, а найнижча група рейтингів негативній рольовій участі.
Незалежно від китайської ініціативи CSCS певний досвід використання утилітарної ігрової форми в контексті підходів Дж. Бентама існує й у традиційно демократичних суспільствах. У 2009 році у Великій Британії на зразках, що були використані в Австралії, іммігрантам було запропоновано «заробляти» британське громадянство через накопичення кваліфікаційних балів. Для цього їм пропонувалось брати участь у волонтерській роботі, розмовляти англійською мовою, сплачувати податки, демонструвати належну особисту культуру, гарні манери, корисні навички та засвідчувати готовність жити в тих частинах країни, де має місце дефіцит певних фахівців [26]. Поряд з певними перевагами наведених систем (стимулювання продуктивної соціальної активності, бар'єри на шляху розвитку девіантної поведінки), що базуються на соціально-психологічних поглядах Дж. Бентама, мають місце й критичні аспекти, що спроможні призводити до негативних наслідків. Зокрема на такі наслідки вказує британський економіст і соціолог Г. Стендінг (нар. у 1948 р.) в контексті розвитку теорії прекаріату рольового соціального патерну та особливої соціальної групи, що утворена з осіб, які мають найгірші соціальні та професійні перспективи [26]. Ризик потрапляння до складу прекаріату дослідник пов'язує безпосередньо з перманентно нестабільними та неоднозначними соціальними умовами і тенденціями з боку владних та ідеократичних структур впроваджувати проект паноптикону у вигляді сучасних соціальноігрових практик і програм [Там само]. Соціальні особливості прекаріату як результату екзистенції в умовах невизначеності нами описано раніше [16].
Парадигма соціальних ролей через оптику рольових моделей втілюється сьогодні в демократичних країнах також відповідно до завдань поширення зразків соціально відповідальної, вітакультурної, продуктивної кооперативної поведінки і життєдіяльності громадян, забезпечення соціальної стабільності та суспільного благополуччя без паноптикон зорієнтованого маніпулятивного стимулювання/примусу людини [7; 22; 24; 27; 28]. Передусім такий досвід має місце й офіційно використовується у державних програмах скандинавських країн з питань соціальної адаптації біженців та осіб з кримінальним минулим (див.[22]).
Наведені тенденції не оминають й українське суспільство, що вимагає від національної психології вироблення обґрунтованих засобів мінімізації негативних ефектів постсучасності, поширення віта-культурно корисних, рольових моделей життєдіяльності, зміцнення ментального імунітету українського соціуму в актуальних ситуаціях активності джерел соціального інжинірингу. На рівні суб'єкта-громадянина такі завдання виходять як мінімум із потреби обізнаності особи щодо механізмів постмодернової ігрової комунікації, забезпечення її здатності до якісної соціальної адаптації і власного психокультурного розвитку [10].
Об'єктом дослідження є гра як:
а) універсальна онтофеноменальна форма буттєвості людини;
б) продуктивна програма соціального повсякдення суб'єкта;
в) спосіб життя людини та суспільства в умовах їх взаємозалежного екзистенційного розвитку;
г) модель реалізації особою її актуального габітусу як матриціпатерну соціальних ролей й актуальних для олюдненого довкілля рольових схем різного спрямування.
Предметне поле дослідження становлять психологічна сутність, зміст, атрибути, функції та інші закономірності габітусу як:
1) універсальної, матричної, психодинамічної структури, психологічного осердя суб'єкта,
2) результату соціалізації, інтеріоризації особою соціальних ролей, рольових моделей,
3) суб'єктної клітини-одиниці соціальної гри,
4) концепту, схеми, моделі, що уможливлює аналіз внутрішнього світу особи та його діяльнісний, поведінковий план,
5) атрибутивного базового системоутворювального компоненту і провідного екзистенційного конструкту особистісної і соціальної динаміки людини.
Головна концептуальна ідея авторської розвідки полягає у спробі засобами наукової рефлексії здійснити теоретичне дослідження психологічних закономірностей привласнення і трансляції набутих людиною ігрових ролей, рольових поведінкових моделей/схем і, як наслідок, габітусу у взаємозв'язку з умовами персонального екзистенціювання особи; важливе завдання уточнити психологічний зміст та обсяг категорійних понять «габітус», «пропріум», «ігрова роль», «рольова модель» у контексті розширеного розуміння гри як продуктивної екзистенційної програми соціального повсякдення суб'єкта, а не лише як актуального виду провідної діяльності періоду дитинства та форми розваги дорослої людини.
Методологічну оптику наведеного дослідження становлять суб'єктний підход у психології і культурно-історична теорія гри (С.Л. Рубінштейн, И. Гейзінга, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, А.В. Фурман, В.П. Москалець), циклічно-вчинковий підхід (В.А. Роменець, А.В. Фурман), диспозиційний підхід (Г. Олпорт, Г. Айзенк, Р. Кеттел), теорія орієнтувально-установочної функції психіки (О.В. Запорожець), теоретична система гри як учинення та онтофеноменологічної даності (А.В. Фурман), теорія рольової самореалізації особистості (П.П. Горностай), теорія соціального научіння (А. Бандура), а також соціальнофілософська теорія повсякдення як динамічної рівноваги життєвого світу людини (І.В. Карівець), теорія багатомірності рольової реальності (Н.С. Корабльова), теорія культуротворчої функції гри (И. Гейзінга), концепція гри як універсальної форми боротьби за суб'єктне та групове сприйняття й оцінювання (П. Бурд'є), теорія габітусу (П. Бурд'є, Г.О. Балл, Т.М. Титаренко, А.А. Фурман, І.В. Карівець), концепція гри у транзакційному аналізі (Е. Берн), теорія онтологічного моделювання (Т. Грубер, Н. Гуаріно).
Стаття має характер теоретико-методологічної розвідки, тому основними методами дослідження є феноменологічний метод, метод абдукції, аналіз і систематизація наукових положень та підходів до вивчення психологічних закономірностей феномену гри, теоретична реконструкція (моделювання) прагматики формування і розвитку соціальної ролі дитини в умовах рольової гри у соціальний габітус дорослого як у суб'єктну матрицю гри та в інтегральну одиницю соціальної динаміки. Базовими атрибутами нашого дослідницького дискурсу, що визначає його змістовну сутність, є феномени гри, вчинку, рольової реальності, соціальної ролі, рольової моделі, габітусу і пропріуму.
Виклад основного матеріалу дослідження
У попередніх дослідженнях нами було розпочато висвітлення особливостей ігрових ролей дитини та дорослого [11, с. 560-702; 16; 17]. Безумовним психологічним каноном при цьому сприймається обґрунтований психологами висновок про те, що саме роль та пов'язані із нею дії стосовно її реалізації становлять клітинку гри. Власне цей засновок реалізує прагнення Л.С. Виготського віднайти універсальну одиницю/клітинну структуру предметної сфери психології для системного аналізу психологічних явищ не за елементами, а за одиницями [8].
Універсальний характер ролі як одиниці, а також ізоморфної матриці предметної сфери психологічного дослідження гри, нами було обґрунтовано з використанням основ формальної логіки та універсальної клітинної структури онтологічного моделювання (Грубер, 1993; Гуаріно, 1995 [див. 17]) елементарної абстрактної системи, триплет-матриці A = (S,O,R) ((Суб'єкт (S) Об'єкт (О) Відношення/Дія (R))). Також зауважувалось, що атрибутивна есенційність ролі як універсальної клітинки предметної сфери психології поширюється на всі діяльні інваріанти людини фізичні рухи, кінеми та лексеми мовленнєві, вербальні комунікативні дії. Отож цілком логічно, що атрибутивною для ролі є вчинкова дія. Також підтвердженням для наведених пропозицій вважається те, що дію, мовленнєву та/або фізичну, вітчизняні психологи розглядали як функціональний орган індивіда, котрий володіє власною біодинамічною тканиною, який еволюціонує, інволюціонує та володіє властивістю реактивності (О.В. Запорожець, М.О. Бернштейн та ін.).
Сьогодні є очевидною необхідність уточнення концепту ігрової ролі, позаяк донині психологи переважно спорадично поширювали соціальну механіку гри на діяльність дорослої людини. Скажімо, відомо, що Д.Б. Ельконін сприймає рольову гру виключно як атрибут, домінуючий вид провідної діяльності людини віку раннього дитинства і дошкільного віку. Проте він не йде далі, не намагається вибудувати хоча би гіпотетично трек, «місток» у життєдіяльність дорослої людини, обмежуючи себе та майбутні покоління дослідників гри висновком на кшталт «у сучасній спільноті дорослих розгорнутих форм гри немає, її витіснили та замінили з одного боку різноманітні види мистецтва, а з іншої спорт».
Загалом, на нашу думку, згаданий дослідник ноетично, інтенційно підозрював про недоцільність полишати період дорослого життя атрибутивності гри як виду провідної діяльності. На це вказують його такі зауваження:
1. Поняття провідної діяльності треба збагатити; по-перше, це така діяльність, усередині якої диференціюються наступні після неї види діяльності; по-друге, вона є центральною у структурі та системі діяльностей, тобто під її впливом відбувається їх розвиток, хоча вона й входить у їх контекст як генетичне джерело.
2. Головним принципом пізнання природи провідної діяльності має бути методологічний принцип «зверху донизу», адже паростки вищих форм усередині нижчих неможливо виявити доти, поки не утворилися й не вивчені вищі форми. Натомість усередині самих початкових форм предметної діяльності міститься гра як інтенційне і програмне відношення до взірця.
3. Вкрай важливо з'ясувати майбутнє домінантного періоду рольової гри; вочевидь вона не може відмерти повністю, хоча її психозмістовне наповнення видозмінюватиметься, долучаючи опанування читанням, письмом та іншими знаряддями культури.
Доцільність атрибутивного розпросторювання гри на всю життєдіяльність людини не лише в інваріанті/модусі рольової гри дитячого віку, а й у форматі обрання її за спосіб і програму екзистенції суб'єкта, спричинена відомим основоположенням (О.В. Запорожець), що перша доступна для дошкільника форма діяльності, яка передбачає свідоме відтворення та удосконалення нових рухів та рухливої активності загалом це гра.
За В.А. Роменцем клітинною структурою предметного поля психології є вчинок. Це означає, що, розглядаючи гру як програмну основу екзистенції людини, потрібно віднайти універсальну структуру, котра пов'язувала би рольовий інваріант дитячої гри та вчинковий модус гри дорослого. І перше і друге відповідає концепту екзистенційної гри, що було розкрито у попередньому дослідженні [17].
Відомо, що рольовий модус / інваріант дитячої гри за Д.Б. Ельконіним містить такі структурно-функціональні компоненти:
1) роль дорослої людини, котру дитина обирає своєю і для якої підходить конкретна життєва ситуація;
2) уявна ситуація, що утворюється для втілення дитиною своєї ролі у практику життя; зміст такої ситуації у дитячому віці складає заміщення предметів (іграшки);
3) ігрові дії; через те, що дитина має справу не з тими предметами, що їх використовує дорослий, і з ними неможливо діяти так, як діє дорослий.
З плином часу у процесі дорослішання наведені структурно-функціональні компоненти рольової дитячої гри ускладнюються та інваріантно примножуються відповідно до циклічно-вчинкових психологічних закономірностей. До того ж роль містить загальноприйняті правила, які внутрішньо приймаються дитиною. При цьому психологічним змістом розгорнутої, розвиненої форми рольової, гри постає не предмет та його використання чи перетворення людиною, а стосунки поміж людьми, котрі відбуваються й оприявнюються через ті чи інші дії з предметами. Отож не особа наділяється предметністю, а її взаємини у системі «людина людина». Тому шляхом мимовільної чи довільної імітації, відтворення і привласнення таких стосунків із ролі нового світу дорослих дитина майбутній дорослий й розвиває себе соціально. Звідси джерелить ідея, що роль й органічно пов'язані з нею дії і є клітинкою гри.
Воднораз незрозуміло, чому у висновку про зміст одиниці гри той же Д.Б. Ельконін не враховує як елемент саме життєву ситуацію, або ж не пояснює її екзогенний базис для уявної ситуації дитини. Мовиться про те, що саме ситуації актуального екзистенційного практикування генерують для дитини уявні ситуації, якими, своєю чергою, не обмежуються зовнішні аферентації лише дитячого розвитку у цьому локальному світі гри. Це означає, що уточнений зміст одиниці гри повинен охоплювати роль, екзистенційну ситуацію й органічно пов'язані з нею дії.
При цьому в методологічний оптиці циклічно-вчинкового підходу А.В. Фурмана (див. [4; 11; 12; 15]) роль узмістовлює собою одночасно два ключові компоненти внутрішньо-суб'єктного простору особистості:
1) мотиваційно-інтенційний, або той, що спонукає до екстеріоризації та
2) пострефлексивний, інтеріоризаційний.
Тобто дорослішання, розвиток рольового досвіду і набуття самоідентифікації дитини має відбуватися через її екзистенційну еволюцію. Така еволюція передбачає поступову відмову від рольового імпринтингу, появу і домінування власних мотиваційно-інтенційних диспозицій, творчу прагматизацію уявних ситуацій, самостійне створення і реалізацію діяльнісних програм та інтеріоризацію усіх результатів, згенерованих ситуаціями повсякдення. Таким чином матриця-тріада сюжетно-рольової, гри дитини: Роль Ситуація (Актуальна/Уявна) -Дія, еволюціонує у кватерну матрицю екзистенції-практикування: Ситуація рольова мотивація ігрова рольова дія пострефлексія, що придатна для онтогенетичного розгалуження в усіх подальших феноменалах дорослого життя. Саме така покомпонентна спіраль одиничного механізму гри, на наш погляд, знаходиться у буттєвих засновках життєдіяльності творчої дитини, юної або дорослої людини у будь-якій новій актуальній ситуації взаємодії / інтеракції із довкіллям.
Вочевидь методологічний вектор «реальна екзистенційна ситуація уявна ситуація» потребує уточнення, розвитку, наповнення змістом і врахування у новому повновагомому варіанті побудови універсальної суб'єктної клітини-одиниці соціальної гри. Це означає, що припущення Д.Б. Ельконіна про лише «уявну ситуацію» може стосуватися тільки сюжетно-рольових, комерційних, певною мірою ділових і найскладнішого їх різновиду організаційно-діяльнісних ігор, у яких учасники не виходять за рамки своїх ситуаційних статусів і відповідних їм функцій, тобто ЗА формат конкретних правил гри, відомих ДО її процесного перебігу. Натомість у ситуаціях, що відрізняються унікальністю, спорадичністю ходу, хиткою спланованістю, ймовірнісними, або ж взагалі наперед невідомими правилами та складною рефлексією, у дорослого суб'єкта є можливість варіювати прийняті на себе соціальні ролі, які були опановані (інтеріоризовані) ним не тільки в дитинстві, але й протягом усього життя до моменту настання життєво актуальної проблемної ситуації.
Раніше нами було запропоновано під ігровою роллю розуміти довершену множину образів дії, стратегій, функцій-правил, що формально-онтологічно відповідають статусу функціональних аксіом, обмежень, а згідно із теорією функціонального системогенезу (П. Анохін) довільності компонентів функціональної. системи, їх вільного вибору суб'єктом дії в умовах новопосталої актуальної ситуації його взаємодії із довкіллям [16; 17]. При цьому актуальна зініційована відносно певної ситуації роль у процесі безпосередніх ситуаційних змін організується як програма із доступних людині (згідно із теорією функціонального системогенезу це її пам'ять і досвід) образів дії, стратегій, функцій-правил, діяльнісних фіксацій-аксіом відповідно до обстановочних аферентацій і плину подієвих фрагментів життєвого процесу. Інакше кажучи, у ситуаціях, які відрізняються невизначеністю, унікальністю, спорадичністю перебігу і які не мають спланованого характеру, людина об'єктивно вимушена синтезувати, оновлювати свою соціальну роль.
Отож залишається відкритим питання: «Що генерує створення і реалізацію програми дій у новій актуальній ситуації? Які індивідуальні атрибути дозволяють суб'єктові продуктивно й мимовільно, у модусі навички, створювати таку програму, що одночасно відповідало би ізоморфізмам матричної одиниці гри та системоутворювальної клітинки предметного поля психології?» Відтак потрібно розвити, уточнити, удосконалити існуючу формулу одиниці гри Д.Б. Ельконіна.
Виконання наведеного завдання дозволить універсалізувати висновок Д.Б. Ельконіна про те, що рольова гра виникає в ході історичного розвитку суспільства внаслідок зміни місця дитини у системі суспільних відносин. Розвитком концептів И. Гейзінги є висновок Д.Б. Ельконіна, що рольова гра соціальна за своїм походженням, за своєю природою, а її виникнення пов'язане не з дією будь-яких внутрішніх, вроджених інстинктивних сил, а з цілком певними соціальними умовами життя дитини у суспільстві. Така методологічна позиція дозволяє розкрити механіку розвиткового й змістовного удосконалення одиниці гри саме через розвиткове й змістовне удосконалення ролей, ускладнення екзистенційних ситуацій (соціальних ситуацій розвитку за Л.С. Виготським) й органічно пов'язаних з ними дій суб'єкта. Саме контекст екзистенційної ситуації є ключовим для розвитку здатності суб'єкта створювати, синтезувати у нових ситуаціях нову роль не як просту суму попередньо інтеріоризованих взірців, а як на певний момент завершений аутопоезисний комплекс того, що традиційно формулюється як афективномотиваційна та операційно-технічна сторони діяльності. Саме ці компоненти особистості здебільшого узасаднюють механіку соціокультурного розвитку людини. Інакше кажучи, формально й узмістовлено процес екзистенціювання (повсякденного прожиття) людини відбувається як одночасно самогенерувальне/ аутопоезисне та соціально зумовлене удосконалення її ментального єства на діапазоні від ігрової асиміляції простих, привласнених у дитинстві, таких, що не потребують складного морального вибору, ролей до ефективної аккомодації в умовах мінливих соціальних аферентацій з афективно-мотиваційними та операційно-технічними контекстами та зобов'язаннями. Стрижнем такого руху є соціальний, трансдисциплінарний та психологічний конструкт і категорія «роль». Водночас його змістовна строкатість потребує уточнення, розвитку і полідисциплінарної інтеграції на психологічній епістемології і методології, включно і як суб'єктної клітини-одиниці соціальної гри та, можливо, системоутворювальної клітинки предметного поля психології.
У науковому вжитку категорійні поняття «роль», «соціальна роль» (від франц. role буквально «список», «перелік») це узгоджений набір поведінки, який очікується від особи в певній груповій позиції у спільності чи соціальному довкіллі. Оскільки ці терміни походять від драматургічної концепції ролі (діалог та дії, призначені кожному виконавцю у п'єсі), то існує припущення, що дії індивідів регулюються роллю, яку вони відіграють у соціальному просторі, а не їхніми особистими пристрастями чи схильностями. Слово походить від раннього французького театру, де роллю був згорток паперу, на якому була написана роль актора.
У соціальній психології здебільшого це відноситься до будь-якої моделі поведінки, яка передбачає певні права, зобов'язання та обов'язки, які людина очікує, яким навчається і, як взірець, заохочується до їх виконання в певній соціальній ситуації. Фактично можна зайти так далеко, щоб сказати, що роль людини це саме те, чого від неї очікують інші, і в кінцевому підсумку, після того, як конкретна роль була ретельно вивчена та усвідомлена, вона сама очікує від себе екзистенціювання.
Ролі можуть мати досить широкі оприявнення. Вони можуть бути миттєвими (переможець гри), невизначеними у часі (дитина, батько, чоловік, керівник), або постійними (чоловічі, жіночі, пов'язані із расою). Термін також використовується різними спеціалізованими способами, які вказують на статус і стереотип, можуть органічно перетинатися.
В українській психології рол ь позначає розподіл прав, обов'язків і видів діяльності особи, соціально нормований спосіб поведінки людини залежно від її статусу, функціонального місця в суспільстві. Поняття запровадив американський соціальний психолог Дж-Г. Мід. Згодом американський психолог Р. Лінтон, розробляючи теорію моделей поведінки особистості в різних ситуаціях у групі, запропонував увести поняття «статус» і «роль». Він визначав статус як сукупність прав і обов'язків людини, а роль розглядав як динамічний аспект статусу.
У генетичній, родо-видовій залежності від категорії «роль» знаходиться поняття «рольова модель», яке позначає референтну особу або групу, зразок для наслідування особи чи групи, що слугує взірцем для цілей, диспозицій, установок (атитюдів), поглядів або поведінки окремої людини; уявний чи вигаданий персонаж, який особа намагається наслідувати, копіювати у власному житті. Індивід ідентифікує себе відповідно до рольової моделі як взірця і прагне його наслідувати [28].
У теорії соціального научіння (А. Бандура, Дж. Колман, Н. Міллер, Дж. Доллард та ін.) феномен рольової моделі як гідного наслідування чи копіювання ідеалу, еталону, прикладу має фундаментальне значення, оскільки передбачається, що більша частина соціалізації людини відбувається через імітацію поведінки моделі для наслідування [24]. При цьому суб'єкт здійснює моделювання, акт побудови моделі, процедуру, за допомогою якої він спостерігає за актуальною для себе моделлю і виконує/ відтворює/імітує певну поведінку, а потім намагається наслідувати цю поведінку. Серед психологів-науковців є багато тих, хто вважає, що це фундаментальний процес навчання, пов'язаний із соціалізацією. Зокрема, саме такий теоретико-методологічний стрижень має соціально-когнітивна теорія особистості видатного представника парадигми соціального научіння, канадського психолога українського походження Альберта Бандури (1925 2021). Основним наративом соціально-когнітивної теорії є «моделювання або научіння через спостереження» [20].
Соціально зумовлене научіння суб'єкта відбувається як моделювання, що генерує всі етапи і фази научіння й передусім за допомогою своєї інформативної функції. Остання спільно узасаднює механіку зовнішнього підкріплення процесу і результатів научіння. При цьому научіння через спостереження атрибутивно регулюється чотирма взаємопов'язаними факторами процесами уваги, збереження, рухового відтворення і мотивації. Слід зауважити, що така позиція незалежно і змістовно відповідає теорії системогенезу П.К. Анохіна і теорії вчинку В.А. Роменця. А. Бандура підкреслює роль непрямого підкріплення, тобто спостереження за тим, як інші отримують підкріплення, і самопідкріплення, коли люди намагаються обгрунтовувати власну поведінку. Інтегральну роль у процесах научіння відіграє саморегулювання або те, як люди керують своєю поведінкою. У саморегулюванні важливе значення надається основним процесам самоспостереження, судженням і самооцінці. Як приклад, А. Бандура розглядає питання: «Чому люди карають себе?».
Концепція рольових моделей має фундаментальне значення у рамках психодинамічного напряму. Так, З. Фройд визнавав, що психоаналітики мають справу з особистістю та поведінковими моделями, які повторюються і зміцнюються протягом життя пацієнтів. А. Адлер наголошував, що моделі-зразки ставлення батьків до самої дитини, до інших дітей і дорослих людей слугують рольовими моделями для дитини. Такі моделі вона опановує/інтеріоризує завдяки цим зразкам та широкого соціального інтересу, що у світі є й інші значущі люди, а не лише рідні. Автори відомої роботи «Теорії особистості» Л. Х'єлл і Д. Зіглер здійснили узагальнення шерегу наукових підходів щодо методологічного значення концептів «роль», «рольова модель». Вони вказують на конвенційну канонічність для більшості науково-психологічних парадигмальних програм висновку, що батьки слугують моделлю для наслідування і з допомогою власних учинків впливають на дітей, що зберігається протягом їхнього подальшого життя.
У когнітивній теорії особистості Дж. Келлі роль визначається як форма поведінки, що логічно випливає з того факту, що людина розуміє, як мислять інші люди, котрі пов'язані з нею в її діяльності. Причому для аналізу і привласнення таких форм поведінки людям не обов'язково мати безпосередні, прямі рольові відносини. Автор розробив відомий «Репертуарний тест рольового конструкту» (Рептест) для оцінки важливих конструктів, які окрема людина використовує при інтерпретації значущих навколишніх у її повсякденні. Стандартна анкета Реп-тесту містить опис п'ятнадцяти ролей, що, за висновками Дж. Келлі, від народження людини є важливими для формування і розвитку її як особистості. При цьому позиціонуються такі ролі як значимі, фігури життя. Вони мають загальний для людства характер й включають як фігури батьків або осіб, що їх замінили, фігури інших найближчих родичів (брат, сестра), подружжя, так і осіб, референтність яких пов'язана з інтелектуальними (розумна людина), моральними (етична людина) та іншими екзистенційно важливими для будь-якої людини властивостями (керівник, щаслива людина, авторитетний вчитель тощо).
Авторка вітчизняної теорії багатомірності рольової реальності Н.С. Корабльова у підґрунтя власних розвідок закладає конструкт такої реальності. Ним позначається соціальна реальність, взята в аспекті рольових взаємодій особи, що визначаються статусами носіїв соціальних ролей у процесі творення ними соціального простору [10]. Це суспільні відносини, які розкриваються на більш глибокому рівні між такими структурами, як суспільство та особа, кожна з яких рівнозначна як індивідуальний вимір того суспільного цілого, до якого вона входить. За висновками дослідниці якщо з рольової реальності усунути соціальну зумовленість людського буття, то рольова реальність як науковий конструкт позбавляється сенсу як конституційне начало. Тому рольова реальність не просто теоретичний конструкт, вона породжує різноманітні форми суспільного життя, оскільки теоретично підтримує їх, оформлює, узгоджує з існуючим порядком речей; вона є породжувальним і передбачуваним, обов'язковим до виконання принципом індивідуальної і колективної рольової взаємодії, засадою, що ініціює конфігурації рольових взаємодій. Також рольова реальність є тією незалежною перемінною в соціальних дисциплінах, які використовують рольову теорію. Рольова реальність впливає на актуалізацію конкретних рольових типів і типів рольових взаємодій.
В українській психології рольовий науковий дискурс розвиває П.П. Горностай [7]. Рольова модель особистості та її життєвого світу цим ученим сприймається як засадничий конструкт психологічних досліджень, що втілюється у запропоновану ним концепцію рольової моделі як основи теорії особистості. І справді, онтогенетично особистість презентує себе в соціумі за допомогою різноманітних соціально-психологічних ролей. У процесі такої рольової самореалізації людина задовольняє багато життєвих потреб, серед яких найважливішими є потреба в самореалізації (розкритті особистісного потенціалу в різних сферах життя) та потреба в соціалізації (набутті соціального досвіду, привласненні суспільних цінностей, соціальних ролей). Протиріччя між цими двома ключовими потребами та способами їх реалізації спричиняють рольові конфлікти, що вважаються автором рушійною силою функціонування та розвитку особистості. Рольовий розвиток виступає однією з найважливіших складових розвитку особистості та формування рольової ідентичності. Різні вікові періоди та стадії розвитку особистості визначаються актуалізацією життєвих ролей як новоутворень цих етапів. Ці етапи пов'язані з важливими життєвими потребами людини, характером провідної діяльності, особливостями соціальної ситуації розвитку.
При цьому соціально-психологічні ролі є важливими компонентами життєвого світу особистості, визначаючи його широту, гармонійність особи, її розвитку і самовдосконалення. Система значимих ролей, привласнених рольових моделей являє собою соціальний атом особистості, який розвивається протягом життя людини і руйнування якого є рівнозначним соціальній смерті індивіда [Там само]. Отож Павло Горностай історичні та культурні корені рольового підходу у вивченні особистості пов'язує з науковими розробками та людським практикуванням. Інтегруючим джерелом тут він вважає категорію «гра» яка водночас є дуже цікавим феноменом культури, виражає синтетичну форму активності, характеризує сторони буття, в яких втілюються багаті сутнісні характеристики прояву особистості.
Таким чином, теорія рольової гри, концепція клітини-одиниці соціальної гри можуть узасаднювати епістемологічний ресурс та методологічне підґрунтя пошукувань як системоутворювального клітинного базису ігрового моделювання суб'єкта, так і (можливо) універсальної одиниці / клітинної структури предметного поля психології для системного аналізу плероми психологічних явищ. Наявна наукова спадщина рольового підходу з центром у вигляді теорії рольової гри незалежно підтверджує доцільність й корисність такої теоретичної позиції, епістемне коріння якої проростає із потужної різоми діяльнісного підходу в науковій психології.
Фундатор діяльнісної парадигмальної програми С.Л. Рубінштейн (1889 1960) грі, ігровому моделюванню надавав виключне теоретико-методологічне і прикладне значення. Його концепти позиціонують гру як фундаментальний, програмний та універсальний засіб життєдіяльності людини:
- гра це осмислена діяльність, сукупність осмислених дій, об'єднаних єдністю мотиву; гра це діяльність, що означає, що вона є виразом певного ставлення особистості до навколишньої дійсності;
- зв'язок гри з працею яскраво віддзеркалюється змістом ігор: всі вони зазвичай відтворюють ті чи інші види практичної неігрової діяльності;
- гра пов'язана із практикою, із впливом на світ; гра людини породження діяльності, завдяки якій людина перетворює дійсність і змінює світ; сутність людської гри у здатності, відображаючи, перетворювати дійсність;
- у грі відбуваються лише ті події, цілі яких є значимими для індивіда через їх власний внутрішній зміст;
- гра дорослої людини і дитини пов'язана з діяльністю уяви і виражає тенденцію, потребу в перетворенні навколишньої дійсності; виявляючись у грі, ця здатність до творчого перетворення дійсності у грі вперше і формується; у цій здатності, відображаючи, перетворювати дійсність, полягає основне значення гри.
Особливого значення С.Л. Рубінштейн надає ігровій ролі, окреслюючи значення і функціонал ігрової діяльності в усьому діахронічному комплексі буттєвості людини. Мислитель наголошував, що у житті взагалі, не лише тільки у грі, роль, яку особистість на себе приймає, функції, які вона через це виконує, сукупність відносин, до яких вона таким чином долучається, накладають суттєвий відбиток на саму особистість, на весь її внутрішній зміст. Особистість та її роль у житті тісно взаємопов'язані; й у грі через ролі, які дитина приймає на себе, формується і розвивається її особистість, вона сама. Саме так на основі гри С.Л. Рубінштейн описує механіку і загальний зміст соціального научіння, незалежно обґрунтовує відповідні закономірності виявлені А. Бандурою, Дж. Келлі, про які йшлося раніше. Також у наведених висновках С.Л. Рубінштейна нам очевидні змістовні паралелі з теорією габітусу французького філософа і соціолога П'єра Бурд'є (1930 2002) та диспозиційного підходу в психології Г. Олпорта (1897 1967), зокрема його концепції пропріуму [20; 27], на чому вважаємо за потрібне зупинитися більш докладно.
Згенерований низкою фундаментальних досліджень (С.Л. Рубінштейн, Й. Гейзінга, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, А.В. Фурман, В.П. Москалець, Н.С. Корабльова, Е. Берн, С.К. Шандрук та ін.) висновок, про те, що вже всередині самих початкових форм предметної діяльності міститься гра як відношення до взірця, нами обирається як канонічний. Водночас концептуальний базис взірця (який, звісно, об'єктивно може бути не лише зовнішнім, інкорпорованим) потребує виявлення універсальної, матричної, фундаментальної структурно-функціональної моделі ментального єства людини; моделі, що уможливлювала би аналіз як внутрішнього світу людини, так і її діяльнісного, поведінкового плану; слугувала методологічним засобом для оприявнення того, ЩО і ЯК отримує людина у своєму життєвому розвитку від соціального довкілля й одночасно ЧИМ і ЯК таке довкілля через референтних осіб (передусім як зразків моделей) впливає на людину у процесі її розвитку. Пошук наукового концепту, що оптимально відповідав би такому змісту й одночасно засвідчував би свою наукову міждисциплінарну релевантність привів до відомої, проте в українській психології маловживаної категорії «габітус» (habitus) [6; 9; 13; 14; 26].
У загально-філософському розумінні габітус означає набір схем діяльності, що мимовільно чи й довільно, як правило неусвідомлено, застосовується людиною та дозволяє їй вільно здійснювати чітко підконтрольну екзистенційну практику; цілісну систему диспозицій сприйняття, оцінювання, класифікації та дій, результат досвіду та інтеріоризації людиною соціальних структур, що мають неусвідомлений характер; також характерну форму, зовнішній вигляд організму. При цьому історія категорії й терміну «габітус» розпочинається у XIII столітті, коли у початковому серпанку епохи Відродження італійський філософ і теолог Тома Аквінський (1225 1274) запропонував трактувати габітус як стійкий стан, схильність, котра скеровує почуття, бажання, прагнення, поведінку людини.
Засновник феноменології німецький філософ Е. Гусерль розглядав габітус як осердя індивідуального досвіду людини, як «осад здійсненних упродовж життя актів природного дослідницькото відношення до неї» [9].
Габітус, за його висновками, за своєю сутністю спричинений тим, у якій формі людина, як окрема індивідуальність допускає мотивацію власних дій актами свого самісного випробування, а так само і тим, у якій формі вона допускає вплив на себе з боку чужих й успадкованих досвідів, що оприявнюються у визнанні чи у відхиленні їх нею. Е. Гусерль пов'язує повсякденний сенс життя з «габітуальністю, яка зі своїм оснащенням, із «досвідом» у ситуаціях життя, надає йому надійності рішення і дії». Натомість австрійський соціолог А. Шюц вживав поняття «габітус» як знання, що містить конструкти, тобто набір абстракцій, узагальнень, формалізацій та ідеалізацій, які відповідають певному рівню організації мислення. Британський соціолог та автор оригінальної теорії цивілізації, німецький соціолог Н. Еліас використовував поняття габітусу в розумінні джерела соціальної поведінки особи чи групи. Сподвижник П. Бурд'є Л. Вакан за результатами дослідження габітусу спортсменів-боксерів методом кейс-стаді визначив, що габітус є набором набутих людиною властивостей., він працює нижче рівня свідомості й дискурсу; формування установок габітусу залежить від соціального статусу і соціальної траєкторії; соціально сконструйовані життєві й когнітивні структури, що формують габітус, рухливі і можуть бути трансльовані [29]. Крім того, науковими розвідками К. Кости, К. Берка та М. Мерфі габітус досліджується як спосіб існування людини [19].
...Подобные документы
Поняття насилля та його різновиди як соціальна проблема. Зміст соціальної роботи з жертвами насилля. Сутність соціальної реабілітації та причини, що зумовлюють її необхідність. Правовий аспект захисту. Заходи профілактики та способи його уникнення.
курсовая работа [52,6 K], добавлен 20.12.2013Виявлення значимих для соціальної психології ідей і тем у різних науках, причини їхньої появи. Хронологічна послідовність як спосіб організації матеріалу. Вибір базової науки як дисциплінарна матриця. Моделі людини, суспільства й відносини між ними.
реферат [24,0 K], добавлен 08.10.2010Сутність феномена ідентичності особистості: визначення поняття, його зміст і структура. Особливості кризи ідентичності в психодинамічній парадигмі. Принцип єдності особистості по А. Адлеру. Конфлікти як постійний фон соціального життя в сучасних умовах.
реферат [23,4 K], добавлен 11.11.2013Необхідність ситуаційного аналізу поводження в ході консультаційної роботи при спробах пояснити труднощі, які людина зазнає у формальному й неформальному спілкуванні. Мета, правила, елементи та роль соціальної ситуації, послідовність поведінкових актів.
реферат [25,3 K], добавлен 18.10.2010Побудова моделі діяльності та особистості фахівця соціальної сфери. Аналіз функціонального, предметного та особистісного аспектів діяльності даного спеціаліста. Методи гуманістичної психології та рефлексивно-терапевтичний підхід у роботі з клієнтом.
статья [156,9 K], добавлен 11.10.2017Народження соціальної психології, публікація підручників Росса і МакДаугалла. Розмежування двох напрямків соціальної психології: аналіз поводження індивіда й дослідження групової динаміки. Культура й особистість як основне гасло розвитку психології.
реферат [27,6 K], добавлен 23.06.2010Аналіз преадаптивних стратегій та їх переваги перед адаптивними формами поведінки. Зв'язок процесу соціальної адаптації з процесом індивідуалізації, засвоєнням моральних норм. Основні стратегії адаптивної поведінки студентів-першокурсників, їх форми.
статья [24,2 K], добавлен 24.04.2018Поняття соціальної парадигми, її сутність і особливості, місце в сучасній психології, історія розвитку. Аналіз сучасної соціальної парадигми в контексті освіти, її застосування та вплив на загальний стан молоді в умовах загальноосвітньої середньої школи.
курсовая работа [34,5 K], добавлен 18.02.2009Суть визначення предмета соціальної психології: історичний контекст. Роль праць Л.С. Виготського у становленні соціально-психологічної науки та визначенні її предмета. Сучасні уявлення про предмет, завдання соціальної психології і проблеми суспільства.
реферат [29,2 K], добавлен 25.11.2010Дослідження конкретних об'єктів і явищ в соціальній психології. Вплив меншостей і поляризація установок. Функція соціального впливу: зберігання й зміцнення соціального контролю. Аналіз процесів групового впливу як проявів конформності, однобічного впливу.
реферат [22,2 K], добавлен 18.10.2010Ознайомлення із специфікою соціальної психології як самостійної науки. Вплив соціальних умов на поводження індивіда. Роль поведінки одного учасника групи на інших. Аналіз відносин між нормативними, політичними та економічними факторами суспільства.
реферат [25,9 K], добавлен 18.10.2010Види соціальних конфліктів та причини їх виникнення. Методи та форми профілактики і запобігання конфліктів в організації. Експериментальне дослідження вивчення технологій соціальної роботи по профілактиці конфліктів в організаціях соціальної сфери.
дипломная работа [789,6 K], добавлен 26.07.2011Комплексний аналіз соціальної ситуації особистісного та громадянського розвитку дітей і молоді. Соціально-психологічні умови та чинники участі особистості в політичному житті. Проблеми психології влади і політичного лідерства. Розвиток масової свідомості.
отчет по практике [23,6 K], добавлен 11.05.2015Характеристика студентських груп та основні види адаптаційних бар’єрів, особливості реалізації даних процесів. Загальна характеристика, опис, аналіз і вивчення отриманих результатів дослідження бар’єрів соціальної адаптації у студентському середовищі.
курсовая работа [53,0 K], добавлен 19.08.2014Аналіз наукової літератури з проблеми соціально-психологічного змісту підліткової тривожності. Дослідження психологічних особливостей соціальної тривожності підлітків та стратегій її подолання. Оцінка та інтерпретація результатів проведеної роботи.
курсовая работа [80,0 K], добавлен 27.07.2015Аналіз креативності у вітчизняній та зарубіжній психології. Соціальна креативність: поняття, структура, критерії та умови формування серед студентства. Емпіричне дослідження соціальної креативності студентства та основних складових творчої особистості.
курсовая работа [62,7 K], добавлен 20.12.2013Український варіант проблеми насильства над жінкою та дитиною в сім'ї. Домашнє насилля, його особливості та види. Соціально-психологічні характеристики жінок та дітей-жертв сімейного насилля. Методи соціальної роботи з жертвами сімейного насилля.
творческая работа [28,6 K], добавлен 05.04.2008Розгляд поняття, рівнів (смислові, цільові, операційні), компонент (когнітивний, афективний, поведінковий) та структури соціальних установок. Характеристика індивідуально-, соціально-психологічної та установчо-позиційної течій розуміння атитюду.
реферат [25,1 K], добавлен 16.06.2010Девіантна поведінка особистості як психологічна проблема та соціально-психологічний феномен. Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків. Види психологічної корекції. Психологічна діагностика схильності особистості до девіантної поведінки.
курсовая работа [161,5 K], добавлен 16.06.2010Аналіз задоволеності працівників змістом роботи, організацією праці та її оплатою. Причини потенційної текучості в ТЦ. Розробка засобів підтримки та розвитку соціально-психологічного клімату колективу Територіального Центру соціального обслуговування.
дипломная работа [625,2 K], добавлен 10.03.2011
