Соціально-психологічна робота як умова подолання особистісних деструкцій в кризові та посткризові періоди життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАУП

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА РОБОТА ЯК УМОВА ПОДОЛАННЯ ОСОБИСТІСНИХ ДЕСТРУКЦІЙ В КРИЗОВІ ТА ПОСТКРИЗОВІ ПЕРІОДИ ЖИТТЯ

Журба А.М. - кандидат психологічних наук Завацька Н.Є. - доктор психологічних наук, професор, Журба М.А. - доктор філософських наук, професор, Царенок Л.Б. - кандидат психологічних наук, докторант Хатіпов М.О. - старший викладач Коваленко В.О. - аспірант

м. Дніпро, м. Київ

Анотація

У статті розкрито особливості соціально-психологічної роботи як умови подолання особистісних деструкцій в кризові та посткризові періоди життя. Теоретико-методологічний аналіз підходів до проблеми дослідження показав, що під особистісними деструкціями розуміють патологічний процес руйнування структури особистості або окремих її елементів. До особистісних деструкцій відносять такі утворення психіки людини, які породжують бар'єри в її контактах із оточуючими та ускладнюють тим самим реалізацію власних цілей. До основних видів деструктивних змін особистості належать патологічна деформація особистісних потреб і мотивів, деструктивні зміни характеру й темпераменту, порушення вольової регуляції поведінки, системи міжособистісних відносин, формування неадекватної самооцінки. Серед провідних форм особистісних деструкцій виокремлюють часткові та глибокі особистісні деструкції, а також тимчасові (минущі), з подальшим відновленням функціонування всіх структурних компонентів особистості, й прогредієнтні (незворотні), з наступним особистісним дефектом. Встановлено, що особистісні деструкції можуть бути як результатом аутодеструктивної діяльності людини, так й цілеспрямованого зовнішнього впливу, або наслідком психотравмуючих і кризових ситуацій, зокрема втрати людиною працездатності. соціальний психологічний особистісний деструкція

Соціально-психологічна програма подолання особистісних деструкцій в кризові та посткризові періоди життя, зокрема в умовах тимчасової втрати працездатності, була побудована на принципах системності; єдності діагностики й корекції; динамічності, комплексності; діяльнісного принципу корекції, та складалася з консультативно-діагностичного, корекційно-тренінгового, аналітико-синтетичного блоків, із застосуванням гуманістичного, екзистенціального і когнітивно-біхевіорального підходів й механізмів інтеріоризації, рефлексії, опосередкування. Завдання програми вирішувалися на інтраперсональному рівні - розширення навичок емоційної саморегуляції через поетапне формування рефлексивної здатності; трансформація деструктивних особистісних установок і переконань; розвиток прогностичної компетентності та продуктивної копінг-поведінки як елементів єдиної системи стабілізації особистості; на інтерперсональному рівні - тренінг дефіцитарних соціальних навичок, розвиток здатності до близьких довірчих відносин, розширення інтерперсональних зв'язків. Ефективність розробленої програми констатована зниженням тривожності, підвищенням їх емоційної стійкості, впевненості у собі, позитивною динамікою рівнів розвитку життєстійкості, прогностичної компетентності, прагненням до самореалізації, орієнтацією на саморозвиток та самовдосконалення, зменшенням кількості дезадаптивних копінг-стратегій та оптимізації кількості обраних стратегій адаптивної поведінки, позитивними змінами в структурі соціальної підтримки.

Ключові слова: особистість, особистісні деструкції, соціально-психологічні засоби корекції, кризові та посткризові періоди життя.

Annotation

Zhurba A.M., Zavatska N.Ye., Zhurba M.A., Tsarenok L.B., Khatipov M.O., Kovalenko V.O.

SOCIAL AND PSYCHOLOGICAL WORK AS A CONDITION FOR OVERCOMING PERSONAL DESTRUCTION IN CRISIS AND POSTCRISIS PERIODS OF LIFE

The article reveals the peculiarities of social and psychological work as conditions for overcoming personal destruction in crisis and post-crisis periods of life. The theoretical and methodological analysis of the approaches to the research problem showed that the pathological process of destruction of the personality structure or its individual elements is understood as personal destruction. Personal destruction includes such formations of the human psyche that create barriers in his contacts with others and thereby complicate the realization of his own goals. The main types of destructive personality changes include pathological deformation of personal needs and motives, destructive changes in character and temperament, violation of volitional regulation of behavior, the system of interpersonal relations, and the formation of inadequate self-esteem. Among the leading forms of personal destruction, partial and deep personal destructions are distinguished, as well as temporary (passing), with the subsequent restoration of the functioning of all structural components of the personality, and progressive (irreversible), with a subsequent personal defect. It has been established that personal destruction can be the result of a person's self-destructive activity, as well as a purposeful external influence, or a consequence of psycho-traumatic and crisis situations, in particular, a person's loss of working capacity.

The socio-psychological program for overcoming personal destruction in crisis and post-crisis periods of life, in particular in conditions of temporary loss of working capacity, was built on the principles of systematicity; unity of diagnosis and correction; dynamism, complexity; operational principle of correction, and consisted of consultative-diagnostic, corrective-training, analytical-synthetic blocks, with the use of humanistic, existential and cognitive-behavioral approaches and mechanisms of internalization, reflection, mediation. The tasks of the program were solved at the intrapersonal level - expanding the skills of emotional self-regulation through the gradual formation of reflective ability; transformation of destructive personal attitudes and beliefs; development of prognostic competence and productive coping behavior as elements of a single system of personality stabilization; on the interpersonal level - training of deficient social skills, development of the ability to close trusting relationships, expansion of interpersonal ties. The effectiveness of the developed program is confirmed by a decrease in anxiety, an increase in their emotional stability, self-confidence, positive dynamics of the development levels of vitality, prognostic competence, the desire for self-realization, orientation on selfdevelopment and self-improvement, a decrease in the number of maladaptive coping strategies and optimization of the number of selected strategies of adaptive behavior, positive changes in the structure of social support.

Key words: personality, personality destruction, socio-psychological means of correction, crisis and post-crisis periods of life.

Постановка проблеми

Трансформації, що наразі відбуваються у сучасному суспільстві, підвищують вимоги до соціальної й професійної мобільності особистості, її успішної адаптації. Особливої уваги потребують соціальні групи, які перебувають в ситуації втрати працездатності, зокрема тимчасової. Внаслідок можливості виникнення у них особистісних деструкцій під впливом кризи непрацездатності, а також з метою підвищення ефективності їх включення в активне соціальне життя, актульним є вивчення означеної проблеми у людей молодого та зрілого віку, стан здоров'я яких дозволяє реалізувати низку соціально-психологічних заходів [3; 7; 9; 10]. Обгрунтованість такого підходу визначається й тим, що цей контингент осіб є достатньо активним у сфері соціальних контактів, кар'єрного і професійного зростання. Тому питання подолання їх особистісних деструкцій в умовах тимчасової втрати працездатності та ефективної інтеграції у соціумі є актуальним для соціальної психології [1; 2; 46; 8].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження за означеною проблематикою здебільшого були пов'язані з медичними та соціальними аспектами роботи з особами, які цілком втратили працездатність, інвалідами.

Концептуальні ідеї сучасної концепції реабілітації та адаптаційний потенціал таких осіб розкрито К. Афоніною, Р. Войтенко, Т. Добровольскою та ін.; соціальні прояви кризи інвалідності та умови її попередження вивчали Т. Авдеєва, В. Семенов та ін.; теорію і практику соціального захисту інвалідів висвітлено в працях Р. Боровського. Діалектику взаємин основних чинників компенсації особистісних відхилень - біологічного і соціального, - розглянула М. Земцова.

Серед психологічних досліджень з цієї проблематики слід відзначити роботи О. Зотової, І. Кулагіної, М. Литвака, М. Хватцева, в яких розглянута низка чинників, що ускладнюють соціальні зв'язки особистості у суспільстві та перешкоджають її інтеграції. Психологічні особливості соціально-трудової реабілітації людини розкрито Н. Коноваловою. Рефлексивні аспекти самовизначення особистості в складних ситуаціях, зокрема умовах хвороби, вивчала О. Літвінова. Психологічні особливості життєвих планів у інвалідів в кризових ситуациях та їх самоізоляції висвітлено у дослідженнях Ю. Єланського, О. Смирнова. Проблема соціалізації непрацездатних молодих осіб вирішувалася М. Сусловою. Соціально-психологічні детермінанти професійно-особистісних деформацій людини визначено Т. Недуруєвою.

Разом із цим, питання соціально-психологічних умов подолання особистісних деструкцій, які виникають при тимчасовій втраті працездатності, та адаптації тих осіб, яким інвалідність не показана, ще не знайшли достатнього висвітлення.

Отже, незважаючи на низку існуючих наукових досліджень з означеної проблеми, специфіка подолання особистісних деструкцій в умовах тимчасової втрати людиною працездатності ще не виступала предметом цілісного соціально-психологічного дослідження. Поза увагою науковців залишилося й визначення показників та критеріїв, за якими можна було б оцінити рівень соціально-психологічної деформації особистості за таких умов і розробити ефективну програму її корекції.

Мета статті: розкрити особливості соціально-психологічної роботи як умови подолання особистісних деструкцій в кризові та посткризові періоди життя.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Визначено, що цілісна, не деформована деструктивними процесами, особистість володіє такими поведінковими особливостями: адекватність (відповідність) поведінкових реакцій зовнішнім впливам; детермінованість поведінки, її концептуальна впорядкованість відповідно до оптимальної схеми життєдіяльності;

узгодженість цілей, мотивів і способів діяльності; відповідність рівня домагань реальним можливостям особистості; оптимальна системи міжособистісної взаємодії, здатність до самокорекції поведінки відповідно до соціальних норм (Г. Балл, С. Гарькавець, І. Данилюк, М. Журба, А. Коваленко, Г. Костюк, С. Максименко).

Встановлено, що проблема особистісних деструкцій недостатньо досліджена в науці, а серед вчених, які займаються її вивченням, немає термінологічної єдності. Так, О. Бухановський розуміє під деструкцією патологічний процес руйнування особистості в цілому або окремих її компонентів, що призводить до різних за виразністю й структурою дефектів. До основних видів особистісних деструкцій Б. Зейгарник відносить патологію мотиваційно-потребнісної сфери, рис характеру, порушення підконтрольності поведінки. А. Лічко для характеристики особистісних деструкцій використовує поняття порушення самосвідомості й розладів особистості (психопатії). Особистісні деструкції - це порушення особистісних утворень, які проявляються в поведінковій дезадаптованості, деформаціях цілепокладання та ціледосягнення, порушенні самооцінки, загальному спаді психічної активності. В цьому зв'язку вчений виокремлює кризові стани особистості, особистісні порушення, прикордонні психічні стани. Кризові стани особистості розглядаються ним як індивідуально-психологічна вразливість особистості залежно від її моральної структури, ієрархії цінностей, й тих значень, які вона надає різним життєвим подіям. Такі деструкції характеризуються науковцем як зміни особистісних конструктів - ієрархії мотиваційної системи, виникнення квазій патологічних потреб, соціальної відчуженості, збіднення змісту діяльності, обмеженості прогностичних можливостей.

Аналіз підходів до класифікації форм особистісних деструкцій показав, що дослідники (Д. Брайт, Ф. Джонс, Н. Завацька, Н. Максимова, Л. Шестопалова) зазвичай виокремлюють: часткові особистісні деструкції, що супроводжуються деформацією особистісних потреб і мотивів, а саме фрустрацією базових потреб в безпеці, в захищеності, в приналежності до соціальної групи, в прихильності, увазі й любові з боку оточуючих; зміною змісту потреб і мотивів, їх структури; деструкціями в характері й темпераменті з уповільненням темпу психічних реакцій, зростанням емоційної збудливості, посиленням інтроверсії, наростанням ригідності, ускладненнями комунікації, адаптації до соціальних умов; порушеннями вольової регуляції поведінки та міжособистісних відносин, формуванням неадекватної самооцінки, та глибокі особистісні деструкції зі значним інтелектуальним зниження, амнестичними розладами, порушеннями критичності особистості та іншою психопатологією. Виокремлюють тимчасові (минущі) особистісні деструкції, з подальшим відновленням функціонування всіх структурних компонентів особистості, й прогредієнтні (незворотні), з наступним особистісним дефектом.

Констатовано, що перспективи, які розкриваються перед людиною, включають не тільки позитивні, а й негативні можливості, аж до аутодеструкцій, яким можуть сприяти тривалі, інтенсивно виражені афективні переживання, несприятливі умови соціалізації, захворювання, що супроводжуються втратою працездатності. На роль таких стресових, психотравмуючих ситуацій у формуванні та розвитку особистісних деструкцій вказували Ф. Бассін, Р. Лазарус та ін. Останнім часом поширення набула антиципаційна концепція В. Менделевича, згідно з якою правильний вибір копінг-стратегій у стресовій ситуації, зокрема втрати людиною працездатності, потребує її когнітивного оцінювання, прогнозування (антиципації) можливого результату. Тому доцільним є вивчення функціонування даних механізмів в єдності.

З'ясовано, що поняття стресу, яке використовується для позначення специфіки переживань людини в ситуації непрацездатності є менш обґрунтованим, ніж використання поняття «криза» (Г. Бойко). Саме поняття «криза» надає змогу проаналізувати неоднозначність її впливу на особистість. Встановлено, що досвід застосування поняття «криза» в цьому контексті вже є в психологічній науці (Ж. Вірна, М. Дмитрієва, Т. Чуйкова та ін.). Визначено, що використання поняття кризи для періоду втрати працездатності важливе для нас з погляду того, що, по-перше, воно підкреслює момент порушення рівноваги, індивідуальну своєрідність переживань такого періоду; по-друге, дозволяє розглянути внутрішні перетворення, які проробляє людина в процесі його переживання; по-третє, поняття кризи надає можливість розглядати втрату працездатності не тільки як факт життя людини, а як подію, яка може позначати специфічну фазу її життєвого шляху. Обгрунтовано, що такий підхід дозволяє перейти від аналізу окремих подій на більш високий рівень - аналіз цілісної суб'єктивної картини життєвого шляху особистості як психічного образу, в якому відображені її просторово-часові характеристики (значущі події минулого, сьогодення і майбутнього, їх причинно-наслідкові зв'язки).

Констатовано, що соціальна ситуація розвитку в період втрати людиною працездатності зазвичай негативно характеризується дослідниками (Р. Войтенко, Т. Добровольска, О. Смирнова, Н. Шабаліна). З визначенням статусу непрацездатної особи пов'язується звуження її соціальних контактів, зміна або втрата роботи, неможливість працювати за наявною спеціальністю, перехід людини в положення опікуваного сім'єю (Г. Бойко, М. Суслова). Складним питанням є і ставлення до непрацездатних осіб із боку соціуму, що проявляється у феномені «соціальної знедоленості» та в ігноруванні їх проблем. Значимість досліджуваної теми визначається неоднозначністю й самої ситуації непрацездатності. З одного боку, в нормативних документах така непрацездатність розглядається як тимчасовий період, даний людині для проведення можливих реабілітаційних заходів, для вироблення компенсаторних механізмів. З іншого боку, в результаті визначення непрацездатності у неї формується новий спосіб та стиль життя, що може потребувати уваги з боку фахівців саме у зв'язку з виникненням особистісних деструкцій. Крім того, деструктивний вплив кризи непрацездатності може проявитися в соціально-психологічних змінах особистості, які спотворюють позитивний вихід із ситуацій, спрямованих, зокрема, на формування залежної поведінки, втечі від реальності тощо.

Ці аспекти означеної проблеми стосуються й тимчасово непрацездатних осіб, що обумовлює необхідність глибокого дослідження специфіки такої ситуації як кризового періоду життєвого шляху людини. Це дозволить прогнозувати дане явище, розробляти діагностичні, психопрофілактичні та реабілітаційні заходи, будувати соціальну роботу, насамперед при виникненні особистісних деструкцій, пов'язаних із тимчасовою втратою працездатності.

Представлено соціально-психологічну програму подолання особистісних деструкцій в умовах тимчасової втрати досліджуваними працездатності.

На формувальному етапі дослідження у реалізації соціально-психологічної програми подолання особистісних деструкцій в кризові та посткризові періоди життя, зокрема в умовах тимчасової втрати працездатності, взяло участь 73 досліджуваних ЕГк, яких було розподілено на дві підгрупи: експериментальну (ЕГф) - 43 респонденти (18 чоловіків та 25 жінок), в якій було впроваджено корекційні заходи, та контрольну (КГф) - 30 осіб (21 чоловік та 9 жінок), в якій процедура корекції не проводилася; групи були закритими. Відбір досліджуваних у групи відбувався за принципом добровільності. Тривалість психокорекційної роботи становила шість місяців з періодичністю занять один раз на тиждень, які проводилися на базі науково-практичного Центру сучасних психотехнологій.

Результати констатувального етапу дослідження, а також аналітичний огляд наявних заходів психопрофілактики та корекції особистісних деструкцій (О. Бондаренко, О. Бондарчук, В. Бочелюк, Л. Бурлачук, І. Ващенко, О. Донець, О. Кочарян, Н. Максимова, Т. Яценко та ін.) стали підставою для розробки психокорекційної програми, основна мета якої полягала у попередженні виникнення можливих, а також зменшенні проявів уже існуючих особистісних деструкцій досліджуваних при втраті ними працездатності.

Основними принципами побудови соціально-психологічної програми подолання особистісних деструкцій при тимчасовій втраті працездатності, були: принципи системності; єдності діагностики й корекції; динамічності, комплексності; діяльнісний принцип корекції. Психокорекційна робота відбувалася на засадах гуманістичного, екзистенціального та когнітивно-поведінкового підходів, які мотивували в напрямку усвідомлення власної здатності до збереження психічного та фізичного здоров'я, зокрема в умовах непрацездатності.

Програма складалася з трьох взаємопов'язаних блоків: консультативно-діагностичного, на якому здійснювався відбір у групу, проводилася оцінка психічного стану та мотивації; корекційно-тренінгового, що передбачав впровадження комплекса різноманітних форм корекційної роботи, а саме групових дискусій, психогімнастики, елементів рольової гри, психотерапевтичних вправ, зокрема з тілесно-орієнтованої терапії, психодрами, гештальт-терапії, методів активного соціально-психологічного навчання, та аналітико-синтетичного з оцінкю ефективності роботи, узагальненням її результатів та основних складових ефективної реалізації.

Завдання програми вирішувалися на інтраперсональному рівні - розвиток навичок емоційної саморегуляції через поетапне формування рефлексивної здатності; трансформація деструктивних особистісних установок і переконань, розвиток прогностичної компетентності та продуктивної копінг-поведінки як елементів єдиної системи стабілізації особистості, навичок психогігієни емоційного життя; на інтерперсональному рівні - тренінг дефіцитарних соціальних навичок, розвиток здатності до близьких довірчих відносин, розширення інтерперсональних зв'язків. Для вирішення психокорекційних завдань були використані механізми інтеріоризації, рефлексії, опосередкування.

Аналіз змін показників емоційно-вольової сфери досліджуваних після корекції показав, що відбулося зниження показників тривожності в ЕГф (ф=1,97; р<0,01). Відбулися кардинальні зміни у зниженні показника фрустраційної напруженості (ф=2,39; р<0,01).

Показником успішності програми стало зближення показників в методиці Т. Лірі по актуальному і реальному «Я» (ф=1,61; р<0,05). Аналіз динаміки змін свідчить про підвищення інтернальності та ступеня самоприйняття досліджуваних ЕГф. За даними методики Дж. Роттера у ЕГф по підшкалах «Загальна інтернальність», «Інтернальність у сфері досягнень», «Інтернальність у сфері невдач» та «Інтернальність у сфері здоров'я» відбулося вірогідне збільшення показників (ф= 1,61; р<0,05). Серед досліджуваних ЕГф знизилася кількість осіб із крайнім ступенем екстернальності (ф=1,75; р<0,05).

Визначено, що проведення корекційних заходів сприяло підвищенню оцінки продуктивності життя в теперішній час (2,68 проти 3,18 балів; р<0,03 за критерієм Вілкоксона відповідно до та після формувального впливу). Більш високу оцінку отримали й післякризові інтервали життя (2,82 проти 3,27 балів; р<0,03). Це свідчить про появу довгострокових планів, розширення часової перспективи, актуалізації потреби в самореалізації.

Констатовано, що в ЕГф збільшилась (з 17,01±0,32 до 18,72±0,39 балів) частота використання копінг-стратегії планування розв'язання проблем (U=671; p<0,001). Тобто досліджувані цієї групи частіше стали використовувати цілеспрямований аналіз можливих варіантів поведінки з урахуванням об'єктивних обставин та минулого досвіду. Знизилися (з 16,28±0,39 до 12,87±0,41 бала) середні значення копінг-стратегії дистанціювання (U=639; p<0,005).

Показано, що вибір стратегій поведінки в ЕГф змінився в напрямку більш адаптивних. Відбувся зсув у бік використання меншої кількості стратегій (з 6 -7 до 3 стратегій). Серед 14,6% респондентів ЕГф сформовано оптимальний тип поєднання адаптивних стратегій поведінки (U=258; p=0,004), а серед 12,7% досліджуваних - високе адаптивне сполучення поведінкових стратегій або реалізацію однієї з високоадаптивних стратегій (U=586; p=0,005).

З'ясовано, що внаслідок проведеної роботи у досліджуваних ЕГф підвищився загальний показник (74,31±3,8) емоційної та інструментальної підтримки, розширилась соціальна мережа підтримки (ф=2,14; р<0,01). У них покращились взаємозв'язки з безпосереднім оточенням, налагодились або відновилися стосунки з родичами. У досліджуваних ЕГф підвищились показники емоційної підтримки, завдяки чому підвищився загальний рівень задоволеності соціальною підтримкою.

У КГф статистично значущих змін щодо зазначених показників не відбулося.

Аналіз катамнестичних даних досліджуваних ЕГ ф доводить ефективність запропонованої програми формувального впливу в напрямку актуалізації особистісних ресурсів, розширення перспективи особистості й діапазону її спрямованості, розвиток прогностичної компетентності й продуктивної копінг-поведінки як елементів єдиної системи стабілізації та конструктивного соціального самовизначення досліджуваних.

Висновки

Розкрито особливості соціально-психологічної роботи як умови подолання особистісних деструкцій в кризові та посткризові періоди життя. Теоретико-методологічний аналіз підходів до проблеми дослідження показав, що під особистісними деструкціями розуміють патологічний процес руйнування структури особистості або окремих її елементів. До особистісних деструкцій відносять такі утворення психіки людини, які породжують бар'єри в її контактах із оточуючими та ускладнюють тим самим реалізацію власних цілей. До основних видів деструктивних змін особистості належать патологічна деформація особистісних потреб і мотивів, деструктивні зміни характеру й темпераменту, порушення вольової регуляції поведінки, системи міжособистісних відносин, формування неадекватної самооцінки. Серед провідних форм особистісних деструкцій виокремлюють часткові та глибокі особистісні деструкції, а також тимчасові (минущі), з подальшим відновленням функціонування всіх структурних компонентів особистості, й прогредієнтні (незворотні), з наступним особистісним дефектом. Встановлено, що особистісні деструкції можуть бути як результатом аутодеструктивної діяльності людини, так й цілеспрямованого зовнішнього впливу, або наслідком психотравмуючих і кризових ситуацій, зокрема втрати людиною працездатності.

Соціально-психологічна програма подолання особистісних деструкцій в кризові та посткризові періоди життя, зокрема в умовах тимчасової втрати працездатності, була побудована на принципах системності; єдності діагностики й корекції; динамічності, комплексності; діяльнісного принципу корекції, та складалася з консультативно-діагностичного, корекційно-тренінгового, аналітикосинтетичного блоків, із застосуванням гуманістичного, екзистенціального і когнітивно-біхевіорального підходів й механізмів інтеріоризації, рефлексії, опосередкування. Завдання програми вирішувалися на інтраперсональному рівні - розширення навичок емоційної саморегуляції через поетапне формування рефлексивної здатності; трансформація деструктивних особистісних установок і переконань; розвиток прогностичної компетентності та продуктивної копінгповедінки як елементів єдиної системи стабілізації особистості; на інтерперсональному рівні - тренінг дефіцитарних соціальних навичок, розвиток здатності до близьких довірчих відносин, розширення інтерперсональних зв'язків. Ефективність розробленої програми констатована зниженням тривожності, підвищенням їх емоційної стійкості, впевненості у собі, позитивною динамікою рівнів розвитку життєстійкості, прогностичної компетентності, прагненням до самореалізації, орієнтацією на саморозвиток та самовдосконалення, зменшенням кількості дезадаптивних копінг-стратегій та оптимізації кількості обраних стратегій адаптивної поведінки, позитивними змінами в структурі соціальної підтримки.

References

1. Brugha T. Social support and psychiatric disorders: overview of evidence. Social support and psychiatric disorders. Cambridge: University Press, 1995. Р. 62 - 78. [in English].

2. Fydrich T., M. Geyer, A. Hessel, G. Sommer, E. Brahler Fragebogen zur Sozialen Unterstutzung (F-SozU): Normierung an einer reprasentativen Stichprobe. Diagnostica. 1999. V. 45. 1999. Р. 212 - 216. [in English].

3. Goszczynska M. Style i strategie radzenia sobie przez bezrobotnych ze stresem. Psychologiczne problemy czloweka w sytuacji utraty pracy / Bezrobocie. Psychologiczne i spoleczne koszty transformacji systemowej / Red. Jan M.Stanik. Katowice: Instityt Psychologii Universitetu Slaskiego, 1997. S. 89 - 100.

4. Kondrashev A.V., Kronick A.A. Psycho-Biographical Analysis with APL. Quote Quad, 1991. V. 21. № 4. P. 244 - 288. [in English].

5. Lazarus R.S. Coping theory and research: Past, present and future. Psychosomatic Medicine. 1993. V. 55. P. 234 - 247. [in English].

6. May R. Psychology and the human dilemma. N.Y.: W.W. Norton, 1991. 356 p.

7. Ratajczak Z. Psychologiczne koszty radzenia sobie w sytuacji utraty pracy. Psychologiczne problemy czloweka w sytuacji utraty pracy / Bezrobocie. red. Jan M. Stanik. Ser. Psychologia. Katowice: Wydawnictwo Universitetu Slaskiego, 1997. S. 13 - 20.

8. Tomaszewski T. Bezrobocie jako utrata moglivosci. Psychologiczne problemy czloweka w sytuacji pracy. Bezrobocie. Psychologiczne i spoleczne koszty transformacji systemowej / Red. Z. Ratajczak. Katowice, 1995. S. 11 - 15.

9. Weissman М.М. Interpersonal psychotherapy: current status. Keio J. Med. 1997. V. 46, № 3. Р. 105 - 110. [in English].

10. Wilczynska-Kwiatek A. Psychologiczny portret wlasny w sytuacji utraty pracy. Psychologia. Badania i aplikacje. T.6. Bezrobocie jako wyzwanie / Red. Z. Ratajczak. Katowice: Wydawnictwo Universytetu Slaskiego, 2004. S. 97 - 110.

Размещено на Allbest.ru