Проблема образи, прощення та примирення: огляд наукових підходів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема образи, прощення та примирення: огляд наукових підходів

Гарькавець Сергій Олексійович, доктор психологічних наук, професор, професор кафедри психології та соціології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Київ;

Яковенко Сергій Іванович, доктор психологічних наук, професор, проректор Київського Інституту сучасної психології та психотерапії, Заслужений діяч науки та техніки України

Анотація

У статті розглядаються теоретичні та прикладні аспекти щодо проблеми подолання образи, дарування прощення та пошуку шляхів примирення ображеного з кривдником.

Зазначається, що прощення найуспішніше відбувається у тому випадку, коли особистість здатна до рефлексії, продуктивного мислення, відчуває потребу в афіліації, вибирає таку стратегію поведінки, за яку вона прагне до співпраці, взаємодії на основі взаємного прийняття, довіри, толерантності, поваги та безпеки.

Констатовано, що позитивна редукція образи, нівелювання образливості особистості та спроможність індивіда до прощення значно залежать від: подолання психологічних захистів, що пов'язані з витисненням базальної агресії; усвідомлення та переживання провини, що призводить до покаяння; формування та розвитку емпатії, рефлексії психологічних зисків від прощення та духовного зростання; розвиненості емоційного інтелекту; зцілення на ґрунті любові, а не провини та покарання; знаходження особистісного смислу у стражданні та прощенні; трансформації енергії стресу в енергію подолання образи; подолання патологічного злиття; досягнення автономії особистості та відмова від непродуктивних типів поведінки; медитаційне доведення образи до знецінення; набуття позитивного досвіду примирення.

Ключові слова: емоційна уразливість, образа, образливість, примирення, провина, прощення, саногенне мислення.

Harkavets S.A., Yakovenko S.I.

The problem of insults, forgiveness and reconciliation: review of scientific approaches дарування прощення примирення

The article considers theoretical and applied aspects of the problem of overcoming resentment, granting forgiveness, and finding ways to reconcile the offended with the offender.

It has been established that an effective solution to the problem of overcoming resentment, granting forgiveness, and finding ways to reconcile conflicting parties is an important task for modern psychological science, the practice of mediation, and the implementation of the institution of amnesty and pardon.

It is noted that forgiveness is most successful when a person is capable of reflection, productive thinking, feels the need for affiliation, chooses such a strategy of behavior for which he strives for cooperation, interaction based on mutual acceptance, trust, tolerance, respect and security.

It has been found that there are currently no agreed ideas of researchers regarding the content of the concepts of offense and forgiveness. A wide range of psychological and socio-psychological practices is proposed for the possible reduction of resentment and the articulation of forgiveness, but it is noted that such installations do not yet have sufficient scientific validity.

It was established that the positive reduction of resentment, the leveling of personal offensiveness, and the individual's ability to forgive depend significantly on: overcoming psychological defenses associated with the suppression of basal aggression; awareness and experience of guilt, which leads to repentance; formation and development of empathy, reflection ofpsychological benefits from forgiveness and spiritual growth; development of emotional intelligence; healing based on love, not guilt and punishment; finding personal meaning in suffering and forgiveness; transformation of stress energy into the energy of overcoming resentment; overcoming pathological fusion; achievement of personal autonomy and rejection of nonproductive types of behavior; meditative reduction of the image to depreciation; acquiring a positive experience of reconciliation.

Key words: emotional vulnerability, insult, offensiveness, reconciliation, guilt, forgiveness, sanogenic thinking.

Постановка проблеми. Зазвичай, образу розглядають як певну емоційну реакцію індивіда на нібито несправедливе ставлення з боку інших значущих, що зачіпає його відчуття власної гідності, або таке, що виступає відповіддю на кривдження та приниження. Це також афективна реакція соціально незрілої людини, яка легко впадає в інфантилізм, у якої спостерігається високий рівень невротизації (Гарькавець, Яковенко, 2017).

Раніше нами вже були розглянуті особливості виникнення та прояву образи на різних етапах онтогенезису особистості, гендерному рівні та у міжгрупових відносинах (Гарькавець, Яковенко, 2014, 2015, 2016). Ми зазначали, що позитивна редукція образи, нівелювання образливості є можливими у дітей та підлітків, у той час як у людей похилого віку такі позитивні трансформації є достатньо проблематичні. Було з'ясовано, що на гендерному рівні образа відрізняється інтенсивністю, тривалістю та генеруванням розрядки.

Проте, проблема мінімізації образ, актуалізації прощення та примирення сторін, натепер, здебільшого, залишається не вирішеною. Враховуючі насичення сучасного інформаційного простору текстами на "мові ненависті", що породжують ворожнечу на міжособистісному, міжгруповому та міжетнічному рівнях, пошук ефективних методів і засобів зменшення інсталяції образ, підвищення спроможності та уміння вибачати, стає актуальним завданням сучасної психологічної науки та практики. Також, особливого значення таке завдання набуває у практиці сучасної медіації, вирішення конфліктів, обґрунтованості застосування інституту амністії та помилування.

Аналіз досліджень та публікацій. Перші спроби пояснити сутність прощення приходяться на XVIII ст. Французький філософ епохи Відродження М. Монтень виокремив два виду прощення: те, що вимагає душевних зусиль, того хто прощає та те, що дається легко, "за добротою душевною" у відповідності з релігійними догмами Нового Заповіту (Гарькавець, Яковенко, 2017).

У XIX ст. німецькі філософи А. Шопенгауер (Шопенгауер, 2020) та Ф. Ніцше (Ніцше, 2017) надали власне пояснення цього феномену. Шопенгауер вважав, що прощення ідентично забуттю образи, вибачати та забувати - це викидати за вікно набутий коштовний досвід. Ніцше вважав, що прощення є проявом слабкості, оскільки ображений не прагне помститися. Тобто, пробачити того, хто завдав шкоди, це виявляється проявить продемонструвати власну нездатність у відстоюванні своїх інтересів. Людина, яка прощає кривдника, втрачає можливість добитися справедливості. Ніцше стверджував, що якщо громадяни почнуть вибачати злочинців, то це призведе до руйнування держави. Прощення означає, що ми не вважаємо інших відповідальними за вчинки, не вважаємо їх зобов'язаними дотримуватися моральних та правових принципів. Вибачив, людина позбавляє себе можливості добитися справедливості, що сприяє зміцненню несправедливості.

Натепер існує кілька підходів до мінімізації образи. Наприклад, у межах концепції саногенного мислення Ю. Орлова (Орлов, 1996), корекція образи передбачає розпізнання та контроль емоцій особистості. У цьому контексті техніка саногенного мислення відрізняється від багатьох духовних практик (наприклад, медитації), що акцентують увагу на утисканні або ігноруванні будь-яких емоцій. Саногенне мислення покликано контролювати процес виникнення та переживання емоцій з метою блокування неконструктивних дій.

Ю. Орлов зазначав, що образа складається з трьох компонентів: власних суб'єктивних очікувань стосовно дій іншого, співставлення власних очікувань з реальною поведінкою іншого та розходженням між ними. Образа виникає кожного разу, коли предметом мислення стає очікування, їх співставлення та фіксація розходження у суб'єктів образливого становища. Відсутність одного з компонентів блокує виникнення образи.

Мета статті - провести огляд наукових підходів до проблеми образи, прощення та примирення.

Виклад основного матеріалу. Саногенне мислення передбачає таке усвідомлення дій іншого, що не призводить до виникнення образи. При цьому раціональність очікування стає першим кроком до об'єктивізації образи. Потім відбувається процес корекції очікування у бік їхньої реалістичності. Людину необхідно приймати такою, якою вона є, не варто її ідеалізувати.

Варто зазначити, що індивіди зі стереотипним мисленням і системою ригідних очікувань, взагалі високим рівнем ригідності є найбільш образливими особистостями. Саме таким людям властиво накопичення образ та формування "комплексу ображеного". Таким індивідам складно прийняти людину такою, якою вона є, а від так вони не спроможні її вибачити, що не заважає витягувати з образ користь для себе.

Ю. Орлов вважав, що саногенне мислення спроможне працювати не тільки з актуальними образами, але й з тими, що накопичені з минулого.

Саногенне очищення пам'яті передбачає згадування та обмірковування образи у благоприємній та спокійливій ситуації, без повторного її переживання, що призводить до гасіння емоційного заряду, що пов'язаний з подібними ситуаціями. Коли людина очищує власну пам'ять від образ минулого, вона стає менше образливою у теперішньому. Якщо вона відмовляється обмірковувати образи минулого, то вона мимоволі стає ще більш образливою.

Для подолання образи Ю. Орлов та О. Гройсман запропонували методику "малювання емоцій" (медітативна графіка) (Орлов, Гройсман, 1996). Індивіди, які переживають образу або іншу сильну негативну емоцію, замальовують суб'єктивні переживання на окремих аркушах з наступним її згадуванням у стані спокою та детальним інтелектуальним опрацюванням.

З'ясовано, що подолання образи, це перш за все, вміння трансформувати енергію стресу в енергію вирішення конфлікту або зміни актуальної ситуації. Ображається той, хто не вміє трансформувати власні бажання (наприклад, хочу сьогодні, але не виходить, тому перенесемо на завтра). Той, хто може трансформувати бажання - може примиритися з неможливістю їх здійснення. Трансформація бажань та прагнень - це зміна самого себе, власних ставлень та оцінок ситуації. Тому, слабкий завжди знаходить привід ображатися, а сильний прагне змінити або себе, або ситуацію.

Є. Ільїн (Ільїн, 2016) вважав, що у випадку нанесення образи основна мета вибачення повинна полягати у тому, щоб зменшити емоційні страждання ображеної людини, згладити провину, щоб заслужити прощення.

Для мінімізації тиску образи необхідно, щоб вибачення кривдника були спрямовані на потреби та відчуття іншої людини. Науковець зазначав, що ефективне вибачення повинно включати:

1) ясне та чітке висловлювання кривдником жалю щодо свого ганебного вчинку;

2) визнання кривдником провини, того, що моральні або соціальні норми були ним порушені;

3) визнання обґрунтованості образи іншою людиною із-за його вчинка;

4) прохання про прощення.

Е. Гасін (Гасін, 1999) розглядав психологічні аспекти прощення крізь призму теологічного та філософського коріння. Дослідник зазначав, що пропозиція та прийняття прощення являє собою позитивний психологічний досвід. Тобто, прояви прощення у міжособистісних відносинах Гасін вважає відмовою людини від власних негативних думок, емоцій та активності стосовно інших, які вважаються кривдниками.

К. Ґорні (Ґорні, 2008) розглядала образу у якості невротичної реакції у ставленнях, що пов'язані з оцінкою власного "Я", самоствердження, а також у любові та прихильності. Вона пропанувала нівелювати прояви образи через подолання психологічних захистів, що пов'язані з витисненням базальної агресії, на що свій акцент робив ще З. Фройд (Фройд, 1989). З одного боку, за образою приховується почуття власної неповноцінності, страх несхвалення та гостре почуття провини, а з іншого - істероїдність з культивуванням почуття провини у партнера по взаємодії.

Дослідниця розглядала чотири основних засоби захисту від базальної тривоги, за яким приховується почуття образи - любов, підкорення, влада та реакція відсторонення. Наприклад, невротик, який не здатний на любов, прагне отримати любов від інших. Платою за це є позиція покірності та емоційної залежності. Але, у таких відносинах обов'язково проявляється почуття образи, оскільки невротик є хворобливо-чутливим до найменшого відкидання або ігнорування.

Прагнення до влади, що пов'язано з володінням, статусом, престижем - це захист від можливих утисків з боку інших, сильних. Це соціально прийнятне сублімування ворожості та захист від небезпеки відчувати себе неповноцінним. Такий невротик завжди наполягає на своєму, ніколи не поступається, проявляє абсолютну ригідність. Звинувачення виступають засобом тиску на інших або нав'язування їм почуття провини, з метою експлуатації власного положення ображеного, а відтак перетворення в об'єкт уваги та поблажливості.

К. Ізард (Ізард, 2008) звернув увагу на усвідомлення кривдником власної провини, що запускає процес каяття та усвідомлення необхідності прохання про прощення.

Е. Фромм (Фромм, 1994) розглядав прощення як процес зцілення, де основне місце займає любов, а не прийняття провини або покарання.

В. Франкл (Frankl, 1998) вважав, що у стражданні та прощенні кожна людина може знайти особистісний смисл.

Ф. Перлз (Перлз, 2001) стверджував, що переживання емоцій є безперервним процесом, за який бажані та небажані емоції можуть утворювати "фігуру та фон", у таких значеннях, що достатні для усвідомлення. Емоції повинні стати предметом для рефлексії. Патологічне злиття, за яке гештальт не формується, полягає у тому, що "фігура та фон" не диференційовані.

Дослідник визначав, що образа - це симптом патологічного злиття й завдання щодо її подолання полягає у тому, щоб поновити порушений баланс та виправити ситуацію зруйнованого злиття. Наприклад, якщо людина ображена на когось, то їй пропонують згадати гармонічні відносини з іншою людиною та уявити, що можливо таке почуття є стосовно кривдника. Якщо ні, то пошук з визначення негативних емоцій пов'язаний з розширенням шляхів комунікативного контакту з конкретним індивідом. Треба навчитися бачити реально іншу людину, а не власні проекції у ній, через несистемне вираження почуттів і розширення зони контакту з нею.

У трансактному аналізі Е. Берна (Берн, 1988) акцент робиться на автономії особистості, прийняття нею відповідальності за власні дії та почуття, відмові від непродуктивної поведінки. Для подолання образливості дослідник пропонував поновлення трьох основ особистості - самосвідомості, спонтанності та щирості.

М. Джеймс та Д. Джонгвард (Джеймс, Джонгвард, 1993) вважали, що для подолання образи важливими виступають кілька аспектів: усвідомлення почуття образи та співвіднесення її з конкретною ситуацією; реагування на ситуацію та аналіз виникнення образи з самого її виникнення; рефлексія почуттів у ситуації виникнення образи; аналіз подій та обставин, у яких раніше виникало почуття образи; відверта розмова з тим, хто викликав почуття образи; уникання звинувачень на адресу кривдника та обговорення з ним ситуації, що склалася.

Р. Аль-Мабук, М. Сантос (Capriles, 2012) вважають, що почуття образи може бути мінімізовано на підставі відмови від негативних думок, заохочення позитивних емоцій та позитивної активності стосовно кривдника. Прощення від самого початку виступає дією, що ґрунтується на нівелюванні ворожості та бажанні помститися кривднику, як моральний вчинок, підставами для якого виступають моральні мотиві.

У теорії переоціночного консультування Х. Джекінса (Capriles, 2012; Печин, 2014) негативні емоційні стани пропонується долати на підставі гнучкого реагування та використання інтелектуальних можливостей людини. Під час дистресу суб'єкт образи не може міркувати адекватно, а тим більше раціонально реагувати на виклики оточуючого середовища, оскільки випробовує внутрішню напругу. Коли таки ситуація повторюється відбувається втрата емоційної рівноваги, що формує досвід дистресу, який з часом може стати звичним. На підставі таких розмірковувань Джекінс робить висновок, що образливість є наслідком негативного досвіду людини. Отож, подолання образи та нівелювання образливості стає можливим, якщо не перешкоджати усвідомленню емоційних переживань (не утискати, не заганяти їх в середину). Про образу треба розповідати, емоційно реагувати, надавати можливість іншому (зацікавленому) почути почуття скривдженого. Дистрес потребує розрядки, так само почуття образи повинно проявитися зовні. Джекінс вважає, що таким чином можна позбутися звички ображатися на різних етапах онтогенезу особистості.

Отож Джекінс людині, яка знаходиться у стані емоційної нерівноваги, викликаної емоцією образи рекомендує зробити такі когнітивні рефлексії.

1. Треба постійно підтримувати власну самооцінки на адекватному рівні, самоповагу та релевантність власної особистості. Але одночасно, не перебільшувати власне Ego у порівнянні з індивідуальними проявами інших.

2. Треба, враховувати існуючу реальність про те, що інші мають власні інтереси, власні уявлення, які не завжди співпадають з вашими очікуваннями. Не варто очікувати від інших й особливо від наближених людей, такої активності - вербальної або невербальної, яка буде відповідати вашим бажанням.

3. Треба розуміти, що об'єктивно справедливості не існує. Справедливість - це суб'єктивне уявлення кожного з нас про те, як щось повинно бути, існувати чи взаємодіяти. Щоб примирити такі суб'єктивні справедливості люди придумують регламентації, правила, закони тощо. Отож, все що уособлює конвенційні домовленості є справедливим, а тому прийнятним та очікуваним.

4. Треба не прагнути вписуватися у межі уявлень інших про потрібне, щоб потім інших намагатися вписати у власні уявлення про необхідне.

У медитативних практиках також існують власні "алгоритми" роботи з образою. Наприклад, Р. Ошо (Ошо, 2014) запропонував мантру, основний зміст якої полягає у тому, щоб довести образу до її абсурдної інсталяції.

"Я такий поважний індик, що не можу дозволити, щоб хтось вчиняв у відповідності до своєї природи, якщо вона мені не подобається. Я такий поважний індик, що якщо хтось сказав або вчинив не так, як я очікував - я покараю його своєю образою. Ото, хай бачить, як це важливо - моя образа, хай він отримає її у якості покарання за свою "провину". Адже я дуже, дуже важливий індик!

Я не ціную своє життя. Я настільки не ціню своє життя, що мені не жаль витрачати її безцінний час на образу. Я відмовлюсь від хвилини радості, від хвилини щастя, від хвилини грайливості, я краще віддам цю хвилину власній образі. І мені все рівно, що ці хвилини складуться у години, години - у дні, дні - у тижні, тижні - у місяці, а місяці - у роки. Мені не жаль провести роки свого життя в образі - адже я не ціню свого життя.

Я дуже уразливий. Я настільки уразливий, що я вимушений охороняти власну територію та відгукуватися образою на кожного, хто її зачепив. Я повішу собі на лоба табличку "Обережно, зла собака" та хай хтось спробує її не помітити! Я оточу свою уразливість високими стінами, й мені наплювати, що через них не видно того, що відбувається зовні - проте моя уразливість буде у безпеці.

Я роздую з мухи слона. Я візьму цю напівдохлу муху чужого ляпу, я відреагую на неї своєю образою. Я не напишу у щоденнику, який чудовий світ, я напишу - як підло зі мною вчинили. Я не розповім друзям, як я їх люблю, я піввечора присвячу тому, як сильно мене образили. Мені доведеться влити у муху стільки власних і чужих сил, щоб вона стала слоном. Адже від мухи легко відмахнутися або навіть її не помітити, а слона - ні. Тому я роздуваю мух до розмірів слонів.

Я жебрак. Я настільки жебрак, що не можу знайти у собі каплю великодушності - щоб простити, каплю самоіронії - щоб посміятися, каплю щедрості - щоб не помічати, каплю мудрості - щоб не заціпитися, каплю любові - щоб прийняти. У мене попросту відсутні ці каплі, адже я дуже, дуже обмежений та жебрацький".

Р. Ошо пропонує читати мантру кожного разу, коли виникає негативне відчуття образи.

Для цілого ряду закордонних дослідників феномен "прощення" виявляється свідомим актом, вибором, що робить індивід на підставі ставлення до власного минулого, оскільки тільки так можна позбавитися негативних емоцій, що підривають цілісність особистості (D. Hope), або актом розставання з образою (Т. Колін, D. Ansbyurger, T. Steven), або рефлексією ситуації образи, перегляду власних поглядів щодо прийняття рішення про прощення та його дарування (B. Cunningham, R. Murray, C. Parchment, J. Patton, S. Sendeydzh, E. Worthington, J. Schmidt) (Колін, 2009; Печин, 2014; Bell, 2013; Brown, 2010; Capriles, 2012; Crespi, 2016; Nussbaum, 2016).

Проте, як на нашу думку, найбільш системно проблема прощення розглянута у працях Р. Енрайта (Енрайт, 1991, 1996, 2001, 2014). Дослідник розглядав чотири фази переживань кривдника, який потребує прощення. Перша фаза - фаза усвідомленої розтрати емоційної енергії у переживанні провини, прагненні звільнитися від неї. Друга фаза - прийняття рішення усунути конфлікт, готовність просити про прощення. Третя фаза - прояв співпереживання до ображеного та шкода про скоєне. Четверта фаза - усвідомлення важливості прощення, психологічних його зисків, а також усвідомлення того, що образа завжди негативно позначається на подальшому житті людей, пошуках примирення.

Механізм того, як ображений індивід приходить до прийняття рішення про прощення Енрайт також розглядав як чотирьох ступеневий процес: фаза відкриття, фаза прийняття рішення, фаза дії та фаза результату (Енрайт, 1991).

Перша фаза - чесне визнання наявності образи та пов'язаних з нею негативних переживань (образа змінює життя у гіршу сторону). Друга фаза - зміна сприйняття та виникнення нового розуміння того, що попередні стратегії позбавлення образи не працюють й прощення стає найбільш кращим. Третя фаза - розуміння ситуації та емоційний стан кривдника у момент нанесення образи та подальше пом'якшення ставлення до нього з боку ображеного. Четверта фаза - усвідомлення того, що люди не ангели й прощення може принести користь, як кривднику, так й ображеному.

При цьому, прощення, що отримується під зовнішнім тиском (третя та четверта фази) часто може мати формальний характер. Китайський дослідник

S. T. Huang (Huang, 1990) зазначав, що люди, які прощають та примирюються під зовнішнім тиском, достатньо часто демонструють нещиру міміку та жестикуляцію, а у декого спостерігається підвищення артеріального тиску. Така імітація примирення не задовольняє ні кривдника, ні ображеного. Тому це положення є дуже важливим у контексті процедур поновленого правосуддя та медіації конфліктів як альтернативи судовому процесу (Хендерсон, 2002; Яковенко, 2015).

Р. Енрайт та Р. Зелл (Enright, Zell, 1989) зазначали, що прощення є актом великодушності та милосердя, оскільки покарання кривдника іноді буває значно меншим, ніж він на те заслуговує. Прощення ніби символічно знешкоджує вчинене зло, трансформує негативні відносини між ображеним та кривдником у нейтральні або навіть позитивні, звільнюючи їх від образи та ненависті. Науковці зазначали, що людина може бути прощена, якщо вона визнає свою неправоту, попросить прощення та обов'язково прийме зобов'язання усунути причини нанесеної шкоди, не вчиняти образливих дій у майбутньому.

Таким чином, огляд теоретичних і прикладних підходів щодо проблеми прощення образи засвідчує про існування множини наукових думок, відсутності уніфікованих дефініцій та методів її вирішення. Натепер, відсутнє загальноприйнятне розуміння того, що таке акт прощення та, як він досягається. Але важливість такого розуміння архіважлива, оскільки, перш за все, ще пов'язано з застосуванням амністії або помилування до тих, хто вчинив злочинні дії або бездії, не кається у скоєному або заперечує власну провину.

Висновки

Дослідники феноменів образи та прощення, натепер, ще не мають узгоджених уявлень щодо їхнього змістовного наповнення. Проте, вони пропанують широкий спектр психологічних і соціально-психологічних практик щодо можливої редукції образи та артикуляції прощення.

Встановлено, що позитивна редукція образи, нівелювання образливості особистості та спроможність індивіда до прощення значно залежать від: подолання психологічних захистів, що пов'язані з витисненням базальної агресії; усвідомлення та переживання провини, що призводить до покаяння; формування та розвитку емпатії, рефлексії психологічних зисків від прощення та духовного зростання; розвиненості емоційного інтелекту; зцілення на ґрунті любові, а не провини та покарання; знаходження особистісного смислу у стражданні та прощенні; трансформації енергії стресу в енергію подолання образи; подолання патологічного злиття; досягнення автономії особистості та відмова від непродуктивних типів поведінки; медитаційне доведення образи до знецінення; набуття позитивного досвіду примирення.

Ствердно, у прикладному сенсі вирішення проблеми прощення та примирення сторін особливого значення набувають у практиці медіації, подолання конфліктів, обґрунтованості застосування інституту амністії та помилування до засуджених за злочини, до тих, хто не визнає власної провини, не покаявся, або для мінімізації завданих збитків, що мають майновий та не майновий вимір.

Література