Психологічні умови формування і розвитку життєстійкості особистості в умовах невизначеності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні умови формування і розвитку життєстійкості особистості в умовах невизначеності

Гоян Ігор Миколайович доктор філософських наук, професор, професор кафедри соціальної психології, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Андросович Ксенія Анатоліївна доктор психологічних наук, старший дослідник, завідувач кафедри психології, Заклад вищої освіти «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая»

Поплавська Єва Вадимівна кандидат психологічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології, Міжнародний гуманітарний університет

Пастернацький Артем Вячеславович аспірант кафедри психології та педагогіки, Міжнародний гуманітарний університет, психотерапевт, доцент «ІРСГП», супервізор, лідер Балінтовських груп, член PSB, м. Одеса

Бончук Роман Олегович аспірант кафедри філософії, соціології та релігієзнавства, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Анотація

У статті розглядаються психологічні умови формування і розвитку життєстійкості особистості. Визначено, що життєстійкість допомагає особистості справлятися зі складними життєвими обставинами та стресовими ситуаціями, а також знаходити рішення в невизначених ситуаціях. Дано авторське визначення досліджуваному феномену: життєстійкість - це здатність особистості чинити опір та протистояти впливу зовнішніх негативних чинників, які призводять до складних життєвих ситуацій, стресових ситуацій та здійснюють психологічне травмування людини. Розглянуто концепції відомих психологів на основі яких визначено, що найбільшим чинником формування життєстійкості є родина, яка виховує дитину та ті «сценарії» життя, які обирає собі людина. Аргументовано, що життєстійкість - це здатність людини протистояти гострому або хронічному стресу і зберігати внутрішню рівновагу, не ставлячи під загрозу успішність своєї діяльності. Життєстійкість є одним з найважливіших параметрів індивідуальної здатності людини до розвитку форм саморегуляції, які складають основу її рис характеру. Вона також слугує збереженню здоров'я та продуктивної діяльності в стресових умовах, оскільки допомагає оцінювати життєві події як менш стресові та мотивує людину до пошуку ефективних стратегій подолання стресу. Акцентовано увагу на тому, що життєстійкість формується протягом життя людини і доцільним є продовжувати формувати та розвивати резильєнтність в умовах навчання. Розроблену структуру життєстійкості особистості. В основу якої закладено твердження про те, що життєстійкість особистості базується на її Я-концепції, до якої входять: контроль, прийняття рішень, життєві цілі, життєві цінності, сенс життя, самоставлення та особистісна самореалізація. Зазначено, що розвиненість всіх структурних компонентів на оптимальному рівні забезпечує психологічне благополуччя особистості, адже саме воно актуалізує особистісний потенціал людини, фокусує її на сенсі життя та самореалізації. Запропоновано розробити психологічну програму «Я і моя життєстійкість» для формування та розвитку життєстійкості особистості в умовах невизначеності, апробувати її та впровадити в освітній процес у закладах вищої освіти.

Ключові слова: психологічні умови, життєстійкість, особистість, травмуючі ситуації. психологічна умова життєстійкість особистість

PSYCHOLOGICAL CONDITIONS FOR THE FORMATION AND DEVELOPMENT OF PERSONALITY RESILIENCE IN

CONDITIONS OF UNCERTAINTY

Abstract. The article examines the psychological conditions for the formation and development of personality resilience. It is determined that resilience helps an individual to cope with difficult life circumstances and stressful situations, as well as to find solutions in uncertain situations. The author's own definition of the phenomenon under study is given: resilience is the ability of a person to resist and withstand the influence of external negative factors that lead to difficult life situations, stressful situations and cause psychological trauma to a person. The concepts of well-known psychologists are considered, on the basis of which it is determined that the greatest factor in the formation of resilience is the family that brings up the child and the "scenarios" of life that a person chooses. It is argued that resilience is the ability of a person to withstand acute or chronic stress and maintain internal balance without jeopardizing the success of their activities. Resilience is one of the most important parameters of a person's individual ability to develop forms of self-regulation that form the basis of his or her character traits. It also serves to maintain health and productive activity under stressful conditions, as it helps to assess life events as less stressful and motivates a person to find effective strategies for overcoming stress. It is emphasized that resilience is formed throughout a person's life and it is advisable to continue to form and develop resilience in the learning environment. The structure of personality resilience is developed. It is based on the statement that the resilience of an individual is based on his/her self-concept, which includes: control, decision-making, life goals, life values, meaning of life, self-attitude and personal self-realization. It is noted that the development of all structural components at the optimal level ensures the psychological well-being of the individual, since it is this that actualizes the personal potential of a person, focuses him or her on the meaning of life and self-realization. It is proposed to develop a psychological program "Me and My Resilience" for the formation and development of personal resilience in conditions of uncertainty, to test it and implement it in the educational process in higher education institutions.

Keywords: psychological conditions, resilience, personality, traumatic situations.

Постановка проблеми

Особистісне переживання стресів та життєвих викликів поглиблюються зовнішніми кризовими умовами сьогодення. Спочатку пандемія короновірусу COVID-19, а з 2022 року повномасштабне вторгнення країни-агресорки на територію нашої держави призвели до підвищення психологічної вразливості, що в свою чергу спричинило загострення соматичних та психологічних захворювань. Навіть ті люди, які мають високий рівень стресостійкості під впливом психотравмуючих ситуацій, які спричинила війна та знаходячись в ситуації невизначеності почали падати духом та опинилися у повному розпачі. Саме тому на сьогодні є актуальним дослідження умов формування та розвитку життєстійкості особистості, яка є потужним внутрішнім ресурсом людини. Життєстійкість допомагає справлятися зі складними життєвими обставинами, забезпечує адаптивність до нових умов існування, визначає поведінку індивіда та способи його реагування на стресори. Ще однією особливістю життєстійкості є формування фрустраційної толерантності та здатність функціонувати на оптимальному рівні навіть у найскладніших життєвих ситуаціях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Значна кількість науковців досліджували проблематику життєстійкості особистості. Так, наприклад, С. Мадді, Г. Мосс, Р. Делахаій, А.Ґаіллард досліджували роль життєстійкості в житті людини. Р. Ґанелен, С. Кобас визначали структурні елементи життєстійкості.

Серед вітчизняних вчених свій внесок в дослідження життєстійкості зробили: Л. Александрова, С. Кравчук, О. Купрєєва, Л. Сердюк, Т. Титаренко, Н. Чєпеєлєва,.М. Зівзаха, В. Кравченко, В. Садкови та О. Тімченко аналізували негативні стани та їх вплив на життєстійкість особистості після впливу екстремальної ситуації.

Метою статті є визначення основних психологічних умов формування і розвитку життєстійкості особистості в умовах невизначеності.

Виклад основного матеріалу

Зміни в сучасному суспільстві докорінно вплинули на соціальну сферу життя людини. Зростаюча диференціація населення, безробіття, пандемія, війна в країні, поява вимушених переселенців, міграція за кордон, несприятливі екологічні умови та складна демографічна ситуація - реалії сьогодення. Ці умови часто сприймаються як важкі і сприяють розвитку стресу. Це призводить до загального зниження почуття безпеки людей. Актуальність проблеми поведінки людини в складних ситуаціях посилюється глобалізацією, комп'ютеризацією та прискореним темпом сучасного життя. Виникає нове суспільство, яке ставить людину в ситуацію розвитку, в якій відповідальність за своє життя значною мірою перекладається на неї саму. Для того, щоб адаптуватися до змін і успішно реалізувати свій потенціал, людина повинна розвивати особистісні якості, які дають їй змогу ефективно адаптуватися до дійсності, ефективно працювати, приймати правильні рішення, внутрішньо розвиватися, реалізовувати свій потенціал тощо. Подолати критичні ситуації людині допомагає життєстійкість.

Життєстійкість особистості відіграє важливу роль у її здатності справлятися зі складними життєвими обставинами та стресовими ситуаціями, а також знаходити рішення в невизначених ситуаціях.

Життєстійкість - це здатність людини протистояти гострому або хронічному стресу і зберігати внутрішню рівновагу, не ставлячи під загрозу успішність своєї діяльності. Вона є одним з найважливіших параметрів індивідуальної здатності людини до розвитку форм саморегуляції, які складають основу її рис характеру. Життєстійкість також слугує збереженню здоров'я та продуктивної діяльності в стресових умовах, оскільки допомагає оцінювати життєві події як менш стресові та мотивує людину до пошуку ефективних стратегій подолання стресу [1, с. 23-24].

Вперше термін «життєстійкості» був в психології застосований американський вченим С. Мадді. На його думку життєстійкість - це особлива інтегративна якість особистості, певна система поглядів і переконань, які дають змогу витримувати стресову ситуацію, позитивно сприймаючи довколишню дійсність і, відповідно, зберігати внутрішню рівновагу та гармонію [2, с. 158].

B. Предко під життєстійкістю розуміє інтегральну якість особистості, яка характеризує її світоглядну позицію, вона є внутрішнім імперативом особистості, стрижневим елементом індивідуалізованої життєдіяльності та творчої активності людини. Життєстійкість сприяє психологічній адаптації, постає провідною умовою особистісної реалізації [3, с. 11].

Досить цікавим є визначення життєстійкості запропоноване Т. Титаренко та Т. Ларіною: «Життєстійкість особистості - це вміння ефективно існувати всупереч життєвим перешкодам та труднощам. Це здатність людини зберігати баланс між пристосуванням до нових вимог та прагненням жити гармонійно, повноцінно» [4, с.4].

Таким чином, під життєстійкістю ми розуміємо здатність особистості чинити опір та протистояти впливу зовнішніх негативних чинників, які призводять до складних життєвих ситуацій, стресових ситуацій та здійснюють психологічне травмування людини.

Аналіз наукової літератури дозволив нам дійти висновку, що життєстійкість особистості починає формуватися ще в дитинстві, адже за даними останніх досліджень, життєстійкість є ключовою особистісною змінною, яка опосередковує вплив стресогенних факторів на соматичне та душевне здоров'я, а також на успішність в діяльності [5].

C. Мадді у своєму дослідженні підкреслює важливість вираженості трьох компонентів для збереження здоров'я та оптимального рівня

працездатності й активності в стресових умовах. Це індивідуальні відмінності в кожному з трьох компонентів життєстійкості, а також необхідність забезпечення їх узгодженості між собою і з загальним показником життєстійкості. Життєстійкість - це постійне переживання людиною власних дій та дій оточуючих «як цікавих і радісних (залученість), як результату особистого вибору та ініціативи (контроль), як важливого стимулу до пізнання нового (прийняття ризику)» [6].

Отже, аналізуючи роботу С. Мадді, на нашу думку, головними компонентами життєстійкості є:

- Залученість особистості до переосмислення тієї ситуації в якій вона опинилася.

- Контроль особистістю за здійсненням власного вибору в тій чи іншій складній ситуації.

- Прийняття ризику, який може трапитися після здійснення того чи іншого вибору.

Саме життєстійкість допомагає людині виносити тривогу, що супроводжує вибір майбутнього (невідомого), а не минулого (незмінності) у ситуації екзистенційної дилеми. Уявлення про сенс як про життєве завдання докладно розроблено в теорії особистості і психотерапії Віктора Франкла. У своєму вченні В. Франкл виділяє три основні частини: вчення про прагнення до змісту, вчення про сенс життя і вчення про свободу волі. Прагнення до пошуку і реалізації людиною сенсу свого життя В. Франкл розглядає як вроджену мотиваційну тенденцію, властиву всім людям і є основним двигуном поведінки і розвитку особистості [7].

Компоненти життєстійкості розвиваються в дитинстві, стають виразною рисою характеру в підлітковому віці і продовжують формуватися протягом усього життя. На формування життєстійкості впливає соціальне середовище, індивідуальні риси особистості та батьківська модель виховання. Її розвиток значною мірою залежить від стосунків між батьками та дитиною. Зокрема, для розвитку життєстійкості вирішальне значення мають батьківське прийняття і підтримка, любов і визнання. Також для розвитку життєстійкості важливо підтримувати ініціативу дитини та її бажання виконувати дедалі складніші завдання якнайкраще. Для розвитку ризикованої поведінки важливий багатий досвід і різноманітне, гетерогенне середовище.

Зазвичай батьки формують життєстійкість у дитини з допомогою неусвідомлених сценаріїв її виховання. Серед основних несвідомих життєвих сценаріїв, які формують батьки можна виділити наступні:

- Перший варіант. Люблячі батьки, які вчать своїх дітей, що світ - це безпечне і щасливе місце. Ця концепція буде орієнтована на успіх.

- Другий варіант. Батьки з любов'ю ставляться до дитини, але дають їй зрозуміти, що зовнішній світ небезпечний. Дитина росте, знаючи, що людям, які її оточують, не можна довіряти, і що вона повинна покладатися тільки на себе. Ці люди, як правило, є суперниками.

- Третя можливість. Ставлення до дитини негативне, а до світу - позитивне. Такі батьки порівнюють свою дитину з іншими: «Дивись, у Васі все добре, він чемпіон, а ти невдаха». У цьому випадку людина з дитинства вірить, що не відповідає вимогам світу і вважає себе неповноцінною.

- Четверта можливість. Батьки прищеплюють дітям думку, що в усьому винні люди, які їх оточують: ти невдаха, світ навколо тебе несправедливий і сповнений зла.

Дуже доречним тут буде згадати концепцію Еріка Берна, в якій він виділив шість основних процесів життєвих сценаріїв, які людина може «програвати» в своєму житті. Усвідомлення людиною того сценарію в якому вона знаходиться допоможе їй подолати ту ситуацію невизначеності в якій вона опинилася.

1. «Поки що ні». Людина живе з думкою, що вона не може отримати щось хороше в своєму житті, поки не закінчиться якийсь інший процес. Наприклад: «Я буду відпочивати тільки тоді, коли виконаю роботу».

2. «Після». Цей сценарій є зворотним до попереднього. Наприклад: «Сьогодні я дозволю собі розслабитися і гарно відпочити, а завтра на мене чекають неприємності».

3. «Ніколи». Людина впевнена, що вона ніколи не отримає те, про що мріє.

4. «Завжди». Така людина мучить себе питанням: "Чому зі мною постійно щось трапляється?".

5. «Майже». Така людина майже постійно досягає своєї мети, але не доводить її до кінця.

6. «Сценарій з відкритим кінцем». Коли людина досягає того, до чого прагнула, але відчуває порожнечу, не знає, що робити далі [8].

Вважаємо, що для того, щоб сформувати і розвинути життєстійкість особистості в умовах невизначеності або складних життєвих ситуаціях потрібно створити певні психологічні умови. Так, як нами було визначено вище, що життєстійкість стає виразною рисою в підлітковому віці, а цей вік характеризується певною кризою, яка може вплинути на рівень життєстійкості, то доцільним є продовжувати формувати та розвивати резильєнтність в умовах навчання. Найважливішим завданням освіти сьогодні має стати формування особистості, здатної вирішувати проблемні ситуації, критично мислити, знаходити креативні рішення та далекоглядно використовувати набутий досвід. Освітнє середовище має враховувати психологічну складову з метою створення сприятливих умов для існування, навчання та розвитку кожної особистості. Наприклад, навчання та розвиток життєстійкості є одним з інноваційних освітніх методів, який може допомогти створити зв'язок між результатами навчання та реальним життям, а також налагодити комунікацію між усіма учасниками освітнього процесу. Освітнє середовище має бути емоційно насиченим, повністю залучати людей і мотивувати їх здобувати знання, знаходити правильну відповідь і, перш за все, надавати механізми застосування цих знань на практиці, пробуджувати внутрішні ресурси та формувати світогляд. Пріоритет слід надавати інтерактивним методам навчання (навчальні дискусії, ділові ігри, тренінги, кейс- рішення тощо), які позитивно впливають на розвиток пізнавальної активності студентів, тренують креативне мислення та дозволяють ефективно організовувати групову діяльність. В рамках виховної діяльності необхідно розвивати духовні, моральні та етичні аспекти особистості для того, щоб займати активну життєву позицію. Необхідно допомогти молодому поколінню розкрити свій потенціал, віднайти внутрішні ресурси та можливості, сформувати конструктивні психологічні цілі та установки, розвинути життєстійкість [2].

Беручи за основу нашу думку, про те, що життєстійкість є психологічним явищем, яке починає формуватися в дитинстві, а розвивається протягом життя, то вважаємо за доцільне спочатку визначити структуру життєстійкості для того, щоб зорієнтуватися, які психологічні умови створювати для її розвитку.

Рис. 1. Структура життєстійкості особистості

Життєстійкість особистості базується на її Я-концепції, до якої входять: контроль, прийняття рішень, життєві цілі, життєві цінності, сенс життя, самоставлення та особистісна самореалізація.

Головним ядром життєстійкості особистості є її Я-концепція, бо саме вона відповідає за систему уявлень людини про саму себе, що включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних природних властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття, що характеризує вплив на власну особистість зовнішніх факторів. Вона формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки з оточуючим її світом.

Г. Чайка вважає, що Я-концепція виникає в людини у процесі розгортання соціальної взаємодії як винятковий результат її культурного розвитку. Найбільш суттєвою властивістю Я-концепції особистості визнано те, що вона є активним утворенням, динамічною, діючою структурою, що може впливати на поведінку та бути джерелом її змін. Активна Я-концепція не є такою, що виникає та лише супроводжує діяльність особистості, а такою, що опосередковує та регулює поведінку, виконуючи мотиваційну та регуляційну функції, оскільки забезпечує інтенції, стандарти, а також плани, правила і сценарії поведінки. Вона певним чином організує та інтерпретує досвіт індивіда, виконуючи адаптивну та інтерпретативну функції, оскільки є своєрідним механізмом пристосування до змін, що виникають у соціальному середовищі та залучається до пояснення цих змін [9].

На формування Я-концепції впливають зовнішні та внутрішні чинники.

До внутрішніх чинників відносяться: мотиваційний компонент (мотиви та прагнення досягти успіху у житті, розвиватися та вдосконалюватися), когнітивний компонент (знання, вміння та навички, які потрібні для саморозвитку та самовдосконалення) та вольовий компонент (сила волі та витривалість, яка допоможе досягти успіху).

До зовнішніх чинників відносяться: соціум (сім'я, друзі, колеги), події та ситуації.

Розглянемо кожний структурний компонент життєстійкості.

Контроль допомагає людині справлятися з життєвими труднощами та особистими слабкостями, наприклад, робочими обов'язками або прокрастинацією. Якщо в умовах невизначеності людина перестає себе контролювати у неї виникає синдром набутої безпорадності, що в рази підвищує її стан тривожності.

Прийняття рішень - це інтегральна характеристика особистості, психологічна сутність якої проявляється в здатності сміливо й незалежно ухвалювати зрілі рішення, вибірково використовуючи при цьому особистісні ресурси. Успішність вирішення проблем, що виникають на власному життєвому шляху, людина оцінює, як правило, у тому разі й за тих умов, коли може здійснити підсумки й визначити правильність або неправильність тих рішень, які були прийняті нею раніше. Саме тоді особа пригадує, як вона їх зробила або як могла зробити, зважує й оцінює альтернативи, намагається зрозуміти причини й механізми зроблених життєво важливих виборів. Ефективність, продуманість, корисність або некорисність ухвалених рішень ми найчастіше оцінюємо за їх наслідками. Це ті рішення, які вже не можна змінити через те, що відведений на це час уже залишився в минулому. Чи можливо не допускати помилки в прийнятті найважливіших для людини рішень? Чи можливо своєчасно спрогнозувати наслідки дій та вчинків, що зумовлені цими рішеннями. Відповідь - можливо, але для цього необхідно, щонайменше, мати розвинуту рефлексію, здатність розбиратися в особливостях ситуації вибору, вміти враховувати вплив саме тих чинників, від яких безпосередньо залежить прийняття рішень.

Життєві цілі є фундаментальним елементом психологічної структури активності людини, що об'єднує потребово-мотиваційний, емоційно- понятійний і предметно-операційний компоненти в єдиний образ бажаного майбутнього. Життєві цілі також можуть бути об'єднані в систему особистісних завдань, які визначають об'єкт і зміст діяльності людини, безпосередньо підкреслюючи особистісну значущість у процесі самореалізації та життєтворчості.

Життєві цінності. Кожна людина в процесі життя визначає для себе певні цінності. Саме життєві цінності створюють фундамент особистості людини, оскільки це те, що людина вважає найголовнішим у своєму житті. Це переконання, ідеї, принципи, орієнтири, тобто ті цінності, що сповнюють наше життя сенсом, формують наш характер, визначають нашу долю. Це цінності, що дають людині можливість відповісти на запитання «Для чого я живу?». Життєві цінності -- це внутрішні зобов'язання людини перед собою, вона не може їх порушити, бо при цьому перестає існувати як особистість.

Сенс життя можна представити як процес, спрямований на цілісну інтеграцію та координацію мотиваційної сфери особистості, функціональною основою якого є смислова сфера, що являє собою сукупність смислових утворень і зв'язків між ними, і яка забезпечує смислову регуляцію цілісної життєдіяльності суб'єкта в усіх її аспектах. Таким чином, сенс життя є концентрованою описовою характеристикою більш центральної та узагальненої динамічної смислової системи, що відповідає за загальну спрямованість життєдіяльності суб'єкта в цілому.

Самоставлення - це психологічне утворення особистості, яке містить в собі самопізнання та створює головні передумови для формування саморегуляції, самоактуалізації і саморозвитку.

Особистісна самореалізація полягає в прагненні індивіда до найефективнішого застосування об'єктивних умов соціалізації та своїх суб'єктивних здібностей та потенціалу з метою досягнення поставлених стратегічних цілей.

Таким чином, можемо зазначити, що коли всі ці компоненти є розвиненими на оптимальному рівні, то вони забезпечують психологічне благополуччя особистості, адже саме воно актуалізує особистісний потенціал людини, фокусує її на сенсі життя та самореалізації.

Для того, щоб сформувати та розвинути життєстійкість в умовах невизначеності пропонуємо створити психологічну програму «Я і моя життєстійкість» і впровадити її в освітній процес у закладах вищої освіти.

Таким чином, перспективними напрямами нашого подальшого дослідження є розробка психологічної програми формування і розвитку життєстійкості особистості в умовах невизначеності та її апробація [10].

Висновки

Здійснивши дослідження зазначеної нами проблематики, ми дійшли наступних висновків:

1. Життєстійкість особистості відіграє важливу роль у її здатності справлятися зі складними життєвими обставинами та стресовими ситуаціями, а також знаходити рішення в невизначених ситуаціях.

2. Життєстійкість - це здатність особистості чинити опір та протистояти впливу зовнішніх негативних чинників, які призводять до складних життєвих ситуацій, стресових ситуацій та здійснюють психологічне травмування людини.

3. Життєстійкість особистості починає формуватися в дитинстві, яскравої виразності набуває у підлітковому віці. Також теоретичний аналіз наукових підходів дозволив визначити, що неабиякий вплив на її формування чинить соціум (родина, оточуючі дорослі).

4. Розроблено структуру життєстійкості особистості, яка базується на тому, що рівень життєстійкості залежить від сформованості Я-концепції.

5. Запропоновано розробити психологічну програму формування і розвитку життєстійкості особистості в умовах невизначеності та провести її апробацію для подальшого впровадження у закладах вищої освіти.

Література:

1. Чиханцова О. А. Психологія становлення життєстійкості особистості: дис.... д-ра психол. наук: 19.00.01. Київ, 2021. 430 с.

2. Предко В. В. Розвиток життєстійкості особистості як основна психологічна умова ефективного освітнього процесу. Вчені записки Таврійського національного уніерситету імені В. І. Вернадського. Серія: Психологія. 2021. Том 32 (71). С. 157-162.

3. Предко В. В. Розвиток життєстійкості особистості підлітка в умовах інноваційної освітньої діяльності: методичні рекомендації. Київ: Ніка-Центр, 2018. 104 с.

4. Титаренко Т. М., Ларіна Т. О. Життєстійкість особистості: соціальна необхідність та безпека: навчальний посібник. Київ: Марич, 2009. 76 с.

5. Савчеченко А. Дитячо-батьківські стосунки, як один з факторів становлення компонентів життєстійкості та смисложиттєвих орієнтацій у підлітковому віці. URL: http://oldconf.neasmo.org.ua/node/2834

6. Maddi S., Khroshaba D. HardiTraining / managing Stress for Performance and Health Enhancement. Irvine: The Hardiness Institute, 2004.

7. Франкл В. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі. Харків: Клуб сімейного дозвілля. 2016. 114 с.

8. Ерік Берн. Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 432 с.

9. Чайка Г. В. Я-концепція як структурно-динамічний аспект поняття «Я» в працях українських і зарубіжних дослідників. Актуальні проблеми психології. Том ХІ. Випуск 14. С. 215-226. URL: http://www.appsychology.org.ua/data/jrn/v11/i14/22.pdf

10. П'янківська Л.В. Вплив наслідків війни на психічне здоров'я людини: огляд зарубіжних досліджень. Theory and practice of mod rn science: collection of scientific papers «SCIENTIA» with Proceedings of the II I International Scientific and Theoretical Conference. April 1. 2022. Krakow, Republic of Poland: European Scientific Platform. 2022. Vol. 2. С. 79-81. URL: https://ojs.ukrlogos.in.ua/index.php/scientia/issue/view/01.04.2022/724.

References

1. Chykhantsova O. A. (2021). Psykholohiia stanovlennia zhyttiestiikosti osobystosti [Psychology of personality resilience development]. Extended abstract of Doctor's thesis. Kyiv.

2. Predko V. V. (2021). Rozvytok zhyttiestiikosti osobystosti yak osnovna psykholohichna umova efektyvnoho osvitnoho protsesu [Development of personality resilience as the main psychological condition for an effective educational process.]. Vcheni zapysky Tavriiskoho natsionalnoho uniersytetu imeni V. I. Vernadskoho. Seriia: Psykholohiia - Scientific notes of Vernadsky Taurida National University. Series: Psychology, 32 (71), 157-162.

3. Predko V. V. (2018). Rozvytok zhyttiestiikosti osobystosti pidlitka v umovakh innovatsiinoi osvitnoi diialnosti [Development of adolescent's personality resilience in the context of innovative educational activities]: metodychni rekomendatsii. Kyiv: Nika-Tsentr.

4. Tytarenko T. M., Larina T. O. (2009). Zhyttiestiikist osobystosti: sotsialna neobkhidnist ta bezpeka [Personal resilience: social necessity and security]: navchalnyi posibnyk. Kyiv: Marych.

5. Savchechenko A. Dytiacho-batkivski stosunky, yak odyn z faktoriv stanovlennia komponentiv zhyttiestiikosti ta smyslozhyttievykh oriientatsii u pidlitkovomu vitsi [Child-Parent Relationships as a Factor in the Formation of Components of Resilience and Meaningful Life Orientations in Adolescence]. URL: http://oldconf.neasmo.org.ua/node/2834

6. Maddi S., Khroshaba D. (2004). HardiTraining/ managing Stress for Performance and Health Enhancement. Irvine: The Hardiness Institute.

7. Frankl V. (2016). Liudyna v poshukakh spravzhnoho sensu. Psykholoh u kontstabori [A man in search of true meaning. A psychologist in a concentration camp]. Kharkiv: Klub simeinoho dozvillia.

8. Erik Bern (2018). Shcho ty kazhesh pislia pryvitannia? Psykholohiia liudskoi doli [What do you say after greeting? Psychology of human destiny]. Kharkiv: Knyzhkovyi Klub «Klub Simeinoho Dozvillia».

9. Chaika H. V. Ya-kontseptsiia yak strukturno-dynamichnyi aspekt poniattia «Ia» v pratsiakh ukrainskykh i zarubizhnykh doslidnykiv [Self-concept as a structural and dynamic aspect of the concept of "I" in the works of Ukrainian and foreign researchers]. Aktualni problemy psykholohii - Actual problems of psychology. Tom KhI. Vypusk 14. S. 215-226. URL: http://www.appsychology.org.ua/data/jrn/v11/i14/22.pdf

10. Piankivska L.V. Vliv dusledku valky na lidskd dusevni zdravi: prehled zahranicnich studii. Teorie a praxe moderni vedy: sbornik vedeckych praci "SCIENTIA" se sbornikem prispevku z II I mezinarodni vedeckd a teoretickd konference. 1. dubna 2022. Krakov, Polska republika: Evropska vedecka platforma. 2022. Sv. 2. S. 79-81. URL: https://ojs.ukrlogos.in.ua/ index.php/scientia/issue/view/01.04.2022/724.

Размещено на Allbest.ru