Особливості психологічного благополуччя дітей деокупованих територій України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості психологічного благополуччя дітей деокупованих територій України

Кузікова С.Б.

Зливков В.Л.

Лукомська С.О.

Анотація

Кузікова Світлана Борисівна - доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка;

Зливков Валерій Лаврентійович - кандидат психологічних наук, доцент, завідувач лабораторії методології і теорії психології Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України;

Лукомська Світлана Олексіївна - кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії методології і теорії психології Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Дану статтю присвячено аналізу особливостей психологічного благополуччя дітей деокупованих територій України, а саме - Київської та Харківської областей. Визначено ключові поняття - комулятивна травма війни, психологічне благополуччя та його зв'язок із посттравматичним зростанням. Виявлено, що комулятивна травма - це переживання дітьми та дорослими численних травмівних подій за короткий проміжок часу, під час війни переважна більшість травмівних подій є комулятивними. Встановлено, що більшість даних про посттравматичний стресовий розлад щодо наслідків дитячої травми є ретроспективними через складність проведення досліджень в умовах бойових дій та за відсутності безпечного простору в країні, де йде війна. Визначено, що психологічне благополуччя характеризується самоприйняттям, вмінням створювати позитивні стосунки з іншими, автономією, зрілістю (компетентністю, майстерністю, які не залежать від віку), наявністю життєвих цілей, особистісним зростанням (прагненням до самореалізації та самовдосконалення). Обґрунтовано доцільність інтеграції основних підходів до психосоціальної допомоги особам, постраждалим від війни: орієнтованого на корекцію наслідків психотравм війни та на профілактику їх негативних впливів, актуалізацію посттравматичного зростання. Встановлено, що найвищій рівень самоприйняття характерний для підлітків деокупованої Київщини, які не зазнали фізичного насильства, але були свідками травмівних подій, зокрема й загибелі друзів, втім, через те, що дослідження проводилося не одразу після травмівних подій, у них був час для набуття позитивного посттравмівного досвіду, рефлексія якого позитивно відобразилася на їхньому сприйманні себе.

Ключові слова: комулятивна травма, травмівні події, психологічне благополуччя, посттравматичне зростання, діти, війна.

Kuzikova S., Zlyvkov V., Lukomska S.

FEATURES OF THE PSYCHOLOGICAL WELL-BEING OF CHILDREN ON DEOCCUPIED TERRITORIES OF UKRAINE

This article is devoted to the analysis of the psychological well-being of children in the de-occupied territories of Ukraine, namely, the Kyiv and Kharkiv regions. The key concepts - cumulative trauma of war, psychological well-being and its connection with post-traumatic growth are defined. It was found that cumulative trauma is the experience by children and adults of numerous traumatic events in a short period of time, during the war the vast majority of traumatic events are cumulative. Most post-traumatic stress disorder data on the effects of childhood trauma have been found to be retrospective due to the difficulty of conducting research in combat and the absence of a safe space in a country at war. It was determined that psychological well-being is characterized by self-acceptance, the ability to create positive relationships with others, autonomy, maturity (competence, skills that do not depend on age), the presence of life goals, personal growth (the desire for self-realization and self-improvement). The expediency of the integration of the main approaches to psychosocial assistance to persons affected by the war is substantiated: focused on the correction of the consequences of the war trauma and on the prevention of their negative effects, the actualization ofpost-traumatic growth. It was established that the highest level of self-acceptance is characteristic of teenagers of the de-occupied Kyiv region who did not experience physical violence, but were witnesses of traumatic events, including the death offriends, however, due to the fact that the study was not conducted immediately after the traumatic events, they had time to acquire a positive post-traumatic experience, the reflection of which positively reflected on their self-perception. війна психологічний травма

Key words: cumulative trauma, traumatic events, psychological well-being, post-traumatic growth, children, war.

Постановка проблеми. У Декларації про захист жінок і дітей у збройних конфліктах 1973 року йдеться, що жінки і діти є найбільш уразливими групами населення, оскільки приблизно 80-90% усіх жертв бойових дій сьогодні становлять цивільні особи, жінки та діти. Під час російсько-української війни спостерігаються усі ознаки геноциду, які не в останню чергу стосуються саме дітей. Нинішні українці - "діти" найбільшого в історії нашої країни перемир'я, яке тривало понад 70 років, по суті, це - третє покоління без "дітей війни", а нинішні діти мали б стати першим поколінням, яке б не передало травму війни своїм нащадкам, втім 24 лютого 2022 року спростувало уявлення про контрольований мирний "європейський світ" і актуалізувало питання психологічної допомоги дітям сучасної війни, найбільшої та найкривавішої у 21му столітті. Під час війни діти потерпають від впливу великої кількості травмівних подій, зокрема, від вибухів, руйнувань будівель, артобстрілів, голоду, втрати рідних і друзів. Окрім ризиків фізичного ушкодження та безпосередньої загрози життю, дитина зазнає множинних і хронічних психологічних травм. Не в останню чергу це стосується численних одночасних втрат (домівки, домашніх тварин, улюблених іграшок, близьких людей, які загинули) і розлучень (наприклад, з татом чи братом, які лишаються в Україні, коли дитина з мамою їде за кордон). Тобто, відбувається раптова і часто масова втрата ресурсів, яка потенційно посилюється з часом. Діти в умовах війни позбавлені права вибору, вони цілком залежні від дорослих, тому надзвичайно важливо попри жахливий воєнний досвід зберегти у них почуття любові, впевненості, а головне - довіри до світу дорослих. За таких умов сприяння психологічному благополуччю дітей стає актуальним завданням організації психологічної допомоги, насамперед, на деокупованих територіях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження дитячих травм свідчать про те, що раннє жорстоке поводження або несприятливі умови виховання мають значний вплив на загальний стан психічного здоров'я дорослих у загальній популяції. У багатьох випадках різні типи дитячої травми переживаються за один і той же проміжок часу. Комулятивна травма - це переживання дітьми та дорослими численних травмівних подій за короткий проміжок часу (M. Hodges, N. Godbout, 2013; J. Briere, C. Scott, 2015). Ми наголошуємо, що війна - це завжди множинні травмівні події, які потрібно розглядати в усій сукупності та враховувати усі ймовірні впливи на психічний стан, особливо дітей.

Різні типи травм можуть мати певною мірою різний вплив: наприклад, сексуальні травми часто асоціюються з пізнішими сексуальними страхами, проблемами у сексуальній сфері або дезадаптивною сексуальною поведінкою; побої або знущання можуть спричинити подальший гнів або агресію; а психологічне насильство може особливо вплинути на зниження самооцінки. Як наслідок, можна очікувати, що ті, хто зазнає більшої кількості різних травм, також відчують більш різноманітний спектр психологічних наслідків одночасно. Було також висловлено припущення, що накопичені ефекти множинних травм можуть посилювати тривогу, гнів або посттравматичний стрес, які, у свою чергу, мотивують використання додаткових, потенційно дезадаптивних, стратегій подолання, таких як дисоціація, екстерналізація. або зловживання психоактивними речовинами (N. Godbout, D. G. Dutton, Y. Lussier, S. Sabourin, 2009; S. Hamby, J. H. Elm, K. H. Howell, M. T. Merrick, 2021). Коли і батьки, і дитина одночасно піддаються впливу одного стресора, реакції дитини та дорослого дуже пов'язані, що свідчить про те, що емоційна та когнітивна оцінка подій батьків впливає на реакцію дитини. Вищі показники посттравматичного стресового розладу у батьків пов'язані з вищими показниками ПТСР їхніх дітей, хоча цей зв'язок виявляється набагато більше вираженим у немовлят і дітей дошкільного віку, ніж у дітей старшого віку, що узгоджується з думкою, що молодші діти є більш залежними від батьків, щоб модулювати власний емоційний досвід (M. S. Scheeringa, C. H. Zeanah, 2001). Схоже, що на ПТСР у дитини впливають не лише симптоми ПТСР у батьків, але й інші реакції батьків (почуття провини, виражена тривожність, нехтування дитиною), що свідчить про роль батьківської поведінки як модулятора емоційних переживань. Якщо батьки уникають розмов про травму, дитина обмежує й власну дослідницьку активність щодо травмівних подій та реакцій, ними зумовлених, всі реакції при цьому ігноруються, про травму дитина намагається не згадувати, що, водночас, негативно позначається на довірі між дитиною та батьками (родина більше не сприймається як "безпечна гавань"), ще більше посилюють зумовленого травмою відчуття небезпечності світу та людей навколо. Подібно до висновків у літературі для дорослих, показники ПТСР у дітей є вищими для міжособистісних травм, ніж для інших видів травм, таких як нещасні випадки. Більшість даних про посттравматичний стресовий розлад щодо наслідків дитячої травми є ретроспективними через складність проведення досліджень на жертвах непередбачуваних подій. Однак знову ж таки результати досліджень дітей збігаються з даними проспективних і ретроспективних досліджень дорослих.

Проаналізувавши наявну наукову літературу щодо психологічної допомоги дітям війни, можемо стверджувати, що переважно дослідження зосереджувалися на впливі травмівних подій на посттравматичний стресовий розлад, а не на адаптації дітей до умов хронічної екстремальності, якими є нинішня війна. Ми можемо говорити про ПТСР лише за умов наявності посттравматичного досвіду, тобто досвіду, який слідує після травми. Нині ж в Україні війна триває, а отже кожен день може стати повторенням пережитої травми, тому важливо зосередитися на аспектах повсякденного психологічного благополуччя, яке є потужним ресурсом виживання та адаптації до тривалої війни.

Проблемі задоволеності життям присвячено велику кількість наукових праць як зарубіжних, так і вітчизняних авторів. Проте їх аналіз показує, що єдиної точки зору на трактування поняття "задоволеність життям" і його структури нині не існує. Так, поруч із терміном "задоволеність життям" використовуються такі, як "щастя", "благополуччя", "суб'єктивне благополуччя", "якість життя, "суб'єктивна якість життя" тощо. Психологічне благополуччя є складовою позитивного функціонування (A. C. McKennell, F. M. Andrews), що, на думку C. D. Ryff, C. L. M. Keyes (2003), характеризується самоприйняттям, вмінням створювати позитивні стосунки з іншими, автономією, зрілістю (мова йде не про вік, а про компетентність, майстерність у певній справі), наявністю життєвих цілей, особистісним зростанням (прагненням до самореалізації та самовдосконалення). К. Ріфф, яка виділила шість його ключових аспектів психологічного благополуччя: позитивне ставлення до інших людей, автономія, управління середовищем, особистісне зростання, цілі у житті і самоприйняття. Позитивне ставлення до інших людей, тобто вміння будувати довірливі стосунки, відкритість, здатність іди на компроміс задля підтримання відносин. Автономія - самостійність, незалежність, вміння протистояти тиску більшості, оцінювати себе відповідно до особистих критеріїв. Управління середовищем - розвинені організаторські здібності, високий самоконтроль, здатність до планування діяльності. Особистісне зростання -здатність до саморозвитку, відкритість новому досвіду, бажання реалізувати власний потенціал. Цілі у житті - відчуття осмисленості життя, орієнтованість на майбутнє, вміння планувати та організовувати власну активність задля досягнення поставлених цілей. Самоприйняття - позитивне ставлення до себе, адекватна оцінка власного минулого, не схильність до самозвинувачень. Згідно із К. Ріфф самоприйняття характеризується безоціночним ставленням до себе, толерантністю та готовністю до сприймання нового досвіду. На відміну від поняття "психічне здоров'я", "психологічне благополуччя" за своїм змістом співвідноситься, насамперед, з екзистенційним переживанням людиною ставлення до власного життя (U. Stephan, A. Rauch, I. Hatak). Тобто, воно, передусім існує у свідомості власне носія психологічного благополуччя і є, з цієї точки зору, суб'єктивної реальністю, що характеризується цілісністю й базується на інтегральній оцінці людиною власного буття.

Мета статті - визначити особливості психологічного благополуччя дітей деокупованих територій України, а саме - Київської та Харківської областей.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. У даному дослідженні ми порівняли особливості психологічного благополуччя дітей деокупованої Київщини (насамперед, м. Буча та м. Ірпінь) та Харківщини (м. Ізюм та м. Балаклія), які залишалися або в окупації, або разом із родинами виїхали під час сильних обстрілів на території, контрольовані Україною. Загальна вибірка дослідження становить 86 дітей та підлітків віком від 6 до 16 років (36 дітей віком від 6 до 11 років та 50 дітей - віком від 12 до 16 років), з них 49 осіб (56,98%) з деокупованої Київщини та 37 осіб (43,02%) - з деокупованої Харківщини. Окрім бесід, зокрема й під час першої психологічної допомоги, нами використано такі психодіагностичні методики як Газький опитувальних травмівних подій (Gaza traumatic event checklist, F. A. Hein, S. Qouta, A. Thabet, E. el Sarraj, 1993) та Скорочену версію опитувальника психологічного благополуччя для дітей (Brief Version of the Ryff Psychological Well-Being Scales for Children and Adolescents, M. Stavraki, R. Garcia-Marquez, 2022). Газький опитувальних травмівних подій - це самозвіт, який складається з 12 пунктів, що охоплюють різні типи травмівних подій, яким дитина могла зазнати у попередньому році (сльозогінний газ, побиття, свідки побиття, перелом кінцівок, позбавлення волі, ув'язнення братів і сестер, поранення). Методика призначена для дітей від 6 до 16 років (відповіді даються "так" або "ні"). Опитувальник психологічного благополуччя складається із шести тверджень, в результаті підсумовуються бали за усіма твердженнями, а також визначається вираженість кожної зі шкал: Самоприйняття (1), Позитивні стосунки з іншими (2), Автономія (3), Керівництво оточенням (4), Цілі у житті (5), Особистісне зростання (6). Отримані дані опрацьовано шляхом статистичного аналізу (кореляційний r-критерій Пірсона, t-критерій Стьюдента, U-критерій Манна-Вітні) з подальшою їх якісною інтерпретацією і змістовим узагальненням. Статистична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювалася за допомогою пакету статистичних програм SPSS 21.0.

Насамперед нами визначено травмівні події, яких зазнали діти деокупованих Київщини та Харківщини (табл. 1). Ми зазначаємо, що травмівна подія - це подія, в якій людина відчуває, що існує явна небезпека для її життя, фізичного чи психічного здоров'я або для життя і здоров'я близької їй людини. Це відчуття виникло в розпал події (навіть якщо потім виявилось, що реальної небезпеки не було) і призвело до фізіологічних, поведінкових та емоційних реакцій.

Таблиця 1

Особливості травмівних подій, яких зазнали діти деокупованих Київщини та Харківщини (%)

Отже, всі досліджувані бути свідками бомбардувань, але ніхто з них не зазнав впливу сльозогінного газу, використання якого під час російсько - української війни нетипове, а тому досвід Ізраїлю у даному контексті не актуальний. Діти віком від 6 до 12 років найчастіше бачили поранення і приниження рідних, нерідко самі зазнавали приниження і у більшості випадків були змушені змінити місце проживання. Натомість підлітки від 12 до 16 років почасти лишалися в окупації, ставали свідками вбивства рідних і друзів та знали або й бачили як рідних росіяни забирають у полон, супроводжуючи це тортурами та приниженнями, ми також відмічаємо, що переважна більшість підлітків в окупації зазнали серйозних фізичних ушкоджень, серед яких є й травматичні ампутації кінцівок.

Таблиця 2

Особливості психологічного благополуччя дітей деокупованих територій України (середні значення та стандартні відхилення)

** відмінності статистично значущі при p<0,001

Результати показують, що кожна дитина чи підліток зазнав принаймні однієї травмівної події, зумовленої війною, що вже по собі позначилося на їхньому психологічному благополуччі, однак кумулятивний вплив травми війни може негативно позначитися на психічному здоров'ї дітей і підлітків, особливо зважаючи на брак консультацій і професійної підтримки на окупованих територіях. Звідси, можна припустити, що психологічне благополуччя дітей та підлітків буде дуже низьким, однак, як показали наші дослідження (табл. 2), діти мають достатньо ресурсів для підтримання ефективного функціонування попри травмівний досвід, не в останню чергу це зумовлено фактом деокупації, як надзвичайно потужної емоційної насиченої події, яка сприяє посттравматичному зростанню та підвищенню психологічного благополуччя не лише дітей, а й дорослих.

Дослідженнями встановлено, що рівень психологічного благополуччя пов'язаний, серед іншого, з просоціальними цінностями та відповідною поведінкою, самооцінкою, кращою академічною успішністю та меншим психологічним стресом (J. K. Niles, D. Gutierrez, A. T. Dukes, 2022). Нами виявлено, що найвищій рівень самоприйняття виявлено у підлітків деокупованої Київщини (5,17±0,11), які не зазнали фізичного насильства, але були свідками травмівних подій, зокрема й загибелі друзів, втім, через те, що дослідження проводилося не одразу після травмівних подій, у них був час для набуття позитивного посттравмівного досвіду, рефлексія якого позитивно відобразилася на їхньому сприйманні себе. У всіх досліджуваних виявлено схильність формувати позитивні стосунки з оточуючими та високий рівень автономії (це підтверджує припущення, що діти війни рано дорослішають). Керівництво оточуючими властиво підліткам 12-16 років, однак статистичних відмінностей між представниками Київщини та Харківщини виявлено не було. У всіх дітей та підлітків є чітко визначені цілі у житті та прагнення до особистісного зростання.

Загалом, високий рівень автономії підвищує залучення дітей до навчальної діяльності, що особливо актуально в контексті складання випускниками Національного мультипредметного тесту, який з поточного року міститиме три блоки завдань, два з яких - обов'язкові, а третій - на вибір вступника, підготовка до якого під час війни вже сама по собі є непростим випробуванням, особливо для дітей, які були в окупації. Крім того, встановлено, що низький рівень самоприйняття зумовлює виражену тривогу та розлади харчування (багато дітей повідомляють про втрату апетиту, зміну харчових уподобань або ж переїдання). Натомість позитивні стосунки з однолітками та наявність цілей у житті сприяють становленню просоціальних цінностей, впевненості у собі та кращої академічної успішності. Нарешті, ініціатива особистісного зростання підвищує психологічне благополуччя і зменшує психологічний стрес.

Бесіди з дітьми та підлітками, а також контент-аналіз їх спілкування у соціальних мережах (насамперед, ТікТок) показали, що психологічному благополуччю в умовах хронічної екстремальності сприяє ідентифікація з метафоричними моделями, зокрема Захисника і Батька. Високий рівень психологічного благополуччя демонструють саме ті діти та підлітки, які мають подібні ідеалізовані метафоричні моделі і, часто, завдяки їм, самі стають волонтерами у своїх громадах. Завдяки метафоричним моделям діти та підлітки знаходять "знайоме у незнайомій ситуації", що дозволяє їм розширити своє сприймання світу та себе в ньому, що особливо актуально у ситуації постійної загрози життю, якою є нинішня війна. Відбувається ідентифікація з моделлю, бажання бути на неї схожим. Тут слід згадати слова французького поета Артюра Рембо "Я - хтось Інший" ("Je est un autre"), коли через ідентифікацію з моделлю відбувається відкриття чи перевідкриття внутрішнього "Я". У даному випадку ми говоримо не про істину, а про сенси, які транслюють метафоричні моделі "Захисника", "Батька". Питання полягає не в тому, яка модель істина, а яка - хибна, а в тому, яка з них є кращим відображенням нашого світосприйняття у даний конкретний час, а це, безумовно, базується на власному життєвому досвіді людини, її умовах життя, соціальній підтримці, досвіді посттравматичного зростання тощо.

Висновки

Травмівні події можуть мати багато негативних наслідків для життя людей. Зокрема, негативно впливати на наративи про ідентичність; зумовлювати відчуття самотності та ізольованості від інших; самопозиціонування як "безпорадних жертв". Розвиток всебічного розуміння стійкості людини у кризових життєвих ситуаціях протягом усього життя є потенційно важливим для зміцнення психічного здоров'я. Під час війни діти страждають через втрату батьків (їхню загибель, поранення або ж надзвичайну стурбованість захистом і пошуком засобів до існування), тобто на їхньому психологічному благополуччі негативно позначається емоційна та /або фізична недоступність найближчих людей. По-друге, війна може негативно вплинути на життєву траєкторію дітей набагато сильніше, ніж на дорослих, оскільки діти не лише змушені адаптуватися до умов окупації чи проживання в інших містах та навіть країнах, а й втрачають можливість отримати освіту, зокрема й початкову. По-третє, на окупованих територіях діти стають свідками та жертвами різноманітних форм насильства, у тому числі й зґвалтування, що також негативно позначається на подальшому світосприйнятті. Тому у нашому дослідженні ми не лише описуємо травмівний досвід дітей війни, а й акцентуємо на ресурсах, наявних, але не у всіх дітей актуалізованих. Сьогодні важливо не припуститися вживання у війну, психологічного узалежнення від її перебігу. Тим більше, що прогнози щодо часу закінчення війни стають усе більш непевними, хоч і лишаються для України оптимістичними. Колись, у атмосфері європейського передгріззя 1938 - 1939 років, німецький драматург Бертольд Брехт написав уже в еміграції п'єсу "Матінка Кураж та її діти". Її головний персонаж на прізвисько "матінка Кураж", настільки зжилася з війною (а мовиться про Тридцятилітню війну 1618 - 1648 рр.), що не уявляє собі життя за інших обставин і сприймає перемир'я 1632 року як особисту катастрофу. Жертви війни - не тільки ті, що загинули або зазнали каліцтва. Це й особи, емоційно полонені війною, цілком занурені в її атмосферу. Звідси, нам усім треба дбати про чітке усвідомлення перспективи збройної боротьби - здобуття гідного миру. Розгром ворожого війська, перемога у війні не є самодостатньою метою. Це лише засіб до входження в спокійне, захищене, творче майбутнє. Не відриваючись від реальності війни, ми покликані вже зараз закладати підвалини цього майбутнього, тим самим профітактуючи можливі розлади, пов'язані із множинними травмами війни. Тому ми наголошуємо, що основою повоєнного відновлення дітей війни та ресурсом їх виживання в її умовах є цінності, переконання, здатність брати на себе відповідальність, якості, які у дітей мають сформувати саме дорослі, дорослі, які не можуть забезпечити дитині життя без війни, однак можуть сприяти розвитку у неї навичок самодопомоги та стабілізації внутрішнього стану навіть в умовах екстремальної аномальності.

Література

1. Зливков В., Лукомська С., Євдокимова Н., Ліпінська С. Діти і війна: монографія. Київ.-Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М. 221 с.

2. Godbout N., Dutton D. G., Lussier Y., Sabourin S. Early exposure to violence, domestic violence, attachment representations, and marital adjustment. Personal Relationships. 2009. Vol. 16(3). P. 365-384.

3. Hamby S., Elm J. H., Howell K. H., Merrick M. T. Recognizing the cumulative burden of childhood adversities transforms science and practice for trauma and resilience. American Psychologist. 2021. Vol. 76(2). P. 230-245.

4. Hein F. A., Qouta S., Thabet A., el Sarraj, E. Trauma and mental health of children in Gaza. British Medical Journal. 1993. Vol. 306(6885). P. 1130-1131.

5. Hodges M., Godbout N., Briere J., Lanktree C., Gilbert A., Kletzka N. T. Cumulative trauma and symptom complexity in children: A path analysis. Child abuse & neglect. 2013. Vol. 37(11). P. 891-898.

6. Niles J. K., Gutierrez D., Dukes A. T., Mullen P. R., Goode C. D. Understanding the relationships between personal growth initiative, hope, and abstinence self-efficacy. Journal of Addictions & Offender Counseling. 2022. Vol. 43(1). P. 15-25.

7. Ryff C. D., Keyes C. L., Hughes D. L. Status inequalities, perceived discrimination, and eudaimonic well-being: Do the challenges of minority life hone purpose and growth?. Journal of health and Social Behavior. 2003. P. 275-291.

8. Scheeringa M. S., Zeanah C. H. A relational perspective on PTSD in early childhood. Journal of Traumatic Stress: Official Publication of The International Society for Traumatic Stress Studies. 2001. Vol. 14(4). P. 799-815.

9. Stephan U., Rauch A., Hatak I. Happy entrepreneurs? Everywhere? A meta-analysis of entrepreneurship and wellbeing. Entrepreneurship Theory and Practice. Vol. 47(2). P. 553-593.

10. Stavraki M., Garcia-Marquez R., Bajo M., Callejas-Albinana A. I., Paredes B., Diaz D. Brief Version of the Ryff Psychological Well-Being Scales for Children and Adolescents: Evidence of Validity. Psicothema. 2022. Vol. 34(2). P. 316-322.

11. References

12. Zlyvkov V., Lukoms'ka S., Yevdokymova N., Lipins'ka S. Dity i vijna [Children and war]: monohrafiia. Kyiv.-Nizhyn. 221 p. [in Ukraine].

13. Godbout, N., Dutton, D. G., Lussier, Y., & Sabourin, S. (2009). Early exposure to violence, domestic violence, attachment representations, and marital adjustment. Personal Relationships, 16(3), 365-384. [in English].

14. Hamby, S., Elm, J. H., Howell, K. H., & Merrick, M. T. (2021).

15. Recognizing the cumulative burden of childhood adversities transforms science and practice for trauma and resilience. American Psychologist, 76(2), 230-245. [in English].

16. Hein, F. A., Qouta, S., Thabet, A., & El Sarraj, E. (1993). Trauma and mental health of children in Gaza. BMJ: British Medical Journal, 306(6885), 11301131. [in English].

17. Hodges, M., Godbout, N., Briere, J., Lanktree, C., Gilbert, A., & Kletzka, N. T. (2013). Cumulative trauma and symptom complexity in children: A path analysis. Child abuse & neglect, 57(11), 891-898. [in English].

18. Niles, J. K., Gutierrez, D., Dukes, A. T., Mullen, P. R., & Goode, C. D. (2022). Understanding the relationships between personal growth initiative, hope, and abstinence self-efficacy. Journal of Addictions & Offender Counseling, 43(1), 15-25. [in English].

19. Ryff, C. D., Keyes, C. L., & Hughes, D. L. (2003). Status inequalities, perceived discrimination, and eudaimonic well-being: Do the challenges of minority life hone purpose and growth?. Journal of health and Social Behavior, 275-291. [in English].

20. Scheeringa, M. S., & Zeanah, C. H. (2001). A relational perspective on PTSD in early childhood. Journal of Traumatic Stress: Official Publication of The International Society_ for Traumatic Stress Studies, 14(4), 799-815. [in English].

21. Stephan, U., Rauch, A., & Hatak, I. Happy entrepreneurs? Everywhere? A meta-analysis of entrepreneurship and wellbeing. Entrepreneurship Theory and Practice, 47(2), 553-593. [in English].

22. Stavraki, M., Garcia-Marquez, R., Bajo, M., Callejas-Albinana, A. I., Paredes, B., & Diaz, D. (2022). Brief Version of the Ryff Psychological Well-Being Scales for Children and Adolescents: Evidence of Validity. Psicothema, 34(2), 316322. [in English].

Размещено на Allbest.ru