Полімодальний підхід до проблеми подолання посттравматичного стресового розладу внаслідок дії надзвичайних ситуацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полімодальний підхід до проблеми подолання посттравматичного стресового розладу внаслідок дії надзвичайних ситуацій

Журба Анатолій Миколайович

кандидат психологічних наук

запрошений науковий співробітник

кафедри трудотерапії факультету медичних наук Реді

Університет Манітоби;

Завацький Вадим Юрійович

доктор психологічних наук, доцент

професор кафедри психології та соціології

Східноукраїнського національного університету

імені Володимира Даля

Анотація

подолання посттравматичний стресовий розлад

У статті розкрито особливості застосування полімодального підходу до проблеми подолання посттравматичного стресового розладу внаслідок дії надзвичайних ситуацій. Показано, що соціально-психологічні програми подолання ПТСР мають бути побудовані на принципах: активності, зворотного зв'язку, диференційованого підходу, доступності та комплексності психологічної допомоги, формування позитивного самоставлення і конструктивної життєвої перспективи, мобілізації адаптивних копінг-механізмів, з урахуванням провідних стратегій (особистісне дистанціювання; моделювання; зміна позиції; зниження суб'єктивної значущості) подолання ПТСР на етапах превенції, інтервенції й поственції. З'ясовано, що ефективність задіяння таких програм подолання посттравматичного стресового розладу внаслідок дії надзвичайних ситуацій доведено зниженням показників внутрішнього дискомфорту, ситуативної та особистісної тривожності, депресії, індексів агресивності та ворожнечі; підвищенням комунікативної та соціальної компетентності; формуванням адаптивних копінг-стратегій поведінки; позитивною динамікою рівня інтеграції між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності; розширенням мережі соціальної підтримки.

Ключові слова: надзвичайні ситуації, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), подолання ПТСР.

Zhurba A.M., Zavatskyi V.Yu.

A polymodal approach to the problem of overcoming post-traumatic stress disorder as a consequence of emergency situations

Abstract

The article reveals the features of using a polymodal approach to the problem of overcoming post-traumatic stress disorder as a result of emergency situations. It is shown that social-psychological programs for overcoming PTSD should be built on the principles of: activity, feedback, a differentiated approach, availability and comprehensiveness of psychological help, the formation of a positive self-attitude and a constructive life perspective, the mobilization of adaptive coping mechanisms, taking into account the leading strategies (personal distancing ; modeling; change of position; reduction of subjective significance) of overcoming PTSD at the stages of prevention, intervention and post-treatment. It has been found that the effectiveness of using such programs to overcome post-traumatic stress disorder as a result of emergency situations is proven by a decrease in indicators of internal discomfort, situational and personal anxiety, depression, indices of aggressiveness and hostility; increasing communicative and social competence; formation of adaptive behavioral coping strategies; positive dynamics of the level of integration between the need to achieve the main life values and the possibility of achieving them in reality; expanding the network of social support.

Key words: emergency situations, post-traumatic stress disorder (PTSD), overcoming PTSD.

Постановка проблеми

В умовах напруженої соціально-політичної ситуації, природних й техногенних катастроф, зростання кількості гострих конфліктів у суспільстві та мікросоціумі, коли людина часто перебуває в умовах психотравмуючих та/або надзвичайних ситуацій, вивчення проблеми подолання посттравматичних стресових розладів (ПТСР) є актуальним як у психологічному, так і у соціальному вимірах [1-5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

З'ясовано, що більша частина досліджень з проблеми ПТСР присвячена епідеміології, етіології, динаміці, діагностиці проявів цього розладу. При цьому відзначається недостатньо досліджень, присвячених вивченню соціально-психологічних особливостей подолання ПТСР в учасників бойових дій, жертв різного виду катастроф й терористичних актів, попри те, що науковці (Л. Боярин, Н. Завацька, В. Корнієнко, О. Литвиненко, Л. Пілецька, Р. Шевченко та ін.) вказують на специфіку формування проявів ПТСР та їх корекції у осіб різних вікових груп. Крім того, наявний досвід психологічної допомоги при ПТСР внаслідок дії надзвичайних ситуацій вимагає поглибленого наукового аналізу, узагальнення та систематизації.

Мета статті - розкрити особливості застосування полімодального підходу до проблеми подолання посттравматичного стресового розладу внаслідок дії надзвичайних ситуацій.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Психотерапевтична та психолого-консультативна робота на основі полімодального підходу передбачає об'єднання технік раціональної, когнітивної, біхевіоральної психотерапії, релаксаційні методики, гештальт-терапію, психодраму, логотерапію, психологічний дебрифінг. Такий підхід співвідноситься з напрямом «психотерапії нового рішення» (Р. Гулдінг, М. Гулдінг), в якому переоцінюється смислове переживання певного (травматичного) моменту, зафіксоване у попередньому досвіді, й утверджується інший погляд на ситуацію, себе, зовнішні умови та впливи. Новий сенс досягається через переживання, що відповідає більшій свободі, спонтанності, можливості довіряти собі та іншим, перевіряти та випробовувати свою психологічну межу, робити вибір, знаходити особистісний ресурс для подолання ПТСР.

При впровадженні формувальних заходів слід враховувати соціально-психологічні чинники ПТСР та відповідність обраних методів допомоги основним завданням психотерапевтичної та психокорекційної роботи: зниження психоемоційної напруженості; опрацювання вражень, реакцій і почуттів респондентів; формування у них розуміння сутності подій, що відбулися, й психотравматичного досвіду; зменшення відчуття унікальності та патологічності власних реакцій шляхом обговорення почуттів та обміну переживаннями; мобілізація внутрішніх ресурсів, групової підтримки, солідарності й розуміння; зниження індивідуального та групового напруження; підготовка до переживання тих проявів і реакцій, які можуть виникнути у подальшому; розвиток комунікативної та соціальної компетентності; навчання основним методам психологічної саморегуляції.

Вивчено можливість подолання ПТСР внаслідок дії надзвичайних ситуацій в умовах індивідуальної та групової форм психокорекційної роботи, відмінність між якими вбачається в організаційному, а не змістовно-смисловому характері. Індивідуальні консультації слід спрямовувати на вирішення конкретних завдань щодо редукції постстресових проявів і проблем соціальної адаптації. Групова психокорекція дозволяє вирішувати більш широке коло завдань, до числа яких слід віднести: створення безпечного соціального простору; зниження почуття ізоляції й формування почуття приналежності, спільності цілей, комфорту та підтримки; формування почуття універсальності власного досвіду; прояснення загальних проблем, навчання методам співоволодіння з наслідками травми; можливість прийняти на себе роль того, хто надає допомогу; розвиток «почуття ліктя»: загальні проблеми розподіляються учасниками групи; можливість ділитися інформацією про себе, говорити про свої почуття іншим; зміцнення впевненості у можливості успішного проходження корекції.

При організації простору психокорекційної та консультативної взаємодії психолога з учасниками груп необхідним вбачається впровадження низки вимог, що відповідають сучасним уявленням про організаційно-інтеракційні особливості психотерапевтичних стосунків. Ці вимоги розглядаються нами як психологічні умови актуалізації внутрішніх ресурсів осіб з ПТСР внаслідок дії надзвичайних ситуацій. До них належать взаємна відповідальність психолога та учасників за процес і результати спільної діяльності (реалізується через обговорення й укладання організаційного та терапевтичного контракту); реалізація феноменологічної установки «тут і тепер» (Ф. Перлз, К. Стайнер) [8; 9], відсутність тиску або примусу учасників - недирективність (К. Роджерс) та ін. Зауважимо, що урахування етнокультурних і релігійних особливостей учасників також сприяє ефективності заходів формувального впливу, особливо у досягненні мети щодо зміни травматичних деструктивних переконань. Серед провідних стратегій подолання ПТСР внаслідок дії надзвичайних ситуацій доцільним є застосування особистісного дистанціювання; моделювання; зміна позиції; зниження суб'єктивної значущості.

Зважаючи на те, що серед провідних чинників, які впливають на розвиток ПТСР внаслідок дії надзвичайних ситуацій, є відсутність соціальної підтримки, особливо з боку групи близьких осіб (і не тільки за родинною ознакою), організація групи психологічної підтримки та проведення тренінгів із членами родин вважаються нами корисним паліативом, який сприятиме подоланню ПТСР.

На етапі превенції були сформульовані базові принципи психологічного втручання, які визначили вибір конкретних психокорекційних методів і технік: визнання всіх реакцій на психотравму нормальними, що забезпечують адаптацію до екстремальних впливів зовнішнього середовища; використання в роботі моделі психотерапевтичного альянсу, яка передбачає відносини емпатії, терапевтичної підтримки і партнерства з акцентом на формування почуття відповідальності за успіх проведеного психологічного втручання; забезпечення індивідуальної переоцінки травматичного досвіду і його інтеграція в загальну систему цінностей та смислів респондентів; нормалізація психозахисної поведінки респондентів, активізація адекватних его-захисних механізмів; орієнтація на виявлення реальних і потенційних ресурсів респондентів; вироблення відчуття «контролю над травмою» як загальна стратегія психокорекції, руйнування атрибуцій пасивності й жертовності.

Система психокорекційних заходів була розроблена з урахуванням провідних психологічних захистів респондентів.

У число обов'язкових методів психокорекції на етапі інтервенції входили: техніки активізуючої терапії (наприклад, ранжування завдань сьогодення за складністю, терапія майстерністю і задоволенням), що застосовуються для формування нових життєвих смислів і набуття контролю над власним життям; принципи сократівського діалогу як основний метод для виявлення й роботи з неадаптивними думками та установками; використання метафор, що дозволяло передавати інформацію на рівень несвідомого клієнтів, що допомагало активізувати приховані ресурси і сприяти вирішенню проблеми; техніка «історія мого життя», що застосовувалася для розширення уявлень про власний досвід та внутрішні ресурси; техніка «позитивні сторони бойового досвіду», що дозволяло переосмислити травматичний досвід і його наслідки на рівні поведінки, міжособистісних відносин, сім'ї та з точки зору розвитку власної особистості.

До основних технік, які використовувалися для молоді з основними психологічними захистами заміщення та ідентифікація з агресором й таким проявом ПТСР як гіперактивація, належали: техніка прогресивної м'язової релаксації за Е. Джекобсоном, що дозволяла опанувати загальними навичками саморегуляції; техніки «когнітивної перевірки реальності загрози», «планованого відволікання» і «заповнення прогалини», які допомагали сформувати відчуття контролю над негативними емоціями і знизити напруженість психологічних захистів; техніка «діалог зі значущим іншим» як можливість прийняття агресивної частини себе в цілях спільної інтеграції особистості; вироблення попереджувальних заходів по мінімізації наслідків агресії.

Зауважимо, що А. Бек висловлює принципово новий підхід до корекції емоційних порушень, відмінний від традиційних шкіл психоаналізу і поведінкової терапії [7]. Головна ідея когнітивної психокорекції А. Бека полягає в тому, що вирішальним фактором для виживання організму є переробка інформації. В результаті народжуються програми поведінки. Людина виживає, отримуючи інформацію з навколишнього середовища, синтезуючи її, плануючи дії на основі цього синтезу, тобто виробляючи самостійно програму поведінки. Програма може бути нормальною (адекватною) або неадекватною. У разі когнітивного зсуву в переробці інформації починає формуватися аномальна програма.

Особистість за А. Беком формується схемами або когнітивними структурами, які представляють собою базальні переконання (світогляд) [6]. Ці схеми починають формуватися в дитинстві на основі особистого досвіду й ідентифікації зі значущими іншими. Кожна людина формує власну концепцію себе (уявлення про себе), інших, світ й концепцію свого існування в світі. Схеми є стійкими когнітивними структурами, які стають активними при дії певних стимулів, стресів або обставин. Схеми можуть бути як адаптивними, так і дисфункціональними. В когнітивну тріаду депресії входять: негативне уявлення про себе (я непристосований, нікчемний, всіма зацькований невдаха); негативний погляд на світ (людина переконана, що світ пред'являє надмірні вимоги до неї і споруджує непереборні бар'єри на шляху до досягнення цілей, і що в світі немає задоволення); нігілістичний, негативний погляд на майбутнє (людина переконана, що пережиті нею труднощі нездоланні). Таким чином, емоційні порушення і поведінкові розлади розглядаються як такі, що випливають з когнітивних структур і є наслідком актуальних когнітивних процесів (в яких, в якості проміжних змінних, виступає думка-когніція). Психологічні порушення пов'язані з аберацією мислення. Нагадаємо, що під аберацією мислення А. Бек розумів порушення на когнітивній стадії переробки інформації, які спотворюють бачення об'єкта або ситуації.

Спотворені когніції, тобто когнітивні спотворення, є причиною неправильних уявлень і самосигналів та, як наслідок, неадекватних емоційних реакцій, зокрема в умовах ПТСР. Когнітивні спотворення - це систематичні помилки в судженнях під впливом емоцій. До них належать:

Персоналізація - схильність інтерпретувати події в аспекті особистих значень. Наприклад, молода особа з підвищеною тривожністю вважає, що багато подій, абсолютно з нею не пов'язаних, стосуються її особисто або спрямовані проти неї особисто.

Дихотомічне мислення. У такому випадку молода людина схильна мислити крайнощами в ситуаціях, які зачіпають її чутливі місця, наприклад самооцінку, при ймовірності наразитися на небезпеку. Подія позначається тільки в чорних або білих фарбах, тільки як хороша чи погана, прекрасна або жахлива. Така властивість й є дихотомічним мисленням. Молода людина сприймає світ тільки в контрастних барвах, відкидаючи півтони, нейтральний емоційний стан.

Вибіркове абстрагування. Це концептуалізація (зведення до положення правила, закону) ситуацій на основі деталі, витягнутої з загального контексту, при ігноруванні іншої інформації. Наприклад, на гучній вечірці молода людина починає ревнувати свою дівчину, яка нахилилася до іншого, щоб краще його розчути.

Довільні умовиводи - бездоказові або навіть суперечливі очевидним фактам умовиводи. Наприклад, працююча молода мати в кінці важкого робочого дня робить висновок: «Я - погана мати».

Понадгенералізація - невиправдане узагальнення на основі одиничного випадку. Наприклад, юнак зробив помилку, але думає: «Я завжди все роблю неправильно». Або після невдалого побачення молода жінка робить висновок: «Усі чоловіки однакові. Вони завжди будуть до мене погано ставитися. У мене ніколи нічого не вийде в стосунках з ними».

Перебільшення (катастрофізація) - перебільшення наслідків будь- яких подій. Наприклад, молода людина вважає: «Якщо ці люди про мене погано подумають - це буде просто жахливо!»; «Якщо я буду на іспиті нервувати - я обов'язково провалюсь і мене відразу виженуть».

Розглянемо етапи когнітивної корекційної роботи, що допомагатимуть у подоланні ПТСР внаслідок дії надзвичайних ситуацій.

Зведення проблем - ідентифікація проблем, що мають в основі одні й ті ж причини та їх угрупування. Це стосується як симптоматики (соматичної, психологічної, патопсихологічної), так і власне емоційних проблем. Іншим варіантом зведення проблем є ідентифікація першої ланки в ланцюзі, який і запускає весь набір символів.

Усвідомлення і вербалізація неадаптивних когніцій, які деформують сприйняття реальності. Неадаптивна когніція - це будь-яка думка, що викликає неадекватні або хворобливі емоції, які ускладнюють розв'язання будь-якої проблеми. Неадаптивні когніцій носять характер автоматичних думок: виникають без будь-якого попереднього міркування, рефлекторно. Для людини вони мають характер правдоподібних, цілком обґрунтованих, що не піддаються сумніву. Автоматичні думки недовільні, не приваблюють уваги людини, хоча й спрямовують її вчинки. Для розпізнавання неадаптивних когніцій використовується прийом колекціонування автоматичних думок. Молодій людині пропонується зосередитися на думках або образах, що викликають дискомфорт у проблемній ситуації (або подібній до неї). Сфокусувавшись на автоматичних думках, вона може розпізнати їх і зафіксувати.

Віддалення - процес об'єктивного розгляду думок, при якому молода людина розглядає свої неадаптивні когніції як відокремлені від реальності психологічні явища. Після того, як вона навчиться ідентифікувати свої неадаптивні когніції, їй необхідно навчитися розглядати їх об'єктивно, тобто віддалитися від них. Віддалення підвищує здатність проводити межу між думкою, яку треба обґрунтувати (я вважаю, що ...) і незаперечним фактом (я знаю, що ...). Віддалення розвиває вміння здійснювати диференціацію між зовнішнім світом і своїм ставленням до нього. Шляхом обґрунтування, докази реальності своїх автоматичних думок полегшується дистанціювання людини від них, формується звичка бачення в них гіпотез, а не фактів.

Зміна правил регуляції, правил поведінки. Для регуляції свого життя і поведінки інших людей людина, схильна до ПТСР, використовує правила (розпорядження, формули). Ці системи правил в значній мірі зумовлюють позначення, тлумачення й оцінку подій. Ті правила регуляції поведінки, які носять абсолютний характер, тягнуть за собою регуляцію поведінки, що не враховує реальної ситуації, а тому створює проблеми для людини. Для того, щоб у людини не було таких проблем, їй необхідно видозмінити їх, зробити менш генералізованими - узагальненими, менш персоніфікованими - пов'язаними з нею особисто, більш гнучкими з врахуванням реальної дійсності. Зміст правил регуляції поведінки збирається навколо двох основних параметрів: небезпеки - безпеки і болю - задоволення. Вісь небезпеки - безпеки включає події, пов'язані з фізичним, психологічним або психосоціальним ризиком. Добре адаптована молода людина має досить гнучкий набор точних правил, що дозволяє співвідносити їх з ситуацією, інтерпретувати і оцінювати наявну ступінь ризику. Наприклад, молода людина, що керується правилом «Буде жахливо, якщо я опинюся не на висоті», відчуває труднощі в спілкуванні через неясне визначення поняття «бути на висоті», і з цією ж невизначеністю пов'язана її оцінка ефективності своїх взаємодій з партнером. Свої припущення про невдачу молода людина проєктує на сприйняття її іншими, тобто вважає, що такою її сприймають інші. Всі прийоми зміни правил, що мають відношення до осі небезпеки-безпеки, зводяться до відновлення у людини контакту з ситуацією, яку вона уникала. Такий контакт може бути відновлений при зануренні у ситуацію в уяві, на рівні реальної дії з чіткою вербалізацією (чітким словесним описом) нових правил регулювання, що дозволяють відчувати помірний рівень емоцій. Правила, центровані навколо осі болю - задоволення, призводять до гіпертрофованого переслідування певних цілей на шкоду іншим. Наприклад, правилом «Я ніколи не стану щасливою, якщо не буду знаменитою» молода людина прирікає себе на ігнорування інших сфер своїх відносин на догоду залежності від цього правила. Після виявлення таких позицій людині необхідно усвідомити ущербність подібних правил, їх саморуйнівного характер. Необхідно зрозуміти, що людина була б щасливішою і менше страждала, якби керувалася більш реалістичними правилами. Класифікація поведінкових правил:

Правила, які формулюють ціннісні установки, що викликають певні стимули, які суб'єктивно сприймаються по-різному, породжують у людини позитивні або негативні емоції.

Правила, пов'язані з впливом стимулу.

Поведінкові оцінки.

Правила, пов'язані з емоційно-афектним досвідом особистості.

Правила, пов'язані з впливом реакції.

Правила, пов'язані з повинністю, і які виникають в процесі соціалізації особистості.

Зміна ставлення до правил саморегуляції.

Перевірка істинності правил, заміна їх новими, більш гнучкими.

Для осіб із провідними захистами заперечення, придушення і витіснення, а також стійким прагненням блокувати все, що так чи інакше пов'язане з травматичним епізодом, в якості основних використовувалися такі методи: техніка систематичної десенсибілізації Дж. Вольпе [10] і техніка візуально-кінестетичної дисоціації, що дозволяли знизити емоційно-негативні реакції на травму; техніки «подолання афекту» через візуалізацію приємних спогадів, стимуляцію сміху та іронії як можливість оживити альтернативний травмі життєвий досвід і знизити інтенсивність неадаптивних психозахисних реакцій; вироблення й проведення ритуалів прощання, що дозволяють завершити минулі відносини та розкривали перспективи майбутнього.

Вважається, що найважливішим внутрішнім ресурсом особистості в боротьбі зі стресами є навички саморегуляції. Методи психічної саморегуляції спрямовані на зміну представленого у свідомості людини психічного образу життєвої ситуації з метою мобілізації процесів психосоматичної взаємодії, оптимізації психоемоційного стану та відновлення повноцінного функціонування. Застосування методик психічної саморегуляції дозволяє редукувати тривогу, страх, дратівливість, конфліктність; активізувати пам'ять й мислення; нормалізувати сон і вегетативні дисфункції; збільшити ефективність професійної діяльності; навчити прийомам самостійного формування позитивних психоемоційних станів. В даний час відзначається особливий інтерес до методів, які можна використовувати на робочому місці, і особливо затребуваними є техніки регуляції емоцій. У нашому дослідженні надається перевага комунікативним методам, саморегуляційним технікам, а також велика увага приділяється опрацюванню теоретичного матеріалу по заданій темі.

Висновки

Розкрито особливості застосування полімодального підходу до проблеми подолання посттравматичного стресового розладу внаслідок дії надзвичайних ситуацій. Показано, що соціально-психологічні програми подолання ПТСР мають бути побудовані на принципах: активності, зворотного зв'язку, диференційованого підходу, доступності та комплексності психологічної допомоги, формування позитивного самоставлення і конструктивної життєвої перспективи, мобілізації адаптивних копінг-механізмів, з урахуванням провідних стратегій (особистісне дистанціювання; моделювання; зміна позиції; зниження суб'єктивної значущості) подолання ПТСР на етапах превенції, інтервенції й поственції.

Ефективність задіяння таких програм подолання посттравматичного стресового розладу внаслідок дії надзвичайних ситуацій доведено зниженням показників внутрішнього дискомфорту, ситуативної та особистісної тривожності, депресії, індексів агресивності та ворожнечі; підвищенням комунікативної та соціальної компетентності; формуванням адаптивних копінг-стратегій поведінки; позитивною динамікою рівня інтеграції між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності; розширенням мережі соціальної підтримки.

Література

1. Armbruster D., Pieper L., Klotsche J., Hoyer J. Predictions get tougher in older individuals: alongitudinal study of optimism, pessimism and depression. Social psychiatry and psychiatric epidemiology. 2015. Vol. 50 (1). P. 153-163.

2. Hanssen М.М., Vancleef L.M.G., Vlaeyen J.W.S., Hayes A.F., Schouten E.G.W., Peters M.L. Optimism, Motivational Coping and Well-being: Evidence Supporting the Importance of Flexible Goal Adjustment. Journal of Happiness Studies. 2015. 16. Р. 1525-1537.

3. Holovkova L.S., Sheviakov O.V. Philosophical and sociocultural dimensions of personality psychological security. Anthropological Measurements of Philosophical Research. 2018. № 14. P. 73-83.

4. Kurova A.V. Psychological features of value orientations of young people in conditions of uncertainty. The role of psychology and pedagogy in the spiritual development of modern society: proceedings International scientific conference (Riga, Latvia, July 30-31, 2022). Riga, Latvia: Baltija Publishing, 2022. Р. 133-136.

5. Lau S., Naujokat M., Kubiak Th. Афективні наслідки оптимізму та песимізму перед обличчям невдачі: докази поміркованості за допомогою атрибуції. Особистість та індивідуальні відмінності. 2015. Вип. 83. С. 154-157.

6. Beck A.T. Anxiety disorders and phobias: A cognitive perspective / А.Т. Beck, G. Emery, R.L. Greenberg. New York: Basic Books, 1983. 278 р.

7. Beck A.T. Cognitive therapy of personality disorders / А.Т. Beck, А. Freeman & Associates. New York: Guilford Press, 1990. 412 р.

8. Perls F. Gestalt Therapy Verbatim. Lafayette, California: Real People Press, 1969. 279 p.

9. Steiner C.M. Emotional literacy. Transactional Analysis Journal. 1984. № 14. Р. 162-173.

10. Wolpe J. Behavior therapy for psychosomatic disorders. Psychosomatic. 1980. V. 21, № 5. P. 379.

Размещено на Allbest.ru