Психологічні особливості поведінки шлюбних партнерів при розлученні

Актуальність даної статті полягає в тому, що взаємини між людьми, незважаючи на їх індивідуальний характер, мають вагому соціальну значимість. Міцний шлюб формує майбутнє держави, адже стабільні сімейні взаємини, позитивно впливають на виховання дітей. Тому держава зацікавлена в тому, щоб розлучень було менше.

Як свідчить практика, сімейне життя детермінується різними чинниками і може складатися по різному. На жаль не усі шлюбні союзи можуть пройти випробування на міцність. З часом, шлюбні партнери змінюються, що провокує взаємні розчарування, деструктивні сімейні конфлікти та порушення функції сім'ї. В подібних випадках неможливо та і не доцільно зберігати союз, кращим варіантом в даній ситуації буде розлучення.

Аналіз досліджень та публікацій

психологічний шлюб розлучення

Питання, пов'язані з вивченням сім'ї, сімейних ролей, сімейних конфліктів, сімейних криз були предметом наукового інтересу багатьох зарубіжних та українських дослідників. Водночас дослідження такого питання як поведінка шлюбних партнерів при розлученні мають дещо ситуативний характер і не дають чіткого уявлення про оптимальні шляхи виходу з цієї ненормативної сімейної кризи.

Формулювання цілей статті

Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні психологічних особливостей поведінки шлюбних партнерів при розлученні.

Виклад основного матеріалу

Проблема розлучення розглядали ще в давні часи, першим її вивчав Платон [4] в 5-4 ст. до н.е. Він розумів недосконалість людських шлюбних взаємин, тому пропонував чоловікам та жінкам брати собі одного партнера не на все життя, а лише на певний період часу, щоб не звикнути один до одного душею і тілом. Дітей мав намір зовсім забирати від батьків і виховувати за рахунок держави. Таким чином, діти переставали бути об'єктом непорозумінь ніж партнерами та були важливими для кожного громадянина держави.

Таблиця 1

Класифікація сімейних конфліктів

Доречно зазначити, що розлучення є складним процесом в будь яких контекстах взаємин членів сім'ї. Дослідники [1] виділяють три етапи. Перший етап: накопичених подружньої дисфункції або розбіжностей - передбачає знаходження балансу сил, підтримуючих і деформуючих шлюб. Другий етап включає фазу розмірковування і прийняття рішення про розлучення, а також планування змін сімейної системи. Власне розлучення як відкритий прояв подружньої дисфункції або розбіжностей. Третій етап включає фазу перебудови сімейної системи та її стабілізація. Построзлучний період, який пов'язаний з подоланням наслідків розлучення

Для допомоги подружжя переживання процесу розлучення, широко використовується модифікація моделі переживання втрати і бідкання, запропонована Е. Кюблер-Росс [1]. Запропонована модель описує п'ять стадій, що відображають природну емоційну динаміку втрати.

1. Стадія заперечення. На цій стадії починають активізуватись захисні механізми, такі як раціоналізація («Нарешті прийшло звільнення», «рано чи пізно це все одно б сталося»), знецінення («насправді шлюб був жахливий», «мій чоловік/моя дружина - повна нікчема»), заперечення («нічого такого не сталося»). Всі ці механізмі спрямовані для підтримки ілюзії контрольованості або сталості ситуації, таким чином допомагають оберігати психіку від надмірних потрясінь.

2. Стадія гніву. На цій стадії партнер сприймається як джерело всіх бід та страждань, саме тому по відношенню до нього виникають злість, гнів, образа. Переживаючи цей стан, може розгорнутись боротьба проти нього, використовуючи всі доступні методи та навіть дітей.

3. Стадія переговорів (стадія «угоди»). Партнери або один із партнерів намагаються відновити шлюб використовуючи різні маніпуляції стосовно один до одного, що тягнуть за собою сексуальні взаємини, вагітність, тиск на партнера з боку оточуючих, використання дітей та інше.

4. Стадія депресії. Коли попередні стадії не приносять бажаного результату, настає пригнічений стан, що пов'язаний з виснаженням і сумом, що супроводжується астенією, апатією, знеціненням себе, ослабленням довіри до людей.

5. Стадія прийняття. На цій стадії спостерігається прийняття факту розлучення і адаптацією до нових умов життя, що супроводжується структурними змінами в родині, їх стабілізацією та готовністю до нових відносин.

Не всі партнери готові примиритись з розлучення, саме в такому стані вони починають рятувати свій шлюб. За свідченням дослідників [2] існують певні способи, які партнерам не варто використовувати:

1. Першим з них є мета вирушити у спільну подорож, аргументуючи це тим, що вже мали спільні подорожі, які приносили їм позитивні емоції, тому і сподіваються, що в цьому випадку спрацює пам'ять і все налагодиться. На жаль все не так, так як буде переслідувати почуття, що така подорож більше може не повторитись.

2. Другий невдалий спосіб використовують практично усі. Пари намагаються розлучитись на певний час. Найчастіше такий спосіб пропонує партнер, який вже має на меті спробувати стосунки з кимось іншим, але мати можливість повернутися, якщо нові стосунки з якихось причин не складуться. Найбільше в таких ситуаціях будуть страждати діти.

3. Зміна зовнішності. Найчастіше до цього способу вдаються жінки, які виснажують себе дієтами, пластичними операціями маючи на меті засліпити своєю привабливістю охололого партнера. Чоловіки теж вдаються до такого способу, але вони обмежуються лише походом у тренажерний зал, намагаючись надати поставі атлетичного вигляду. Бути в шлюбі - означає постійно рости, розвиватися, змінювати свої стосунки, але це не вийде робити самому, сподіваючись догодити партнеру.

4. Найбільш невиправданий спосіб врятувати шлюб - це народження дитини. Такі діти потім часто страждають від реальних депресій, проявляють підвищену агресію, тривожність. Їхнє життя часто наповнюється скандалами, з'ясуванням стосунків і власним відчуттям вини людини, яка не виконала основне покладене на неї завдання.

Доречно звернути увагу, що дослідники [7] виділяють кілька стратегій поведінки перед розлученням, а саме:

1. Войовничість - за цієї стратегії, докладаються усі зусилля на повернення партнера в родину будь-якою ціною, що супроводжується відсутністю поваги та ненавистю до партнера.

2. Загострення кохання - пошук варіантів повернення партнера, що супроводжується підвищеною дружелюбністю та турботою.

3. Прийняття реальності - партнер усвідомлює неминучість розриву стосунків та намагається зберегти толерантне ставлення до партнера.

Способи порятунку шлюбу дійсно існують, але вони перебувають у зоні спільних дій, де люди здатні говорити та чути один одного. Якщо цього ж не має, найкраще буде коли пара подякувати один одному, адже дійсно є за що подякувати. Подякувати за турботу, за можливість бути собою, віддаватись своїм інтересам, за новий досвід, підтримку і захист, присутність, і навіть за відсутність, коли це було необхідно, за вміння мовчати, щедрість, розум і кохання.

Зважаючи на те, що розлучення є важкою ненормативною сімейною кризою, виникає потреба у пошуку ефективних шляхів виходу з цієї кризи. Серед дослідників [2; 4; 7] існують різні думки з цього приводу. Зважаючи на їхні поради, ми дійшли висновку, що для швидко пережити розлучення та відновити своє душевне благополуччя варто дотримуватися певних правил:

1. Не перевіряти своїх партнерів в соціальних мережах. Цей спосіб лише посилить присутність колишнього партнера у свідомості та ускладнить завдання перервати думки про розірвані стосунки

2. Уникати роздумів про те, чому сталося розлучення. Бо в процесі таких роздумів людина будете постійно думати про партнера, а ці думки потрібно звести до мінімуму.

3. Скласти список всіх компромісів, на які довелось піти у стосунках. Вказувати потрібно і ті, на які б більше не пішли.

4. Робити те, що раніше приносило задоволення. Потрібно себе постійно переконувати, що рух - це важливий спосіб дати собі сигнал про те, що життя триває за будь яких умов.

5. Уникати будь яких нагадувань про шлюбні стосунки. До прикладу, це можуть бути повідомлення або фото, які викликають страждання або біль.

6. Активізувати спілкування з друзями і максимально використовувати їхню підтримку. Коло вашого спілкування допоможе отримати вам позитивні емоції.

Результати нашого дослідження (див. табл. 2) свідчать про те, що при розлучені допомагає виходити з кризових станів творчість.

Таблиця 2