Психологічні особливості цілісного підходу щодо соціалізації обдарованої учнівської молоді в умовах сучасного освітнього простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЦІЛІСНОГО ПІДХОДУ ЩОДО СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОБДАРОВАНОЇ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

Гейко Євгенія Вікторівна

доктор психологічних наук,

професор, завідувач кафедри

психології та соціальної роботи

Анотація

обдарований молодь соціалізація психолог

У статті розглядаються провідні аспекти соціалізації обдарованої учнівської молоді, яка обирає професію психолога, психотерапевта, власне, в умовах сучасного освітнього простору. Визначаються провідні передумови, а саме цілісність особистості психолога, психотерапевта. На підгрунті емпіричних даних виявлено детермінанти становлення цілісності особистості майбутнього психолога саме на вибірці обдарованої учнівської молоді (студентів майбутніх психологів). Теоретичний аналіз зазначеної проблеми й застосування цілісного підходу щодо висвітлення найсуттєвих чинників становлення цілісності особистості, як найважливішої передумови соціалізації обдарованої учнівської молоді сприяли виокремленню таких особливостей. Виокремлено типи паттернів поведінки обдарованої учнівської молоді у процесі соціалізації й самоорганізації полісистемної цілісності особистості. За результатами кластерного аналізу даних було виділено групи адаптивних та неадаптивних стратегій, що задіюються у процесі самоорганізації полісистемної цілісності особистості. Група адаптивних паттернів поведінки обдарованої учнівської молоді, за результатами здійсненого нами кластерного аналізу, складається із двох типів. Обидва паттерни рис виявляють загальні особливості, найсуттєвіші з яких - відсутність потреби в саморуйнуванні та стремління хапатися за життя й буття. Визначено три типи обдарованої учнівської молоді, які характеризуються неадаптивними паттернами самоорганізації полісистемної цілісності особистості.

Ключові слова: обдарована учнівська молодь, освітній прості, соціалізація, цілісність особистості, цілісний підхід.

Annotation

Geyko Ye.V. Psychological features of a holistic approach to the socialization of gifted student youth in the conditions of the modern educational space.

The article examines the leading aspects of socialization of gifted student youth who choose the profession of psychologist, psychotherapist in the conditions of the modern educational space. The leading prerequisites are determined, namely the integrity of the personality of the psychologist, psychotherapist. On the basis of empirical data, the determinants of the formation of the integrity of the personality of the future psychologist were identified precisely on the sample of students of future psychologists. The theoretical analysis of the specified problem and the application of a holistic approach to highlighting the most essential factors in the formation of the integrity of the individual, as the most important prerequisite for the socialization of gifted student youth, contributed to the identification of such features.

Based on the empirical data of our research, we managed to single out the types of behavior patterns of psychology students in the process of socialization and self-organization of the polysystem integrity of the individual. According to the results of the cluster analysis of the data, groups of adaptive and non-adaptive strategies involved in the process of self-organization of the polysystem integrity of the individual were clearly identified. According to the results of our cluster analysis, the group of adaptive behavior patterns ofpsychology students consists of two types. Both patterns of features reveal common features, the most significant of which is the absence of the need for self-destruction and the desire to cling to life and existence: - the first type is characterized by pronounced emotional stability, social courage, energy and cheerfulness, practicality, as well as greater sociability, orientation to collective opinion. In persons of the specified type, the "factor e" is not so clearly represented, but at the same time, the "factor h" is more pronounced: "active, practical, conscientious, "tolerant"; - the second type is distinguished by less extroversion and social courage, the power of "I", they are less practical and more anxious. Their characteristic feature is to be guided by logic, not feelings. they are characterized by the predominance of the "k - factor": "indecisive, conscientious - "introjective". In the course of our research, three types of psychology students were identified, which are characterized by maladaptive patterns of self-organization of the polysystem integrity of the individual. The first type is characterized by extremely high extroversion, cheerfulness, energy, and low anxiety. They are also characterized by reduced self-control, impulsivity, reliance on feelings, immediacy. Along with this, inadaptability is more pronounced than in others, softness and sensitivity, high dependence on the opinion of the group, less rigidity, a tendency to postpone decisions and conclusions. The specified type is distinguished by the predominance of the "k factor": "impulsive and sensitive". Difficulty in the process of self-organization of the integrity of the individual is mainly due to their difficulties in social adaptation, especially in interaction with classmates and teachers. The second pattern of maladaptive strategies in the process of self-organization of the polysystem integrity of the personality in psychology students is associated with a high level of anxiety and worry. At the same time, this type has less pronounced emotional stability. Social timidity, sufficiently pronounced depressive tendencies, frustration, excessive caution are characteristic. Compared to other maladaptive patterns of behavior, representatives of this type have a very clearly expressed "factor k" and "factor p": "unstable emotional - "self-destructive". The third pattern is distinguished by clearly expressed "factor e" and "factor m". It should be noted that the mentioned factors by themselves are not a factor in the successful self-organization of the polysystemic integrity of the individual. A high level of propensity for communication among representatives of this type is combined with a reduced level of interpersonal sensitivity, self-confidence, which causes difficulties in interaction with patients and colleagues, as well as conflicts: "non-empathetic, self-confident tend to accumulate."

Key words: gifted student youth, educational problems, socialization, integrity of personality, holistic approach

Постановка проблеми

У площині контексту проблеми, яку ми висвітлюємо, саме застосовуючи цілісний підхід до соціалізації обдарованої учнівської молоді в умовах сучасного освітнього простору, варто зазначити, що власне цілісність особистості майбутнього психолога або внутрішня узгодженість передбачає взаємозв'язок всіх частин-систем суб'єкта. Таким чином, цілісна особистість майбутнього психолога: спрямовується до суттєвих самозмінювань; приймає і цінує власний досвід як вагомий ресурс для таких самозмінювань; звернена і здатна до утилізації іншого позитивного досвіду задля власних самозмінювань.

Отже, соціалізація обдарованої учнівської молоді тих, кто обрав професію психолога, взаємопов'язана із процесом формування цілісності особистості майбутнього психолога:

- підтримка будь-якої спроби особистості щодо самозмінювань;

- відсторонення від власних оцінок, уподобань, неприйняттів і приймання, утилізація досвіду особистості як необхідного ресурсу для ї самозмінювань;

- виходити у мета-позицію стосовно власних переконань, індивідуального стилю життєдіяльності щодо нав'язування їх особистості.

Визначимо специфіку становлення цілісності особистості майбутнього психолога й гіпнотерапевта. Цілісність особистості майбутнього психолога, гіпнотерапевта не лише умова, але й показник успішності терапії. За відсутністі такої властивості навіть технічно віртуозні майстри психотерапії відчувають брак терапевтичних змін. Щодо внутрішнього досвіду особистості, то тут також немає суттєвих самозмінювань.

У випадку наявності цілісності особистості психотерапевт трансформує цю цінну властивість і сприяє організації довіри та формуванню цілісності особистості. Як вважають Ж. Беккіо, С. Гілліген, Дж. Зейг, саме цілісність терапевта сприяє бажанню людини, котра звернулась по допомогу, розібратися із своїма недоліками, реалізувати власний потенціал, віднайти унікальність і ідентифікуватися із спільнотою, створити власний стиль життя і новий засіб існування у життєтворенні. Цілісність особистості - це власна історія становлення, інтегрування й диференціації і знов інтегрування на основі усвідомлення цінності свого досвіду, ціннісного ставлення до «Я» свого, інших й Усесвіту. Цілісність у вимірі міжособистісної взаємодії - це пристосування до іншого, як системи і стремління до творчої співпраці з розмаїтими системами: людьми, організаціями, утвореннями. При тому, що форми прояву розрізняються, наміри і мотиви завжди спрямовані на розвиток, саморозвиток.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Як вже зазначалося, С. Гілліген відмічав, що успішність терапії М. Еріксона пов'язується з цілісністю вчителя. Проте багаторічні пошуки відповіді на питання як вдається вченому досягати успішних терапевтичних змін через неймовірні і навіть незвичні для пацієнтів стратегії не давали позитивних результатів. Дж. Хейлі розмірковував над “прийняттям внутрішньої реальності пацієнта та її утилізації” [1]. Лише знайомство і подальше учнівство дозволило знайти відповідь, котра пов'язана із особистістю терапевта, саме з його цілісністю. Отже, М. Еріксон попереджував, що суб'єкта слід постійно оберігати як особистість, котра наділена певними правами, привілеями та безпосередністю внутрішнього життя, і усвідомлювати, що в ситуації гіпнозу вона виявляється в уразливому становищі [2]. Незалежно від того, наскільки суб'єкт інформований, у нього завжди існує усвідомлена або неусвідомлена загальна невпевненість стосовно того, що відбудеться, що буде або не буде сказано чи зроблено. Навіть ті суб'єкти, які вільно і розкуто розкривали свою душу автору-психіатру, проявляли цю потребу зберігати своє “Я” і створювати видимість того, мов би відверто не говорили про свої недоліки.

Такий захист повинен забезпечуватись суб'єкту як в трансі, так і в стані неспання. Його краще надавати непрямим засобом у стані неспання і більш прямим - у трансі. Позбавити суб'єкта цього - значить відмовитися оберігати його як наділену чуттями істоту. Така відмова загрожує позбавити роботу гіпнотерапевта будь-якого смислу, тому що в суб'єкта може скластися враження, що його зусилля не одержують гідної оцінки, а це може призвести до зниження рівня співпраці.

Під час взаємодії з іншими людьми ми здійснюємо вплив. Особливо важливим це є у вимірі терапевтичного контексту. Зважаючи на це, Дж. Хейлі відзначав, що метою терапевтичного процесу є змінювання поведінки. Тому вчений налаштовував, що варто завжди питати себе: “Які мої наміри під час спілкування з цим клієнтом? Як я впливаю на його поведінку?” Намагаючись чесно відповісти на ці запитання гіпнотерапевт розширює власні можливості впливу на інших і зберігає цілісність [1].

Зазначене вище дає підстави стверджувати, що досить суттєвим є усвідомлення власних намірів і специфіки впливу поведінки на інших у результаті чого відбувається самовираження і набування особистої значущості. Серйозність питання щодо спрямованості впливу не варто недооцінювати. Через призму ціннісного ставлення до себе, інших і світу ми говоримо про цілісність особистості і відмічаємо позитивний її вплив на інших. І, навпаки, деструктивне ставлення до світу спричинює лише руйнівний тиск на інших і в кінцевому рахунку також на себе.

Співпраця є більш ефективною в аспекті результативності у взаєминах під час терапевтичного процесу, ніж протидія. Як свідчить практика, “не підтримуючий терапевт” втрачає довіру в клієнта і з ним припиняється співдія. Окрім цього необхідно зазначити, що навіть у стані трансу, особистість здатна до “супротиву” під час “неприйнятного навіювання” іноді сильніше, ніж у стані активної свідомості). Стратегія взаємодії терапевта з клієнтом є суттєво іншою. Вона сприяє більшому задоволенню і професійному ефекту. Отже, цілісність варто розглядати не лише з боку етичного, але і прагматичного. С. Гілліген, зокрема, стверджує, що “чим ціліснішими Ви будете, тим більше задоволення отримаєте і тим більшого успіху досягнете” [2].

Таким чином, під час терапії і терапевтичного процесу можна формувати або сприяти цілісності особистості саме засобами гіпнотерапії.

Передусім, треба провести ревізію особистих переживань і проаналізувати їх, здійснити корекцію. Такий крок необхідний як для терапевта, так і для клієнта. Тільки терапевт самостійно здійснює цю кропітку роботу. У випадку з клієнтом у цьому йому допомагає фахівець, до якого він звернувся по допомогу. Терапевту особисті обмеження, страхи, невпевненість, гординя, упертість та інші негативні прояви заважають бути об'єктивним у сприйнятті клієнта та приймати правильні рішення щодо терапії. Гіпнотерапевт за умови наявності власного супротиву не може приймати й утилізувати реальності клієнтів, тому варто зрозуміти це і позбавитись такого обмеження. Це ж стосується і неприйнятих переживань. Так, наприклад, за наявності іраційного переконання якщо я стикаюсь із Х (неприйнятне переживання - велика аудиторія, тріщина на асфальті, маленьке приміщення тощо), то водночас відбудеться щось жахливе (тремтіння в руках, втрата свідомості, задишка тощо). Звісно, що людина буде намагатися запобігати створенню ситуації Х. А якщо в терапевта такі самі неприйнятні переживання, то він не зможе допомогти. Так, терапевту, якому огидне переїдання, важко допомогти людині, яка страждає на цю недугу. Або терапевт, який пережив декілька історій розлучень на власному досвіді, навряд чи завоює довіру людини, котра страждає від зради подружжя.

Проте є і особливі ситуації. Так, терапевт, як і будь-яка інша нормальна людина, навряд чи прийме акти насилля, схильність до патологічної жорстокості. Такі випадки з кола юриспруденції. Хоча клінічний досвід необхідно розцінювати таким чином, щоб можна було б розширити його поведінкові прояви і надати терапевтові більше можливостей вибору. Водночас у процесі вирішення таких завдань, як зазначає С. Гілліген, “гіпнотерапевт стикається із “гіпнотичним коаном”: він розуміє, що прояви, які знижують почуття власної цінності, складають основу проявів, що підвищують його, і різниця лише в контексті, у якому розгортаються ці прояви. Принцип утилізації, передбачає підстроювання під такі прояви з метою трансформувати їх контекст і тим самим створити можливості для їх “перетворення”, у цьому відношенні має фундаментальне значення” [2].

У контексті висловленого необхідно провести межу між досвідом і специфікою поведінкових актів. Так, поведінка, спрямована на реалізацію базових потреб особистості (матеріальні потреби, захищеність і безпека, прийняття і любов та ін.). Переважно порушення поведінки пов'язано із випробуванням подвійного відчуття стосовно бажаного переживання (через наявність асоціативного зв'язку між такими переживаннями і певним комплексом учинків та їх наслідків).

Варто зазначити, що наміри стосовно переживань особистості не є проявами її “Я”. Не дивлячись на те, що людина відповідає за власні переживання, проте вона не є їх відображенням. Тобто можна відчувати неприйняття, навіть ненависть і гнів, та не дозволяти собі коїти зло. Визнання реальності переживання необхідне для позбавлення від нав'язливого тяжіння до нього. Саме завдяки цьому людина має можливість вибору між стремлінням: випробувати переживання чи відмовитись від нього як неприйнятного.

Тому будь-який терапевт, незалежно від спрямування і парадигми, повинен виявити власні “неприйнятні переживання” і перебороти їх. Інакше такі обмеження об'єктивуються під час терапевтичного процесу, особливо у гіпнотерапії. С. Гілліген вважає, що вони можуть бути виявлені через принижуючі ярлики, емоційні сплески, застосування у мовленні оцінкових висловлювань [3]. Окрім цього ретельний самоаналіз також є ефективним засобом як діагностики, так і корекції цих проявів. А самогіпноз є одним із найефективніших методів самокорекції, у тому числі і “неприйнятних переживань”.

Власне тому еріксонівська гіпнотерапія є доволі ефективною щодо формування цілісності як самого терапевта, так і клієнта. У результаті співпраці упродовж гіпнотерапевтичного процесу терапевт має можливість стикатися із проявами “неприйнятних переживань”. Емоційний дискомфорт як відповідь на переживання або поведінкові акти клієнта свідчать про це. Так, якщо терапевт відчуває схильність до того, про що говорить клієнт, і усвідомлює це як “неприйнятне переживання”, то до цього варто прислухатись, відчути і опрацювати як свою проблему. Наприклад, коли клієнт відзначає гнівливість або висловлює певні звинувачення, а терапевт приєднується до таких реакцій, тут варто ретельно проаналізувати власні реакції. Також проявами “неприйнятних переживань” є відсутність результативності у гіпнотерапії або бажання терапевта звинуватити клієнта в тому, що він виявляє “супротив”. У такому випадку необхідно працювати з такими обмеженнями, утилізуючи їх. У науковій літературі пропонуються такі етапи вирішення цього завдання: визнати активне “неприйнятне переживання”, утилізувати відповідні процеси, щоб позбавити їх уваги до закінчення сеансу; дослідити і трансформувати їх у роботі із собою після сеансу, у самогіпнозі [3]. Також ефективним є такий засіб, коли терапевт застосовує “неприйнятне переживання” під час процесу, розповідаючи історію, де описує власні переживання, де постійно ставиться питання про те, як герой уможливлює опрацювання такого завдання через примирення із переживанням, задовольняє потреби свого “Я”. Тобто в такий спосіб відпустити себе. А для цього необхідно знаходитись водночас у мета-позиції, у підстроюванні до клієнта і в собі, у процесі самоспостереження. Отже, центруватися і зберігати ритмічне дихання, рівновагу, розслабленість. Якщо так не виходить, то цього не треба застосовувати.

Категорично забороняється оцінювання. Терапевт повинен сприймати людину як унікальну істоту, творіння. Тому звернення лише до діагностичних категорій сприяє помилковості в організації терапевтичного процесу. Якщо терапевт визнає хворобливість клієнта, він відмовляється від можливості досягти трансформаційних змін. Здатність відійти від оцінювання надає можливість гіпнотерапевту сприймати людину як індивідуальність і утилізувати переживання, що створюють проблеми для клієнта. Саме за таких умов можна говорити про гіпнотерапевтичний процес і очікувати позитивних терапевтичних змінювань у клієнта та особистісного зростання в терапевта [4, 5, 6].

Необхідно з повагою ставитись до суб'єктивних переживань клієнта та надавати можливість їм розвиватися. Якщо гіпнотерапевт вважає, що він несе відповідальність за переживання клієнта протягом гіпнотичного процесу, то така позиція може призвести його до розчарувань і деструкцій. Тобто, якщо терапевт під час гіпнотичного процесу почуває власну перевагу, то в нього формується зверхнє ставлення до особистості клієнта. І, навпаки, невпевненість, а внаслідок цього звернення до стандартних методів і сценаріїв, стратегій, призводять до того, що в клієнта формується думка щодо некомпетентності терапевта. Клієнт в обох випадках починає демонструвати “супротив” безпосередньо брати участь у процесі або опосередковано демонструє гіпнотичні прояви, без терапевтичних змінювань.

З цього приводу М. Еріксон зокрема, відзначав: “Гіпнотична психотерапія - це для пацієнта процес засвоєння, процедура перенавчання. Ефективність результатів залежить лише від дій пацієнта. Гіпнотерапевт лише спонукає його до діяльності, часто не знає, у чому вона полягає, а потім управляє нею і приймає клінічні рішення, визначаючи кількість роботи, яка необхідна для досягнення бажаного результату. Як керувати, які рішення ухвалювати - ось у чому завдання гіпнотерапевта, водночас як завдання пацієнта - навчатися завдяки власним зусиллям, спрямованим на нове розуміння переживань. Таке перенавчання повинно, звісно, відбуватися на мові життєвого досвіду пацієнта, його розуміння, спогадів, установок і ідей, а не на мовленні ідей і думок гіпнотерапевта” [4].

Важко переоцінити необхідність співпраці між терапевтом і клієнтом. Це ще одна вагома передумова формування цілісності особистості. Також взаємною є і відповідальність за результат терапевтичних змінювань: гіпнотерапевт - за створення процесу на основі утилізації переживань і самоаналізу, а клієнт - за об'єктивне здійснення самозмінювань. Суттєвим є положення про висхідну ресурсність клієнта - він має необхідні ресурси і може навчитись ними управляти, реалізовувати задля трансового процесу і власних терапевтичних змінювань. Водночас наявні стереотипи (острахи або, навпаки, критичність, аналітичність під час гіпнотичного процесу, рухові акти та ін.) обмежують доступ до ресурсів. Тому терапевту необхідно підключитися до стереотипів клієнта, позбавити його від прив'язаності до них і дозволити несвідомим процесам або, навпаки, “активуючій свідомості” (Ж. Беккіо) здійснити трансформаційні змінювання. Так, М. Еріксон зазначав: “Ваше свідоме є дуже розумним, але Ваше несвідоме більш розумніше, тому я не прошу Вас навчитися якимось новим умінням, я лише прошу Вас виявити бажання використати ті навички, які у Вас вже є, але про які Ви повністю не знаєте” [5].

Така установка сприяє зберігати власну цілісність і брати участь у співпраці з клієнтом. Тобто тут не відбувається домінантне нав'язування програм і процесів, а реалізується поважливе ставлення й утилізація життєвих стереотипів клієнта, ціннісне ставлення до його потенційних можливостей, про які досить часто він не знає. С. Гілліген з цього приводу зауважує: “Замість того, щоб турбуватися про конкретне рішення, яке необхідно надати неосвіченій або хворій людині, гіпнотерапевт розмірковує про те, як досягти співпраці із унікальними і у вищому ступеню розумними несвідомими процесами клієнта, щоб викликати бажаний внутрішній досвід” [3].

Тобто, якщо працювати в контексті власної цілісності і спрямовуватись щодо формування цілісності клієнта, то можна досягти вагомих результатів і віднайти безмежні перспективи щодо саморозвитку і розвитку та реалізації потенціалу людини, яка зверталася по допомогу.

Відтак, цілісність сприяє успішності терапевтичного процесу. Вона утворює контекст, котрий терапевту необхідно утилізувати. Звісно, що процес взаємодії є доволі важливим, навіть більш значущим, ніж його зміст. Залежно від досвіду із поточних невербальних сигналів можна виявити прихований або не висловлений прямо смисл висловленого. Тобто контекст та його невербальне оформлення розкриває істинний смисл, особливо під час гіпнотерапевтичного процесу. Особливості сприйняття клієнтом інформації дуже тісно пов'язані із процесами впливу, що здійснює терапевт.

Стратегія становлення цілісності особистості віднайшла втілення у розробленому С. Гіллігеном, Р. Ділтсом тренінгу “Подорож героя”. Тут цілісність особистості постає як “Я - породжувальне”. Тренінг сприяє центруванню, гармонізації таких складових цілісності - тілесного, когнітивного, польового розумів. Схема цього становлення подана в такий спосіб:

1. Дух, що пробуджується...

- У духа є дар - щоб передати, і рана - яку треба зцілити.

- Дух - це глибинна ідентичність.

- Дух активізується кожного разу, коли звичайна ідентичність дестабілізована (наприклад, у екстазі або в агонії).

2. У Людській свідомості

- Нервова система людини - це найбільш прогресивний інструмент свідомості із колись створених.

- Якщо Ви не навчаєтесь користуватися цим інструментом, Ви - у біді.

- Ваші внутрішні переживання - це функція Вашого стану.

- “Налаштована” людська свідомість - дух = Я - породжувальне.

3. У Процесі подорожі героя

- Життя кожної людини - це арка, що з часом розгортається у світ.

- У подорожі багато циклів смерті і відродження.

- У серці подорожі героя - дух, що пробуджується.

- Страждання - це сигнал про неузгодженість із закликом / з подорожжю.

4. Використовуючи Три Види Розуму

- Тілесний, когнітивний і польовий.

- Інтеграція трьох видів розуму пробуджує “Я породжувальне”.

5 Діючи На Трьох Рівнях Свідомості

- Примітивному (неусвідомлена цілісність, поле без самосвідомості).

- Его (свідома відособленість, усвідомлення без поля).

- Породжувальне (свідома диференційована цілісність, частки і ціле водночас).

Отже, ґрунтуючись на окресленій схемі зазначимо, що передумовами становлення цілісності особистості є перші три етапи, а саме: пробудження духу, через нервову систему людини і в процесі подорожі. Завдяки цьому варто знати складові цілісності - тілесний, когнітивний, польовий розуми. Кожний з них може здійснювати діяльність на трьох різних рівнях свідомості - примітивному (регресивному), основному (базисному), породжувальному (найвищий рівень свідомості). Щоб творчість, зцілення і перетворення уможливились, необхідно спрямовуватись до породжувального рівня свідомості. Тому увагу повинно концентрувати на розвиток і підйом тілесного, когнітивного і польового розуму до їх вищих породжувальних рівнів. За такої умови можна досягти успіху власне цілісності.

Таким чином, метою статті є висвітлення провідних психологічних передумов соціалізації обдарованої учнівської молоді, застосовуючи цілісний підхід.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

За методикою Л. Сонді (методика Л. Сонді “Методика портретних виборів” МПВ, модифікація Л. Собчик), виокремлено, зокрема, такі показники: S - вектор сексуальності, Р - вектор пароксизмального потягу, Sch - “Я” - потяг, С - вектор контактного потягу. Варто зауважити, що кожний вектор має дихотомічну природу, розподіляється на фактори. Утім, додаткові показники тесту (фактори) мають власні зв'язки із властивостями. Необхідно зазначити, що важливим є встановлення граничних значень показника вектор, який відрізняє суб'єктів із полісистемною цілісністю від нецілісних. При цьому є суттєві відмінності у розподілі показника на вибірці студентів-політологів, філологів і студентів - психологів. Так, середній показник “полісистемної цілісності” студентівполітологів, філологів становить 1,8; стандартне відхилення - 0,6. На вибірці студентів-психологів середнє значення дорівнює 2,9; стандартне відхилення - 1,1. Отже, до “полісистемних цілісних” студентів-психологів варто віднести осіб з показником вектора більше 2,9 балів. також сукупну вибірку.

Варто підкреслити, що слабко виражені лінійні зв'язки “полісистемної цілісності-нецілісності” із характерологічними рисами (коефіцієнти кореляції низькі, проте статистично достовірні).

За допомогою кореляційного аналізу ми з'ясували статистично значущі зв'язки параметра “полісистемна цілісність-нецілісність” (показник вектора) із такими особистісними чинниками.

На вибірці студентів-психологів:

- О (“схильність до почуття провини - самовпевненість”) - 0, 64

(р<о,ооі);

Одержані результати свідчать, що “полісистемним цілісним” студентампсихологам більш притаманна «впевненість у собі» (“О”). За результатами кореляційного аналізу зв'язку “цілісність особистості” з рисами особистості (методика Л. Сонді “Методика портретних виборів” МПВ, модифікація Л. Собчик) показники: S-вектор - вектор сексуальності; P-вектор - пароксизмальні потяги або вектор демонстративності; Sch-вектор - Я-потяг, Ястимули (“мати або бути”); C-вектор - соціальний потяг (потяг до контактів).

На вибірці студентів-психологів:

- Q³ (“високий - низький самоконтроль поведінки”) - 0,76 (р<0,001);

Одержані результати свідчать, що “емоційним” студентам-психологам властивий низький рівень самоконтролю поведінки (“Q³”). Сукупна вибірка демонструє, що висока “емоційність” у структурі цілісності особистості пов'язана із ригідністю і сенситивністю.

Також слід зазначити, що виявлений зв'язок між “емоційністю” та “самоконтролем поведінки” є досить важливим положенням. Воно дозволяє зробити суттєві висновки стосовно психологічної природи полісистемної цілісності студентів-психологів, а саме: особливості самоконтролю взаємопов'язані із аналітичним та синтетичним стилями мислення студентів. Тобто особам із переважанням аналітичного стилю менше властивий самоконтроль, у порівнянні з особами, у яких домінує синтетичний стиль мислення.

Окрім цього, значущою є відзначена кореляція між “фактором h” потяг до життя (любов, ніжність, відчуття наповненості життя) й “залежністю від групи”. Імовірно, тут варто враховувати професійне середовище, що визначає необхідність поєднання конформності із потягом до життя студентів-психологів.

На основі одержаних даних можна здійснити певний психологічний аналіз співвідношення “фактора h” й особистісних рис із урахуванням специфіки вибірки студентів-психологів. На підставі статистично значущих лінійних кореляцій можна виокремити декілька особистісних лінійних кореляцій, пов'язаних із полюсами “фактора h”.

Отже, “фактор h”, представлений у полісистемній цілісності особистості студентів проявляється, як: упевненість у собі, у власних успіхах і можливостях, життєрадісність; практичність і реалізм, більша довіра раціональним аргументам, відповідальність, незалежність, проте думка групи є досить важливою й визначає його поведінку. Тобто “фактор h” у структурі полісистемної цілісності особистості має прояв у студентів-психологів у сміливості, активності у поєднанні із ригідністю та соціальною залежністю. Означена категорія досліджуваних більше поважає прийняті ідеї, власні думки, способи реалізації, дії демонструють терпіння до традиційних труднощів. Для студентів-психологів із “фактором h” характерним є високий рівень інтелекту і незалежності.

Тобто студенти-психологи із “фактором h” виявляють напруженість. Таким чином, “фактор h” невипадково поєднується із певними характерологічними рисами, однак характер та щільність зв'язків можуть варіювати в різних групах за професійним або індивідуально-типологічним критеріями.

За результатами кластерного аналізу, ми припустили, що характеристики факторів можуть бути пов'язані із характерологічними рисами особистості і з особливостями стратегії самоорганізації полісистемної цілісності особистості нелінійно. Задля виявлення можливих зв'язків такого роду ми застосовували однофакторний дисперсійний аналіз, реалізований у програмі для статистичної обробки даних Statistica 5.5A (Breakdown & one-way ANOVA). Тобто показник фактора виступає як незалежна змінна і є підґрунтям для розподілу досліджуваних кожної категорії на три групи: 1 - з низькими значеннями змінної (нижній квартиль); 2 - із середніми значеннями; 3 - із високими значеннями (верхній квартиль). Також було проведено аналіз варіації усіх змінних (тобто особистісних методик) для трьох груп “фактор h - ” та для трьох груп “фактор h-“.

На вибірці студентів-психологів “фактор h” виявляє суттєві нелінійні зв'язки із: самовпевненістю; соціальною сміливістю; рівнем інтелекту; домінантністю; схильністю до соціально бажаних відповідей.

Студентам-психологам із “фактором е” притаманний високий рівень інтелекту, упевненість у собі, соціальна сміливість, домінантність. Студентипсихологи із “фактором е - ” більш схильні до проявів почуття провини, соціальної скутості, разом з тим їм властива самодостатність.

На вибірці студентів-психологів “фактор k” за показником “фактор k - ” пов'язаний із: активністю; самодостатністю; самоконтролем; ригідністю; інтелектом.

Таким чином, студенти-психологи із “фактором k -” виявляють менший рівень самоконтролю в поведінці у порівнянні із студентами із “фактором k - ”, характерною є раціональність, переважання логіки над почуттями.

Досліджувані із середнім рівнем “фактору k” відрізняються активністю, життєрадісністю, залежністю від групових норм. Граничні типи - “фактор k - ” і “фактор k -” - серйозні, більш напружені й самодостатні.

Для з'ясування того, які індивідуально-психологічні характеристики є взаємопов'язаними з факторами цілісності і структурними складовими полісистемної цілісності, було проведено кореляційний аналіз та порівняння психологічних рис груп - “фактори цілісності” і “структурні одиниці полісистемної цілісності” особистості. За результатами кореляцій психологічних показників за зазначеними показниками було встановлено статистично значущі зв'язки.

Керуючись отриманими кореляціями, можна зробити висновок, що загальними характерологічними передумовами становлення цілісності та полісистемної цілісності особистості є: сприйняття нового, наявність інтелектуальних інтересів; сенситивність, чутливість, повага до цінностей, конформність; безпосередність і прямолінійність; серйозність, розсудливість; упевненість у собі, відсутність депресивних тенденцій; висока вимогливість до себе й оточуючих, цілеспрямованість; невисока “понятійна диференційованість”.

Висновки

На підставі емпіричних даних нашого дослідження нам удалося виокремити типи паттернів поведінки студентів-психологів у процесі соціалізації й самоорганізації полісистемної цілісності особистості. За результатами кластерного аналізу даних, досить чітко було виділено групи адаптивних та неадаптивних стратегій, що задіюються у процесі самоорганізації полісистемної цілісності особистості.

Група адаптивних паттернів поведінки студентів-психологів, за результатами здійсненого нами кластерного аналізу, складається із двох типів. Обидва паттерни рис виявляють загальні особливості, найсуттєвіші з яких - відсутність потреби в саморуйнуванні та стремління хапатися за життя й буття:

перший тип відрізняється вираженою емоційною стабільністю, соціальною сміливістю, енергійністю і життєрадісністю, практичністю, а також більшою соціабельністю, орієнтуванням на колективну думку. В осіб зазначеного типу не так чітко представлений “фактор е”, але водночас більш вираженим є “фактор h”: “активні, практичні, совісні “толерантні”;

другий тип вирізняється меншою екстравертованістю та соціальною сміливістю, силою “Я”, вони менш практичні й більш тривожні. Характерною їх ознакою є керівництво логікою, а не почуттями. для них властиве переважання “фактору k - ”: “нерішучі, совісні - “інтроективні”.

У ході нашого дослідження визначено три типи студентів-психологів, які характеризуються неадаптивними паттернами самоорганізації полісистемної цілісності особистості. Першому типу притамані надвисока екстравертованість, життєрадісність, енергійність, низька тривожність. Також їм властивий знижений самоконтроль, імпульсивність, опора на почуття, безпосередність. Поряд із цим більш виражена, ніж у інших, неадаптивність м'якість та чутливість, висока залежність від думки групи, менша ригідність, схильність відкладати рішення і висновки. Зазначений тип вирізняється переважанням “фактору k”: “імпульсивні “сенситивні”. Складність у процесі самоорганізації цілісності особистості в основному зумовлена у них із труднощами у соціальної адаптації, особливо у взаємодії із одногрупниками, викладачами.

Другий паттерн неадаптивних стратегій у процесі самоорганізації полісистемної цілісності особистості у студентів-психологів пов'язаний із високим рівнем тривожності, стурбованості. Водночас у цього типу є менш вираженою емоційна стабільність. Характерною є соціальна боязкість, достатньо виражені депресивні тенденції, фрустрованість, надмірна обачність. У порівнянні із іншими неадаптивними паттернами поведінки, представників цього типу дуже чітко виражений “фактор k” й “фактор p”: “нестабільні емоційні - “саморуйнуючі”.

Третій паттерн вирізняється чітко вираженими “фактором е” і “фактором m”. Слід зауважити, що самі по собі зазначені фактори не є чинником успішної самоорганізації полісистемної цілісності особистості. Високий рівень схильності до спілкування у представників цього типу поєднується із зниженим рівнем міжособистісної чутливості, самовпевненістю, що спричинює труднощі у взаємодії з пацієнтами та колегами, а також конфлікти: “неемпатійні, самовпевнені схильні до накопичення”.

References

1. Haley J. Uncommon Therapy. The Psychiatric Techniques of Milton Erickson. New York: Norton & Co., 1973. 320 p. [in English].

2. Gilligan S.G. Ericksonian approaches to clinical hypnosis. In J.K. Zeig (Ed.), Ericksonian approaches to hypnosis and psychotherapy. New York: Brunner/Mazel. 1982. Р. 87-103. [in English].

3. Gilligan S., Dilts R. The hero's journey: A voyage of self-discovery Crown House Publishing Ltd Crown Buildings, Bancyfelin, Carmarthen, Wales, SA33 5ND, UK www.crownhouse.co.uk/ [in English].

4. Erickson M.N. Hypnotic psychotherapy. The Medical Clinics of North America, 1948. P. 571-584. New York: W.D. Sounders Co. Reprinted in Ericson. 1980. [in English].

5. Erickson M.N. Special techniques of brief hypnotherapy. The Journal of Clinical and Experimental Hypnosis. 1954. № 2. P. 109-129.

6. Erickson M.N. Hypnotic integration of psychodinamic processes: The collected papers of Million Ericson on hypnosis, Vol. 3. (Edited by E. L. Rossi). New York Irvington. [in English].

Размещено на Allbest.ru