Проблема самоактуалізації особистості у зарубіжній літературі

Размещено на http://allbest.ru

Вінницький державний педагогічний університету

імені Михайла Коцюбинського

Проблема самоактуалізації особистості у зарубіжній літературі

Паламарчук Ольга Миколаївна доктор психологічних наук, професор,

завідувач кафедри психології та соціальної роботи,

Габа Ірина Миколаївна кандидат психологічних наук,

доцент кафедри психології та соціальної роботи

Анотація

У статті висвітлено становлення категорії самоактуалізації у психологічній науці; проводиться аналіз досліджень зарубіжних вчених із проблем самоактуалізації.

Сучасна соціально-економічна реальність все більше вимагає від особистості особливих психологічних навичок, компетенцій та сил, що дозволять реалізувати їй власну траєкторію розвитку. Тому вивчення проблем індивідуального розвитку особистості, особистісних ресурсів та потенціалів, особливостей самоактуалізації набуває все більшої актуальності як у суспільній дискусії, так і в науковому середовищі.

Зроблено акцент на тому, що проблема становлення самоактуалізованої особистості є однією з найважливіших в психолого-педагогічній науці та практиці. Виокремлено представників гуманістичної психології (К. Роджерс, Р. Ассаджолі, Р. Олпорт), які зазначають, що самоактуалізація властива лише психологічно здоровим людям; вроджена, властива людині тенденція до саморозвитку; основна властивість зрілої особистості, що прагне повноцінної реалізації власного потенціалу; показники самоактуалізації особистості відображають всю повноту і багатство її розвитку, закладені потенції, розвиток таких якостей як автономність особистості, здатність до особистісного та професійного самовизначення.

Розглянуто проблему самоактуалізації людини в рамках психоаналітичного спрямування (А. Адлер) (наявність самосвідомості та креативності дозволяє людині самостійно «творити» власне буття, самовдосконалюючи себе у сферах, які мають найбільше особистісне значення) та гештальт-підходу (Ф. Перлз) (можливість досягнення самоактуалізації визначає як необхідний перехід від пошуку підтримки та підкріплення ззовні до набуття їх за допомогою самопроцесів саморегуляції, саморозвитку).

Враховуючи наукові напрацювання представників зарубіжної психології, уточнено трактування поняття «самоакуталізація» це основна властивість психологічно здорової, зрілої особистості, яка прагне повноцінної реалізації власного потенціалу, саморозвитку, збереження і максимальному прояву своїх найкращих рис.

Ключові слова: особистість, гуманістична психологія, потенціал, саморозвиток, самоактуалізація.

Abstract

The problem of self-actualization specificity in foreign literature

Palamarchuk Olga Mykolaivna Doctor of psychological sciences, professor, head of the department of psychology and social work, Vinnytsia State Pedagogical University named after Mykhailo Kotsyubynskyi

Gaba Iryna Mykolaivna Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor of the Department of Psychology and Social Work, Vinnytsia State Pedagogical University named after Mykhailo Kotsiubinsky

The article highlights the formation of the category of selfactualization in psychological science; an analysis of foreign studies on problems of self-actualization is carried out. The current socio-economic reality increasingly emphasizes the specificity of specific psychological skills, the competence and forces that allow the implementation of its power development trajectory. Therefore, the study of problems of individual development of specialness, special resources and potentials, peculiarities of self-actualization is becoming increasingly relevant both in general discussion and in the scientific community. There is an emphasis on the fact that the problem of developing self-actualized specialness is one of the most important in psychological and pedagogical science and practice. It is supported by representatives of humanistic psychology (K. Rogers, R. Assagioli, R. Allport), who mean that self-actualization of power is especially important for psychologically healthy people; an innate, powerful human tendency to self-development; The main thing is the power of mature personality, which ensures the full realization of power potential; indicators of self-actualization of specialness reflect the fullness and richness of its development, the building of potential, the development of such qualities as autonomy of specialness, the creation of a special and professional selfesteem. The problem of self-actualization of a person is considered within the framework of psychoanalytic directivity (A. Adler) (the presence of self-knowledge and creativity allows people to independently “create” independently, selfsufficiently in the spheres that may have the most special meaning enny) and the Gestalt approach (F. Perls) (possibility of attainment self-actualization means a necessary transition from the search for encouragement and reinforcement of the call until they arise with the help of additional self-processes self-regulation, selfdevelopment). Medical sciences are trained by representatives of foreign psychology, the interpretation of the concept of “self-actualization” is clarified the main power of psychologically healthy, mature characteristics, which is the most valuable realization of power potential I mean, self-development, savings and maximum manifestation of your best qualities.

Key words: specialness, humanistic psychology, potential, self-development, self-actualization.

Вступ

Постановка проблеми. Дослідження умов саморозвитку людини, реалізації закладеного у ній потенціалу, самоактуалізації, механізмів розвитку особистості як цілісного саморозвиваючого суб'єкта займає провідне місце у зарубіжній психології особистості. На сучасному етапі розвитку наук самоактуалізація пов'язується із процесом розвитку особистості як суб'єкта життєдіяльності та формування життєвої стратегії, суб'єкта вільного вибору, відповідальності, моральності і віри, саморегуляції та самоуправління, суб'єкта розвитку та саморозвитку, самоздійснення. Проблема становлення самоактуалізованої особистості є однією з найважливіших в психологопедагогічній науці та практиці останніх років. Розроблена в гуманістичної психології в середині XX століття, в сучасній науці ця проблема розглядається з позицій філософського, культурологічного, акме-логічного, психологічного та педагогічного підходів. Згідно з проведеним аналізом досліджень у цьому напрямку, ідея самоактуалізації широко розглядається дослідниками як в теоретичному, так і в практичному аспекті. Таким чином, суспільноекономічні перетворення диктують важливість виховання особистості, орієнтованої на самоактуалізацію і особистісний ріст.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Перевага в дослідженні феноменальних чинників самоактуалізації належить закордонним ученим, де ця проблема розроблялася в парадигмі феноменологічних, екзистенціальних, гуманістичних теорій особистості (Р. Ассаджолі [3], Р. Олпорт [1], К. Роджерс [5] та ін.).

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття. У сучасній науці, з одного боку, проблема самоактуалізації однозначно оцінюється як недостатньо розроблена, з іншого продовжують активно використовуватися теорії самоактуалізації зарубіжних гуманістичних психологів. На сьогоднішній день відсутні цілісні концепції самоактуалізації. У статті зроблено спробу пояснення поняття самоактуалізації на сучасному рівні з урахуванням проведеного порівняльного аналізу накопиченого наукового знання у зарубіжній психології.

Метою є аналіз позицій зарубіжних учених щодо вивчення проблеми самоактуалізації особистості.

Виклад основного матеріалу

У світі процес формування особистості визначається прискореним розвитком техніки і технологій, появою інновацій. Суспільство, що постійно змінюється, ставить перед людиною завдання одночасного існування в різних культурних пластах, пристосування до мінливих обставин. Комунікативне, інтерактивне та перцептивне спілкування об'єднують людей у єдине ціле. Але водночас віртуальна реальність, що супроводжує процес інформатизації, духовне відчуження ізолюють, відокремлюють людей один від одного, від суспільства. психологія самоактуалізація креативність

У процесі соціалізації людина встановлює різноманітні зв'язки з іншими людьми, з наявними у них знаннями і досвідом. Ці зв'язки можуть бути основою саморозвитку та засобом актуалізації. У процесі індивідуалізації людина пізнає навколишній світ і себе, поступово переходить від пізнання до самопізнання, від оцінки до самооцінки, від зовнішнього контролю до самоконтролю. Всі ці процеси, що вимагають від людини активності дії та самоактуалізації, дають можливість людині розвиватись в суспільстві, яке постійно змінюється, і ставати конкурентноздатною особистістю.

Філософський та психолого-педагогічний аналіз проблеми самоактуалізації особистості має, не лише світоглядне та методологічне, а й практичне значення. Найбільшої гостроти ця проблема набуває в сучасну епоху модернізації всіх сфер життєдіяльності людини і суспільства, коли розвиток інноваційного суспільства стикається з новими проблемами.

Поняття «самоактуалізація» традиційно пов'язують з однією із зарубіжних теорій особистості, що розвивалася в рамках гуманістичної психології, яка сформувалася на початку 50-60-х років. XX ст. Дана концепція розглядала особистість як психологічне утворення, що виникає в процесі життєдіяльності людини в суспільстві як продукт розвитку людського досвіду, засвоєння суспільних форм поведінки. Засновниками цього напрямку психології є К. Роджерс, Р. Ассаджолі , Р. Олпорт та інші.

Згідно з К. Роджерсом, самоактуалізація це прагнення живої істоти до зростання, розвитку, самостійності, самовираження, активізації можливостей свого організму тією мірою, якою це сприяє розвитку організму як особистості. Вчений підкреслює, що тенденція до самоактуалізації властива будь-якому живому організму. Особистість, у міру свого формування та розвитку прагне актуалізувати себе, і нерідко спрямованість актуалізації організму та актуалізації особистості виявляється різною або навіть протилежно направленими [5, с. 20].

Ще одним яскравим представником гуманістичної психології, який розглядав проблему самоактуалізації, є Р. Ассаджолі. Під самоактуалізацією науковець розуміє пожвавлення, прояв та самоздійснення прихованих можливостей людини, розглядаючи її як один із видів самореалізації, що означає самоздійснення. Він виділяє й інший вид самореалізації, спрямований на розуміння себе, переживання та усвідомлення себе як синтезуючого центру, саморозуміння. У своїх дослідженнях про розвиток людської особистості Р. Ассаджолі йде далі К. Роджерса, переміщуючи вектор на духовний розвиток людини. Тому в рамках концепції психосинтезу вчений говорить про те, що самоактуалізація це лише перший етап розвитку особистості. На цьому етапі здійснюється інтеграція індивіда навколо особистісної самості. Індивід починає краще розуміти себе, позбавляється зайвих психологічних захистів. І лише після цього стає можливим другий етап здійснення синтезу особистісного «его» та найвищої Самості. Перший етап (або самоактуалізацію) у концепції психосинтезу Р. Ассаджолі називає «особистісний психосинтез», а наступний за ним етап «духовний психосинтез». Автор підкреслює, що людина не зможе підійти до духовного психосинтезу без першого етапу самоактуалізації (особистісного психосинтезу), необхідної для особистісного зростання. Фактично, в трактуванні Р. Ассаджолі самоактуалізація є лише ступенем, після досягнення якої починається справді духовний розвиток людини [3].

Окрім цього, одним із найбільш важливих положень гуманістичної психології є ідея Р. Олпорта, який вважав, що дозрівання людини це процес становлення; процес, що триває все життя. Він проводив розмежування між зрілою та незрілою особистістю, вказуючи на усвідомлену, мотивовану поведінку, або на наявність неусвідомлених мотивів, що випливають із переживань дитинства. Вирізняв такі риси зрілої особистості як: широкі межі «Я» (людина бере активну участь у суспільному, сімейному, трудовому житті, має захоплення та інтереси); здатність до теплих соціальних взаємин; емоційна турбота і само прийняття (зріла людина має позитивні уявлення про себе, здатна приймати власні недоліки або розчарування, вміє справлятися з власними емоційними станами); реалістичність сприйняття, досвіду та домагань (людина бачить речі такими, які вони є, має здорове почуття реальності, прагне досягти особистісно значущих і реалістичних цілей); здатність до самопізнання та почуття гумору; наявність цілісної життєвої філософії (зрілі люди бачать цілісну картину, завдяки конкретному та системному виділенню значущого у житті) [2]. Набір цих характеристик і становить ядро особистості, надає їй унікальність й неповторність.

Аналізуючи роботи зарубіжних дослідників з проблеми самоактуалізації особистості, можна зробити наступні висновки:

- самоактуалізація властива лише психологічно здоровим людям;

- самоактуалізація це вроджена, властива людині тенденція до саморозвитку;

- самоактуалізація це основна властивість зрілої особистості, що прагне повноцінної реалізації власного потенціалу;

- показники самоактуалізації особистості відображають всю повноту і багатство її розвитку, закладені потенції, розвиток таких якостей як автономність особистості, здатність до особистісного та професійного самовизначення та ін.

Проблема самоактуалізації людини розглядається і в рамках психоаналітичного спрямування. В теорії А. Адлера провідне місце посідає «прагнення до переваги», змістовно рівнозначне, на його думку, «прагнення до вдосконалення», яке розуміється як фундаментальне й вроджене явище. Джерелом цього прагнення дослідник вбачав у внутрішніх особистісних потребах, не зменшуючи ролі соціальних детермінант. Він вважав, що наявність самосвідомості та креативності дозволяє людині самостійно «творити» власне буття, самовдосконалюючи себе у сферах, які мають найбільше особистісне значення [1].

Можливість досягнення самоактуалізації представник гештальт-підходу Ф. Перлз визначає як необхідний перехід від пошуку підтримки та підкріплення ззовні до набуття їх за допомогою самопроцесів саморегуляції, саморозвитку. Подібні з психологами-гуманістами ідеї він висловлює і щодо «ознак» психологічно зрілої, повноцінної особистості. Одним із основних таких критеріїв є актуальне усвідомлення та переживання теперішнього моменту буття, розуміння існуючих потреб та шляхів їх задоволення соціально прийнятним засобом [4, с. 61; 6].

Отже, враховуючи погляди представників зарубіжної психології, самоактуалізація є невід'ємним фактором повноцінного розвитку людини та проявляється в усвідомленому прагненні до максимально повного пізнання та розкриття свого потенціалу, реалізації його у продуктивній практичній діяльності з урахуванням соціально орієнтованої користі.

Висновки

Проведений аналіз робіт з проблеми самоактуалізації дозволяє зробити висновок, що самоактуалізація це основна властивість психологічно здорової, зрілої особистості, яка прагне повноцінної реалізації власного потенціалу, саморозвитку, збереження і максимальному прояву своїх найкращих рис. Це процес, який передбачає певний вибір. Якщо особистісний вибір здійснюється щоразу на користь особистісного розвитку, це і є рухом до самоактуалізації і психологічного здоров'я. Таким людям властива усталена система особистих цінностей, глибока рефлексія та адекватний образ свого «Я». Головне цінності для особистості, що актуалізується, виступають у ролі потреб.

Література

1. Adler A. The individual psychology of Alfred Adler: A stematic presentation in selections from his writings / H.L. Ansbacher & R.R. Ansbacher, Eds. N.Y.: Harper & Row, 1956.

2. Allport G.W. The person in psychology: Selected essays. Boston: Beacon Press, 1968.

3. Assagioli R. Psychosynthesis. A Manual of Principles and Techniques. Hobbs, Dormann & Company, New York, 1965.

4. Perls F. S. Cooper Union Forum Lecture Series: «The Self,» and «Finding Self Through Gestalt Therapy». Gestalt Journal. 1978. № 1(1). р. 54-73.

5. Rogers C. The concept of the fully functioning person. Psychotherapy: Theory. Research & Practice. 1963. № 1(1). р. 17-26.

6. Бочелюк В.Й., Панов М.С., Панов Т.С. Психологічні особливості формування професійно-комунікативної компетентності юристів в сфері державного управління. Наукові перспективи. 2023. № 7(37) С. 573-586

References

1. Adler A. The individual psychology of Alfred Adler: A stematic presentation in selections from his writings / H.L. Ansbacher & R.R. Ansbacher, Eds. N.Y.: Harper & Row, 1956.

2. Allport G.W. The person in psychology: Selected essays. Boston: Beacon Press, 1968.

3. Assagioli R. Psychosynthesis. A Manual of Principles and Techniques. Hobbs, Dormann & Company, New York, 1965.

4. Perls F. S. Cooper Union Forum Lecture Series: «The Self,» and «Finding Self Through Gestalt Therapy». Gestalt Journal. 1978. № 1(1). р. 54-73.

5. Rogers C. The concept of the fully functioning person. Psychotherapy: Theory. Research & Practice. 1963. № 1(1). р. 17-26.

6. Bochelyuk V.Y., Panov M.S., Panov T.S. Psychological features of the formation of professional and communicative competence of lawyers in the field of public administration. Scientific perspectives. 2023. No. 7(37) pp. 573-586

Размещено на Allbest.ru