Психологічно-рефлексивна компетентність медіатора

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічно-рефлексивна компетентність медіатора

Бригадир Марія Богданівна кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології та соціальної роботи, директор школи професійного розвитку «АКМЕ», Західноукраїнськийнаціональний

університет, м. Тернопіль

Коваль Оксана Євгеніївна кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри психології та соціальної роботи, директор навчально - наукового інституту комунікацій,Західноукраїнський національний

університет, м. Тернопіль

Анотація

У статті розкрито проблему ролі медіації на шляху до вирішення конфліктів, висвітлено особливості формування компетентностей медіатора. Подано визначення поняття «медіаторська компетентність» як якісна номінальна характеристика сукупності знань, вмінь та навичок, які необхідні індивіду для виконання професійних функцій. Визначено суть психологічно-рефлексивної компетентності медіатора. Зокрема з'ясовано, що до переліку психологічно-рефлексивних компетенцій відносяться: психологічні (знання психологічних особливостей реалізації самого процесу медіації, особливості застосування формальних компетенцій у практику медіаційного процесу); рефлексивні (розуміння власної професії і себе в професії, баланс між конгруентністю та емпатійністю, збереження нейтральності); етичні (формування внутрішнього етичного кодексу, розуміння та прийняття рівня своїх професійних компетенцій) моральні (професійна зрілість, вихід за межі професії, просвітництво). Виокремлено шість ключових психологічних принципів медіації: принцип «упередженість підтвердження», принцип «ефект накопичення», принцип «когнітивний дисонанс», принцип «взаємного упередження», принцип «рективна девальвація», принцип «Бритва Генлона».

Запропоновано модель компетентностей медіатора та визначено місце психологічно-рефлексивної компетентності. До переліку психологічно - рефлексивних компетентностей віднесено психологічні (знання психологічних особливостей реалізації самого процесу медіації, особливості застосування формальних компетенцій у практику медіаційного процесу); рефлексивні (розуміння власної професії і себе в професії, баланс між конгруентністю та емпатійністю, збереження нейтральності); етичні (формування внутрішнього етичного кодексу, розуміння та прийняття рівня своїх професійних компетенцій) моральні (професійна зрілість, вихід за межі професії, просвітництво).

З'ясовано, що вибїр методичного інструментарію для розвитку психологічно-рефлексивної медіаторської компетентності обумовлений розвитком установок, навичок і умінь, що забезпечують здатність майбутнього фахівця в реальному конфлікті здійснювати діяльність, спрямовану на мінімізацію деструктивних форм конфлікту і переведення соціально - негативних конфліктів у соціально -позитивне русло.

Ключові слова: медіація, вирішення конфлікту, медіатор, медіаторська компетентність, психологічно-рефлексивна компетентність, психологічні принципи медіації.

Abstract

медіація конфлікт психологічний компетентність

Brygadyr Mariia Bohdanivna Candidate of Psychological Sciences, Associate professor, Associate Professor of the Department of Psychology and Social Work, Director of the School of professional development «AKME», West Ukrainian National University, Ternopil

Koval Oksana Evgeniivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Psychology and Social Work, Director of he Education and Research Institute of Communications, West Ukrainian National University, Ternopil

PSYCHOLOGICAL AND REFLECTIVE COMPETENCE OF THE MEDIATOR

The article reveals the problem of the role of mediation on the way to conflict resolution, highlights the peculiarities of the formation of mediator competencies. The definition of the concept of «mediator competence» is presented as a qualitative nominal characteristic of the set of knowledge, abilities and skills that an individual needs to perform professional functions. The essence of the mediator's psychological and reflexive competence is revealed. In particular, it was found that the list of psychological-reflexive competencies includes: psychological (knowledge of the psychological features of the implementation of the mediation process itself, features of the application of formal competencies in the practice of the mediation process); reflective (understanding one's own profession and oneself in the profession, balance between congruence and empathy, maintaining neutrality); ethical (forming an internal code of ethics, understanding and accepting the level of one's professional competences) moral (professional maturity, going beyond the boundaries of the profession, enlightenment). Six key psychological principles of mediation are singled out: the «confirmation bias» principle, the «accumulation effect» principle, the «cognitive dissonance» principle, the «reciprocal bias» principle, the «corrective devaluation» principle, and the «Hanlon's Razor» principle.

A model of mediator competencies is proposed and the place of psychological-reflexive competence is determined. The list of psychological- reflexive competencies includes psychological ones (knowledge of the psychological features of the implementation of the mediation process itself, features of the application of formal competencies in the practice of the mediation process); reflective (understanding one's own profession and oneself in the profession, balance between congruence and empathy, maintaining neutrality); ethical (forming an internal code of ethics, understanding and accepting the level of one's professional competences) moral (professional maturity, going beyond the boundaries of the profession, enlightenment).

It has been found that the choice of methodical tools for the development of psychologically-reflexive mediation competence is due to the development of attitudes, skills and abilities that ensure the ability of the future specialist in a real conflict to carry out activities aimed at minimizing destructive forms of conflict and transforming socially negative conflicts into socially positive direction .

Keywords: mediation, conflict resolution, mediator, mediator competence, psychological-reflexive competence, psychological principles of mediation.

Постановка проблеми

Однією з особливостей суспільства сьогочасного типу є висока конфліктогенність, яка відображає присутність загрози суспільству. На сьогодні медіація є одним із найпопулярніших альтернативних способів врегулювання конфліктів у розвинених країнах світу. У зв'язку з цим, медіація за останні роки починає здійснювати свій активний розвиток на території України. Від ефективного спілкування медіатора залежить ефективність його посередницької діяльності в потенційно конфліктній ситуації, коли сторони неспроможні самостійно конструктивно вести діалог. Медіатор допомагає, сприяє, зараджує врегулюванню конфлікту, полегшує комунікацію між сторонами конфліктного дискурсу [8, с. 304].

Розуміючи суть медіаційного процесу та роль медіатора, важливо визначити основні професійні функції медіатора та компетентності, що мають бути сформовані у нього для якісного надання допомоги.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання врегулювання складних ситуацій та конфліктів були предметом досліджень фахівців різних сфер. Серед осіб, які сформували підґрунтя для таких досліджень можна назвати Р. Акоффа, А. Рапопопорта, М. Розенберга, К. Юнга, Т. Шеллінга та інших. В Україні питанням медіації присвячені роботи А. Гаврилішин, В. Козирєв, К. Малигіної, О. Кармази, Н. Крестовської, Н. Мазаракі, К. Наровської, Л. Романадзе та інших [1, с. 80 -85]. Хрістоф Бесемер, автор книги «Медіація. Посередництво в конфліктах», визначає медіатора як посередника, який допомагає тим, хто сперечається, знайти взаємоприйнятне вирішення їх проблем [1, с. 14]. Аналіз медіативної компетентності та необхідність її формування є об'єктом дослідження А Біцай, С Калашникової, О Козлової, Д Кулапова, С. Ріскін, І. Чеглової, С. Щура [4, с. 171 -175]. Разом із тим теоретичний аналіз наукових праць свідчить, що проблема формування психологічно-рефлексивної компетентності у медіаторів ще не була предметом спеціального дослідження у сучасній вітчизняній психологічній науці [7].

Мета статті - розкрити суть психологічно-рефлексивної компетентності медіатора, обгрунтувати вибір методичного інструментарію для розвитку психологічно-рефлексивної медіаторської компетентності.

Виклад основного матеріалу

Професія «медіатор» є новою в українському просторі, а тому вимагає системного підходу до її запровадження та реалізації. При цьому одне із пріоритетних завдань є обгрунтування змістового наповнення компетентностей та кваліфікацій фахівців цього напрямку.

Компетентності медіатора - динамічне поєднання знань, розуміння, цінностей, навичок, умінь, яке забезпечує особі можливість функціонування як медіатора. Для забезпечення ефективності медіації та виконання своїх функцій медіатор має вміти оцінювати динаміку середовища конфлікту, а також бути: розумним і активним слухачем; терплячим і неупередженим, переконливим, демонструвати гнучкість і волю; непідкупним, скромним і об'єктивним; нейтральним і неупередженим щодо оцінки результату вирішення спору; мати творчу натуру, гарну уяву і бути винахідливим. Щоб загальні характеристики медіатора відповідали цим якостям, він/вона має не лише мати добрі теоретичні знання про медіацію, конфлікти, інтереси та потреби, але й засвоїти цілий комплекс навичок [2, с. 190].

Тож, компетентність медіатора є якісною номінальною характеристикою сукупності знань, вмінь та навичок, які необхідні індивіду для виконання професійних функцій. Паралельно виникає потреба в дискусії про кваліфікацію, яка є відображенням суб'єктивної готовності фахівця та визначає спроможність розв'язання професійних завдань різної складності.

Компетентності розкривають зміст професійної діяльності; визначають вимоги до виконавця професійних завдань. Їх наявність дає змогу організовувати навчання майбутніх спеціалістів, оцінювати рівень їхнього професійної підготовки.

Традиційно визначають такий перелік компетентностей, якими має володіти медіатор: конфліктологічну, комунікативну, процедурну, правову, рефлексивну (табл. 1) [2, с. 190-208].

Таблиця 1.Компетентності медіатора

До переліку психологічно-рефлексивних компетентностей відносяться наступні: психологічні (знання психологічних особливостей реалізації самого процесу медіації, особливості застосування формальних компетенцій у практику медіаційного процесу); рефлексивні (розуміння власної професії і себе в професії, баланс між конгруентністю та емпатійністю, збереження нейтральності); етичні (формування внутрішнього етичного кодексу, розуміння та прийняття рівня своїх професійних компетенцій) моральні (професійна зрілість, вихід за межі професії, просвітництво).

Розвиток психологічно-рефлексивних компетентностей можливий через інтервізійну та супервізійну практику, професійний саморозвиток, підвищення кваліфікації, особисту психотерапію, самодослідження.

Запропонована нами модель комптентностей медіатора перебуває на стадії розробки. Пропонуємо вашій увазі результати нашого науково - дослідницького пошуку в цій тематиці. Спробуємо описати деякі структурні компоненти психолого -рефлексивних компетенцій.

Зміст психологічної компетенції полягає у володінні медіатором знаннями щодо того як відбувається процес медіації з позиції дії психологічних механізмів. Процес медіації - це завжди взаємодія і контакт між суб'єктами, які представлені своєю внутрішньою наповненістю, змістами та сенсами. Аналізуючи цю проблематику Дж. Фрухтер виокремив шість ключових психологічних принципів медіації [13].

Усвідомлення психологічних принципів може допомогти медіаторам зрозуміти, чому сторони зайняли певну позицію або чому вони поводяться певним чином, а також передбачити, як сторони можуть відреагувати на пропозиції медіатора.

Перший принцип «Упередженість підтвердження». Визначення «упередженння підтвердження» - це «схильність до вибору інформації, яка підтверджує наші існуючі переконання чи ідеї». Іншими словами, після прийняття рішення або висновку, в якому ми особисто зацікавлені, ми прагнемо інтерпретувати нові докази таким чином, щоб підтвердити наш вибір, водночас виділяючи або ігноруючи факти, які суперечать або підривають його. У результаті упередженість підтвердження може затьмарити судження та змусити продовжувати дотримуватися помилкових дій, незважаючи на докази того, що така позиція помилкова.

Під час кокусування медіатор може грати роль адвоката диявола, вказуючи на слабкі сторони у справі кожної зі сторін і на сильні сторони позицій. Виходячи з нейтральної сторони, не зацікавленої в результаті, оцінки медіатора видаються більш достовірними і, таким чином, можуть переконати сторони переглянути свої позиції.

Другий принцип «Ефект ендаументу (володіння)». «Ефект володіння» стосується нашої схильності переоцінювати об'єкти, якими ми володіємо. Цей психологічний феномен був емпірично продемонстрований професорами Деніелом Канеманом, Джеком Кнечем і Річардом Талером у їх знаменитому експерименті з «кухлем».

Ефект володіння діє в медіації. Найбільш очевидно, що як «власник» позову, позивач завжди матиме вбудовану тенденцію переоцінювати позов відносно відповідача, якого фактично просять «купити» позов за плату. Медіатор, який не обмежений такими упередженнями, може служити агентом реальності, використовуючи такий інструмент, як аналіз дерева рішень, щоб об'єктивно оцінити «ринкову» вартість позову.

Ефект володіння також означає, що, загалом, медіатору завжди буде легше переконати сторону відмовитися від запиту на щось нове, що вони хочуть придбати, а не віддати те, чим вони вже володіють (або «відчувають», що вони володіють).

Третій принцип «Когнітивний дисонанс». Когнітивний дисонанс - це психічний дискомфорт, який ми відчуваємо, коли наша поведінка суперечить нашим переконанням. Щоб усунути напругу, ми можемо або змінити свою поведінку, або змінити свої переконання. Коли сторони вступають у медіацію, вони часто сприймають своїх опонентів негативно - вони використовують такі прикметники, як упертий, нерозумний і нереалістичний. Робота посередника полягає в тому, щоб змінити ці переконання, заохочуючи поведінку, яка суперечить цим уявленням.

Одним із інструментів зміни сприйняття є брекетинг, який включає в себе прохання сторін зробити взаємні кроки від своїх початкових позицій. Загалом, брекетинг відноситься до розбиття конфлікту на менші, більш керовані частини. Іноді під час конфлікту окремі особи будуть приносити до столу велику різноманітність тем, включаючи давні питання.

Поступки також створюють доброзичливість завдяки ефекту Бенджаміна Франкліна, феномену, пов'язаному з когнітивним дисонансом, який стверджує, що надання послуг комусь, хто вам не подобається, посилює ваші позитивні почуття до цієї людини (оскільки зазвичай ви робите послуги лише тим людям, які вам подобаються) [3].

Четвертий принцип «взаємного упередження». Явище реципрокації у взаємодії людей досліджували філософи, соціологи, соціальні психологи. На основі цього психологічного механізму діє система соціальної допомоги та підтримки. Вперше про це описано у Староєврейському Талмуді (Трактат Бава Меція). Людській природі властиво вважати, що особа, яка робить мені послугу, має право на відшкодування. Медіатори можуть отримати вигоду від взаємного упередження, під час медіації заохочуючи невеликі взаємні поступки. Тобто, якщо одна сторона трохи відступить від позиції, інша сторона буде відчувати себе зобов'язаною відповісти взаємністю. У свою чергу, взаємна поступка заохочує іншу сторону до подальших компромісів.

Принцип «взаємного упередження» є наріжним каменем сучасної психології. Як пояснює Аллен Фей у контексті сімейного консультування, пара в стосунках, наповнених щоденною ворожнечею, може за відносно короткий проміжок часу різко змінити ставлення одне до одного, зробивши прості зміни. у тому, як вони ставляться один до одного [5].

Медіатори можуть використовувати взаємне упередження під час медіації кількома способами. По-перше, вони можуть спонукати обидві сторони до обміну невеликими поступками. Тобто, якщо одна сторона трохи відступить від позиції, інша сторона буде відчувати себе зобов'язаною відповісти взаємністю. У свою чергу, взаємна поступка заохочує іншу сторону до подальших компромісів.

Ще одна стратегія медіаторства, яку пропонує упередження взаємності, - це позитивна мова тіла та теплий і дружній тон. Наприклад, як зауважує медіатор Дж. Віндзор, «посмішки заразні»; коли ми посміхаємося, люди схильні посміхатися у відповідь [17].

П'ятий принцип «рективна девальвація». Зміст дії принципу: опонент прагне відхилити об'єктивно справедливу пропозицію лише тому, що вона була запропонована суперником.

Медіатор може нейтралізувати наслідки «реактивної девальвації», представивши пропозицію однієї сторони іншій стороні, але не повідомляючи іншій стороні, що пропозиція надійшла від її опонента. Натомість медіатор має представити пропозицію як власну ідею, щоб збільшити ймовірність її прийняття. У випадку реактивної девальвації сторони перемовин постійно оцінювати інформацію, отриману від іншої сторони. В окремих випадках вони можуть демонструвати надмірну підозрілість, знецінювати пропозиції, або вчинки опонента [19]. Якщо кожна сторона знецінює пропозиції іншої, вони можуть ніколи не знайти взаємоприйнятного вирішення своєї суперечки.

Шостий принцип «Бритва Генлона». Існує тенденція приписувати зловмисну поведінку, яку так само правдоподібно можна пояснити більш доброякісними причинами. Медіатори повинні знати про те, що сторони налаштовані приписувати своїм опонентам зловмисні мотиви, особливо в медіаціях, де присутній сильний емоційний компонент, як спори на робочому місці, у сімейному бізнесі, при розподілі нерухомості. У відповідь медіатори повинні заохочувати сторони подивитися на суперечку з точки зору суперника та розглянути, чи існують більш екологічні пояснення поведінки, яку вони вважають небажаною. Пропонування альтернативних наративів сприяє примиренню сторін.

Цей принцип застосовуються до медіації двома способами. По-перше, під час кокусування медіатор може працювати зі стороною, щоб розібрати послідовність подій, які прискорили суперечку. Будучи нейтральним, медіатор має єдиний інтерес - вирішити суперечку і допомогти людям жити далі, перемовники можуть допомогти сторонам вивчити альтернативні, менш осудні пояснення позицій іншої сторони.

По-друге, коли під час медіації зустрічаються висококонфліктні особи, медіаторам важливо регулювати їхню реакцію на складну поведінку.

Зміст рефлексивної компетентності полягає у розуміння власної професії і себе в професії, баланс між конгруентністю та емпатійністю, можливістю збереження нейтральності. Під час кокусу відбувається ближче знайомство медіатора із сторонами спорів. Саме під час таких зустрічей між учасниками відбуваються паралельні інтуїтивні процеси. У практиці надання психологічної консультативної та психотерапевтичної допомоги їх називають «переносом» та «контрпереносом».

Вперше такі процеси були описані в межах теорії психоаналізу, що було одним із фундаментальних досягнень цієї теорії. Так, З. Фройд описав відносини з пацієнткою, коли використовував техніку гіпнозу. Пацієнтка після пробудження з гіпнотичного трансу кинулася в його обійми [11]. Пізніше він використав для позначення цього явища термін «зміщення афекту» [12].

Відкриття поняття «перенос» (трансфер, від англ. Transference) здатне розкрити низку психологічних проблем медіативних процедур. Поняття «перенос», згідно з психоаналізом, є психологічним феноменом, який полягає у перенесенні раніше пережитих почуттів, відносин, що виявлялися до значимих людей (з дитинства), зовсім на іншу особу. Якщо в процесі психоаналізу «перенесення» є важливим для розуміння пацієнта і для подальшого його лікування, то у випадку з процедурою медіації даний феномен буде перешкодою на шляху до вирішення конфлікту. Більш пізніші визначення інших психоаналітиків подібні. Х. Нунберг [18, с. 1-9] пише, що «перенос - це спроба клієнта оживити і відтворити в аналітичній ситуації та по відношенню до аналітика ситуацій і фантазій його дитинства». З цього приводу В. Хоффер пропонує більш технічне визначення: «Термін «перенос» означає той факт, що люди, вступаючи у будь -яку форму об'єктних відносин і використовуючи об'єкти навколо себе для задоволення інстинктів і для захисту від тривоги (як захист) переносять на свої об'єкти ті образи, які вони зустріли у попередньому інфантильному досвіді, пережитому із задоволенням, або тому, якого навчилися уникати (принцип задоволення-болю)» [15, с. 377-379]. Аналізуючи це поняття, Френч підкреслює невідповідність поведінки клієнта, зазначивши, що «під переносом ми маємо на увазі ірраціональне повторення стереотипної реакції моделі, яка не була скоригована відповідно до поточної ситуації» [6].

Підсумуємо, перенос - це не загальні стосунки між аналітиком і клієнтом, це лише їх частина, яка є ірраціональною та не спричинена об'єктивною ситуацією чи поведінкою або особистістю аналітика. Нераціональні реакції є повторенням реакцій на попередні фігури, особливо на батьків або тих, хто їх замінював.

Процес переносу ми можемо спостерігати у життєвих ситуаціях, де відбувається взаємодія між людьми. К. Томпсон починає своє обговорення з твердження: «Перенос не був створений психоаналізом. Поки люди мали стосунки між собою, ймовірно, у цих відносинах були ірраціональні елементи. Ці ірраціональні елементи особливо помітні у ставленні до тих, від кого людина є залежною. Тому ми бачимо це в усіх ситуаціях, коли один із двох перебуває в позиції авторитету по відношенню до іншого» [20].

Щодо процесу медіації, то тут особливого значення набуває постать медіатора. Для того, щоб перемовини були успішними, медіатор має зберігати нейтральність та, знаючи про особливості переносу, «зупиняти» його. Інакше за таких умов клієнт займатиме інфантильну позицію, що ускладнюватиме позицію нейтральності медіатора.

Аналізуючи явище переносу, І. Макалпін [16] визначила низку ситуацій, які провокують інфантильну позицію клієнта. Стосовно медіації, варто зосередити увагу на таких обставинах, як -от: зменшення особистої відпові - дальності клієнта; розчарування клієнта в очікуваннях, що він залежатиме від медіатора, а останній прихильно ставитиметься до нього. За таких обставин клієнт займає позицію дитини, яка приходить за допомогою [21]. Переносу можна уникнути або контролювати його шляхом зменшення залежності клієнта від медіатора.

Б. Кохен визначив сигнали, які вказують на присутність контрпереносу:

- необгрунтована неприязнь до клієнта;

- нездатність співпереживати клієнту;

- надемоційна реакція на ворожість клієнта; надмірна симпатія до клієнта;

- дискомфорт поруч з клієнтом;

- страх перед зустріччю з ним;

- труднощі з концентрацією уваги на клієнтові - у випадку, коли думками ближче до особистих справ, або присутня сонливість;

- початок зустрічей із запізненням або перевищення встановленого часу;

- втягнення у суперечку з клієнтом;

- захист або вразливість до критики клієнта;

- провокація афекту у клієнта;

- співчуття клієнту щодо поведінки оточуючих по відношенню до нього

Проте контрперенос має великий потенціал. Психоаналітик повинен використовувати свою емоційну реакцію на клієнта - свій контрперенос - як ключ для розуміння. Усвідомлення психотерапевтом своїх реакцій може таким чином забезпечити додатковий доступ до розпізнавання несвідомих ментальних процесів клієнта [14, с. 194-203]. Зважаючи на вище викладене, можемо констатувати важливість контрпереносу у роботі медіатора. Емпатійне відзеркалення клієнта дає змогу кращого розуміння та відчуття таких процесів, які відбуваються у клієнта під час зустрічей.

В практиці роботи медіатора доречно використовувати потенціал контрпереносу при контактуванні з різними особистостями, які мають різні типи акцентуацій характеру. Зокрема група науковців дослідила зміст емоційних реакцій терапевтів на певні групи клієнтів. Результати їхньої роботи наступні [10, с. 1-7; 17].

Знаючи особливості таких емоційних реакцій, медіатор зможе вибудувати ефективні стратегії поведінки із клієнтами. Етичні та моральні складові рефлексивно-психологічної компетентності потребують ще більш глибшого дослідження та опису нами.

Висновки

Враховуючи усе вище викладене, можемо констатувати, що рефлексивно-психологічна складова компетентності медіатора, в основі якої є психологічні (знання психологічних особливостей реалізації самого процесу медіації, особливості застосування формальних компетенцій у практику медіаційного процесу), рефлексивні (розуміння власної професії і себе в професії, баланс між конгруентністю та емпатійністю, збереження нейтральності), етичні (формування внутрішнього етичного кодексу, розуміння та прийняття рівня своїх професійних компетенцій) й моральні (професійна зрілість, вихід за межі професії, просвітництво)компетенції, має неабияке значення у його професійній діяльності для побудови ефективних стратегій поведінки зі сторонами. Висновуємо, що вибїр методичного їнструментарїю для розвитку психологічно -рефлексивної медіаторської компетентності обумовлений розвитком установок, навичок i умїнь, що забезпечують здатність майбутнього фахівця в реальному конфлїктї здїйснювати діяльність, спрямовану на мінімізацію деструктивних форм конфлїкту і переведення соціально -негативних конфліктів у соціально - позитивне русло.

Література

1. Крамаренко Ю. Визначення предметної сфери компетентностей медіатора як запорука надання якісної професійної допомоги / Ю. Крамаренко // Науковий вісник Дніпропетровького державного університету внутрішніх справ. 2021. № 4 (114). С. 80 -85.

2. Медіація у професійній діяльності юриста : підручник / авт. кол.: Т. Білик, Р. Гаврилюк, І. Городиський [та ін.] ; за ред. Н. Крестовської, Л. Романадзе. Одеса: Екологія, 2019. 456 с.

3. Франклін Бенджамін. Автобіографія. Серія: Великі особистості. 2021.

4. Ципіна Д. С. Аналіз структури медіативної компетентності студентів економічних спеціальностей [Електронний ресурс] / Д. С. Ципіна // Інноваційна педагогіка. 2019. Вип. 17(1). С. 171-175.

5. Allen Fay. Making it as a Couple: Prescription for a Quality Relationship. FMC Books, 1998. 226 р.

6. Alexander, F., & French, T. M. Psychoanalytic therapy. New York: Ronald, 1946.

7. Besemer H. Mediation. Mediation in conflict (2004). 176 p.

8. Bush R.A.B., Folger J.P. The Promise of Mediation: The Trans-formative Approach to Conflict. CA, Jossey-Bass Publisher; Re-vised edition, 2004. Vol. 19. P. 304.

9. Cohen, Mabel B. Countertransference and anxiety. Psychiatry, 1952, 15:231-243.

10. Colli A., Tanzilli A., Dimaggio G., Lingiardi V. Patient Personality and Therapist Response: An Empirical Investigation. American Journal of Psychiatry. 2014. Vol. 171(1). P. 1-7.

11. Freud, S. An autobiographical study. London: Hogarth Press, 1936.

12. Freud, S. Fragment of an analysis of a case of hysteria. In Collected papers. Vol. III. London: Hogarth Press, 1925.

13. Fruchter J. Six Key Psychological Principles at Play in Mediations. URL: https://www.mergemediation.com/five-key-psychological-principles-at-play-in-mediations/

14. Heimann, Paula. (1950). On counter-transference. International Journal of PsychoAnalysis, 31, 81-84. Winnicott, D.W. Hate in the Countertransterence // Ch.XV in «Trough Paediatrics to Psycho- Analysis». Р. 194-203.

15. Hoffer, W. Transference and transference neurosis. Int. J. Psycho-Anal., 1956, 37:377-379.

16. Macalpine, Ida. The development of the transference. Psychoanalytic Quart., 1950, 19:501- 539.

17. McWilliams N. Psychoanalytic Diagnosis, Second Edition: Understanding Personality Structure in the Clinical Process. (2011). New York, NY: The Guildford Press. (2nd ed.).

18. Nunberg, H. Transference and reality. Int. J. Psycbo-Anal., 1951, 32:1-9.

19. Richard Birke & Craig R. Fox, Psychological Principles in Negotiating Civil Settlements. Harvard Negotiation Law Review. 1999. Vol. 4:1, P. 1-57.

20. Thompson, Clara. Transference as a therapeutic instrument. Psychiatry, 1945, 8: 273-278.

21. Waelder, R. Introduction to the discussion on problems of transference. Int. J. Psycho- Anal., 1956, 37:367-368.

22. Winnicott, D.W. Hate in the Countertransterence // Ch.XV in «Trough Paediatrics to Psycho- Analysis». Р. 194-203.

23. Windsor J. Creating Chemistry in Mediation. URL: https://mediate.com/creating- chemistry-in-mediation/

References

1. Kramarenko Yu. Vyznachennia predmetnoi sfery kompetentnostei mediatora yak zaporuka nadannia yakisnoi profesiinoi dopomohy / Yu. Kramarenko // Naukovyi visnyk Dnipropetrovkoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. 2021. № 4 (114). S. 80 -85.

2. Mediatsiia u profesiinii diialnosti yurysta : pidruchnyk / avt. kol.: T. Bilyk, R. Havryliuk, I. Horodyskyi [ta in.] ; za red. N. Krestovskoi, L. Romanadze. Odesa: Ekolohiia, 2019. 456 s.

3. Franklin Bendzhamin. Avtobiohrafiia. Seriia: Velyki osobystosti. 2021.

4. Tsypina D. S. Analiz struktury mediatyvnoi kompetentnosti studentiv ekonomichnykh spetsialnostei [Elektronnyi resurs] / D. S. Tsypina // Innovatsiina pedahohika. 2019. Vyp. 17(1).

S.171-175.

5. Allen Fay. Making it as a Couple: Prescription for a Quality Relationship. FMC Books, 1998. 226 r.

6. Alexander, F., & French, T. M. Psychoanalytic therapy. New York: Ronald, 1946.

7. Besemer H. Mediation. Mediation in conflict (2004). 176 p.

8. Bush R.A.B., Folger J.P. The Promise of Mediation: The Trans-formative Approach to Conflict. CA, Jossey-Bass Publisher; Re-vised edition, 2004. Vol. 19. P. 304.

9. Cohen, Mabel B. Countertransference and anxiety. Psychiatry, 1952, 15:231-243.

10. Colli A., Tanzilli A., Dimaggio G., Lingiardi V. Patient Personality and Therapist Response: An Empirical Investigation. American Journal of Psychiatry. 2014. Vol. 171(1). P. 1-7.

11. Freud, S. An autobiographical study. London: Hogarth Press, 1936.

12. Freud, S. Fragment of an analysis of a case of hysteria. In Collected papers. Vol. III. London: Hogarth Press, 1925.

13. Fruchter J. Six Key Psychological Principles at Play in Mediations. URL: https://www.mergemediation.com/five-key-psychological-principles-at-play-in-mediations/

14. Heimann, Paula. (1950). On counter-transference. International Journal of PsychoAnalysis, 31, 81-84. Winnicott, D.W. Hate in the Countertransterence // Ch.XV in «Trough Paediatrics to Psycho- Analysis». R. 194-203.

15. Hoffer, W. Transference and transference neurosis. Int. J. Psycho-Anal., 1956, 37:377-379.

16. Macalpine, Ida. The development of the transference. Psychoanalytic Quart., 1950, 19:501- 539.

17. McWilliams N. Psychoanalytic Diagnosis, Second Edition: Understanding Personality Structure in the Clinical Process. (2011). New York, NY: The Guildford Press. (2nd ed.).

18. Nunberg, H. Transference and reality. Int. J. Psycbo-Anal., 1951, 32:1-9.

19. Richard Birke & Craig R. Fox, Psychological Principles in Negotiating Civil Settlements. Harvard Negotiation Law Review. 1999. Vol. 4:1, P. 1-57.

20. Thompson, Clara. Transference as a therapeutic instrument. Psychiatry, 1945, 8:273-278.

21. Waelder, R. Introduction to the discussion on problems of transference. Int. J. Psycho-Anal., 1956, 37:367-368.

22. Winnicott, D.W. Hate in the Countertransterence // Ch.XV in «Trough Paediatrics to Psycho- Analysis». R. 194-203.

23. Windsor J. Creating Chemistry in Mediation. URL: https://mediate.com/creating- chemistry-in-mediation/

Размещено на Allbest.ru