Структура альтруїстичної спрямованості особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Структура альтруїстичної спрямованості особистості

Лагун Марія Володимирівна аспірантка лабораторії психології особистості імені П.Р. Чамати

м. Київ

Анотація

У статті розглянуто різноманітні підходи до дослідження альтруїстичної спрямованості особистості та її структурних компонентів, які часто були предметом вивчення в гуманістичній психології та її різних напрямках, включаючи позитивну та аксіологічну психологію, через контекст формування й розвитку мотиваційної та духовно -моральної сфер особистості. Досліджено сутність альтруїстичної спрямованості, включаючи усі її елементи, їх характеристики, взаємозв'язки та взаємозалежності, а також її відношення до життєвих цінностей, формування світогляду, розвитку свідомості та самосвідомості особистості. Виявлено зв'язок альтруїстичної спрямованості із прагненням особистості до самоактуалізації, як найвищої потреби, через втілення в життя власного внутрішнього потенціалу, самовияву й розвитку позитивних, вищих духовних, моральних цінностей, якостей та здібностей, що забезпечується високим рівнем розвитку усіх структурних компонентів даної спрямованості та який сприяє досягненню психологічного благополуччя, відчуття щастя та задоволеності життям. Сформовано структуру альтруїстичної спрямованості особистості й визначено, що підґрунтям її розвитку є сукупність зовнішніх або соціокультурних та внутрішніх, тобто, індивідуально -психологічних чинників. В комплексі вони формуються та здійснюють свій вплив протягом всього життя особистості, в період її онтогенетичного розвитку при переході від однієї вікової категорії до іншої, в процесі морального виховання й наслідування прикладів поведінки дорослих, а також в процесі позитивного самовдосконалення побудованого на моральних засадах, які визначають принципи, норми взаємодії з оточуючим середовищем та, безпосередньо, відтворюються у проявах безумовної любові, турботи, доброти, безкорисливого служіння іншим людям.

Ключові слова: особистість, альтруїстична спрямованість, компоненти альтруїстичної спрямованості, потреби, система мотивів, ціннісні орієнтації, світогляд.

Abstract

Lahun Mariia Volodymyrivna Postgraduate Student of the Laboratory of Psychology of Personality, Kostiuk Institute of Psychology NAES of Ukraine, Kyiv

STRUCTURE OF ALTRUISTIC ORIENTATION OF PERSONALITY

The article explores various approaches to researching the altruistic orientation of personality and its components, which have often been studied in humanistic psychology and its various branches, including positive and axiological psychology. This exploration is conducted within the context of the formation and development of motivational and spiritual-moral spheres of personality. The essence of altruistic orientation, including all its elements, their characteristics, interconnections and interdependencies, is examined, as well as its relationship to life values, worldview formation, consciousness development and self-awareness of the individual. The study reveals the connection between altruistic orientation and the individual's pursuit of self-actualization as the highest need, through the embodiment of their inner potential, the development and self-expression of positive, higher spiritual and moral values, qualities and abilities. This is facilitated by a high level of development of all structural components of this orientation, contributing to psychological well-being, a sense of happiness and life satisfaction. The article establishes the structure of the altruistic orientation of personality and identifies that its development is based on a combination of external or socio-cultural and internal, i.e., individual-psychological factors. Together, these factors shape and exert their influence throughout the individual's life, during ontogenetic development when transitioning from one age category to another, in the process of moral upbringing and emulation of adult behavior examples. Additionally, they play a role in the process of positive self-improvement based on moral principles that define the principles and norms of interaction with the surrounding environment and are directly reflected in manifestations of unconditional love, care, kindness and selfless service to others.

Keywords: personality, altruistic orientation, components of altruistic orientation, needs, system of motives, value orientations, worldview.

Постановка проблеми

У гуманістичній, позитивній та аксіологічній психології людина за своєю суттю є цілісною та автономною особистістю, що має унікальну та неповторну психічну структуру, постає активним творцем свого життя, прагне до самоактуалізації через розкриття та втілення власного внутрішнього потенціалу, розвитку позитивних, вищих духовних та моральних цінностей, якостей, здібностей, таких як справедливість, любов, творчість, доброта, милосердя та ін. Усі ці елементи являються основою розвитку альтруїстичної спрямованості особистості, побудови гармонійних стосунків з навколишнім світом, оточуючими людьми й самим собою, досягнення психологічного благополуччя та психічного здоров'я.

У сучасному світі, де матеріальні блага та їх накопичення посідають одне з центральних місць у житті людини, альтруїстична спрямованість постає досить рідкісним феноменом, адже його надбання реалізується великими особистісними зусиллями, засобами самовдосконалення внутрішнього світу, розвитку усіх структурних компонентів спрямованості, світогляду та самоусвідомленості, що дійсно постає складним, багаторівневим та майже неосяжним для багатьох людей процесом, але вкрай необхідним у житті кожного, хто прагне досягти найвищої мети та сенсу свого існування. альтруїстичний гуманістичний аксіологічний мотиваційний

Проблема розвитку альтруїстичної спрямованості особистості, як важливої соціальної якості, завжди була та залишається актуальною й значущою темою виховання людини в процесі її розвитку, з якою сучасні психологічні дослідження пов'язують можливість вирішення питання самореалізації, досягнення успіху, життєвої гармонії, психологічного благополуччя та задоволеності життям особистості. Тому, для того, щоб наблизити та в кінцевому результаті досягти усіх цих позитивних станів, людині необхідно чітко розуміти їх взаємозв'язок із процесом розвитку власної альтруїстичної спрямованості та її структурних компонентів, на що й спрямоване дане дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В гуманістичній психології та різних її напрямках альтруїстична спрямованість найчастіше розглядається через призму розвитку мотиваційної та духовно -моральної сфер особистості. Так, у дослідженнях мотиваційної сфери особистості, альтруїстично спрямовану поведінку відносять до духовних, найвищих потреб людини, які виражають прагнення в самоактуалізації, що веде до самозцілення, вирішення власних проблем й особистісного розвитку, тобто, реалізації власного внутрішнього потенціалу та досягнення успіху [1; 2].

Засновник позитивної психології М. Селігман разом із М. Чиксентмігаї альтруїзм розглядають як одну із громадянських, морально спрямованих чеснот людини, яка разом з турботою, відповідальністю, толерантністю, ввічливістю та іншими якостями допомагає людині підтримувати позитивні соціальні зв'язки, що веде до відчуття задоволеності життям та психологічного благополуччя [3]. Сенс альтруїзму полягає у втіленні людиною власних сильних сторін для служіння в житті чомусь більшому ніж вона сама, адже людина прагне прожити життя, яке буде мати позитивне значення для світу та змінить його на краще [4]. Ці ідеї доповнює теорія самодетермінації Р. Райана та Е. Десі, представників евдемоністичного напрямку, які, вважають, що людині притаманні тенденції зростання та вроджені психологічні потреби у компетентності, автономії та соціальних зв'язках, які є основою для самомотивації, особистішої інтеграції, конструктивного соціального розвитку та особистого благополуччя [5].

У багатьох працях погляди на витоки альтруїстично спрямованої поведінки апелюють до розвитку моральних й духовних цінностей [6], як складових життя особистості. Так, зокрема, засновниця аксіологічної психології З. Карпенко [7] у власному підході до вивчення особистості, як інтегрального суб'єкта духовно -психічної активності, виділила іпостась «абсолютного суб'єкта духовного буття», який відзначається потребою в самоактуалізації, знаходженням внутрішнього спокою, ладу, гармонії, переживанням щастя та альтруїзмом. М. Боришевський [8] дотримується думки, що якщо умови виховання забезпечують дитині можливість усвідомлювати себе як цінність у нерозривному зв'язку з усвідомленням цінності оточення, яке вона сприймає не як засіб задоволення її особистих потреб, а як основну цінність і мету, що без них її власне життя втрачає сенс, її самосвідомість набуває гуманістичної, алоцентричної спрямованості й детермінує розвиток в особистості альтруїзму, як найвищого прояву моральності в якій присутня життєдайна та креативна сила любові. І. Бех [9] розглядає розвиток людини у безпосередній кореляції з її духовно-моральними надбаннями як спонуками до суспільно значущих вчинків, де альтруїзм є головною духовною цінністю особистості. Ю. Гуменюк [10] називає альтруїзм проявом високоморальної поведінки, спрямованої на досягнення всезагального блага та причиною зміцнення «морального хребта», духовного зростання суспільства, в основі якого лежить людське життя як найвагоміша цінність. М. Савчин [11] в свою чергу описує альтруїзм як якість особистості, якій притаманний духовно та морально спрямований тип характеру з високим духовним потенціалом.

Аналізуючи альтруїзм в контексті життєвої спрямованості, дуже важливо звернути увагу на компоненти, які створюють її сутність. На сьогоднішній день існує досить багато узагальнюючих робіт в яких розглядається проблема структури особистості та, безпосередньо, спрямованості, до якої найчастіше науковці відносять потреби, мотиви, інтереси, установки, прагнення, переконання, ідеали, цілі та світогляд, а також схильності та здібності особистості [7; 8; 12; 13; 14; 15 та ін.]. Однак, основоположними у цьому напрямку все ж таки є ідеї та праці вітчизняних класиків гуманістичної психології на які варто опиратися при створенні та описі структури альтруїстичної спрямованості особистості. Так, зокрема, С. Максименко [12] спрямованість називає однією із «змістовних одиниць» у структурі особистості, основу якої становить стійка система мотивів, що об'єднує в собі мотивацію, відношення і моральні якості особистості. В процесі формування особистості система мотивів конструюється на базі достатньо стійких потреб та з часом набуває відносно стійкого характеру, що ґрунтується на поглядах, інтересах, цінностях, ідеалах та переконаннях індивіда. М. Боришевський [8] вивчаючи моральний розвиток особистості у детермінації альтруїстичної спрямованості особистості головну роль віддає потребам, визначаючи їх базовими утвореннями у структурі особистості, які мають тісний взаємозв'язок з інтересами, переконаннями, життєвими цілями та ідеалами. Також вчений наголошує на взаємозалежності спрямованості особистості з мотивацією й системою ціннісних орієнтацій, що є вирішальним чинником морального та духовного розвитку особистості, тим внутрішнім мотивом, який визначає спрямованість діяльності людини, напрямок її життєвого шляху, основні аспекти самореалізації. Якщо ж говорити про систему соціальних цінностей, то вона постає сукупністю цілей, установок та оцінних критеріїв, які об'єктивуються у поведінці через реалізацію потреб суспільства.

Метою статті - визначення структури альтруїстичної спрямованості особистості та вивчення психологічного змісту усіх її компонентів.

Виклад основного матеріалу

Духовний та моральний розвиток особистості стає підґрунтям для формування та подальшого розвитку її альтруїстичної спрямованості, основа якої закладається в дитинстві, в процесі виховання та первинної соціалізації. Наслідування поведінки близьких та емоційно значущих людей дитиною, які постають для неї життєвим взірцем є одним з основних механізмів соціалізації. В процесі онтогенетичного зростання, при переході від однієї вікової категорії до іншої, механізм наслідування та поведінкові прояви особистості стають більш усвідомленими, що обумовлено розвитком мотиваційної сфери особистості, її самосвідомості та набуттям нею індивідуального життєвого досвіду. Всі ці взаємопов'язані елементи й скеровують поведінку людини в напрямку безкорисливого служіння та допомоги іншим, що є основою самоактуалізації особистості. Тому, альтруїстична спрямованість виявляється досить складним утворенням, багаторівневою системою всередині структури особистості, що відображає глибину розвитку внутрішнього світу людини у духовно-моральному вимірі під впливом соціального середовища та його змісту.

Значний внесок у розуміння сутності спрямованості особистості через тлумачення її компонентів у своїх працях зробили С. Максименко [12], М. Боришевський [8], З. Карпенко [7] та ін. вчені. Дане поняття вони інтерпретують як складне інтегральне утворення, формування та розвиток котрого відбувається за сприятливих умов виховання та самовиховання, що охоплює потреби, систему домінуючих та досить стійких мотивів, інтереси, установки, прагнення, переконання, ідеали, життєві цілі, ціннісні орієнтації та світогляд особистості.

Вихідним компонентом спрямованості особистості є потреби. Під потребою варто розуміти стан особистості, що спонукає її вступати у взаємовідносини з навколишньою дійсністю для збереження власного існування, функціонування й забезпечення розвитку, пізнання, успішної життєдіяльності, освоєння світу та самореалізації в ньому [16].

Альтруїстичні потреби відносяться до найвищих моральних потреб, засобу самоактуалізації особистості, формування яких залежить від рівня розвитку свідомості та самосвідомості особистості, що відбувається за умов впливу на людину сприятливих, позитивних різноманітних зовнішніх (соціокультурні) та внутрішніх (індивідуально -психологічні) чинників, які обумовлюють даний розвиток та виражаються у бажані безкорисливого «дарування» власних життєвих енергій, сил, внутрішніх ресурсів тим, хто цього дійсно потребує, через вияв доброти, допомоги, турботи, любові, емпатії, співчуття, милосердя та інших загальнолюдських якостей та цінностей.

Однак, дією будь-якої потреби не можливо пояснити саморух та саморозвиток особистості. Конкретизуючись та знаходячи предмет, який здатний їх задовольнити, вони перетворюються на мотив [16].

Спрямованість особистості - це насамперед система домінуючих та усвідомлених мотивів (цілі, інтереси, ідеали, прагнення, переконання) поведінки людини. Основні, більш вагомі мотиви підпорядковують собі усі інші та визначають будову всієї мотиваційної сфери особистості.

Мотив - це реальне внутрішнє спонукання, що змушує людину діяти певним чином в певній ситуації та за певних життєвих обставин [12]. Сам по собі мотив не є причиною цілеспрямованих дій, оскільки виявляється лише результатом усвідомлення особистістю своїх потреб, викликаних об'єктивними зовнішніми та внутрішніми чинниками. Він постає як кінцева мета діяльності, прагнучи до якої, людині необхідно досягти ряду проміжних цілей, які часом формують дуже складну ієрархічну систему. Проміжні цілі набувають мотиваційного значення через специфічні процеси смислотворення, а їх значення, отримане від мотивів, і є смислом.

Г армонійне поєднання мотивів, що обслуговують потреби особистості в реалізації власного Я, з мотивами, спрямованими на підтримку аналогічної потреби інших людей - не-Я є суттєвою ознакою самоактивності альтруїстичної особистості. Ці дві групи мотивів мають однакову спонукальну силу для альтруїстично спрямованої особистості, адже відтворюються у її свідомості та самосвідомості як рівнозначні щодо особистого сенсу цінності. Внаслідок цього у свідомості альтруїста просто відсутній конфлікт між власними й чужими інтересами, адже інтереси іншого є органічною складовою його потребової сфери [8].

Інтереси є одними з найпоширеніших мотивів людської діяльності, що реалізуються у спрямованості особистості особистою зацікавленістю певними життєво важливими, емоційно привабливими та позитивно забарвленими об'єктами пізнання. Вони виникають, розвиваються й можуть змінюватися протягом всього життя, тому, як вважає І. Бех [17], з дитинства, в процесі виховання необхідно культивувати в особистості не просто інтерес, а стійку пристрасть до самого себе, свого внутрішнього світу, що може стати сильним поштовхом-прагненням до духовно -морального самовдосконалення, творення власного Я-духовного в майбутньому та підґрунтям розвитку альтруїстичної спрямованості, оскільки підростаюча особистість вже самостійно готова демонструвати сповна свій духовний саморозвиток.

Спрямованість, як базове та природжене прагнення особистості до досягнення більшого, кращого, адекватного ставлення до власного єства, більш високого рівня функціонування як особистості є породженням потреби людини в чомусь, що знаходиться поза нею [8]. Стійке ж прагнення до постійної духовної самореалізації в особистості зберігається лише тоді, коли вона стає здатною самостійно пережити певний духовно-моральний припис, який стане результату дії механізму свідомості, що стабільно закріпиться у її особистісній структурі [9]. Прагнення до досягнення цілісності власного Я, а також особистого та суспільного благополуччя, як взаємозалежних явищ є основою гармонійного та альтруїстично спрямованого розвитку особистості, побудови позитивного відношення до себе та інших людей.

Альтруїстичній спрямованості притаманний високий рівень розвитку ідейної переконаності. Переконання особистості є один зі складних проявів духовного життя людини, в якому органічно поєднується елемент світогляду з елементом моральним. Переконаність спостерігається лише тоді, коли діяльність людини мотивується свідомістю, коли істинність того чи іншого поняття не тільки не викликає у людини сумнівів, а й формує її суб'єктивний стан та особисте ставлення до істини.

Переконання являються справжніми регуляторами поведінки людини, її совістю, відображаючи внутрішню сутність, цінності та мотиви вчинку особистості. Розуміння життя як найвищої людської цінності та віри в те, що досягти реалізації свого внутрішнього потенціалу, як вищої мети та сенсу самого життя, можливо лише через постійний процес самовдосконалення, безкорисливе служіння інших, прояву моральних загальнолюдських якостей.

З переконаннями та інтересами тісно взаємопов'язані ідеали особистості, які суттєво впливають на сутність альтруїстичної поведінки, безпосередньо на мотивацію вчинків.

Ідеали будучи широкою соціальною категорією надають спрямованості визначеності та спонукальної думки, однак це можливо лише за умови, коли вони постають результатом самостійних пошуків людиною тих еталонів, до яких вона прагне наблизитись [8].

Ідеал - це бажана кінцева мета діяльності особистості, яка завжди відображається у свідомості людини як певний ідеальний образ, взірець, який вона наділяє вищими духовно -моральними характеристиками. Образ ідеального суспільства чи світу у якому людина хотіла б жити та з яким хотіла б взаємодіяти виявляється спонукою вираження альтруїстичної спрямованості особистості по відношенню до іншої людини чи групи людей, а віра в те, що уявне бачення ідеального суспільства можна наблизити до реального через акт альтруїзму стає вагомим поштовхом до прояву відповідної поведінки.

Альтруїстичні прояви однієї людини, безпосередньо, можуть значно вплинути на свідомість іншої людини, на яку вони були направлені чи свідком яких вона стала [18]. Та, зокрема, опосередковано, коли людина стає творцем усвідомлених альтруїстичних проявів, наслідуючи поведінку проявлену раніше по відношенню до неї, що стало причиною переосмислення цінності безкорисливої суспільної допомоги, цінності власного життя та життя інших, своєї поведінки у минулому. Такі зміни у свідомості на індивідуальному рівні розширюють альтруїстичну свідомість на суспільному рівні, що поступово веде до позитивних змін у побудові якісно інших соціальних відносин між людьми.

Механізмом прояву альтруїзму також може бути установка, як стійка схильність або внутрішній стан готовності людини до певної форми реагування в конкретній ситуації, внаслідок чого задовольняється та чи інша особистісна потреба. Установки утворюються у взаємодії зі свідомістю людини й можуть бути основоположним фактором, що опосередковує активну взаємодію особистості із соціальним середовищем. Тому, альтруїстичні установки, які також є позитивними життєвими установками особистості, можна поділити на соціально та індивідуально обумовлені.

Соціально обумовлені (фіксовані) альтруїстичні установки формуються за сприятливих умов морального виховання та під впливом існуючих сімейних, виховних, соціальних установок членів родини чи найближчого оточення, де присутні приклади поведінки спрямованої на благо інших для наслідування їх дитиною у майбутньому. Такі установки найчастіше визначаються як неусвідомлені або малоусвідомлені регулятори діяльності у житті людини. Щодо індивідуально обумовлених (особистісних) альтруїстичних установок, то вони формуються в процесі життя та самовдосконалення, постаючи усвідомленими засобами саморегуляції життєвих виборів, цілей та вчинків. Висвітлюють доброзичливе ставлення людини до інших, її прагнення покращити навколишній світ через привнесення в нього власних моральних цінностей та норм взаємодії.

Наступними важливими елементами моральної свідомості та умовою формування альтруїстичної спрямованості особистості є ціннісні орієнтації та життєві цілі, як важливі елементи саморегуляції поведінки людини.

Ціннісні орієнтації являються певних компасом, що задає напрям, визначає генеральну лінію життя, створює змістовну сторону спрямованості поведінки та виражає внутрішню основу взаємостосунків з оточуючим світом [19]. На вершині ієрархічної системи ціннісних орієнтацій знаходиться духовно-моральна цінність. Як зазначає І. Бех [17], для того, щоб вона стала не просто ситуативною, а набула стійкості у внутрішньому світі людини, вона мусить бути об'єктом її любові, який людина буде любити так само як і певні речі в зовнішньому світі.

Для особистості, що орієнтована на альтруїзм, людина та її життя і є тією верховною цінністю існування. В її збереженні вона вбачає сенс власного життя, який втілюється через прояв безумовної любові й безкорисливих дії, що демонструє високий рівень осмислення життя особистістю. Таким чином, альтруїстична спрямованість пов'язана з ціннісно -смисловою сферою та розвитком смисложиттєвих орієнтацій особистості, які є складними соціально - психологічними формаціями, що виникають з реальних значущих життєвих відносин між суб'єктом й буттям та визначають вектор й межі її самоактуалізації [20].

В свою чергу життєві цілі особистості є її власними завданнями, що відображають усвідомлену стратегію прогнозування омріяного майбутнього та реальність її досягнення через призму соціального контексту та індивідуальних властивостей, якостей, самооцінки, рівня домагань, системи цінностей. Вони визначають внутрішню сутність людини, вказують на її загальний вектор розвитку та стають його передумовою. Досягнення окремих цілей є частиною досягнення загальної життєвої мети особистості, що реалізується у певному виді діяльності.

Сукупність духовно-моральних цілей, смисложиттєвих орієнтацій, світопереконань та позитивного досвіду, відображаючись у сенсі та меті життя особистості, утворюють основу альтруїстичного світогляду, яка визначає оптимістичне, позитивне й ціннісне ставлення людини до себе, інших та навколишньої дійсності, постаючи регуляторним чинником її поведінки.

Отже, проаналізовані компоненти в структурі альтруїстичної спрямованості можна представити на рис. 1.

Рис. 1. Структура альтруїстичної спрямованості особистості.

У цій моделі зображено усі ієрархічно взаємозалежні складові, які цілісно відображають альтруїстичну спрямованість особистості, розвиток котрих спрямовує до альтруїстично орієнтованої поведінки, детермінованої сполученням різних зовнішніх та внутрішніх чинників, серед яких значну роль відіграє процес виховання та самовдосконалення відповідно.

Висновки

Отже, особистість та її багатогранна внутрішня сутність завжди була предметом багатьох досліджень серед вітчизняних та зарубіжних вчених, які досить часто зосереджували свій інтерес на вивченні спрямованості особистості та її структурних компонентах, їх особливостях, характеристиках, детермінантах, взаємозалежностях. Проаналізувавши роботи у напрямку вивчення саме альтруїстичної спрямованості варто відзначити, що вона розглядається як дуже складна та багаторівнева структура, розвиток котрої відбувається продовж всього життя особистості та залежить від рівня розвитку мотиваційної та духовно -моральної сфер, усього спектра їх структурно та ієрархічно взаємопов'язаних елементів, до яких відносяться соціально-психологічні потреби, домінуючі мотиви, інтереси, прагнення, переконання, установки, ідеали, життєві цілі, ціннісні орієнтації та світогляд особистості.

Високоморальний рівень розвитку усіх компонентів спрямованості являється головною умовою для формування альтруїзму, як особистісної якості, розвиток якої обумовлено різними соціальними та індивідуально- психологічними чинниками. Відтворюючись у проявах безкорисливої доброти, любові та служіння іншим, альтруїзм сприяє розвитку спрямованості особистості в альтруїстичному напрямку, а також самореалізації, відчуттю гармонії та щастя, психологічному благополуччю та задоволеності життям.

Перспектива подальших досліджень полягає у вивчені психологічних чинників, які впливають на розвиток структурних компонентів альтруїстичної спрямованості особистості.

Література

1. Clarken, R. (2011). Authenticity, autonomy and altruism: Keys for transformation. The 21st Annual Equity Within the Classroom Conference, Houghton, Michigan, March 27-29.

2. Singh, B. and Kumar, A. (2013). Altruism as a Function of Self - Actualization and Gender. Indian Journal of Psychology and Mental Health, 1 (7), 28-35.

3. Seligman, M. E. P., & Csikszentmihalyi, M. (2000). Positive psychology. American psychologist, 55(1), 5-14.

4. Rashid, T. & Seligman, M. (2018). Positive Psychotherapy: Workbook. Oxford University Press.

5. Ryan, R. M., & Deci, E. L. (2000). Self-determination theory and the facilitation of intrinsic motivation, social development, and well-being. American psychology, 55(1), 68-78.

6. Dobiala, E., & Winkler, P. (2016). «Positive psychotherapy» according to Seligman and «Positive Psychotherapy» according to Peseschkian: A Comparison. International Journal of Psychotherapy, 20, 3, 5-17.

7. Карпенко З. С. Аксіологічна психологія особистості : монографія. 2-ге вид., перероб., доповн. Івано-Франківськ : ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», 2018. 720 с.

8. Боришевський М. Й. Дорога до себе. Від основ суб'єктності до вершини духовності : монографія. Київ : Академвидав, 2010. 416 с.

9. Бех І. Д. Духовні цінності як надбання особистості. Рідна школа. 2012. N° 1 -2. С. 9-12.

10. Гуменюк Ю. В. Причинно-наслідкові зв'язки ефективного альтруїзму як умови розвитку суспільного порядку після пандемії. Вісник НАУ. Серія: Філософія. Культурологія. 2021. Вип. 1 (33). С. 79-84.

11. Савчин М. Проблеми характеру в контексті духовної парадигми психології. Психологія особистості. 2017. Вип. 1(8). С. 36-43.

12. Максименко С. Д. Загальна психологія : підручник, 2 -ге вид., переробл. і доп. Вінниця : «Нова Книга», 2004. 704 с.

13. Хохліна О. П. Проблеми структури особистості у психології. Юридична психологія. 2016. № 2(19). С. 20-31.

14. Чапко І. П. Спрямованість особистості як чинник задоволеності життям. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія. 2019. Т. 10. Вип. 33. С. 247-262.

15. Шилова Н. І. Спрямованість особистості як соціально-психологічне явище. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». 2017. Вип. 5. Т. 1. С. 135-140.

16. Шевченко О. В. Потреби в духовному розвитку особистості. Психологічні закономірності розвитку духовності особистості : монографія / За загал. ред. М. Й. Боришевського. Київ : Педагогічна думка, 2011. С. 40 -71.

17. Бех І. Д. Особистість на шляху до духовних цінностей : монографія. Київ - Чернівці : «Букрек», 2018. 320 с.

18. Rhoads, S. A., & Marsh, A. A. (2023). Doing good and feeling good: Relationships between altruism and well-being for altruists, beneficiaries, and observers. World Happiness Report, 11, 4, 103-130.

19. Мельничук І. Ціннісно-смислові орієнтації обдарованої молоді. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. 2010. Вип. 91. С. 146-150.

20. Гріньова О. Проблема смисложиттєвих орієнтацій в українській та зарубіжній психології. Збірник наукових праць «Проблеми сучасної психології». 2013. Вип. 21. С. 93-105.

References

1. Clarken, R. (2011). Authenticity, autonomy and altruism: Keys for transformation. The 21st Annual Equity Within the Classroom Conference, Houghton, Michigan, March 27-29.

2. Singh, B. and Kumar, A. (2013). Altruism as a Function of Self - Actualization and Gender. Indian Journal of Psychology and Mental Health, 1 (7), 28-35. [in English].

3. Seligman, M. E. P., & Csikszentmihalyi, M. (2000). Positive psychology. American psychologist, 55(1), 5-14.

4. Rashid, T. & Seligman, M. (2018). Positive Psychotherapy: Workbook. Oxford University Press. [in English].

5. Ryan, R. M., & Deci, E. L. (2000). Self-determination theory and the facilitation of intrinsic motivation, social development, and well-being. American psychology, 55(1), 68-78.

6. Dobiala, E., & Winkler, P. (2016). «Positive psychotherapy» according to Seligman and «Positive Psychotherapy» according to Peseschkian: A Comparison. International Journal of Psychotherapy, 20, 3, 5-17. [in English].

7. Karpenko, Z. S. (2018). Aksiolohichna psykholohiia osobystosti. [Axiological psychology of personality]. (Monohrafiia). 2-he vyd., pererob., dopovn. Ivano-Frankivsk : DVNZ «Prykarpatskyi natsionalnyi universytet imeni Vasylia Stefanyka». [in Ukrainian].

8. Boryshevskyi, M. Y. (2010). Doroha do sebe. Vid osnov subiektnosti do vershyny dukhovnosti.[The road to Self. From the foundations of subjectivity to the pinnacle of spirituality]. (Monohrafiia). Kyiv : Akademvydav. [in Ukrainian].

9. Bekh, I. D. (2012). Dukhovni tsinnosti yak nadbannia osobystosti. [Spiritual values as an asset of the individual]. Ridna shkola, 1-2, 9-12. [in Ukrainian].

10. Humeniuk, Yu. V. (2021). Prychynno-naslidkovi zviazky efektyvnoho altruizmu yak umovy rozvytku suspilnoho poriadku pislia pandemii. [Cause and effect relationships of effective altruism as a condition for the development of social order after the pandemic]. Visnyk NAU. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia, 1 (33), 79-84. [in Ukrainian].

11. Savchyn, M. (2017). Problemy kharakteru v konteksti dukhovnoi paradyhmy psykholohii. [Problems of character in the context of the spiritual paradigm of psychology.]. Psykholohiia osobystosti, 1 (8), 36-43. [in Ukrainian].

12. Maksymenko, S. D. (2004). Zahalna psykholohiia. [General psychology]. Vinnytsia : «Nova Knyha». [in Ukrainian].

13. Khokhlina, O. P. (2016). Problemy struktury osobystosti u psykholohii. [Problems of personality structure in psychology]. Yurydychnapsykholohiia, 2(19), 20-31. [in Ukrainian].

14. Chapko, I. P. (2019). Spriamovanist osobystosti yak chynnyk zadovolenosti zhyttiam. [Personality orientation as a factor of life satisfaction]. Aktualni problemy psykholohii. Zbirnyk naukovykh prats Instytutu psykholohii imeni H. S. Kostiuka NAPN Ukrainy. Psykholohiia navchannia. Henetychnapsykholohiia. Medychnapsykholohiia, 10, 33, 247-262. [in Ukrainian].

15. Shylova, N. I. (2017). Spriamovanist osobystosti yak sotsialno psykholohichne yavyshche. [Personality orientation as a social and psychological phenomenon]. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Seriia Psykholohichninauky, 5,1, 135-140. [in Ukrainian].

16. Shevchenko, O. V. (2011). Potreby v dukhovnomu rozvytku osobystosti. (Monohrafiia). Za zahal. red. M. Y. Boryshevskoho. Psykholohichni zakonomirnosti rozvytku dukhovnosti osobystosti. [Psychological regularities of the development of personal spirituality ]. Kyiv : Pedahohichna dumka. [in Ukrainian].

17. Bekh, I. D. (2018). Osobystist na shliakhu do dukhovnykh tsinnostei. [ The individual on the path to spiritual values]. (Monohrafiia). Kyiv - Chernivtsi : «Bukrek». [in Ukrainian]. Rhoads, S. A., & Marsh, A. A. (2023). Doing good and feeling good: Relationships between altruism and well-being for altruists, beneficiaries, and observers. World Happiness Report, 11, 4, 103-130. [in English].

18. Melnychuk, I. (2010). Tsinnisno-smyslovi oriientatsii obdarovanoi molodi. [Value and sense orientations of gifted youth]. Naukovi zapysky. Seriia: Pedahohichni nauky, 91, 146-150. [in Ukrainian].

19. Hrinova, O. (2013). Problema smyslozhyttievykh oriientatsii v ukrainskii ta zarubizhnii psykholohii. [The problem of meaningful life orientations in ukrainian and foreign psychology].

Размещено на Allbest.ru