До питання про збереження психологічного благополуччя та професійної ідентичності сучасного психолога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра загальної психології

Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка

Богдана Іваненко

кандидат психологічних наук, доцент

Олександр Зеленько

кандидат медичних наук, доцент

Анотація

Ключові слова: практикуючий психолог, професійна ідентичність, психологічне благополуччя, риси особистості, професійна деформація психолога, особистісна підготовка, типи особистості, життєвий стиль психолога.

Title (in English): Peculiarities of detection and determination of autodestructive behavior of personality

Вступ

Актуальність дослідження. З огляду на травмівний вплив війни на громадян нашої країни професія психолога набуває все більшої актуальності і значущості. При цьому психолог має не лише надавати кваліфіковану психологічну допомогу, а й дбати про збереження і посилення власної професійної ідентичності, про саморозвиток, а також про збереження власного психологічного благополуччя шляхом майстерного володіння техніками саморегуляції.

Ще на етапі вибору професії майбутній психолог ідентифікує себе з нею, розглядає свої здібності, інтереси й можливості на предмет відповідності професії, «приміряє» вимоги професії на себе. Майбутній психолог набуває розуміння того факту, що необхідні відповідні особистісні риси й характеристики. Особливо важливим є набуття професійних навиків - це стійкі професійні дії, які застосовуються фахівцем впевнено і без надмірних зусиль, дозволяють психологу ефективно виконувати роботу. Також необхідний досвід: чим більший досвід практичної роботи, тим більше професійних навичок набуває психолог.

Ідентичність є іманентно необхідним, актуальним, постійним, незмінним і водночас динамічним станом людини -це переживання Я-цілісності в певних умовах життєвого шляху особистості. Термін «ідентичність» означає збіг чого - небудь з чим-небудь, самототожність, здатність адекватно застосовувати комплекс ролей і статусів особистості відповідно до соціальних вимог; цепочуття адекватності й стабільного володіння власним «Я» незалежно від зміни «Я» і ситуації, що узгоджується із розвиненими навичками саморегуляції. Особистісна ідентичність є соціальною репрезентацією, що асимілює поширені в суспільстві стереотипи й уявлення про особливості самоставлення та норми поводження в суспільстві [1]. Професійна ідентичність майбутнього фахівця - це свідоме визнання факту своєї приналежності до певної професії, сформоване уявлення про свою відповідність вимогам професії, яка потребує розвиненості певних якостей особистості, знань та вмінь; це відповідність особистості професійному образу.

Формування професійної ідентичності передбачає наявність необхідних психологічних ресурсів. Так, з точки зору психоаналізу та інших, процесуально - орієнтованих напрямів психології, будь-який вплив на особистість, який викликає сильний емоційний відгук, можна розглядати як вказівку на енергію, ресурс, яким людина володіє, проте поки що не може скористатися ним. Наприклад, психологу нерідко доводиться бути в ситуації, коли йому в обличчя кидають професійну ідентичність («ти ж психолог»!), і виникаючи при цьому сильні емоції (образа, гнів тощо) вказують на ресурс, який може бути втілений у життя за умови прийняття і розуміння психологом власної професійної ідентичності.

Мета статті - розкрити особливості професійної ідентичності сучасного практикуючого психолога як основи збереження його психологічного благополуччя.

Стан наукового опрацювання проблеми

Починаючи з психоаналітичної традиції і донині психологічні дослідження засвідчують, що у вимогах до психотерапевта існує певна суперечність. З одного боку, щоб зрозуміти страждання та проблеми іншої людини, він повинен відчути їх на собі, тобто пережити у власному житті подібне, а з іншого боку - щоб ефективно вплинути на людину, яка часто перебуває в нелегкому психологічному стані, допомогти в розв'язанні її психологічних труднощів, внутрішніх конфліктів, він повинен мати професійні якості, як-от: оптимізм, віра у позитивні зміни, енергійність, сила волі, здатність до творчої самореалізації власного потенціалу в професійній діяльності. Ці якості не можуть бути цілком успадкованими, раз і назавжди сформованими, бо психолог має свої власні «людські» проблеми, завдяки чому він і здатен розуміти проблеми інших людей. Через пізнання власної особистості, минулого складного досвіду і набуваються професійні риси, хоча в наукових дослідженнях обґрунтовується думка про наявність початкових необхідних особистісних характеристик суб'єкта для професійної самореалізації в галузі практичної психології.

Професійна ідентичність психолога формується, виходячи з завдань професійної роботи - допомогти людині побудувати своє життя інакше, більш оптимально для неї самої, показати шляхи цього руху і саморозвитку, а також віднайти (разом з людиною) усталені механізми психіки, які цьому перешкоджають. Важливою є збалансованість зусиль психолога - з одного боку, вплив на психіку людини, з іншого - розуміння того факту, що рухатися цим шляхом людина має самостійно. Американський психоаналітик Гордон Олпорт ще у минулому столітті у своїх працях стверджував, що, ймовірно, існують два типи успішних психотерапевтів: ті, які виліковують шляхом болісного переструктурування особистості, і ті, хто лікує променистим навіюванням [5].

На думку української дослідниці у галузі формування професійної ідентичності психологів А. Лукіянчук, молоді психологи-початківці іноді протидіють зміні власного усталеного погляду на світ, на професію, на самого себе, на своє місце у світі та професії. Засобом захисту, на думку дослідниці, виступає розчарування в навколишній дійсності, у навчальному закладі, у професії. Так, може відбутися розчарування в навчальних предметах (окремих або більшості); розчарування у викладачах, які раніше подобались (на певному етапі навчання студент виявляє, що викладач - це звичайна людина, яка не позбавлена недоліків); розчарування в навчальному закладі; розчарування в перспективах подальшої роботи [3].

У сучасній системі освіти можна виокремити два аспекти підготовки психолога та розвитку його професійної ідентичності: 1) освіта бакалавра і магістра, яка триває 4-6 років у ВНЗ на спеціальністю «Психологія», відповідно, його професійним розвитком керують і спрямовують, дають всебічні знання. 2) Психолог здобуває другу вищу освіту в експрес-варіанті (навчається рік-два за стислою програмою), отримує диплом про другу вищу освіту, проте значну частину знань добуває самостійно, покладаючись на свої бажання, інтуїцію, здоровий глузд.

На противагу пасивній позиції юного фахівця, яка дентермінується рядом розчарувань (що є необхідною закономірною кризою особистісного і професійного розвитку) ставиться саморозвиток психолога - це самоаналіз досвіду роботи та самовдосконалення професійних умінь.

У цьому сенсі саморозвиток психолога-професіонала має деякі переваги:

1) психолог самостійно визначає вектор свого професійного та особистісного розвитку, професійного самовизначення і саморозвитку;

2) у процесі саморозвитку формується почуття соціальної і професійної відповідальності за свою роботу;

3) самостійний психолог має більше можливостей залишити після себе значний слід, стати першовідкривачем певного психологічного факту, проблеми, підходу, адже він не має обмежень на кшталт «можна» («слід») робити, а що робити «не бажано».

Водночас саморозвиток психолога має свої перешкоди:

1) вектор професійного та особистісного розвитку може бути обраний невдало, і нікому вчасно застерегти, підстрахувати такого психолога;

2) ризик втратити специфіку своєї праці, самостійний шлях може непмітно для психолога привести його до суміжної професії, а професійна ідентичність саме як практикуючого психолога може бути втрачана;

3) відсутність зовнішнього професійного контролю та підтримки призводить до професійних деформацій, неякісної роботи: якщо нікому кваліфіковано оцінювати роботу, це породжує у психолога позицію «незалученості» (не активний учасник, а сторонній спостерігач), перетворення роботи в «розвагу» для себе і своїх клієнтів, або ж реалізацію суто комерційних інтересів в даній професії, тощо [3].

Орієнтація на зразки і стереотипи (на своїх колишніх викладачів, на образи відомих психологічних авторитетів і навіть на образи з кінофільмів «справжнього психолога» або психологів-блогерів з мережі Інтернет) є нормальним шляхом професійного розвитку для психолога-початківця, який лише стає на шлях професійної роботи, проте без зворотного зв'язку може зупинити набуття власного професійного стилю. Нерідко така орієнтація різко знижує можливості творчості та імпровізації, психолог боїться відхилитися від «зразка справжнього психолога» чи заданого алгоритму дій, бути «не схожим» на якогось «справжнього» психолога.

Психолог у своєму розвитку закономірно проходить послідовні етапи (М.Пряжніков), інколи застрягаючи на деяких з них: прагнення самоствердитись як практикуючий психолог (прагнення до оволодіння загальноприйнятими формами роботи); розчарування у загальноприйнятих формах роботи; спроба зробити щось по-своєму, імпровізувати, а також вкладати зусилля у себе особисто; усвідомлення необхідності теоретичної бази для імпровізації (розуміє, що йому не вистачає знань); імпровізація з урахуванням знання, нового осмислення своєї справи; вироблення индивідуального стилю роботи з урахуванням існуючих методів.

Необхідність зосереджуватися на підтриманні власного психологічного благополуччя психологом пов'язана і з тим, що основним інструментом роботи психолога є його особистість. Оскільки у пересічних людей часто створюється ілюзія легкості освоєння психологічних знань і методів, то актуальною залишається проблема психологічного дилетантства. Тому гостро постає проблема особистісної підготовки психологів, розвиток відповідних особистісних якостей: тактовність, психологічна витривалість, вміння слухати і розуміти, уважність до деталей, скурпульозність, наявність емпатії та аналітичних здібностей. Необхідно постійно вивчити величезну кількість фахової літератури, систематизувати отримані знання, новітні методики, а в подальшому необхідно використовувати їх у своїй роботі. Психологу також потрібно мати хорошу пам'ять, чітке, швидке логічне мислення, залишатися толерантним і сприймати клієнта цілісно, враховуючи усі особливості його особистості. Л.Г.Терлецька визначає такі професійно -значущі особистісні якості психолога: професійно-психологічна рефлексія та саморефлексія, діапазон репертуару професійних ролей, уявлень про образ практичного психолога, адекватність образу "Я" та оптимальність психічного стану []. Умовами формування таких якостей дослідниця називає використання активних соціально-психологічних методів навчання; можливість "вдивляння" в себе та інших людей; подолання труднощів та бар'єрів, що виникають на шляху адекватного самопізнання та формування позиції психолога; набуття свободи реалізації соціальної ролі психолога.

Професія психолога - це не просто робота, а стиль життя за умови, якщо психолог викладається на майже на сто відсотків. Життєвий стиль психолога [2] цілеспрямовано формується ще на етапі його навчання і передбачає: інтерес до оволодівання знаннями з психології; здатність (і цікавість) до саморозуміння; усвідомлення ролі раннього дитячого досвіду, значущих ідентифікацій з іншими, захисних механізмів психіки в формуванні поглядів на життя та «життєвих програм»; здатність переживати динаміку особистісної кризи, яка супроводжується дезінтеграцією психіки та здійснювати пошукову поведінку в напрямку досягнення нової Я-ідентичності на більш високому рівні розвитку; здатність досягти відчуття постійності, визначеності, несуперечливості, відповідності внутрішній суті (нерідко порушеній під впливом недосконалих, шкідливих соціальних, виховних впливів), тобто здобути почуття автентичності власній глибинній природі.

Життєвий стиль сучасного психолога включає провідну характеристику - цікавість до психології людини та уміння розбиратися в людях, а отже, психолог працює над розвитком у собі наступних рис: має досвід взаємодії з людською природою в найрізноманітніших і заплутаних її проявах; аналітичні здібності, необхідні для з'ясування зв'язків між минулими і теперішніми вчинками людей, між експресивною поведінкою і внутрішніми властивостями; саморозуміння і самоприйняття - зокрема, визнання й прийняття власних «тіньових сторін», ілюзій, агресивних тенденцій, складних мотивів власної поведінки, що утримує від поверхневих суджень як про себе, так і про людей; когнітивна та емоційна складність - власну складну натуру психологу важливо приймати й розуміти, подолання ним власних психологічних труднощів підвищує його кваліфікацію; віра, оптимізм - здатність випромінювати віру, здоров'я та гарний настрій, що сприяє створенню позитивного емоційного фону та мотивації до самозмінювання у людей, з якими працює психолог; певна міра відстороненості, інтровертованості, позиція спстерігача за життям, відсутність зайвої товариськості, що сприяє більш точному й глибокому оцінюванню проблеми людини; здатність відсторонитися від власних емоцій, таких як співчуття, жалість, любов або захоплення, у професійній взаємодії з людьми; неупереджене вивчення інших людей; розвинута спостережливість та (на її основі) інтуїція - здатність цілісно осягнути внутрішньо притаманну психіці гармонію, унікальність, індивідуальну неповторність психіки кожної людини; соціальний та емоційний інтелект - уміння прогнозувати емоційні реакції іншої людини, соціальні наслідки певної поведінки людини.

Життєвий стиль психолога виявляється не лише у професійній діяльності, а й у різноманітних життєвих ситуаціях, з якими йому доводиться мати справу. І тут постає питання, наскільки психолог є конгруентним своїй професійній ідентичності, наскільки він її визнає і презентує у повсякденному житті. Адже якщо психолог відчуває образу, негативні переживання на посил від соціуму «ти ж психолог!», це означає, що він не приймає, певною мірою відчужує свою професійну роль [2].

Сформована професійна ідентичність психолога не може застрахувати його від професійних деформацій, які актуалізуються нерідко під впливом потужних кризових переживань та потрясінь в житті самого психолога. Професійна деформація - це негативний вплив професії на особистість, зміна якостей особистості під впливом тривалого виконання професійної діяльності.

Про "синдромі згоряння" прийнято говорити в контексті професійної діяльності, професійна деформація стосується життя особистості поза роботою.

До найпоширеніших професійних деформацій особистості психологів відносять: 1) пояснення життєвих проблем психологічними причинами (надмірне надання значення психологічних чинників в поясненні різних речей); 2) схильність постійно вдаватися до раціоналізації власних проблем (є виправдання для своїх вчинків на всі випадки життя, створення «розумних підстав» і зручних пояснень заднім постфактум); 3) постійне самоспостереження яке позбавляє природної спонтанності; постійне намагання слідувати ідеалізованих способам буття, які визначаються категорією «норма»; 4) безперервний моніторинг своєї поведінки, думок, емоцій з метою «своєчасної корекції»; 5) відчуття особливої відповідальності за психологічний стан оточуючих його людей; непереборний імператив «завжди прийти на допомогу»; 6) постійні самозвинувачення у випадку «неідеальної», «ненормальної» поведінки; 7) вимоги до себе типу: «у мене все має бути добре, я маю завжди вміти справлятися з конфліктами та неприємними емоціями»; 8) підсвідомий пошук людей, потребуючих психологоічної допомоги; відчуття себе переповненим знаннями, що спонукає до роздавання порад; 9) емоційна черствість (втрата здатності дивуватися новому, погляд на живу психіку як на «випадок» чи класифікацію, схильність до недоречного «чорного гумору»).

Типологію психологів-професіоналів іронічно представив у своїй книзі психоаналітик Рой Шефер. Він стверджував, що в особистості кожного деякі риси стають домінантними в моменти життєвих криз, це стосується і професії психолога. Такі риси можуть набути деструктивності й вторгатися в його роботу. За сприятливих обставин, поза великими кризами в житті, ірраціональні тенденції не набувають домінування, не стають руйнівними, а навпаки, можуть бути корисними для професійної роботи. Це наступні типи: 1). «Зарозумілий» психолог - інтелектуально сильний, вміє контролювати афекти шляхом інтелектуальної діяльності, має розумний скептицизм та обережність у своїх припущеннях. Слабкі сторони - інтерпретує кожен знак, займає позицію «все, бачу, все знаю», в матеріалі пацієнта виокремлює лише те, що цікавить його. Причина - не пропрацьовані власні психотравми та неприйняття власних емоцій. 2). «Садистичний психолог» - вміє бути авторитетним, керує безпомічними клієнтами, має особисту цікавість до слабких, «принизливих» аспектів життя людини, отримує задоволення від змагання з клієнтом, доводить йому свою значущість. Причина такої поведінки - не відрефлексоване почуття сорому, приниженості, ворожості. 3). «Турботливий» психолог - отримує задоволення від ідентифікації з клієнтом, прагне забезпечувати потреби інших, змушує клієнта увійти в пасивну роль отримувача. Причини - не відрефлексована власна потреба в залежності, власні потреби - придушені. 4). «Добродушний» психолог - має страх перед людьми і долає його шляхом добрих справ, проектує на пацієнтів сценарій вибачення своїх батьків, ображається, якщо клієнти чинять опір його добрим справа. Причина - уникнення зустрічі зі своєю ворожістю щодо людей. 5). «Улесливий» психолог - боїться незадоволення чи обурення клієнта, хоче взаємодіяти з позитивною частиною особистості клієнта, завжди прощає і підтримує, уникає конфронтації,

у відповідь на дискомфорт клієнта зупиняється і не вимагає продовжувати зусилля, хоче отримувати лише позитивні результати. Причина - не може вступити в конфронтацію зі своєю залежною частиною та інфантильними бажаннями. 6). «Замкнений» психолог - йому важко взаємодіяти з енергійними клієнтами, які вимагають більшої залученості у їх проблеми, може мати холодну, безцеремонну поведінку, займати відсторонену позицію. Причина - не відрефлексована емоційна гіперчутливість та схильність до придушення власних емоцій. 7). «Хаміліон» - спостерігає за клієнтами і порівнює себе з ними, стверджуючись таким чином у своїй «нормальності». Захоплюється рисами своїх клієнтів і має «улюбленців». Втрачає нейтральне ставлення до матеріалу, поділяє клієнтів на цікавих і нудних. Здатний зрозуміти проблеми клієнта, пов'язані з осягненням себе і особистим зростанням. Причина - не сформована власна чітка ідентичність, не зустрівся із самим собою. 8). Психолог-«мазохіст» - шукає особливо проблемних клієнтів, які чинять спротив, якщо таких немає - створює проблеми у взаєминах зі звичайними клієнтами, наприклад, шляхом торпедування терапевтичних взаємин. Отримує задоволення від впертості, незгоди, ворожості клієнтів, терпить біль, в колі колег критикує клієнтів. Причина - не відрефлексована схильність до контролю [6].

Американський психолог Гордон Олпорт вважав, що психологом може ставати людина старша за тридцять років, яка має життєвий досвід. Він описав вісім особистісних якостей, необхідних психологу для того, щоб добре розбиратися в людях:

1). Досвід, який асоціює зі зрілістю - тобто багатий досвід взаємодї з людською природою в її неоднозначних і заплутаних проявах. Юним людям важко судити про тих, чиє життя відрізняється від їх власного досвіду, і вони послуговуються судженнями - кліше. У досвідченої людини - широка палітра ретельно перевірених інтерпретацій, є інтуїтивне розуміння, яке базується на досвіді. 2). Подібність. Ті, хто точніше оцінюють якусь рису в іншій людині, самі володіють нею. Здатність застосувати уяву, ідентифікуватись («злитись») з іншим, щоб краще зрозуміти його. І це - навіть цінніше за досвід. Подібність тлумачив як особливий випадок досвіду. 3). Інтелект - це не лише розуміня мотивів і внутрішньої природи іншої людини, це здатність до встановлення співвідношення, з'ясування зв'язків між минулими і теперішніми вчинками, між експресивним поведінкою і внутрішніми властивостями, між причиною і наслідком. 4). Глибоке розуміння себе - розуміння власних антисоціальних тенденцій, складних мотивів, тіньової сторони власної особистості утримує психолога від занадто поверхневих і простих суджень про людей. Сліпота і помилковість в себе автоматично переноситься на судження про інших. Те, що незрозуміло в собі - обов'язково буде проектуватися на людей. Ця позиція Олпорта давно підтверджена практикою - адже взаємодія з іншими актуалізує емоційну сферу особистості, а отже і автоматизовані захисні механізми. 5). Складність - як правило, люди не можуть глибоко зрозуміти тих, хто складніше і тонше їх самих. Прямолінійний розум не має співчуття до хвилювань розуму культурного і різнобічно розвиненої людини. З цього випливає, що якщо психолог має складну натуру, то це - перевага, оскільки йому доводиться мати справу з виключно складними психічними станами, і навіть якщо у нього є власні невротичні труднощі, з якими він добре справляється, це лише підвищує його кваліфікацію. Це не означає, що психолог має бути позбавлений оптимізму. 6). Відстороненість. Дослідник спитається на експерименти, які показали, що ті, хто добре розбирається в інших, менш товариські, вони інтроверти, бувають загадковими для розуміння і оцінки іншими. Вони не дуже високо ставлять соціальні цінності. У тих, хто зайнятий соціальними цінностями, не вистачає часу на неупереджене вивчення інших людей. Вони відчувають співчуття, жалість, любов або захоплення і не можуть відсторонитися від цих емоційних відносин настільки, щоб знайти неупереджений погляд. Людина ж, яка не намагається весь час бути учасником якихось подій, але залишається в стороні і спостерігає їх, нічого не пропускаючи, найімовірніше зможе зробити більш цінні судження. Часто трапляється і так, що хороший знавець людей (наприклад, письменник) цілком віддається участі в деяких подіях, але потім виходить з них і починає ретроспективно досліджувати людей і те, що трапилося з ним під час участі у подіях. 7). Естетичні схильності - це здатність побачити, відчути внутрішню гармонію обєкту, навіть якщо це щось тривіальне. Естетичну особистість цікавить унікальність та врівноваженсть структури обєкта. За високого розвитку естетичний склад розуму може заміщувати, компенсувати собою інші здатності. 8). Соціальний інтелект - ця риса не є обов'язковою, проте сприяє умінню слухати людину, спонукати до відвертості, при цьому ніколи не видаватися шокованим, бути дружнім, стриматим і терплячим, ніколи не виявляти нудьги. Це уміння забезпечувати гладкість у відносинах з людьми. Щоб тактовно говорити - потрібно прогнузувати реакції іншої людини, мати здатність висловлювати швидкі, майже автоматичні, судження про людей. В той же час, в основі соціального інтелекту - не глибина розуміння, а соціальне пристосування, і він має вияв саме у поведінці [5].

Усі аспекти професійної роботи психолога мають як свої позитивні, так і негативні (важкі) сторони. Це було з'ясовано нами в процесі бесіди з молодими практикуючими психологами.

Позитивні сторони роботи психолога:

* можливість розібратися в собі, вирішити свої проблеми, пізнати себе та вирішити свої конфлікти, складні емоційні стани, які виникають;

* відчуття себе потрібним, корисним для людей;

* психологічні знання допомогають розуміти інших, прогнозувати майбутні дії, вчинки людей;

* можливість застосовувати психологічні знання як самозахист, які часто можуть допомогти вижити в екстремальних ситуаціях;

* точність розуміння й відчуття себе, гарна саморефлексія;

* можна самостійно розподіляти час, регламент своєї роботи;

* професійна діяльність постійно спонукає до самовдосконалення;

* можливість підтримувати своє ментальне здоров'я завдяки постійними роздумам.

Важкі сторони роботи психолога:

* складно товаришувати з людьми (на це бракує часу, емоційного ресурсу) та відсторонитися від професійного погляду на інших людей, друзів;

* кожний раз віддаєш «шматок себе», своє енергію, сили, що за роки праці створює самому потрапити в депресію, відчути внутрішню пустку;

* ризик згорання психічного та психологічного стану;

* долі інших людей, клієнтів надовго залишаються в пам'яті;

* важка емоційно наповнена робота, якщо в людини відбувається трагедія, смерть близьких, психолог цей біль проживає разом із нею, відчуває свою причетність, і це емоційно навантажує;

* звужується коло інтересів щодо людей, книг, літератури, фільмів;

* спонтанність, легкість і простота процесу життя знижується через постійний самоаналіз;

* в умовах сучасного світу онлайн-консультації відбуваються набагато частіше, ніж очні, важче утримати увагу клієнта і донести йому свою думку. Онлайн-консультації вимагаєть значно більше залученості та енерговитратності, аніж «жива» консультація;

* перевантаження по кількості годин практичної роботи та по стресогенності й важкості проблеми (майже кожна українська родина пережила втрати - майна, близьких, психоемоційного благополуччя);

* проблема теоретичних ресурсів для поглиблення знань та підвищення професійної компетентності - російськомовні наукові джерела та онлайн-лекції, які належать російським авторам, не можуть бути використані як основа теоретичної підготовки;

* морально-психологічий аспект: відомо, що приватні послуги кваліфікованого досвідченого психолога маюсь виску ціну, проте нині багато людей, які потребують допомоги, не мають змоги оплачувати, а отже, психологи додатково (або виключно) працюють як волонтери;

* проблема підвищення кваліфікації в межах професії психолога - необхідно здобувати додаткові знання для роботи з військовими, з психотравмованими дітьми, широким колом населення що пережили численні екстремальні ситуації.

Висновок

професійна ідентичність психолог

Психологічне благополуччя психологів тісно пов'язане із професійною ідентичністю, яка допомагає адаптуватися до постійних і часто драматичних змін у суспільстві. Яке бореться з військовою агресією. Водночас актуальним залишається питання формування психологічної захищеності психолога. Основною характеристикою професійної діяльності психолога, яка не суперечить збереженню його психологічного і ментального благополуччя, є баланс між чинниками ризику (важкі життєві ситуації, життя і праця в умовах війни та підвищеної моральної відповідальності тощо) та копінг-стратегіями й стратегіями самореалізації, які засновані на результатах самопізнання. У плині років професійної діяльності психолог виробляє набір спеціальних навичок саморегулювання, що запобігає емоційному вигорянню та професійній деформації: самодисципліна й планування часу; система самозаохочень; саморозвиток; уважність до свого внутрішнього (емоційного) стану; культивування стану усвідомленості й здатності поглянути на власну активність поглядом стороннього об'єктивного спостерігача. Розуміння психологом власної професійної ідентичності, узгодженість особистісних якостей і властивостей з вимогами професійної діяльності потребує від нього глибокого знання себе, своїх професійених сильних і слабких сторін та «підводних рифів», ризиків професійної діяльності в сучасних умовах.

Список використаних джерел

[1] Іваненко Б.Б. Я-ідентичність особистості: статичні й динамічні аспекти Вісник Львіськогоуніверситету. Серія психологічні науки. 2020. Випуск 7. С. 53 - 61.

[2] Іваненко Б.Б. Життєвий стиль сучасного психолога / Актуальні проблеми експериментальної психології: досвід та перспективи (на пошану професора Шинкарюка А.І.): Матеріали VII міжнар. наук.-практ. конф., 26 жовтня 2021 р. / за ред. С.Д.Максименка, Л.А.Онуфрієвої. Камянець-Подільський: ФОП Гордукова І.Є., 2021. С.58-61.

[3] Лукіянчук А.М. Проблема ідентифікації у професійному становленні студентів вищого навчального закладу І-ІІ рівнів акредитації педагогічного профілю. Вісник післядипломної освіти: збірник наукових праць. Вип. 3. Київ: Міленіум, 2006. С 120-129.

[4] Терлецька Л. Г. Рольова гра як засіб формування професійно-значущих якостей майбутнього практичного психолога. Автореф. дис.... канд. психол. наук: 19.00.07. К., 1997. 20 с.

[5] Allport G. The Nature of Personality: Selected Papers. 1950; 1975. Westport, CN: Greenwood Press.

[6] Shafer R. Psychoanalytic Interpretation in Rorschach testing. NY:Grune&Stratton, 1954.

Размещено на Allbest.ru