Соціально-психологічні особливості емоційних переживань важких життєвих ситуацій дорослими

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Соціально-психологічні особливості емоційних переживань важких життєвих ситуацій дорослими

Белякова Світлана Миколаївна

кандидат психологічних наук, доцент

доцент кафедри менеджменту,

практичної психології та інклюзивної освіти

Вітківська Інна Петрівна

магістр

Анотація

соціально-психологічний адаптація дорослий емоція

Проблема соціально-психологічної адаптації в різних її проявах є однією з найактуальніших у науці та суспільній практиці, особливої актуальності вона набуває у кризовій ситуації, коли особистість переживає важкі життєві обставини, змушена пристосовуватись до зміненої реальності, нової соціальної дійсності тощо. В умовах сучасного розвитку суспільства збільшується кількість негативних впливів на людину, які вона не завжди спроможна опанувати, конструктивно на них відреагувати або адаптуватися до них. Такий вплив безпосередньо позначається на психічному стані особистості. Соціальна дійсність, як політична, так і економічна, нерідко стає для особистості потужним стресогенним чинником, а довготривалий стрес зазвичай виступає провокатором життєвої кризи.

Протягом всього життя практично кожна людина стикається з ситуаціями, що переживаються нею як важкі та порушують звичний хід життя. Переживання таких ситуацій часто міняє і сприйняття навколишнього світу, і сприйняття свого місця в ньому.

Тема «Соціально-психологічні особливості емоційних переживань важких життєвих ситуацій дорослими» залишається надзвичайно актуальною через кілька причин: Важливість розуміння емоцій та способів їхнього впливу на психологічне здоров'я дорослих найвища. Важкі життєві ситуації, такі як стрес, втрата роботи, сімейні конфлікти або травми, можуть значно впливати на психічний стан і якість життя дорослих. Дорослі можуть зіштовхуватися з травматичними подіями, такими як природні катастрофи, аварії або насильство, які потребують особливої уваги до їхніх емоційних переживань та подолання психологічних наслідків. Важкі життєві ситуації можуть сприяти розвитку депресії, тривожності та інших психічних розладів серед дорослих, і важливо вивчати способи їхньої попередження та лікування. Розуміння емоційних переживань дорослих у важкі життєві ситуації допомагає сприяти їхній соціальній інтеграції і підтримці. Емоційні стани дорослих можуть міцно впливати на сімейні та міжособисті відносини, і розуміння цих впливів є ключем до покращення комунікації та розв'язання конфліктів. Знання про психологічні особливості емоційних переживань дорослими важливе для фахівців у сфері психології та психіатрії, які надають допомогу важко потравмованим особам. Загалом, вивчення соціально-психологічних особливостей емоційних переживань дорослими важких життєвих ситуацій є важливою складовою сучасної психологічної та соціальної науки. Розуміння цих аспектів допомагає розробляти більш ефективні програми психологічної підтримки та соціальних інтервенцій для дорослих у важких життєвих ситуаціях і сприяє їхньому психічному і соціальному благополуччю.

Визначено соціально-психологічні особливості емоційних переживань важких життєвих ситуацій дорослими, зокрема зроблено акцент на необхідність дослідження емоційних переживань важких життєвих ситуацій дорослими та удосконалення методичного забезпечення щодо вивчення особливостей емоційних переживань важких життєвих ситуацій дорослими.

Ключові слова: життєва криза, важка життєва ситуація, психологічна допомога, психологія життєвих криз, проблема, соціально-психологічна адаптація, втрата, психологія дорослих, емоційний розвиток, емоційна сфера.

Beliyakova Svitlana Mykolayivna PhD in Psychology, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Management, Practical Psychology and Znclusive Еducation, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Vitkivska Inna Petrivna Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Socio-psychological features of emotional experiences of difficult life situations by adults

Abstract

The problem of socio-psychological adaptation in its various manifestations is one of the most relevant in science and social practice, it becomes especially relevant in a crisis situation, when a person experiences difficult life circumstances, is forced to adapt to a changed reality, a new social reality, etc. In the conditions of modern development of society, the number of negative influences on a person is increasing, which he is not always able to master, constructively react to them or adapt to them. Such influence directly affects the mental state of the individual. Social reality, both political and economic, often becomes a powerful stressogenic factor for an individual, and long-term stress usually acts as a provocateur of a life crisis.

Throughout life, almost every person faces situations that he experiences as difficult and disrupt the usual course of life. Experiencing such situations often changes both the perception of the surrounding world and the perception of one's place in it.

The topic «Social and psychological features of emotional experiences of difficult life situations by adults» remains extremely relevant for several reasons: The importance of understanding emotions and ways of their influence on the psychological health of adults is the highest. Difficult life situations, such as stress, job loss, family conflicts, or trauma, can significantly affect the mental state and quality of life of adults. Adults may experience traumatic events such as natural disasters, accidents, or violence that require special attention to their emotional experiences and coping with the psychological consequences. Difficult life situations can contribute to the development of depression, anxiety and other mental disorders in adults, and it is important to learn how to prevent and treat them. Understanding the emotional experiences of adults in difficult life situations helps to promote their social integration and support. Adults' emotional states can strongly influence family and interpersonal relationships, and understanding these influences is key to improving communication and conflict resolution. Knowledge about the psychological features of emotional experiences by adults is important for specialists in the field of psychology and psychiatry who provide assistance to severely traumatized persons. In general, the study of socio-psychological features of emotional experiences of adults in difficult life situations is an important component of modern psychological and social science. Understanding these aspects helps to develop more effective programs of psychological support and social interventions for adults in difficult life situations and contributes to their mental and social wellbeing.

The socio-psychological features of emotional experiences of difficult life situations by adults are determined, in particular, emphasis is placed on the need to study the emotional experiences of difficult life situations by adults and the improvement of methodological support for studying the features of emotional experiences of difficult life situations by adults.

Keywords: life crisis, difficult life situation, psychological help, psychology of life crises, problem, socio-psychological adaptation, loss, adult psychology, emotional development, emotional sphere.

Постановка проблеми

Вивчення особливостей поведінки людини у кризових ситуаціях завжди були у центрі уваги науковців. Дослідниками проведено численні емпіричні розвідки окремих аспектів стресу, складних життєвих ситуацій, копінг-стратегії. Окремий напрямок: розробка програм стрес-менеджменту та постстресового відновлення. Однак попри поширеність й різномаїття досліджень у даній галузі, багато аспектів лишаються недостатньо висвітленими, зокрема це сучасні зарубіжні дослідження стресу і стресподолання, можливості їх використання для реалій сучасної Україні. Аналогічна ситуація склалася й у царині психодіагностики. Попри чисельність нових опитувальників діагностики поведінки у стресових ситуацій, деякими психологами, зокрема й студентами та аспірантами, використовується стандартний набір тестів, часто застарілих, без окреслення особливостей їх сучасного використання і застосування новіших, доопрацьованих відповідно до нинішніх реалій діагностичних опитувальників. Не в останню чергу це стосується діагностики стресових розладів і популярного нині в Україні дослідження посттравматичного стресового розладу (ПТСР) [14].

Сучасні соціальні, екологічні, медичні й інші проблеми, що є актуальними в Україні, актуалізують проблеми кризових ситуацій, реагування на них, їх переживання та подолання. Загальновизнаним є факт неминучості криз у житті людини і навіть необхідності переживання емоційно складних життєвих обставин у контексті розвитку особистості, її зростання та самоздійснення (Л. Анциферова, P. Ахмеров, С. Гроф, Є. Донченко, Л. Регуш, Т. Титаренко й інші). Немає людини, яка б не знала із власного досвіду, що таке криза, оскільки всі ми змінюємось, дорослішаємо, переживаємо кризи розвитку, стикаємось із різними труднощами життя, непереборними обставинами, які вимагають від людини включення адаптаційних резервів із метою пристосування до зміненої реальності.

В останні роки феномени життєвої кризи, особливості її переживання та подолання є предметом вивчення у вітчизняній та зарубіжній психології. Аналіз досліджень показав, що різні концептуальні напрями у своїй єдності утворюють складну, багаторівневу систему, яка є методологічною базою для вивчення цих феноменів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема соціально-психологічної адаптації особистості досить широко висвітлена в роботах науковців. Досліджувались, зокрема, уявлення про адаптацію, її закономірності та механізми загалом (Г. Балл, Ф. Березін, В. Казначеев, Ф. Меєрсон, О. Налчаджян та інші), про адаптацію як форму соціальної активності особистості (В. Семиченко, О. Солодухова й інші); загальні проблеми соціально-психологічної адаптації особистості (Г. Балл, Л. Виготський, О. Леонтьев, В. Петровський, А. Фурман та інші); формування і розвиток адаптивних характеристик особистості (А. Алдашева, Н. Кантоністова, Н. Колизаєва, Т. Середа й інші); теорії саморегуляції функціональних та психічних станів особистості, її поведінки та діяльності (К. Абульханова-Славська, Л. Балабанова, О. Конопкін, А. Леонова, В. Моросанова й інші). Серед авторів, які займалися вивченням важких життєвих ситуацій, можна назвати Б.С. Братусь, Л.Ф. Бурлачук, Ф.Є. Василюка, Є.Е. Данилову, К. Муздибаєву, М. Тишкову та ін.

Мета статті - дослідити соціально-психологічні особливості емоційних переживань важких життєвих ситуацій дорослими, зокрема зробити акцент на необхідність дослідження емоційних переживань важких життєвих ситуацій дорослими та удосконалення методичного забезпечення щодо вивчення особливостей емоційних переживань важких життєвих ситуацій дорослими.

Виклад основного матеріалу

Життєві ситуації - це сукупність значущих для людини подій і пов'язаних з ними потреб, цінностей і уявлень, що впливають на його поведінку і світогляд в конкретний період життєвого циклу.

Серед життєвих ситуацій виділяють усталені (або нормальні) і важкі (або проблемні). Проблемні ситуації виникають тоді, коли порушується впорядкованість плину життя людини, і він не може вирішити ту чи іншу проблему за допомогою звичних схем поведінки. При цьому джерело життєвої труднощі виявляється як у власних діях індивіда, так і у впливі навколишнього середовища [1]. Фахівці вказують на ряд ознак, що свідчать про настання важкій життєвій ситуації: неадекватність алгоритмів звичного соціальної поведінки; порушення поточної соціальної діяльності; невизначеність перспектив розвитку подій; виникнення нової системи вимог до суб'єкта, виникнення стресових станів людини.

Слід констатувати, що у тому чи іншому вигляді питання пов`язані з життєвою ситуацією розглядалися в працях переважної більшості видатних науковців, насамперед, С. Рубінштейна («Буття і Свідомість», «Людина і Світ»), Г. Костюка) й ін. Й разом з тим, в центр власних наукових інтересів життєва ситуація як предмет дослідження до 1970-1980-х років входила майже виключно в одному аспекті, запропонованому Л. Виготським - як соціальна ситуація розвитку, під якою розумілася одиниця аналізу розвитку особистості у психології, що обумовлює її життя. Вона визначалася через співвідношення зовнішньої активності людини, яку можна спостерігати і її внутрішній - переживальний - план. В українській віковій і педагогічній психології базовим для використання і операціоналізації стає саме дане поняття [6].

О. Філіппов і Титаренко Т. [13] розглядаючи психологічні аспекти ситуації, вводять однією з основних характеристик її організованість або рівень визначеності, що також може бути з інтерпретованим як рівень складності у сприйнятті суб`єктом. Простий спосіб організації ситуації пов`язується з відповідністю системі життя людини, складний - з випадковістю, а між ними виявляється простір конфліктності, коли частина складових ситуації відповідає системі, а частина в неї не вписується.

Ф. Василюк у своїй концепції [2] вводить два базових параметра ситуації - буттєвий, або вписуваність ситуації у поточне буття людини, і переживальний, як механізм внутрішньої активності зі вписування у буття «невписуваної» ситуації. Ним пропонується, по суті, процесуальна модель психології життєвої ситуації за такою схемою: в бутті трапляється «невписувальна» або критична ситуація, яка ставить суб`єкта перед необхідністю переживання, це ситуація «неможливості». Переживання - являє собою особливу діяльність з перебудови психологічного світу людини з метою зняття протиріччя «неможливості».

У сучасній вітчизняній психології одними з перших на проблему саме життєвої ситуації звернули увагу О. Коржова і Л. Бурлачук. Для аналізу життєвої ситуації науковцями було запропоновано подієвий підхід, в якому було локалізовано дві складові - події життєвої ситуації в масштабі усього життя (подієво-біографічний підхід) і події, що відбуваються «тут і зараз» (події недалекого минулого). Основна модель життєвої ситуації - суб`єкт-об`єктна орієнтація . З іншого боку, поведінку в життєвих ситуаціях було розглянуто на рівні поведінкових стратегій - соматично, особистісно і соціально орієнтованих. Розглядалися складні, стресові і стресогенні життєві ситуації, що пов`язані з соматичними хворобами, хірургічними операціями, складнощами педагогічної діяльності.

Соціально-психологічні особливості емоційних переживань важких життєвих ситуацій у дорослих можуть бути досить різними в залежності від індивідуальних особливостей, попереднього досвіду та суспільного контексту. Однак є деякі загальні тенденції та аспекти, які можна враховувати [4]:

Реакція на стрес. Важкі життєві ситуації, такі як втрата роботи, розлучення, смерть близької людини, можуть викликати сильну стресову реакцію. Дорослі можуть реагувати на стрес різними способами, включаючи тривогу, депресію, гнів, відчуття безсилля або втрату контролю.

Соціальна підтримка. Спільнота та підтримка близьких людей грають важливу роль у важких життєвих ситуаціях. Дорослі можуть шукати підтримку від друзів, родини або психологів.

Прийняття втрати. Втрата є однією з найскладніших життєвих ситуацій для багатьох дорослих. Прийняття цієї втрати і подолання горя може займати тривалий час і вимагати психологічної підтримки.

Культурні варіації. Спосіб, яким дорослі сприймають і виражають емоції важких ситуацій, може бути сильно посилений культурними факторами. Деякі культури можуть сприймати виявлення емоцій як прийнятні, тоді як інші можуть підтримувати приховування емоцій.

Копінг-стратегії. Дорослі використовують різні стратегії копінгу (способи подолання стресу). Деякі можуть звертатися до активних стратегій, таких як пошук підтримки та розв'язання проблем, в той час як інші можуть використовувати пасивні стратегії, такі як відмова від проблеми або використання релігійної віри.

Розвиток резильєнтності. Деякі дорослі навчаються розвивати резилієнтність, тобто здатність пристосовуватися до стресу та важких обставин. Це може включати в себе навчання позитивним стратегіям допінгу та внутрішнім ресурсам.

Соціальний контекст. Важливо брати до уваги соціальний контекст, в якому виникають важкі ситуації. Дорослі можуть стикатися з додатковими викликами, якщо вони належать до вразливих або менш підтримуваних груп.

Зрозуміння цих соціально-психологічних особливостей допомагає психологам, психіатрам і розробникам програм допомагати дорослим краще розуміти та керувати своїми емоціями в складних життєвих ситуаціях. Також це важливо для викладачів, керівників та спеціалістів у сфері розвитку організацій, які працюють з дорослими на робочих місцях та в навчальних закладах.

Загальні підходи до допомоги дорослим включають в себе надання психологічної підтримки, навчання навичкам копінгу зі стресом, сприяння розвитку резилієнтності, а також сприяння відкритому спілкуванню та розвитку підтримуючих відносин.

Важливо розуміти, що реакція на важкі ситуації є індивідуальною і може варіювати від особи до особи. Дорослі можуть виявляти різні рівні стресу, депресії, тривоги та справлятися з ними по-різному. Тому підхід до підтримки дорослих повинен бути індивідуальним і орієнтованим на конкретну ситуацію та потреби кожної людини.

Найчастіше в розвитку психологічної реакції на життєву кризу розрізняють чотири послідовні фази [3]:

первинне наростання напруги, що стимулює звичні способи розв'язання проблем;

подальше наростання напруги, збудження, агресивності, рівня тривоги в умовах, коли ці способи виявляються безрезультатними;

ще більше наростання напруги, яке вимагає мобілізації зовнішніх й внутрішніх психологічних й фізичних ресурсів. Робляться спроби використати не характерні для особистості способи подолання;

встановлення стадії, що характеризується підвищенням тривоги й депресії, відчуттям безпомічності й безнадійності, дезорганізацією поведінки особистості.

Таким чином, криза завжди супроводжується стресом, певним чином містить в собі фрустрацію, оскільки завжди пов'язана з блокуванням частини потреб, і конфлікт, оскільки суттєвий розрив між реальним та бажаним завжди потребує активізації ціннісно-смислової діяльності [7].

Проте життєва криза може закінчитися на будь-якій зі стадій, якщо небезпека щезне чи знайдеться рішення. Фази кризи по-різному «проходяться» окремими людьми. При цьому використовуються різні способи виходу з кризової ситуації: метод проб і помилок; переоцінка цінностей; захисні реакції та ін. Також зазначається, що різні «типові» життєві кризи (смерть близької людини, тяжке захворювання, відокремлення від сім'ї, батьків, друзів, різкі зміни соціального статусу тощо) характеризуються своїми, лише їм притаманними ознаками [13].

Таким чином, можна зазначити, що в психологічній науці життєва криза розглядається як вид складної життєвої ситуації або як кризова ситуація, котра може виникнути на будь-якому етапі життєвого шляху особистості (в тому числі й в юнацькому віці), і визначається у сукупності подій, переживань, відносин, особливостей поведінки та реабілітації.

Складна життєва ситуація характеризується рядом феноменологічних показників. О.В. Олександрова та І.Б. Дерманова вважають, що результати їх дослідження і дослідження Е.В. Бітюцкої, М.Л. Сабунаєвої встановлюють «суб'єктивні координати складних життєвих ситуацій». Зокрема йдеться про: невизначеність ситуації, стресогенність, психологічне виснаження (оцінка ресурсів), вирішуваність, включеність в ситуацію та інш. На думку О.Г. Петрової, відчуття стресової дії ситуації, порушення поточної діяльності (трудової, навчальної та ін.), неадекватні алгоритми звичної соціальної поведінки; змінення кола звичного спілкування та усвідомлення необхідності адаптації до ситуації є феноменологічними показниками складної ситуації життя.

У роботі Виноградова Л.В. ознаки складних життєвих ситуацій систематизуються таким чином: 1) високий ступінь значущості для людини; 2) відсутність або неможливість використання звичних схем вирішення завдань; 3) невизначеність перспектив розвитку ситуації; 4) рівень «біографічного стресу»; 5) суб'єктивна оцінка людиною ситуації як важкої; 6) можливі втрати; 7) варіанти вирішення; 8) ресурси і можливості (фізичні, психологічні, інтелектуальні, моральні, тимчасові); 9) наявність досвіду подолання [3].

В психології визначено ситуації, які викликають психічну напругу, негативні емоції і в яких існує загроза фізичному здоров'ю або образу Я. За Л.І. Анциферовою це: повсякденні неприємності; негативні події, пов'язані з різними віковими періодами; непередбачені нещастя і прикрощі [11]. Ф.Є. Василюк [2] і А.О. Прохоров з колегами відносять до типових складних ситуацій: смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, внутрішньо-особистісний конфлікт, розлучення [6], ситуації, що виходять за рамки звичайного людського досвіду, участь у бойових діях, насильство, стихійні лиха і катастрофи. В кросс-культурних дослідженнях Dohrenwend et al., продемонстровано, що в усіх культурах самою стресовою серед життєвих подій є значна втрата здоров'я, коханого, роботи [9].

Цілковито окремо науковцями розглядаються нетипові ситуації. Рягузова О. вважає, що ситуація класифікується як нетипова, тоді коли людина не має перевіреного готового способу дії, і в неї виникає вірогідність актуалізації нераціональної, або неадекватної дії внаслідок того, що в досвіді ще не було такої конфігурації, і суб'єкт вимушений освоювати її без опори на традицію. До нетипових ситуацій певною мірою можна віднести екстремальні ситуації та ситуації, що привели до депривації. Єфімова О. вважає, що екстремальна ситуація за критерієм джерела травматизації має антропогенний або соціальний характер, в ній джерелом травматизації виступає інша людина або суспільство (напад на вулиці, сексуальне насильство, дорожньо-транспортна подія, локальні війни, терористичні акти) [4]. Лановенко Ю. розглядає екстремальну ситуацію, що трансформує буття особистості у життєвому світі [8]. В екстремальній ситуації фізичні та психологічні навантаження впливають на здатність до раціональних вчинків і дій, адекватних ситуації, що склалася. Екстремальні ситуації характеризуються непередбачуваністю, невпорядкованістю майбутнього з несформованими і неясними для суб'єкта способами досягнення мети. В екстремальній ситуації на людину впливають наступні психогенні чинники: монотонія, змінені просторова і часова структури, обмеження значущої інформації, самотність (групова ізоляція), загроза для життя [9]. На думку Моргуна В.Ф. - екстремальні ситуації можуть бути непрогнозованими і прогнозованими; вибуховими, стрімкими, помірними, плавними; локальними, трансграничними; такими, що можуть мати короткочасовий характер або ж довготривалу дію. Бринза І.В. наводить наступну класифікацію екстремальних ситуацій: параекстремальні, екстремальні, паратермінальні [14]. При параекстремальних мобілізується невелика кількість функціональних резервів організму, виникає лише операційна напруженість для виконання добре знайомих дій в умовах, які несуть в собі реальну загрозу особовому статусу індивіда. Екстремальна ситуація, пов'язана з надмірною мотивацією, необхідністю виконувати складні дії в умовах усвідомлюваної загрози життя здоров'ю соціальному положенню особистості, в ній відбувається загальне зниження фізіологічних і психологічних показників з подальшим їх підйомом, що свідчить про мобілізацію глибинніших шарів резервних можливостей людини.

Ми вважаємо, що ситуації, які можна розглядати як найбільш значущі джерела депривації можна віднести до нетипових ситуацій. За Й. Лангмейєром і З. Матейчеком це такі життєві ситуації, де суб'єкту не надавалась можливість для задоволення деяких його основних (життєвих) психічних потреб достатньою мірою і протягом достатньо тривалого часу. Депривацію як механізм обмеження процесів соціалізації досліджувало багато вчених: Дж. Боулбі, У. Голдфарб, Я. Гошовський, Д. Гошовська, М. Раттер, Н. Толстих, Д. Хебб, Р. Шпіц та ін. Наприклад, коли діти з раннього дитинства находяться в ситуації де їм недоступна материнська турбота, любов, увага, опіка тобто коли розірвана прив'язаність між дитиною та матір'ю, то за Дж.Боулбі це призводить до синдрому «афективної тупості» [10].

Депривація, як зазначають Я. Гошовський, Кириченко В.В. є «соціально - екзистенційним фактом надзвичайної важливості, адже набуває ознак перманентної особистісної кризи і дисфункції та, по суті, завжди є викликом нормальній еволюції й онтогенезу людини як психосоціальної істоти. Своєю глибиною і потужністю вона загрожує повноцінному розвитку на всіх рівнях, призводячи до своєрідної інволюції - соціального аутсайдерства, до того ж ускладненого численними девіантними психологічними ознаками. Внаслідок переживання деприваційного синдрому відбувається зниження загальної вітальної стійкості і рівня психосоціальної збалансованості людини, а її становлення характеризується звуженням комунікативної активності, психоемоційною фрагментарністю й тенденціями до соціальної аутизації, астенії, депресії, пасивності тощо. Депривованій особі властиві соціально-стресові розлади, що розвиваються здебільшого за моделлю типових посттравматичних стресових синдромів і є масовими проявами станів психоемоційної напруженості та психічної дезадаптації, які притаманні трансформаційному суспільству. Пригнічений або розбалансований хронотоп депривованої людини є самостійним психотравмівним чинником, впливаючи на базальні пласти особистісної психоструктури та проявляючись у неадекватній (часто девіантній чи асоціальній) поведінці» [5]. В. Кириченко, Д.Гошовська зазначають, що депривація породжує кризу ідентичності й ускладнює набуття статевих, соціально-статусних ролей та приводить до амбівалентності й розщеплення, несформованості життєвих орієнтирів, втрату сенсу життя, почуття самотності [5].

В останній час актуальними є публікації щодо нетипових ситуацій, пов'язаних з ізоляцією і пандемією. Наприклад, J.Holt-Lunstad наводить результати досліджень про вплив соціальної ізоляції полярників, астронавтів та представників інших професій, що знаходяться довго у самотності, на їх соматичне і психічне здоров'я (виникнення депресії та зростання рівня сердечного нападу) [5]. Вчена зазначає, що соціальна ізоляція є дійсно серйозною проблемою і фактором ризику передчасної смерті. Щодо пандемії і карантину, то існує багато публікацій в яких описується феномен «Cabin Fever», який викликає емоції що є нетиповими для людини (M. Jurblum, S. Bishop, K. Norris)), які включають механізми зниження мотивації, розчарування, труднощі з концентрацією уваги, недовіру до оточуючих, дратівливість та неспокійність у режимах сну. Член Американської психіатричної асоціації H. Steven Moffic вважає, що пандемія своєю невизначеністю ставить людей на емоційну межу [16].

Традиційно до найважливіших феноменів, які розглядаються в контексті подолання складних життєвих ситуацій відносять «особистісний адаптаційний потенціал», «адаптаційний потенціал», «життєстійкість», «стресостійкість», «hardiness», «особистісний потенціал», «саногенний потенціал». Так, можливості ефективної адаптації укладені, на думку О. Кузнєцової, в «особистісному адаптаційному потенціалі» у якому закладена латентність адаптаційних здібностей, своєчасність і вектор реалізації яких залежить від активності особистості [3]. Його можна характеризувати за: нервово - психічною стійкістю, самооцінкою особистості, відчуттям соціальної підтримки, рівнем конфліктності особистості та досвідом соціального спілкування. На думку О. Кузнєцової, чим вище рівень розвитку перелічених психологічних особливостей, тим вище ймовірність успішної адаптації, тим значніше діапазон чинників зовнішнього середовища, до яких індивід може пристосуватися [20]. Згідно Ф. Василюк особистісний адаптаційний потенціал є інтегральним утворенням, що систематизує соціально-психологічні, психічні, біологічні властивості та якості, які актуалізуються особистістю для створення і реалізації нових програм поведінки у змінених умовах життєдіяльності [2]. За І. Лясковською, це інтегральна характеристика психічного розвитку особистості, яка диференціює її за ступенем стійкості до впливу зовнішніх психоемоційних стресорів, містить особливості життєвих стратегій, умінням передбачати ситуацію, прогнозувати результат подій [9].

О. Будницька розглядає адаптаційний потенціал як «здатність особистості до структурних і рівневих змін (під впливом адаптогенних чинників) якостей і властивостей, що підвищує її організованість і стійкість. «Адаптаційний потенціал» є інтегральним поняттям, що включає специфічні ресурси, представлені на різних рівнях організації особи (індивідному, особистісному, суб'єктно-діяльнісному). Важливими складовими адаптаційного потенціалу є механізми, способи використання і перетворення адаптаційних ресурсів, їх кількісних і якісних складових (розгортання, акумуляція, заповнення і т. д.). Ці процеси, пише вчений, служать сполучними ланками між можливостями і здібностями особистості і реальною їх реалізацією в цілеспрямованому адаптаційному процесі» [1].

Ю. Лановенко визначає адаптаційний потенціал як складну ієрархічно - паритетну систему адаптивностей, як рівнів соціально-психологічної здатності людини до пристосувань у складному світі, що обумовлюють успішну адаптацію: внутрішньоособистісну, міжособистісну, відсутність дезадаптаційних порушень, особистісного соціально - психологічного потенціалу та компетентнісної адаптивності. Перші чотири адаптивності, на думку дослідниці, зображають оцінки власних здібностей та можливостей реалізації процесу адаптації, а компетентнісна адаптивність показує пристосувальні дії до нових умов функціювання чи існування. Кожен із даних видів адаптивностей є складним, системно організованим психологічним феноменом та відображає склад і структуру цілісного конструкта адаптаційного потенціалу [8]. За Ю. Лановенко внутрішньоособистісна адаптивність характеризується невираженістю внутрішньоособистісних конфліктів, кращими адаптивними можливостями, що сприяють задоволенню актуальних потреб; міжособистісна адаптивність передбачає високий рівень нервово-психічної стійкості та поведінкової регуляції, високу адекватну самооцінку, адекватне сприйняття дійсності; відсутність дезадаптаційних порушень забезпечує помірний рівень ситуативної тривожності, працездатність, високу толерантність щодо негативних чинників соціального впливу, виражену мотивацію до навчання та професійної діяльності, відсутність агресивних проявів та порушень моральної орієнтації, прагнення дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, групових вимог; особистісний соціально-психологічний потенціал передбачає високий рівень комунікативних здібностей, адекватне сприйняття дійсності, адекватну самооцінку та оцінку своєї ролі в групі, встановлення контактів із оточуючими, неконфліктність, орієнтацію на конвенційне спілкування; компетентнісна адаптивність характеризує здатність особистості застосовувати власні пристосувальні компетенції, сприяє формуванню преадаптивних стратегій, розкриває предикативні випереджальні здібності суб'єкта, спрямовує особистість на майбутнє [8].

Н. Чепелєва визначає адаптаційний потенціал як провідну копінг-компетентність особистості, що містить уміння точно зображати наявні ознаки проблемної ситуації та обирати адекватний спосіб поведінки [15]. З цим визначенням ми погоджуємося частково, оскільки феномени долаючої поведінки можуть бути різними і частіше вони є усвідомленими стратегіями дії. Так, І. Сєргеєва зазначає, що зрілі психологічні захисні механізми і продуктивні копінг-стратегії сприяють ефективній адаптації індивіда в стресових/складних ситуаціях, тоді як адаптивна роль незрілих захисних механізмів і непродуктивних копінг-стратегій є низькою, що може призводити до дезадаптації [11].

У контексті подолання важких життєвих ситуацій особливе місце займають феномени життєстійкості і стресостійкості. Т. Ларіна, Т.Титаренко розводять поняття життєстійкість і стресостійкість. Останнє «забезпечує успішне подолання стресу, мобілізацію відповідних стратегій і стилів поведінки більшою мірою обумовлено біологічними і психофізіологічними особливостями людини». А життєстійкість особистості, за Т. Титаренко це уміння ефективно існувати усупереч життєвим перешкодам і труднощам. Це здатність людини зберігати баланс між пристосуванням до нових вимог і прагненням жити гармонійно, повноцінно [12].

Висновки

Таким чином, «складна життєва ситуація» є спільною для усіх видів ситуацій, в якій вимоги до особистості виходять за звичні норми. Показано, що складна життєва ситуація характеризується рядом феноменологічних показників (невизначеністю, стресогенністю, психологічним виснаженням, оцінкою ресурсів, валентністю, контрольованістю, обізнаністю).

В проаналізованих працях були визначені основні напрямки досліджень проблеми життєвої ситуації в рамках життєдіяльності особистості. Можна стверджувати, що на відміну від подієвого підходу, який інтегрує життя особи «горизонтально», тобто на віковій шкалі життя - від народження до смерті, в ситуаційному підході інтеграція життя особистості відбувається, так би мовити, «вертикально» від конкретної ситуації через життєву ситуацію до смисло-життєвого рівня. При чому, її аналіз має відбуватися у двох системо - твірних вимірах - інтер- і інтрапсихічному, на трьох рівнях - гносеологічному, онтологічному і аксіологічному.

Кризову ситуацію ми розуміємо як стан, який породжений виниклою перед людиною проблемою, що сприймається як перешкода для досягнення життєво важливої мети, якої неможливо уникнути і неможливо розв'язати за короткий час й звичним способом. Кризову ситуацію утворюють як реальні обставини життя, так і їх сприймання та переживання.

Важливо враховувати, що емоції є нормальною реакцією на важкі життєві ситуації, і кожна людина може переживати їх по-різному. Важливим є здатність виявляти свої емоції, шукати підтримку від інших і, в деяких випадках, звертатися до професійного психологічного супроводу для допомоги у впорядкуванні емоцій та подоланні важких ситуацій.

Література

1. Будницька О.А. Індивідуально-особистісні детермінанти емоційних переживань у психотравмуючих ситуаціях: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.01 «Загальна психологія, історія психології» К, 2001. 19 с.

2. Виноградова Л.В. Когнітивні аспекти суб'єктивного відображення емоційно важких життєвих ситуацій : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.01 «Загальна психологія, історія психології» Виноградова Лариса Віталіївна. К, 1995. 24 с.

3. Єфімова О.А. Особистісні чинники переживання психотравмуючих ситуацій. Проблеми гуманітарних наук: наук. записки Дрогобицького держ. пед. ун-ту. Дрогобич, 2001. - № 7. - С. 85-94.

4. Кириченко В.В. Практичні аспекти ціннісної підтримки особистості у процесі переживання кризи професійної адаптації. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. К.: Видавництво «Фенікс», 2015. Т. XII. Випуск 21. С 124-132.

5. Костюк Г.С. (1941). Про роль спадковості, середовища і виховання в психічному розвитку дитини. Праці республіканської наукової конференції з педагогіки і психології / за заг. ред. проф. Г.С. Костюка. Київ: Т. 2: Психологія. С. 3-35.

6. Кризова психологія : навчальний посібник. Харків: НУЦЗУ, 2010. 401 с.

7. Лановенко Ю.І. Психологічні особливості переживання суб'єктом юнацької кризи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія»/ Лановенко Юлія Іванівна. К, 2005. 21 с.

8. Лясковська І.Л. Психологічні особливості типів переживання кризи середнього віку. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12: Психологічні науки. 41 (2013). С. 120-129.

9. Пилипенко Н.М. Психологічні особливості самореалізації особистості в умовах професійної кризи. Соціальна психологія. 2005. № 3. С 72-79.

10. Сергєєва І.В. Емоційні стани учителів в напружених ситуаціях педагогічної діяльності. Психологія: зб. наук. пр. НПУ ім. М.П. Драгоманова. К, 2000. Вип. 11. С. 387-393.

11. Титаренко Т. Життєві кризи: технології консультування. К.: Главник, 2017. 144 с.

12. Титаренко Т.М. Життєва криза очима психолога. Психологія життєвої кризи. ред. Т.М. Титаренко. К.: Агропромвидав України, 1998. С 8-68.

13. Ткачишина О. Кризові ситуації: адаптаційні ресурси особистості та соціальні стереотипи. Теорія і практика сучасної психології: збірник наукових праць. Запоріжжя, 2020. № 1. Т. 3. С 116-120.

14. Чепелєва Н.В. (2004). Життєва ситуація особистості // Основи практичної психології. - К.: Либідь, 2004. - С. 112-135.

15. Черезова І.О. Психологія життєвих криз особистості: навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / І.О. Черезова. - Бердянськ, БДПУ, 2016. - 193 с.

16. Magnusson, D., & Magnusson, D. (Eds.). (1981). Toward A Psychology of Situations: An Interactional Perspective (1st ed.). Psychology Press. https://doi.org/10.4324/9780203780886.

References

1. Budnic'ka, O.A. (2001). Іndivіdual'no-osobistіsnі determrnanti emocijnih perezhivan' u psihotravmujuchih situacijah [Individual and personal determinants of emotional experiences in psychotraumatic situations]. Extended abstract of candidate's thesis. K. [in Ukrainian].

2. Vinogradova, L.V. (1995). Kognіtivnі aspekti sub^ktivnogo vidobrazhennja emocijno vazhkih zhittcvili situacij [Cognitive aspects of subjective reflection of emotionally difficult life situations]. Extended abstract of candidate's thesis. K. [in Ukrainian].

3. Cfimova, O.A. (2001). Osobistіsnі chinniki perezhivannja psihotravmujuchih situacij [Personal factors of experiencing psychotraumatic situations]. Problemi gumanitarnih nauk - Problems of humanitarian sciences, 7, 85-94 [in Ukrainian].

4. Kirichenko, V.V. (2015). Praktichrn aspekti cmmsnol pidtrimki osobistosti u procesi perezhivannja krizi profesynoi' adaptacn [Practical aspects of value support of the individual in the process of experiencing a crisis of professional adaptation]. Aktual'niproblemipsihologii - Actual problems of psychology, XII, 21, 124-132 [in Ukrainian].

5. Kostjuk, G.S. (1941). Pro rol' spadkovosti, seredovishha і vihovannja v psiHchnomu rozvitku ditini [About the role of heredity, environment and upbringing in the mental development of a child]. Praci respubhkans'ko'inaukovoikonferencii zpedagogiki іpsihologii - Proceedings of the republican scientific conference on pedagogy and psychology, 2, 3-35 [in Ukrainian].

6. Krizova psihologrja [Crisis psychology]. I larkіv: NUCZU [in Ukrainian].

7. Lanovenko, Ju.І. (2005). Ps^o^^m osoblivosti perezhivannja sub^ktom junac'ko ї krizi [Psychological peculiarities of the subject's experience of youth crisis]. Extended abstract of candidate's thesis. K. [in Ukrainian].

8. Ljaskovs'ka, І.L. (2013). Ps^o^^m osoblivost і tiprv perezhivannja krizi seredn'ogo viku [Psychological peculiarities of the types of experiencing the crisis of middle age]. Naukovij chasopis NPU mem M.P. Dragomanova - Scientific journal of the M.P. Drahomanov NPU, 12, 41 (2013),120-129 [in Ukrainian].

9. Pilipenko, N.M. (2005). Psihologichni osoblivost і samorealizaciї osobistosti v umovah profes^jnol.' krizi [Psychological features of self-realization of the individual in conditions of professional crisis]. Social'na psihologrja - Social Psychology, 3, 72-79 [in Ukrainian].

10. Sergєєva, І.V. (2000). Emocyrn stani uchitetiv v napruzhenih situacyah pedagogichnoї dijal'nosti [Emotional states of teachers in stressful situations of pedagogical activity]. Psihologrja - Psychology, 11, 387-393 [in Ukrainian].

11. Titarenko, T. (2017). /hittevi krizi: tehnologii konsul'tuvannja [Life crises: counseling technologies]. K.: Glavnik [in Ukrainian].

12. Titarenko, T.M. (1998). /hillcva kriza ochima psihologa. Psihologrja zhittєvoї krizi [Life crisis through the eyes of a psychologist. Psychology of life crisis]. K.: Agropromvidav Ukrarni [in Ukrainian].

13. Tkachishina, O. (2020). Krizovi situacn: adaptacyrn resursi osobistosti ta sodal'm stereotipi [Crisis situations: adaptive resources of the individual and social stereotypes]. Teorija і praktika suchasnoi psihologii - Theory andpractice of modern psychology, 1, 3, 116-120 [in Ukrainian].

14. Chepeleva, N.V. (2004). Zhitteva situacija osobistosti [The life situation of the individual]. Osnovi praktichnoi psihologii Fundamentals of practical psychology, 112-135 [in Ukrainian].

15. Cherezova, I.O. (2016). Psihologtja zhittevih kriz osobistosti [Psychology of life crises of personality]. Berdjans'k, BDPU [in Ukrainian].

16. Magnusson, D., & Magnusson, D. (Eds.). (1981). Toward A Psychology of Situations: An Interactional Perspective (1st ed.). Psychology Press. https://doi.org/10.4324/9780203780886 [in English].

Размещено на Allbest.ru