Особливості детермінації та вияву аутодеструктивної поведінки особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

ОСОБЛИВОСТІ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ТА ВИЯВУ АУТОДЕСТРУКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Богдана Іваненко кандидат психологічних наук,

доцент кафедри загальної психології

Юлія Святенко кандидат психологічних

наук, доцент кафедри практичної психології

м. Київ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню глибинно-психологічних витоків аутоагресивної поведінки особистості. На основі теоретичного аналізу проблеми окреслено можливі вияви аутоагресивної поведінки, що полягають, зокрема, у неусвідомленій тендеції маніпулювання собою й іншими людьми, виражених відчуттях внутрішньої пустоти та тенденції до психологічної смерті. Проаналізовано причини виникнення аутоагресії, що сягають дитячого травмівного досвіду. Наочно представлено досвід діагностико-корекційної роботи щодо виявлення аутоагресії на матеріалі застосування аналізу комплексу психомалюнків. На матеріалі конкретної роботи емпірично доведено наявність зв'язку аутоагресивних тенденцій (у їх єдності з агресією до оточуючих) з переживаннями драматичної ситуації дитинства та деструктивними взаєминами з батьками.

Ключові слова: деструктивна поведінка, особистісна проблема, психологічна травма, аутоагресія, метод комплексу тематичних психомалюнків.

Актуальність дослідження

У сучасній консультативній практиці психолога проблема деструктивних проявів особистості є однією з найбільш складних і найбільш актуальних. З точки зору психіатрії, деструктивна поведінка характеризується відхиленням від нормативного еталону поводження у соціумі, що викликає негативну оцінку оточуючих. Ми розуміємо аутоагресію як психологічно важкий стан людини, яка знаходиться у межах психологічної норми, проте характеризується тенденціями нанесення шкоди самій собі, що знижує якість життя, призводить до спотворень самосприйняття й викривленого сприйняття дійсності, згортання творчої активності й самореалізації тощо. Актуалізуючись у складній, нестандартній або конфліктній ситуації, самодеструктивна поведінка може набувати ознак ірраціонально - захисної активності.

Мета статті - виявити та розкрити детермінанти самодеструктивної поведінки в її непатологічних, проте руйнівних характеристиках.

Стан наукового опрацювання проблеми

У Великій психологічній енциклопедії аутодеструктивна поведінка трактується наступним чином: ненавмисні дії та ненавмисні вчиники (за неусвідомлюваності можливості смертоносності їх результату), наслідком яких є фізичне або психічне руйнування особистості. Деструктивна поведінка - дії (словесні або практичні), спрямовані на руйнування будь-чого - миру, спокою, дружби, настрою, здоров'я, матеріальних предметів, себе. Самодеструктивну ж поведінку ми розуміємо як процес саморуйнування (фізичного, психологічного, емоційного стану), який не усвідомлюється людиною або усвідомлюється частково, і має своїм підгрунтям психологічно навантажливі почуття, пов'язані з інфантильною травмою, соромом, а отже - неприйняттям, відчуженням себе.

Вияви самодеструктивної поведінки: самозвинувачення, нанесення собі фізичної шкоди (шкідливі звички, провокування нещасних випадків, травматизм), самодепривація (відмова від бажаного, відмова від повноти життя), соціальне самоізольювання (тенденція замикатися у собі, в своєму світі, руйнувати стосунки), схильність будувати співзалежні стосунки і виступати у ролі жертви людей, обставин або у ролі агресора; тенденції до суїцидальної поведінки (як крайня форма самодеструкції). Усі вияви самодеструктивної поведінки пов'язані з усталеним, проте неусвідомлюваним суб'єктом страхом життя, за яким, виходячи з дуальної природи світу, криється страх смерті.

Найпершою причиною виникнення аутодеструктивності є ранній дитячій досвід взазаємин у родині. Характер взаємодії суб'єкта з його соціальним оточенням, батьківськими фігурами визначає формування адаптаційних механізмів його психіки (Г.Салліван, Е.Еріксон, Б.-Д.Фурст та ін.) Аутодеструкція є наслідком порушення в системі дитячо-батьківських стосунків. Доросла людина в змозі витримати шкідливі для неї психологічні умови, проте дитина не розуміє справжніх причин поганого поводження з нею. Тому у дитини може сформуватися уявлення про себе, яке відповідає негативному характеру поводження з нею близьких людей. Дитина може чинити опір таким впливам (негативізм), проте в ньому неминуче сформується відчуття неповноцінності, буде складатися одностороння система поведінки і поглядів, зберігати і зміцнювати завдяки постійному впливу на дитину - як у сім'ї, так і поза нею. Сформована під впливом родини система поглядів дитини визначає розуміння нею нових ситуацій та реакції на них.

Емоційна депривація раннього періоду розвитку визначає ригідність форм емоційного реагування людини. З ранньою емоційною депривацією пов'язана відсутність стійкості в поведінковій сфері, як певного «стрижня» особи, нездатність протистояти шкідливим впливам. Аутодеструктивність формується у зв'язку з ригідністю сприйняття дитини в очах дорослих: вона сприймається батьками як механізм, який потребує відповідного налагодження, або як тварина, яку потрібно дресирувати. За такої позиції виховання втрачає невимушеність, поступальність соціалізації дитини. Натомість формуються жорсткі очікування та установки не лише щодо інших, оточуючого світу, а й щодо себе самого.

З огляду на силу травматичного впливу та суб'єктивну значимість для особистості травмуючих подій відбувається міцна фіксація на травмі. Травмуюча подія немовби «перевертає» підґрунтя попереднього життя особи, внаслідок чого вона втрачає інтерес до теперішнього і майбутнього, залишається фіксованою на травмуючому минулому. Більше того, вся подальша поведінка спрямована на парадоксальну адаптацію до травми, за якою травмована людина підсвідомо бере на себе функції агресора. Фіксація на травмі свідчить про невдалу інтеграцію травматичного досвіду в життєвий досвід особистості.

Чинником виникнення самодеструктивної поведінки особистості є окремі форми ситуативного психологічного захисту: так звана скам'янілість, коли почуття й емоції людини не мають зовнішнього вияву, що призводить до ствердіння характеру, повної втрати спонтанності, гнучкості й врешті-решт самототожності, коли будь-яка зміна ситуації спричиняє повну дезадаптацію особи.

Слід враховувати, що окремі форми емоційного|емоціонального| реагування, що повторюються, можуть потрапляти в поле самостійного усвідомлення суб'єктом, проте|однак| «за кадром» залишаються неусвідомлені аспекти, пов'язані з емоційним|емоціональним| фоном ранньої едіпальної| ситуації. Саме едіпальна ситуація, яку ми розуміємо як емоційну залежність від первинного лібідного об'єкту (батька або матері) зумовлює| складні емоційні|емоціональні| «ходи», які |однак| жорстко| визначають соціальну й особистісну реалізацію людини|особистості|. Саме з цим пов'язана тенденція у дорослої людини до емоційної залежності від іншої людини, до формування деструктивно залежних стосунків.

На думку К.Хорні, лібідні об'єкти (батьки) спочатку «роблять наступ» на почуття, а потім ігнорують емоційні реакції дитини й змушують її почувати себе винною. Ситуація ускладнюється тим, що можливість протестувати й виражати агресивні почуття пригнічується спочатку близькими, а згодом, унаслідок витіснення та інтроекції, й самою людиною, спричиняючи стабілізоване відчуття приниженості й водночас гніву, переживання якого витісняється у підсвідомість. Так зароджується підсвідоме емоційно насичене й непереборне прагнення маніпулювати, отримували владу над іншими, а полем його реалізації найчастіше виступають інтимні, чоловічо-жіночі стосунки. При цьому жінка несвідомо використовує власну сексуально привабливість, щоб впливати на протилежну стать і таким чином звільнітися від почуття приниження, меншовартості. При цьому інша людина перетворюється на об'єкт, почуття партнера ігноруються, а особистісна проблема, за якою криється психотравма стосунків з батьком, залишається неусвідомленою і невирішеною.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що особливості вияву та детермінації аутодеструктивної поведінки особистості ми можемо наочно спостерігати у межах психологічного консультування, застосовуючи для діагностики та психокорекції особистості, яка потребує психологічної допомоги, метод комплексу тематичних психомалюнків, який був започаткований відомим українським академіком в галузі практичної психології Т.Яценко [2]. Комплексне виконання малюнків передбачає більш ніж 40 тем, проте в межах консультування можна застосовувати одну або декілька тем, дібраних таким чином, щоб респондент мав змогу символічно й образно розкрити тему, яка, на його думку, є основою запиту звернення до психотерапевта. Практика засвідчує, що виконання людиною психомалюнків дає суб'єктивне відчуття радості й полегшення, адже сам процес творчості сприяє вивільненню психологічної енергії (що є спільним із застосуванням арт-терапевтичних методик), проте в нашому випадку важливим є діалог за змістом малюнків, розгляд психомалюнків у їх єдності та інтерпретація символіки зображень. З практики застосування психомалюнку можемо стверджувати, що зміст психомалюнків часто представляє емоційні аспекти досвіду, пов'язані з психотравмуючими переживаннями. Кожна тема об'єктивує фрагмент внутрішнього життя особистості, який передається в конкретному зображенні і виражає ставлення до пережитих ситуацій. Психомалюнки різних респондентів завжди індивідуально-неповторні й передають суб'єктивне бачення себе та власних стосунків з іншими людьми, відображають значимі етапи життя особистості. Діалог та бесіда за темами психомалюнків спрямована на виявленя глибинно-психологічних (неусвідомлюваних і таких, що пов'язані з емоційно важкими стосунками з батьками) чинників актуальних психологічних проблем особистості, пов'язаних з утворенням аутоагресивних тенденцій.

Рис. 1 «Я - реальна, Я - ідеальна»

Рис. 2 «Я серед чоловіків»

Наводимо фрагмент роботи з протагоністом А. та узагальнений психологічний аналіз її особистішої проблеми (автор малюнків дала згоду на публікацію її матеріалів за умови збереження анонімності автора).

Зображення малюнку (рис.1). відзначається яскравми кольрами та оптимістичної літньою тематикою. Проте, на противагу зображуваному, автор стверджує, що зображене передає її деструктивне самовідчуття - вона відчуває себе подібно до гусіні, образ якої символізує незрілість, приземленість, несвободу, відсутність краси. В ідеалі ж вона прагне вивільнитися - перетворитися на метелика, який символізує красу, свободу, емоційність, відсутність психологічно важких почуттів, прагнення насолоджуватися життям. Проте поза усвідомленням автора залишається те, що метелик - це архетипний символ недовговічності, непрацездатності, нежиттєстійкості. Тобто у самому образі ідеалу Я, обраною автором А., вже закладена тенденція до самодеструктивності - автор підсвідомо прагне до чогось, що є лише на перший погляд кращим, прогресивним, проте потенційно несе в собі ситуацію страждання й небезпеки. Зображення метелека на малюнку архетипно розповідає про те, що цей образ - символ привабливості для чоловіків. Автор стверджу, що шлях проходження до ідеалу є дуже важким - щоб стати ідеальною (метеликом), доводиться занурювати себе в кокон (тенденція «не жити»), перероджуватися психологічно вмираючи (високою ціною, зі значними збитками долати кризові драматичні ситуації, які вона сама і створює). У психіці А. наявна тенденція потрапляти в ризиковані для життя ситуації (як правило, пов'язані з чоловічо-жіночими стосунками).

Автор переконана, що у сприйманні чоловіків вона є сексуально привабливою. Оголена жіноча фігура на малюнку (рис.2) символізує демонстрацію власної сексуальності й водночас незахищеність. Саме через сексуальну привабливість вона відчуває приємне почуття влади над чоловіками, яка має вияв у деструктивній поведінці: сексуальне спокушання чоловіків, навіть в присутності їхніх дружин. Проте при всьому бажанні демонструвати свою сексувально привабливість в очах чоловіків і мати над ними владу, А. «не бачить в чоловіках людей», образ чоловіка як такого для неї - «негативний, лякаючий образ». У діалозі було з'ясовано, що А. має вкрай негативний минулий досвід стосунків з чоловіками, що сповнений стражданнями. Ця тенденція до страждань започаткована ще в дитинстві - батько А. мав психопатичні риси, і дівчинка, як і її мама, страждала від його агресії.

Психомалюнок передає психологічно важкі самопочуття А., емоційний фон її життя. А. відчуває себе немов би у паранжі, яка відокремлює її від інших жінок, є своєрідним захистом, оскільки жінки агресивно до неї налаштовані. А. пояснює причини агресії жінок тим, що це помста за те, що вона провокувала і спокушала їхніх чоловіків. Проте поза усвідомлекнням А. залишається те, що вона підсвідомр прагне бути покараною в контексті чоловічо -жіночих стосунків.

Рис. 3 «Я серед жінок»

Адже невидимо для А. відтворюється деструктивний сценарій стосунків батьківської сім'ї - батько зраджував маму, а мама страждала й відчувала себе покараною. Оскільки ситуація розгорталась на очах у дівчинки і вона підсвідомо ідентифікувала себе з мамою, вона навантажилася деструктивними почуттями - страх, злість, агресія на батька, почуття несправедливості і бажання покарати батька, й водночас - почуття провини. Ставши дорослою жінкою, вона продовжує підсвідомо відтворювати той самий драматичний сценарій - спокушати одружених чоловіків, тим самим немов би караючи їх за власну пережиту драму, але насправді - караючи саму себе. Оскільки почуття, внутрішній світ чоловіка залишаються закритими для А., бачимо тенденцію емоційної знедоленості, адже в дитинстві А. не мала уваги батька, а лише його агресію й надання переваги іншим жінкам, з якими він зраджував маму. Будучи вже дорослою, А. не звільнилася від почуття образи на батьки, і це почуття зумовило звуження її свідомості у сприйнятті чоловіків: внутрішній світ чоловіка, почуття і у стосунках не важливі, важливо одне: щоб одружений чоловік віддав перевагу їй, а не дружині. За цим криються відголоски едіпальної ситуації - бажання, щоб «батько належав лише мені». Адже увага батька А. належала іншим жінкам, з кими він зраджував дружині. Таким чином відбувається парадоксальна самотерапія від пережитої драми дитинства, проте наслідки цього - деструктивні насамперед для А., тому що вона розтрачує своє життя у ходінні самодеструктивним хибним колом, з ризиком не лише для власного психологічного самопочуття, а й для життя.

Рис. 5 «Ідеальна сім'я»

На малюнку (рис.4) А. зобразила власне серце, понівечене мечами. Усі мечі, які застрягли в серці - від чоловіків: від батька, від інтимних партнерів. Автор стверджує, що в житті дуже постраждала саме від чоловіків. Образ застряглих мечів свідчить про непропрацьованість, неінтегрованість пережитої психотравми, образа на батька й унаслідок переносу - й на інших чоловіків. За архетипною символікою, меч у серці символізує інтимний контакт та агресію. Колючий дріт симлізує те, що А. та її почуття, її сердечність знаходяться в'язниці пережитої драми дитинства.

Рис. 4 «Драматичне минуле»

Сам факт наявності малюнку на тему ідеальної сім'ї (рис.5) свідчить про бажання А. мати власну щасливу сім'ю, не бути самотньою. Проте в основі щасливої сім'ї - гриб-мухомор. В психіці А. міцно вкорінилося переконання, що сім'я несе небезпеку, загрозу для життя. Образ ідеальної сім'ї повністю продиктований пережитою драмою дитинства А. Символ равликів на мухоморі вказує на тенденцію адаптації до небезпечної ситуації, і навіть віднаходження своєрідної радості у ній, потрапляння в ілюзії.

На особливу увагу в контексті виявленя самодеструктивних проявів А. вертають на себе увагу наступні малюнки.

Рис. 6 «Людина, яку я боюсь»

Рис. 7 «Людина, яку я відчужую»

Зображена оголена двівчина, яка сидить у позі ембріона, символізує самотність, незахищеність, зосередженість на собі, пасивність (рис.6). Автор стверджує, що вона боїться жінок, проте архетипна символіка малюнку вказує на те, що вона боїться насамперед себе саму, особливо коли занурюється у стан інфантильності, немов би вона психологічно не народжена. Адже саме у такому стані криється небезпека психологічного і навіть фізичного самознищення. Глибинні витоки неприйняття себе (як і інших жінок) - конфліктні стосунки з матір'ю і неприйняття матері в ролі жертви, у яку А. потраплала у стосунках з батьком.

На іншому малюнку (рис.7) дитяча залатана іграшка символізує відчуження власного дитинства. Адже за логікою предметного світу, немає об'єктивних причин, щоб відчужувати або боятися дитячу іграшку. Також образ ведмедя, який сидить на перевернутому серці, обраний А. не випадково: він символізує амбівалентне ситавлення до батька: любов і відчуження, зневіра в можливості сердечних стосунків з батьком і надія, яка народжується знову й знову (символ підвішених цукерок і сердечок). Також малюнок розповідає, що А. довелося придушити, «зашити» свою сердечність, тобто свої щирі дитячі почуття до батька, але вони не зникли, і проявляються в тенденції до саморуйнування, самодеструкції за парадоксальною логікою: «я єднаюся з батьком через деструктивні почуття».

Висновок

Психологічна робота з респондентом А. із застосуванням тематичних психомалюнків дозволила виявити сукупність чинників детермінації аутодеструктивної поведінки, а саме: вроджений потяг до агресивності (притаманний насамперед батькові, що був інтроектований у психіку А.), рання дитяча психотравма, що виникла під впливом деструктивних взаємин у батьківській сім'ї, стабілізація інфантилізму й тенденція втечі від травмуючої реальності, внутрішній психічний конфлікт дорослої А., несформованість навичок здорової й прийнятної поведінки у соціумі; негативне ставлення до оточуючих, пов'язане з нерозумінням потреб інших людей та недовірою до них. До проведеного аналізу психомалюнків А. не усвідомлювала сутності власної особистісної проблеми, а лише її прояви, наслідки - психологічно важкі стани й почуття, депресія, надмірна зосередженість на проблемі інтимних стосунків, страх людей (за статевою ознакою - як чоловіків, так і жінок), провокування небезпечних для життя ситуацій та невиправдвний ризик, суб'єктивне відчуття неможливості бути в оптимальних стосунках та створити. Крім того, А. відчувала нелюбов і навіть ненависть не лише до людей, а й до себе, за чим криється неусвідомлюване почуття провини та зневіра у знаходженні виходу з лабіринту неусвідомлюваного деструктування власного життя. Нерозуміння А. сутності власної аутоагресивної поведінки та необхідності її зміни пов'язана не лише з неусвідомленістю інфантильних витоків особистісної проблеми, а й з несформованістю дорослої, відповідальної позиції у житті, з викривленнями когнітивної обробки інформації, відступами від об'єктивно існуючої реальності у сприйнятті себе й інших людей. Об'єктивація глибинно-психологічних витоків психологічних труднощів є спільною працею А., яка виконала наповнені глибоким психологічним сенсом малюнки, сповнені архетипної символіки, щиро представила їх психологічний зміст, та психолога, який здійснив психологічний діалог, виявив сутність особистісної проблеми, здійснив глибинну інтерпретацію психомалюнків. Усвідомлення А. в процесі роботи з психомалюнками глибинної сутності власної особистісної проблеми посприяло зниженню емоційної напруженості, А. зрозуміла власні почуття, а також відбулася імпліцитна втрата інтересу до аутоагресивної поведінки та усвідомлення необхідності прогресивної самозміни. За результатами глибинного аналізу з використанням психомалюнків А. отримала шанс сформувати нові прогресивні установки, здорове і позитивне ставлення до себе, до людей і світу.

Список використаних джерел

1. Іваненко Б. Б. Самодеструктивна поведінка особистості: детермінанти та можливості саморегуляції Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки. Вип. 6. Том 1. Херсон, 2017. С. 35 - 40.

2. Яценко Т.С., Чобітько М.Г., Доцевич Т.І. Малюнок у психокорекційній роботі психолога-практика (на матеріалі психоаналізу комплексу тематичних малюнків). Черкаси: "Брама", 2003. 215 с.

3. Яценко Т.С. По той бік символіки психомалюнків Практична психологія та соціальна робота. № 7, 1999. С. 25-26

Размещено на Allbest.ru