Психофізіологія гармонійних відносин: чи любов як жертва

Психофізіологія гармонійних відносин: чи любов як жертва

Грицюк Ірина Михайлівна,

кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології та психодіагностики, факультет психології

Анотація

Даний матеріал є теоретичним оглядом нейрофізіологічної та психофізіологічної основи стосунків. В статті розглядаються особливості здорових стосунків та особливості залежних стосунків. Також в статті розкривається значення та роль стосунків у житті людини. Вплив мозку на вибудовування стосунків й те, як стосунки впливають на мозок. За тисячоліття мозок людини втратив незалежність, яка була властива рептильному мозку. І у людини виробилась глибока потреба у спілкуванні з собі подібними. Дослідники нейробіології' відносин стверджують, що жоден відділ головного мозку не несе повної відповідальності за регуляцію відносин, але ця функція інтегрована в багатьох відділах нервової системи. Тому, коли особистість підтримує контакт з іншими людьми, її мозок надсилає сигнали, які допомагають відчувати спокій, прийняття та інші почуття.

Життєстійкість та міцність цих нейронних шляхів залежать від тих стосунків, які особистість спостерігала чи проживала в дитинстві, але їх структура може змінюватись протягом усього життя, але знову ж таки у контексті, вибудовування взаємин з іншими.

Тому відносини, стосунки, в які вступає особистість визначають структуру мозку. Тому можна змінити своє життя, змінивши ставлення до себе, до власної самоцінності та розвиватись у партнерстві. Або ж усе життя прожити в залежних дисфункціональних відносинах.

Ключові слова: мозок, відносини, психічне здоров'я, здорові відносини, залежні відносини, людські взаємини.

Основна частина

стосунки мозок самооцінка партнерство

Ідеал абсолютної психологічної незалежності в XX столітті захопив розум та інтерес великої кількості фахівців, які займались дослідженнями психічного здоров'я. Та ми у своїй статті вирішили дослідити різні підходи до розуміння емоційних потреб та того, що означає бути здоровою, зрілою, самодостатньою особистістю. Е. Бенкс та Л. Хіршман у своїх роботах в галузі нейробіології, визначили, що в людському організмі є певна вроджена система, яка складається з чотирьох основних нейронних шляхів та дозволяє особистості підтримувати емоційний зв'язок з іншими людьми. Крім того, згідно нейробіології стосунків, відстороненість від людей негативно відображається на нейронних шляхах. І, як наслідок, відбувається каскад невротичних реакцій, які призводять до хронічної роздратованості та гніву, депресій, залежностей та соматичних захворювань. Тому, як вказують автори, людський мозок влаштований так, щоб функціонувати в рамках теплих людських взаємин. Коли людина підтримує надійні зв'язки з партнерами, друзями, колегами та членами сім'ї, то нейронні шляхи отримують стимуляцію, яка дозволяє мозку стати спокійніше, толерантніше й продуктивніше [3].

Також значимість стосунків, було підтверджено, дослідженнями в Пармському університеті (1998), яке підтвердило ідею про те, що люди створені для спілкування з людьми, що пов'язано з особливістю будови мозку. Це був експеримент нейрофізика Пармського університету Дж. Ріцолатті, учені виходили з того, що нейрони, які відповідають за дії, та нейрони, які відповідають за сенсорні спостереження - це дві різні групи нейронів. Згідно цієї теорії сенсорні нейрони сприймають інформацію із зовнішнього світу, а рухові керують діями. Та експеримент над мавпами, продемонстрував, що існує зв'язок між зоною, яка відповідає за фізичні дії та сенсорні відчуття. Оскільки ділянка мозку мавпи, яка відповідає за фізичні дії, активізувалась, коли тварина просто спостерігала за діями експериментатора. Тому дослідники продовжили свій експеримент, і визначили, що людському мозку також властивий ефект дзеркального відображення.

Дзеркальні нейрони допомагають підсвідомо, без всякого розумового аналізу, а бачачи лише міміку і жести, розуміти емоції іншої людини. Так відбувається, тому що завдяки «відображенню» в мозку, людина починає відчувати ті ж відчуття. Тобто, це такі нервові клітини, які відповідають за наслідування. Ефект наслідування, виникає у зв'язку з тим, що нейронні ланцюжки мозку людини копіюють те, що вона бачить та чує. Варто зазначити, що в дійсності цей процес виходить далеко за рамки відображення дій іншої людини.

Дзеркальна система включає в процес не лише інформацію про відчуття та дії, але й про емоції, що дозволяє скласти повну картину того, що відчуває інша особистість. Нейрофізіолог В. Галлезе описує значення дзеркальної системи, як механізм роботи мимовільної нейронної сітки, який дозволяє людині не думати про те, що роблять або відчувають інші люди, а просто знати це. М. Якобоні також говорить про те, що дзеркальна система людини, допомагає зрозуміти власний екзистенційний стан та взаємодію з іншими.

Тому можна стверджувати, що люди розвиваються через відносини, а «хороші» відносини покращують здоров'я. Про що, власне свідчать дослідження науковців Уельського університету, які вивчали ангіограми (дозволяють визначити факт та рівень закупорки коронарних артерій), вони прийшли до висновку, що у пацієнтів, які «відчували себе любимими», набагато рідше зустрічаються випадки закупорки артерій, ніж у тих, які себе такими не відчувають. У пацієнтів, які мають достатньо широкий круг спілкування, незважаючи на те, що вони не отримують підтримки зі сторни близьких, такі закупорки судин також трапляються рідше. У людей, які мають хороший стосунок з іншими, в тому числі батьками, менше випадків онкологічних захворювань, краще здоров'я в середньому віці, і на 340% нижчий рівень передчасної смертності. Це важливий та цінний аргумент того, що позитивні та міцні стосунки з людьми є важливими не лише для емоційного, але й для фізичного здоров'я [1].

Нейробіологія відносин говорить про те, що люди не можуть повністю реалізувати свій потенціал, при відсутності взаємодії з оточуючими. Адже, окрім дзеркальної системи, в головному мозку людини існують й інші нейронні шляхи, які підживлюються, саме за рахунок «хороших» взаємин. Ці системи використовують вихідну інформацію про «хороший стосунок», для того, щоб допомогти мозку попередити стресову реакцію, добре мислити та отримувати задоволення від життя, не впадаючи в залежності чи адиктивну поведінку.

Але як відрізнити любов, або здорову, безпечну прив'язаність від нездорової, патологічної прив'язаності? Якщо в душі людини є відчуття гармонії, то любов, якою б сильною вона не була, не конкурує з іншими захопленнями. Навпаки, здорова любов, ніби примножує всі внутрішні сили - надихає до творчості, розкриває таланти, надає особливу глибину дружбі, турботі про дітей та близьких.

Коли ж існує любовна залежність, то відносини займають непомірно багато місця в житті людини, при цьому, вони витісняють та обезцінюють усе інше, що є. Нещасливій любові притаманні змінені, зміщені, викривлені переживання.

Любовна залежність не є видом любові. Вона є одним із видів співзалежності, таким же як залежність від наркотиків, алкоголю, віртуальних ворожінь або ігрових автоматів.

Незважаючи на це, багато людей приймають залежність за любов. І вони щиро вважають, що біль - це властивість любові, хоча насправді це властивість залежності. Власне, це одна із головних труднощів у лікуванні любовної залежності: поки свою душевну біль людина сприймає як вияв своєї любові, вона позбавляється від неї не хоче. Тому що справжня любов, так би мовити, варта страждань [1].

Визначають декілька форм любовної залежності.

1. Втрата власної індивідуальності і прагнення зберегти прихильність через заміщення своєї психологічної території територією партнера.

2. Захоплення індивідуальності партнера і його особистих кордонів, його психологічної території Прикладом такої залежності можуть бути нав'язливі ревнощі.

3. Агресивне руйнування психологічної території партнера. «Ти - всього лише частина мене». Тут можуть реалізовуватися садистичні тенденції. Через руйнування і тотальне придушення індивідуальності партнера співзалежна особистість прагне наповнити порожнечу свого Его, поширити свої межі за межі себе самого [4].

Якщо говорити про жінок, то психологи, визначають, що здатність до здорових відносин, значно залежить від рівня самооцінки. Жінки з достатньо хорошою самооцінкою, які здатні на любов, цінять свій розум, своє духовне багатство, свою особистість. Вони самі цінять, а не очікують допоки їх оцінять ззовні. Ці жінки знають чого хочуть, і що можуть дати собі самі. Жінки, які схильні до залежності, зазвичай, очікують визнання ззовні. Для них лише оцінка інших людей, ніби підтримує їх нестійку самооцінку. У них багато обмежуючих переконань, які можуть звучати «якщо я не стану дружиною, то я не відчуватиму себе повноцінною», або «тільки поряд з чоловіком, я буду цілісною» тощо.

Жінки, які не підпадають під любовну залежність, відрізняються емоційною зрілістю. Вони використовують у своєму арсеналі усі свої почуття та переживання. У них добре розвинута самодисципліна; у них більш постійний настрій. Тоді як у «залежних» жінок, недивлячись на інтенсивність їхніх страждань, почуття все ж поверхові, а реакції незрілі. Дослідники, які працюють в цій галузі (дослідження взаємин), стверджують, що це може бути спровоковане тим, що у них з дитинства сформувалось відчуття пустоти та голоду на увагу; втрачена якась частина особистості, втрачена цілісність, відсутнє почуття власної ідентичності. Вони можуть дати відповідь на запитання «Хто я?» лише через взаємини.

Е. Фром протиставляє любовну залежність зрілій любові, що сприяє благополуччю та зростанню коханої людини. Щоб допомогти тим, хто страждає від любовної залежності слід збагнути, що стан залежності від іншої людини йде корінням в дитинство - в залежність дитини від батьків. Саме вона проектується в доросле життя [2].

Залежним особам важко відділити себе від батьків, змінити роботу, яка давно набридла, і навіть, просто знайти своє хобі. Втрата партнера для них є такою страшною, що їм важко витримати навіть підготовку до цього. їм важко тренуватись в зниженні залежності. їм «боляче» дати більше свободи іншому. Крім того, залежні особистості прагнуть збільшувати інфантильний взаємозв'язок, а не знижувати його. Як правило, їхня позиція - це пасивне очікування.

М. Бітті визначає наступні характеристики любові та любовної залежності. Вона вважає, що любов виникає у відкритій системі взаємин, а залежність - в закритій. До характеристик любові М. Бітті (1997) вона відносить: наявність простору для духовного росту, для того, щоб «розправити крила», а також бажання росту для іншого; наявність різних інтересів, у кожного партнера можуть бути свої друзі, підтримуються й інші значимі стосунки; заохочення один одного до особистісного росту та впевненість у власній цінності; довіра та відкритість; взаємна підтримка недоторканості цілісності особистості; бажання ризикувати та бути реальним, тим, хто ти насправді; наявність простору для дослідження почуттів як в середині взаємин, так і поза ними; це здатність насолоджуватись, як перебуваючи вдвох, так і на самоті.

Характеристиками нездорової пристрасті М. Бітті визначає, власне, залежність, яка ґрунтується на безпеці та комфорті; тотальну включеність та обмеження життя в суспільстві; постійна занятість думок поведінкою іншого, залежність власної ідентифікації та самоцінності від схвалення іншими; ревнощі та ставлення до партнера, як до власності; непереносимість самотності тощо.

Коли стосунки руйнуються, то якщо це було «про любов», то М. Бітті говорить, що розпад сприймається без відчуття втрати власної адекватності та особистої гідності, й такі партнери, не дивлячись на те, що вони розішлись бажають один одному лише хороше. Якщо ж це були залежні, жертовні чи аб'юзивні стосунки, то розлучення сприймається, як неадекватність та критично знижену самооцінку. Закінчення стосунків поєднується з насиллям, грубістю, і часто, ненавистю. Один партнер намагається завдати болю іншому. Використовує маніпуляцію, щоб повернути партнера. А також можливий пошук вирішення труднощів через алкоголь, наркотики, інші партнери.

До відмінностей любові та прихильності також відносять:

1. Особисті кордони. Здорові відносини зрілих і мудрих осіб мають кордони, вони використовують займенник «ми» у сімейному житті («ми плануємо поїхати на відпочинок»), але і «я» завжди зберігається. Основна ознака емоційної прихильності партнерів - відсутність кордонів. Вони постійно кажуть «ми», використовуючи його у кожній ситуації, реченні. Вони часто приймають рішення один за одного, часом забороняють партнеру мати свій вільний час, аргументуючи це тим, що треба проводити його більше разом, користуються речами (гребінцем, зубною щіткою), не питаючи дозволу.

2. Контроль. Любов проявляється у повазі, довірі та турботі про іншого. Партнери не обмежують один одному свободу, вони спокійно реагують на прохання супутника - піти в бар із друзями, чи супутниці: сходити на шопінг із подругами, відвідати кіно, поїхати до батьків на вихідні. Залежність ж виявляється у постійному контролі, оскільки їх переслідує страх бути покинутим. Такі люди вважають, що контроль забезпечує їм безпеку, тому виступають у ролі тиранів, диктуючи партнеру свою волю.

3. Прояв поваги та дотримання рівності. По-справжньому закоханий партнер поважає свою половинку та цінує її, надаючи право вибору. Але інфантильна особистість не відчуває поваги, а лише презирство. Такий чоловік або дружина поводяться агресивно, обговорюють недоліки за спиною, висміюють. Про рівність у таких взаєминах навіть не може йтися [5].

Нормальні, здорові відносини апріорі базуються на партнерстві та рівності у всій, взаємній повазі та свободі кожного. Але побудувати їх здатні лише повністю зрілі та всебічно незалежні люди. Моделей співзалежних стосунків досить багато. Найчастіше трапляються випадки, коли люди грають роль жертви, рятувальника, агресора чи переслідувача. Але у всіх випадках у них вступають люди, готові до залежності у тому чи іншому її прояві, що є психологічним відхиленням.

Наприклад, у позиції жертви людина не прагне вирішення своїх проблем, їй потрібен рятувальник, який візьме на себе весь тягар відповідальності за їхнє життя. У свою чергу, агресор самостверджується за рахунок домінування над жертвою, тому що йому необхідно компенсувати власні комплекси. З іншого боку, людина, яка взяла на себе роль рятівника, відрізняється доброчесністю, бажанням завжди прийти на допомогу. Але насправді в такий спосіб проявляється його намагання підвищити свою цінність у власних очах та оточуючих. Тому подібні благодійники часто нав'язують свою доброту і допомогу. Таким чином, не одному з учасників відносин не потрібно, щоби інший змінювався [5].

Для побудови здорових стосунків з людьми важливо усвідомити, на скільки близькими є ці люди, та на скільки великий вплив вони мають на особистість, і який рівень особистої відповідальності за них відчуває особистість. При чому, всі ці аспекти - близькість, вплив та відповідальність, зазвичай бувають взаємними та двосторонніми.

Важливою характеристикою здорових відносин є взаємна беззаперечна повага один до одного та свобода. А також важливо виділити, бережливе ставлення до людської гідності. Дж. Войтіц визначає здорові інтимні відносини, тим що люди змогли створити середовище, в якому кожен з партнерів може сказати, що він може бути собою; що інший в парі також може бути собою; що є можливість рости та розвиватись в парі, як у кожного з партнерів, так і можливість рости разом.

У здорових стосунках партнери слухають один одного більше, ніж говорять самі. Здорові стосунки - це нагадування один одному про те, наскільки партнер цінний, значущий і унікальний. У здорових стосунках партнер ніколи не заподіює шкоду навмисно, але завжди любить безумовно. Здорові стосунки наповнені підтримкою, коли партнери постійно заохочують і підштовхують один одного до кращого і більшого тощо. Цей перелік можна продовжувати. Та варто зазначити, що близькість та інтимність, можлива лише тоді, коли партнери можуть говорити, чого вони хочуть та чого потребують.

Тому в здорових, функціональних сім'ях задовольняються психологічні потреби кожного члена сім'ї; кожен відчуває свою приналежність до сім'ї та кожною клітинкою свого тіла, відчувають, що їх люблять. В той же час, в здоровій сім'ї кожен відповідає за свої дії та бере відповідальність.

Стосунки самі по собі не є самоціллю. Хоча вони можуть стати безпечним прихистком, їхня роль не повинна цим обмежуватись. Вони допомагають особистості та іншій людині розвиватись, розуміти самих себе, підвищують самооцінку та ефективність роботи, викликають потребу у збільшенні комунікації. У таких стосунках, які визначаються, як здорові, особистість не недооцінюють, не подавляють, і вона не ховається від проблем. Стосунки, які стимулюють розвиток - це важливий аспект життя, який сприяє розвитку зрілості особистості.

Дисфункціональні стосунки ґрунтуються на основі беззаперечного послуху авторитетам та правилам. В таких відносинах люди страждають від критики, осуду, порушення особистих кордонів, відсутності близькості та інтимності. Любовна залежність - прирівнюється до залежності алкогольної чи від наркотиків. Це про відсутність свободи та бажання обмежити її для іншого.

Особи з полярними схильностями притягуються як магніт один до одного і формують пару, де кожен отримує «потрібні» емоції. І хоча на перший погляд може здатися, що в таких відносинах страждає лише один, приносячи себе в жертву заради іншого, насправді приховані вигоди отримує кожен їхній учасник. У таких відносинах закиди, образи, скандали, крики, спроби маніпуляції, різні заборони, фізичне насильство, тотальний контроль, часті розлучення є нормою і слугують задоволенню потреб кожного партнера [5].

Список використаних джерел

[1] Станчишин В. (2021). Для стосунків потрібно двоє. Київ: Віхола. 280 с.

[2] Фромм Е. Мистецтво любові (1917). Книжковий клуб сімейного дозвілля. 192 с.

[3] Amy Banks, Leigh Hirschman (2016). Four ways to click: rewire your brain for stronger more rewarding relationships. New York: A Member of penguin (USA), 299 P.

[4] http://psychologis.com.ua/lyubovnaya_zavisimost.htm https://freestyle.in.ua/shho-take-emocijna-zalezhnist-vid-insho % D1% 97-lyudini-i-yak-%D1% 97% D1% 97-pozbutisya/

Размещено на Allbest.ru