Особливості стресостійкості військовослужбовців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

ОСОБЛИВОСТІ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Бочаріна Наталія Олексіївна кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри практичної психології Серга Алла Віталіївна здобувач магістерського рівня вищої освіти спеціальності «Психологія» факультету мистецтв, менеджменту, педагогіки і психології

м. Переяслав



Анотація

У статті здійснено теоретичне узагальнення проблеми стресостійкості військовослужбовців, яке полягає у визначенні сутності, психологічних особливостей цього феномена.

Констатовано, визначення стресостійкості як системної динамічної властивості особистості, яка визначає здатність людини протистояти стресорному впливу та адекватно емоційно реагувати на більшість стресогенних ситуацій, активно їх змінювати чи пристосовуватись до них без шкоди для свого здоров'я та зберігати ефективність виконуваної діяльності, має свої особливості у кожному віковому періоді, в тому числі і на різних етапах дорослості.

Визначено, що стресостійкість особистості військовослужбовців - це інтегративне динамічне утворення, яке актуалізує її здатність осмислювати специфіку стресової ситуації та своїх можливостей її подолання, адекватно емоційно реагувати на різноманітні стресори, активно змінювати стресогенні умови та зберігати ефективність виконуваної діяльності.

Зазначено, що у когнітивній структурі стресостійкості велику роль відіграє самооцінка особистості. Чим вища стресостійкість особистості, тим вища її самооцінка, та навпаки, що може допомогти їй в майбутньому досягати поставленої мети та долати складні життєві ситуації. Адекватний рівень самооцінки дає людині можливість конструктивно оцінювати власні ресурси та особистісний потенціал, що дозволяє у ситуації стресу обрати ефективну поведінку та копінг-стратегії. Розвиток когнітивного компоненту - сприяє позитивному сприйняттю себе, інших, життєвих подій, усвідомленню важливості своїх рішень та вчинків щодо вирішення проблемних ситуацій, надає впевненості військовослужбовцям, що вони здатні самостійно їх вирішити;

Визначено, що у емоційному компоненті структури стресостійкості домінуюче місце належіть оптимістичним установкам, конструктивним життєвим позиціям, які є ресурсним потенціалом особистості у боротьбі зі стрессом. Даний компонент надає можливості адекватно аналізувати свій емоційний стан і свідомо впливати на нього, самостійно ефективно знижувати рівень психоемоційної напруги та спрямовувати свою активність на успішне виконання професійних завдань в умовах стресу;

Констатовано, що у поведінковому компоненті ядром є власне прояв стресостійкості, рівні її прояву. Даний компонент сприяє здатності військовослужбовців виявляти витримку при доведенні професійних завдань до успішного завершення, завдяки широкому репертуару стилів поведінки, адекватно підлаштовувати її до кожного клієнта, вирішувати конфліктні ситуації, задовольняючи інтереси та потреби обох її сторін.

Констатовапно, що критеріями розвитку стресостійкості військовослужбовців є рефлексія себе та іншого, емоційна компетентність, саморегуляція.

Визначено, що переважна більшість військовослужбовців характеризуються високою самооцінкою, що вказує на їх віру у власні сили, усвідомлення своєї цінності як особистості та професіонала, а також не надання важливого значення зовнішній негативній критиці.

Констатовано необхідність, цілеспрямованого впливу на структурні компоненти стресостійкості завдяки зростанню вмотивованості до самореалізації у діяльності, набуттю навичок застосування проблемно-орієнтованих копінг-стратегій, підвищенню їх емпатійності, толерантності, усвідомленню ними загальноприйнятих норм і принципів моралі та орієнтування на них у своїй поведінці, сприяє системному розвитку стійкості до стресу. стресостійкість військовослужбовець психологічний самооцінка

Ключові слова: стресостійкість, стрес, військовослужбовці, саморегуляція, рефлексія, емоційна компетентність



Annotation

Bocharina Natalia Oleksiivna Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor, Department of Practical Psychology, Hryhoriy Skovoroda University in Pereyaslav, Pereyaslav

Serga Alla Vitalyivna Graduate of the master's level of higher education majoring in "Psychology" at the Faculty of Arts, Management, Pedagogy and Psychology, Hryhoriy Skovoroda University in Pereyaslav, Pereyaslav

FEATURES OF STRESS RESISTANCE OF MILITARY SERVANTS

The article provides a theoretical generalization of the problem of stress resistance of military personnel, which consists in determining the essence and psychological features of this phenomenon.

It has been established that the definition of stress resistance as a systemic dynamic property of an individual, which determines a person's ability to resist stressors and adequately react emotionally to most stressful situations, to actively change or adapt to them without harming one's health and to maintain the effectiveness of the performed activity, has its own characteristics in in each age period, including at different stages of adulthood.

It was determined that the stress resistance of the personality of military personnel is an integrative dynamic formation that actualizes its ability to comprehend the specifics of a stressful situation and its possibilities to overcome it, to adequately react emotionally to various stressors, to actively change stressful conditions and maintain the effectiveness of the performed activity.

It is noted that the self-esteem of the individual plays a major role in the cognitive structure of stress resistance. The higher the stress resistance of an individual, the higher his self-esteem, and vice versa, which can help him achieve his goals in the future and overcome difficult life situations. An adequate level of self-esteem gives a person the opportunity to constructively evaluate his own resources and personal potential, which allows him to choose effective behavior and coping strategies in a stressful situation. Development of the cognitive component - promotes a positive perception of oneself, others, life events, awareness of the importance of one's decisions and actions in solving problematic situations, gives confidence to servicemen that they are able to solve them independently;

It was determined that in the emotional component of the structure of stress resistance, the dominant place belongs to optimistic attitudes, constructive life positions, which are the resource potential of the individual in the fight against stress. This component provides an opportunity to adequately analyze one's emotional state and consciously influence it, to independently effectively reduce the level of psychoemotional tension and to direct one's activity towards the successful performance of professional tasks under conditions of stress;

It was established that the core of the behavioral component is the actual manifestation of stress resistance, the levels of its manifestation. This component contributes to the ability of military personnel to show endurance in bringing professional tasks to a successful conclusion, thanks to a wide repertoire of behavior styles, to adequately adjust it to each client, to resolve conflict situations, satisfying the interests and needs of both parties.

It should be noted that the criteria for the development of stress resistance of military personnel are reflection of oneself and others, emotional competence, and self-regulation.

It was determined that the vast majority of servicemen are characterized by high self-esteem, which indicates their belief in their own strength, awareness of their value as an individual and a professional, as well as not giving importance to external negative criticism.

The need for targeted influence on the structural components of stress resistance due to the growth of motivation for self-realization in activities, the acquisition of skills in the application of problem-oriented coping strategies, the increase of their empathy, tolerance, their awareness of generally accepted norms and principles of morality and their orientation in their behavior, contributes to the systemic development of resistance to stress.

Keywords: stress resistance, stress, military personnel, self-regulation, reflection, emotional competence



Постановка проблеми

Під час війни в Україні проблема стресостійкості військовослужбовців все частіше стає предметом дослідження у психологічній науці та практиці. Служба військовослужбовців, відбувається у екстремальній обстановці, детермінованої впливом великого різноманіття чинників різного характеру: від соціально-психологічних до природно-кліматичних і фізичних. Комплекс психогенних та фізичних факторів негативно впливає на психічний статус, стан фізіологічних функцій та професійну працездатність військовослужбовців.

Особливості цієї діяльності вимагають від фахівців високої відповідальності та розвинених професійних навичок. Робота військовослужбовців пов'язана з великими фізичними та нервово-емоційними навантаженнями. Вона часто ускладнена впливом численних несприятливих та небезпечних факторів навколишнього середовища. Успішність її виконання залежить не тільки від загальної та спеціальної підготовки людини, а й від ступеня розвитку низки неспецифічних психологічних і психо-фізіологічних якостей. До них належить індивідуально-особистісні особливості, характеристики інтелектуальної та мотиваційної сфер, показники уваги, пам'яті, моторних функцій тощо. Ці якості значною мірою, а часто й вирішальним чином визначають здатність військовослужбовця до оволодіння відповідними навичками, його навчання та професійну працездатність загалом. Їх недостатня виразність, може бути непомітною у повсякденному житті, в екстремальних ситуаціях може проявитися несподівано і яскраво, внаслідок чого знизиться ефективність праці, а також може стати причиною важких за своїми наслідками помилок і зривів.

Як відомо, військовослужбовці, які прямують до зон особливого ризику, відчувають особливий вид стрес - бойовий стрес. Під бойовим стресом розуміють адаптаційний процес людського організму за умов бойової обстановки. Бойовий стрес у зонах воєнних дій зазнають усі військовослужбовці. Стрес виникає до дії життєво загрозливих факторів і припиняється лише після виходу із цієї зони. У військовослужбовців, що у зонах особливого ризику, у відповідь на дію стресорних чинників відбувається формування нових емоційно-поведінкових навичок і стереотипів поведінки, які є значущими для збереження життя. Вони закріплюються і, таким чином, несучи службу в зонах особливого ризику, військовослужбовці набувають досвіду. Водночас бойовий стрес може спричинити дезадаптацію організму.

Стресорні фактори впливають на фізіологічні та психічні процеси, що відбуваються в людському організмі, обмежуючи його адаптаційні можливості. Тому виникає необхідність вивчення особливостей та оцінки психологічної оцінки осіб, що посилаються до зон особливого ризику.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У психологічній науці інтерес вчених до вивчення проблеми стресостійкості стрімко зростає. Хоча феномен стійкості до стресу в різних його формах вивчався розрізнено, проте в умовах сучасності він досліджується комплексно.

Науковці вивчали стресостійкість як складну інтегративну властивість особистості (А. Боднар, Н. Макаренко); описували вікові особливості її становлення (Л. Картенсен, В. Мозговий, О. Полякова); обґрунтовували, що завдяки активізації внутрішнього потенціалу, реалізується здатність особистості до саморегуляції стресу, яка забезпечує конструктивне подолання складних життєвих ситуацій (Н. Бамбурак); визначали копінг як сукупність когнітивних, емоційних і поведінкових стратегій особистості, спрямованих на досягнення нею адаптації до стресових ситуацій (Є. Кузнєцова, Н. Родіна).

Більшість психологічних досліджень фокусувалися на визначенні психологічних чинників розвитку стресостійкості у фахівців, професійна діяльність яких відбувалася в екстремальних умовах (М. Корольчук, В. Крайнюк, В. Розов). Крім того, вчені виявили особливості розвитку стійкості до стресу в професіях, основний зміст яких спрямований на безпосередні контакти з іншими (Н. Водоп'янова, О. Реан).

Останнім часом вчені ґрунтовно досліджують стресостійкість як одну з найважливіших компетенцій військовослужбовців (Г. Дубчак, А. Льовочкіна). Вони також фокусують свою увагу на визначенні особистісних властивостей, які сприяють ефективній боротьбі з основними стресогенними чинниками військовослужбовців (О. Асмаковець, П. Павлєнок, О. Патинок).

Життя та діяльність військовослужбовців висуває високі вимоги до такої інтегральної якості особистості, як стресостійкість. Усі дослідження свідчать про напруженість, стресогенності діяльності військових. Основним психогенним впливом умов військової служби є блокування багатьох звичних та природних потреб особистості через специфіку військової діяльності. Спектр цих потреб досить широкий: від суто фізіологічних (перебування в несприятливих кліматичних умовах, обмеження часу сну, збільшення фізичного навантаження) до соціально-психологічних (обмеження ступеня особистої свободи, особливості міжособистісного спілкування, елемент ризику для життя у службовій діяльності). Особлива суспільна значущість та жорстка регламентація військової службової діяльності змушує людину відмовляти собі в багато в чому. Всі ці фактори надають специфічний вплив на військовослужбовців.

Актуальність проблеми особливостей стресостійкості військовослужбовців, її практична значущість, зумовлена соціальним запитом у зниженні емоційної напруги в сучасному суспільстві й підвищенні психологічного благополуччя кожної окремої людини, й зумовила спрямованість наукових досліджень на аналіз та узагальнення наукових підходів до дослідження цього феномена.

Мета статті - вивчити особливості стресостійкості військовослужбовців

Виклад основного матеріалу

На сучасному етапі розвитку суспільства проблема стресу хвилює не лише психологів, фізіологів та медиків, але і звичайних громадян, адже стрес є тим явищем, до якого певною мірою причетна кожна людина щодня. Ще більший інтерес виникає до визначення умов розвитку стресостійкості особистості, яка є одним з основних показників психічного здоров'я та працездатності людини.

Суттєвий внесок у вивчення проблеми стресу здійснив Р. Лазарус, котрий першим звернув увагу на значущість не лише зовнішніх, доступних для спостереження, стимулів та реакцій, але й внутрішніх психологічних процесів, пов'язаних зі стресом, наприклад, суб'єктивну оцінку загрози ситуації. Відповідно до наведених вище зауважень вчений запропонував визначити поняття «стрес» як двоспрямовані взаємовідносини організму і середовища, реакцію не стільки на фізичні властивості ситуації, скільки на особливості взаємодії між особистістю і навколишнім світом [4].

Психолог Н. Наєнко вважає, що доцільніше використовувати термін «психічна напруга» замість «стрес», перевага якого, на думку дослідниці, полягає у націленості на необхідність дослідження психологічного функціонування людини у складних умовах [7].

Науковець В. Суворова, яка досліджувала особливості життєдіяльності людини в екстремальних умовах та акцентувала увагу на несприятливих для організму проявах стресу, терміном «стрес» позначила ті адаптаційні емоційні реакції, які супроводжують хворобливі психофізіологічні зміні в організмі людини [8].

У сучасному суспільстві існує необхідність вивчення стресостійкості як здатності людини протистояти впливу стрес-факторів і розвитку патологічних станів. Однак це завдання надзвичайно складне, оскільки існує неоднозначність у визначенні поняття «стресостійкість».

Стресостійкість - це загальна якість особистості, яка характеризується здатністю протистояти стресовим факторам за період часу, який необхідний для організації нових умов, в яких даний стресор не буде загрозливим. Вона забезпечує високу ефективність діяльності і зберігає здоров'я людини. Стресостійкість також розглядають як особистісний симптомокомплекс, що має певну структурну організацію, яка розвивається в онтогенезі, та виявляє девіації при різноманітних патологічних станах [2].

Стресостійкість визначається як свідоме чи неусвідомлюване реагування на стрес, під час якого здійснюється оцінка загрози ситуації, визначення індивідуальної значущості різних елементів ситуації та власної спроможності подолання стресу[3].

Учений В. Марищук, завдяки проведеним дослідженням розвитку емоційної стійкості стверджував, що емоційну стійкість варто розуміти як здатність переборювати стан надмірного емоційного збудження при виконанні складної рухової діяльності [5].

Деякі вчені дотримувались схожої позиції щодо розуміння природи стресостійкості особистості, яка є природною здатністю організму та не піддається цілеспрямованому розвитку. Так, Т. Немчин зазначав, що стресостійкість - це індивідуальна здатність організму зберігати нормальну працездатність під час дії стресора [13].

Дослідник Б. Варданян визначив стресостійкість як якість особистості, яка забезпечує гармонійне співвідношення всіх компонентів психічної діяльності у стресогенній ситуації, що сприяє успішному виконанню певної діяльності [14]. Багато психологів вважали синонімами такі психологічні поняття як «стресостійкість», «емоційна стійкість», «психологічна стійкість», «стресрезистентність» та «фрустраційна толерантність».

Можна сказати, що не існує цілісної концепції стресостійкості особистості. Кожен дослідник вносив власне в бачення стресостійкості, ґрунтуючись на основі своїх міркувань [10].

Отже, спираючись на основні положення системного підходу, можна припустити, що стресостійкість є інтегральною властивістю цілісної особистості, і є взаємопов'язаною з багаторівневою системою елементів, що представлені комплексом когнітивних, інтелектуальних, емоційних, особистісних властивостей. Індивідуальні відмінності в ступені виразності стресостійкості обумовлюються якісними й кількісними характеристиками властивостей особистості, які складають даний комплекс.

Констатовано, що ресурси стресостійкості особистості поділяються на фізіологічні, психологічні та матеріальні, наявність яких та вміння ефективно їх застосовувати позитивно впливає на розвиток стійкості до стресу.

У період дорослості стресостійкість особистості набуває більш індивідуального характеру, адже доросла людина вже має певний досвід подолання різноманітних стресових ситуацій, багато особистісних рис набули певної стійкості, а інші ще продовжують формуватися. Разом з тим, соціальні умови життя провокують значно більше стресових ситуацій. Наприклад, крім того, що доросла людина у повному обсязі відповідальна за власні вчинки, після народження дітей вона несе відповідальність і за них. Професійне життя тією чи іншою мірою також часто спричинює стрес, а тому вимагає від людини високого рівня стресостійкості та докладання вольових зусиль щодо його підтримки та розвитку [12].

Українськими вченими було здійснено декілька спроб визначення стресорів, які є характерними для професійної діяльності військовослужбовців. Ю. Калашніков виокремив такі специфічні стрес-фактори як зниження енергетичного потенціалу організму, що проявляється у вигляді зниження емоціогенності стимулів, часте та довготривале перебування у стані повної готовності до активних дій, кисневе голодування, малорухливий стиль життя, неякісний відпочинок, послаблений імунітет, холодні приміщення. Учені Н. Івченко, В. Миколенко та К. Шендеровський у своєму спільному дослідженні виявили наступні стресові чинники, які негативно впливають на психоемоційний стан військовослужбовців та спричинюють стрес: недостатність супервізії, обмеженість ресурсів, недостатня психологічна та фізична підготовка та брак практичного досвіду, неадекватність очікувань щодо результатів роботи та критеріїв успішності [7].

Отже, проаналізувавши головні положення праць зарубіжних та українських вчених щодо проблеми розвитку стресостійкості, можна зробити висновок, що більшість дослідників схиляється до думки, що головними особистісними чинниками, які впливають на рівень стійкості до стресу є властивості нервової системи та емоційна врівноваженість, тривожність, самооцінка, локус-контроль, оптимістичний чи песимістичний стиль мислення, мотивація досягнення успіху, ступінь конфліктності та моральна нормативність.

Важливим компонентом у розвитку стресостійкості військовослужбовців є вміння усвідомлювати ними власні проблеми і вже згодом вирішувати їх. Тому самосвідомість відіграє велику роль у формуванні навичок стресостійкості військовослужбовців.

Вчені визначають, що високий рівень стресостійкості сприяє збереженню психічного здоров'я особистості, забезпечує її психологічне благополуччя і працездатність, соціальну адаптацію, успішну самореалізацію, здатність виконувати професійні завдання в екстремальних ситуаціях. Низький рівень стресостійкості зумовлює різноманітні прояви посттравматичних стресових розладів, фізичне, емоційне і психічне виснаження людини, психосоматичні захворювання (В. Бодров, Г. Нікіфоров, К. Судаков та ін.) [13].

Важливо згадати зауваження Т. Рібо про те, що взаємозалежність комунікативних особливостей військовослужбовців і стресостійкості простежується завдяки ціннісному ставленню суб'єкта до суспільної думки. Так, якщо у суб'єктів з низьким рівнем стійкості до стресу це може проявлятися у вигляді посилення залежності від оточуючих, тобто збільшується суб'єктивна значущість громадської думки, тоді як у людей із високим рівнем стресостійкості - у спробі збільшення психологічного тиску на оточуючих і зниженні значущості думки оточуючих [12].

Також вчені зазначають, що на стресостійкість особистості військовослужбовців і наслідки дії стресорів опосередковано впливають об'єктивні і суб'єктивні психологічні характеристики стресової ситуації та її когнітивної репрезентації, типологічні, особистісні властивості, компетентність у подоланні стресогенних навантажень, копінгові, поведінкові і соціальні фактори, що зумовлюють індивідуальні прояви стресостійкості особистості [1].

Збереження або підвищення стресостійкості військовослужбовців і пов'язане з пошуком ресурсів, що допомагають їй в подоланні негативних наслідків стресових ситуацій. Специфіка діяльності військовослужбовців, особливості їхньої професійної діяльності передбачають довгостроковий вплив на їхню психіку стрес-факторів професійного середовища, що у свою чергу передбачає зниження готовності фахівців до ефективного виконання ними своїх службових обов'язків та погіршення функціональних можливостей [14].

Аналіз особливостей професійної діяльності військовослужбовців дає підстави вважати, що стресостійкість і надійність фахівця визначається багатьма психологічними і психофізіологічними чинниками, і навіть ступенем їх відповідності кількісним і якісним характеристикам професійної діяльності.

Психологічний стрес (дистрес), його інтенсивність порушень зумовлюють коливання від незначних змін емоційного настрою до серйозних соматичних розладів. до розвитку серйозних захворювань.

Стресові реакції стосовно професійної діяльності військовослужбовців можуть бути розподілені на: поведінкові (професійні порушення можуть виражатися у збільшенні числа помилкових дій при виконанні звичайних робочих дій, у хронічному дефіциті часу, низької продуктивності професійної діяльності), інтелектуальні (порушення уваги, продуктивності мислення, пам'яті), емоційні (при тривалому переживанні негативного стресу, людина стає більш тривожною порівняно з її нормальним станом, частіше проявляється невпевненість у собі (песимізм), аж до глибоких депресивних станів) та фізіологічні прояви (стосуються практично всіх функціональних систем людини).

Сучасні дослідники А. Боднар і Н. Макаренко, які розуміють стійкість до стресу як складну інтегральну властивість особистості, презентовану комплексом інтелектуальних, когнітивних, емоційних й особистісних якостей, виокремлюють її два структурних компонента, а саме когнітивно-інтелектуальний та емоційно-особистісний. До першого, на думку вчених, належать такі особистісні властивості: гнучкість та абстрактність мислення; поленезалежність як глобальна домінуюча тенденція особистості орієнтуватись при вирішенні проблем на власний досвід, а не на інших; розвинені перцептивні здібності. Складовими емоційно-особистісного компонента стресостійкості науковці вважають емоційну стійкість, оптимізм, середній рівень особистісної тривожності, внутрішній локус контролю [10].

На нашу думку, стресостійкість є інтегральною властивістю особистості, яка охоплює комплекс когнітивних, емоційних, адаптивних та особистісних властивостей, що забезпечують здатність людини протистояти стресу, чинити опір негативному впливу стресових факторів з метою збереження психічного здоров'я.

Визначено, що стресостійкість особистості військовослужбовців - це інтегративне динамічне утворення, яке актуалізує її здатність осмислювати специфіку стресової ситуації та своїх можливостей її подолання, адекватно емоційно реагувати на різноманітні стресори, активно змінювати стресогенні умови та зберігати ефективність виконуваної діяльності. Специфіка особливостей стресостійкості військовослужбовців залежить від особливостей розвитку її структурних компонентів.

Враховуючи послідовність особливостей психологічного реагування на стрес та, відповідно, розвиток стресостійкості особистості, за нашою позицією, доцільним у структурі стресостійкості першим розглядати когнітивний компонент, другим - емоційний, а третім - поведінковий.

У когнітивній структурі стресостійкості велику роль відіграє самооцінка особистості. Чим вища стресостійкість особистості, тим вища її самооцінка, та навпаки, що може допомогти їй в майбутньому досягати поставленої мети та долати складні життєві ситуації. Адекватний рівень самооцінки дає людині можливість конструктивно оцінювати власні ресурси та особистісний потенціал, що дозволяє у ситуації стресу обрати ефективну поведінку та копінг-стратегії. Розвиток когнітивного компоненту - сприяє позитивному сприйняттю себе, інших, життєвих подій, усвідомленню важливості своїх рішень та вчинків щодо вирішення проблемних ситуацій, надає впевненості військовослужбовцям, що вони здатні самостійно їх вирішити;

У емоційному компоненті структири стресостійкості домінуюче місце належіть оптимістичним установкам, конструктивним життєвим позиціям, які є ресурсним потенціалом особистості у боротьбі зі стрессом. Даний компонент надає можливості адекватно аналізувати свій емоційний стан і свідомо впливати на нього, самостійно ефективно знижувати рівень психоемоційної напруги та спрямовувати свою активність на успішне виконання професійних завдань в умовах стресу;

У поведінковому компоненті ядром є власне прояв стресостійкості, рівні її прояву. Даний компонент сприяє здатності військовослужбовців виявляти витримку при доведенні професійних завдань до успішного завершення, завдяки широкому репертуару стилів поведінки, адекватно підлаштовувати її до кожного клієнта, вирішувати конфліктні ситуації, задовольняючи інтереси та потреби обох її сторін.

Розвиток стресостійкості військовослужбовців характеризується наступними рівнями та показниками: високий - оптимістично налаштовані щодо своїх можливостей протидіяти стресу, схильні самостійно ставити перед собою доцільні професійні завдання та докладати достатньо зусиль для їхнього успішного виконання; у напружених ситуаціях виявляють емоційну стійкість та зібраність, витримку і терпіння, вміють вчасно й адекватно реагувати на зміни ситуації, спрямовувати конфлікти у конструктивний бік; середній - адекватно аналізують і правильно оцінюють результати своєї професійної діяльності, проте не завжди повною мірою усвідомлюють власні переваги, недоліки, особистісні особливості інших, зазвичай відповідальні за свої рішення та вчинки, але у стресових ситуаціях можуть пояснювати їх причини незалежними від них факторами, здатні регулювати власні емоційні вияви, але потребують більше часу для відновлення емоційної рівноваги, вмотивовані на успіх щодо завдань помірної складності, проте намагаються уникати складних завдань, сумлінно виконують свої професійні обов'язки, але не проявляють ініціативи щодо виконання нових або додаткових завдань, у конфлікті схильні поступатися своїми інтересами заради збереження добрих взаємин з іншими; низький - песимістично налаштовані щодо своїх можливостей протистояти стресу, схильні звинувачувати у власних невдачах інших або ж зовнішні обставини, часто хвилюються, при втраті емоційної рівноваги потребують багато часу для її відновлення, зазвичай намагаються уникати більшості професійних завдань або обирають легкі та цікаві, часто не дотримуються обіцянок, конфліктні ситуації або взагалі намагаються уникати, або виявляють агресію і не поступаються своїми інтересами на користь іншого.

Стрес супроводжує людину упродовж усього життя, а для військовослужбовця, він зростає багаторазово. Недосконалість нормативної бази, що не повною мірою забезпечує правильне розуміння військовослужбовцями завдань та шляхів їх вирішення, труднощі щодо побудови конструктивної взаємодії та виконня бойових завдань, їх значна кількість та великий обсяг різноманітних проблем, які необхідно допомогти владнати, а також інші складнощі у професійній діяльності спричинюють необхідність її виконувати у суттєво стресогенних умовах [8].

Тому їм необхідно навчитися витримувати високий рівень професійного навантаження, управляти власними емоціями у стресових ситуаціях для збереження психічного здоров'я, вчасно мобілізовувати внутрішні ресурси для подолання стресових ситуацій, тобто розвивати стійкість до стресу. Від успішного вирішення питань розвитку стресостійкості військовослужбовців залежить успішність їх самореалізації, досягання життєво важливих цілей, можливість бути високоефективним у своїй професійній військовій діяльності, вміти налагоджувати контакти і підтримувати гармонійні стосунки з співробітниками та близькими, зберігати фізичне та психічне здоров'я в у мовах бойового стресу тощо.

Методичні рекомендації щодо розвитку стресостійкості військовослужбовців грунтуються на тому, що розвиток стійкості до стресів - це безперервний процес, який має здійснюватись особистістю на регулярній основі, адже весь час виникають нові стресові ситуації та часто трапляється так, що старі способи вирішення труднощів втрачають свою ефективність.

Самостійне управління стресами військовослужбовців та розвиток їхньої стресостійкості може здійснюватись різними способами. Для зручності їх можна віднести до трьох напрямків: організаційного, медичного та психологічного.

Рекомендації щодо організаційного напрямку розвитку стресостійкості військовослужбовців можуть бути наступними.

Необхідно планувати свою роботу на наступний день, на тиждень та на місяць для того, щоб правильно розподілити робоче навантаження та не відкладати важливі справи на останній день. Для цього можна використовувати паперові щоденники або відповідні програми, розроблені для мобільних телефонів.

Військовослужбовцям варто пояснити своїм близьким та друзям, що краще не дзвонити у робочий командировки в місцях бойових дій без вагомих причин, щоб не відволікати їх від виконання обов'язків [6].

Для доброго самопочуття, достатньої кількості сил та енергії рекомендовано вести активний образ життя, старатися проводити більше часу на свіжому повітрі, займатися спортом або іншими видами фізичної активності.

Для зняття напруги в кінці трудового дня можна застосовувати розслаблюючий масаж з використанням ароматичних масел, приймати ванни з морською сіллю у період вільний від відряджень.

Щоб підтримувати імунітет і позбавлятись фізичної та психологічної втоми рекомендується регулярні загартовування, відвідування сауни чи бані. Важливо правильно харчуватись, щоб до організму потрапляла необхідна кількість калорій, білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин. У раціоні повинні бути фрукти та овочі, нежирне м'ясо та рибні продукти, молочні продукти та злаки. Здорове харчування безпосередньо впливає на добре самопочуття та емоційний стан, що, в свою чергу, допомагає справлятися з різноманітними стресорами. Корисно регулярно виконувати вправи на активізацію та розвиток пам'яті, уваги, мислення та уяви. Для цього можна використовувати різні групові ігри [11].

Для зниження тривожності рекомендовано регулярно застосовувати методи прогресивної нервово-м'язової релаксації, дихальні вправи, аутогенне тренування. Необхідно намагатись вдосконалювати вміння розуміти та адекватно інтерпретувати емоційні стани інших, розвивати спостережливість та емпатію, формувати вміння повного та адекватного сприймання оточуючих, чутливість до вербальних і невербальних засобів виявляти і корегувати свої емоційні стани в міжособистісній взаємодії.

Військовослужбовцям рекомендується розвивати комунікативну компетентність та тренувати навички конструктивної взаємодії з іншими, особливо у конфліктних ситуаціях. Також варто розвивати навички надання, пошуку та сприйняття соціальної підтримки з боку колег, сім'ї, друзів та інших осіб, а також формувати адекватну прогностичну самооцінку за рахунок розвитку рефлексивних здібностей у взаємодії з близькими, колегами та клієнтами [13].

Завдяки аналізу минулого досвіду ефективного розв'язання подібних проблем, необхідно розвивати когнітивну оцінку та адекватне сприйняття проблемної ситуації, а також тренувати навички самоконтролю, усвідомлювати власну відповідальність за результати своєї діяльності.

Таким чином, військовослужбовець здатний самостійно підвищувати рівень своєї стресостійкості за рахунок дотримання здорового способу життя, доцільної організації свого часу та робочого простору, регулярної роботи щодо власного особистісного розвитку та набуття нових знань та навичок, необхідних для боротьби зі стресами.

Практичний психолог, який займається питаннями розвитку стресостійкості у військовослужбовців, може поділити свою роботу у цій сфері на два блоки: профілактика стресу, яка спрямована на зниження індивідуальної схильності до стресу і підвищення стресостійкості у військовослужбовців; власне психологічна допомога, спрямована на подолання набутих стрес-синдромів, особистісних деформацій або захворювань стресогенного походження. Зазначені блоки доповнюють один одного, але кожен з них має свою специфіку.

Необхідна регулярна та систематична профілактика стресу, яка орієнтована насамперед на усунення потенційних джерел стресу не лише у зовнішньому середовищі, а і внутрішньому світі людини [12]. Це означає, що повинен бути цілеспрямований вплив на психологічні умови розвитку стресостійкості: формування аддекватної самооцінки, рефлексії, вольової саморегуляції, оптимістичних установок, моральної нормативності, підвищення мотивації до самореалізації та отримання задоволення від процесу та результату професійної діяльності та набуття навичок проблемноорієнтоаваних копінг-стратегій.

Однією з складових профілактики стресу є персональна психодіагностика загального рівня стресостійкості військовослужбовців, а також особливостей розвитку її компонентів: оптимістичного стилю мислення, самооцінки та інтернальності-екстернальності, тривожності, емоційної врівноваженості, мотивації до успіху, вольової саморегуляції, самоконтролю у спілкуванні та конфліктної компетентності [13].

На основі проведеної психодіагностики здійснюється розробка індивідуальних рекомендацій щодо зниження вразливості до стресу з урахуванням особистісних властивостей.

Важливим для розвитку стресостійкості військовослужбовців є їхня обізнаність щодо явища стресу загалом, його впливу на організм та психіку людини, а також широкого кола внутрішніх та зовнішніх ресурсів для його подолання. Ефективними засобами для поглиблення знань щодо стресу та розвитку стійкості до нього є проведення міні-лекцій та дискусій, темами яких можуть бути «Стрес. Чи варто його боятись?», «Ресурси стресостійкості військовослужбовця» тощо [9].

Особливе значення має навчання навичкам психічної саморегуляції, які за умови комплексного застосування дозволяють підвищити загальний рівень працездатності військовослужбовця ефективно відновити затрачені ресурси в ситуації підвищеної напруги. Такими методами психологічної самодопомоги можуть бути: аутогенне тренування, медитація, дихальні техніки, спеціальні фізичні вправи тощо [10].

Набуття вмінь виконувати чисельні психологічні та фізичні вправи з аутотренінгу, енергетизації, тонізації та ін., дозволяє військовослужбовцям набути здатності самостійно викликати у себе ресурсний стан із максимумом психофізичної енергії, емоційної позитивності ще до моменту зіткнення зі стрес-чинником.

Наступним інструментом розвитку стресостійкості може бути цілеспрямована робота зі зміни стратегій життя військовослужбовців при їхньому зіткненні зі стрес-чинниками, результатом якої є формування вміння управління власним життям, розвитку самоконтролю та управління особистістю чинниками та обставинами власного життя, при яких суттєво обмежується виникнення стресових ситуацій.

Дієвими засобами для цього є ведення щоденнику аналізу власних стресових ситуацій (причин їх виникнення, дій, які були зробленні для її вирішення, їх ефективності), а також проведення різноманітних рольових ігор та вправ, у яких військовослужбовець у безпечних психологічних умовах має можливість дисоціюватись від стресової ситуації та поглянути на неї збоку, а також спробувати нові для нього форми поведінки у ній та визначити їх ефективність [11].

На відміну від попереднього інструменту, коли військовослужбовець шляхом інтенсифікації необхідних характеристик здатен суттєво посилити власні можливості витримувати стресові стани, він набуває здатності у конструктивному сенсі маніпулювати самими обставинами і чинниками життя, що мінімізує вірогідність виникнення у нього стресових станів, а також дозволяє застосувати стресогенні ситуації як інструменти власного особистісного розвитку [7].

Важливим аспектом профілактичної роботи є навчання військовослужбовців методам, які дозволяють правильно аналізувати та інтерпретувати ситуації життєвих та професійних стресів, давати їм реалістичні оцінки, підвищувати військовослужбовцям мотивацію до особистісного зростання в аспекті протистояння різним видам стресу. Для цього можна організовувати різноманітні рольові та інтелектуальні ігри, групові дискусії, спільний розгляд конкретних випадків із військової діяльності [13].

Психологічна корекція особистості, яка спрямована на розвиток стресостійкості військовослужбовців, пов'язана з оптимізацією існуючого дисбалансу між стрес-факторами та особистішими ресурсами. Вона здійснюється за допомогою спеціалізованих програм навчання та психологічних тренінгів.

Також важливим аспектом психокорекції є обов'язкове відвідування кожним військовослужбовцем психолога, під час якого можна виявити актуальні проблеми особистісного чи професійного характера, які в свою чергу можуть безпосередньо або опосередковано впливати на розвиток стресостійкості військовослужбовця [14].

Отже, основними завданнями практичного психолога щодо розвитку стресостійкості військовослужбовців є навчання їх правильно ідентифікувати стресовий стан, вміти регулювати власний емоційний стан, правильно визначати причини виникнення стресових ситуацій та обирати доцільні засоби для їхнього вирішення, розширити арсенал зовнішніх та внутрішніх ресурсів військовослужбовців для боротьби зі стресами. Також важливо проводити регулярну психодіагностику особистісних якостей військовослужбовців, які безпосередньо або опосередковано впливають на рівень їхньої стресостійкості, задля подальшої їхньої психокорекції [9].



Висновки

Основні завдання цих рекомендацій наступні: сприяти формуванню стресостійкості та емоційної стабільності особистості військовослужбовця, усуненню негативних почуттів та деструктивних проявів фрустрації та наслідків стресу, сприяти розвитку адаптивного потенціалу; стимулювати прагнення до самовдосконалення, підвищення самооцінки, та аутосимпатії, глобального самоставлення, що сприятиме формуванню готовності до ефективної співпраці з іншими людьми та успішній соціально-психологічній адаптації в особливих умовах життєдіяльності військовослужбовців.

Необхідним є цілеспрямований вплив на структурні компоненти стресостійкості завдяки зростанню вмотивованості військовослужбовців до самореалізації у діяльності, набуттю навичок застосування проблемноорієнтованих копінг-стратегій, підвищенню емпатійності, толерантності, усвідомленню ними загальноприйнятих норм і принципів моралі та орієнтування на них у своїй поведінці, що сприяє системному розвитку стійкості до стресу.



Література

1. Бурбан Н., Гузенко І. Особливості стресостійкості й адаптивних здібностей до стресу майбутніх військовослужбовців. Педагогіка і психологія професійної освіти, 2019. №1. 105-116.

2. Берзінь В. І. Основи психогігієни. Київ. Переяслав-Хмельницький, 2007. 234 с.

3. Бужинська С. М., Скляр С. С., Даніліч-Скакун А. А. Стресостійкість студентів як складник успішності навчання у ЗВО. Габітус. 2021. Вип. 23. С. 55-59.

4. Герасімова Н.Є. Внутрішньоособистісні конфлікти в процесі соціальної адаптації студентів до умов вищих навчальних закладів. Дисертація канд. психол. наук. Київ, 2014. С.41-44.

5. Дубчак Г. М. Психологія становлення професійної стресостійкості майбутніх фахівців соціономічних професій: автореф. дис.... д-ра психол. наук: 19.00.07. Київ, 2018. 41 с.

6. Діагностика дезадаптивності у військовослужбовців Національної гвардії України: метод. реком. Я.В. Мацегора О. С. Колесніченко, І І. Приходько та ін. Харків. НАНГУ, 2017. 57 с.

7. Заворотній В. І. Посттравматичний стресовий розлад у військовослужбовців (клініко-психопатологічні особливості, діагностика, терапія): автореф. дис.... канд. мед. наук: 14.01.16. Харків, 2018. 21 с.

8. Збаровський О. М. Психічні порушення в учасників АТО та методи їх корекції. зб. наук. пр. За заг. ред. академіка НАМН України Цимбалюка В. І. і академіка НАМН України Сердюка А. М. Київ: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2016. 316 с

9. Корольчук В. М. Обґрунтування організаційної моделі дослідження стресостійкості особистості. Проблеми екстремальної та кризової психології. 2010. Вип. 7. С. 210-218.

10. Корольчук В. М. Психологічні засади дослідження стресостійкості особистості. Наукові студії із соціальної та політичної психології. 2011. Вип. 26. С. 183-192.

11. Караяном А. Г., Сиромятніков І. В. Прикладна військова психологія Тернопіль. 2016. 452 с.

12. Кузьменко Б.В. Соціальні процеси у військових колективах. Навчальний посібник. Харьков 2016. 563 с.26

13. Крайнюк В.М. Психологія стресостійкості особистості. Монографія. Київ. НікаЦентр, 2017. 432 с.

14. Караяном, А. Г. Соціально-психологічна інтеграція в суспільство інвалідів бойових дій. Київ. 2020. 267 с.

References

1. Burban N., Huzenko I. (2019) Osoblyvosti stresostiikosti y adaptyvnykh zdibnostei do stresu maibutnikh viiskovosluzhbovtsiv[Peculiarities of stress resistance and adaptive abilities to stress of future military personnel]. Pedahohika i psykholohiia profesiinoi osvity, №1.S. 105-116. [in Ukrainian].

2. Berzin V. I. (2007) Osnovy psykhohihiieny[Basics of psychohygiene.]. Kyiv. Pereiaslav-Khmelnytskyi,. 234 s. [in Ukrainian].

3. Buzhynska S. M., Skliar S. S., (2021) Danilich-Skakun A. A. Stresostiikist studentiv yak skladnyk uspishnosti navchannia u ZVO[Stress resistance of students as a component of success in higher education]. Habitus. Vyp. 23. S. 55-59. [in Ukrainian].

4. Herasimova N.Ie. (2014) Vnutrishnoosobystisni konflikty v protsesi sotsialnoi adaptatsii studentiv do umov vyshchykh navchalnykh zakladiv[Intrapersonal conflicts in the process of social adaptation of students to the conditions of higher educational institutions.]. Dysertatsiia kand. psykhol. nauk. Kyiv, S.41-44. [in Ukrainian].

5. Dubchak H.M. (2018) Psykholohiia stanovlennia profesiinoi stresostiikosti maibutnikh fakhivtsiv sotsionomichnykh profesii[Psychology of the formation of professional stress resistance of future specialists in socionomic professions]: avtoref. dys.... d-ra psykhol. nauk: 19.00.07. Kyiv.41 s. [in Ukrainian].

6. Diahnostyka dezadaptyvnosti u viiskovosluzhbovtsiv Natsionalnoi hvardii Ukrainy (2017): metod. rekom.[Diagnosis of maladjustment in servicemen of the National Guard of Ukraine] Ya.V. Matsehora O. S. Kolesnichenko, I I. Prykhodko ta in. Kharkiv. NANHU. 57 s. [in Ukrainian].

7. Zavorotnii V. I. (2018):Posttravmatychnyi stresovyi rozlad u viiskovosluzhbovtsiv [Post-traumatic stress disorder in military personnel] (kliniko-psykhopatolohichni osoblyvosti, diahnostyka, terapiia): avtoref. dys.... kand. med. nauk: 14.01.16. Kharkiv. 21 s. [in Ukrainian].

8. Zbarovskyi O. M. (2016): Psykhichni porushennia v uchasnykiv ATO ta metody yikh korektsii[Mental disorders in the participants of ATO and methods of their correction.]. zb. nauk. pr. Za zah. red. akademika NAMN Ukrainy Tsymbaliuka V. I. i akademika NAMN Ukrainy Serdiuka A. M. Kyiv: DP «NVTs «Priorytety». 316 s [in Ukrainian].

9. Korolchuk V. M. (2010): Obgruntuvannia orhanizatsiinoi modeli doslidzhennia stresostiikosti osobystosti[Justification of the organizational model of the stress resistance of the individual]. Problemy ekstremalnoi ta kryzovoi psykholohii. Vyp. 7. S. 210-218. [in Ukrainian].

10. Korolchuk V. M. (2011): Psykholohichni zasady doslidzhennia stresostiikosti osobystosti[Psychological foundations of the study of personality stress resistance]. Naukovi studii iz sotsialnoi ta politychnoi psykholohii. Vyp. 26. S. 183-192. [in Ukrainian].

11. Karaianom A. H., Syromiatnikov I. V. (2016) Prykladna viiskova psykholohiia [Applied military psychology].Ternopil. 452 s. [in Ukrainian].

12. Kuzmenko B.V. (2016): Sotsialni protsesy u viiskovykh kolektyvakh[Social processes in military teams]. Navchalnyi posibnyk. Kharkov. 563 s.26[in Ukrainian].

13. Krainiuk V.M. (2017): Psykholohiia stresostiikosti osobystosti[Psychology of personality stress resistance]. Monohrafiia. Kyiv. Nika-Tsentr. 432 s. [in Ukrainian].

14. Karaianom, A. H. (2020): Sotsialno-psykholohichna intehratsiia v suspilstvo invalidiv boiovykh dii[Socio-psychological integration into the society of disabled combatants]. Kyiv. 267 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...