Основні підходи до дослідження самореалізації в сучасній психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЗВО «Університет менеджменту освіти»

Основні підходи до дослідження самореалізації в сучасній психології

Неграш О.І., здобувачка освітнього ступеня

доктора філософії за спеціальністю 053. Психологія

У статті проаналізовано основні підходи до вивчення самореалізації в сучасній психології. Варто зазначити, що, окрім терміна «самореалізація», науковці використовують синонімічні терміни, а саме: «самоактуалізація», «саморозвиток», «самоствердження», «самодетермінаця». Проаналізовано й систематизовано наукові підходи до визначення феномена «самореалізація». З'ясовано, що самореалізація суб'єкта включає усвідомлення, вибір і реалізацію тих аспектів індивідуальності, які сприяють її самовираженню, реалізації її потенц/алу, формуванню власної системи смислів, цінностей, мотивів та уявлень про себе, постановку цілей і визначення засобів їх досягнення, включаючи самоперетворення. Зазначено, що вітчизняна психологічна наука вже досягла певних успіхів у створенні психодіагностичного матеріалу, який може бути використаний для проведення емпіричних досліджень особистісного розвитку. Висвітлено емпіричні напрацювання низки дослідників, зокрема С. Кузікова, Ю. Гільбуха та Г. Громової. Зазначено, що вивчення самореалізації було, є і залишається актуальним для дослідження в нових умовах сучасного життя, оскільки самореалізація посідає одне з найважливіших місць у системі потреб особистості, виступає як процес конструювання сенсу життя. У сучасній вітчизняній психології самореалізація визначається як свідомий і добровільний процес розкриття й об'єктивації сутнісних сил особистості в різних видах соціальної активності, що призводить до перетворення людини на суб'єкт життєдіяльності. Концепції вітчизняних авторів синтезують орієнтації глибинної психології, поведінкової психології, когнітивної психології та сучасної екзистенціальної й гуманістичної психології особистості. Перспективою подальших досліджень є проведення емпіричного дослідження за участі майбутніх психологів з метою визначення взаємозв'язків між самореалізацією особистості та особистісною зрілістю, саморозвитком особистості, толерантністю до невизначеності, особистісним зростанням.

Ключові слова: самореалізація, саморозвиток особистості, особистісна зрілість, особистісне зростання, саморегуляція, толерантність до невизначеності.

Main approaches to the study of self-realization in modern psychology

The article analyzes the main approaches to the study of self-realization in modern psychology. It should be noted that in addition to the term “self-realization", scientists use synonymous terms, namely: “self-actualization", “self-development", “self-affirmation", “self-determination". The scientific approaches to the definition of the phenomenon of “self-realization" are analyzed and systematized. It is found that the self-realization of the subject includes: awareness, choice and realization of those aspects of individuality that contribute to his self-expression, realization of his potential, formation of his own system of meanings, values, motives and ideas about himself, setting goals and determining the means of achieving them, including self-transformation. It is noted that the national psychological science has already achieved some success in creating psychodiagnostic material that can be used for empirical research on personal development. The empirical developments of a number of researchers, in particular S. Kuzikov, Y. Gilbukh and H. Hromova, are highlighted. It is noted that the study of self-realization has been, is and remains relevant for research in the new conditions of modern life, since self-realization occupies one of the most important places in the system of personality needs and acts as a process of constructing the meaning of life. In modern domestic psychology, self-realization is defned as a conscious and voluntary process of disclosure and objectification of the essential forces of the individual in various types of social activity, which leads to the transformation of a person into a subject of life. The concepts of domestic authors synthesize the orientations of depth psychology, behavioral psychology, cognitive psychology, and modern existential and humanistic personality psychology. The prospect of further research is to conduct an empirical study with the participation of future psychologists to determine the relationship between self-realization of the individual and personal maturity, self-development, tolerance to uncertainty, and personal growth.

Key words: self-realization, self-development, personal maturity, personal growth, self-regulation, tolerance to uncertainty.

Вступ

Постановка проблеми. У сучасних умовах життя до людини висуваються вищі вимоги щодо креативності, творчої активності, уміння знаходити вихід зі складної ситуації та швидко адаптуватися до сучасних реалій життя.

Усе вищеперераховане, а також протиріччя між вимогами суспільства й індивідуальними особливостями психічної діяльності людини як особистості ставлять людину в ситуацію вибору засобів реалізації свого психічного та фізичного потенціалу. Розвиток потреби людини в самореалізації та поява психологічних перешкод на цьому шляху спонукають науковців звертатися до цього питання. Хоча психологія в напрямі самореалізації за ці роки зазнала значних змін, але водночас соціальні процеси, які з великою швидкістю змінюють один одного, призводять до того, що напрацьовані основи, які були досить ефективними ще п'ять років тому, сьогодні вже не мають ніякого впливу на кінцевий результат. Це дає підстави науковцям продовжувати свої дослідження, ураховуючи сучасні вимоги до більшої психологічної стійкості, соціальної адаптованості та професійної підготовки, які можуть гарантувати успішну самореалізацію особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дав змогу визначити, що проблематикою самореалізації особистості цікавилися ще давньогрецькі філософи: Арістотель, Сократ, Платон.

Такі зарубіжні вчені, як А. Адлер, К. Гольдштейн, Д. Келлі, Г. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл, Е. Фромм і К. Юнг, досліджували проблематику самореалізації в межах самоактуалізації, наголошували на тому, що людина від народження має здібності до самовдосконалення, яке відбувається протягом життя, якщо цьому процесу не заважають сильні зовнішні обставини.

Питаннями самореалізації займалися такі вітчизняні науковці: Г. Костюк, С. Максименко, В. Гупаловська, П. Горностай, В. Осьодло, В. Харченко, Ю. Швалб, П. Лушин; у контексті дотичних до нього за змістом понять: особистісна зрілість, особистісний розвиток, толерантність до невизначеності Ю. Гільбух, А. Громова, С. Кузікова, С. Хілько, А. Гусєв.

Мета статті полягає у визначенні й аналізі основних підходів до дослідження самореалізації в сучасній психології.

Виклад основного матеріалу

Сучасні науковці-психологи активно працюють над дослідженням проблематики самореалізації особистості. Аналіз наукових праць дослідників виявив, що останні декілька років активно вивчається проблематика самореалізації та розробляються методики, які спрямовані на її дослідження.

Розглянувши сучасні психологічні надбання закордонних і вітчизняних психологів, виявили, що в їхніх напрацюваннях не існує єдиного визначення поняття «самореалізація». Поряд із цим терміном вони використовують близькі до нього терміни: «самоактуалізація», «саморозвиток», «самоствердження», «самодетермінація» тощо. Проте на основі ретельного аналізу досліджень спробували визначити головні аспекти, на які спираються науковці під час дослідження цього феномена. Зведені результати ми відобразили в таблиця 1.

Можна відмітити, що всі ці терміни є синонімами, а різні назви відображають проблему відсутності єдиного визначення того, що є суттєвою характеристикою особистісного розвитку.

Багато напрацювань у напрямі дослідження самореалізації здійснив відомий український дослідник С. Максименко. Під самореалізацією особистості він розуміє розвиток готовності до саморозвитку як прояв задатків і можливостей, що передбачає збалансований і гармонійний розвиток різних аспектів її особистості шляхом докладання адекватних зусиль, спрямованих на розкриття особистісного потенціалу [1, с. 6].

С. Максименко та В. Осьодло вважають, що самореалізація суб'єкта включає усвідомлення, вибір і реалізацію тих аспектів індивідуальності, які сприяють його самовираженню, реалізації його потенцій, формування суб'єктом власної системи смислів, цінностей, мотивів, уявлень про себе, постановку цілей і визначення способів їх досягнення, у тому числі й перетворення себе [2, с. 5].

Слушна думка Л. Сердюка та М. Шамича, які наголошують, що прагнення до самореалізації є генералізованим мотивом, який являє собою синергію всіх актуальних потреб людини, що спонукають її до саморозвитку власного потенціалу; його можна також розглядати як автономний психологічний механізм, який енергетично забезпечується синергією напруг дефіцитарних потреб, що підкріплюються й підсилюються особистісними та соціальними потребами, осмислюються людиною, у результаті чого знаходять інтенцію самодетермінації [3, с. 155].

Проаналізувавши наукові підходи до вивчення проблеми «самореалізації», сформулюємо робоче визначення цього поняття, яке може звучати так: «Самореалізація це динамічний розвиток особистості, спрямований на розкриття наявного власного потенціалу й оволодіння новими можливостями, що виникають у процесі особистісного змінювання та невизначеності».

Також на основі досліджень, проведених вітчизняними науковцями за вищезазначеною тематикою, з'ясували, що вже є певні напрацювання у створенні психодіагностичного матеріалу, який може бути використаний для проведення емпіричних досліджень самореалізації особистості.

Наприклад, С. Кузікова, яка активно вивчає саморозвиток, зазначає, що найважливішою умовою успішної самореалізації людини в сучасному суспільстві є її активна участь у процесі формування власного життя. Із цієї точки зору велике значення має дослідження феноменів самоактивності й саморозвитку особистості. Авторка розробила методологію «саморозвитку особистості». Під час розроблення цієї методики С. Кузікова зосередилася на вивченні саморозвитку особистості як цілісного й системного утворення, що відображає процес постійного ускладнення внутрішнього світу людини, який співвідноситься з динамічними змінами в образі світу [4, с. 106].

Таблиця 1

Аналіз наукових підходів до визначення феномена «самореалізація»