Реакція військових на посттравматичний стрес внаслідок бойових дій та процес проходження реабілітації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реакція військових на посттравматичний стрес внаслідок бойових дій та процес проходження реабілітації

Підлісний Юрій Анатолійович старший науковий співробітник науково-дослідного відділу воєнно-психологічних досліджень, Науково- дослідний центр гуманітарних проблем Збройних Сил України, м. Київ

Герасименко Олег Володимирович молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу воєнно-психологічних досліджень, Науково-дослідний центр гуманітарних проблем Збройних Сил України, м. Київ,

Анотація

Тяжкі умови життя під час ведення бойових дій, проблема відновлення здоров'я та повноцінної працездатності на етапі ротації в майбутньому є великою проблемою, яка стоїть сьогодні перед військовими. Гнів і агресія пов'язані з постбойовими проблемами, позначається як імпульси та сприйняття заблокованих цілей. Зокрема, як наслідок можуть направляти агресію по відношенню до себе, інших або предметів.

Метою статті є соціально-психологічний аналіз реакції військових на посттравматичний стресовий розлад внаслідок бойових дій. В результаті соціально-психологічного аналізу доведено, що порушення регуляції гніву та підвищений рівень агресії характерні для військових і цивільних осіб з посттравматичним стресовим розладом. Аналіз літератури підтвердив, що симптоми посттравматичного стресового розладу, як гнів і агресія, залежать від різних факторів і обидва суттєво пов'язані з фактором посттравматичного стресу. Дослідження показало, що розгляд даної проблематики та профілактична психологічна допомога сьогодні є найбільш актуальною темою на нашу думку. Встановлено, що запобігання цим проблемам у майбутньому є найефективнішим засобом попередження негативного впливу тяжкої психічної травми на психічне здоров'я військових та цивільних. Узагальнено, що психологічна допомога базується на основному завданні - не дати відчути, травмованим, що з ними щось "не так". Допомога починається із профілактики страхів, паніки; далі - засвоєння нової моделі поведінки, коли небезпека не паралізує, а стає каталізатором дій; наступне - підтримка людини у її переживаннях (радості повернутися живим, непорозуміння, зради, дефіциту підтримки, визнання, тощо). Ключове завдання реабілітації - не дати відчути, що до них відносяться, як до хворих, психічно ненормальних, маргіналів. Ті, хто повернувся з гарячих, бойових точок, прагнуть докладати зусиль, щоб нормалізувати життя. Наслідків у війні багато - від руйнування інфраструктури, появи переселенців, біженців, травмованих та інвалідів до віддалених на роки, тих, що стосуються порушень психіки та поведінки - сильними реакціями на незначні стимули, агресивізації, алкоголізації, наркоманії, психічних розладів різного ступеня, навіть суїцидів. психологічний гнів агресія військовий

Ключові слова: агресивна поведінка, аутоагресія військових, посттравматичний стрес, реакція, профілактика.

Pidlisny Yuriy Anatoliyovych Senior researcher of the scientific research department of military psychological research, Scientific Research Center for Humanitarian Problems of the Armed Forces of Ukraine, Kyiv,

Gerasymenko Oleh Volodymyrovych junior researcher of the scientific research department of military psychological research, Scientific Research Center of Humanitarian Problems of the Armed Forces of Ukraine, Kyiv,

REACTION OF MILITARY PERSONNEL TO POST-TRAUMATIC STRESS AS A RESULT OF HOSTILITIES AND THE PROCESS OF UNDERGOING REHABILITATION

Difficult living conditions during hostilities, the problem of restoring health and full working capacity at the stage of rotation in the future is a big problem facing the military today. Anger and aggression are associated with post-combat problems, denoted as impulses and perceptions of blocked goals. In particular, as a result, they can direct aggression towards themselves, others or objects. The purpose of the article is a socio-psychological analysis of the military's response to post-traumatic stress disorder as a result of hostilities. As a result of socio-psychological analysis, it was proved that anger regulation disorders and increased level of aggression are characteristic of military and civilian persons with post-traumatic stress disorder. The literature review confirmed that PTSD symptoms such as anger and aggression depend on different factors and both are significantly related to the PTSD factor. The study showed that consideration of this issue and preventive psychological assistance is the most relevant topic today, in our opinion. It has been established that preventing these problems in the future is the most effective means of preventing the negative impact of severe mental trauma on the mental health of military and civilians. In general, psychological help is based on the main task - to prevent the injured from feeling that something is "wrong" with them.Help begins with the prevention of fears, panic; further - the assimilation of a new model of behavior, when danger does not paralyze, but becomes a catalyst for action; the following is the support of a person in his experiences (the joy of returning alive, misunderstanding, betrayal, lack of support, recognition, etc.). The key task of rehabilitation is to prevent them from feeling that they are treated as sick, mentally abnormal, and marginal. Those who have returned from the hot spots, combat points, strive to make efforts to normalize life. There are many consequences of war - from the destruction of infrastructure, the appearance of displaced persons, refugees, injured and disabled people to those that are distant for years, those related to mental and behavioral disorders - strong reactions to minor stimuli, aggressiveness, alcoholism, drug addiction, mental disorders of various degrees, even suicides.

Keywords: aggressive behavior, military autoaggression, post-traumatic stress, reaction, prevention.

Постановка проблеми. Зв'язок агресивної поведінки з посттравматичним стресовим розладом, особливо у військових і додавання нової посттравматичної поведінки як посттравматичний стресовий розлад, є малодослідженими проблемами, особливо в розрізі сьогодення. Неміжособистісні форми агресії та насильства (наприклад, агресія по відношенню до об'єкту та агресія по відношенню до себе) були мало вивчені, але ті дослідження, які існують, свідчать про привід для занепокоєння щодо агресії по відношенню до самого себе (аутоагресія).

Одне з досліджень свідчить, що посттравматичний стресовий розлад значно збільшив рівень ідей суїцидальних настроїв військових, в операції "Operation Enduring Freedom" та "Operation Iraqi Freedom (OEF/OIF)'', але дані дослідження не містять даних поведінки (чи можливо не змогли перевірити), що призвели до самоушкодження або зазначити кількість спроб суїциду у вибірці їх дослідження. (Kalkstein, S., Scott, J. C., Smith, R. V., & Cruz, J., 2018). Хоча постравматичний синдром асоціюється з агресією, симптоми депресії можуть бути опосередковувачем зв'язку між посттравматичним синдромом та агресивною поведінкою. У когось може бути депресія, вживання алкоголю, агресивні стани - це все наслідки отриманої психологічної травми.

Серед осіб із посттравматичним стресовим розладом, супутній нерегульований гнів, значно підвищує ризик самонаправленої агресії. Крім того, виявляється, що посилення гніву відіграє посередницьку роль між постравматичним синдромом і цими негативними проявами (Bhardwaj, 2019; Dillon et al., 2020). Ці дослідження підкреслюють важливість оцінки та лікування агресивної поведінки та гніву в осіб із посттравматичним стресовим розладом.

Потрібно стандартизувати, класифікувати, і кількісно оцінити агресію багатовимірно, щоб розширити наше розуміння, з метою покращення прогнозування та вимірювання результатів аутоагресії військових.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні автори ведуть мову про те, що "участь у бойових діях практично завжди супроводжується стресовою реакцією організму, яка без відповідної своєчасної кваліфікованої допомоги може призвести до несприятливих наслідків, як для самого військовослужбовця, так і для суспільства в цілому. Психологічна травматизація особового складу стає причиною зниження ефективності виконання завдань за призначенням та збільшення небойових втрат" [5, с. 4-5]. Саме тому питання реакцій військових на посттравматичний стрес внаслідок бойових дій та процес проходження реабілітації актуалізувалось в наукових розвідках від початку російської агресії на території України в 2014 році й набуло визначальної значущості з повномасштабним вторгненням росії у 2022 році. Так, в науковій літературі знаходимо відомості про моделі психологічної реабілітації учасників бойових дій (В. Алещенко [1]); соціальну адаптацію ветеранів АТО/ООС (А. Артеменко, К. Батаєва [2]). Поза як, за словами В. Волошина "війна змусила українську психологічну науку швидко розвиватися на практиці" [3]. З огляду на це О. Гульбс та О. Кобець вивчають питання соціально-психологічної реабілітації учасників бойових дій [4]. Тоді як О. Кокун, І. Пішко, Н. Лозінська, В. Олійник, С. Хоружий, С. Ларіонов та М. Сириця згрупували особливості надання психологічної допомоги військовослужбовцям, ветеранам та членам їхніх сімей цивільними психологами. В доробку С. Пашковського та О. Мальцева встановлено взаємозв'язок стану здоров'я і психофізіологічних характеристик військовослужбовців. Разом з тим, проблема вивчення особливостей посттравматичного стресу військовослужбовців, отриманого внаслідок бойових дій та процес проходження реабілітації залишається недостатньо вивченою.

Мета статті - соціально-психологічний аналіз реакції військових на посттравматичний стресовий розлад внаслідок бойових дій.

Виклад основного матеріалу. Ворожість, гнів і агресія є концептуально пов'язаними, але унікальними конструктами, які частіше зустрічаються серед військових з посттравматичним стресовим розладом, ніж серед цивільних чи військових без постравматичного синдрому.

Важливим, на нашу думку, є характерне для посттравматичного синдрому загострення інстинкту самозбереження із збільшенням внутрішньопсихоемоційного напруження (збудження). Високий рівень напруги підтримуює перманентно функціонуючий механізм фільтрації стимулів, що надходять ззовні зі стимулами, що вже відображені в свідомості як ознаки надзвичайної ситуації.

Більшість дослідників [7; 8 та ін.] цієї психотравми виділяють три основні групи симптомів, що з віком мають тенденцію до посилення:

1) надмірне збудження (враховуючи вегетативну лабільність, порушення сну, тривогу, нав'язливі спогади, фобічне уникнення ситуацій, що асоціюються з травматичною подією);

2) періодичні напади депресивного настрою (притупленість почуттів, емоційна заціпенілість, відчай, усвідомлення безвиході);

3) риси істеричного реагування (паралічі, сліпота, глухота, нервове тремтіння).

Серед невротичних і патохарактерологічних синдромів виділені характерні для постравматичного синдрому стани: ''грудна жаба'' (біль за грудиною, серцебиття, уривчастість дихання, підвищена пітливість), синдром того, хто вижив (хронічне "відчуття провини за те, що залишився живим", флешбек синдром (спогади про "непереносні" події, що насильно втручаються у свідомість), прояви "комбатантної" психопатії (агресивність та імпульсивна поведінка із спалахами насильства, зловживання алкоголем і наркотиками), синдром прогресуючої астенії (астенія, що спостерігається після повернення до нормального життя у вигляді швидкого старіння, зниження ваги, психічної млявості та прагнення до спокою), посттравматичні стани (нажита інвалідність з усвідомленою вигодою від наданих пільг та привілеїв, перехід до пасивної життєвої позиції).

Разом із цим формується комплекс майже незворотніх особистісних змін - так званої "воєнізованої психіки", що наслідком має різні, частіше виражені, ступені прояву, специфічні феномени у потребах військових, їх ціннісних орієнтацій, соціальної взаємодії: - яскраво виражене бажання бути зрозумілим - мати в контакті з оточенням такий зворотній зв'язок, що виправдовує морально їх участь у жорстокому насильстві соціальною користю; бути соціально визнаними - це допоможе подолати комплекс провини, виправдати власні агресивні та жорстокі вчинки перед самим собою, своєю совістю, зробити спогади про них менш травмуючими; - потреба отримати у суспільстві визнання - високу оцінку своїх особистих зусиль, дій, так, щоб факт позитивної оцінки став відомий широкому колу людей, товаришам по службі, членам сім'ї; - прагнення бути прийнятим в систему соціальних зв'язків і відносин мирного життя з більш високим, ніж раніше, соціальним статусом; - приголомшення від реальностей мирного життя -важко звикнутися з думкою, що в той час, коли вони ризикували життям, в країні, в армії нічого не змінилося, суспільство взагалі не помітило їх відсутності.

З психологічної точки зору, учасники бойових дій, військові, стають ніби особливо оголеними, вразливими разом із тим, вчені відзначають зміни у когнітивній сфері - посилення жорстокості, безкомпромісності, ригідності до моральних орієнтирів суспільства, зниження порогів чутливості до соціальних впливів тощо. Нерідко виявляється прагнення переробити цивільне життя але негласним законам людських відносин воєнного часу.

Недостатність заходів або порушення/відсутність послідовності та наступності проведення реабілітаційних заходів призводять до формування аддиктивних розладів, психопатизації, порушенням соціального функціонування тощо [7, 8 та ін.].

До таких реакцій були віднесені: нетерплячість, дратівливість, агресивність, підвищена стомлюваність, апатичність, труднощі засипання, тривожність, втома, підвищена реактивність, напруженість, депрессивність, особистісні зміни, ослаблення пам'яті, тремор, труднощі концентрації, поглиненість спогадами про війну, нічні кошмари, підозрілість, фобії. При цьому спостерігається також зниження апетиту, пристрасть до алкоголю і різні психосоматичні симптоми.

Військові дії стали надстресом, значним психотравмуючим фактором, що негативно відзеркалюється на здоров'ї населення: перебування у зоні ведення бойових дій, безпосередня участь у військових подіях, боях, отримані фізичні травми; втрата близьких, житла та роботи; невизначеність положення з неможливістю прогнозувати своє майбутнє та майбутнє своєї родини, становище заручника від обставин, біженця, мігранта, безхатченка, відповідно, стигматизація, дискримінація тощо формують соціальні умови, що травмують психіку людей.

Порушення соціальної адаптації внаслідок впливу специфічного дистресу - радикальних суспільних змін через озброєні конфлікти, призвели до появи трьох типів нової і значущої проблеми - психогенних розладів: - аномічний варіант (замкненість у собі, втрата життєвого тонусу, активності, цілеспрямованості, звуження кола інтересів, зневіра у власні сили тощо); - диссоціальний (схильність до афективних вибухів, легковажність, знижена толерантність до психотравмуючих ситуацій з конфліктністю і агресивністю тощо); - магіфренічний (специфічні зміни світогляду і поведінки з домінуванням ідей магічного змісту (що не відповідають здоровому глузду, життєвому досвіду та освіті).

Хоча засноване на доказах лікування посттравматичного стресового розладу також зменшує гнів, часто залишається значний залишковий гнів. У недавньому дослідженні, яке вивчало зміни гніву та агресії після лікування посттравматичних стресових розладів серед військовослужбовців на дійсній службі зарубіжні дослідники [8] виявили від невеликого до помірного зниження рівня гніву та агресії. Більшість військовослужбовців продовжували підтримувати стан гніву (78%) та психологічну агресію (93%) після лікування, а зниження посттравматичного синдрому, лише помірно корелювало зі зниженням гніву та агресії.

Вітчизняні вчені ж досліджували залишкові симптоми посттравматичного стресового розладу у жінок-ветеранів і військовослужбовців після тривалого впливу або орієнтованої на сьогодення терапії. Результати підкреслили стійкість проблемного гніву в цій популяції [5]. Навіть серед тих, хто одужав від посттравматичного стресового розладу, дратівливість/злість були найвірогіднішими симптомами, які залишалися (60,7% все ще підтверджували після лікування). Цей висновок був подібний до висновку А. Артеменка та К. Батаєва, які виявили, що дратівливість/гнів були одними з найпоширеніших симптомів після лікування у жінок, які завершили лікування посттравматичного синдрому [2]. У сукупності ці дослідження показують, що додаткове лікування гніву може бути виправданим після завершення лікування посттравматичного синдрому.

Психологічна допомога базується на основному завданні - не дати відчути, травмованим, що з ними щось "не так". Допомога починається із профілактики страхів, паніки; далі - засвоєння нової моделі поведінки, коли небезпека не паралізує, а стає каталізатором дій; наступне - підтримка людини у її переживаннях (радості повернутися живим, непорозуміння, зради, дефіциту підтримки, визнання, тощо).

Головне завдання реабілітації - не дати відчути, що до них відносяться, як до хворих, психічно ненормальних, маргіналів. Ті, хто повернувся з гарячих, бойових точок, прагнуть докладати зусиль, щоб нормалізувати життя.

Наслідків у війні багато - від руйнування інфраструктури, появи переселенців, біженців, травмованих та інвалідів до віддалених на роки, тих, що стосуються порушень психіки та поведінки - сильними реакціями на незначні стимули, агресивізації, алкоголізації, наркоманії, психічних розладів різного ступеня, навіть суїцидів.

Основними симптомами посттравматичного розладу є:

- повторні, нав'язливі спогади про події, які включають образи, думки чи відчуття - травмуюча подія переживається знову і знову. Військові намагаються забути про пережите, але спогади постійно виникають без будь-яких зовнішніх стимулів. Виникає відчуття реальності події. Вони можуть виникати наяву, відразу після пробудження зі сну, при інтоксикації (алкогольній, під дією ліків);

- сновидіння про пережиту подію, які повторюються та викликають тривогу - сни викликають глибокі переживання психотравмуючих подій з відчуттям їх реальності;

- такі дії та відчуття, ніби психотравмуючі події відбуваються знову - відчуття відновлення пережитого: ілюзії, галюцинації, дисоціативні епізоди. Можуть бути стани з розладами орієнтування, які тривають від декількох хвилин до декількох годин і навіть діб, військовий наче знову стає учасником психотравмуючих подій;

- значний психологічний дистрес під впливом зовнішніх та внутрішніх подразників, які символізують будь-який аспект травмуючої події чи нагадують про неї. В деяких випадках можуть виникати стани психоемоційного напруження чи гострого стресу при зіткненні з чимось, що нагадує про травмуючу подію;

- фізіологічна реактивність під впливом зовнішніх чи внутрішніх подразників, які символізують будь-який аспект травмуючої події чи нагадують про неї - при зіткненні з ситуацією, яка нагадує психотравмуючу, проявляються фізіологічні реакції: пітливість, оніміння кінцівок, відчуття слабкості, відчуття тиску в горлі та ін.;

- намагання уникнути думок, відчуттів чи розмов, пов'язаних із травмою - спроби уникнути дій, місць, людей, які викликають спогади про травму;

- часткова чи повна амнезія важливих аспектів травми - військовий не може пригадати деяких епізодів того, що з ним відбувалося;

- втрата інтересу до значущих раніше видів діяльності, чи участі в них - військовий стає байдужим до всього, чим раніше захоплювався;

- відчуття відгородженості від оточуючих - виникає відчуття самотності навіть у колі родини, дітей, близьких і друзів;

- звуження діапазону афективних реакцій - знижений настрій, постійне незадоволення собою та оточуючими, роздратованість, апатія, втрата інтересу до оточуючої дійсності, зниження реагування на сенсорні подразники;

- нездатність орієнтуватися на тривалу життєву перспективу - формується коротка життєва перспектива, військовий планує своє життя на короткий час, виникає відчуття ''неперспективного майбутнього'';

- ускладнення при засинанні та розлади тривалості сну - нічні кошмари, боязнь заснути, сновидіння які відображають психотравмуючу ситуацію, нервове виснаження, тривожність, нездатність розслабитися, відчуття фізичного та душевного болю;

- роздратованість та спалахи гніву - в учасників бойових дій виникають бурхливі реакції агресії при найменших неочікуваних подіях, які нагадують травматичні ситуації бойових дій (різкі звуки, крики, шум). Військовий стає конфліктним, в суперечках застосовує насилля;

- труднощі при концентрації уваги - військовий не може зосередитися на чомусь, що необхідно пригадати. В деяких випадках концентрація уваги може бути достатньою, але тільки но виникає стресовий фактор, як здатність зосереджуватися втрачається [8; 9; 10 та ін.].

Разом з відчаєм, фрустрацією, апатією у військовослужбовців можуть розвиватися особистісні трансформації, складатися перекручена, патологічна картина світу, формуватися агресивна, конфліктна поведінка. Непідготовлене, стихійне зіткнення учасників з реаліями мирного життя загрожує посиленням їх психотравматизації і маніфестацій посттравматичних стресових розладів.

Висновки

Порушення регуляції гніву постійно асоціюється з посттравматичним стресовим розладом, причому найсильніші асоціації виявлені серед військових. Гнів при посттравматичному стресі, пов'язаний з міжособистісним конфліктом, агресивною поведінкою та ризиком самогубства. Хоча є докази того, що лікування посттравматичного стресового розладу зменшує гнів, після завершення лікування часто залишається значний залишковий гнів. Когнітивно-поведінкова терапія гніву може бути ефективною для зменшення гніву, пов'язаного з посттравматичним стресом, у військових, хоча необхідні додаткові дослідження, щоб краще зрозуміти агресію/гнів.

Профілактика/лікування агресивної поведінки/гніву при посттравматичному стресовому розладі, хоча й призводить до значного зниження деяких наслідків гніву, потребує подальшого розвитку, щоб максимізувати клінічні та функціональні результати. У майбутніх дослідженнях буде важливо розробити засновані на доказах методи профілактики/лікування, засновані на теорії, щоб покращити наше розуміння та лікування агресивної поведінки/гніву при посттравматичному стресовому розладі в різних групах травм.

Крім того, буде важливо оцінити, чи призводить зменшення агресії'/гніву серед осіб з посттравматичним розладом, до зниження поведінкової агресії та ризику самогубства, а також до кращих функціональних результатів і якості життя.

Література