Проблема розвитку комунікативної взаємодії дітей п’ятого року життя у науковому вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький державний педагогічний університет

Проблема розвитку комунікативної взаємодії дітей п'ятого року життя у науковому вимірі

Древняк Л.П.

аспірант, асистент кафедри дошкільної освіти

Науковий керівник: Ковшар Олена Вікторівна доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри дошкільної освіти

Україна

Анотація

У статті наголошується на важливості та актуальності проблеми розвитку комунікативної взаємодії дітей п'ятого року життя, розкриваються погляди вчених-науковців на проблему. Подаються визначення понять комунікативна взаємодія, спілкування, розкрито функції мовлення, у становленні та розвитку особистості дошкільника, його подальшій соціалізації. Подано рівні на яких забезпечується комунікативно-мовленнєвий розвиток дитини. Доводиться, що набута комунікативна компетентність допомагає розширити кругозір дитини; сприяє оволодінню суспільним досвідом; впливає на розвиток емоційно-вольової сфери; сприяє становленню провідних видів діяльності; орієнтує на мовлення дорослих. У той час як комунікативно- мовленнєвий розвиток дитини, яка живе у несприятливих соціальних умовах, відповідно позбавлений таких функцій.

Ключові слова: мовленнєве спілкування, комунікативна взаємодія, комунікативна компетентність, мовленнєва діяльність, комунікативний акт.

Мовленнєве спілкування є одним із перших видів діяльності, яким дитина оволодіває в онтогенезі; воно є універсальною умовою розвитку особистості в період дошкільного дитинства. Тож розвиток комунікативної компетентності дітей дошкільного віку є однією із стрижневих проблем дошкільної лінгводидактики. її актуальність зумовлюється пріоритетними напрямами Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті, Законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Комплексними заходами щодо всебічного розвитку і функціонування української мови», спрямованими на модернізацію дошкільної освіти, оновлення змісту, вдосконалення форм, методів і технології навчання дітей рідної мови, розвитку культури мовлення та мовленнєвого спілкування.

Саме тому проблему розвитку комунікативної взаємодії вважаємо актуальною. комунікативний спілкування мовлення соціалізація

Мовленнєве спілкування (на думку Н. Гавриш) є одним з перших та основних видів діяльності дитини, яким вона оволодіває під час вікового розвитку. Воно є універсальною умовою розвитку особистості в період дошкільного дитинства. У процесі спілкування дитина пізнає природний, предметний і соціальний світ у його цілісності й різноманітності, формує та розкриває власний внутрішній світ, свій образ Я, засвоює та створює культурні цінності, є при цьому активним суб'єктом взаємодії [1].

Мова дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям і завдяки якому відбувається процес соціалізації. Наразі трактування мовленнєвого спілкування науковцями (А. Богуш, Н. Гавриш) здійснюється у контексті теорії мовленнєвої діяльності.

Вчені розуміють мовленнєве спілкування як специфічну форму взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності, що складається з комунікативних актів, у яких беруть участь комуніканти - різні люди, що продукують висловлювання (тексти) та інтерпретують їх [2].

О. Каменська виділяє одну з основних функцій мовлення дитини у цьому віці - мова як знаряддя комунікації. Це напряму пов'язане з комунікативною взаємодією. Спочатку мова ситуативна, потім формується здібність до зв'язного мовлення, коли можливий повноцінний опис ситуації чи змісту мультфільму.

Більш зрозуміло виражаються свої інтенції. їх коло розширюється: від прагнення виразити своє задоволення-незадоволення до організації взаємодії, формування правил гри (або навпаки - самозахисту) [3].

Основою продуктивної комунікативної взаємодії є комунікативно - мовленнєвий розвиток дитини у цей період. О. Денисенко та Т. Піроженко [4] виділяють рівні, на яких забезпечується комунікативно-мовленнєвий розвиток дитини: поведінковий, когнітивно-лінгвістичний, особистісний. Особливостями поведінкового рівня є: спрямування уваги на партнера по спілкуванню, настанова на реакцію, відповідь; володіння різноманітними експресивно - мімічними засобами спілкування, вміння налагоджувати міжособистісні контакти.

Комунікативно-мовленнєвий розвиток, на переконання О. Джелелей, є передумовою розвитку особистості дитини, її можливості засвоювати відповідні людські дії у ході активної взаємодії з дорослими та однолітками, формуванні комунікативної компетентності. А набута комунікативна компетентність: допомагає розширити кругозір дитини; сприяє оволодіню суспільним досвідом; впливає на розвиток емоційно-вольової сфери; сприяє становленю провідних видів діяльностіі; орієнтує на мовлення дорослих. Спілкування з ними сприяє збагаченню змісту свідомості дитини, детермінує його структуру, розвиток мислення, пам'яті, уяви, особистості, свідомості. Комунікативно-мовленнєвий розвиток дитини, яка живе у несприятливих соціальних умовах, відповідно позбавлений таких функцій [5].

Комунікативна взаємодія дітей дошкільного віку відбувається у двох паралелях: спілкування з дорослими, до яких віднесемо і членів родини, і педагогів закладів освіти які відвідує дитина, знайомими або не знайомими. А також взаємодія з дітьми: однолітками, меншими або ж старшими за віком.

Опис своєрідності таких видів спілкування надав А. Реан. Спілкування з дорослим, в першу чергу має оціночні впливи на дитину, тому містять емоційні та пізнавальні елементи. Такі впливи скеровують увагу дитини на позитивні та негативні сторони власної поведінки, формують модель уявлення дитини про себе, свої можливості. Занижена оцінка дорослого викликає у дитини незгоду, суперечки, відмову від діяльності. Завищена оцінка має два протилежні впливи: викривлення уявлення дитини про себе; мобілізація сил на подальші досягнення, стимуляція оптимізму, впевненості. Досвід взаємодії з дорослим - це не тільки головне джерело оціночних впливів. Взаємодія з дорослим дозволяє дитині зрозуміло вербалізувати свій досвід. Досвід спілкування з дорослим, певним чином, засіб порівняння себе з ідеалом, еталоном, до якого потрібно прагнути. При цьому, слід зазначити, чим менше дитина - тим нижчий рівень сприймання критичності дорослих впливів. У п'ятирічок дорослий для дитини - авторитет. Спілкування дошкільника з однолітками. У такій взаємодії ми спостерігаємо протилежний ефект. Чим менше дитина, тим менш значуща для неї оцінка однолітків. Дорослішання дає можливість дитині порівнювати себе з «собі подібними», є основою для набуття основних навичок колективного життя. Взаємодія з однолітками - це і засіб обміну взаємними оціночними думками, завдяки яким дитина як би бачить себе «з боку» [6].

Комунікативна взаємодія дитини п'яти років як зазначає Л. Калмикова у своїй монографії, це досить насичене спілкування завдяки інтенсивному розвитку мовлення. Його ознаки:

здатність дитини розповідати про себе; звертання з примітивними питаннями до однолітка (наприклад, «тобі подобається?», «де ти був улітку з батьками»? тощо). У цих питаннях починає зароджуватися безкорисливе, особистісне ставлення до іншої людини;

поява бажання допомогти однолітку, подарувати щось, поступитися йому у чомусь;

зменшення проявів зловтіхи, заздрості, конкурентності;

емоційне співпереживання як успіхам, так і невдачам товаришів;

перетворення однолітка на цікавого партнера, товариша по спільній діяльності, засіб самоствердження, еталону для порівняння з собою;

інтерес до партнера незалежно від його досягнень, особливостей поведінки [7].

П'ять років є завершальним етапом постійної гри з іграшками, предметами, вважає А. Богуш. Гра відбувається уже переважно в мовленнєвому плані, тобто, граючись, діти багато розмовляють між собою: йде емоційно насичена ігрова бесіда, в якій кожний учасник знає, що треба робити разом і які обов'язки в кожного зокрема [8, 9].

Гра є вільною, невимушеною дитячою діяльністю, що необхідно зберегти за будь-якого стилю і способу керівництва нею. Важливою передумовою продуктивного спілкування педагога з дітьми є стимулювання в умовах прийняття дорослим на себе однієї з ролей, взаємодія з ними у процесі гри [8, 9].

Спілкування - основна умова розвитку дитини, важливий фактор формування особистості, спрямований на пізнання та оцінку самого себе за допомогою інших людей. Потреба в спілкуванні закладена в дитині самою природою. На різних вікових етапах спілкування виконує свої актуальні функції.

Навіть на такому нетривалому періоді як дошкільне дитинство змінюється характер і мотиви комунікації. По-перше, поступово розширюється коло спілкування, з яким дитина взаємодіє. Перш за все, це дорослі люди, які все пояснюють, допомагають. Але з часом у дошкільника активізується інтерес до спілкування з такими ж дітьми, як він сам. По-друге, змінюється предметність спілкування. На зміну комунікаціям на основі практичних дій приходить розумове спілкування. Прогрес спілкування в дошкільному віці продовжується і надалі, привносячи нові мотиви у необхідності спілкуватися з дорослими або однолітками [9].

Комунікативна компетентність обумовлена індивідуальними особливостями, соціальними умовами і предметно-практичною діяльністю, організацією педагогічного процесу у закладі дошкільної освіти, специфікою простору спілкування і може бути показником опанування дитиною культури мовленнєвої комунікації [10]

Деякі видатні педагоги підкреслюють, що проблема полягає в тому, що не всі люди уявляють собі, яким чином можуть бути реалізовані ті чи інші комунікативні акти. З цього випливає, що для того, щоб здійснювати ці комунікативні акти, необхідно володіти певними навичками та вміннями. Відповідно, в процесі навчання, повинна бути заздалегідь визначена цільова установка на формування комунікативної компетентності особистості, а значить повинні бути визначені методи і засоби її формування [11].

Висновки

Проаналізувавши погляди провідних науковців у сфері дошкільної освіти можемо стверджувати: мовленнєве спілкування є одним із перших видів діяльності, яким дитина оволодіває в онтогенезі; є універсальною умовою розвитку особистості в період дошкільного дитинства; мова дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям і завдяки якому відбувається процес соціалізації; мова виступає знаряддям комунікації; спочатку мова ситуативна, пізніше формується здібність до зв'язного мовлення; основою продуктивної комунікативної взаємодії є комунікативно-мовленнєвий розвиток дитини, який забезпечується на відповідних рівнях, а саме: поведінковому, когнітивно-лінгвістичному, особистісному.

Комунікативна взаємодія дітей дошкільного віку відбувається у двох паралелях: спілкування з дорослими а також взаємодія з дітьми.

Комунікативна взаємодія дитини п'яти років це досить насичене спілкування завдяки інтенсивному розвитку мовлення яке має свої ознаки.

Спілкування залишається основною умовою розвитку дитини, важливим фактором формування особистості, спрямованим на пізнання та оцінку самого себе за допомогою інших людей. Тож вважаємо проблему розвитку комунікативної взаємодії актуальною та такою що потребує подальшого вивчення задля забезпечення оптимальних умов формування комунікативно - мовленнєвої компетентності у дітей дошкільного віку п'ятого року життя.

Список використаних джерел

1. Гавриш Н.В. (2001). Розвиток мовленнєвої творчості в дошкільному віці. Донецьк: ТОВ Лебідь.

2. Богуш А., Гавриш Н., Котик Т. (2006). Методика організації художньомовленевої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. Издательский Дом : Слово.

3. Каменская Е.Н. (2018). Психология развития и возрастная психология. Конспект лекций. Ростов-на-Дону.

4. Піроженко Т.О. (2003). Психічний розвиток дитини дошкільного віку: досвід роботи сучасного дошкільного навчального закладу. (2-е вид.). Запоріжжя: ТОВ ЛІПС ЛТД.

5. Джелелей О.В., Коваленко О.М., Ємець А.А. (2015). Навчаємо слухати, говорити, читати. Початкова школа. (6), 17-26.

6. Психология человека от рождения до смерти. (2002). (ред.) А. Реана.(с. 222-224). СПб: Прайм - Еврознак.

7. Калмикова Л.О. (2008). Психологія формування мовленнєвої діяльності у дітей дошкільного віку: монографія. Київ: Фенікс.

8. Богуш А.М. (2004). Мовленнєвий розвиток дітей від народження до 7 років: монографія. Київ: Слово.

9. Калмикова Л.О. (2016). Формування у дітей старшого дошкільного вікумовленнєвої діяльності: діагностико-розвивальний комплекс. Київ: Слово.

10. Пенькова О. (2005). Розвиток мовлення у дітей. Психолог. (42), 13-19.

11. Гушлєвська І. (2004). Поняття компетентності у вітчізняній та зарубіжній педагогіці. Шлях освіти. ( 3), 22-24.

Размещено на Allbest.ru