Арт-терапія як метод розвитку емоційного інтелекту здобувачів вищої освіти

Сьогодні, перебуваючи у мінливому інформаційно-технологічному світі, особистісний простір здобувачів вищої освіти зазнає швидких трансформацій, що позначаються не лише на психологічному та фізичному здоров'ї, але й на їх навчальній діяльності та майбутньому професійному становленні. У зв'язку з цим, не втрачати мотивацію до навчання, набувати професійних компетентностей, вибудовувати здорові стосунки та уникати стресових ситуацій стає дедалі важче без розвинутого емоційного інтелекту (ЕІ).

У випадку, коли процес формування та розвитку ЕІ є одним із аспектів підготовки здобувачів вищої освіти (психологічні центри, тренінги, наявність відповідних освітніх компонент у навчальних планах), учасники навчального процесу розвивають та опановують набір необхідних компонентів ЕІ, які суттєво підвищують шанси здобувачів досягнути успіхів у всіх сферах життєдіяльності.

Незважаючи на існування різних підходів щодо визначення сутності емоційного інтелекту та неоднозначності трактувань його дефініцій, українські та зарубіжні дослідники сходяться на думці, що емоційний інтелект можна і потрібно розвивати у різні періоди життя людини.

Одним із найважливіших і найінтенсивніших періодів становлення людини як особистості та професіонала є період раннього дорослішання або студентський вік. Розвиток ЕІ у цей період є особливо ефективним, оскільки свого максимального розвитку досягають фізичні й психічні процеси особистості, активно формуються морально-етична сфера, система ціннісних орієнтацій, міжособистісні стосунки, завершується формування характеру, підвищується відчуття обов'язку, а також відбувається зміцнення професійної самостійності та готовності до майбутньої практичної діяльності. арттерапія емоційний інтелект міжкультурний моральний етичний

Окрім цього, поринаючи у освітнє середовище здобувачі вищої освіти у перший рік навчання зіштовхуються з багатьма проблемами та викликами, які перешкоджають ефективній адаптації до умов закладу вищої освіти, навчально-виховного процесу, призводять до погіршення здоров'я та апатії. Саме тому розвиток і вдосконалення ЕІ дозволить молодим людям легше адаптуватися в студентській спільноті, швидше справлятися зі стресом та створювати фундаментальну емоційну платформу для професійного зростання та гармонійного особистого життя.

У переліку різних технологій для розвитку ЕІ особливе місце займає арт-терапія. Проблеми арт-терапії досліджуються багатьма зарубіжними (Е. Адамсон, М. Бетенскі, Д. Едварс, Е. Крамер, Г. Лендрет, К. Малкіоді, М. Наумбург, А. Хілл) та українськими науковцями (О. Вознесенська, Н. Волкова, В. Газолишин, Г. Побережна, Л. Подкоритова, А. Старовойтова, Л. Фірсова, Т. Яценко).

Під арт-терапією сьогодні схильні вважати «напрям у психотерапії та психологічному консультуванні, що заснований на використанні мистецтва та творчості; метод зцілення особистості (досягнення цілісності) за допомогою мистецтва та творчого самовираження» [1]; «метод розвитку і змін свідомих і несвідомих сторін психіки особистості за допомогою різних форм та видів мистецтва» [4, 46]; «комплекс теоретичних і практичних ідей, нових технологій, різноманіття зв'язків із соціальними, психологічними й педагогічними явищами» [2, 7]. Можна з упевненістю сказати, арт-терапія в науковій інтерпретації означає певний напрям або метод, що дозволяє турбуватися про емоційний стан людини, її психічне здоров'я засобами образотворчого мистецтва та творчої діяльності.

Варто зазначити, що теоретичні та практичні засади арт-терапії були закладені у 30-роках XX ст. Спочатку арт-терапія розглядалася в контексті психоаналітичних ідей З. Фрейда, який вважав символи втраченими спогадами, що проявляються у снах і художній творчості та К. Юнга, який був переконаний, що творчість - це один із основних елементів терапії, а малювання є підтвердження ідеї існування персональних і універсальних символів.

Як самостійна галузь арт-терапія почала формуватися на початку XX ст. У 20-х роках у США розпочалося вивчення арт-терапії (Х. Прінцхорн, Н. Льовіс), а у 30-х роках були зроблені перші спроби використання арт-терапії для корекції особистісного розвитку у роботі з дітьми, які пережили стрес перебуваючи у фашистських таборах [5].

Термін арт-терапія, дослівно терапія мистецтвом, ввів у вживання британський митець і арт-терапевт А. Хілл («Мистецтво проти хвороби», 1945) описуючи свою роботу з туберкульозними хворими під час курсу їх лікування у санаторіях. Уже у 70-х роках почали виникати арт-терапевтичні асоціації у Англії, Голландії, Японії. Арт-терапія набула неабиякої популярності. Нині корисність даного методу у лікувальних цілях підтверджується сотнями арт-терапевтами в усьому світі не лише у психіатричних клініках і лікарнях, але й у освітньо-виховних центрах, школах та закладах вищої освіти.

Залежно від характеру творчої діяльності виокремлюються такі види арт-терапії: музикотерапія, пісочна терапія, казкотерапія, данс-терапія, ізотерапія, драмотерапія, кольоротерапія, маскотерапія, лялькотерапія, терапія водою, бібліотерапія, кінезітерапія та інші. Доречними та популярними арт-терапевтичними практиками серед студентської молоді можна вважати музикотерапію, драмотерапію, кольоротерапію та ізотерапію.

Музикотерапія полягає в контрольованому використанні музики для лікування та реабілітації. Вона може бути пасивною (прослуховування різних музичних композицій, що відповідають психічному стану людини) й активною (безпосередня участь людини у виконані музики, зокрема гра на музичних інструментах, відбивання темпо-ритму, спів) [3]. Музикотерапевтичні засоби досить швидко поліпшують самопочуття людини, додають бадьорості та впевненості, поліпшують настрій, коригують дисгармонійні стани.

Драмотерапія ґрунтується на використанні технічного прийому драматизації для розігрування різноманітних уявних сюжетів або вигаданих інсинуацій з використанням танцю, музики, гриму, а для поєднання духовного й тілесного часто використовується імпровізація, маски та рольові ігри.

Кольоротерапія має цілеспрямований вплив конкретним кольором на нервову систему людини, її почуття, активізацію діяльності певних органів і систем з метою відновлення життєдіяльності.

Ізотерапія полягає в спонтанному або тематичному малюванні на всіх можливих поверхнях з використанням найрізноманітніших засобів. Завдяки малюнку людина може вільно висловлювати свої негативні емоції та переживання через мову кольорів та образів.

Із зазначеного вище випливає, що сутність арт-терапії полягає в тому, що особистість за допомогою різних технік і засобів отримує можливість виплеснути негативні емоції, самовиразитися та покращити свій емоційний стан. Невербальні способи спілкування, що використовуються в арт-терапії, дозволяють задіювати в роботу праву півкулю мозку, що відповідає за інтуїцію, виховання дітей, творчість та освіту. У повсякденному житті ця частина мозку людиною використовується нечасто.

Таким чином, участь здобувачів вищої освіти у арт-терапевтичних практиках має позитивну динаміку у розвитку мотивації навчальної діяльності, покращує концентрацію, сприяє підтриманню міжкультурної комунікації, розвитку емоційного інтелекту та формуванню особистісних компетенцій без яких не можливе життя майбутнього фахівця в мультикультурному суспільстві.