Моральне оздоровлення сучасного суспільства через українське слово

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моральне оздоровлення сучасного суспільства через українське слово

Хоролець Лариса Іванівна (Khorolets Larisa),

народна артистка України, завідувач кафедри сценічного та аудіовізуального мистецтва Інституту сучасного мистецтва НАКККіМ, перший Міністр культури Незалежної України, професор, член НСТДУ, НСПУ, лауреат культурно-мистецьких премій імені М. Островського, І. Нечуя-Левицького, І. Кошелівця, Л. Бразова,

Сьогодні народ України мусить вибирати або погодитися на другорядність і приниженість на околиці одного з чужих світів, або зробити те, що зробили інші народи, долаючи значні перешкоди, насамперед, моральну руїну - передумову і причину поневолення.

Моральне (як і політичне) здоров'я суспільства залежить від стану душі більшості громадян. Найдосконаліші закони, якнайкраще продумані державно-політичні структури, динамічна економіка не дадуть позитивних результатів, якщо моральний рівень народу низький.

Моральні підвалини, на які спирається сумління людини, сильно порушені як успадкованою аморальністю попередньої системи, так і новонабутими цинічними позиціями наших часів. Триває руйнація базових основ, розтління населення, особливо молоді. Найстрашнішим є те, що відсутність чітких духовних та ідеологічних орієнтирів, невідповідність проголошуваних з трибун гасел реальному стану речей найболючіше б'є по майбутньому нації - по підростаючому поколінню, чия ще не сформована психіка щоденно випробовується навалою негативних впливів. Повсюдно - з кіно-телеекранів, з театральних та концертних сцен, зі сторінок періодичних та псевдолітературних видань відбувається шалена експансія низькопробної «маскультури» з її несмаком, примітивізмом, рекламою сексуальної розбещенності, пропагандою жахів, насильства та жорстокості, використання «тонізуючих засобів». Все це нав'язується як ознака суперменства, успішності, як мода і еталон для наслідування. Людей «зомбують», культивують у них байдужість до реального життя, паралізують волю, нівелюють індивідуальність, перетворюючи на легко керовану бездумну масу.

Наслідком існування в подібному «духовно-культурному» середовищі стає виникнення постійного стресового стану психіки у основної маси молодих людей, відчуття незахищеності в теперішньому та безперспективності у майбутньому. І, як правило, вихід з цього стану юнаки та дівчата знаходять в алкоголі, наркотиках, сексуальній розбещенності, застосуванні ненормативної лексики, проявах немотивованої агресивності, нав'язаних тією ж «маскультурою», героїзацією пройдисвітів, шахраїв, суспільних покидьків. патріотичне виховання молодь моральний

Крім необхідних соціальних програм, найпріорітетнішим напрямком повинна стати програма духовно-морального та державно-патріотичного виховання молоді, в якій головним потужним чинником у виховному процесі буде визначено високе, одухотворене мистецтво з його широким спектром різноманітних засобів ефективного виховного впливу, роль якого в нашій країні звелася зараз, на превеликий жаль, до примітивного розважання.

Могутнім знаряддям боротьби з негативними явищами і тенденціями в усіх сферах багатогранної дійсності є рідна національна мова. Українська мова нині надзвичайно багата. Немає такої галузі людських знань, немає такої ділянки науки, техніки, мистецтва, які б не можна було представляти українською мовою. Літературна мова є засобом здійснення найвищих громадських і культурних завдань, знаряддям створення художньо-естетичних цінностей. Нею користуються державні й громадські організації та установи, школа, наука, художня література, газети, журнали, театр, радіо, кіно.

Літературна мова - неоціненний народний скарб і зброя в боротьбі, що споконвіку точиться між світами добра і зла. Ставитись до неї треба творчо, уважно, дбайливо. Проте чимало українських продюсерів не користуються українською мовою. Тим часом їхня місія - уготована самою долею - вивчати, берегти і розвивати рідну культуру, відкрити доступ народу до вітчизняних скарбів, щоб у кожній родині була українська книжка, щоб повсюди були предсталені твори авторів, небайдужих до морально-етичних аспектів життя українського суспільства, котрому вони покликані служити.

Український народ упродовж своєї нелегкої історії творив і плекав рідну мову. Залишитися на рівні найрозвиненіших мов світу вона може тільки тоді, коли ми й далі берегтимемо її як найцінніший скарб, пильнуватимемо її норми. Під нормою літературної мови розуміємо сталі і загальновживані граматичні форми, прийнятий у суспільній практиці словниковий склад та загальновизнані правила вимови й правопису. Норма літературної мови має велике суспільне значення: єдина мова - єдиний народ.

Давно склалися в українській літературній мові норми вимови. Їх дотримання - обов'язкова вимога до всіх, хто користується нею в будь- якій сфері суспільного життя. Правильна літературна вимова надає мовленню краси, чарівності, привабливості, сприяє кращому й глибшому засвоєнню висловлюваної думки, донесенню до слухачів почуттів і роздумів.Правильна літературна вимова допомагає краще засвоїти зміст сказаного. Неправильно вимовлене слово, навіть окремі звуки в ньому заважають вникнути у його суть і можуть стати причиною спотворення змісту. Різні помилки у вимові слів та в їх наголошуванні викликають невдоволення. Це заважає мові задовільно виконувати комунікативну функцію. Безсумнівно, що правильна літературна вимова, правильне звукове оформлення слів сприяє мовному спілкуванню людей, а неправильне - гальмує його.

Причини орфоепічних, або вимовних, помилок різні. Найчастіше вони трапляються під впливом діалектного оточення і пояснюються невмінням відрізнити звукові норми, властиві літературній мові, від вимови відповідних звуків у рідному для мовця говорі. Деякі орфоепічні помилки зумовлені незнанням звукових закономірностей споріднених мов і невмінням їх розмежовувати. Найчастіше помилки трапляються від того, що той, хто користується літературною мовою, не знає добре правил її вимови або невимогливо ставиться до свого мовлення, завдаючи цим шкоди і собі, і тим, хто його слухає. Величезна кількість різних помилок пояснюється тим, що тривалий час серед багатьох українців українська мова не виконувала функцій рідної мови, якою думають, спілкуються в усіх сферах життя. Вона була непотрібним додатком до «престижнішої» мови. Деяких дітей звільняли від вивчення рідної мови. Усі недоладності є наслідком мовної невибагливості, нерозрізнення лексичних та граматичних засобів української й російської мов, безоглядного перенесення в українську мову чужих слів і висловів. Найприкріше в цьому те, що таких помилок припускаються люди, котрі за своїм покликанням і становищем у суспільстві мали б бути взірцем української літературної мови, прикладом для решти мовців. Національну мову творить народ, а її відшліфована форма - літературна мова - викристалізовується внаслідок зусиль митців слова. Українська мовна територія досить велика. Тому все на ній не може стати надбанням літературної мови. Поняття літературна мова і загальнонародна мова не тотожні в усіх народів.

Милозвучність нашої мови створюється багатьма компонентами. Вона потребує належної фонетичної організації. Милозвучність вимагає свідомого уникання незграбності в поєднанні звуків, послідовного й неухильного дотримання норм правильної вимови.

Існує спеціальна наука про правильну літературну вимову звуків, звукосполучень і слів. Називається вона орфоепією (від грецького orthos - правильний і epos - мова). Ця ділянка лінгвістики вивчає й визначає закономірні риси нормативно правильної вимови будь-якої національної літературної мови на певному історичному етапі її розвитку. У ширшому плані орфоепія охоплює акустичні та артикуляційні компоненти правильної вимови голосних і приголосних звуків у їх сполученнях, у словах, фразах, мовному потоці, включаючи вимовну сторону словесного наголосу й інтонації. Таке широке розуміння орфоепії, як свідчить практика викладання, чи не найбільше пасує до жанрових властивостей сценічного мовлення, що характеризується своєю цілеспрямовуючою вимовністю. Вже давно склалися й правила української літературної мови, які вивчає українська орфоепія. Вони забезпечують єдність звукового оформлення мови відповідно до її національних норм.

Орфоепія - самостійна дисципліна у мовознавчій науці - має велике значення в піднесенні культури мови, особливо в наш час. Орфоепія (правильна вимова) українського сценічного слова саме й призначена бути надійним засобом плекання слова на сцені. Звуків сучасного українського національгого мовлення з варіантами, відтінками, прнизвуками існує багато. Для актора на сцені це має істотне значення, бо, як відомо, його завдання й полягає в тому, щоб за даним текстом твору відтворити величезне багатство звучання живого літературного мовлення.

В Україні питання культури української мови стоїть принципово інакше, ніж у національно благополучних суспільствах, бо його драматичним тлом є багатостраждальна історія нашої мови, століття прямих заборон і переслідувань або прихованого витіснення з публічного вжитку, цькування аж до фізичного знищення бездоганних знавців української мови, виразників духу і генія цієї мови. Бути носієм органіки української мови - в Україні завжди означало бути причетним до справи нелегкої, а то й небезпечної і вимагало не лише особливого мовного таланту, а й громадянської мужності.

І нині питання про культуру повсякденного мовлення українців не втратило драматизму. Воно не зводиться до клопотів професійного вдосконалення мовців, а стосується долі рідної мови взагалі. І є частиною ширшого питання про масштаби і якість суспільного функціонування української мови. Життя не дуже пестить нашу мову на шляху до утвердженння її в різних сферах спілкування. З різних причин у минулому багатьох українців було позбавлено можливості добре опанувати літературну мову.

Витіснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призводило до нехтування її функціональними можливостями, до «завмирання» багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. Втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють мову унікальності, зменшують конкурентоздатність української мови в публічному й приватному мовленні, компрометують її, дають аргументи її недругам. Низький рівень мовної культури в сучасних засобах масової інформації.

Настійна суспільна потреба вимагає від кожного невпинно дбати про досконале знання рідної мови, неухильно протистояти псуванню української мови. Час покінчити з каліченням, кривлянням, засміченням текстів.

В незалежній Україні українська мова в усій її чистоті і красі має посісти належне їй місце. Слово акторів, лекторів, дикторів та інших працівників радіо і телебачення, вчителів, викладачів має бути взірцем. Носіями зразкової української мови повинні стати державні діячі, урядовці.

Тим часом матеріали наших засобів масової інформації засмічені надмірною кількістю невмотивованих чужих слів, ненормативними наголосами. Мовні недоладності трапляються навіть у важливих державних документах. Щедро постачає державу «суржиком» Верховна Рада.

Не бракує джерел суржику й поза Верховною Радою. Виголошувачі українських теле- й радіоновин, відомі актори припускаються прикрих помилок. У виступах багатьох людей часто можна почути посилання на цивілізовані держави. Та не всі пам'ятають, що однією з ознак цивілізованості держави є її ставлення до мови. Зразком такої держави можна вважати Францію, де уряд уживає діяльних заходів для піднесення культури французької мови, для плекання її чистоти та утвердження престижу, послідовно веде боротьбу проти засмічення мови корінного народу непотрібними запозиченнями з інших мов. Це при тому, що французькій мові на рідній землі ніколи ніщо не загрожувало.

Цілком відмінні обставини існування та розвитку української мови.

Багаторічний педагогічний досвід переконує: культура мови - культура думки. Вона забезпечує історичну безперервність духовної культури народу. Як основа духовності народу мова є підмурком існування нації. Зберігаючи рідну мову, народ зберігає себе. Звертання до культури мовлення - спосіб апелювати до мовної та національної гідності українців.

На часі гостра потреба подбати про те, щоб підвищити рівень мовно- національної вихованості народу, привернення уваги представників гуманітарної сфери в цілому, і зокрема митців, до усвідомлення ними своєї відповідальності перед суспільством. Це стосується почуття відповідальності за свої мовленнєві дії виконавців на естраді, в кіно і театрі, на телебаченні.

Без наступального поширення культури серед населення за допомогою книги, публічної усної і друкованої продукції, кіно, радіомовлення, мистецтва не обійтися при доланні моральної кризи, яка охопила суспільство.

Размещено на Allbest.ru