Проблема стабілізації військовослужбовців після припинення війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Проблема стабілізації військовослужбовців після припинення війни

Вадим Болгаренко

курсант ННІ права та підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції Науковий керівник: д. філос. н., проф. Елеонора Скиба

Україна вже багато років перебуває в умовах війни, від подій на Сході країни і до сьогодення, що неодмінно вплинуло на життя військовослужбовців та їхніх сімей. Однак із припиненням війни виникне нова проблема - стабілізація військовослужбовців після повернення в мирний час. Багато військовослужбовців знаходяться у складних емоційних, фізичних та соціальних умовах, що може вплинути на їхнє життя та діяльність у цивільному суспільстві. Вони отримують не тільки фізичні поранення, а й досить серйозні психічні розлади. У зв'язку з цим необхідно розглянути проблему стабілізації військовослужбовців після припинення війни та знайти шляхи її вирішення.

Відчуття військового у цивільному житті можуть бути різними і залежати від багатьох факторів, таких як досвід служби, причина звільнення з військової служби, наявність підтримки родини та ін. Деякі військові можуть відчувати себе розгубленими та неспроможними адаптуватися до цивільного життя, особливо ті, хто був на передовій та пережив травми або втратив побратимів чи близьких. Інші можуть радіти можливості повернутися до сімейного життя та зайнятися улюбленими справами, що були недоступними під час служби. Найважливіше, щоб військові отримали необхідну психологічну підтримку та допомогу в умовах адаптації до нових умов життя. Саме тому вважаємо, що спочатку слід виявити, з якими саме проблемами стикаються військовослужбовці у 2023 р.

Згідно з інтерв'ю з воєнним психологом Карачинським, основною проблемою є втрата сенсу жити далі [1]. Але також він зазначив, що більшість військовослужбовців - «суперзакриті люди», які тяжко йдуть навіть на розмовну терапію, не кажучи вже про тілесну. Основна проблема, що є характерною, на жаль, для багатьох військовослужбовців, - це посттравматичний стресовий розлад.

Посттравматичний стресовий розлад (далі - ПТСР) - це хронічне порушення психічного стану, що може виникнути та у подальшому заглибитися після травматичної події. Приблизно 8% чоловіків та 20% жінок, які пережили травматичні події, мають ПТСР [2]. ПТСР у військових може виникати в результаті досвіду щодо воєнних дій, травматичних подій та інших стресових ситуацій, пов'язаних зі службою.

Основними причинами, що можуть призвести до розвитку ПТСР у військових, є:

прямі травматичні події: військові можуть стикатися під час збройних конфліктів та бойових дій із різного роду травмами, що можуть впливати на їхню психіку;

невідповідність очікувань: військові можуть опинитися у

несподіваних ситуаціях, що не відповідають їхнім очікуванням, і це може викликати сильний стрес та відчуття тривожності;

проблеми із соціальною підтримкою: військові можуть бути відділені від своїх сімей та родичів на тривалий час, і це може призвести до відчуття самотності та ізольованості, що може негативно вплинути на їхню психічну стійкість;

відчуття безпорадності: у військових може виникнути відчуття безпорадності в результаті усвідомлення рівня небезпеки та досвіду щодо

травматичних подій, що може призвести до розвитку ПТСР;

- негативні впливи середовища: досвід війни може справити значний негативний вплив на психічне здоров'я військових, особливо в разі тривалої експозиції до стресових факторів.

Як було зазначено вище, більшість військовослужбовців - закриті люди, які не завжди йдуть на контакт із психологами. Саме тому вони намагаються уникати згадок про травматичну подію або вдаються до спроб «приглушити» ці спогади різними способами і тим самим тільки віддаляють вирішування проблеми, а не долають її. Одними з найбільш ключових проявів ПТСР є: 1) постійні думки про травматичну подію, що виникають мимоволі, реалізуються у снах або вертаються як флешбеки (старий спогад, що знову яскраво повернувся); 2) постійне життя в повній бойовій готовності, через що така людина миттю спалахує, дратується, тривожиться і переймається думками про власну безпеку; 3) втрата довіри до людей і переконання, що світ небезпечний; 4) зловживання алкоголем, сигаретами та наркотиками; 5) суїцидальні думки; 6) проблеми в особових стосунках, віддалення від партнера/партнерки [3].

Як зазначає психолог-сексолог Ю. Чала, «основним завданням військового є виконання бойових завдань, які не підлягають оскарженню. В той час як у цивільному житті все інакше. Хочеш - робиш, хочеш - не робиш» [4]. Через зміни у емоційному відношенні або у рівні відповідальності у сімейному житті військового виникає безліч проблем. Втрата емпатії, підвищений рівень дратівливості та неврівноваженість такої людини може відштовхувати партнера, але сексолог радить зрозуміти почуття партнера та допомогти йому впоратися з його проблемами. Якщо є діти, додатково пояснити їм, що відбувається та чому їхній батько (їхня мати) знаходиться у такому складному емоційно-психічному стані.

З огляду на вищезазначене вважаємо, що важливим буде забезпечити доступ до фахівців саме із кризової психології, аби військові мали доступ до професійної психологічної підтримки, що може передбачати психологічну консультацію, психотерапію та інші форми терапії. Також слід забезпечити підтримку родини і друзів: військові, які повертаються до цивільного життя, можуть стикатися зі складнощами у встановленні або відновленні зв'язків із родиною та друзями, тому важливо забезпечити їм підтримку від близьких. Військові можуть мати складнощі з пошуком роботи після повернення зі служби, тому важливо надати їм можливість набути нових навичок та пройти професійну підготовку, щоб пристосуватися до цивільної професійної діяльності. Необхідно забезпечити військовим можливість для соціалізації та участі в громадському житті, наприклад, шляхом відвідування заходів, спільнот та долучення до інших форм громадської діяльності.

Наразі в Україні існують, як табори декомпресії, так і центри ветеранів. Але, як зазначив начальник відділення психологічної реабілітації Національного воєнно-медичного центра «ГВКГ» Александр Клен, табори декомпресії - важка тема, де немає чіткої виготовленої технології, але центри ветеранів працюють добре та справляються з покладеними на них функціями [5]. посттравматичний стресовий розлад

У США вже давно існує система Національних клінік, профілем яких є безпосередньо лікування військових з проявами ПТСР. Американський психолог Центру тривожних розладів Інституту життя Тревіс Сейн зазначає, що найбільш ефективними методами лікування є терапія тривалого впливу та терапія когнітивної обробки. Окрім того, у США знімають фільми про ПТСР, активно проводять лекції з цієї теми, а 27 червня відмічають Національний день розповсюдження інформації про ПТСР. Тобто громадянам доводять до відома, що, дійсно, є така проблема, що потребує вивчення та уваги у суспільстві. Ізраїльський досвід, у свою чергу, спирається на тому, що бійці після повернення з війни не повинні чекати проявів ПТСР, а мають відразу звернутися до спеціалістів. У державі діє програма MAGEN, під час вивчення якої військові засвоюють навички з емоційної підтримки. Це все робиться, щоб вони підтримували одне одного у важкі моменти та щоб запобігти розвиненню у них ПТСР.

Отже, зараз слід заздалегідь готувати українське суспільство, інформувати його та висвітлювати складність цієї проблеми. Крім підготовки різних програм із реабілітації для військових, слід звернути увагу також на суспільство. Усі громадяни повинні усвідомити, який травматичний досвід отримали військові та у який спосіб із ними треба спілкуватися, аби уникнути можливих труднощів у порозумінні одне одного. На нашу думку, що слід проводити лекції, тренінги для близьких родичів військовослужбовців та усіх інших свідомих і патріотичних громадян. Чим більше громадян зрозуміє, що військовим потрібен час для адаптації, тим швидше буде відбуватися ця адаптація. У цьому, як нам здається, полягає один із засобів вирішення цієї проблеми - поставитися відповідально як до власних емоційно-психічних сплесків і інтегрувати їх в конструктивне русло, прийняти індивідуальний виклик, якщо необхідно, збалансувати свою ірраціональність і раціональність. У такому випадку особливої актуальності і значущості набувають морально- етичні установки, і особистісні, і колективні. Морально-етичні норми мають стати підґрунтям взаєморозуміння щодо проявів ПТСР. Дія має бути спрямована на енергію творення, адже в межах діяльності саме акт творення є метою цієї свідомої діяльності суспільства та особистості [6].

Список використаних джерел

1. Коли тебе завтра можуть вбити. Військовий психолог - про те, які розлади найпоширеніші серед бійців «на нулі». Інтерв'ю НВ. NV.

2. Що треба знати про посттравматичний стресовий розлад. Міністерство охорони здоров'я України.

3. Що таке ПТСР та як із ним боротися? Рівненська обласна державна адміністрація.

4. Мій чоловік - військовий: Як зрозуміти одне одного і зберегти стосунки. ELLE.

5. ПТСР на війні. Якими бійці можуть повернутись додому і як їм допомогти. РБК-УКРАЇНА.

6. Скиба Е. К. Соціально-філософський аналіз генезису агресії людини. Грані. 2019. Т. 22. № 5. С. 66-76.

Размещено на Allbest.ru