Успішність керівника військового закладу освіти: професійний та особистісний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Національний Університет ім. Тараса Шевченка

Успішність керівника військового закладу освіти: професійний та особистісний аспекти

Сергій Мотика

кандидат педагогічних наук заступник начальника Військового інституту з морально-психологічного забезпечення

Motyka S. SUCCESS OF THE HEAD OF A MILITARY EDUCATIONAL INSTITUTION: PROFESSIONAL AND PERSONAL ASPECTS

The article reveals the professional and personal aspects of ensuring the success of the head of a military educational institution. In particular, it is noted that an activity can be considered successful if its results have the necessary social and personal significance and, in general, correspond to the set activity goals. At the same time, the concept of successful activity and successful behavior of an individual must be considered in a dialectical unity. Examining the problem of the personal success of the head of a military educational institution, it can be stated that success is manifested (or not manifested) in the system of his professional activity as a manager.

Since the success (as well as failure) of an individual is largely determined by the specifics of a specific type of activity in which a person is engaged, this article updates and analyzes the concept of “management activity”. Identifying the features of managerial activity allowed us to go directly to the analysis of the problem of professional and personal success of the head of a military educational institution. This problem is axiomatically determined by the processes of professional development of the personality of a specialist, while the basis of the development of a successful personality of the head of a military educational institution is the principle of self-development, which involves achieving a certain level of personal and professional self-awareness. At the same time, the process of developing professional self-awareness takes place in the unity of the processes of professional adaptation, professional self-development, and creative self-realization of the leader's personality in the management system.

Due to its work specificity, managerial activity affects the development of a specialist's personality both constructively and destructively. Therefore, the professional and personal success of the manager, on the one hand, is determined by her ability to successfully resist professional destruction, and on the other hand, by the ability to develop constructive strategies of professional behavior and activity.

Keywords: success; head; military educational institution; successful activity; business activity; professional activity; manager.

У статті розкрито професійний та особистісний аспекти забезпечення успішності керівника військового закладу освіти. Зокрема, зазначається, що успішною можна вважати діяльність, якщо її результати мають необхідну соціальну й особистісну значущість і, загалом, відповідають поставленим діяльнісним цілям. При цьому поняття успішної діяльності та успішної поведінки особистості необхідно розглядати у діалектичній єдності. Розглядаючи проблему успішності особистості керівника військового закладу освіти, можна констатувати, що успішність виявляється (або не виявляється) у системі його професійної діяльності як управлінця. Оскільки успішність (як і неуспішність) особистості значною мірою детермінується специфікою конкретного виду діяльності, в якій зайнята людина, то у цій статті актуалізовано та проаналізовано поняття “управлінська діяльність”. Виявлення особливостей управлінської діяльності дозволило перейти безпосередньо до аналізу проблеми професійно-особистішої успішності керівника військового закладу освіти. Аксіоматично цю проблему зумовлено процесами професійного розвитку особистості спеціаліста, при цьому основою розвитку успішної особистості керівника військового закладу освіти є принцип саморозвитку, що передбачає досягнення певного рівня особистісної та професійної самосвідомості. При цьому процес розвитку професійної самосвідомості відбувається у єдності процесів професійної адаптації, професійного саморозвитку та творчої самореалізації особистості керівника у системі управлінської діяльності. Управлінська діяльність через свою трудову специфіку впливає на розвиток особистості фахівця як конструктивно, так і деструктивно. Тому професійно-особистіша успішність керівника, з одного боку, зумовлена її здатністю успішно протистояти професійним деструкціям, а з іншого, - здатністю виробляти конструктивні стратегії професійної поведінки та діяльності.

Ключові слова: успішність; керівник; військовий заклад освіти; успішна діяльність; діяльнісна активність; професійна діяльність; управлінець.

ВСТУП

Вивчення питань, пов'язаних із професійно-особистісною успішністю керівника військового закладу освіти, є одним із актуальних теоретичних та науково-прикладних завдань сучасної педагогічної науки та практики. На шляху її вирішення стоять значні суперечності та труднощі, зумовлені необхідністю пошуку й обґрунтування відповідних методологічних підходів, закономірностей, принципів розвитку успішної поведінки управлінця у системі професійної діяльності. У науковому значенні вирішенню цих суперечностей сприяє створення цілісної теорії професійно-особистісної успішності керівника закладу освіти, яка зумовлює необхідні теоретичні та прикладні передумови для науково-практичного вирішення питань, пов'язаних із успішною професійною поведінкою та діяльністю спеціаліста у сфері управління. Для побудови цілісної концептуальної теорії у контексті зазначеної проблеми виникає необхідність інтегрувати в єдину систему усі основні знання та цінний практичний досвід, накопичені у цій галузі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роботи у галузі управління широко представлені в українській та, особливо, у зарубіжній науці. Майже не дослідженими залишаються проблеми керівництва у системі освіти, зокрема, військової. Більшість праць присвячено управлінню якістю освіти [1] та ін. Зазначене дозволяє констатувати необхідність наукового осмислення непростих проблем функціонування керівника військового закладу освіти як автора та координатора стратегії розвитку та функціонування військового навчального закладу [2]. Тому однією із значущих проблем, яка зараз постає перед українською педагогічною наукою та соціальною практикою, є та, що пов'язана із вирішенням питань підвищення якісного рівня управлінської діяльності в освітніх установах. А в умовах повномасштабної агресії з боку російської федерації і воєнного стану вона ще більше підсилюється, особливо для тих військових закладів, які готують фахівців для сектору безпеки України [3], [4] та ін.

На цей час існує достатньо велика кількість розробок із забезпечення ефективності управління та професійної підготовки управлінців у контексті розвитку окремих аспектів 'їхньої особистості: світоглядних, ціннісних, мотиваційних, вольових, комунікативних та ін. (А. В. Галімов, О. В. Діденко, Д. І. Іщенко, Б. М. Олексієнко, О.В. Торіч- ний, В. В. Ягупов та ін.). Розвиток цих якостей необхідний для здійснення управлінської діяльності, ефективного прийняття управлінських рішень, підвищення рівня професіоналізму управлінця. Серед зарубіжних авторів у цій сфері можна відзначити праці Р. Дарендор- фа, Д. Дена, У Дайєра, Р. Фішера, Дж. Т. Клеппера, П. Ф. Лазарфельд, Г. Д. Лассуела, Р. Харе, та ін.

Мета статті - розкриття професійного й особистісного аспектів забезпечення успішності керівника військового закладу освіти.

професійний особистісний керівник

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Вихідні методологічні позиції, узагальнення, систематизація та інтеграція різних теоретичних даних дозволили встановити, що поведінка, спрямована на успіх, є одним із видів людської діяльності. Цей тип поведінки є одночасно засобом та результатом розвитку особистості. Досягнення успіху у поведінці та діяльності необхідно розглядати як системну єдність процесів соціальної адаптації, самореалізації особистості та її самоствердження у соціумі. Тому успіх завжди зумовлений соціальною природою людини, виявом її сутнісного творчого початку.

У сучасній науці виокремлюють такі основні форми успіху: результативний - веде до соціального визнання та популярності; успіх, що веде до визнання серед значущих осіб; успіх, що веде через подолання труднощів до особистісного самовизначення; успіх як кінцевий результат покликання, коли, передусім, значущими є змістовний та процесуальний боки діяльності.

У науці існує щонайменше два напрями аналізу механізмів успішної діяльності особистості. Прихильниками першого напряму є автори, які вважають, що суттєву роль у процесі набуття успіху відіграє інтелект. Тому для успішної поведінки та діяльності у людини має бути розвинена т. з. мотивація компетентності, але не у сенсі простого накопичення та засвоєння знань, а у сенсі потенційної готовності людини вирішувати поставлені завдання зі знанням справи. Представники другого напряму, який найбільше розроблений і у зарубіжній, і в українській науці, дотримуються думки, що успішність поведінки та діяльності залежить не лише від здібностей людини, її підготовленості, а й від рівня мотивації, від характеру цілей діяльності. Отже, успішність людини безпосередньо залежить від наявності у її особистісній сфері мотивації досягнення.

У той час як у зарубіжній науці поняття успішність розглядають у контексті феномена особистості, в українській науці більшість фахівців зосереджені на вивченні різних аспектів успішності індивідуальної та спільної діяльності - навчальної, спортивної, трудової, управлінської тощо. Вивчення об'єктивного боку діяльності дозволило збагатити теорію уявленнями про результати успішної діяльності людини, причому у науковому оберті при позначенні діяльнішої успішності використовуються такі поняття як: результативність, продуктивність, ефективність діяльності.

У цілому проведений аналіз досліджень дозволив констатувати, що успішною діяльністю можна вважати таку діяльність, коли її результати мають необхідну соціальну й особистісну значущість і, загалом, відповідають поставленим діяльнісним цілям. Подальший аналіз проблеми вимагає вивчення співвідношення понять “успішна поведінка” та “успішна діяльність” особистості. Безсумнівна смислова близькість цих понять дозволила розуміти під успішністю особистості певні позитивно значущі характеристики її поведінки й у їхній системній єдності.

Розглядаючи проблему успішності особистості керівника військового закладу освіти, можна констатувати, що така успішність виявляється (або не виявляється) у системі його професійної діяльності як управлінця. Аксіоматично проблема професійно-особистісної успішності керівника військового закладу освіти зумовлена процесами професійного розвитку особистості військового спеціаліста. При цьому психологічною основою розвитку успішної особистості керівника є принцип саморозвитку. Аналіз наукової літератури дозволив встановити, що найважливішою умовою, яка дозволяє людині стати суб'єктом процесу саморозвитку, є певний певний рівень особистіс- ної та професійної самосвідомості [5]. У загальному вигляді проблема самосвідомості є насамперед проблемою визначення людиною своєї концепції життя. При цьому виокремлюються два полярних види життєвих концепцій: перша характеризує життя особистості, яка не виходить за межі сфери зв'язків та відносин, у яких перебуває людина. Тому місце існування особистості перебуває усередині самого життя, а будь-яке особистісне ставлення є ставленням до окремих явищ життя, але не до життя у цілому; друга концепція існування виводить людину за її межі, вона пов'язані із появою ціннісно-смислового визначення життя. Зважаючи на це, у розвитку професійної самосвідомості особистості керівника військового закладу освіти правомірно актуалізувати проблему діалектичної єдності процесів професійної адаптації управлінця та його професійного саморозвитку із подальшою творчою самореалізацією у системі управлінської діяльності [6]. При цьому важливо відзначити, що одностороннє домінування процесів професійної адаптації, зрештою, призводить до регресу особистості спеціаліста, особливо керівника.

Подальший теоретичний аналіз проблеми дослідження дозволив встановити, що спектр новоутворень, що набуває керівник в процесі професійної діяльності, можна диференціювати на стеничні зміни, що сприяють підвищенню ефективності його професійної поведінки, та астенічні, що перешкоджають успішному функціонуванню особистості управлінця у своїй професії. Ці зміни пов'язані із конструктивним та деструктивним способами професіоналізації особистості [7]. Освоєння особистістю управлінця своєї професії часто супроводжується такими змінами в особистісній структурі, за яких, з одного боку, відбувається посилення та інтенсивний розвиток якостей, необхідних для професійної діяльності, а з іншого, - зміна, придушення і навіть порушення структур, які не беруть участі в процесі професійного становлення особистості спеціаліста. У тих випадках, коли керівник повністю ідентифікує себе з посадою, він часто порушує природний порядок розширення власної особистості, оскільки змушений у процесі професійної ідентифікації набувати безлічі якостей, по суті, йому не властивих. Така одностороння професійна ідентифікація є привабливою лише з одного боку, оскільки передбачає легку компенсацію особистих вад. Проте, з погляду проблеми активізації творчого потенціалу особистості керівника зазначена поведінкова стратегія перестає бути конструктивною, оскільки виключно через адаптаційні процеси і формування жорстко фіксованих професійних аттитюдів тією чи іншою мірою призводить до професійної деформації особистості управлінця. Крім цього, на професійну деформацію особистості керівника впливають інші негативні умови управлінської діяльності.

Загалом, зазначені питання констатують необхідність створення комплексу умов у системі освітніх установ для можливості керівнику виробляти конструктивні стратегії професійної поведінки. Зазначені стратегії зумовлені різницею основних модусів людського буття, що визначають процеси розвитку, стагнації або регресу особистості керівника: 1) модус служіння: основним життєвим ставленням є любов до людей, що дозволяє людині виходити за межі своїх можливостей; 2) модус соціальних досягнень: основне ставлення до життя - суперництво, закономірними наслідками його домінування якого є тривожність, невпевненість у собі; 3) модус володіння: коли інша людина представляється лише об'єктом, засобом досягнення власних цілей, при цьому характерною є відсутність моральних перешкод, що унеможливлює досягнення керівником справжнього професіоналізму.

Наступний аспект успішної професійної поведінки керівника пов'язаний із його інноваційною діяльністю. Робота керівника у сучасних умовах постійно змінюється, висуває щодо нього високі вимоги і передбачає високу здатність до саморозвитку. Інноваційна діяльність керівника вплетена у звичайну, традиційну діяльність освітньої установи і тому може бути розглянута як одна з функцій його управлінської праці.

Сучасні дослідники основною умовою, що забезпечує результативність системних нововведень в освітніх установах, схильні вважати інноваційний потенціал організації, який є складним утворенням, під ним розуміється сукупність умов та ресурсів для успішного здійснення та розвитку інноваційних процесів. Системоутворювальним чинником чи компонентом цих умов є інноваційний потенціал керівника, загальна структура якого розглядається з погляду закономірностей функціонування мотиваційної, емоційно-вольової, пізнавальної сфер його особистості, і навіть індивідуальних психологічних особливостей суб'єкта управлінської діяльності.

У контексті розглянутої проблеми професійної успішності заслуговує на увагу поняття інноваційної орієнтованості керівника, яка трактується як його узагальнена соціальна установка до будь-яких нововведень (взагалі), що виявляється в орієнтованості на перспективи розвитку своєї організації та очолюваного ним колективу. Таким чином, вищезазначене дозволяє визначити загальний абрис профе- сійно-особистісної успішності керівника військового закладу освіти, зумовлений творчою спрямованістю його особистості, здатністю виходити за межі жорстко регламентованих вимог специфічних ситуацій управлінської діяльності. Тим часом, стан справ у системі освітніх установ, що склався, характеризується загальною невирішеністю проблеми розвитку професійної успішності управлінських кадрів. Процеси професійного розвитку особистості керівника військового закладу освіти найчастіше характеризуються деструктивністю, найбільш загальна сутність якої у тому, що управлінці (з низки об'єктивних і суб'єктивних причин) обирають адаптаційні стратегії професійної поведінки. Адаптаційна поведінка у професії є цілком природною і значущою у розвитку особистості керівника. Деструктивною є лише та обставина, що фахівець замикається суто (або майже лише) на адаптаційних функціях власного професійного розвитку та не прагне реалізувати у своїй діяльності можливості творчого потенціалу своєї особистості. У цьому випадку правомірно говорити про перевагу у самосвідомості керівника його “емпіричного Я” над “Я творчим”.

Звернемось до характеристики стратегій успішної професійної поведінки особистості керівника військового закладу освіти. Стратегія успіху (у найзагальнішому сутнісному значенні) передбачає здатність особистості бачити майбутнє, її віру та рішучість реалізувати це майбутнє за умови успішного аналізу власних ресурсів та знань на шляху подальшого просування. При цьому стратегічним завданням управлінця на шляху розвитку своєї успішної поведінки є завдання підвищення особистої ефективності.

Установлено, що стратегія успішної поведінки керівника військового закладу освіти має таке функціональне навантаження: стратегія задає особистості управлінця напрямок на ефективний розвиток у сучасних умовах організації; стратегія координує зусилля управлінця у досягненні успішної діяльності; стратегія характеризує організаційну систему управлінської діяльності, демонструючи її відмінні риси; стратегія забезпечує загальну логіку функціонування системи управління організацією.

На питання, які ж основні стратегії успішної поведінки керівника військового закладу освіти необхідні, щоб різні способи вирішення завдань успішної поведінки перетворилися на систему? Можна дати таку відповідь: вони повинні працювати на довготривалу мету та бути пов'язаними між собою ресурсами, ефективно поєднуватися та доповнювати один одного з погляду своєї функціональності.

Ураховуючи вимоги до професійних та особистісних якостей військового керівника, можна виокремити загальні ознаки успішної професійної поведінки управлінця: високий рівень виконавської дисципліни, що забезпечує ефективне виконання службових завдань, що стоять перед управлінцем, і справедливе застосування санкцій; наявність соціально визнаних досягнень, які є фундаментом для подальшого професійного вдосконалення та кар'єрного зростання; продуктивна ділова взаємодія; суб'єктивна задоволеність процесом та результатом власної професійної діяльності.

Стратегія успішної поведінки керівника військового закладу освіти може бути представлена з різним ступенем деталізації. У тих випадках, коли йдеться про аналіз успішності поведінки, доцільно аналізувати такі параметри, як цілі та завдання стратегії успішності; сферу та умови діяльності; чинники, що супроводжують успіх; чинники, що перешкоджають успіху; фактори, що забезпечують досягнення успіху.

Якщо трактувати стратегію професійної успішності керівника військової освітньої установи у найзагальнішому вигляді як “мистецтво керівництва”, то основною метою стратегії успішної поведінки управлінця є професійний успіх, виражений у своєчасній та ефективній координації дій підлеглих під час вирішення завдань стратегічного характеру. Звідси до стратегічних завдань управлінської успішності належать зусилля керівника, створені задля досягнення цілей; прояви його заповзятливості; здійснення ефективної комунікації; вміння взяти на себе відповідальність; прояв особистішої сили та професійної компетентності.

При визначенні стратегії успішної поведінки важливе значення має сфера та умови діяльності тієї чи іншої освітньої установи. Тоді, при досягненні успіху в управлінській діяльності необхідно враховувати специфіку конкретного закладу військової освіти, тобто бути компетентним у загальній діяльності організації.

Для розгляду чинників, що супроводжують професійний успіх керівника, слід детальніше розглянути сам процес керівництва.

Адже стратегія може виявитися марною, якщо освітня установа не створить механізмів її реалізації. У цьому контексті доцільним є розглянути діалектику понять “керівництво” та “лідерство”. Керівництво є соціально-психологічним явищем, що має під собою офіційну формальну основу. Становище керівника не є визначальною умовою ефективності керівництва. Для того, щоб керівництво було ефективним, керівнику одночасно необхідно бути лідером, тобто мати справжній (формальний і неформальний) авторитет, здійснюючи демократичний стиль управлінського впливу на підлеглих. Тому лідерство - це не лише відносини домінування та підпорядкування, впливу та дотримання у системі міжособистісних відносин у групі, але це ще й здатність спрямовувати зусилля групи чи колективу на досягнення цілей організації. Лідерство слід розглядати не лише як мистецтво управління чи як явище міжгрупової диференціації, а й як особистісну якість, що забезпечує людині можливість високого рівня розвитку. Тим самим, лідерство - це та якість управління, яку можна і потрібно у собі розвивати.

Одним із провідних чинників успіху є володіння знаннями та досвідом управлінця, що пов'язано із наявністю у керівника та його підлеглих високого рівня професійної компетентності. При цьому оптимальний рівень компетентності керівника з погляду широти пізнання повинен бути прямо пропорційний рівню обійманої посади. Оскільки основою прагнення людини до успіху є мотивація досягнення, ще одним найважливішим чинником успіху є прагнення до кар'єрного зростання. Це породжує додаткову діяльнісну активність як самого управлінця, а й довіреної йому освітньої установи. Крім того, при розгляді чинників успішної поведінки керівника освітньої установи особливу увагу необхідно звернути на індивідуально-психологічні характеристики як її керівника, так і її співробітників.

На основі викладеного можна визначити загальний абрис стратегії успішної поведінки керівника військової освітньої установи так: прагнення військового керівника довести професійну компетентність та заповзятливість до рівня майстерності;

чітке усвідомлення цілей та завдань, спрямованих на реалізацію управлінських рішень;

оперативність прийняття та реалізації рішень (глибина та гнучкість мислення, проникливість розуму, організованість та самодисципліна, воля, інтернальний локус контролю та особистісної каузальності, наявність інноваційного потенціалу);

продуктивна ділова взаємодія із підлеглими (мотивація на високоефективне виконання службових завдань; ясне делегування обов'язків підлеглому персоналу; апелювання фактами, що є у професійному досвіді; здійснення контролю за якістю виконуваних доручень).

вірність статуту освітнього закладу (обов'язок, відповідальність, високий рівень виконавської дисципліни, принциповість і чесність тощо.). Основний стратегічний шлях керівника освітньої установи можна висловити такими складовими його професійного успіху: духовно-моральні цінності поведінки, професійна майстерність, ефективність діяльності та її високий результат, зразок особистісної та ділової комунікабельності.

Отже, стратегії успішної професійної поведінки керівника військового закладу освіти дозволяють особистості управлінця опанувати конкретні поведінкові та діяльнісні технології, що зумовлюють можливість досягнення ним успіху у своїй професійній діяльності.

ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Розглядаючи проблему успішності особистості керівника військового закладу освіти, можна констатувати, що успішність виявляється (або не виявляється) у системі його професійної діяльності як управлінця. Виявлення особливостей управлінської діяльності дозволило перейти безпосередньо до аналізу проблеми професійно-особистісної успішності керівника військового закладу освіти. Аксіоматично цю проблему зумовлено процесами професійного розвитку особистості військового спеціаліста, при цьому основою розвитку успішної особистості керівника військового закладу освіти є принцип саморозвитку, що передбачає досягнення певного рівня особистісної та професійної самосвідомості. При цьому процес розвитку професійної самосвідомості відбувається у єдності процесів професійної адаптації, професійного саморозвитку та творчої самореалізації особистості

керівника у системі управлінської діяльності. Управлінська діяльність через свою трудову специфіку впливає на розвиток особистості військового фахівця як конструктивно, так і деструктивно. Тому профе- сійно-особистісна успішність військового керівника, з одного боку, зумовлена її здатністю успішно протистояти професійним деструкціям, а з іншого, здатністю виробляти конструктивні стратегії професійної поведінки та діяльності.

Перспективи подальших досліджень передбачають більш глибоке опрацювання у апробацію інструментарію за алгоритмами умов, чинників та механізмів, що детермінують процес формування професійної успішності керівника закладу вищої освіти, оптимізацію процесу формування його особистісної та професійної успішності. Предметом подальшого дослідження може стати вивчення структури, стратегій та типів формування особистісної та професійної успішності керівного складу закладів вищої освіти та механізмів, що є в їхніх основі, а також розвиток тренінгових технологій з урахування умов та чинників оптимізації процесу формування особистісної та професійної успішності керівників різних ланок управління у військовому закладі вищої освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Олійник Л. В., Прохоров О. А. Якість підготовки військових фахівців як результат ефективної системи управління освітою. Збірник наукових праць “Військова освіта” Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. № 2(32). 2015. С. 164-173.

Керівник закладу освіти (організаційно-педагогічні та правові основи управлінської діяльності) : підручник. 2-ге вид., перероб. і доп. Київ : НУБіП України, 2019. 408 с.

Вознюк Л., Доброгорський О. Особливості освітнього менеджменту в умовах воєнного стану. Вісник Дніпровської академії неперервної освіти. “Публічне управління та адміністрування”. № 1(2), 2022. С. 48-54.

Освіта України в умовах воєнного стану. Інноваційна та проєктна діяльність: Науково-методичний збірник / за загальною ред. С. М. Шкарлета. Київ-Чернівці “Букрек”. 2022. 140 с.

Жук О. В., Гульбс О. А., Кобець О. В. Теоретичні основи свідомості та самосвідомості особистості. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools. 37(1), 2020. С. 71-75.

Сідак В. С., Сафін О. Д. Психолого-акмеологічні основи професійного та особистісного самовдосконалення співробітників правоохоронних органів України: монографія. Київ: НА СБУ 2004. 178 с.

Adler A. (1930). Individual psychology. In C. Murchison (Ed.), Psychologies of 1930 (pp. 395-405). Worcester, MA: Clark University Press.

REFERENCES

Olijnyk L. V, Prohorov O. A. (2015). Jakist' pidgotovky vijs'kovyh fahivciv jak rezul'tat efektyvnoi' systemy upravlinnja osvitoju [The quality of training military specialists as a result of an effective education management system]. Zbirnyk naukovyhprac “Vijs'kova osvita”Nacionalnogo universytetu oborony Ukrai'ny imeni Ivana Chernjahovs'kogo. № 2(32). P. 164-173. [in Ukranian]

Kerivnyk zakladu osvity (organizacijno-pedagogichni ta pravovi osnovy up- ravlins'koi' dijalnosti) [Head of the educational institution (organizational, pedagogical and legal foundations of management activity)] : pidruchnyk. 2-ge vyd., pererob. i dop. Kyiv : NUBiP Ukrai'ny, 2019. 408 p. [in Ukranian]

Voznjuk L., Dobrogors'kyj O. (2022). Osoblyvosti osvitnogo menedzhmentu v umovah vojennogo stanu [Peculiarities of educational management under martial law]. Visnyk Dniprovs'koi' akademii' neperervnoi' osvity. “Publichne upravlinnja ta administruvannja”. № 1(2). P 48-54. [in Ukranian]

Osvita Ukrai'ny v umovah vojennogo stanu [Education of Ukraine under martial law]. Innovacijna ta projektna dijal'nist': Naukovo-metodychnyj zbirnyk / za zagal'noju red. S. M. Shkarleta. Kyi'v-Chernivci “Bukrek”. 2022. 140 p. [in

Zhuk O. V, Gul'bs O. A., Kobec' O. V Teoretychni osnovy svidomosti ta samosvidomosti osobystosti [Теоретичні основи свідомості та самосвідомості особистості]. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools. 37(1), 2020. P 71-75. [in English]

Sidak V S., Safin O. D. (2004). Psyhologo-akmeologichni osnovy profesijnogo ta osobystisnogo samovdoskonalennja spivrobitnykiv pravoohoronnyh organiv Ukrai'ny [Psychological and acmeological foundations of professional and personal self-improvement of law enforcement officers of Ukraine]: monografija. Kyiv: NA SBU. 178 s. [in Ukranian]

Adler A. (1930). Individual psychology. In C. Murchison (Ed.), Psychologies of 1930 (pp. 395-405). Worcester, MA: Clark University Press. [in English]

Размещено на Allbest.ru/