Очікування в екстремальних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Очікування в екстремальних умовах

Громадяни України середнього і старшого віку за своє життя тричі опинялися в масштабних екстремальних умовах: Чорнобильська катастрофа та її наслідки, пандемія коронавірусу 2020-2022 рр. і війна РФ, що розпочалася 2022 р. Кожна з цих довгострокових подій стала сумною смугою в житті людей, потребувала мобілізації всіх внутрішніх ресурсів і занурювала їх на тривалий час у надзвичайний стан.

Важливу роль у цих обставинах відігравав такий феномен, як очікування. Він має складну структуру, що розгортається в психологічній, соціально-психологічній, соціальній та інших сферах індивідуального й суспільного життя. Зрозуміло, що його прояви в звичайних і екстремальних умовах помітно різняться. Тому перш ніж зосередитись на аналізі феномену очікувань, розглянемо, в чому полягає сутність надзвичайних умов.

Під екстремальними соціальними умовами ми розуміємо такі обставини життя, які продовжуються тривалий час, і суттєво виходять за межі суспільних і природних норм, які історично склалися у даному суспільстві. Це сукупність соціальних, економічних, технологічних, екологічних, організаційних, психічних і психофізіологічних чинників, що суттєво відхиляються від своїх звичайних, буденних показників і негативно впливають на життєдіяльність особистості, суспільних груп або всього суспільства.

В екстремальних умовах особистість занурюється у новий тип існування, потрапляючи у неповсякденний спосіб буття. Для нього характерними є суттєве погіршення умов життя та постійна загроза здоров'ю і навіть існуванню людей. Такі умови притаманні періодам війн, довготривалих епідемій, масштабних антропогенних і природних катастроф.

Екстремальні обставини, в яких можуть опинитися люди, різняться за тривалістю, екстенсивністю та інтенсивністю, за рівнем деструкції усталених унормальних умовах відносин, за рівнем ризиків і загроз. За цими критеріями ми відрізняємо екстремальні соціальні умови життя людей від екстремальних соціальних ситуацій, хоча вони й мають спільну сутнісну характеристику - чинник надмірності, що виводить їх за межі нормативності.

Незважаючи на їхню подібність, все ж вони суттєво різняться. Передусім екстремальна соціальна ситуація відрізняється від надзвичайних умов тривалістю свого існування. Вона співвідноситься з подією і відображає дискретність процесу. Ситуація є сукупністю обставин, що породжують особливий стан відносин у суспільстві в цілому або в певній його частині, який настає внаслідок надзвичайних подій - повеней, землетрусів, пожеж, аварій, бойових зіткнень, інших надзвичайних явищ, і які обмежені в часі. Короткочасність екстремальної ситуації породжує її якісну відмінність від екстремальних умов. Завдяки обмеженій тривалості ситуації в часі суспільство може сконцентрувати основні та додаткові ресурси на ліквідацію і подолання її наслідків. Крім того, ситуація порівняно з умовами дає змогубільш-менш точно прогнозувати географічні та часові межі свого прояву і необхідний потенціал для подолання.

Таким чином, психологічний стан особистості і груп в екстремальних ситуаціях і умовах проявляється як їхня реакція на вкрай несприятливі обставини. Якщо розглядати екстремальні умови, то психологічний стан особистості тут не є статичним. На першому етапі він проявляється як шок, заціпеніння, потрясіння, істерика, страх, стрес. На цьому етапі руйнується звичний плин життя, свідомість сприймає нові обставини як абсурд, кошмар, фантастику, сновидіння. Картини, які спливають у свідомості людей, що знаходяться в екстремальних умовах, нерідко нагадують видовища, породжені асоціативною логікою сновидінь. У них порушується логіка мислення, свідомість звужується, концентрується на проблемі виживання, витісняючи у сферу несвідомості інші теми. Відбувається активний пошук будь-якої форми виживання, можливої в даних умовах.

Проте через певний час настає часткова адаптація особистості до цих умов. Людина тут набуває позабуденний досвід, але вона практично ніколи не може повністю адаптуватися до цих умов. На другому етапі перебування в екстремальних умовах провідними емоціями стають дистрес, емоційне вигорання, розгубленість, безпорадність, невпевненість у завтрашньому дні.

Однак тепер взаємодія особистості з екстремальними умовами життя ускладнюється, а не зводиться лише до емоційних реакцій. Людина починає включати інші складові особистісного потенціалу і її взаємодія з умовами життя ускладнюється. Вона намагається впоратися з собою, осмислити у більш широкому масштабі своє місце в системі соціальних відносин, дати оцінку тому, що відбувається навколо, переоцінити надбання свого минулого досвіду. В зв'язку з цим у неї виникають внутрішні смислові конфлікти.

Але, незважаючи на більш складний характер взаємодії суб'єкта з екстремальними умовами на другому етапі, повністю адаптуватись до них він не може. Подолати комплекс негативних емоцій він здатен лише в результаті виходу із поля надзвичайних умов. Це, правдоподібно, трапляється або внаслідок якісної зміни самих цих умов, або завдяки просторовому переміщенню суб'єкта у нові умови.

Оскільки найбільшим бажанням людей, що перебувають в екстремальних умовах, є вихід із них, а головним завданням - виживання, то весь їхній психологічний стан просякнутий очікуванням. Явище очікування добре всім знайоме і, здавалося б, на перший погляд, його доволі легко характеризувати. Проте спроби дати його наукове визначення натикається на масу проблем. Першою із них є те, що словом «очікування» називають суттєво відмінні речі. Стояння в черзі, щоб потрапити в автобус, уявлення про ймовірну зиму в квартирі без опалення, приємне передчуття дня отримання заробітної плати, розмірковування й уявлення про закінчення навчального закладу через рік, переживання щодо можливих наслідків приходу нового тисячоліття, очікування справедливого життя в суспільстві, психологічний стан людини, що перебуває в укритті після оголошення повітряної тривоги, трепет від майбутнього побачення - це все ілюстрація можливих варіантів очікувань. Приклади різноманітності прояву очікувань можна продовжувати і продовжувати. Наведені репрезентації очікувань відрізняються одна від одної не тільки сферою свого прояву, а й масштабом, тривалістю, вірогідністю прояву, значущістю та типом емоційного забарвлення для особистості (бажане - небажане, позитивне - нейтральне - негативне, оптимістичне - песимістичне тощо) майбутньої події та іншими ознаками. екстремальний психологічний очікування адаптація

Очікування різняться і тим, на яких підставах упевненості суб'єкта в їх реалізації вони формуються. Одні з них можуть ґрунтуватися на різних ступенях імовірності реалізації процесу, ще одні - на вірі у досягнення цілі, інші - на впевненості у здійсненні події. Як правило, люди в несхожих ситуаціях надають перевагу різним видам очікувань за цим критерієм, адже кожна людина має свої преференції. Тому, вивчаючи конкретне явище очікування, важливо зрозуміти, на чому засноване уявлення про майбутнє здійснення предмета очікування - на науковому аналізі, тверезому розрахунку, на життєвому досвіді, на здоровому глузді, на інтуїції, на передчутті, на отриманому знаку, на вірі в пророцтва та дива чи ще на якихось підставах.

Для подальшого аналізу очікувань важливо наведені вище їх види узагальнити за такими критеріями: по-перше, за ймовірним дотриманням суб'єктами формальних і неформальних норм та правил майбутньої поведінки; по-друге, за передбачуваною упорядкованістю розгортання майбутніх подій, по-третє, за ступенем вірогідності здійснення очікуваної події. У даному разі маємо на увазі в першому випадку прогнозування суб'єктами очікування дотримання в поведінці певних норм і правил або іншими, або ними самими; у другому - передбачення розгортання за певною логікою і послідовністю подій, що ведуть до реалізації очікуваного; у третьому - ступінь впевненості у звершенні факту або події.

Очікування першого типу - це рольові очікування, або експектації. На сьогодні вони є найбільш дослідженими. Існує велика кількість вітчизняних і зарубіжних праць, присвячених цій темі. Причому в довідковій літературі визначення очікування, як правило, дається стосовно експектацій [Соціологія, 2002]. Концепція рольових експектацій заснована на тому, що свої очікування суб'єкт будує на передбаченні однакового розуміння та дотримання прийнятих у цьому співтоваристві соціальних норм і правил іншими учасниками, або ж дотримання іншими цих правил щодо нього самого. Він проєктує поведінку інших суб'єктів у майбутній ситуації, виходячи з того, що всі її учасники дотримуватимуться певних норм і правил. Проте в реальності різні суб'єкти по-різному уявляють і виконують на практиці ці правила, очікування не обмежуються лише сферою соціальних ролей, а простягаються на весь широкий суспільний простір з його полями буденного і святкового, дійсного і уявного, реального і фантастичного, повсякденного і казкового, бажаного і можливого тощо. Феномен очікувань у реальному житті є значно ширшим і більш різноманітним, ніж той, що проявляється в межах рольової поведінки. Тому зведення очікувань лише до експектацій є серйозним звуженням розуміння явища очікування [Соболєва, 2001; Соболєва, 2002; Vroom, 1994] Значний внесок у вивчення соціальних очікувань зробили українські вчені Н. В. Паніна та Є. І. Головаха, які розробили «Індекс соціальних очікувань». Економічна наука останніми десятиліттями збагатилась теорією раціональних очікувань, теорією адаптивних очікувань, теорією очікуваної корисності..

Скажімо, є такі очікування, в основі яких лежать необмежні бажання, фантазії, примхи особистості. У таких міркуваннях немає нічого негативного за умови, що на цьому оцінка життєвих обставин особистістю не закінчуюється. Адже мрії, як правило, складають перший етап формування очікувань. На цьому етапі бажання ще не набувають чітких контурів. Вони ще не співвідносяться строго з реальністю, з її можливостями і ресурсом. За ними має йти наступний етап становлення очікувань, на якому особистісні бажання (або колективні бажання, коли йдеться про групи) порівнюються з реальними обставинами, і, відштовхуючись від цього, утворюється завершене очікування. Гірше, якщо в цій точці, тобто в точці розмитих сподівань, розумовий процес зупиняється.

Проте існують і такі очікування, які проходять не два етапи становлення, а одразу формуються на тверезому розрахунку, твердо спираються на попередній життєвий досвід, ерудицію, глибоке розуміння реальних обставин, на існуючі в даних умовах закони, норми, правила, на прагматичний інтерес, корисливий розрахунок.

До цих двох видів очікувань слід додати і такий, який має образ майбутнього факту, події з високим ступенем вірогідності, що є проявом певних природних або суспільних закономірностей, ритмів, інших типів повторюваності в часі. Наприклад, очікування весни, або очікування потягу, що ходить за розкладом. Формування очікування цього виду позбавляють суб'єкта необхідності конструювати час вчинення майбутнього факту, здійснення майбутньої події. У своїх очікуваннях він спирається на існуючі відтворюваності зразків і процесів у природі або в суспільстві.

Перш ніж давати визначення поняття очікування, опишемо спільні ознаки даного феномену. По-перше, явище очікування завжди прив'язане до майбутнього часу. В уявленій суб'єктом вісі часу воно розташовується попереду. По-друге, очікування сфокусоване на об'єкті: сподіваннях, меті, потребі, інтересі, цінності, інших людях. Воно проявляється як спрямованість на об'єкт, як увага до нього. Очікування є специфічною психологічною формою прив'язки суб'єкта до об'єкта. Увага до об'єкта може бути як позитивною, так і негативною. Позитивна увага полягає в інтересі до об'єкта, а негативна - у бажанні позбутись його. Позитивна увага свідчить про те, що об'єкт був обраний суб'єктом, а негативна увага - що ініціатором цього зв'язку є об'єкт, який здійснює на нього психологічний вплив. По-третє, очікування проявляється або як процес, або як стан, або як подія, або як вимога до поведінки інших.

Зважуючи на всі згадані особливості феномену очікування, пропонуємо таке його визначення. Очікуванням називатимемо соціально-психологічний стан випереджаючого уявлення, що супроводжує суб'єкта протягом того часу, коли він уявляє поведінку інших, або ж йде до передбачуваної мети, сподівань, виконує завдання, здійснює надію, досягає цінності, задовольняє потребу, реалізує інтерес, здобуває вигоду, або ж тримає в уяві вірогідну подію, процес. При цьому звернемо увагу на те, що очікування і як вимога, і як процес, і як подія, і як стан, проявляється у формі взаємозв'язку особистості з майбутнім. У цьому сенсі очікування накладається на різні види передбачення як форми випереджаючого відображення. Хоча очікування і передбачення не тотожні одне одному.

Розглянемо, чим вони відрізняються і в чому полягають їхні особливості на прикладі порівняння очікування і прогнозу. На нашу думку, прогноз - це передбачення того, що може відбутися, статися, здійснитися в кінцевому результаті за певних умов, при здійсненні певної діяльності, розгортанні активності, або що може бути отримано, досягнуто в результаті спеціальних зусиль з боку суб'єкта прогнозу. Тобто прогноз - це образ майбутнього результату. А очікування - це фоновий психологічний і соціально-психологічний процес постійного перебування у свідомості суб'єкта образу бажаного (або небажаного) майбутнього, це процес, що супроводжує дію, реальний рух суб'єкта до кінцевої прогнозної точки, до мети, до реалізації бажання, потреби, до досягнення вигоди.

Таким чином, очікування як соціально-психологічний феномен виникає в свідомості суб'єкта з моменту появи в його свідомості уявлення про певне майбутнє. З психологічної точки зору очікування - це соціально-психологічний процес, що супроводжує весь період реалізації прогнозу, передбачення, пророцтва, в які повірила особа або інші суб'єкти. У певному сенсі очікування - це психологічний стан суб'єкта, в який занурена прогнозна модель, що існує в його уявленні. Поняття соціальних очікувань використовується для відображення прогнозного ставлення особистості до широкого спектра суспільних проблем, що стосуються рівня життя, освіти, культури, здоров'я, корупції, злочинності, зовнішньої політики, екології та інших сфер суспільства.

Проте якщо звести очікування лише до такого типу передбачення, як науковий прогноз, то знову звузимо явище очікування. Адже прогноз - це лише один із існуючих у суспільній практиці видів випереджального відображення. Він належить до сфери наукового знання, а отже, конструюється з дотриманням вимог, яким має відповідати цей вид знань: обґрунтованість, доведеність, визначеність, об'єктивність, перевіряльність, системність. А передбачення включає в себе всі інші варіанти випереджального відображення: пророцтва, інтуїцію, фантазії, утопії, гіпотези тощо.

Останні види передбачення стають особливо затребуваними в надзвичайних умовах. Адже тут розгортання суспільних процесів на всіх рівнях є непередбачуваним, а зміни відбуваються хаотично і несподівано. За цих обставин виникає дефіцит достовірної інформації про майбутнє. Тут людина потрапляє у смугу без майбутності, оскільки не може уявити не тільки більш-менш вірогідне майбутнє країни, а й майбутнє свого міста, свого підприємства, своєї сім'ї, навіть своє майбутнє. У часовому вимірі вона стає людиною теперішнього часу - живе лише сьогоденням і його параметрами. Звичайно, це не означає, що вона у своїй свідомості повністю виключає майбутнє. Просто в екстремальних умовах майбутнє втрачає свій безпосередньо прагматичний сенс. У цій буденності люди зосереджені на подоланні проблем сьогодення, оскільки кожний наступний день настільки відмінний від нинішнього, що уявити його, як реальний, практично неможливо. Тривалість більшості очікувань в екстремальних умовах скорочується до годин і днів.

У такій соціально-психологічній атмосфері виникає багато нереалістичних очікувань. Віддалене майбутнє особистість може створити в своїй уяві як ілюзію, як психотерапевтичний прийом. Сама ж реальність є жорсткою до неї. Тому вона хоча б у думках мріє і прагне розірвати ланцюги соціальних зв'язків, які тримають її у цих умовах, хоче вирватись із пекла негативних екстремальних умов, що склалися в її країні, і переміститись в інші реалії. Вона б хотіла опинитись у соціальному просторі благополучних країн, знайти там можливість навчатися, працювати, перевезти туди сім'ю і там осісти.

Взагалі, в екстремальних умовах дуже часто виникають міфи, легенди, зміст яких розміщують не в минулому, а в майбутньому часі. У традиційній народній культурі, яка формувалась в умовах високого рівня невизначеності, особливо щодо природних процесів, епідемій, стихійних лих, велику роль відігравали різні форми передбачення майбутнього. Віщуни, пророки, гадалки формували у свідомості людей бажані образи або жахи майбутніх фактів, подій, процесів, сповіщали про наближення їхнього приходу. Проте роль цього пласту культури не втратила свого значення й у сучасному суспільстві. Ті ж віщуни, пророки і гадалки, та, можливо, ще додались до них екстрасенси, продовжують виробляти свою продукцію. Причому попит на неї залишається великим, особливо зростаючи в екстремальних умовах. Створення фольклорних образів в пророцтв і в наші дні відбувається за зразками розумових моделей міфів і казок, а також за логікою снів. Для них характерними є бездоказовість, некритичність, порушення причинно-наслідкових зв'язків, ірраціональність, прийняття несумісних речей, логічних суперечностей.

В екстремальних умовах подібні розумові моделі виконують роль не пізнавальних засобів, а прийомів формування поведінки. Неможливість здобути особистістю в цих умовах достовірну інформацію про майбутнє та обрати надійну життєву стратегію і накреслити конкретні плани соціальної поведінки на найближчий час відшкодовується формуванням у масовій свідомості легенд, сподівань про раптовий порятунок, про чудесне визволення, звільнення людей якоюсь загадковою силою від поточних страждань, поневірянь, жахів та страхів. Коли передбачення міфологічного або казкового типу впроваджено в індивідуальну, групову чи суспільну свідомість у вигляді передбачення - попередження про важливу бажану або важливу небажану подію, воно стає очікуванням. Таким чином, повна невизначеність, тупиковість ситуації компенсується очікуванням дива, чудес, несподіваних бажаних результатів. Нічим не аргументована надія на результативність легенд, віра в успіх міфів і казок стають основою такого роду очікувань. Безпомічність і безпорадність людини, що перебуває в надзвичайних умовах, стає чинником, яким вона пояснює собі власну бездіяльність, а отже, й підсвідомо виправдовує свою віру у вимисли, надію на фантазії.

У сучасних умовах роль творців міфів і легенд значною мірою взяли на себе засоби масової комунікації, що продукують серед іншого й соціальні ілюзії. При цьому пропоновані ними химерні конструкції не сприймаються й не усвідомлюються їхніми реципієнтами як міфи. Навпаки, люди в них свято вірять і вони виступають для них об'єктами очікування, особливо в екстремальних умовах.

Таким чином, феномен очікувань відіграє важливу роль у формуванні поведінки особистостей і груп в екстремальних умовах. Це явище є багатогранним і просякає практично всі сфери суспільного життя. Така різнобарвність проявів суттєво ускладнює його визначення як наукового поняття. Ще однією особливістю явища очікувань є те, що в процесі свого формування воно мобілізує продукти всіх історичних прошарків культури - від міфів, легенд, казок до витворів сучасних засобів масової комунікації. В екстремальних умовах, де є високим рівень невизначеності майбутнього, очікування стають одними з найважливіших чинників формування поведінки особистості. При цьому розрив між ними і дійсністю в цих умовах зростає.

Джерела

1. Соболева, Н. И. (2001). Социальные ожидания как предмет социологического анализа. В: Проблеми розвитку соціологічної теорії. Київ: Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України, 150-154.

2. Соболєва, Н. І. (2002). Соціологія суб'єктивної реальності. Київ: Інститут соціології НАН України.

3. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. (2002). Навчальний словник-довідник. Київ: Каравела, Львів: Новий світ-2000.

4. Vroom, V. H. (1994). Work and Motivation. Wiley.

Размещено на Allbest.ru