Психологічний супровід комбатантів засобами логотерапії Віктора Франкла

Размещено на http://www.allbest.ru

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Психологічний супровід комбатантів засобами логотерапії Віктора Франкла

Москалець В.П.

Вступ

Активні бойові дії на території України, які торкнулись усіх громадян нашої держави, завдають непоправного впливу на їх психічне здоров'я. Тож вже сьогодні психологам необхідно готуватись до надання психологічної допомоги, як цивільному населенню загалом, так і комбатантам зокрема. Адже через горнило бойових дій, полон та катування проходять тисячі бійців, які після нашої перемоги повернуться до мирного життя та своїх сімей, і завдання держави повернути їх психічно здоровими.

Виклад основного матеріалу

Питання психологічного супроводу особистості активно досліджували зарубіжні дослідники-гуманісти (А. Адлер, А. Ленгле, А. Маслов, К. Роджерс, Ф. Франкл та інші). Останнім часом в сучасній українській психологічній науці парадигма психологічного супроводу військовослужбовців набуває особливої популярності (C Ганаба, Н. Волинець, Н. Жигайло, О. Матеюк, В. Осьдло, Є. Потапчук М. Савчин, та інші).

Психологічний супровід М. Савчин розумів, як центральну ланку в ланцюгу психологічної допомоги, що розв'язує проблеми, котрі виникають унаслідок травматичних подій, а його важливий аспект полягає в життєвому самовизначенні, у підготовці до здійснення вибору в кризових ситуаціях, саморозкритті та усуненні суб'єктивних перешкод до розвитку, у зміцненні психологічного здоров'я, а також у наданні допомоги в конкретній психотравмувальній ситуації [1].

Нам імпонує наступне трактування поняття психологічний супровід комбатантів - це комплекс специфічних заходів які спрямовані на підтримку на високому рівні бойової активності військовослужбовців; усунення негативного впливу чинників стресогенної обстановки; запобігання виникненню та розвитку негативних групових та індивідуальних психічних явищ [2, с. 94].

Питання психологічного супроводу комбатантів набуває актуальності у зв'язку з залученням до складових сектору безпеки та оборони великої кількості мобілізаційного ресурсу, тобто громадян України призваних по мобілізації. На жаль рівень їх психологічної підготовки до перебування в екстремальних ситуаціях (особливо полоні), не надто високий, що своєю чергою може призвести до значних порушень їх психічного здоров'я.

Військові психологи зазначають, що в умовах сьогоднішньої війни, яка є поєднанням класичних методів воєнних операцій із партизанськими діями, тероризмом, інформаційною та кібервійною і спрямована на досягнення раптовості, перехоплення ініціативи й здобуття психологічної переваги, значна увага має приділятися підвищенню рівня стресостійкості та адаптаційного потенціалу військовослужбовців, збереженню й відновленню їх психічного здоров'я [2, с. 90].

У цій роботі ми хочемо звернути увагу на психотерапевтичний інструментарій, який запропонував засновник «Третьої віденської школи психотерапії» В. Франкл - логотерапію. Логотерапія зосереджується на сенсі людського існування, а також на пошуках цього сенсу людиною. Згідно з логотерапією, оце прагнення знайти сенс життя є основною мотиваційною силою людини [3, с. 109].

Отже, логотерапія покликана полегшити пошук життєвого сенсу, позаяк вона допомагає усвідомити прихований сенс існування людини. У цьому логотерапія нагадує психоаналіз. Однак вона не обмежується інстинктивними явищами підсвідомості, вона до того ж дбає про духовні реалії, як-от наповнення існування потенційним сенсом, а також волю до сенсу. Завдання логотерапії полягає у створенні з «тонких мотузочок поламаного життя стійкої структури сенсу та відповідальності» [3, с. 10].

Поділяючи погляди С. Ганаби, зазначимо що «логотерапія - це не лише психотерапевтичний метод лікування неврозів. Це своєрідний світогляд, який допомагає людині залишитися людиною навіть у моменти, коли вже здається, що людина втрачає останні надії у житті, коли вона не бачить більше ніякого сенсу у власному існуванні» [4, с. 58].

Під час перебування в нацистських концентраційних таборах В. Франкл на практиці перевірив свою теорію «Воля до сенсу», що детально описано в його праці [3]. На думку автора «Воля до сенсу» - є основною рушійною силою розвитку особистості, за його спостереженнями найбільше шансів вижити у концентраційному таборі мали не ті в'язні які були у гарній фізичній формі, а ті, які мали, як це сам називав В. Франкл - «впертість духу». У самого В. Франкла у концентраційному таборі було три складові «впертість духу»: він мріяв знову зустріти дружину; він, як психолог надавав психологічну допомогу іншим в'язням; і він уявляв собі, як переживши страшний, але унікальний досвід в майбутньому здійснить свій вклад у розвиток психологічної науки. На клаптиках паперу він потайки робив замітки, записував свої спостереження, переживання та отриманий досвід. Все це разом давало В. Франклу духовну (психічну) силу виживати навіть тоді коли фізично він був на межі смерті.

Після звільнення з концентраційного табору В. Франкл став автором багатьох книг з психології та прожив довге життя. Ще до початку ІІ Світової війни В. Франкл розпочав працю з розробки свого власного в психотерапії - логотерапію. В її основі боротьба проти відчуття екзистенційної фрустрації. Практичну складову логотерапії він відточував уже в нацистських концентраційних таборах, надаючи психологічну допомогу своїм товаришам. Концтабори й «табори смерті» були найгіршими місцями на землі не тільки через голод, холод, бруд і хвороби, не тільки через постійні тортури, і масові вбивства людей. Основною тортурою для в'язнів була безстроковість їх перебування в ізоляції. Навіть в тюрмі або колонії у в'язнів, за винятком засуджених довічно є чітка і конкретна ціль - відбути свій фіксований термін покарання і вийти на волю. Кожен день наповнений сенсом, адже с кожним днем термін спливає. На відміну від цього в нацистських таборах вбивала не тільки дистрофія і тиф, тяжка праця і газова камера, вбивала відсутність кінцевого терміну перебування в неволі, а відповідно й відсутність мети подальшого життя. Заради чого продовжувати страждання, якщо ти не знаєш коли вони закінчаться і чи закінчаться взагалі. Відповідь на ці питання дає перша і сама головна теза логотерапії: «Ніколи не знецінюйте своє теперішнє», так жити тут і зараз може бути вкрай важко, хтось вибирає жити споминами про минуле, а хтось вибирає зовсім не жити. Проте у людини завжди є її теперішнє, і у теперішньому відповідно до В. Франкла завжди є якийсь сенс, а якщо здається що сенсу в ньому не має, то він все одно є, тільки необхідно його віднайти. В. Франкл радить вічне питання про сенс життя адресувати самому собі. Необхідно тимчасово відкласти питання, що я очікую від життя, коли не зрозуміло, що буде завтра це не зрозуміле питання несе ще у більшу фрустрацію. Тому замість питання «Що я очікую від життя?» В. Франкл пропонує запитати «Що життя очікує від мене?». Якщо особа зрозуміє, чого чекає від нього життя, то вона знайде сенс власного існування. Сам В. Франкл вважав, що сенс існування є у кожної людини. Перебуваючи у концтаборі він вважав, що його сенс існування полягає у наступному: допомагати іншим в'язням; зберегти свій унікальний табірний досвід для психологічної науки; знову зустріти дружину.

В. Франкл виживав в системі, яка забирала в особи індивідуальність, позбавляли навіть імен, замінюючи їх на табірні номери. Але в середині цієї людино ненависної системи В. Франкл переконував своїх товаришів, що кожна особистість не тільки унікальна, а й не замінна. Навіть не бувши генієм в якійсь області, абсолютно любий з нас може щось таке, що не зможе інший. Кожна людина абсолютно не замінна, тому у кожної людини є своє унікальне призначення і своя відповідальність. Тому не можна відмовлятись від неї зневірившись у сенсі свого життя. Тобто буди собою, допомагати ближнім, усвідомити свою міру відповідальності, зрозуміти в чому саме ти незамінний і визначити свої реальні обов'язки, якщо все це зробити, то зрозумієш що життя очікує від тебе, і повернеш йому сенс навіть у концтаборі.

А сенс полягає саме «у внутрішній потребі подолати своє нещастя, зрости завдяки йому духовно, піти всупереч своїй долі, якщо вона їм в чомусь відмовила. Головне - побачити перед собою мету. Немає нічого більш важливого для того, щоб примусити людину подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, ніж усвідомлення того, що в її житті є мета... І коли ця мета поставлена самою людиною і являє собою те, що могло б називатись місією, вона робить її носія незамінним і надає йому унікальність» [5, с. 44, 45, 150].

Черговою тезою В. Франкла є - «Не потрібно уникати власних почуттів». Іноді досить спокусливою є ідея витіснити свої негативні переживання й абстрагуватись від них, замінити душевний біль на глуху апатію. Тому В. Франкл зазначає, що повною мірою пережити й виплакати свій негатив це справжня мужність. Згідно з його тверджень необхідно мати мужність не відмовлятись від власних емоцій навіть коли це емоції зі знаком «мінус», можна і потрібно ділитись своїми проблемами з оточенням, вони відчують, що вони такі не одні й можливо теж поділяться наболілим. В. Франкл підкреслює, у людини можна відібрати все, але не можливо відібрати у людини її переживання, це непорушний капітал і в нього є своя цінність. У своїх розповідях психолог згадував, як до ІІ Світової війни заздрив масштабам духовних переживань персонажів класичної літератури, тому свої переживання в концтаборі він сприймав, як можливість піднестись до рівня літературних героїв.

Наступна теза: «Не можна відмежовуватись від прекрасного!». У своїй праці він описує такий випадок - «Одного вечора, коли ми вже відпочивали на підлозі барака, замучені на смерть, із мисками супу в руках, забіг наш товариш по ув'язненню і запропонував поглянути на прекрасний захід сонця. Стоячи на зовні, ми побачили зловісні хмари, що палахкотіли на сході, і ціле небо, наче живе від хмар, що безпосередньо змінювали свою форму і кольори - від сталево-блакитного до криваво-червоного. Наші безрадісні сірі землянки разюче контрастували із цим видовищем, а в заболочених калюжах відбивалося сяйливе небо. Після кількох хвилин зворушливої мовчанки один в'язень сказав іншому: «Яким прекрасним міг би бути цей світ!»» [3, с. 55].

Людська воля до сенсу може також призвести до розчарувань, і в цьому випадку логотерапія веде мову про «екзистенційну фрустрацію». Термін «екзистенційний» можна вважати у трьох значеннях: для визначення власне існування, тобто специфічного для людини способу буття; сенсу існування; і прагнення знайти сенс власного існування, тобто так звану волю до сенсу.

Екзистенційна фрустрація може спричиняти неврози. Для неврозів цього типу логотерапія застосовує термін «ноогенний невроз» - на противагу неврозам у звичному сенсі цього слова, тобто психогенним. Ноогенний невроз походить не з психічного, а з «ноологічного» (розумового) виміру людського існування [3, с. 111].

В логотерапевтичній школі розроблені та апробовані на практиці свої спеціальні психологічні техніки для роботи з фобіями - «парадоксальні наміри». Щоб зрозуміти, що відбувається при застосуванні цієї техніки, слід розглянути спочатку стан, який часто притаманний невротичним особам, так зване тривожне передбачення. Для цього страху характерне те, що він спричиняє саме те, чого боїться клієнт. Доволі іронічно, що фобія призводить до того, чого ми боїмося, так само надмірні прагнення унеможливлюють те, чого ми пристрасно бажаємо [3, с. 131]. Так надмірне прагнення, або «гіперінтенція», як його назва В. Франкл, особливо часто спостерігається у випадках сексуальних неврозів.

«Парадоксальні наміри» засновані на тому подвійному факті, що фобія спричиняє те, чого людина боїться, а гіперінтенція унеможливлює те, чого вона бажає. Згідно з цією технікою клієнту з фобією пропонують хоча б на мить запрагнути того, чого він боїться. Їх можна також використовувати для психотерапії розладів сну. Як зазначав В. Франкл страх безсоння призводить до гіперінтенції заснути, яка, своєю чергою, заважає пацієнту поринути в сон. Щоб подолати цю фобію дослідник радив пацієнтам не намагатись заснути, а радше чинити навпаки - не спати якнайдовше. Іншими слова, гіперінтенція заснути, яка викликає тривожне передчуття, що цього зробити не вдасться, витісняє парадоксальний намір не заснути, невдовзі за яким приходить сон [3, с. 136].

Один із найбільш дивовижних фактів - це те, що парадоксальні наміри ефективні незалежно від етіологічної основи випадку. Це підтверджує цитата Е. Вайсскопф- Джелсон: «Хоча традиційна психотерапія наполягає на тому, що терапевтичні заходи мають базуватись на визначені етіології, не виключено, що певні фактори можуть спричиняти неврози в ранньому дитинстві й абсолютно інші фактори можуть звільняти від неврозу в дорослому віці» [6, с. 701].

Що стосується справжніх причин неврозів, окрім конституційних елементів, соматичних або психічних за природою, такі механізми зворотного зв'язку, як тривожне передбачення, видаються головним патогенним фактором. Цей симптом викликає фобію, фобія збуджує симптом, а симптом своєю чергою, підсилює фобію. Подібний ланцюг подій, однак, можна спостерігати в обсесивно-компульсивних випадках, коли клієнт бореться з ідеями, що ними одержимий. Однак таким чином він лише підживлює їх, оскільки тиск викликає зворотний тиск. І знову ж таки симптом посилюється! З іншого боку, щойно клієнт припиняє боротися зі своєю одержимістю і натомість намагається висміяти її, ставлячись до неї з іронією - застосовуються парадоксальні наміри - порочне коло розірване, симптоми слабшають і зрештою щезають [3, с. 137-138].

Також цікавим в межах нашого дослідження є погляд В. Франкла на місце релігійної віри в логотерапії. Так дослідник зазначає, що для логотерапії й релігійна, і нерелігійна екзистенції - феномени, що співіснують, іншими словами, логотерапія зберігає нейтралітет до обох. Релігія - феномен який стосується особисто клієнта, один феномен серед багатьох, і в логотерапії вона приймається як обставини, а не як, вихідне положення [7, с. 261]. логотерапія віра фобія франкл

Але хоч релігія і залишається для терапевтичного процесу лише «обставиною», все ж ця обставини для неї дуже важлива. З об'єктивної позиції - так, як в логотерапії «логос» трактується як «дух», тобто сенс. Як відомо, певний час існувала «психологія без душі». Її ми давно подолали, але й сьогоднішня психологія не уникне дорікання, що вона залишилась психологію без духу. Ця бездуховна психологія не лише сліпа до гідності особистості, але й сліпа стосовно цінностей, які становлять корелят особистісного буття - бездуховна психологія сліпа до логосу [7, с. 294].

Якщо логотерапія, таким чином, розглядає феномен віри не як віру в Бога, але як всеосяжну віру в сенс, вона повною мірою в праві займатись цим феноменом. Логотерапія поділяє переконання А. Ейнштейна згідно з яким ставити запитання про сенс життя вже значить бути віруючим.

Погоджуючись з дослідниками [4; 8; 9; 10] зазначимо, що логотерапія не є універсальною психотерапевтичною стратегією. Вона не може використовуватися абсолютно в усіх випадках розв'язання психологічних проблем. Це специфічний вид терапії який доцільно використовувати для подолання ноогенних неврозів. В логотерапії В. Франкла людина постає не лише продуктом багатьох зумовлених середовищем факторів. Вона є творінням духовного. Духовність людини не можна пояснити чимось не духовним, не можна звести до чогось іншого. Вона може бути чимось зумовленою, але не детермінованою.

Висновки

Поглиблення негативних процесів в Україні, що детерміновані війною повинні викликати занепокоєння у фахівців різних професійних напрямів, для глибокого аналізу і переосмислення ситуації, яка склалась в суспільстві, і формування нових знань про людину, про її адаптацію в нових умовах. Наразі в Україні розпочинається проєкт - «Національна програма психологічного здоров'я українців», тому теоретична підготовка психологів до роботи з комбатантами повинна охоплювати великий спектр психотерапевтичного інструментарію. Проте лише одних теоретичних знань психологів замало. Важливо щоб і комбатанти були фізично і психологічно готові до військової- професійної діяльності. А для цього потрібні знання про власне фізичне і психічне здоров'я, про індивідуальні можливості організму, про створення власної програми саморегуляцію тощо. А також підготовлені фахівці, які можуть надати ці знання комбатантам.

Список використаних джерел

Савчин М. В. Психологічний супровід розвитку особистості студента з обмеженими можливостями. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. 2012. Вип. 1. URL: https://cutt.ly/iYhZuaQ (дата звернення: 05.08.2022).

Осьодло В., Грилюк С., Тютюнник Л. Сучасний стан і перспективи психологічного забезпечення в Збройних силах України. Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права. 2021. № 1. С. 89-98. URL: https://doi.org/ 10.51547/ppp.dp.ua/2021.1.14 (дата звернення: 05.08.2022).

Франкл В. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі. Пер. О. Замайської. 2-ге вид. Харків : КСД, 2018. 160 с.

Ганаба С. Можливості логотерапії у наданні психологічної допомоги учасникам бойових дій: теоретичний аспект. Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Психологічні науки. 2019. С. 55-66.

Франкл В. Психотерапия на практике. Пер. с нем. Санкт-Петербург : Речь, 2001. 256 с.

Weisskopf-Joelson E. Some Comments on a Viennese School of Psychiatry. The Journal of Abnormal and Social Psychology. 1995. Vol. 51. P. 701-703.

Франкл В. Доктор и душа: Логотерапия и экзистенциальный анализ. Пер. с нем. 2-е изд. Москва : Альпина нон-фикшн, 2020. 338 с.

Москалець В. Засади логотерапевтичної психотехнології збереження і відновлення психічного здоров'я та психологічного благополуччя особистості. Методологічні, теоретичні та практичні проблеми психологічної науки : збірник статей учасників ІІ Міжнар. наук. інтернет-конф. (25 лютого 2020 р., м. Дрогобич). С. 144-151.

Москалець В. Психологія особистості. Київ : Ліра-К, 2020. 364 с.

Ходаківська О. Сенс життя і самогубство: погляд В. Франкла і сьогодення. Актуальні проблеми психології. 2007. Т. 10. Вип. 2. С. 560-567.

Размещено на Allbest.ru