Психологічні чинники ведення переговорної діяльності за умов соціальних протиріч та воєнних викликів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні чинники ведення переговорної діяльності за умов соціальних протиріч та воєнних викликів

Охріменко Іван Миколайович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри юридичної психології, Національна академія внутрішніх справ

Усов Дмитро Сергійович, кандидат юридичних наук, секретар, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими



Анотація

Метою дослідження є визначення психологічних чинників та закономірностей, що сприяють ефективній переговорній діяльності за умов соціальної напруженості та воєнних викликів. Методологічною основою статті є теоретико-прикладний аналіз організаційно-психологічних закономірностей переговорної діяльності за несприятливих обставин. Використано метод контент-аналізу публікацій науковців, а також результати емпіричного дослідження та можливості структурно-функціонального підходу (під час окреслення складових тактики ведення переговорів в умовах соціальних протиріч та воєнних викликів). Зазначається, що переговорна діяльність є специфічним різновидом комунікативної взаємодії у ситуаціях, коли цілі, інтереси або позиції сторін містять у собі протиріччя. Вказується, що під час переговорів важливо мати чітке уявлення про історію збройного конфлікту, цілі сторін, їхню пріоритетну мотивацію та відповідні обмеження. Переговори слід сприймати як самостійне соціальне вміння, яке не можна зводити ні до процесу співробітництва, ні до процесу боротьби; вони містять у собі обидва компоненти в їх діалектичній взаємодії. Умови війни створюють унікальні виклики для переговорів, які вимагають збалансованості між стратегіями ведення бойових дій і здатністю до мирного врегулювання конфлікту.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в узагальненні організаційно-психологічних компонентів тактики ведення переговорної діяльності за критичних умов. Переговори є комбінацією двох чинників: з одного боку, захисту власних інтересів, а з іншого - прямої залежності від опонента. Під час війни вони можуть мати різні цілі та вимоги, порівняно з переговорами в мирний час. Все це визначає доцільність врахування психологічних чинників та механізмів, а також окреслення їх ролі, значення й впливу на перебіг переговорного процесу та специфіку взаємовідносин учасників.

Висновки. За наявності кризових умов ведення переговорної діяльності передбачається її стадійність чітко окресленого змісту: підготовка до переговорів; процес ведення переговорів; розробка й виконання досягнутих домовленостей. Зацікавленість сторін у переговорному процесі виявляється у формуванні певної довіри один до одного, а також готовності взаємодіяти. Збройний конфлікт (навіть прихований) негативно впливає на початок переговорів, формуючи бар'єри за трьома напрямами: ймовірність військової переваги, ризик виявити слабкість та поява додаткових гравців із правом вето.

Основними стратегіями ведення переговорів за кризових умов є: спільний з партнером (опонентом) аналіз проблеми (партнерський підхід) або торг (конфронтаційний підхід). Застосування тактичних прийомів психологічного впливу та ведення переговорної діяльності обумовлене специфікою та змістом самого конфліктного протистояння. Незважаючи на складність, переговори в умовах війни можуть відкривати шляхи до мирного вирішення конфлікту.

Ключові слова: переговорна діяльність, психологічні чинники, конфлікт, воєнний стан, успішність переговорного процесу, Головне управління розвідки Міністерства оборони України.



Okhrimenko Ivan Mykolayovych Doctor of Law, Professor, Professor of the Department of Legal Psychology, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

Usov Dmytro Serhiyovych PhD in Law, Secretary, Coordinating Headquarters for the Treatment of Prisoners of War, Kyiv

PSYCHOLOGICAL FACTORS IN CONDUCT OF NEGOTIATION ACTIVITIES UNDER THE CONDITIONS OF SOCIAL CONFLICTS AND MILITARY CHALLENGES

Abstract

The purpose of the study is to determine the psychological factors and regularities that contribute to effective negotiation activities under conditions of social tension and military challenges. The methodological basis of the article is the theoretical-applied analysis of organizational and psychological regularities of negotiation activities under adverse circumstances. The method of content analysis of scientists' publications was used, as well as the results of empirical research and the possibilities of a structural-functional approach (while outlining the components of negotiation tactics in conditions of social contradictions and military challenges). It is noted that negotiation activity is a specific type of communicative interaction in situations where the goals, interests or positions of the parties contain contradictions. It is indicated that during negotiations it is important to have a clear idea of the history of the armed conflict, the goals of the parties, their priority motivations and the relevant constraints. Negotiations should be perceived as an independent social skill that cannot be reduced either to the process of cooperation or to the process of struggle; they contain both components in their dialectical interaction. The conditions of war create unique challenges for negotiations, which require a balance between the strategies of warfare and the ability to resolve the conflict peacefully.

The scientific novelty of the obtained results lies in the generalization of the organizational and psychological components of the tactics of negotiating under critical conditions. Negotiations are a combination of two factors: on the one hand, protection of one's own interests, and on the other - direct dependence on the opponent. In times of war, they may have different goals and demands compared to negotiations in peacetime. All this determines the expediency of taking into account psychological factors and mechanisms, as well as outlining their role, significance and influence on the course of the negotiation process and the specifics of the relations between the participants.

Conclusions. In the presence of crisis conditions of conducting negotiation activities, it is assumed to be staged with a clearly defined content: preparation for negotiations; negotiation process; development and implementation of agreements reached. The interest of the parties in the negotiation process is manifested in the formation of a certain trust in each other, as well as the readiness to interact. An armed conflict (even a covert one) has a negative impact on the beginning of negotiations, forming barriers in three areas: the probability of military superiority, the risk of revealing weakness, and the appearance of additional players with veto power.

The main strategies for conducting negotiations under crisis conditions are: joint analysis of the problem with a partner (opponent) (partnership approach) or bargaining (confrontational approach). The use of tactical methods of psychological influence and conducting negotiations is determined by the specifics and content of the conflict confrontation itself. Despite the complexity, negotiations in the conditions of war can open the way to a peaceful resolution of the conflict.

Keywords: negotiation activity, psychological factors, conflict, martial law, success of the negotiation process, the Main Intelligence Directorate of the Ministry of Defense of Ukraine.



Вступ

Постановка проблеми. На сучасному етапі становлення суспільства з кожним днем стає все більш актуальною проблема ненасильницьких засобів вирішення конфліктних ситуацій. Прикладну значущість це становить для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, діяльність яких досить часто пов'язана з конфліктними ситуаціями, що виникають при виконанні функціональних обов'язків. Адже в умовах соціальної напруженості підвищуються вимоги до службово-бойової діяльності різних категорій фахівців тощо. Однак дотепер така професія, як «перемовник» не є присутньою зокрема в Національному класифікаторі України «Класифікатор професій», а, отже, в країні не відбувається фахової підготовки спеціалістів з даного напряму діяльності. Хоча даний термін активно використовується ЗМІ для визначення людей, які проводять перемови з терористами, членами озброєних чи бандитських угрупувань, піратами тощо, а також в інтернет- та бізнес-просторі для характеристики людей, які здатні вести перемови між бізнес-структурами у процесі вирішення конфліктних ситуацій чи у період злиття фірм тощо.

Водночас, так звані збройні конфлікти малої інтенсивності ставлять на меті терористичний вплив на певні соціальні групи, тобто здійснення тиску шляхом погрози силою задля досягнення конкретної мети. Це обумовлює необхідність підготовки військовослужбовців та працівників правоохоронних органів всіх цивілізованих держав до взаємодії у конфліктній ситуації, в тому числі й до ведення переговорної діяльності. Адже, як демонструє практика, єдиним засобом запобігання тяжких наслідків в таких випадках є саме переговори - діалогове спілкування з особами, що вчинили чи намагаються вчинити протиправні діяння або їх представниками з метою захисту прав і свобод громадян, досягнення згоди, спрямованої на зниження суспільної небезпеки та можливої шкоди, тощо. За умов воєнного стану переговорна діяльність стає критично важливою для виконання гуманітарних місій, зменшення напруги, вирішення конфліктів та досягнення миру. Це обумовлене також тим, що війна є складним випробуванням для будь-якої країни. Вона приносить нестабільність, загрозу безпеці та нерідко призводить до загострення міжнародних відносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Переговорна діяльність є специфічним різновидом комунікативної взаємодії у ситуаціях, коли цілі, інтереси або позиції сторін містять у собі протиріччя. Специфіка полягає також у тому, що на переговорах кожен опонент тісно контактує з іншим і змушений враховувати його дії. Тому переговори як соціально-психологічний процес характеризуються дією певних психологічних закономірностей і механізмів, з урахуванням яких створюється технологія їх проведення. Питання використання психологічних знань в переговорній діяльності завжди привертали увагу теоретиків та практиків. Так, праці зарубіжних дослідників представлені у вигляді результатів наукових пошуків, зокрема, Д. Морлі і Р. Стефенсона, Р. Уолтона і Р. МакКірсі, Д. Тібо і Р. Келлі, А. Рапопорта і П. Янга, Д. Ніренберга, У. Мастенбрука та інших. Серед розвідок, присвячених цій проблемі, важливе місце посідають й праці українських авторів, а саме: Д. О. Александрова, В. Г. Андросюка, І. О. Баклицького, В. П. Галушко, О. В. Данчевої, І. О. Дубової, Г. В. Ложкіна, В. С. Лозниці, Л. І. Казміренко, Я. Ю. Кондратьєва, О. М. Морозова, Л. Е. Орбан-Лембрик, Г. В. Осовської, В. М. Форноляк, М. В. Цюрупи, Ю. М. Швалба, С. І. Яковенка та інших вчених. Але слід зауважити, що комплексні психологічні дослідження з цієї проблематики проводилися фрагментарно, а узагальнені висновки формулювалися, здебільшого, на підставі адаптованого використання загальних психологічних знань, а також запозичення деяких емпіричних даних дотичного характеру. Слід також підкреслити, що з огляду на специфіку воєнного стану аналіз можливостей використання психологічних знань у переговорній діяльності вказує на доцільність окреслення їх ролі, значення й впливу на її перебіг та сутність взаємовідносин учасників. Переговори в умовах війни вимагають особливих навичок та стратегій. Це у котрий раз підкреслює актуальну необхідність розробки концептуального підходу в межах даної проблематики. Звідси метою статті є визначення психологічних чинників та закономірностей, що сприяють ефективній переговорній діяльності за умов соціальної напруженості та воєнних викликів.



Виклад основного матеріалу

Переговори доволі часто сприймаються як засіб вирішення конфлікту, коли за наявності у сторін суперечливих інтересів існує їхня певна взаємозалежність, що дозволяє учасникам дійти взаємоприйнятих рішень. Переговори є комбінацією двох чинників: з одного боку, захисту власних інтересів, а з іншого - прямої залежності від опонента.

За умов воєнного стану завжди створюється надзвичайно складна ситуація для всіх сторін конфлікту. На перший погляд війна та переговори можуть здатися полярними протилежностями. Мета війни - перемогти ворога. Мета переговорів - знайти рішення, яке б задовольняло всі сторони. Не дивно, що у цих двох сферах відбувається замало перехресного навчання та обміну. Однак, незважаючи на важливі відмінності, динаміка війни та переговорів має багато спільного. Зокрема, обидва передбачають взаємодію мотивованих представників з різними інтересами, уявленнями та цінностями (особливо в контексті високих ставок). В результаті, надійна стратегія, креативність та спритна тактика необхідні як на полі бою, так і за столом переговорів. Так само, як теорія переговорів може бути збагачена принципами маневреної війни, військова доктрина пропонує офіцерам і солдатам потенційно корисну основу для кращого розуміння та управління переговорним процесом, насамперед у складних міжкультурних контекстах [і; 2]. За таких обставин переговори стають надзвичайно важливим інструментом для врегулювання соціальних протиріч, зменшення напруги та відновлення миру.

Багато дослідників вказують на стадійність переговорного процесу. Виокремлюються, зокрема, наступні: 1) пошук проблеми, яку можливо вирішити; 2) вироблення програми дій; 3) досягнення домовленості [3; 4]. Разом із тим, за наявності кризових умов ведення переговорної діяльності наведені стадії набувають чітко окресленого змісту: підготовка до переговорів; процес ведення переговорів; розробка й виконання досягнутих домовленостей. Варто також зазначити, що переговори - процес неоднорідний, а тому наведені стадії відрізняються за своїми завданнями, причому кожна стадія має свої особливості. За умов збройних конфліктів та соціальної напруженості ці особливості набувають специфічного змісту, за якого жодна стадія не може розглядатися відокремлено від інших.

Так, зокрема, початку роботи учасників воєнного конфлікту безпосередньо передує тривалий підготовчий період, від якого залежить подальший перебіг і результати переговорів (наприклад, обмін полоненими, тимчасове припинення бойових дій тощо). Зазвичай така робота відбувається в умовах емоційної напруги та підвищеного рівня небезпеки. Під час переговорів важливо мати чітке уявлення про історію конфлікту, цілі сторін, їхню пріоритетну мотивацію та відповідні обмеження. Розуміння контексту конкретної позиції сторін допомагає збільшити ефективність переговорів та знизити ризик ескалації конфлікту. Проте досить часто підготовці до переговорів не приділяється належної уваги. Сторони, особливо якщо вони не володіють технологією переговорного процесу і не мають достатнього досвіду їх ведення, виходять з того, що «зорієнтуватися» легше на місці, тобто безпосередньо при проведенні переговорів. Тим більше, що більшість сучасних конфліктів змушує їх учасників основну частину часу витрачати на те, щоб зробити ситуацію придатною для проведення переговорів. Крім того, процедура переговорів впливає на вибір сторонами місця, часу, тривалості та кількості їх учасників [5].

Крім того, підготовчий період часом є досить суперечливим і характеризується двома протилежними тенденціями: з одного боку, учасники намагаються зайняти найбільш вигідні для себе «стартові позиції», з іншого - виявляють зацікавленість у мирному врегулюванні проблеми й здійснюють кроки назустріч один одному.

Зміст процесу одержання найбільш вигідних «стартових позицій» полягає в тому, щоб підсилити свою позицію на майбутніх переговорах [6]. Внаслідок цього переговорам часто передують своєрідні «маневри» учасників (можливі провокативні дії, висування попередніх умов для початку обговорення проблеми й ін.). Так, одна зі сторін може заявити, що вона згодна обговорювати певні питання, але відмовляється від обговорення інших. Це є умовою початку переговорів. Як попередня умова, нерідко висувається вимога щодо того чи іншого складу переговірників або певного формулювання предмета конфлікту. Можливі й такі дії, як демонстрація сили в різний спосіб, щоб залякати опонента, примусити його знизити рівень власних вимог та претензій тощо.

Зауважимо, що зацікавленість сторін у переговорному процесі виявляється у формуванні певної довіри один до одного, а також готовності взаємодіяти. Проте затяжний конфлікт призводить до того, що учасники починають підозріло ставитися до будь-яких заяв і дій з боку кожного учасника, а головне, у них виникають сумніви щодо того, чи дійсно протилежна сторона прагне вирішити проблему шляхом переговорів, або вона просто використовує їх з іншою (за часту корисливою) метою або в інтересах іншого гравця (учасника) із правом вето. Так, зокрема, зміни позицій сторін та предмет переговорів у збройних конфліктах часто визначаються не характером цього процесу, а залежно від ситуації, що спрямована на досягнення підступної утаємниченої мети [7; 8]. Інтереси окремих держав нерідко стають основою неофіційних відносин, а їх міжнародна силова позиція формує їх рішення приховувати чи визнавати військове співробітництво, впливаючи на увагу міжнародної аудиторії, типи та обсяги активів, які вона залучає в ці відносини, а також вигоди, що передбачаються від співпраці [9]. Саме тому обов'язково має робитися акцент на використанні міжнародних механізмів та ресурсів для впливу на держав-агресорів, а також підтримки та полегшення переговорного процесу.

Слід звернути увагу й на проблему компетентності та авторитетності самих комунікаторів [10; 11]. Залучаючи до переговорної діяльності поважних особистостей, можна досягнути високого рівня довіри серед її учасників. Саме тому вибір представників для встановлення контактів є одним із істотних чинників успішності ведення переговорів [12; 13]. Очевидно, що ними не можуть бути особи, що розпочали конфлікт (особливо збройний) чи виступали раніше з різкими заявами на адресу протилежної сторони. Важливим є також статус та впливовість (авторитет) представників, що встановлюють контакт. Чим більш впливовою є особа, тим ймовірніше, що дана сторона дійсно зацікавлена в діалозі. При цьому вплив не обов'язково повинен ототожнюватися з офіційним статусом: представник може не займати офіційної посади, проте повинен мати можливість прямо виходити на осіб, що приймають доленосне рішення.

Разом із тим, суттєву роль відіграє індивідуально-психологічний потенціал особистості переговірника. Йому необхідно бути відкритим до різних сценаріїв та шляхів досягнення цілей перемовин. Гнучкість у підходах до переговорів може забезпечити позитивний результат навіть у складних ситуаціях контактної взаємодії. У той час, переговори в умовах воєнного стану вимагають від переговорників високого рівня дипломатичних навичок. Вони повинні бути здатні до співпраці, вміти слухати та розуміти позиції інших сторін, а також ефективно подавати свої ідеї та пропозиції. Концептуальні розходження в різних стилях ведення переговорного процесу однозначно має бути враховано тими учасниками, які працюють на результат [14; 15]. Звідси варто говорити, що істотним чинником може виявитися професійна, психологічна чи інша сумісність представників обох сторін. З огляду на це, переговори слід також сприймати як самостійне соціальне вміння, яке не можна зводити ні до процесу співробітництва, ні до процесу боротьби; вони містять у собі обидва компоненти в їх діалектичній взаємодії.

У продовження слід зазначити, що якщо сторони переконалися в щирості бажання один одного почати переговори, то вони переходять до встановлення взаємних контактів та узгодження питань майбутніх переговорів. У рамках підготовчої роботи кожна зі сторін вирішує ряд завдань самостійно, що, власне, і складає підготовку до майбутньої зустрічі. Серед таких завдань зазвичай можна виокремити:

> проведення аналізу проблеми й відпрацювання можливих альтернатив;

> уточнення своєї мінімальної і максимальної переговорної позиції, а також максимальної позиції опонента;

> визначення концепції і можливих варіантів вирішення проблеми;

> формулювання пропозицій і підготовка основної аргументації;

> вироблення інструкцій учасникам переговорів;

> формування делегації тощо.

З моменту зустрічі сторін починає розгортатися друга стадія переговорів - власне переговорний процес (стадія взаємодії).

В науковій літературі представлені різні моделі початку переговорів (як за посередництва, так і без сторонньої допомоги), проте вони є неповними, якщо не враховувати участь третіх сторін, що залучені до воєнного конфлікту до початку переговорів [16; 17]. Стверджується, що військове втручання (навіть приховане) впливає на початок переговорів, формуючи бар'єри на шляху до переговорів за трьома напрямами: ймовірність військової переваги, ризик проявити слабкість та наявність додаткових гравців із правом вето. Також наводиться думка, що інші зацікавлені учасники можуть впливати на поведінку учасників збройних конфліктів як через очікування, так і через виконання певних дій.

Процес переговорів на цій стадії складається з низки структурних елементів. Насамперед, він неоднорідний за своїми завданнями й охоплює декількох етапів. Незважаючи на те, що доволі багато науковців, що вивчають процес переговорів, вказують на наявність етапів, виокремлюються вони за різними критеріями [18]. Узагальнення цих позицій дозволяє зупинитися на такій послідовності вирішення завдань:

¦ взаємне уточнення інтересів, точок зору, концепцій, позицій тощо;

¦ дискусійний етап, що припускає вироблення основних параметрів спільного рішення проблеми;

¦ підсумковий етап, який полягає в опрацюванні угоди.

Для уточнення точок зору та позицій опонентів збираються дані за допомогою спостережень та офіційних документів [14]. На підставі цього сторони зазвичай мають у своєму арсеналі амбітну (жорстку) та гнучку позиції, кожна з яких обирається залежно від перебігу дискусійного етапу переговорів. Пошук точок зіткнення й вироблення загальної мети позитивно впливають на нормалізацію взаємин опонентів, ведуть до спокійного, раціонального, а отже, - продуктивного вирішення проблеми. Спроби узгодження цілей і інтересів частіше призводять до нормалізації взаємовідносин учасників, ніж відсутність таких спроб. За якою б схемою чи в якій би формі не організовувалися переговори, вони можуть досягти результату тільки через узгодження цілей та інтересів. Ступінь досягнутого узгодження може бути різним - від повного до часткового врахування інтересів. У цьому випадку переговори вважаються успішними. Якщо переговори не завершилися домовленістю, то це ще не означає, що узгодження не було. Просто в ході узгодження опоненти не змогли домовитися з ключових питань.

Суттєве значення на цьому етапі відіграє формування взаємної довіри сторін. Якщо одна сторона говорить іншій, що вона їй довіряє, то це означає, що вона знає, як інша може вчинити в тій чи іншій ситуації; вона просто очікує позитивних дій щодо себе, і це зумовлює позитивне ставлення. За умови ескалації конфлікту, складно говорити про якусь довіру сторін. Протидія, негативні емоції, нанесений збиток можуть породжувати лише недовіру та очікування потенційної небезпеки. Але якщо сторони погодилися на переговори, це означає, що протиборство припинене, нехай і тимчасово.

Усвідомлення сторонами необхідності вирішення проблеми мирним шляхом, тобто за допомогою переговорів, запускає механізм установлення взаємної довіри. Звичайно, сторони ризикують, будучи змушеними довіряти опоненту - недавньому супротивнику (ворогу). Однак узгодження інтересів, кроки назустріч один одному, ослаблення негативних емоцій, виправлення перекрученого сприйняття сприяють розвитку взаємної довіри. Багато фахівців вважають довіру ключовим чинником у переговорах [19; 20; 21]. Чим більш стійка довіра між сторонами, тим більше шансів для конструктивного вирішення проблеми й результативного завершення переговорів.

Ще одним психологічним механізмом дискусійного етапу переговорів є забезпечення балансу влади і взаємного контролю сторін. Він полягає в тому, що в ході переговорів на предмет воєнних дій сторони прагнуть зберегти існуючий баланс сил і контроль над діями іншої сторони. Важливе значення має співвідношення владних повноважень сторін, а також те, як кожен учасник оцінює можливості іншого. Іноді влада розглядається як ранг опонента, тобто визначає важелі тиску на інших.

Істотний вплив на баланс сил мають не тільки реальні можливості іншої сторони, але й те, як ці можливості сприймаються. У переговорах часто важлива не влада, яку учасник має реально, а те, як вона оцінюється іншою стороною. Тому на результат переговорів може впливати не стільки фактичне, скільки удаване розташування речей. Діапазон засобів, що залучаються, досить широкий: від переконання до погроз і шантажу. Проте саме завдяки збереженню балансу влади і йдуть переговори. Якщо ж одна зі сторін різко підсилить свою владу, то опонент бере тайм-аут чи припиняє переговори. Як наслідок, можливе навіть поновлення конфлікту та агресивних дій.

Суттєве прикладне значення в умовах вироблення основних параметрів спільного рішення проблеми відіграє застосування технологій переговорної діяльності. Технологія переговорів доволі часто сприймається як сукупність послідовних дій, до яких звертаються сторони в ході переговорів, а також способів подачі позиції і тактичні прийоми взаємодії з опонентом [6].

Способи подачі позиції обумовлюються логікою співвідношення інтересів сторін (їх збігу чи розбіжності), а також оцінками цього співвідношення учасниками переговорів. Справа в тім, що на переговорах сторони не «відкривають карти» цілком. І навіть якщо немає прямої дезінформації, все одно щось залишається прихованим. Виходячи з цього, можна виокремити чотири основних способи подачі позиції:

* відкриття позиції;

* закриття позиції;

* підкреслення спільного в позиціях;

* підкреслення розбіжностей у позиціях.

Ситуація переговорів (наявність спільності й розбіжності в позиціях, а також відомих і невідомих компонентів у позиціях партнерів) припускає використання всіх чотирьох способів подачі позиції на всіх етапах ведення переговорів, а отже, мова здатна йти лише про їх пропорційне співвідношення. Очевидно, що неможливо визначити деяке «універсальне» співвідношення способів подачі позиції, адже щоразу в залежності від конкретного співвідношення інтересів, цілей сторін, від ієрархії переговорних функцій кожного учасника переговорів, пропорція буде іншою. При конфліктних відносинах, як правило, домінує спосіб підкреслення розходжень, також досить інтенсивно використовується й спосіб закриття позиції. Зокрема, за сучасних випадків збройних конфліктів та агресії нерідко використовується позиція «визнання нової реальності», тобто протилежній стороні з самого початку нав'язується позиція щодо домінування умов сприйняття територіальних змін. Таким чином країна-агресор намагається «узаконити» свої дії із захоплення чужих територій.

При прагненні сторін досягти домовленості, навіть при конфліктних стосунках, починати все ж таки слід із підкреслення спільних моментів. Це поліпшує загальну атмосферу переговорів. У протилежному випадку існує ризик того, що домовленість не буде досягнута взагалі.

До структурних елементів переговорного процесу відносяться також тактичні прийоми, що характеризуються використанням засобів психологічного впливу [22]. Психологічний вплив у стосунках подібного роду передбачає вибір того чи іншого варіанту поведінки та процес проходження впливаючого стимулу від суб'єкта до об'єкта (учасників переговорів) і зворотного зв'язку між ними [23]. Для того, щоб мати більш чітке уявлення про варіанти поведінки, наведемо класичні тактичні прийоми ведення переговорів у деякій «системі координат». Нею можуть виступати основні стратегії ведення переговорів (підходи). Як правило, виділяються дві основні стратегії ведення переговорів: спільний з партнером (опонентом) аналіз проблеми (партнерський підхід) або торг (конфронтаційний підхід). При залученні партнерського підходу «система координат» дозволяє більш прагматично підійти до вибору тактичних прийомів, оскільки в прикладному сенсі важливішим є не те, який використовується прийом, а те, заради чого він застосовується і які аргументи наводяться. Партнерська стратегія з аргументаціями в переговорах може підвищити переконливість пропозиції та ефективність їх впливу на результати комунікативного процесу (сприйняття людиною-партнером процесу переговорів, опонента та бажання взаємодіяти) [24].

У складних конфліктних ситуаціях при використанні партнерського підходу застосовується такий прийом як поділ проблеми на окремі складові й винесення спірних питань «за дужки». Іншими словами, угода досягається не з усього комплексу проблем, а тільки з їх частини, спірні ж питання виявляються поза розглядом. У цьому слабкий бік даного прийому, хоча нерідко наявність часткових домовленостей - це краще, ніж взагалі відсутність будь-яких угод. Ще один прийом - «збільшення альтернативності переговорних рішень», за якого розробляється велика кількість різних варіантів. Цей прийом припускає, насамперед, творче ставлення до переговорів і практично не має обмежень. Єдиною проблемою при його використанні може виявитися затягування переговорів за наявності величезної кількості варіантів чи моделей управлінських рішень.

У той час, тактичні прийоми торгу (конфронтаційний підхід) особливо притаманні для випадків, коли сторони починають переговори для врегулювання кризових конфліктних відносин [18; 25]. У випадку торгу одним із найбільше часто використовуваних прийомів є «здійснення тиску на опонента», що реалізується за допомогою погроз, тиску, блефу та інших подібних дій. Ціль «здійснення такого тиску» - змусити протилежну сторону погодитися на пропонований (часом безальтернативний) варіант рішення. Прийом орієнтований на те, щоб домогтися згоди партнера по переговорах, але такі рішення є змушеними, а тому неміцними. Протидіяти тиску можна, наприклад, ведучи переговори через посередника. Привселюдно чи, принаймні, у присутності третьої сторони, цей прийом використовується рідше. У досить жорсткому вигляді тиск здійснюється через висування ультиматумів.

Іншим тактичним прийомом, що застосовується в умовах суттєвих протиріч, є «розстановка неправдивих акцентів власної позиції». Суть його полягає в тому, щоб продемонструвати партнеру крайню зацікавленість у вирішенні питання, яке насправді є другорядним (наприклад, утиски за мовною ознакою, міжетнічний вплив тощо) [6].

Досить типовим для торгу є і прийом «подвійного тлумачення». Він припускає, що при виробленні підсумкової угоди одна зі сторін «закладає» у неї формулювання з подвійним змістом, щоб у майбутньому трактувати домовленості у своїх інтересах, не порушуючи їх формально.

Отже, як видно з наведеного, застосування тактичних прийомів ведення переговорної діяльності обумовлене специфікою та змістом самого конфліктного протистояння. Ефективність цього процесу залежить значною мірою й від стратегії (підходу), яка з самого початку визначає перебіг взаємодії сторін (держав) та їх представників.

При успішному розв'язанні питання переговори закінчуються виробленням підсумкових договорів і угод. Якщо при міжособистісних переговорах достатньо усної домовленості сторін, то з огляду на врегулювання воєнного конфлікту важливо, щоб домовленості були оформлені юридично. Тут наявність лише усних домовленостей робить угоду неміцною й створює основу для різних тлумачень, а отже, і для нових протистоянь та суперечностей.

Прикладом успішного застосування зазначених прийомів та форм є домовленості переговорної групи офіцерів Головного управління розвідки Міністерства оборони України:

¦ з представниками військового крила руху «Талібан» (серпень - вересень 2021 року), завдяки яким вдалося звільнити та евакуювати з Ісламського Емірату Афганістан 715 цивільних осіб, з яких 210 громадян України, 113 іноземців, які мали посвідки на проживання в Україні та 392 громадянина інших держав (переважно США, Канади та Афганістану) [26];

¦ з представниками так званого «Розвідувального управління Заньяри» Іракського Курдистану (Сулейманія) (жовтень - грудень 2021 року, та березень 2023 року), завдяки яким вдалося звільнити з полону та евакуювати з Сирійської Арабської Республіки 15 цивільних осіб, з яких 13 громадян України та 2 громадянина Республіки Польща [27, 28];

¦ з представниками «Сил швидкого реагування» (квітень 2023 року), завдяки яким вдалося евакуювали з Республіки Судан 114 цивільних о

¦ осіб, з яких 91 громадян України та 23 громадянина інших держав (переважно Грузії, Судану та Перу) [29];

¦ з представниками військового крила руху «ХАМАС» (листопад - грудень 2023 року), завдяки яким вдалося евакуювали і сектору Газа 315 цивільних осіб, з яких 304 громадянина України та 11 громадян інших держав (переважно Молдови та Палестини) [30];

¦ з військовими держави-агресора під час так званих «польових обмінів» та представниками «Міжвідомчого координаційного штабу російської федерації з гуманітарних питань», до складу якого входять посадові особи міноборони росії, гу гш зс рф, фсб рф та ск рф (березень 2022 року - лютий 2024 року), завдяки яким вдалося звільнити з полону 3135 осіб, з яких 2989 військових, 3125 громадян України та 11 громадян інших держав (переважно Великої Британії, США, Швеції, Хорватії та Марокко) [31].

Однак, переговори не завжди закінчуються досягненням домовленостей. Тут важливо, як сторони (учасники) будуть реагувати на невдачу (поразку). Можливі різні варіанти: в одних випадках вони намагаються покласти провину на опонента (по суті ворогуючої сторони), в інших - прагнуть обговорити питання про те, що запропонувати громадськості (через засоби масової інформації) та партнерам з приводу переговорів, у третіх - намагаються домовитися про перспективи. Це хоча й мало до чого зобов'язує, але створює можливості для подальших переговорів, припинення бойових дій, хоча б і тимчасово.

Наукова новизна

Усвідомлення організаційно-психологічних компонентів тактики ведення переговорної діяльності за критичних умов дозволяє вчасно й раціонально забезпечити процес підготовки й організації взаємовідносин опонентів. Переговори під час війни можуть мати різні цілі та вимоги, порівняно з переговорами в мирний час. Все це визначає доцільність врахування психологічних чинників та механізмів, а також окреслення їх ролі, значення й впливу на перебіг переговорного процесу та специфіку взаємодії учасників.



Висновки

психологічний переговорний соціальний воєнний

Отже, переговорна діяльність в умовах воєнного стану та соціальної напруженості - це складний та відповідальний процес, що вимагає від учасників високої ефективності та гнучкості. Умови війни створюють унікальні виклики для переговорів, які вимагають збалансованості між стратегіями ведення бойових дій і здатністю до мирного врегулювання конфлікту. На перший погляд, війна та переговори можуть здатися полярними протилежностями. Однак, незважаючи на важливі відмінності, динаміка війни та переговорів має багато спільного. Зокрема, обидва передбачають взаємодію мотивованих представників з різними інтересами, уявленнями та цінностями.

За наявності кризових умов ведення переговорної діяльності передбачає її стадійність чітко окресленого змісту: підготовка до переговорів; процес ведення переговорів; розробка й виконання досягнутих домовленостей. Зацікавленість сторін у переговорному процесі виявляється у формуванні певної довіри один до одного, а також готовності взаємодіяти. За ситуацій затяжних бойових дій, зазвичай виникають сумніви, чи дійсно протилежна сторона прагне вирішити проблему шляхом переговорів, або вона просто використовує їх з іншою метою.

Військове втручання (навіть приховане) третьої сторони негативно впливає на початок переговорів, формуючи бар'єри за трьома напрямами: ймовірність військової переваги, ризик виявити слабкість та наявність додаткових гравців із правом вето.

Основними стратегіями ведення переговорів за кризових умов є: спільний з партнером (опонентом) аналіз проблеми (партнерський підхід) або торг (конфронтаційний підхід). При залученні партнерського підходу в прикладному сенсі важливішим, як правило, є не те, який використовується прийом, а те, заради чого він застосовується і які аргументи наводяться. Конфронтаційний підхід найчастіше передбачає здійснення тиску на опонента, що реалізується за допомогою погроз, тиску, блефу й інших подібних дій. Застосування тактичних прийомів ведення переговорної діяльності обумовлене специфікою та змістом самого конфліктного протистояння. Незважаючи на складнощі, переговори в умовах війни можуть відкривати шляхи до мирного вирішення конфлікту.



Література

1. Hjelum M.S., & Laegreid P. The challenge of transboundary coordination: The case of the Norwegian police and military. Safety Science. 2019. N° 115. pp. 131-140. DOI: 10.1016/j.ssci.2019. 01.027.

2. Wheeler M. The fog of negotiation: What negotiators can learn from military doctrine. Negotiation Journal. 2013. Vol. 29(1). pp. 23-38. DOI: 10.1111/nejo.12003.

3. Opt S. Enhancing negotiation skills using foreign service simulations. Communication Teacher. 2017. Vol. 31(4). pp. 204-208. DOI: 10.1080/17404622.2017.1358390.

4. Townley A. International merger and acquisition: A site of interdisciplinary and intertextual discourse activity. Business and Professional Communication Quarterly. 2023. DOI: 10.1177/232 94906231173124.

5. Ma H., Ronald N. Arentze T.A. & Timmermans H.J.P. Negotiating on location, timing, duration, and participant in agent-mediated joint activity-travel scheduling. Journal of Geographical Systems. 2013. Vol. 15(4). pp. 427-451. DOI: 10.1007/s10109-012-0173-0.

6. Александров Д.О., Кондратьєв Я.Ю. Психологічне забезпечення оперативно- службової діяльності працівників міліції. Психологічне забезпечення переговорної діяльності: навч.-метод. посібник. Київ: Нац. акад. внутр. справ України, 2003. 124 с.

7. Lee M. Path dependence in North Korean military negotiation agendas. Journal of Peace and Unification. 2018. Vol. 8(1). pp. 23-63. DOI: 10.31780/jpu.2018.8.1.23.

8. Panke D. Studying small states in international security affairs: A quantitative analysis. Cambridge Review of International Affairs. 2017. Vol. 30(2-3). pp. 235-255. DOI: 10.1080/09557 571.2017.1313194.

9. Brown J.N. The sound of silence: Power, secrecy, and international audiences in US military basing negotiations. Conflict Management andPeace Science. 2014. Vol. 31(4). pp. 406-431. DOI: 10.1177/0738894213508695.

10. Fedorenko O., Kharchenko S., Makarova O., Makarenko P., Miloradova N., Dotsenko V., & Chervonyi P. Communicative competence of law enforcement officers. Cadernos Educacao Tecnologia e Sociedade. 2023. Vol. 16(2). pp. 349-360. DOI: 10.14571/brajets.v16.n2.349-360.

11. Miloradova N., Okhrimenko I., Dotsenko V., Matiienko T., & Rivchachenko O. Training technologies as a means of communicative competences development of prejudicial inquiry agencies' investigators. Postmodern Openings. 2022. Vol. 13(2). pp. 01-22. DOI: https:// doi.org/10.18662/po/13.2/441.

12. Bondarenko V., Okhrimenko I., Yevdokimova O., Sydorchuk N., Dzhezhyk O., Boichuk I., Kalashnik N., Kozlovets M., Slyusar V., Pavlenko V., Biruk N., Verbovskyi I., & Bloshchynskyi I. Professional skills and competencies of the future police officers. International Journal of Applied Exercise Physiology. 2020. Vol. 9(5). pp. 35-43.

13. Smith R. Conceptualising the socio-personal practice of learning in work as negotiation. Vocations and Learning, 2014. Vol. 7(2). pp. 127-143. DOI: 10.1007/s12186-013-9109-1.

14. Pipart F. Achieving ambitious positions in multilateral negotiations: How does the European Union influence the negotiation outcomes? Journal of Contemporary European Research. 2022. Vol. 18(1). pp. 96-113. DOI: 10.30950/jcer.v18i1.1203.

15. Зелінська О., Галазюк Н. Міжнародний переговорний процес як засіб дипломатії. Економічний форум. 2023. № 1(3). С. 68-72. DOI: https://doi.org/10.36910/6775-2308-8559- 2023-3-9.

16. Dudley R. Turning the tables: Military intervention and the onset of negotiations in civil war. Journal of Conflict Resolution. 2023. DOI: 10.1177/00220027231190915.

17. Johnson J.C. Arguing about alliances: The art of agreement in military-pact negotiations. International Studies Review. 2021. Vol. 23(1). C. 209-210. DOI: 10.1093/isr/viaa054.

18. Джейн Х. Ефективне ведення переговорів: Тактика швидкого реагування. Нові підходи до творчого мислення та вирішення проблем / пер. з англ., за ред. Л.І. Байсари. Дніпропетровськ: Баланс-Аудит, 2012. 242 с.

19. Gunia B., Brett J., & Nandkeolyar A. In global negotiations, It's all about trust. Harvard Business Review. 2012. Vol. 90(12). pp. 26-36.

20. Katz H. Reflections on trust in negotiations. Negotiation Journal. 2015. Vol. 31(4). pp. 355-357. DOI: 10.1111/nejo.12106.

21. Osee U. Negotiation and public policy-making process. Open Access Library Journal. 2019. Vol. 6, pp. 1-7. DOI: 10.4236/oalib.1105581.

22. Професійне спілкування працівників Національної поліції: підручник / Д О. Александров, В. І. Барко, І. М. Охріменко та ін.; за ред. С. І. Яковенка. Одеса: Астропринт, 2017. 260 с.

23. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. Можливості та межі справлення психологічного впливу у правоохоронній діяльності. Юридична психологія та педагогіка. 2008. № 2. С. 82-93.

24. Park J., Rahman H.A., Suh J., & Hussin H. A Study of integrative bargaining model with argumentation-based negotiation. Sustainability. 2019. Vol. 11(23). 6832 p. DOI: 10.3390/ su11236832.

25. Oostinga M.S.D., Giebels E., & Taylor P.J. “An error is feedback”: The experience of communication error management in crisis negotiations. Police Practice and Research. 2018. Vol. 19(1). pp. 17-30. DOI: 10.1080/15614263.2017.1326007

26. Мало яка країна зважилась на таке: NYT розкрила подробиці української місії в Афганістані. Вебсайт Головного управління розвідки Міністерства оборони України. 2021. URL: https://gur.gov.ua/content/malo-iaka-kraina-zvazhylas-na-take-nyt-rozkryla-podrobytsi- ukrainskoi-misii-v-afhanistani.html (дата звернення: 14.02.2024).

27. Співробітники воєнної розвідки України здійснили чергову евакуацію громадян України із сирійського табору «Родж». Вебсайт Головного управління розвідки Міністерства оборони України. 2021. URL: https://gur.gov.ua/ua/content/spivrobitnyky- voiennoi-rozvidky-ukrainy-zdiisnyly-cherhovu-evakuatsiiu-hromadian-ukrainy-iz-syriiskoho- taboru-rodzh.html (дата звернення: 14.02.2024).

28. Співробітники ГУР МО України провели операцію з визволення з полону та евакуації громадян України, яких утримували в жахливих умовах на території Сирії. Вебсайт Головного управління розвідки Міністерства оборони України. 2023. URL: https://gur.gov.ua/ content/spivrobitnyky-hur-mo-ukrainy-provely-operatsiiu-z-vyzvolennia-z-polonu-ta-evakuatsii- hromadian-ukrainy-iakykh-utrymuvaly-v-zhakhlyvykh-umovakh-na-terytorii-syrii.html (дата звернення: 14.02.2024).

29. «Троянський верблюд» - українські розвідники розкрили деталі рятувальної спецоперації в Судані. Вебсайт Головного управління розвідки Міністерства оборони України. 2023. URL: https://gur.gov.ua/content/troianskyi-verbliud-ukrainski-rozvidnyky-rozkryly- detali-riatuvalnoi-spetsoperatsii-v-sudani.html (дата звернення: 14.02.2024).

30. Вийшли раніше за росіян - офіцер ГУР розкрив деталі місії у секторі Газа. Вебсайт Головного управління розвідки Міністерства оборони України. 2024. URL: https://gur.gov.ua/content/vyishly-ranishe-za-rosiian-ofitser-hur-rozkryv-detali-misii-u-sektori- haza.html (дата звернення: 14.02.2024).

31. Україна повернула додому ще 100 Захисників з російського полону. Вебсайт координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. URL: https:// koordshtab.gov.ua/archive/3088 (дата звернення: 14.02.2024).



References

1. Hjelum, M.S., & Laegreid, P. (2019). The challenge of transboundary coordination: The case of the Norwegian police and military. Safety Science, 115, 131-140. DOI: 10.1016/j.ssci.2019.01.027.

2. Wheeler, M. (2013). The fog of negotiation: What negotiators can learn from military doctrine. Negotiation Journal, 29(1), 23-38. DOI: 10.1111/nejo.12003.

3. Opt, S. (2017). Enhancing negotiation skills using foreign service simulations. Communication Teacher, 31(4), 204-208. DOI: 10.1080/17404622.2017.1358390.

4. Townley, A. (2023). International merger and acquisition: A site of interdisciplinary and intertextual discourse activity. Business and Professional Communication Quarterly. DOI: 10.1177/23294906231173124.

5. Ma, H., Ronald, N. Arentze, T.A. & Timmermans, H.J.P. (2013). Negotiating on location, timing, duration, and participant in agent-mediated joint activity-travel scheduling. Journal of Geographical Systems, 15(4), 427-451. DOI: 10.1007/s10109-012-0173-0.

6. Aleksandrov, D.O., & Kondrat'yev, Ya.Yu. (2003). Psykholohichne zabezpechennya operatyvno-sluzhbovoyi diyal'nosti pratsivnykiv militsiyi [Psychological support of operational and service activities of police officers] Psykholohichne zabezpechennya perehovornoyi diyal'nosti - Psychological support of negotiation activity. Kyiv: National Academy of Internal Affairs of Ukraine. [in Ukrainian].

7. Lee, M. (2018). Path dependence in North Korean military negotiation agendas. Journal of Peace and Unification, 8(1), 23-63. DOI: 10.31780/jpu.2018.8.1.23.

8. Panke, D. (2017). Studying small states in international security affairs: A quantitative analysis. Cambridge Review of International Affairs, 30(2-3), 235-255. DOI: 10.1080/09557571. 2017.1313194.

9. Brown, J.N. (2014). The sound of silence: Power, secrecy, and international audiences in US military basing negotiations. Conflict Management and Peace Science, 31(4), 406-431. DOI: 10.1177/0738894213508695.

10. Fedorenko, O., Kharchenko, S., Makarova, O., Makarenko, P., Miloradova, N., Dotsenko, V., & Chervonyi, P. (2023). Communicative competence of law enforcement officers. CadernosEducacao Tecnologia e Sociedade, 16(2), 349-360. DOI: 10.14571/brajets.v16.n2.349-360.

11. Miloradova, N., Okhrimenko, I., Dotsenko, V., Matiienko, T., & Rivchachenko, O. (2022). Training technologies as a means of communicative competences development of prejudicial inquiry agencies' investigators. Postmodern Openings, 13(2), 01-22. DOI: https://doi.org/ 10.18662/po/13.2/441.

12. Bondarenko, V., Okhrimenko, I., Yevdokimova, O., Sydorchuk, N., Dzhezhyk, O., Boichuk, I., Kalashnik, N., Kozlovets, M., Slyusar, V., Pavlenko, V., Biruk, N., Verbovskyi, I., & Bloshchynskyi, I. (2020). Professional skills and competencies of the future police officers. International Journal of Applied Exercise Physiology, 9(5), 35-43.

13. Smith, R. (2014). Conceptualising the socio-personal practice of learning in work as negotiation. Vocations and Learning, 7(2), 127-143. DOI: 10.1007/s12186-013-9109-1.

14. Pipart, F. (2022). Achieving ambitious positions in multilateral negotiations: How does the European Union influence the negotiation outcomes? Journal of Contemporary European Research, 18(1), 96-113. DOI: 10.30950/jcer.v18i1.1203.

15. Zelins'ka, O., & Halazyuk, N. (2023). Mizhnarodnyy perehovornyy protses yak zasib dyplomatiyi [International negotiation process as a means of diplomacy]. Ekonomichnyy Forum - Economic Forum, 1, 68-72. DOI: https://doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2023-3-9.

16. Dudley, R. (2023). Turning the tables: Military intervention and the onset of negotiations in civil war. Journal of Conflict Resolution. DOI: 10.1177/00220027231190915.

17. Johnson, J.C. (2021). Arguing about alliances: The art of agreement in military-pact negotiations. International Studies Review, 23(1), 209-210. DOI: 10.1093/isr/viaa054.

18. Dzheyn, Kh. (2012). Efektyvne vedennyaperehovoriv: Taktyka shvydkoho reahuvannya. Novi pidkhody do tvorchoho myslennya ta vyrishennya problem [Effective negotiation: Quick response tactics. New approaches to creative thinking and problem solving]. (L.I. Baysary, Trans.). Dnipropetrovsk: Balance-Audit.

19. Gunia, B., Brett, J., & Nandkeolyar, A. (2012). In global negotiations, It's all about trust. Harvard Business Review, 90(12), 26-36.

20. Katz, H. (2015). Reflections on trust in negotiations. Negotiation Journal, 31(4), 355-357. DOI: 10.1111/nejo.12106.

21. Osee, U. (2019). Negotiation and Public Policy-Making Process. Open Access Library Journal, 6, 1-7. DOI: 10.4236/oalib.1105581.

22. Aleksandrov, D.O., Barko, V.I., Okhrimenko, I.M., & Yakovenko, S.I. (Ed.). (2017). Profesiyne spilkuvannya pratsivnykiv Natsional'noyi politsiyi [Professional communication of National Police officers]. Odesa: Astroprynt. [in Ukrainian].

23. Androsyuk, V.H., & Kazmirenko, L.I. (2008). Mozhlyvosti ta mezhi spravlennya psykholohichnoho vplyvu u pravookhoronniy diyal'nosti [Possibilities and limits of coping with psychological influence in law enforcement activities]. Yurydychna psykholohiya ta pedahohika - Legal psychology and pedagogy, 2, 82-93. [in Ukrainian].

24. Park, J., Rahman, H.A., Suh, J., & Hussin, H. (2019). A Study of integrative bargaining model with argumentation-based negotiation. Sustainability, 11(23), 6832. DOI: 10.3390/su11236832.

25. Oostinga, M.S.D., Giebels, E., & Taylor, P.J. (2018). “An error is feedback”: The experience of communication error management in crisis negotiations. Police Practice and Research, 19(1), 17-30. DOI: 10.1080/15614263.2017.1326007.

26. Website of the Main Directorate of Intelligence of the Ministry of Defense of Ukraine.

(2021). Malo yaka kraina zvazhylas na take: NYT rozkryla podrobytsi ukrainskoi misii v Afhanistani [Few countries decided to do this: NYT disclosed the details of the Ukrainian mission in Afghanistan] URL: https://gur.gov.ua/content/malo-iaka-kraina-zvazhylas-na-take-nyt-

rozkryla-podrobytsi-ukrainskoi-misii-v-afhanistani.html [in Ukrainian].

27. Website of the Main Directorate of Intelligence of the Ministry of Defense of Ukraine. (2021). Spivrobitnyky voiennoi rozvidky Ukrainy zdiisnyly cherhovu evakuatsiiu hromadian Ukrainy iz syriiskoho taboru «Rodzh» [Ukrainian military intelligence officers carried out another evacuation of Ukrainian citizens from the Syrian Rozh camp]. URL: https://gur.gov.ua/ua/ content/spivrobitnyky-voiennoi-rozvidky-ukrainy-zdiisnyly-cherhovu-evakuatsiiu-hromadian- ukrainy-iz-syriiskoho-taboru-rodzh.html [in Ukrainian].

...