Соціальна адаптація та посттравматичне зростання студентської молоді в умовах воєнного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Західноукраїнський національний університет

"Українська асоціація арт-терапевтів"

Соціальна адаптація та посттравматичне зростання студентської молоді в умовах воєнного стану

Притула Олеся Арсенівна кандидат психологічних наук, практикуючий психолог, член громадської організації старший викладач кафедри психології та соціальної роботи

м. Тернопіль

Анотація

У статті проаналізовано особливості соціальної адаптації та посттравматичного зростання студентської молоді в умовах воєнного стану. Актуальність наукового аналізу проблем адаптації студентської молоді під час війни зумовлена її соціальною значущістю, прямим та опосередкованим зв'язком із ключовими соціальними процесами та явищами у динамічному, неконтрольованому, екстремальному світі воєнного стану. Пандемія коронавірусної інфекції вже суттєво позначилася на психологічному благополуччі студентів, змусила їх адаптуватися до дистанційного навчання, нинішня ж російсько-українська війна лише посилила вже означені негативні тенденції та змушує молодь щодня адаптуватися до життя в екстремальних умовах, умовах високої небезпеки життю. За таких умов питання особистісних змін, посттравматичного зростання у контексті соціальної адаптації студентів до умов війни ми вважаємо дуже актуальними. Характерною особливістю ресурсної адаптації є суб'єктна позиція адаптанта, що використовує ресурси середовища, а психолог, наставник при цьому виконує пасивну роль. У даній моделі адаптант самостійно проектує свою адаптивну стратегію, творчо переробляє досвід і здійснює пошук і апробацію нових дій, планує і реалізує адаптаційні заходи з тим, щоб домогтися психологічного комфорту через освоєння наявних ресурсів (матеріальних, інформаційних, економічних, правових, тимчасових). За результатами проведеного дослідження нами встановлено, що студенти можуть демонструвати значні ресурси та здатність пристосовуватися до труднощів, пов'язаних з війною, вони отримують задоволення від процесу та результату навчальної діяльності, розуміють її сенс як особисто для себе, так і для суспільства в цілому, зацікавлені у саморозвитку та професійному самовдосконаленні. Ми наголошуємо на важливості індивідуальної здатності студентів адаптуватися, ніж на контекстних факторах, що сприяють або перешкоджають адаптації до негараздів, звідси соціальна адаптованості є диспозиційною траєкторією стресостійкості, що дозволяє її вважати по суті рисою особистісного розвитку. Нами доведено, що студенти з високим рівнем адаптації можуть демонструвати кращі навички спілкування з точки зору просоціальної поведінки, тоді як студенти з низькою адаптованістю, можуть мати більший ризик розвитку симптомів ПТСР і демонструють більший емоційний стрес і більш обмежені просоціальні навички.

Ключові слова. Студентська молодь, адаптація, особистісні зміни, посттравматичне зростання, ПТСР, війна.

Abstract

Prytula Olesia Arsenivna Candidate of Psychological Sciences, practicing psychologist, Member of the Ukrainian association of art therapists, Senior Lecturer at the Department of Psychology and Social Work, West Ukrainian National University, Ternopil,

SOCIAL ADAPTATION AND POST-TRAUMATIC GROWTH OF YOUTH STUDENTS UNDER THE CONDITIONS OF WAR STATE

The article analyzes the features of social adaptation and post- traumatic growth of student youth under martial law. The relevance of the scientific analysis of the problems of adaptation of student youth during the war is determined by its social significance, direct and indirect connection with key social processes and phenomena in the dynamic, uncontrolled, extreme world of martial law. The coronavirus pandemic has already had a significant impact on the psychological well-being of students, forcing them to adapt to distance learning, while the current Russian-Ukrainian war has only intensified the already noted negative trends and forces young people to daily adapt to life in extreme conditions, conditions of high danger to life. Under such conditions, we consider the issue of personal changes, post-traumatic growth in the context of social adaptation of students to the conditions of war to be very relevant. A characteristic feature of resource adaptation is the subject position of the adaptor, who uses the resources of the environment, while the psychologist, the mentor, performs a passive role. In this model, the adaptant independently designs his adaptive strategy, creatively processes experience and searches for and tests new actions, plans and implements adaptation measures in order to achieve psychological comfort through the development of available resources (material, informational, economic, legal, temporary). According to the results of the conducted research, we found that students can demonstrate significant resources and the ability to adapt to the difficulties associated with the war, they get satisfaction from the process and result of educational activities, understand its meaning both personally for themselves and for society as a whole, interested in self-development and professional selfimprovement. We emphasize the importance of the individual ability of students to adapt, rather than the contextual factors that facilitate or hinder adaptation to adversity, hence social adaptability is a dispositional trajectory of stress resilience, which allows it to be considered essentially a trait of personal development. We have proven that students with a high level of adaptation can demonstrate better communication skills in terms of prosocial behavior, while students with low adaptation can have a greater risk of developing PTSD symptoms and demonstrate greater emotional stress and more limited prosocial skills.

Keywords: Student youth, adaptation, personal changes, post-traumatic growth, PTSD, war.

Постановка проблеми

Актуальність наукового аналізу проблем адаптації студентської молоді під час війни зумовлена її соціальною значущістю, прямим та опосередкованим зв'язком із ключовими соціальними процесами та явищами у динамічному, неконтрольованому, екстремальному світі воєнного стану. Війна - загальнослов'янське слово, утворене від іменника виття - «воїн», споріднене латинському venari - «полювати», давньоні- мецькому weida - «полювання» і що цікаво, має той самий корінь, що і «провина». Англійське слово war походить від давньоанглійських слів 11-го століття wyrre і werre, від давньофранцузького werre (також guerre, як у сучасній французькій), у свою чергу, від франкського *werra, зрештою, що походить від протогерманського *werzo «суміш, спантеличеність». Слово пов'язане з давньосаксонським werran, давньоверхньонімецьким werran і німецьким verwirren, що означає «збивати з пантелику». Люди воювали впродовж усієї своєї історії. При тому, що будь-яка війна згубна - вона приносить більше руйнувань і страждань, ніж вигоди, люди продовжували вести війни й виправдовувати їх. Особливо потерпають від війни діти та молодь. Пандемія коронавірусної інфекції вже суттєво позначилася на психологічному благополуччі студентів, змусила їх адаптуватися до дистанційного навчання, нинішня ж російсько-українська війна лише посилила вже означені негативні тенденції та змушує молодь щодня адаптуватися до життя в екстремальних умовах, умовах високої небезпеки життю. За таких умов питання особистісних змін, посттравматичного зростання у контексті соціальної адаптації студентів до умов війни ми вважаємо дуже актуальними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Нині очевидно, що соціум, будучи складною, багаторівневою системною організацією, не лише має на меті задоволення потреб індивідів, груп і спільнот, а й в силу низки обставин, продукує ризики, виклики для соціально-структурних елементів. Відповідно, такі умови детермінують необхідність реагування на ризики, внаслідок чого актуалізуються адаптаційні механізми. Необхідною умовою нормальної, плідної життєдіяльності людини є оптимальна її збалансованість із навколишнім соціальним середовищем, тобто можливість задоволення людиною своїх значущих потреб і цілей за допомогою такої поведінки, яка відповідає нормам моралі і не суперечить вимогам суспільства. Ключову роль у цьому відіграє адаптація. адаптація посттравматичний війна

Поняття «адаптація» походить від латинського «adaptatio» (прикладання, пристосування) і розуміється як «пристосування організму до мінливих умов середовища». Тобто, взаємний зв'язок розвитку індивіда (організму) і умов середовища закладений вже у понятті [3]. Реалізація психологічного підходу до адаптації передбачає зосередження на розгляді процесу взаємодії людини з малою групою. З точки зору соціальної психології адаптацією є процес входження особистості у малу групу, засвоєння нею усталених норм, відповідно, за соціально-психологічним підходом, біологічний, фізіологічний, психологічний і соціальний розвиток людини взаємозумовлені і взаємопов'язані, постійно збагачуються та змінюються шляхом активної діяльності людини, при цьому першочергове значення надається процесу вибору дій самим індивідом та їх зв'язок із соціальною практикою.

У працях психологів адаптація розглядається як активне та свідоме перетворення дійсності, тісно пов'язане із культурно-історичними умовами життя людини та таке, що є потенціалом для розвитку психічних функцій на основі соціальних відносин. У контексті динамічного підходу до становлення особистості вчені розглядають адаптацію як комбінацію окремих процесів, що зумовлюють один одного, причому кожний процес характеризується часовими рамками, перетворюючись після свого завершення у наступні процеси [2].

У прикладних галузях (зокрема у медичній психології, в дослідженнях аномальної поведінки) забезпеченню адаптації індивіда в тому чи іншому середовищі і подоланню його дезадаптації приділяється чимало уваги. Однак при розгляді теоретичних проблем, особливо тих, що стосуються психології особистості, адаптації або надають занадто вузьке значення (наприклад, розглядаючи її як першу фазу особистісного становлення індивіда, який входить у відносно стабільну соціальну спільність), або взагалі негативно ставляться до використання даного поняття, зводячи його виключно до пристосування. Негативне ставлення багатьох психологів до вживання поняття адаптації в якості одного з основних (тобто як категорії) не в останню чергу пояснюється побоюваннями, що дослідження матиме механістичний або біологізаторський ухил.

Характерною особливістю ресурсної адаптації є суб'єктна позиція адаптанта, що використовує ресурси середовища, а психолог, наставник при цьому виконує пасивну роль. У даній моделі адаптант самостійно проектує свою адаптивну стратегію, творчо переробляє досвід і здійснює пошук і апробацію нових дій, планує і реалізує адаптаційні заходи з тим, щоб домогтися психологічного комфорту через освоєння наявних ресурсів (матеріальних, інформаційних, економічних, правових, тимчасових). Необхідність постійного самоконтролю, рефлексії, інтерпретації відбуваються в зв'язку з процесом адаптації до змін, що, так само як у попередньому випадку, вимагає високого рівня свідомості особистості, її зрілості і здатності до саморегуляції. До основних заходів, які забезпечують продуктивність даного виду адаптації, ми відносимо самоосвіту, самореалізацію, апробацію нових видів діяльності [1].

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відстрочена або тривала відповідь на стресову подію (коротку або тривалу) виключно загрозливого або катастрофічного характеру, яка може викликати глибокий стрес майже у кожної людини. Несприятливі фактори, такі як компульсивність, стомлюваність або нервове захворювання в анамнезі, можуть знизити поріг для розвитку синдрому або погіршити перебіг, але вони ніколи не є необхідними або достатніми для пояснення його виникнення. Типові ознаки включають епізоди повторюваних переживань травмівної події в нав'язливих спогадах («кадрах»), думках або жахах, що з'являються на стійкому тлі почуття заціпеніння, емоційної загальмованості, відчуженості від інших людей, уникнення дій і ситуацій, що нагадують про травму. Зазвичай мають місце перезбудження і виражена надмірна настороженість, підвищена реакція на переляк і безсоння. З вищезазначеними симптомами часто пов'язані тривожність і депресія, не поодинокими є ідеї самогубства. Появі симптомів розладу передує латентний період після травми, що коливається від декількох тижнів до декількох місяців. Перебіг розладу різний, але в більшості випадків настає одужання. У деяких випадках стан може набути хронічного перебігу на багато років з можливим переходом в стійку зміну особистості [2].

Важливим показником розвитку симптомів ПТСР є перитравмівна дисоціація (інша назва - вторинна дисоціація) - дисоціація в момент переживання людиною психотравмівної події. Факторами ризику перитравмівної дисоціації є емоційна дисрегуляція (нездатність, навіть зі значними зусиллями, ефективно впливати на свої емоційні переживання, дії, словесні та невербальні реакції і керувати ними), відсутність відчуття безпеки у міжособистісній взаємодії, що базується на негативному дитячому досвіді та вираженість посттравматичних симптомів. Зв'язок між перитравматичною дисоціацією і ПТСР може бути опосередкований високим рівнем тривоги (зумовленої страхом смерті і втратою контролю), яку людина відчуває під час травми, дисоціація у такому випадку дозволяє уникнути неприємних думок, емоцій та спогадів. У ситуації травми дисоціація є адаптивним процесом, а дезадаптивною стає на етапах відновлення людини після неї, насамперед це зумовлено зосередженням людини на травматичних подіях, намаганні постійно контролювати появу думок і спогадів, що стосуються травми, небажанні говорити про травматичні події, оскільки розповідь сприятиме повторній появі небажаних переживань, а втрата контролю над ними рівнозначна людині, яка зазнала психотравми, втраті контролю над собою.

Аналіз наукової літератури з проблеми особистісних ресурсів стресового подолання свідчить про те, що нині найбільш вивчені два види опрацювання особистістю негативних переживань, а саме: психологічний захист і копінг-стратегії, однак останнім часом велика увага приділяється і посттравматичному зростанню, особливо у його зв'язку із симптомами ПТСР. Посттравматичне зростання - це досвід позитивних змін, що відбуваються з людиною у результаті зіткнення із кризовими життєвими ситуаціями [6]. У науковий обіг поняття введено у 1995 р., однак до 2004 р. популярнішими були терміни «зростання, зумовлене стресом» (C. L. Park, L. H. Cohen, R. L. Murch [5]) і «змагальне зростання» [7]. Відновлення до вище сказаного, порівняно із до травматичним рівнем психологічного функціонування, є основною ознакою посттравматичного зростання. Замість того, щоб зосередитися на травмівних переживаннях, людина, повертаючись до нормального життя, демонструє психологічну пружність і стійкість. Відповідно, посттравматичне зростання - це можливий результат після травмівної події, що стоїть на іншому полюсі ПТСР. Посттравматичне зростання проявляється різними шляхами: через усвідомлення цінності життя, зміцнення міжособистісних стосунків, підвищення відчуття власної сили, трансформацію життєвих пріоритетів, збагачення духовної та екзистенційної складових життя. Це не просто повернення до попереднього рівня функціонування, для деяких людей цей процес стає досвідом самовдосконалення, оскільки відбуваються якісні зміни і трансформація особистості. У цьому контексті концепція посттравматичного зростання має суттєві відмінності від інших теорій відновлення після психотравми, які переважно акцентують на набутті особистісної стійкості, осягненні нових смислів, формуванні оптимізму і витривалості.

Теоретичним підґрунтям посттравматичного зростання є функціонально-описова модель (R. Tedeschi, L. Calhoun), згідно з якою зростання можливе лише тоді, коли людина намагається надати негативним подіям іншого, позитивного сенсу. Відповідно, каталізатором зростання є не власне психотравма, а емоційні реакції на неї, тобто посттравматичне зростання не залежить від виду психотравмівної події, а лише від суб'єктивного ставлення людини до неї [5].

Процесуальний опис посттравматичного зростання виглядає наступним чином:

екстремальна подія руйнує базисні переконання про світ і про себе, розриває безперервну наративну особистісну історію і робить управління стресом звичними способами (психічними захистами, копінг-стратегіями) неефективним;

спроби емоційно і когнітивно впоратися з кризою супроводжуються стійким стресом і носять характер нав'язливих, неконтрольованих роздумів, постійного уявного повернення до травмівних подій;

звернення за соціально-психологічною підтримкою, яка виконує дві функції - зменшеннями сили негативних емоцій через саморозкриття і набуття нових поведінкових патернів в особі людей, які пережили подібний досвід;

роздуми над тим, що трапилося, стають контрольованими і цілеспрямованими, продукуються конструктивні смисли травмівної ситуації, яка вписується в розширений життєвий наратив;

результат пережитого досвіду, виражений в змінах системи ставлення особистості до світу, оточуючих людей і самої себе, суб'єктивно сприймається як особистісне зростання та набуття мудрості. Посттравматичне зростання є і процесом, і результатом одночасно. Зокрема, позитивна переоцінка травми є процесом посттравматичного зростання, водночас, розуміння того, що завдяки травмі життя людини змінилося на краще - його результатом [1].

Стосовно вікових особливостей посттравматичного зростання, то вченими [2], [8] доведено, що дитячі психотравми найбільш небезпечні для подальшого функціонування людини, оскільки сильні емоційні реакції ще не можуть бути опрацьовані свідомістю через брак необхідних ресурсів, а тому витісняються у несвідоме та виявляються вже у дорослому віці у зовсім відмінних від травмівної ситуаціях. Натомість у дорослих більше ресурсів для посттравматичного зростання, звісно ж, якщо психотравма, отримана у дорослому віці не накладається на психотравму дитинства, що знижує ймовірність вираженого зростання та зумовлює сильніші стресові реакції.

Мета статті

Метою статті є аналіз особливостей соціальної адаптації та посттравматичного зростання студентської молоді в умовах воєнного стану.

Виклад основного матеріалу

В емпіричному дослідженні використано наступні методики: Опитувальник симптомів ПСТР PCL-5, Опитувальник посттравматичного зростання (Р. Тадеші і Л. Калхаун, 1996), Опитувальник соціальної адаптованості Роджерса-Даймонд. Вираженість симптомів ПТСР ми діагностували за допомогою Опитувальника симптомів ПТСР PCL-5 (F. W. Weathers, B. T. Litz, T. M. Keane, 2013). Дана методика спрямована на моніторинг симптомів посттравматичного стресового розладу в процесі медико-психологічної реабілітації і часто використовується для попередньої постановки діагнозу ПТСР. Опитувальник PCL-5 складається із 20-пунктів, які досліджуваний оцінює за 5-бальною шкалою, де 0 - ніколи, 4 - дуже часто, аналогічно до PCL-M оцінюється вираженість симптомів протягом останнього місяця. Визначається як загальний показник ПТСР, так і вираженість симптомів за кожним із кластерів (за DSM-5). PCL-5 є зручним інструментом, придатним для застосування у діагностичній роботі з різними цільовими категоріями. Для визначення показників посттравматичного зростання було обрано Опитувальник посттравматичного зростання (Р. Тадеші і Л. Калхаун, 1996). Дана методика містить 21 твердження з шістьма можливими варіантами відповідей, що формують п'ять шкал: ставлення до інших, нові можливості, сила особистості, духовні зміни, підвищення цінності життя, а також загальний індекс посттравматичного зростання. Змістовні характеристики шкал при високих значеннях сумарного балу:

* Шкала «Ставлення до інших». Особистість стала більше розраховувати на інших людей, відчувати більшу близькість з оточуючими, охочіше виражати свої емоції, зокрема й співчуття іншим людям. Вона почала докладати більше зусиль задля встановлення позитивних взаємин з людьми, частіше визнавати, що потребує їх підтримки та допомоги, стала більше цінувати інших людей.

Шкала «Нові можливості». Після кризової ситуації в особистості з'явилися нові інтереси, вона стала впевненішою у собі, у власних можливостях позитивно впливати на своє життя, змінювати те, що можливо змінити і приймати як даність те, що змінити жодним чином неможливо.

Шкала «Сила особистості». Особистість стала краще розуміти, що може долати життєві негаразди, виявилося, що вона значно сильніша, ніж вважала досі.

Шкала «Духовні зміни». Особистість стала краще розуміти духовні проблеми, стала більш віруючою.

Шкала «Підвищення цінності життя». В особистості змінилися життєві пріоритети, вона стала цінувати кожен прожитий день, намагатися зробити його змістовнішим.

Досліджувані з високим індексом посттравматичного зростання характеризуються відкритістю у спілкуванні з іншими, позитивним ставленням до життя, емпатійністю, вони легко адаптуються до змін, відчувають впевненість у власних можливостях вирішувати свої життєві проблеми.

Соціальну адаптованість ми визначали за допомогою опитувальника Роджерса-Даймонд. Це особистісний опитувальник, спрямований на виявлення ступеню соціально-психологічної адаптації людини до нового довкілля, умов та правил поведінки, розроблений К. Роджерсом, одним із лідерів гуманістичної психології і Р. Даймонд в 1954 р. Всього у дослідженні взяли участь 116 студентів 1-3 курсів, з них 1-х курсів - 42, 2-х курсів - 34 та 3-курсів 40 осіб, гендерні відмінності у даному дослідженні не враховувалися.

На першому етапі дослідження ми визначили рівень соціально- психологічної адаптованості студентів. Отже, достатній рівень адаптованості спостерігається у 68,3% досліджуваних, 29,7% мають порушення адаптації та потребують медико-психологічного супроводу і лише 2,8% потребують консультації лікаря-психіатра для підтвердження діагнозу. Загалом достатній рівень адаптації спостерігається у понад 60% досліджуваних студентів.

Таблиця 1. Частотний аналіз за критерієм А методики PCL-5 студентів різних курсів

На другому етапі дослідження нами визначено особливості вираженості симптомів ПТСР за методикою PTSD Checklist for DSM-5 (PCL-5). Даним опитувальником передбачено підрахунок балів за чотирма критеріями В (інтрузії), С (уникнення), D (негативні зміни в емоціях і переконаннях) і Е (збудження). Крім того, констатується наявність критерію А (травмівної події). Частотний аналіз за критерієм А представлено у табл. Частотний аналіз за критерієм А методики PCL-5 студентів різних курсів

Рис. 1. Показники травмівних подій у студентів різних курсів.

Отже, травмівна подія присутня у досвіді 76,72% студентів, при цьому найбільше про неї говорять студенти третіх курсів. Проаналізувавши отримані дані, очевидно, що рівень адаптації студентів переважно високий попри наявність травмівної події. У досліджуваних різних курсів найбільше виражений критерій Е (збудження), критерії В (інтрузії) і С (уникнення) найбільше властиві студентам третіх курсів, критерії D (негативні зміни в емоціях і переконаннях) і Е (збудження) - студентам перших курсів. Найменше симптоми ПТСР виражені у досліджуваних другокурсників (X = 5,42), а найбільше у першкурсників (X = 7,54), у студентів третіх курсів сумарний показник (X = 6,06). Статистичних відмінностей за сумарним показником між студентами різних курсів виявлено не було (при p>0,05). Ми відзначаємо узгодженість критеріїв методики PCL-5 (між критеріями В-Е існує позитивний кореляційний зв'язок при високому рівні значущості p<0,001). Однак критерій А статистично значуще корелює лише із критерієм Е (збудження), тобто можемо констатувати, що травмівна подія зумовлює роздратованість, підвищену збудливість, ймовірно, проблеми з академічною успішністю, але загалом сам факт наявності травмівної події не завжди зумовлює розвиток симптомів ПТСР (оскільки для його діагностики лише одного критерію Е недостатньо).

У сучасній психологічній літературі [2], [6] стверджується, що зростання відбувається після досягнення певної «поворотної точки» після травматичної події. Цей переломний момент зазвичай настає після кількох років життя з симптомами посттравматичних стресових розладів, тобто, визнання індивідами своїх симптомів ПТСР є важливою частиною процесу зростання, оскільки це дозволяє їм відокремити ці симптоми від власної особистості та відновити відчуття контролю. В якості основного симптому ПТСР, який зумовлює посттравматичне зростання визначаються інтрузії, тобто саме інтрузії сприяють когнітивній обробці, як основі посттравматичного зростання, що доводиться і нашим дослідженням, де інтрузії виявлено у 83,7% досліджуваних студентів, по суті, цей симптом ПТСР є найпоширенішим у нашій вибірці.

Загалом ми відзначаємо достатній рівень адаптації більшості студентів. За результатами діагностики за методикою PCL-5, було виявлено 2 особи, які потребують подальших фахових консультацій задля поглибленої діагностики посттравматичного стресового розладу.

Згідно із якісним аналізом результатів дослідження можна констатувати, що практично усі студенти дали позитивні оцінки на питання: «Можу досягати цілей не зважаючи на труднощі», «Знаю, до кого можу звернутися за допомогою», «Ефективно вирішую проблеми», «Вважаю себе сильною особистістю», «З оптимізмом дивлюсь у майбутнє» та «Пишаюсь своїми досягненнями». Окремо слід відзначити результати окремих досліджуваних нами груп, зокрема студенти перших курсів здебільшого позитивно оцінювали себе за твердженнями «Люблю ризикувати» і «Можу справитися із неприємними емоціями», а студенти других курсів - «Приймаю нестандартні рішення» і «Відчуваю відповідальність за своє життя», натомість третьокурсники здебільшого негативно оцінювали себе за твердженнями «Можу адаптуватися до змін», «Відчуваю себе щасливим» і «Швидко відновлююсь після хвороби».

Особливості посттравматичного зростання студентів різних курсів ми можемо характеризувати у контексті їх соціально-психологічної адаптованості, а отже як достатньо високий, тобто у студентів різних курсів сформовані особистісні якості, необхідні для ефективного соціального функціонування в умовах воєнного стану. За шкалою «ставлення до інших» найвищі показники виявлено у студентів 2-х курсів, які стали відчувати більшу близькість з оточуючими, свою приналежність до певної соціальної групи (так зване братерство), стали більш орієнтованими на взаємодопомогу. За шкалою «нові можливості» найвищі показники у першокурсників. Це свідчить про те, що війна відкрила для них нові можливості, у них з'явилися нові інтереси, стали впевненішими у собі, у власних можливостях позитивно впливати на своє життя, змінювати те, що можливо змінити і приймати як даність те, що змінити жодним чином неможливо. За шкалою «сила особистості» показники всіх студентів однаково високі, тобто усі студенти стали краще розуміти, що можуть долати життєві негаразди та є значно сильнішими, ніж вважали досі. За шкалою «духовні зміни» у всіх досліджуваних виявлено низькі показники. За шкалою «підвищення цінності життя» найвищі показники спостерігаються у першокурсників, а найнижчі - у студентів третіх курсів, однак статистичних відмінностей у вираженості даної шкали виявлено не було. У результаті проведеного кореляційного аналізу за критерієм Пірсона, виявлено статистично значущі кореляційні зв'язки між наявністю травмівної події (критерієм А за DSM-5) та такими шкалами методики посттравматичного зростання як «сила особистості» (r=0,736, p=0,003), «підвищення цінності життя» (r=0,937, p=0,004) та загальним показником посттравматичного зростання (r=0,641, p=0,001).

Історії, які студенти розповідають про себе, можуть показати значення, яке надається певному життєвому досвіду, а також висвітлити індивідуальні відмінності в інтерпретаціях такого досвіду в контексті свого життя. Це поняття наративної конструкції та інтерпретації є центральним у вивченні наративної ідентичності та вважається критичним для того, як людина розуміє себе, а також як потенційний механізм зростання та розвитку. У зв'язку з цим об'єктом дослідження є не факт події, а суб'єктивна інтерпретація, виявлена в розповіді особи, особливо про досвід у травмівних ситуаціях. Крім того, процес розповіді та перегляду історій про ключові життєві події з часом може сприяти змінам у самооцінці людини. Під час перегляду життєвих історій у світлі нових подій і досвіду студенти інтерпретують події минулого у зв'язку з поточними та майбутніми уявленнями про себе та використовують значення минулого досвіду, щоб розповісти, ким вони були, є і хочуть бути, особливо це важливо в процесі професійного самовизначення, який відбувається в ектремальних умовах воєнного стану. Саме цей процес реконструкції наративу може зрештою сприяти позитивним змінам особистості на рівні наративної ідентичності.

Висновки

За результатами проведеного дослідження нами встановлено, що студенти можуть демонструвати значні ресурси та здатність пристосовуватися до труднощів, пов'язаних з війною, вони отримують задоволення від процесу та результату навчальної діяльності, розуміють її сенс як особисто для себе, так і для суспільства в цілому, зацікавлені у саморозвитку та професійному самовдосконаленні. Ми наголошуємо на важливості індивідуальної здатності студентів адаптуватися, ніж на контекстних факторах, що сприяють або перешкоджають адаптації до негараздів, звідси соціальна адаптованості є диспозиційною траєкторією стресостійкості, що дозволяє її вважати по суті рисою особистісного розвитку. Соціально- психологічна адаптованість може набувати форми спільних стратегій подолання, таких як пошук соціальної підтримки, збереження зв'язку з членами родини, а вільний доступ до закладів освіти та первинної медичної допомоги сприяє вираженню просоціальних навичок і адаптації. Нами доведено, що студенти з високим рівнем адаптації можуть демонструвати кращі навички спілкування з точки зору просоціальної поведінки, тоді як студенти з низькою адаптованістю, можуть мати більший ризик розвитку симптомів ПТСР і демонструють більший емоційний стрес і більш обмежені просоціальні навички.

Література

1. Allen K. A., Arslan G. Stress-related growth in adolescents returning to school after COVID-19 school closure. Frontiers in Psychology. 2021. Vol. 12. P. 643-655.

2. Gower T., Pham J., Jouriles E. N., Rosenfield D., Bowen H. J. Cognitive biases in perceptions of posttraumatic growth: A systematic review and meta-analysis. Clinical Psychology Review. 2022. Vol. 94. P. 102-119.

3. Graziano R. C., Brown W. J., Strasshofer D. R., Yetter M. A., Berfield J. B., Haven S. E., Bruce S. E. Posttraumatic stress symptoms, posttraumatic growth, and personality factors: A network analysis. Journal of affective disorders. 2023. Vol. 338. P. 207-219.

4. Haws J. K., Brockdorf A. N., Gratz K. L., Messman T. L., Tull M. T., DiLillo D. Examining the associations between PTSD symptoms and aspects of emotion dysregulation through network analysis. Journal of anxiety disorders. 2022. Vol. 86. P. 125-136.

5. Park C. L., Cohen L. H., Murch R. L. Assessment and prediction of stress-related growth. Journal ofpersonality. 1996. Vol. 64(1). P. 71-105.

6. Peters J., Bellet B. W., Jones P. J., Wu G. W., Wang L., McNally R. J. Posttraumatic stress or posttraumatic growth? Using network analysis to explore the relationships between coping styles and trauma outcomes. Journal of anxiety disorders. 2021. Vol. 78. P. 13-49.

7. Pitman R. K., Rasmusson A. M., Koenen K. C., Shin L. M., Orr S. P., Gilbertson M. W., ... Liberzon I. Biological studies of post-traumatic stress disorder. nature Reviews neuroscience. 2012. Vol. 13(11). P. 769-787.

8. Van der Kolk B. A. The body keeps the score: Memory and the evolving psychobiology of posttraumatic stress. Harvard review of psychiatry. 1994. Vol. 1(5). P. 253-265.

References

1. Allen, K. A., & Arslan, G. (2021). Stress-related growth in adolescents returning to school after COVID-19 school closure. Frontiers in Psychology, 12, 643-655.

2. Gower, T., Pham, J., Jouriles, E. N., Rosenfield, D., & Bowen, H. J. (2022). Cognitive biases in perceptions of posttraumatic growth: A systematic review and meta-analysis. Clinical Psychology Review, 94, 102-119.

3. Graziano, R. C., Brown, W. J., Strasshofer, D. R., Yetter, M. A., Berfield, J. B., Haven, S. E., & Bruce, S. E. (2023). Posttraumatic stress symptoms, posttraumatic growth, and personality factors: A network analysis. Journal of affective disorders, 338, 207-219.

4. Haws, J. K., Brockdorf, A. N., Gratz, K. L., Messman, T. L., Tull, M. T., & DiLillo, D. (2022). Examining the associations between PTSD symptoms and aspects of emotion dysregulation through network analysis. Journal of anxiety disorders, 86, 125-136.

5. Park, C. L., Cohen, L. H., & Murch, R. L. (1996). Assessment and prediction of stress- related growth. Journal of personality, 64(1), 71-105.

6. Peters, J., Bellet, B. W., Jones, P. J., Wu, G. W., Wang, L., & McNally, R. J. (2021). Posttraumatic stress or posttraumatic growth? Using network analysis to explore the relationships between coping styles and trauma outcomes. Journal of anxiety disorders, 78, 13-49.

7. Pitman, R. K., Rasmusson, A. M., Koenen, K. C., Shin, L. M., Orr, S. P., Gilbertson, M. W., ... & Liberzon, I. (2012). Biological studies of post-traumatic stress disorder. nature Reviews neuroscience, 13(11), 769-787.

8. Van der Kolk, B. A. (1994). The body keeps the score: Memory and the evolving psychobiology of posttraumatic stress. Harvard review of psychiatry, 1(5), 253-265.

Размещено на Allbest.ru