Вплив занять спортом на формування стресостійкості молодших підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив занять спортом на формування стресостійкості молодших підлітків

Вступ

Стабільність і прогнозованість процесів існування суспільства та психічне здоров'я людей у значній мірі залежить від сформованості рівня стресостійкості. Здорова особистість - це інтегральна особистість, яку не розривають зсередини конфлікти мотивів, сумніви та невпевненість у собі. На шляху до формування такої особистості важливо пізнавати і розуміти особливості своєї психіки. Це дасть змогу не лише попереджати виникнення захворювань і зміцнювати здоров'я, але й вдосконалювати свою особистість і свою співдію з зовнішнім світом. В підлітковому віці відбуваються істотні зміни особистості. Однією із найбільш вагомих характеристик даного періоду є особистісна нестабільність. Вона проявляється в тривожності, емоційній лабільності, суперечливості почуттів, моральній нестійкості і постійному коливанні самооцінки. Усі ці прояви обумовлюють низьку стресостійкість. Для успішного протистояння стресам дітям і підліткам необхідно якомога раніше навчитися управляти своєю психічною діяльністю, розвивати емоційну стійкість. У віковій педагогіці і психології проблеми стресу, адаптації і дезадаптації вивчаються досить ґрунтовно. Проте, аналіз наукової літератури вказує на недостатню вивченість стресостійкості молодших підлітків в кризових ситуаціях; стресових факторів і їх впливу на здоров'я учнів; особливостей стресостійкості характерних дітям; можливості підвищувати стресостійкість засобами фізичного виховання. Саме тому проблема вивчення особливостей стресостійкості молодших підлітків в умовах занять дзюдо є актуальною, вона потребує теоретичного вивчення та практичного вирішення.

Виклад основного матеріалу

Вивчення проблеми стресу та стійкості особистості до нього є наріжним питанням, що вивчають багато дослідників і триває протягом багатьох десятиліть (Л. Аболін, А. Баранов, Р. Бенджамін, В. Березін, Б. Варданян, Л. Віілма, І. Кірілов, Р. Лазарус, А. Лібіна, К. Макгонігал, В. Маріщук, Е. Мілерян, Е. Носенко, А. Реан, О. Саннікова, С. Субботін та ін.). В сучасній психологічній науці є чимало підходів до визначення поняття «стресостійкість». Проте, безліч проведених із даної проблематики досліджень не дають можливості прийти до однозначного розуміння змісту, структури та чинників стресостійкості.

Визначають стресостійкість як властивість особистості, кожен елемент якої має певне функціональне призначення: набувати внутрішньої сили, бути готовою до свідомої самореалізації; як результат процесу взаємодії індивіда та стресогенного фактору, що єднає в собі реальну характеристику ситуації, когнітивне заміщення та вимоги до особистості (І. Кирилов, В. Крайнюк). Вказують, що стресостійкість має багаторівневу детермінацію, розглядають її як індивідуальну здібність організму зберігати нормальну працездатність (Б. Варданян, К. Судаков). стресостійкість спортсмен дзюдо мислення

В якості чинників, що зумовлюють стресостійкість, виділяють: індивідуальну витривалість і діапазон функціональних можливостей окремих систем організму (Н. Левітов, В. Небиліцин, Б. Кулагін). Деякі з психологів розглядають стресостійкість як властивість досягати такого рівня адаптації, який дасть можливість особистості адекватно сприймати екстремальні впливи середовища та діяльності (А. Корб, О. Лактіонов, Н. Наєнко), як компетентність в умінні контролювати такі складові індивідуальності як емоції та їх стійкі ознаки (Ш. Мельник, О. Саннікова, Т. Титаренко, Н. Феденко), як суб'єктивну оцінку ситуації особистістю (Ю. Некрасова, М.Тишкова). Розглядає стресостійкість як стан фізичного, емоційного та психічного знесилення, як наслідок тривалого перебування в ситуаціях емоційного напруження (В. Абабков). Характеризують стресостійкість такими складовими: урівноваженість, вольовий самоконтроль, низький рівень особистісної тривожності, впевненість у собі (С. Стосел, Г. Нікіфоров) та інші.

Проблема стресостійкості у дітей шкільного віку розглядалася у наукових працях таких учених, як: Т. Аксьоненко, Л. Божович, А. Захаров, А. Здравомислова, В. Іваннікова, Л. Личко, М. Лебединський, В. Мясищев, А. Наточій, Х. Стельмащук, А. Прихожан та ін. Велику цінність стресостійкості найчастіше пов'язували зі здачею екзаменів, пошуком ідентичності, особистісним та професійним самовизначенням. У вітчизняній науці в останніх роботах формування у дітей стійкості до стресу здебільшого розглядається в контексті попередження чи корекції посттравматичного стресового розладу (Л. Канішевська, О. Кізь, Н. Лунченко, Н. Панок, Д. Романовська та ін.).

Сьогодні є безперечним той факт, що діапазон ситуацій, які потребують від школяра позитивної стресостійкості, набагато ширший ніж підсумкова перевірка знань чи самовизначення випускників. Багато стресів нині приводять до психотравми чи посттравми, проте організм має бути стійким до його впливу. Тому, під час розробок психолого- педагогічних технологій розвитку стресостійкості учнів необхідно чітко розуміти її значення. З огляду на це набуває актуальності проблема визначення змісту та розуміння психологічних чинників, які впливають на особистісну стресостійкість молодших підлітків та пошуку засобів її підвищення. Наукова цінність та прикладна гострота цієї проблеми визначили мету і завдання наукового пошуку та зумовили вибір нашої теми дослідження «Особливості стресостійкості молодших підлітків в умовах занять дзюдо». Стресостійкість спортсмена визначає адаптативну здатність спортсмена під час дії екстремальних і психотравмуючих факторів спортивної діяльності ефективно їм протистояти без зниження показників результативності цієї діяльності завдяки використанню індивідуального копінг-ресурсу у всіх сферах особистості когнітивній, емоційній, поведінковій та мотиваційній [1].

Проблемами психічного стресу і стресостійкості в спорті займалися Б.А. Вяткін, Ф. Генов, Є. Генова, Л.Д. Гіссен, О.В. Дашкевич, Р.М. Загайнов, В.Л. Марищук, Ц. Пуні, А.В. Родіонов, Н.А. Худадов, Н.М. Ванек, Гошек, О. Мікшік, І. Руісел, М. Махач, П. Кунат, Р. Фрестер, Б. Шелленбергер, Р. Матезиус, С. Димитрова, М. Епуран, Ю. К. Моску, Л. Лазаревич, В. Параносіч і ін. У дослідженнях деяких вчених відображені різні підходи до вивчення стресу і тривоги в спорті (Б.А. Вяткін, В. Гошек, Б. Карольчак-Біернацка, Ч.Д. Спілбергер, А.В. Хлопчиків, В.Л. Марищук, В.Е. Мільман). Основний акцент в цих роботах робиться на особистісних детермінантах стрес- реакцій у спортсменів, глибині і виразності цих стрес- реакцій.

Відповідно до уявлень про стрес розвивалася і проблема стресостійкості, яка в психологічній науці розглядається як необхідна характеристика цілісного процесу адаптації (А.А. Баранов, С. Броді, Л.Г. Дика, В.Г. Норакидзе, Н.Д. Левітів, В.І. Моросанова, О.А. Конопкін, К.К. Платонов, Я. Рейковский і ін.). Поняття стресостійкості в спорті в основному зводиться до поняття емоційної стійкості. Л. М. Аболін в своєму дослідженні емоційну стійкість визначає як системну якість особистості, що набувається індивідом і проявляється в напруженій діяльності, емоційні механізми якої отримують свою визначеність у структурі системи саморегуляції [2].

Пильну увагу спортивні психологи спрямовують на пошуки засобів боротьби з негативним стресом (Ю.Л. Ханін, Ю.А. Коломейцев, Н.А. Худадов, Є.Б. Самсонов та ін.). Як правило, дослідники в спортивній психології часто замість поняття стресостійкість використовують толерантність до стресу, яка формується на базі певних особистісних властивостей [3, 4].

Антистресову стійкість А.Н. Певнева розуміє як підсумок зростання адаптації, наслідком якої є набуття організмом нової якості, такої як адаптація у формі резистентності, стійкості до стресорного впливу, тренованість, нові навички [5].

Стресостійкість багато в чому визначають індивідуальні особливості і стиль мислення особистості спортсмена в стресогенних умовах [6].

Одним із факторів, здатних підвищити стресорну стійкість організму є фізичне навантаження. Доведено, що фізична активність має першочергове значення в ході перебігу психічних процесів, це обумовлено, тісним зв'язком між діяльністю опорно-рухового апарату людини і активністю її центральної нервової системи. Специфічні нервові закінчення (пропріорецептори) знаходяться в скелетних м'язах, в момент м'язових скорочень посилають в мозок стимулюючі імпульси за принципом зворотного зв'язку. Дослідження також підтверджують, що від активності м'язів безпосередньо залежать багато функцій ЦНС. З цього випливає, що систематичне залучення м'язової системи в рухову активність, має великий вплив на організм [7].

Заняття спортом мають комплексний вплив на психологічний стан. Вони можуть справитися з депресією, покращити засинання не гірше снодійного, підвищують самооцінку і знімають гнів без допомоги психотерапевта. Вчені вважають, що причиною такого ефекту є «гра» активних речовин, рівень яких підвищується під час занять спортом. Однією з яких є нейротрансмітер сіротонин. Висока концентрація сіротонину пов'язана з гарним настроєм і почуттям радості. Зниження рівня нейромедіатора знаходиться в прямій залежності від таких емоцій як злість, роздратованість чи гнів. Головним гравцем протилежної команди є кортизол - гормон, що виробляється під час виникнення стресової ситуації. Не залежно від виду стресової ситуації, гнів чи занепокоєння супроводжується високою концентрацією кортизолу, який ініціює подальший каскад реакцій. Фізичні вправи знижують рівень кортизолу [8].

Канадські дослідники з Університету Торонто експериментальними даними підтвердили позитивний вплив занять спортом в школі на формування у підлітків стійкості до стресу. В опитуванні взяли участь 850 учнів з 10 Канадських шкіл. Учням ставилися запитання, чи займаються вони спортом у школі і якими видами спорту. Через три роки по тому в учасників дослідження виясняли, як часто вони відчувають стан стресу чи депресії. Також до них звернулися з проханням оцінити свій психічний стан за шкалою від 1 («погано») до 5 («відмінно»). Вчені помітили, що у підлітків, які займалися спортом у школі, схильність до стресу була набагато нижчою. Рівень оцінки їх психічного здоров'я був наближеним до 5 на відміну від тих, хто не займався спортом у школі [9].

Фахівці вважають, що заняття спортом допомагають підліткам відчувати згуртованість, спорідненість зі школою, надає їм можливість спілкування з однолітками і тренером. Спорт формує унікальне соціальне середовище. Імовірно, саме з цим пов'язаний позитивний наслідок спортивних занять [10].

Підліток намагається будь-яким чином виділитися в групі однолітків, придбати авторитет, відчути свою важливість, т. ін. Проявити себе як лідер. Але вийти вперед і встати на чолі інших - означає стати відповідальним і за себе, і за тих, кого ведеш, за ту справу, яку організовуєш, що сприяє формуванню лідерських якостей - ініціативності, комунікабельності, здатності до самостійного вибору. Лідерами не народжуються, ними стають; особистість виховується і формується протягом усього життя, а підлітковий вік є одним з важливих періодів в становленні особистості людини. Підліток знаходиться на роздоріжжі, у багатьох є задатки лідера, але не у кожного є можливості і здібності для того, щоб розвинути і закріпити їх самостійно [11]. Саме заняття спортом допомагають вирішити цю проблему.

Підлітку бути спортсменом складно: переповнений вивільненою у фізіологічних зрушеннях пубертату енергією, одержимий нагальною потребою в незалежності, повний сподівань майбутніх успіхів, спортсмен проходить через низку тяжких випробувань в незнайомому для нього новому спортивному світі.

Частина наукових досліджень показує, що залучення молодших підлітків до занять спортом підвищує їх реалістичність самосприйняття і мотивації досягнень, так як спорт дає їм необхідний досвід успіхів і невдач. Встановлено, що у молодших підлітків, що не займаються спортом, тривожність в більшій мірі пов'язана з намірами проявити себе, а у молодших підлітків-спортсменів - з реальним досвідом прояву себе. Брак досвіду випробування своїх сил у дітей, що не займаються спортом, робить їх більш вразливими до стресів [10,11].

Також було досліджено вплив спортивних навантажень різного тренувального спрямування (дзюдо в тому числі) на когнітивні функції студентів. Досліджувався показник швидкості прийняття рішення при пред'явленні трьох видів стимулів: реверсивного шахматного патерну, тонового клацання, світлодіоїдного спалаху [12]. Отримані дані вказують на більш високі показники швидкості прийняття рішень студентів-баскетболістів і студентів-дзюдоїстів, що займалися в режимі секцій, у порівнянні зі студентами, що не займалися спортом. Такі результати пов'язують із самою специфікою цих видів спорту: з необхідністю швидкого реагування на швидку зміну положення суперника і ситуації, а в баскетболі ще і важливість оцінки невербальних звукових сигналів при атаці зі спини (поза увагою). Це дозволяє зробити висновок про те, що швидкість прийняття рішення може значною мірою визначатися спортивною спеціалізацією.

Було доведено експериментальними дослідженнями, що в процесі заняття спортом у спортсменів-дзюдоїстів виробляється індивідуальний, обумовлений специфікою даного виду спорту, тип поведінки в стресових ситуаціях змагального характеру. У дзюдоїстів високої кваліфікації він характеризується емоційною стабільністю і передбачуваністю в поведінці, відносною стійкістю до дії стресогенних чинників, гарною пристосованістю до різних видів діяльності, умінням переносити свою увагу на менш травматичні об'єкти, орієнтованістю на рішення тактичних завдань, в екстремальних умовах, а також орієнтованістю на уникнення, яке передбачає розгадку дій суперника [12].

Окрім цього, заняття дзюдо допомагають позбавитися або знизити рівень тривожності. Тим хто займається дзюдо гарно відоме почуття умиротворення після тренування. Рівень тривожності після занять понижається і залишається таким до шести годин. Також знімаються нервово-м'язеві затиски, що сприяє підвищенню стресостійкості. Як показали дослідження - любі види навантаження, які розвивають силу, гнучкість і витривалість сприяють позбавленню від тривоги. Саме в дзюдо ці якості поєднуються і тренуються одночасно.

Характер технічних вимог та функціонального навантаження в дзюдо зобов'язує до розвитку вольової сфери та витривалості. В ході напруженого поєдинку чергуються миттєві напруження та розслаблення, що вимагає від дзюдоїста цілеспрямованості, ініціативності, великого самовладання, миттєвої реакції на рух суперника та високої тактильної та м'язово-суглобової чутливості.

Отже, сама специфіка занять дзюдо впливає на формування багатьох компонентів та інших складових стресостійкості особистості таких як: емоційно-вольового, когнітивного, вміння подолання негативних емоцій, розвиток самоакцептації, самодисципліни, впевненості у собі, формування навичок конструктивної боротьби зі стресовими ситуаціями і ін. Тому, ми вважаємо, що заняття дзюдо сприятимуть формуванню рис і якостей молодших підлітків що сприятимуть суттєвому підвищенню рівня стресостійкості.

Висновки

Аналіз наукових досліджень з проблеми стресостійкості дав можливість розглянути це явище, як комплекс особистісних якостей, що дають можливість людині витримувати значні емоційні, вольові і інтелектуальні навантаження уникаючи негативних наслідків для свого здоров'я, діяльності і оточуючих; як самооцінку здатності і можливості подолання екстремальної ситуації пов'язаної з ресурсами особистості чи запасом різних структурно- функціональних характеристик, що забезпечують специфічні форми реагування, поведінки, адаптації і т. ін.

Життєва практика створює основу для формування стійкості до стресу, через ініціативну позицію особистості, в разі її активного пошуку складних і ризикованих життєвих ситуацій, а не уникнення таких; для зміни самого себе активним розвитком саморегуляції засобами психологічних тренінгів, вправ, дбання про психічне здоров'я, самопізнання, контроль неприємних думок, зміна щоденних звичок, зміна темпу життя розвиток навичок вирішення проблем і пошуку соціальної підтримки тощо.

Основні психологічні особливості молодших підлітків, які можливо використати під час формування стресостійкості: потреба в самостійності, в самовихованні, в емоційній і психологічній незалежності - сконцентрованість на власній особистості. Отже, підлітками буде актуально сприйматися допомога у самопізнанні, в узгодженні своїх уявлень про себе зі своїми реальними здібностями і можливостями.

Вплив стресових факторів на особистість молодшого підлітка доволі неоднаковий. Він проявляється залежно від індивідуальних особливостей дитини, від потужності стресора та педагогічних умов. Все це унеможливлює повне прогнозування усіх негативних напрямів у нинішній чи прийдешній життєдіяльності молодшого підлітка.

Формування стресостійкості підлітка слід здійснювати за такими напрямками: формування впевненості в собі

(асертивності); розвиток навичок ефективної саморегуляції; розвиток навичок ефективної комунікації та взаємодії; розвиток психологічної підготовки до дії в екстремальних умовах; розширення поведінкових стратегій долання стресу.

Спортивна діяльність має значний влив на формування стресостійкісті та сприяє підвищенню ефективності особистості в соціумі.

Заняття спортом є додатковим джерелом стресу для організму молодшого підлітка, але разом з тим, і ефективним засобом зміцнення функціональних систем, самовиховання особистості. Спорт пред'являє до особистості підлітка високі вимоги до володіння прийомами саморегуляції та емоційної стійкості. Тому розвиток стресостійкості має відбуватися паралельно з тренуваннями і спортивними досягненнями.

Вивчення сучасних наукових джерел інформації показує актуальність вивчення проблематики впливу фізичних навантажень та рухової активності засобами занять боротьби дзюдо на формування стресостійкості молодших підлітків.

Список використаних джерел:

1. Лалаян А. А. Психологическая подготовка

спортсмена. Ереван: Айастан, 1985. 166 с.

2. Аболин, Л. М. Психологические механизмы

эмоциональной устойчивости человека. Казань: КГУ, 1987. 262 с.

3. Багадирова С. К.Б-14 Основы психорегуляции в спортивной деятельности: учебное пособие. Майкоп: Изд-во «Магарин О. Г.», 2015. 148 с.

4. Ильин Е. П. Психология спорта. СПб.: Питер, 2010. 352с.

5. Певнева А. Н. Психические состояния личности: практическое руководство. Гомель: ГГУ им. Ф. Скорины, 2011. 48 с.

6. Марищук В. Л., Евдокимов В. И. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса. СПб.: Сентябрь, 2001. 260 с.

7. Родионов, А.В. Психология физического воспитания и спорта. М., 2010. 182 с.

8. Воронова В. І. Психологія спорту: навч. посібник. К.: Олімпійська література, 2007. 298 с.

9. Rosenstock, J.M. Strecher V.J., Becker M.H. Social learning theory and the health beliefmodel. Health Education Quarterly. n 1988. n Vol. 15. n P. 175П183.

10. Толстая Е. Н. Влияние спорта на формирование личности. Молодой ученый. - 2018. - № 43 (229). С. 294-296.

11. Колесов Д. В., Мягков И. Ф. Учителю о психологии и физиологии подростка. М.: Просвещение, 1986. 80 с.

12. Багадирова С.К. Особенности изучения

стрессоустойчивости спортсменов дзюдоистов // Физическая культура, 2010. - №4 - С. 23-29.

Размещено на Allbest.ru