Роль керівника підрозділу у формуванні психологічної готовності військовослужбовців до участі в бойових діях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль керівника підрозділу у формуванні психологічної готовності військовослужбовців до участі в бойових діях

Мірошніченко В.І.

Вступ

Завдання, що стоять перед Державною прикордонною службою України, обумовлюють потребу в спроможності керівників підрозділів прикордонного відомства здійснювати вплив на формування психологічної готовності військовослужбовців до участі в бойових діях, здатності до ефективного прийняття управлінських рішень керівниками прикордонних підрозділів в умовах екстремальних ситуацій [1-2].

Виклад основного матеріалу

Психічний стан військовослужбовця - це сукупність ознак його психічної діяльності, які характеризують стан особистості у певний момент. До психічних станів особистості військовослужбовця відносять прояви почуттів (настрій, афект, ейфорія, тривога, фрустрація тощо), уваги (зосередженість, неуважність, розсіяність), волі (рішучість, розгубленість, зібраність, екстрене прийняття рішення в умовах бойових дій тощо), мислення (сумніви, впевненість), уяви (марення, мрії) тощо.

Психічні стани військовослужбовця характеризуються цілісністю, рухливістю і відносною стійкістю, взаємозв'язком із психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальною своєрідністю і типовістю, різноманіттям і полярністю. Управління психічними станами військовослужбовців є способом позавольового управління їх поведінкою з метою адаптувати їх до оточуючого середовища. Позитивним у цьому процесі є економія часу і сил на свідому регуляцію поведінки людини. Негативним є стереотипність реакцій, що виникають у супротив свідомому

вибору військовослужбовця у випадку здійснення ним нової або розвивальної діяльності.

Під час ведення бойових дій військовослужбовець перебуває у стані, що характеризується постійним відчуттям випадковості смерті або можливістю її настання, можливістю отримання травм і каліцтва.

Військовослужбовець перебуває в тривалому стані між його власним почуттям самозбереження і вірою у переконання про необхідність виконання бойового завдання.

Більшість військовослужбовців боїться не того, що трапляється під час ведення бойових дій, а того, що може трапитися. Тривале нервове збудження нагнітає страх, що наростає з часом. Отже, військовослужбовець страждає від боротьби, що відбувається у його душі, між страхом загинути або бути покаліченим і його власним поняттям про виконання військового обов'язку. Проте нічого не можна зробити з нав'язливим почуттям тривоги, яка володіє ним, тому що вектор страху спрямований на те гіпотетичне, що може трапитися, а не на те, що відбувається у реальності, і всі системи організму функціонують безконтрольно. Це цілком закономірний процес, вихід із якого відбувається тільки одним способом - зі стану тривоги і страху у стан психічного та фізичного виснаження.

Екстремальні стани військовослужбовців - це узагальнення багатьох функціональних станів людини, що характеризуються порушенням адекватності фізіологічних, психічних та поведінкових реакцій при дії різноманітних екстремальних факторів як в мирний, та і у воєнний час.

Реакції організму військовослужбовця на екстремальні ситуації можуть бути двох типів: адекватні форми реакції і реакції тривоги. Реакція тривоги

військовослужбовця мало пов'язана зі специфікою умов, в яких перебуває особовий склад підрозділу. Вона однотипна для різноманітних ситуацій. Загальна структура відповіді організму військовослужбовця у стані тривоги постійна.

Вивчення різноманітних симптомів показало, що психічний і фізичний стан окремих військовослужбовців у ході ведення бойових дій в умовах підвищеного ризику для життя може бути надзвичайно пригніченим.

До цих станів відносяться такі:

Стан тривоги - загальне почуття тривоги, що відчуває військовослужбовець у ході підготовки і ведення бойових дій, характеризується втомою і почуттями напруги всього організму. Такий стан не зникає навіть після сну або відпочинку і призводить до того, що людина не може ні на чому зосередитися. Військовослужбовець, якому вдалося заснути, часто прокидається від страху, від жахів нічних сновидінь, пов'язаних із тим, яких він зазнав у ході ведення бойових дій.

Бойова втома. Військовослужбовці, які страждають від простої втоми, вкрай виснажені фізично і психічно, їхні біологічні системи відмовляють після певного періоду гіперактивності, коли фізичні можливості знаходяться в такому стані, що дозволяє справитися з небезпекою. Фізичне виснаження організму призводить до порушення розумової діяльності. Людина не усвідомлює, що її голова працює усе гірше.

Бойовий шок - емоційна реакція, що виникає через кілька годин або днів бойових дій підрозділів. Проходить такі стадії:

перша розвивається протягом декількох годин або днів і характеризується почуттям тривоги, депресією і страхом;

на другій (гострій) стадії з'являються невротичні симптоми. Вона триває від декількох днів до декількох тижнів. Прогноз на видужання на другій стадії залишається сприятливим;

третя (хронічна) стадія характеризується проявом хронічної психічної декомпенсації. Уражені в цій стадії військовослужбовці видужують повільно і часто не повністю.

Асоціальна поведінка. Екстремальні ситуації бойової діяльності можуть мати такий глибокий вплив, що зміниться сама натура людини (тобто майже вся сукупність людських якостей конкретного

військовослужбовця). З такого стану військовослужбовця дуже складно вивести. Цей стан припускає стійкі нав'язливі ідеї, коли людина фіксує свою увагу на якихось конкретних діях або об'єктах.

Окрім різноманітних психічних, існують специфічні види екстремальних станів, що виявляються доволі часто і також дезорганізують професійну діяльність військовослужбовця. До цих станів крім розглянутого вище стресу можна віднести афект, фрустрацію, страх, паніку і психологічну кризу.

Афект (від лат. affectus - душевне хвилювання) - це сильний і відносно короткочасний емоційний стан вибухового характеру, яке може призвести до розрядки в дії, що не підкорюється свідомому контролю. За змістом переживань можна відмітити афекти радості, страху, гніву, жалю, біль утрати тощо. Керівник підрозділу має розпізнавати афект і знати, як діяти щодо його зняття (послаблення).

Відомо, що фізіологічний афект - це емоційний стан людини, що не виходить за нормальні межі. Він характеризується раптовістю виникнення, великою силою і короткотривалістю. З метою розуміння критеріїв фізіологічного афекту керівнику підрозділу необхідно більш чітко визначити особливості ситуацій, що викликають у військовослужбовця стан афекту, і внутрішню структуру його емоційного стану. Такий афект виникає, як правило, в конкретній для суб'єкта ситуації, коли він за необхідністю продовжує діяльність і зустрічається з нездоланною перешкодою. Стан афекту може розвинутися у військовослужбовця, наприклад, в умовах гострого дефіциту часу, коли він повинен швидко зорієнтуватися у складній емоційно значущій ситуації, прийняти рішення про характер своїх подальших дій і практично його реалізувати. Конфлікт між об'єктивною необхідністю діяти і суб'єктивною неможливістю знайти адекватний вихід із ситуації, що склалася, і спричиняє афекту у військовослужбовця. Така ситуація є досить характерною для діяльності військовослужбовця в екстремальних умовах.

В екстремальних умовах у військовослужбовця може виникати також і стан фрустрації (від лат. frustration - марні сподівання, обман) - це психічний стан зростаючого емоційно-вольового напруження людини, психічна реакція людини, пов'язана із розчаруваннями, що зумовлені об'єктивно нездоланними (чи суб'єктивно уявлюваними) бар'єрами на шляху до поставленої мети або задоволення важливих потреб і бажань.

Суб'єктивними проявами фрустрації є переживання невдач, розчарування, напруга. В залежності від ситуації переживання можуть бути різноманітними: від вини і пригніченості до роздратування і гніву. Стан фрустрації має багато рис стресу. Перехід із ситуації утруднення у ситуацію фрустрації збільшується у двох напрямках - за лінією втрати контролю з боку свідомості, тобто дезорганізації поведінки, і (або) за лінією контролю з боку свідомості, тобто втрати мотивації дій.

Наслідки фрустрації у військовослужбовця можуть бути Досить характерним для професійної діяльності особового складу підрозділу є такі стани, як страх і паніка.

Страх - це психічний стан, що виникає на основі інстинкту самозбереження як реакція на дійсну або уявну небезпеку. Страх має багато причин як суб'єктивного (мотивація, емоційно-вольова стійкість тощо), так і об'єктивного порядку (особливості ситуації, складність завдань, перешкоди тощо). Існують різні форми страху: переляк, побоювання, жах, боязливість тощо.

Стан страху характеризується дуже негативними емоціями, дезадаптацією, багатьма негативними наслідками для психіки і організму військовослужбовця. Страх може загальмувати мислення, зробити його більш вузьким за обсягом і ригідним (інертним) за формою. Залежно від ситуацій і особистісних особливостей стан страху може бути пов'язаний з різноманітними формами поведінки, такими як: втеча, захисна агресія,

демонстративна агресія, заціпеніння. За своїми виявами, механізмом виникнення і протікання близькою до страхів є індивідуальна паніка. Вона відрізняється від страху великою неадекватністю реальному розміру небезпеки. Основна риса панічної поведінки - це прагнення людини до порятунку.

Керівник підрозділу має надати психологічну допомогу особовому складу щодо подолання паніки різними шляхами: активізувати свою поведінку;

переключити увагу на звичні дії; відволікати від об'єкта, що викликає важкий стан; навіяти впевненість; загострити почуття обов'язку тощо. Вирішальна роль у такій ситуації

належить мужній поведінці командирів, інших військовослужбовців, твердому управлінню, чітким вказівкам, спрямованим на мобілізацію звичної поведінки й організацію доцільної діяльності тих, хто в таких умовах може показати приклад витримки і мужності. Доречним у ситуації подолання паніки є особистий приклад керівника, що активує совість і почуття відповідальності. У критичній ситуації особистий приклад керівника підрозділу може стати головним засобом управління поведінкою особового складу, що піддався страху і паніці.

Керівнику підрозділу необхідно відрізняти від індивідуальної паніки паніку масову, колективну, яка здатна перетворити підрозділ в некерований натовп. Психологічно такий вид паніки характеризується станом масового страху перед реальною або уявною небезпекою. Такий страх зростає у процесі взаємного зараження і блокує здатність раціонального оцінювання обстановки, мобілізації вольових ресурсів і організацію спільної взаємодії.

Паніка - це певний емоційний стан (емоційне потрясіння, збентеження, жах тощо, які виникають у масі воїнів або окремого воїна), різновид поведінки натовпу внаслідок дефіциту або надлишку інформації. Безпосереднім приводом до паніки стає певна ситуація, шокуючий стимул, що перериває звичні форми поведінки.

Відчуття гостроти, необхідності швидкого прийняття рішення заважає логічному осмисленню кризової ситуації і викликає страх. Якщо перший страх не придушено, реакція загострюється. Переляк одних позначається на інших, що підсилює загальну паніку. Отже, паніка виникає та виявляється як індивідуально-психологічне явище у формі страху, а в критичній бойовій обстановці - як панічний жах. При цьому індивідуальний страх первинний, він є передумовою для групової паніки. У свою чергу, панічний стан діє на 6ільш стійких члєнів підрозділу. Тому реагування військовослужбовців на різні бойові ситуації, якщо вони психологічно не підготовлені, може закінчуватися панікою.

Умовами запобігання керівником підрозділу паніці особового складу можна вважати такі:

Обізнаність керівника підрозділу щодо сутності та причин виникнення паніки: фізіологічних; психологічних; соціально-психологічних.

До фізіологічних причин належать явища, які спричиняють виникнення умов, що фізично ослаблюють воїнів. Це, зокрема, втома, депресія, тривале безсоння, психічне потрясіння внаслідок довгого перебування в небезпечній ситуації, гнітючого очікування супротивника тощо. Кожна з цих причин серйозно ослаблює емоційно- вольову сферу військовослужбовця, його здатність швидко і правильно оцінювати бойову ситуацію.

До психологічних причин належать такі психологічні явища, як раптовість, сильне здивування, невпевненість, почуття ізоляції, усвідомлення безсилля перед небезпекою, недостатнє знання військової справи, незадовільне володіння зброєю і технікою, неспроможність вміло діяти на полі бою, незнання противника (його тактики дій та характеристик бойової техніки) тощо.

До соціально-психологічних причин належать: відсутність згуртованості підрозділу; втрата довіри воїнів до командирів; дефіцит або надлишок інформації, що посилює напруження; бездіяльність; відсутність організованості та порядку, втрата управління в бою; наявність негативних тенденцій у морально-психологічному кліматі та психології військового колективу тощо.

Необхідність проведення в мирний час цілеспрямованої психологічної підготовки особового складу підрозділу до подолання труднощів сучасної війни. Характер труднощів, що долає військовослужбовець в умовах сучасного бою, та низка функціональних обов'язків у бою повинні визначити зміст психологічної підготовки.

Здатність до організації ефективного управління підрозділом в екстремальній (бойовій) обстановці з одночасним формуванням в особового складу довіри до керівника.

Також важливі для запобігання паніці особового складу такі фактори: знання військовослужбовцями своїх функціональних обов'язків, обставин, причин бойової ситуації, можливість одержання достовірної інформації про них; знання супротивника, його дій і тактики; вміння управляти своєю поведінкою в екстремальних ситуаціях тощо.

Рішучість дій керівника під час виникнення паніки. При цьому керівник має знати, що в ситуації паніки, виявляються три різнорідні групи людей. До першої - найменшої - групи належать ті, які перебувають у стані вкрай тяжкого афекту. Для них характерна втрата орієнтації, несвідоме прагнення до втечі. Другу групу становлять військовослужбовці, які не втратили здатності орієнтуватись, але ситуацію сприймають поверхнево. У разі рішучих та наполегливих дій керівника вони здатні підкорятися наказу і виконувати цілеспрямовані дії. Третя група - військовослужбовці, здатні діяти цілеспрямовано і свідомо.

Алгоритм дій керівника підрозділу щодо попередження та припинення паніки в бойовій (екстремальній) ситуації такий: усунення впливу причин паніки; ізоляція джерела паніки; недопущення передумов виникнення паніки.

Обов'язковість проведення цілеспрямованої роботи у підрозділах, в яких виникала паніка серед військовослужбовців. Ця робота має розпочинатися відразу ж після інцидєнту, оскільки паніка є своєрідною кризою у психології військового колективу. Вона залишає нездоровий слід, ослаблює психологічну стійкість підрозділу в наступних бойових діях. У зв'язку з цим такий підрозділ доцільно використовувати лише після відповідної «оздоровчої роботи», яку проводять за такими напрямками:

виявлення осіб, які виявили психологічну нестійкість, і усунення їх з підрозділу; військовослужбовець екстремальний фрустрація

проведення часткової або повної перестановки особового складу, переформування підрозділу;

введення в підрозділ нового поповнення;

допомога особовому складу щодо усвідомлення випадку паніки;

цілеспрямована виховна робота з оздоровлення психологічної атмосфери у підрозділі;

змістовна бойова підготовка тощо.

У контексті дослідження проблеми надання психологічної допомоги військовослужбовцям щодо формування їх готовності до участі в бойових діях варто згадати про такі напрямки роботи керівника підрозділу з формування позитивного психічного стану підлеглих:

створення здорового морально-психологічного клімату в підрозділі, що передбачає сформувати умови для життєдіяльності шляхом відповідних змін військового середовища, яке безпосередньо впливає на зміну ситуації, зокрема можна сформувати новий психічний стан, подолати негативні стани;

знання індивідуально-психічних особливостей підлеглих та їх врахування в роботі. Оскільки зовнішні впливи (у нашому випадку це відповідна ситуація) завжди діють лише опосередковано через внутрішні умови (iндивiдуально-психiчнi особливості), то військовослужбовці по-різному реагують на зовнішні подразники;

надання допомоги військовослужбовцям у розвитку мотивації до військової служби, що дає змогу об'єднувати в цілісну функціонально-динамічну систему різні психологічні особливості військовослужбовця. Мотивація - одна з головних складових свідомості воїна і визначає зміст його діяльності (найвища форма розвитку особистісного смислу - це стійка військово-професійна спрямованість);

оптимізація процесу спілкування між військовослужбовцями в підрозділі. Особливості військової служби, довготривале сумісне перебування військовослужбовців потребують від керівників підрозділів приділяти особливу увагу і цим напрямкам роботи. Необхідно цілеспрямовано формувати та згуртовувати військовий колектив, основними

психологічними показниками якого є згуртованість і стресостійкий оптимістичний соціально-психологічний клімат у підрозділі;

Особистий приклад керівника підрозділу, його психічний стан. По-перше, його особистий психічний стан впливає на ефективність власної діяльності і, по-друге, безпосередньо формує психічний стан підлеглих.

Висновки

Переконані, що лише грамотне поєднання цих напрямків роботи керівника підрозділу сприятиме формуванню психологічної готовності вйськовослужбовців до участі в бойових діях. Цей напрямок є перспективним для подальших наукових пошуків з проблеми, оскільки без психологічної готовності неможливо досягти бажаних результатів професійної діяльності загалом та в бойових діях зокрема.

Список використаних джерел

Про затвердження порядку психологічного забезпечення в Державній прикордонній службі України : Наказ Адміністрації ДПСУ від 09 березня 2021 року. № 179.

Про підвищення ефективності індивідуально- виховної роботи з особовим складом Державної прикордонної служби України: Наказ Адміністрації ДПСУ від 03 жовтня 2016 року. № 493.

Размещено на Allbest.Ru/