Роль поведінкової інгібіції у підтриманні психоемоційного дистресу в умовах тривалої адаптації до проживання у часі війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український Католицький Університет

РОЛЬ ПОВЕДІНКОВОЇ ІНГІБІЦІЇ У ПІДТРИМАННІ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО ДИСТРЕСУ В УМОВАХ ТРИВАЛОЇ АДАПТАЦІЇ ДО ПРОЖИВАННЯ У ЧАСІ ВІЙНИ

Аврамчук Олександр Сергійович

кандидат психологічних наук, доцент

кафедри клінічної психології

м. Львів

Анотація

поведінковий інгібіція адаптація дистрес

У статті розкриваються аспекти поведінкової інгібіції та її ролі в довготривалій адаптації до надзвичайних обставин. Підвищена чутливість до тривоги, сполучена з надмірною оцінкою страху та негативним життєвим досвідом, може призвести до розвитку тривожних розладів, які із часом можуть погіршувати адаптацію до мінливих обставин життя. Поведінкова інгібіція проявляється як страх, уникнення та постійна обережність перед новими стимулами. Психобіологічні конструкти, такі як реактивність, «тривожний» темперамент та інші, мають перекриття з поняттям поведінкової інгібіції і з віком обумовлюють соціальну сором'язливість та тривогу в соціальних ситуаціях. Люди з високим рівнем поведінкової інгібіції можуть бути більш обережними та виявляти більшу впевненість, утримуючи себе від ризикованої поведінки. Така стратегія може допомогти уникнути дискомфортного досвіду паніки або негативного дистресу. Однак, у довготривалих складних ситуаціях, це може ускладнювати співпрацю з іншими та швидку адаптацію до змін соціальних обставин. У статті представлені результати дослідження за участі 90 респондентів, на основі яких зроблені висновки щодо зв'язку поведінкової інгібіції, сприйняття впливу травматичних подій та психосоціального дистресу в умовах обмежених ресурсів та довготривалої адаптації. Виявлено, що поведінкова інгібіція може обумовлювати реагування на довготривалий травматичний досвід, що значно впливає на рівень дистресу в різних сферах життя, таких як робоча діяльність, побут та соціальна взаємодія. Крім того, соціальна тривога й уникнення соціальної взаємодії виявилися спільним фактором, що модерує вплив поведінкової інгібіції на опрацювання травматичного досвіду. Результати підкреслюють важливість подальших досліджень у цій області для покращення підходів до психологічної підтримки та реабілітації осіб, що пережили травматичні події війни.

Ключові слова: поведінкова інгібіція, уникнення, соціальна тривога, психоемоційний дистрес, травматичний досвід, адаптація

Annotation

Avramchuk Oleksandr Serhiyovych PhD (Psychol.), Assoc. Prof., Ukrainian Catholic University, Lviv

THE ROLE OF BEHAVIORAL INHIBITION IN MAINTAINING PSYCHO-EMOTIONAL DISTRESS IN THE CONDITIONS OF LONG-TERM ADAPTATION TO LIVING IN WARTIME

The article reveals aspects of behavioral inhibition and its role in long-term adaptation to extraordinary circumstances. Increased sensitivity to anxiety, combined with an overestimation of fear and negative life experiences, can lead to the development of anxiety disorders, which over time can impair adaptation to changing life circumstances. Fear, avoidance, and constant vigilance are signs of behavioral inhibition in the face of new stimuli. Psychobiological constructs such as reactivity, "anxious" temperament, and others overlap with the concept of behavioral inhibition and, with age, determine social shyness and anxiety in social situations. People high in behavioral inhibition may be more cautious and show more confidence in refraining from risky behavior. Such a strategy can help avoid the uncomfortable experience of panic or negative distress. However, in long-term complex situations, it can make it difficult to cooperate with others and quickly adapt to changes in social circumstances. The article presents the results of a study with the participation of 90 respondents. Based on these findings, conclusions were drawn regarding the relationship between behavioral inhibition, perception of the impact of traumatic events, and psychosocial distress in conditions of limited resources and long-term adaptation. It was found that behavioral inhibition can condition the response to a long-term traumatic experience, which significantly affects the level of distress in various areas of life, such as work activities, everyday life, and social interaction. In addition, social anxiety and avoidance of social interaction appeared to be a common factor moderating the effect of behavioral inhibition on the processing of traumatic experiences. The results highlight the importance of further research into improving approaches to psychological support and rehabilitation for survivors of traumatic war events.

Keywords: behavioral inhibition, avoidance, social anxiety, psychoemotional distress, traumatic experience, adaptation

Постановка проблеми

Тривожні розлади є серйозною проблемою для громадського здоров'я, яка може бути спричинена взаємодією біологічних, психологічних і соціальних факторів. Генетична схильність до підвищеної чутливості до тривоги, поєднана з надмірною оцінкою страху та негативними життєвим досвідом, що може призвести до розвитку тривожних розладів, які із часом можуть погіршувати стан адаптації до мінливих обставин життя [1].

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Одним із можливих факторів ризику для формування тривожних розладів та дезадаптації є конструкт темпераменту поведінкова інгібіція. Поведінкова інгібіція, часто відома як гальмування або пригнічення поведінки, означає досвід страху, уникнення та постійну увагу (обережність) до нових стимулів, таких як незнайомці або непередбачувані події [2]. Fox N.A. та колеги зазначають, що існує кілька конструктів, таких як негативна реактивність, нерегульований страх, боязливий темперамент, тривожна самотність, соціальна обережність, соціальна стриманість, сором'язливість, конфлікт підходу/відмови та неофобія, які мають суттєві перекриття з поняттям поведінкового гальмування [3]. Автори огляду вказують, що ці конструкти різняться за тим, чи відносяться вони до спостережуваного поведінкового фенотипу, чи до передбачуваного основного мотиваційного стану. Також вони можуть бути попередниками або пізнішими проявами поведінкового гальмування.

Marilyn Essex та її колеги вказують, що в молодших дітей поведінкова інгібіція проявляється як підвищена реакція страху на соціальні та несоціальні події або об'єкти, які є новими [4]. Проте з віком цей феномен перетворюється переважно на соціальну сором'язливість та тривогу в соціальних ситуаціях. Деякі конструкції, як нерегульований страх або «боязливий» (часом зустрічається синонім «тривожний») темперамент, є специфічними, у якому контексті проводилося дослідження чи інтерпретація даних, так такі прояви як соціальна стриманість або соціальна настороженість є ширшими та можуть охоплювати різні варіанти темпераментів.

Alva Tang та її колеги виявили, що підлітки з ознаками поведінкової інгібіції мають виражені риси інтроверсії та гірше функціонування в соціальній та психічній сферах у порівнянні з однолітками [5]. LoBue V. та Perez-Edgar K. вказують на чутливість до соціальної загрози як ранній показник майбутньої соціально-емоційної та поведінкової дезадаптації [6]. Вони зауважують, що, на відміну від страху незнайомих людей, поведінкова інгібіція є стабільною стратегією емоційного та поведінкового реагування. Розвиток поведінкової інгібіції частіше пов'язаний із ранніми стресовими ситуаціями, включно з чим травматичні події, пов'язані зі стратегіями дитячо-батьківських стосунків [7]. Ненадійна прив'язаність і поведінкове гальмування можуть збільшити ризик інтерналізації проблем, що робить людину більш вразливою до афективних і тривожних порушень.

Попередні дослідження підтверджують, що поведінкова інгібіція може бути важливим показником ризику для розвитку соціального тривожного розладу в дітей [8]. Так довготривала поведінкова інгібіція в дитинстві пов'язана з розвитком соціальної відчуженості та соціального тривожного розладу, зокрема [9]. Нейробіологічні дослідження показують, що діти з ознаками цих порушень мають надмірну чутливість нейронних мереж, що регулюють винагороду або мотивацію уникати помилок. Це може пояснити їхню соціальну сором'язливість та стриманість у нових відносинах чи соціальних ситуаціях [10]. Аналіз попередніх досліджень представлений у статті Luis-Joaquin G. L. та колег вказує, що симптоматика поведінкової інгібіції залишається стабільною упродовж двох років, що підкреслює важливість ранньої ідентифікації та інтервенції [8]. Поведінкова інгібіція та соціальна фобія мають спільні характеристики, включно з біологічними та поведінковими аспектами, такі як висока частота серцевих скорочень, гіперчутливість мигдалини, підвищену реакцію на стрес та вищий рівень кортизолу [10].

Сучасна модель модераторів «виявлення та подвійного контролю» взаємодії темпераменту та соціальної тривожності Fox N.A. та колег передбачає взаємодію автоматичного (виявлення новизни, упередження уваги до загрози та обробка стимулів) і контрольованого (усвідомлене перемикання уваги та гальмівний контроль) опрацювання соціальної інформації [3, 11, 12]. У поточній моделі процеси уваги та контролю розглядаються в контексті їх взаємного регулювання поведінки. Психічні процеси групуються за двома категоріями (вимірами): «Виявлення» (detection) та «Контроль» (control). Перший вимір відображає динамічні коливання процесів від орієнтації на стимул до орієнтації на цілі, відображаючи їхню неоднорідність та важливість упередження уваги під час сприйняття потенційної загрози. Другий вимір розрізняє «Планований контроль» та «Автоматичне керування», які визначають реакцію на події з огляду на спроможність опрацювання цього досвіду. Перший описує здатність особи зосередитися на меті та вчасно й усвідомлено перемикати увагу. «Автоматичне керування» активується за потреби, як правило, у відповідь на конфлікт між вимогами стимул-реакція або за умов неконгруентної інформації зі сторони стимулу як при травматичному досвіді, і реалізується в імпульсивних вчинках (зокрема як поведінкове чи когнітивне уникнення). Автори моделі аргументують, що діти зі схильністю до поведінкового гальмування, але розвивають «планований контроль», мають менший ризик соціальної тривожності, ніж ті, хто покладається на «автоматичний контроль». Зокрема результати підтверджують, що гнучке використання планованого контролю допомагає уникнути негативних наслідків соціальної тривожності і сприяє адаптації за надзвичайних обставин. У той час як виражена схильність до поведінкової інгібіції характеризується перебільшеною тенденцією автоматично орієнтуватися на нові стимули, реагуючи на такі стимули, ніби вони є загрозою [12].

На нашу думку, в умовах надзвичайних обставин важливо залишатися обачним і уникати непередбачуваних ризиків. Люди з високим рівнем поведінкової інгібіції можуть виглядати більш обережними та зовнішньо демонструвати впевненість утримуючи себе від ризикованої поведінки. Така поведінка може допомогти передбачати ситуації чи обставини, щоб утриматися від дискомфортного досвіду паніки, збентеження в присутності інших або негативного дистресу через почуття відчаю і страху відкинення. Відповідно керуючись стратегіями уникнення, це дозволяє їм тимчасово зберегти ясність розуму та приймати ефективні рішення. Водночас в умовах надзвичайних обставин та тривалого перебування в складних ситуаціях, може заважати співпрацювати з іншими людьми для «виживання» та швидко адаптуватися до змін соціальних обставин.

Наразі існує обмежена кількість лонгітюдних досліджень, що обмежує можливість загального узагальнення результатів. Необхідність лонгітюдних досліджень для підтвердження зв'язку між поведінковою інгібіцією та соціальною тривогою чи соціальним тривожним розладом зокрема, може служити логічним фокусом для превентивних заходів, включаючи діагностичний скринінг та розробку програм, які сприятимуть адаптації до надзвичайних подій чи обставин.

Мета статті - проаналізувати роль поведінкової інгібіції на рівні психоемоційного дистресу людей в умовах тривалої адаптації до проживання у часі повномасштабного вторгнення.

Матеріали та методи

У нашому дослідженні для вимірювання поведінкової інгібіції використовувалася шкала Behavioral Inhibition System/Behavioral Activation System Scales - BIS/BAS відповідно (Carver and White, 1994): 20-пунктова шкала, що оцінює за чотирибальною системою Лайкерта від 1 = зовсім не згоден до 4 = повністю згоден за двома категоріями систем: BIS із сумарною оцінкою від 7 до 28 балів, і (2) BAS із сумарною оцінкою від 13 до 52 балів. BIS також інтерпретується як шкала чутливості до покарання. BAS складається з трьох підшкал: «Відповідність винагороді» (схильність зосереджуються на позитивних реакціях на появу або очікування винагороди), «Драйв» (схильність наполегливого досягнення бажаних цілей) і «Пошук задоволення» (відображають як бажання нових винагород, так і готовність миттєво підійти до потенційно корисної події), ми не включали його результати до представлення у цій статті. Інтерпретація включає чим вищий бал, тим сильніший ефект поведінкової системи щодо гальмування та/чи активації. Опитувальник не було адаптовано в Україні, тому ми використали подвійний переклад зроблений незалежними експертами, результати цього дослідження та накопиченні у подальших спостереженнях дані дозволять про вести оцінку валідності інструменту. Даний опитувальник відповідає теоретичний моделі модераторів «виявлення та подвійного контролю» соціальної тривоги Fox N.A та колег [3].

З метою оцінки психопатологічної симптоматики у порушеннях адаптації були використані наступні скринінгові шкали (доступні в адаптованому перекладі від УіКПТ та ІПЗ УКУ з 2012 року):

• SPIN (Social Phobia Inventory; Connor, 2000) - для оцінки рівня симптомів та дистресу, що асоціюється з клінічними ознаками соціальної тривоги.

• GAD-7 (Generalized Anxiety Disorder 7; Spitzer, Kroenke, Williams, Lowe, 2006) - для оцінки загального рівня клінічно значущої тривоги.

• IES-R (Impact of Event Scale-Revised; Weiss, Marmar, 1997) - для оцінки дистресу через суб'єктивний вплив травматичних подій та досвіду.

• WSAS (Work and Social Adjustment Scale; Mundt, Marks, Shear, Greist, 2002) - для оцінки дистресу у робочій та повсякденній діяльності. Методика WSAS має п'ять субшкал, що розкривають психоемоційний дистрес у наступних сферах:

1. WSAS-1 (Працездатність) - вплив на можливість працювати, включаючи відвідування роботи, результативність та відносини з колегами.

2. WSAS-2 (Повсякденні активності) - вплив на щоденні активності, такі як особиста гігієна, домашні обов'язки та інші рутинні справи.

3. WSAS-3 (Соціальні активності) - вплив на соціальні активності, включаючи виходи з друзями, участь у соціальних подіях та підтримку соціальних відносин.

4. WSAS-4 (Дозвілля) - вплив на дозвілля, такі як хобі, спорт та розважальні заходи.

5. WSAS-5 (Сім'я/Міжособистісні стосунки) - вплив на сімейні стосунки, включаючи відносини з батьками, братами та сестрами, та романтичними партнерами.

Досліджувана вибірка склала 90 осіб, які зверталися щодо психосоціальної допомоги та підтримки в межах суспільно-орієнтованої та волонтерської діяльності проєкту «Бути з собою» реалізованого кафедрою клінічної психології ФНЗ УКУ у період 2023 року. Усі учасники надали усну згоду на анонімне використання даних діагностичних зустрічей та результатів скринінгових опитувальників. Серед соціально-демографічних показників збиралися дані про вік, стать, сімейний статус, необхідність (вимушеність) зміни місця проживання через війну, суб'єктивна оцінка соціальної підтримки, наявність безпосереднього травматичного досвіду загрози життю чи втрати близької людини.

У таблиці 1 подані дані описової статистики досліджуваної групи.

Таблиця 1

Описова статистика досліджуваної групи, n=90*

*умовні позначення шкал у описі методології дослідження

На першому етапі дослідження було проведено серію лінійних регресій з залежними змінами показників психоемоційного дистресу до робочої та повсякденної діяльності за методикою WSAS. Основним предиктором змін дистресу у досліджуваних сферах психосоціального функціонування людини виступив показник впливу травматичних подій. Травматичний досвід може викликати психоемоційні реакції, такі як тривога, страх, безпомічність та депресія, які у свою чергу можуть впливати на здатність людини адаптуватися до різних ситуацій та викликів, з якими вона зіштовхується у повсякденному житті. Переживання травматичного досвіду війни зумовлювало як єдиний фактор зміни у дистресі у сферах робочої діяльності та виконавчої продуктивності (R²=0,359, F=49,333, p<0,000), у сфері підтримання повсякденної рутини та побуту (R²=0,284, F=34,837, p<0,000) та у сфері соціального дозвілля й підтримання особистого ресурсу (R²=0,181, F=19,386, p<0,000). Показники детермінації не є достатньо високими, що засвідчує про наявність інших факторів чи аспектів життєвого досвіду, які могли б доповнити загальну модель змін. Поруч з цим результати регресійного аналізу змін показника рівня дистресу в межах соціальної взаємодії та залученості продемонстрували, що предикторами змін також виступили показники рівня вираженості клінічної соціальної тривоги та приналежність до жіночої статті. Загальна модель описує 57,9% змін при p<0,047, що може пояснювати те, що соціальна підтримка та взаємодія можуть впливати на спосіб, яким люди сприймають та впорядковують свої думки та емоції під час тривалих умов воєнного стану. Оскільки за статевим розподілом досліджувана група є не рівномірною, вважаємо за доцільне залишити загальну модель з комбінації двох предикторів - впливу травматичного досвіду та рівня соціальної тривоги, які описують 55,1% змін при p<0,044. Водночас ми усвідомлюємо, що жінки, особливо в умовах воєнного конфлікту, можуть відчувати більшу тривогу через побоювання за себе, родину та близьких, що впливатиме на особливості їх взаємодії з оточенням. Останній показник дистресу у підтриманні особистих близьких стосунків також обумовлений впливом трьох факторів: травматичним досвідом, рівнем загальної тривожності та віком: R²=0,616, F=4,651, p<0,034. Складність взаємодії різних аспектів психосоціального функціонування людини під час переживання тривалих стресових ситуацій, зокрема, воєнного конфлікту, дещо обмежує інтерпретацію отриманих результатів, проте підтверджує вплив на різні сфери життя людини.

Досліджуючи фактори, що обумовлювали зміни у сприйнятті впливу травматичних подій, ми відмітили, що поєднання схильності до поведінкового уникнення, рівень вираженості симптомів соціальної тривоги та особливості сімейного статусу зумовлювали 84,7% змін показника (R²=0,847, F=7,758, p<0,007). У той час як основним предиктором вираженості соціальної тривоги та уникнення соціальної взаємодії через тривогу виступив показник поведінкової інгібіції та/або страху покарання - R²=0,954, F=1843,01, p<0,000.

Також цей показник мав статистично значущу кореляцію з рівнем загальної тривожності, хоч він і не увійшов до регресійної моделі r=0,682, p<0,000.

У такий спосіб, ми зобразили ролі поведінкової інгібіції у підсилення психоемоційного дистресу в умовах довготривалої адаптації до проживання в умовах воєнного стану (див. рис. 1). У моделі подвійними стрілками доповнено визначені нами високі показники кореляцій, що не увійшли до загальних моделей (r=0,537-0,682, усі статистично значущі при p<0,000). Варто вказати, що рівень дистресу у підтриманні міжособистіних стосунків виявився обернено пропорційним до сімейного статуту, де перебуванню у шлюбі та тривалих стосунках було призначено вищий рейтинг, а проживання на самоті - нижчий.

Рис. 1 Модель впливу поведінкової інгібіції на психоемоційний дистрес в умовах довготривалої адаптації

На заключному етапі ми провели порівняльний аналіз в залежності від рівня вираженості симптомів соціальної тривоги взявши за основу поділ за шкалою SPIN, й виокремили три підгрупи: без ознак соціального тривожного розладу чи суттєвого дистресу через тривогу у соціальній взаємодії; наявність ознак соціального тривожного розладу, але без суттєвого дистресу через тривогу у соціальній взаємодії; та наявність ознак соціального тривожного розладу та суттєвого дистресу через тривогу у соціальній взаємодії помірного й вище ступенів. Для порівняння було використано дисперсійний аналіз ANOVA (табл. 2), post hoc результати якого продемонстрували, що приналежність до третьої підгрупи суттєво впливало на рівні психоемоційного дистресу.

Таблиця 2

Порівняльний аналіз основної групи з огляду на симптоми соціальної тривоги чи дистресу у соціальній взаємодії й підтримці через тривогу

Соціально-демографічні показники не мали статистично значущих відмінностей, як і рівні дистресу у підтриманні міжособистісних стосунків. На нашу думку, це може бути пов'язано з тим, що проживання в умовах виснажуючого впливу воєнного стану може бути універсальним аспектом досвіду осіб, які постраждали від війни, а зростаючі проблеми у підтриманні партнерських чи родинних стосунків є трансдіагностичним показником загальної виснаженості особистісних ресурсів та зниження резильєнтності. Це може стати предметом подальших досліджень.

Висновки

На основі розглянутих у статті теоретичних моделей, поведінкова інгібіція (як схильність до поведінкового уникнення та обмежене контрольоване керування увагою) є ключовим фактором, що впливає на сприйняття та адаптацію до стресових ситуацій, й відповідно визначає психоемоційний стан та поведінку людини в умовах довготривалого стресу.

Наше дослідження підтвердило, що поведінкова інгібіція може обумовлювати реагування на довготривалий травматичний досвід, що має значний вплив на психоемоційний стан та психосоціальне функціонування людини. Результати показали, що суб'єктивний досвід сприйняття впливу травматичних подій визначає значну частину змін у рівні дистресу в різних сферах життя, таких як робоча діяльність, побут та соціальна взаємодія. Крім травматичного досвіду, іншими важливими факторами, що впливають на рівень дистресу, є рівень загальної тривожності, симптоми соціальної тривоги, сімейний статус та соціальна підтримка. Соціальна тривога й уникнення соціальної взаємодії (залученості до співдії) виступили спільним фактором, що модерує вплив поведінкової інгібіції на опрацювання травматичного досвіду й, на нашу думку, може стати цілю психологічних інтервенцій у майбутньому.

Ці результати підкреслюють складність взаємодії різних аспектів психосоціального функціонування людини в умовах довготривалого стресу, особливо в контексті надзвичайних обставин. Узагальнюючи, результати підкреслюють важливість розуміння взаємозв'язків між травматичним досвідом, соціальною підтримкою та психічним здоров'ям у контексті війни. Дослідження підкреслює необхідність подальших досліджень у цій області для покращення підходів до психологічної підтримки та реабілітації осіб, що пережили травматичні події війни.

Література

1. Svihra, M., Katzman, M. A. Behavioural inhibition: A predictor of anxiety. Paediatrics & child health. №9(8), 2004. рр. 547-550. https://doi.org/10.1093/pch/9.8.547

2. Аврамчук О. Роль інтроверсії, поведінкової інгібіції та сором'язливості у патогенезі соціального тривожного розладу: огляд літератури. Науковий вісник ХДУ. Серія Психологічні науки. №1, 2022. рр. 84-93. https://doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2022-1-11

3. Fox, N.A., Zeytinoglu, S., Valadez, E.A., Buzzell, G.A., Morales, S., Henderson, H.A. Annual Research Review: Developmental pathways linking early behavioral inhibition to later anxiety. J Child Psychol Psychiatr. №64, 2023. рр. 537-561. https://doi.org/10.1111/jcpp.13702

4. Essex M.J., Klein M.H., Slattery M.J., Goldsmith H.H., Kalin N.H. Early Risk Factors and Developmental Pathways to Chronic High Inhibition and Social Anxiety Disorder in Adolescence American Journal of Psychiatry. №167(1), 2010. рр.40-46. https://doi.org/10.1176/ appi.ajp.2009.07010051

5. Tang A., Crawford H., Morales S., Degnan K.A., Pine D.S., Fox N.A. Infant behavioral inhibition predicts personality and social outcomes three decades later. Proceedings of the National Academy of Sciences. №117(18), 2020. рр. 9800-9807. https://doi.org/10.1073/pnas.1917376117

6. LoBue, V., Perez-Edgar, K. Sensitivity to social and non-social threats in temperamentally shy children at-risk for anxiety. Developmental Science. №17, 2014. рр. 239-247 https://doi.org/ 10.1111/desc.12110

7. Lewis-Morrarty, E., Degnan, K.A., Chronis-Tuscano, A., Pine, D.S., Henderson, H.A., Fox, N.A. Infant Attachment Security and Early Childhood Behavioral Inhibition Interact to Predict Adolescent Social Anxiety Symptoms. Child Dev. №86, 2015. 598-613. https://doi.org/ 10.1111/cdev.12336

8. Luis-Joaquin, G. L., Lourdes, E. F., Jose A, M. M. Behavioral Inhibition in Childhood as A Risk Factor for Development of Social Anxiety Disorder: A Longitudinal Study. International journal of environmental research and public health. №17(11), 2020. е3941. https://doi.org/ 10.3390/ij erph17113941

9. Clauss, J. A., Blackford, J. U. Behavioral inhibition and risk for developing social anxiety disorder: a meta-analytic study. Journal of the American Academy of Child and Adolescent Psychiatry. №51(10), 2012. рр. 1066-1075. https://doi.org/10.1016/jjaac.2012.08.002

10. Lahat, A., Benson, B. E., Pine, D. S., Fox, N. A., Ernst, M. Neural responses to reward in childhood: relations to early behavioral inhibition and social anxiety. Social cognitive and affective neuroscience. №13(3), 2018. рр. 281-289. https://doi.org/10.1093/scan/nsw122

11. White, L. K., McDermott, J. M., Degnan, K. A., Henderson, H. A., Fox, N. A. Behavioral inhibition and anxiety: the moderating roles of inhibitory control and attention shifting. Journal of abnormal child psychology. №39(5), 2011. рр. 735-747. https://doi.org/10.1007/ s10802-011-9490-x

12. Henderson, H., Pine, D. Fox, N. Behavioral Inhibition and Developmental Risk: A Dual-Processing Perspective. Neuropsychopharmacol. №40, 2015. рр. 207-224. https://doi.org/ 10.1038/npp.2014.189

References

1. Svihra, M., & Katzman, M. A. (2004). Behavioural inhibition: A predictor of anxiety. Paediatrics & child health, 9(8), 547-550. https://doi.org/10.1093/pch/9.8.547

2. Avramchuk, O. (2022) Rol introversii, povedinkovoi inhibitsii ta soromiazlyvosti u patohenezi sotsialnoho tryvozhnoho rozladu: ohliad literatury [The role of introversion, behavioral inhibition, and shyness in the pathogenesis of social anxiety disorder: a review of the literature]. Naukovyi visnyk KhDU. Seriia Psykholohichni nauky, 1, 84-93. https://doi.org/10.32999/ ksu2312-3206/2022-1-11 in Ukranian

3. Fox, N.A., Zeytinoglu, S., Valadez, E.A., Buzzell, G.A., Morales, S. and Henderson, H.A. (2023), Annual Research Review: Developmental pathways linking early behavioral inhibition to later anxiety. J Child Psychol Psychiatr, 64: 537-561. https://doi.org/10.1111/jcpp.13702

4. Essex M.J., Klein M.H., Slattery M.J., Goldsmith H.H., and Kalin N.H. (2010) Early Risk Factors and Developmental Pathways to Chronic High Inhibition and Social Anxiety Disorder in Adolescence American Journal of Psychiatry, 167(1), 40-46.

5. Tang A., Crawford H., Morales S., Degnan K.A., Pine D.S., Fox N.A. (2020) Infant behavioral inhibition predicts personality and social outcomes three decades later. Proceedings of the National Academy of Sciences. 117(18):9800-9807; DOI: 10.1073/pnas.1917376117

6. LoBue, V., & Perez-Edgar, K. (2014). Sensitivity to social and non-social threats in temperamentally shy children at-risk for anxiety. Developmental Science, 17, 239-247

7. Lewis-Morrarty, E., Degnan, K.A., Chronis-Tuscano, A., Pine, D.S., Henderson, H.A. and Fox, N.A. (2015) Infant Attachment Security and Early Childhood Behavioral Inhibition Interact to Predict Adolescent Social Anxiety Symptoms. Child Dev, 86: 598-613. https://doi.org/ 10.1111/cdev.12336

8. Luis-Joaquin, G. L., Lourdes, E. F., & Jose A, M. M. (2020). Behavioral Inhibition in Childhood as A Risk Factor for Development of Social Anxiety Disorder: A Longitudinal Study. International journal of environmental research and public health, 17(11), 3941. https://doi.org/ 10.3390/ij erph17113941

9. Clauss, J. A., & Blackford, J. U. (2012). Behavioral inhibition and risk for developing social anxiety disorder: a meta-analytic study. Journal of the American Academy of Child and Adolescent Psychiatry, 51(10), 1066-1075.e1. https://doi.org/10.1016/jjaac.2012.08.002

10. Lahat, A., Benson, B. E., Pine, D. S., Fox, N. A., & Ernst, M. (2018). Neural responses to reward in childhood: relations to early behavioral inhibition and social anxiety. Social cognitive and affective neuroscience, 13(3), 281-289. https://doi.org/10.1093/scan/nsw122

11. White, L. K., McDermott, J. M., Degnan, K. A., Henderson, H. A., & Fox, N. A. (2011). Behavioral inhibition and anxiety: the moderating roles of inhibitory control and attention shifting. Journal of abnormal child psychology, 39(5), 735-747. https://doi.org/10.1007/s10802-011-9490-x;

12. Henderson, H., Pine, D. & Fox, N. (2015) Behavioral Inhibition and Developmental Risk: A Dual-Processing Perspective. Neuropsychopharmacol 40, 207-224. https://doi.org/10.1038/ npp.2014.189

Размещено на Allbest.ru