Організація життєвого простору як шлях до самоактуалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Організація життєвого простору як шлях до самоактуалізації

Копчинська Ольга Олександрівна

аспірантка ОНП «Психологія»

Анотація

У статті розкрито сутність феноменів життєвого простору і самоактуалізації у варіативності різних наукових підходів. Окреслено особливості їх вияву в житті людини. Визначено роль самоактуалізації в життєвому проєктуванні особистості. Наголошено, що самоактуалізованість є психологічною самоціллю особистості, яка проєктує. Встановлено зв'язок організації життєвого простору людини та її схильності до самоактуалізації. Показано, що творення життєвого простору є вираженням загального рівня задоволеності життям, що пов'язано із самореалізацією людини, утвердженням певної ціннісної системи. З'ясовано основні характеристики життєвого простору і особливості формування його меж. Розкрито фактори, що впливають на самоактуалізацію. Підкреслено, що самоактуалізація є багатозначним і складним конструктом, який у широкому розумінні охоплює безперервний розвиток творчого і духовного потенціалу людини, максимальну реалізацію всіх її можливостей, адекватне сприйняття навколишніх, світу і свого місця в ньому, багатство емоційної сфери та духовного життя, високий рівень психічного здоров'я і моральності. Об'єктивовано такі причини, що перешкоджають самоактуалізації: недостатнє розуміння свого потенціалу, неможливість усвідомлення переваг процесу самовдосконалення, страх власних здібностей, виражений страх успіху, соціальні й культурні норми, актуальна потреба в безпеці. З'ясовано, що суб'єкт в якості життєвого простору має саме ту його частину, де є можливість проявити власну активність. Такий простір для нього має бути контрольованим. У випадку, коли виникає емоційна напруга, зникає відчуття безпеки, ми можемо спостерігати регресію життєвого простору.

Досліджено відмінності у показниках рівня задоволеності життям і рівнем самоактуалізації в осіб, які зазнали суттєвих життєвих змін, порівняно з особами, в яких за останні пів року не відбулося істотних змін ритму й умов життя. Констатовано, що навіть вимушена зміна у житті людини може активізувати процес самоактуалізації.

Ключові слова: життєвий простір, самоактуалізація, самореалізація, характеристики життєвого простору, межі життєвого простору, задоволеність життям.

Kopchynska Olha Oleksandrivna Postgraduate student of ESP “Psychology”, Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy, Cherkasy

ORGANIZING THE LIVING SPACE AS A WAY TO SELF- ACTUALIZATION

Abstract

The article reveals the essence of the phenomena of life space and self-actualization in the variability of different scientific approaches. The features of their manifestation in human life are outlined. The role of self-actualization in the life design of an individual is determined. It is emphasized that self-actualization is the psychological self-goal of a projecting individual. The connection between the organization of a person's living space and his tendency to self-actualization has been established. It is shown that the creation of a living space is an expression of the general level of satisfaction with life, which is connected with the self-realization of a person, the affirmation of a certain value system. The main characteristics of the living space and the peculiarities of the formation of its boundaries have been clarified. The factors affecting self-actualization are revealed. It is emphasized that self-actualization is a meaningful and complex construct, which in a broad sense encompasses the continuous development of a person's creative and spiritual potential, the maximum realization of all his possibilities, an adequate perception of those around him, the world and his place in it, the richness of the emotional sphere and spiritual life, a high level of mental health and morality. The following reasons that prevent self-actualization are objectified: insufficient understanding of one's potential, impossibility of realizing the benefits of the self-improvement process, fear of one's own abilities, expressed fear of success, social and cultural norms, urgent need for security.

It was found out that the subject as a living space has exactly that part of it where there is an opportunity to show one's own activity. Such a space must be controlled for him. In the case when emotional tension arises, the feeling of security disappears, we can observe the regression of the living space.

Researched in indicators of life satisfaction and level of self-actualization in persons who have undergone significant life changes compared to persons in whom no significant changes in the rhythm and conditions of life have occurred in the last six months have been studied. It was established that even a forced change in a person's life can activate the process of self-actualization.

Keywords: living space, self-actualization, self-realization, characteristics of living space, limits of living space, satisfaction with life.

Вступ

Постановка проблеми. Упродовж усього життя людини актуальним залишається питання організації життєвого простору, хоч і є порівняно новим предметом наукового дослідження. Динамічність життя зумовлює глобальні трансформації, мінливість стандартів, цінностей. Труднощів додає соціально-політична ситуація: військовий стан у країні, пов'язаний із втратами, вимушеними переміщеннями, збільшенням кількості людей із тривожно-депресивними розладами. Виражений дисбаланс між бажаним і реальним ставлять перед суспільством і людиною зокрема нові завдання до організації життєвого простору.

Кожна людина потребує певних умов для життя, однак не завжди усвідомлює тонкощі та несе відповідальність за їх організацію. У життєвому просторі людина задовольняє потреби, створює зручність, затишок та комфорт зрозумілий і цінний для неї; виявляє цінності, особливості власного образу та статусу. Відтак, життєвий простір для людини має вирішальне значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні засади вивчення життєвого простору закладені в роботах А. Адлера, Е. Богардуса, У. Джеймса, Г. Зіммеля, К. Левіна, П. Сорокіна та інших. Дослідження життєвого простору як структури системи відносин людини із світом, його вимірів і властивостей, способів організації життєвого простору репрезентовані у студіях Е. Берна, Ш. Бюлер, Ж. Вірної, Ф. Зімбардо, А. Кроніка, Т. Титаренко, Т. Тищенко, Ю. Швалба та інших.

Творення життєвого простору є вираженням загального рівня задоволеності життям, що пов'язано із самореалізацією людини, утвердженням певної ціннісної системи. Людина багатогранна і перебуває в пошуку себе, сенсу життя, відповідно, прагне реалізувати особистісний і творчий потенціал. Саме процес пізнання себе і навколишнього світу, самовизначення і самореалізації передбачає творення життєвого простору [7].

Особливого значення набуває самоактуалізація як вроджена потреба людини, про що йдеться у працях А. Адлера, А. Маслоу та К. Роджерса. В контексті самоактуалізації наголошується на особистісній креативності як тенденції до психологічного здоров'я, особистісній цілісності та врівноваженості. Основним завданням, згідно з дослідниками, є розвиток ідей цілісності особистості людини, спираючись на її позитивні можливості. Самоактуалізація і самореалізація в роботах науковців постають мотивом, метою життя і діяльності особистості, процесом і результатом зростання. Уявлення про структуру та зміст цих феноменів також відрізняються [6; 9].

Самоактуалізація - це основна властивість зрілої особистості, прагнення до реалізації свого потенціалу, розвитку, збереження і максимального вияву кращих рис особистості. До найбільш істотних характеристик особистості відносять рефлексію, ціннісну систему і креативність. Складниками креативності, за переконанням А. Маслоу, є:

* відмова від минулого і майбутнього, або трансценденція часу, що дає змогу максимально повно зосередитися на творчій діяльності;

* незалежність від інших людей, їхніх думок;

* наївність як стиль життя, яка характерна креативним людям;

* втілення ідеального «Я», реалізація закладеного в людині потенціалу, повне самоздійснення;

* цілісність та злитість як досягнення єдності і згоди між людиною та навколишнім світом;

* відмова від страху і нівелювання захисних механізмів;

* сила, мужність, самодисципліна, терпіння, наполегливість і працьовитість в русі поставленої мети [9].

Наведені вияви креативності передбачають відмову від прагнення контролювати свою поведінку, дають змогу актуалізувати природність, неповторність, споглядальність і щирість. Процес творчості потребує мобілізації здібностей і реалізації потенційних можливостей особистості, оскільки передбачає творення нового, життєвого простору зокрема (Рибалка, 1996).

Метою статті було встановити відмінності у показниках рівня задоволеності життям і рівнем самоактуалізації в осіб, які зазнали суттєвих життєвих змін, і тих, у кого ритм, умови життя не змінилися за останні пів року.

Методи дослідження: бесіда; спостереження; опитувальник на визначення рівня задоволеності життям (О. Чабан); тест самоактуалізації Е. Шострома (адаптований Ю. Альошиною, Л. Гозманом та іншими). Вибірку становили дві групи досліджуваних (по 20 осіб у кожній) віком від 19 до 27 років. Представники першої групи за останні пів року пережили кардинальні зміни (втрата близьких, майна, роботи тощо), представники другої - не зазнали суттєвих змін. Усі респонденти мають приблизно однаковий соціальний статус і дали згоду на участь у дослідженні. Дослідження проводилося упродовж 2023 року, м. Черкаси.

Виклад основного матеріалу

життєвий простір самоактуалізація

Категорія «життєвий простір» закладена у феноменології Е. Гуссерля, хоч спочатку науковцем вживалося поняття «життєвий світ» як концентрат важливого для людини світу первинних допредикативних істин. Тобто, тлумачення життєвого світу полягає в першопочатково розділеному просторі людського існування. Пізніше М. Хайдеггер, досліджуючи просторову організацію «буття у світі», виявляє, що досвід орієнтації людини, будь-який привід освоєння навколишнього визначається наявним досвідом бути «поблизу» чогось сущого через утримання його «під рукою» [4].

Вагомий внесок у розробку категорії «життєвий простір» зробив К. Левін. Він стверджував, що справжнім місцем існування людини є ті фрагменти фізичної реальності і соціального оточення, котрі відображені у свідомості і на яких будується поведінка. Життєвий простір людини визначається не стільки матеріальними благами, якими вона володіє, скільки знаннями і можливостями впливу на процеси, що відбуваються у світі [10].

К. Левін змальовував життєвий простір як овал із колом у центрі, що означає внутрішній світ людини. Життєвий простір, згідно з автором, охоплює зовнішню і внутрішню грані. Зовнішня - це кордон життєвого простору в межах реального фізичного і соціального макросвіту, внутрішня - відокремлює внутрішній світ людини від її психологічного середовища в межах життєвого простору. Також К. Левін виділяє сенсомоторну область (оболонку внутрішнього простору), що є своєрідним фільтром між внутрішнім і зовнішнім середовищем, і простір вільного руху, до якого відносяться ті сфери життя, у яких людина добре орієнтується (зокрема, професійна діяльність).

Окремий зріз життєвого простору, проаналізований у конкретний момент часу, К. Левін називає «полем». Поле, тобто життєвий простір охоплює особистість та її психологічне оточення. Психологічне оточення є таким, яким воно сприймається і розуміється особистістю. Життєві ситуації, в які потрапляє людина, передбачають її взаємодію з певною кількістю людей і об'єктів і вияв себе в якомусь одному образі, проте вона має величезний багаж досвіду, який не можна виключити з цього життєвого простору [10].

Деякі дослідники розділяють життєвий простір на дві реальності. Перша охоплює інформаційно-енергетичні та топологічні стосунки індивіда з навколишньою дійсністю; друга - суб'єктивне моделювання внутрішнього простору особистості, на основі якого будується взаємодія з реальним світом [5]. Простір людини є сформованою суб'єктом системою позитивних, нейтральних або негативних значущих об'єктів або явищ (включаючи її саму), які займають конкретні позиції у структурі, що перебувають у специфічних зв'язках і відносинах один з одним і виконують певні функції і ролі відповідно до норм, правил, стандартів та зразків, закономірностей.

До основних характеристик життєвого простору відносять:

* масштабність простору (залишки в пам'яті, що актуалізуються у свідомості людини з навколишньої дійсності);

* рівень пов'язаності змістового наповнення життєвого простору до теперішнього, минулого і майбутнього;

* пряма залежність вмісту життєвого простору і сформованості особистості людини [5].

Життєвий простір людини починає розширюватися від дитинства до зрілості і має властивість звужуватися до старості. Ширша частина цього феномену збігається з піком життєвої активності людини: коли вона досить сформована з широкого кола питань; у неї достатньо соціальних контактів, її внутрішній світ багатий і структурований. Вікові межі людського життя припускають відмирання сфер життєвого простору: професійної, творчої, політичної. Відмерлі області можуть представлятися людині лише у вигляді спогадів з минулого й не мати ніяких перспектив розвитку в майбутньому.

Життєвий простір людини є динамічною системою, внутрішня структура якої охоплює різні рівні включеності людини в соціальну реальність: рівень тілесної організації, ідентифікаційний рівень, рівень повсякденності. Конструюючи й структуруючи життєвий простір, людина освоює насамперед свій життєвий світ, який представляється областю потенційно можливого, переміщаючи результати у сферу актуального, де людина створює свій життєвий простір. Окреслений процес постійний і діалогічний, людина веде «діалог» зі своїм життєвим світом. Життєвий простір надається людині як простір для її самоздійснення, а значить, для її самоактуалізації [1].

Шлях перетворення потенційного змісту життєвого світу на актуальний зміст життєвого простору дає людині можливість конструювати альтернативи особистісного саморозвитку, орієнтуючи ресурси на підтримку чинних кордонів життєвого простору або на їх зміну (звуження, розширення).

Важливим аспектом в організації життєвого простору є здатність індивіда до самоактуалізації. Самоактуалізацією в даному випадку є прагнення стати самим собою з можливістю наблизитися до задоволення власних потреб, до реалізації любові, до розкриття творчого й особистісного потенціалу, до автономії, й зрештою, до відчуття реальності життя. Тобто самоактуалізація сприяє відчуттю повноцінності життя, переживанню на рівні «тут і зараз». Люди, що переживають самоактуалізацію, відчувають себе «на піку» переживань, що дозволяє їм бути в ситуації «над» буденністю. Ті індивіди, які не знайшли в собі ресурс для самоактуалізації, можуть втратити власну автентичність, відчути в собі певну невротичність, у них можуть виникати психосоматичні захворювання. Важливо підкреслити, що самоактуалізація є як процесом, так і результатом. Саме тому досягнення індивіда не завжди можна вважити лише динамічними або ж остаточними.

Зауважимо, що коли індивід добровільно вкладає свій ресурс в організацію власного життєвого простору, то такий процес, як правило, веде до самоактуалізації власного потенціалу та до його реалізації. Тобто, самоактуалізація в контексті організації життєвого простору проявляється у переформатуванні ресурсів індивіда.

Розуміння самоактуалізації як мотивації розгортання особистісного потенціалу, закладеного в біологічній природі людини, було сформульовано в роботах К. Гольдштейна [8]. К. Роджерс використовував термін «прагнення до актуалізації», під яким розумів властиву всім живим організмам спрямованість на зростання, розвиток і дозрівання. Психологічна сторона самоактуалізації виражається в прагненні виявляти свою активність і здібності. Психологічні аспекти самоактуалізації сприяють розвитку самодостатньої, зрілої і компетентної особистості. Самоактуалізація - це головний мотив людини, який спонукає її рухатися до більш реалістичного функціонування, що є основним джерелом життя. А. Маслоу також стверджує, що більшість людей мають потребу в удосконаленні і перебувають у його пошуках [9]. Отже, прагнення до реалізації потенціалів - природна необхідність для особистості.

Процес якісного особистісного розвитку людини потребує перманентної готовності ризикувати, відмовлятися від стереотипної поведінки, що потребує мужності та сили волі. Велика кількість людей має виражену тенденцію залишати старі звички і слідувати напрацьованим поведінковим реакціям.

Уникнення людьми самоактуалізації відбувається з таких причин:

* не припускають, що наділені потенціалом;

* не усвідомлюють вигоди від процесу самовдосконалення;

* вагаються і бояться власних здібностей, чим мінімізують шанси на самоактуалізацію;

* виражений страх успіху;

* соціальні й культурні норми, які зазвичай пригнічують прагнення актуалізації відносно певних частин населення;

* актуальна потреба в безпеці.

Разом із цим, втілення потреби самоактуалізації вимагає відкритості до нових ідей і досвіду. Самоактуалізація - це процес, який передбачає певний вибір. Якщо щораз вибір робиться на користь особистісного розвитку, це і є рух до самоактуалізації. Самоактуалізованим людям властива усталена ціннісна система, глибока рефлексія й адекватний образ свого «Я» [6].

А. Маслоу дійшов висновку, що індивіди, які прагнуть самоактуалізації, мають такі характеристики:

* адекватне сприйняття реальності;

* прийняття себе, оточення і природи такими, як вони є;

* безпосередність, простота і природність у поведінці;

* фокусування на проблемному питанні;

* незалежність як потреба побути наодинці;

* автономія як незалежність від впливу культури і оточення;

* вершинні, або містичні переживання;

* суспільний інтерес;

* глибокі міжособистісні стосунки з обмеженим колом осіб;

* демократичний характер;

* розділення засобів і цілей;

* філософське почуття гумору;

* креативність;

* опір окультуренню.

Окреслені характеристики впливають на рівень задоволеності життям і процес творення життєвого простору зокрема. Ідеальний стиль життя - це досягнення само актуалізації [9].

Розгляньмо детальніше результати тестування (табл. 1).

Таблиця 1