Агресія як прояв девіантної поведінки у професійній діяльності поліцейських

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Державний науково-дослідний інститут МВС України

Науково-дослідна лабораторія психологічного забезпечення

Агресія як прояв девіантної поведінки у професійній діяльності поліцейських

Бойко-Бузиль Ю.Ю., д.п.н., професор

м. Київ

Анотація

Стаття присвячена явищу агресії як прояву девіантної поведінки у професійній діяльності працівників поліції. Акцентовано, що умови війни стали складовою реальності для поліцейських, які першими прибувають на місце події. Сьогодні надання працівниками поліції поліцейських послуг супроводжується не лише фізичним, але й психологічним навантаженням, що призводить до виснаження та впливає на поведінку, яка може відхилятися від загальноприйнятих норм та правил. Разом з тим, громадяни також проявляють агресію по відношенню до працівників поліції. Тому розробка стратегій та інструментів зменшення випадків проявів агресії як серед працівників поліції, так і серед громадян, лише сприятиме зміцненню безпеки та підвищенню якості взаємодії між правоохоронцями та громадою.

Наголошено, що агресію слід відрізняти від агресивності та агресивної поведінки. Агресія визначається як форма поведінки, спрямована на образу чи завдання шкоди, агресивність це властивість особистості, яка характеризує схильність діяти ворожо, вказує на готовність до агресивної поведінки та інтенсивність цих тенденцій, тоді як агресивна поведінка описує конкретні вчинки чи вияви агресивних реакцій, які є деструктивними діями за свою психологічною суттю.

Звернено увагу, що загалом у суспільстві та серед працівників поліції, зокрема, агресія вважається неприйнятною, бо розглядається як девіантна поведінка. Однак, як і будь-яка інша сфера, професійна діяльність поліцейських не позбавлена проявів агресії. Агресія може виникати внаслідок провокацій з боку громадян або приниження поліцейського, у випадках, коли існує безпосередня загроза життю, здоров'ю іншої людини або самого працівника поліції. Працівники поліції часто опиняються під впливом стресу, психологічного тиску та великого навантаження, що сприяє виникненню агресивних реакцій. Підвищений рівень агресії поліцейських може бути також обумовлений їхніми особистісними характеристиками. Тож агресія може бути як недопустимою, так і виправданою.

Підкреслено хибність уявлення, що агресію необхідно придушувати. Придушена агресія не зникає, а накопичується, утворюючи замкнене агресивне коло, коли одна агресія провокує іншу. Тому у статті, окрему увагу присвячено психологічним інструментам організації спілкування з агресивними особами та практичним порадам щодо контролю власної агресії.

Ключові слова: девіація, агресія, агресивність, агресивна поведінка, девіантна поведінка, поліцейський, професійна діяльність.

Abstract

Aggression as a manifestation of deviant behavior in the professional activities of police officers

Boiko-Buzyl Yu.Yu., Dr Psychol. Sci., Professor, Deputy of the Laboratory Psychological Support Manager, State Research Institute of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv

The article is devoted to the phenomenon of aggression as a manifestation of deviant behavior in the professional activities of police officers. The author emphasizes that war conditions have become an integral part of the reality for police officers who are the first to arrive at the scene. Today, the provision of police services by police officers is accompanied not only by physical but also by psychological stress, which leads to exhaustion and affects behavior that may deviate from generally accepted norms and rules. At the same time, citizens also show aggression towards police officers. Therefore, the development of strategies and tools to reduce aggression among both police officers and citizens will only contribute to enhancing security and improving the quality of interaction between law enforcement and the community.

It is emphasized that aggression should be distinguished from aggressiveness and aggressive behavior. Aggression is defined as a form of behavior aimed at insulting or harming, aggressiveness is a personality trait that characterizes the tendency to act hostilely, indicates the readiness for aggressive behavior and the intensity of these tendencies, while aggressive behavior describes specific acts or manifestations of aggressive reactions that are destructive in their psychological nature.

The author emphasizes that in general, aggression is considered unacceptable in society and among police officers in particular, as it is viewed as deviant behavior. However, like any other field, the professional activity of police officers is not without manifestations of aggression. Aggression can occur as a result of provocations by citizens or humiliation of a police officer, in cases where there is an immediate threat to the life, health of another person or the police officer himself. Police officers often find themselves under stress, psychological pressure, and a heavy workload, which contributes to aggressive reactions. The increased level of police aggression may also be due to their personal characteristics. Therefore, aggression can be both unacceptable and justified.

The author emphasizes the fallacy of the idea that aggression must be suppressed. Suppressed aggression does not disappear, but accumulates, forming a vicious circle of aggression, when one aggression provokes another. Therefore, the article focuses on psychological tools for organizing communication with aggressive people and practical advice on how to control one's own aggression.

Keywords: deviation, aggression, aggressiveness, aggressive behavior, deviant behavior, police officer, professional activity.

Постановка проблеми

З початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України суттєво змінилося наше життя та діяльність усіх інституцій, особливо державних органів або їх підрозділів, що здійснюють правоохоронні функції. У працівників Національної поліції, як представників сектору безпеки та оборони України, виникли нові виклики і завдання, значно збільшився та розширився обсяг повноважень, у роботі з'явилися непередбачувані обставини та напружені ситуації, які почали вимагати більш високого рівня гнучкості, оперативного прийняття рішень, постійної готовності до небезпеки тощо.

Нині реалії війни стали дійсністю професійної діяльності працівників поліції, які перші прибувають на місце події та надають допомогу тим, хто її потребує. Основним завданням поліцейських і досі залишається забезпечення публічної безпеки і порядку, однак в умовах воєнного стану, надання працівниками поліції поліцейських послуг почало супроводжуватися не лише фізичним, але і психологічним навантаженням та виснаженням й знаходити вияв у поведінці, яка може відхилятися від норм та правил поведінки.

Вимоги до поведінки працівників поліції містяться у Законі України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» [1] від 15.03.2018 №2337-УШ та наказі МВС «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських» [2] від 09.11.2016 №1179. У пункті 3 статті 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» йдеться, що службова дисципліна, окрім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію» [3], зобов'язує працівника поліції: «утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України» (пп. 6); «утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини» (пп. 7); «під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння» (пп. 14) та таким чином акцентує увагу на неприпустимості будь-яких девіацій у професійній діяльності поліцейського. Поряд з цим, у Розділі ІІ наказу МВС «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських» йдеться, що під час виконання службових обов'язків неприпустимим є:

- перешкоджання виконанню обов'язків та підрив авторитету Національної поліції (працівнику поліції неприпустимо вчиняти дії, які перешкоджають іншим поліцейським виконувати їх професійні обов'язків, а також вчиняти дії, які підривають авторитет Національної поліції України);

- порушення прав людини та людської гідності (працівнику поліції неприпустимо висловлюватися та вчиняти дії, які порушують права людини, принижують її честь і гідність);

- застосування катування і жорстокого поводження (працівник поліції зобов'язаний не сприяти, не здійснювати, не підбурювати та не терпіти ставлення до будь-яких форм катування, жорстокого або нелюдського поводження);

- вживання психоактивних речовин (працівнику поліції неприпустимо під час несення служби перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння);

- порушення етичних стандартів та норм ділового мовлення (працівник поліції зобов'язаний дотримуватися етичних норм та утримуватися від ненормативної лексики).

Поєднання високого рівня відповідальності та стресових ситуацій, що стали нормою в сучасних реаліях, сприяє виникненню непоодиноких випадків агресії у професійній діяльності поліцейських. Це може бути результатом постійного психологічного напруження та навантаження, що супроводжує виконання службових обов'язків. Разом з тим, працівники поліції також зіштовхуються з проявами агресії з боку громадян, що є додатковим викликом у їхній роботі та безпосередньо впливає на поведінку та реакцію на події.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями професійної діяльності працівників поліції опікується багато відомих фахівців у галузі юридичної психології, серед яких: В. Андросюк, Д. Александров, О. Бандурка, В. Барко, О. Євдокімова, З. Кісіль, І. Клименко, В. Криволапчук, О. Кудерміна, І. Охріменко, О. Тімченко, Д. Швець та ін. Науковці досліджують психологічні аспекти професійної діяльності та підготовки поліцейських, вивчають вплив стресових ситуацій на їхню психіку, емоційний стан, аналізують фактори, що впливають на прийняття рішень у критичних ситуаціях тощо. Наукові розробки також охоплюють аспекти взаємодії поліцейських з громадою, питання професійної відповідальності та поліцейської етики, виявлення можливих проявів девіантної поведінки в роботі працівників поліції. Однак агресія, як прояв девіантної поведінки у професійній діяльності поліцейських, досі не була об'єктом наукового пошуку.

Мета статті розкрити сутність та особливості агресії як девіації та розробити рекомендації та практичні поради, спрямовані на зменшення ризику прояву агресії у професійній діяльності працівників поліції.

Виклад основного матеріалу

Девіації є досить поширеними у нашому суспільстві, за своєю суттю вони вказують на відхилення від соціальних норм або визнаних у суспільстві шаблонів і стандартів, які є своєрідними правилами та очікування, які визначають прийняття або неприйняття дій чи вчинків особи в межах конкретного суспільства, культури, діяльності тощо.

Норми можуть включати в себе різні аспекти життя, такі як мова, одяг, манери, етикет, моральні цінності тощо. Шаблони відображають певні тенденції чи традиції. Стандарти охоплюють формалізовані правила, які мають обов'язків характер та досить часто офіційно встановлені та нормативно закріплені. Усі разом вони допомагають забезпечувати порядок, передбачуваність та ефективну взаємодію між членами суспільства та відображають колективні уявлення про те, що є прийнятним або неприйнятним.

Девіації є закономірним наслідком еволюції суспільства, колективного способу життя, яке повсякчас генерує і конформні й нонконформні форми поведінки. Тож девіації вказують на те, що не всі члени суспільства дотримуються прийнятих правил та очікувань, однак, коли мова йде про конкретні вчинки або дії, які відхиляються від соціальних норм чи стандартів, варто говорити саме про «девіантну поведінку».

Девіантна поведінка це стійка поведінка особистості, що відхиляється від найважливіших соціальних норм і наносить збитки суспільству чи самій особистості, супроводжується її соціальною дезадаптацією (за О. Змановською, 2003) й характеризується такими особливостями:

- стійкість, повторюваність поведінки (це поведінка багаторазова чи довготривала, а не одноразова);

- функціонування в межах медичної норми означає, що девіантна поведінка притаманна здоровим людям, а не психічно хворим;

- відповідність загальній спрямованості особистості;

- характеризується соціальною дезадаптацією особистості;

- включає нанесення шкоди собі та/або іншим [4, с. 8].

Вирізняють соціальний, психологічний, психіатричний, етнокультурний та віковий підходи до оцінки поведінкової норми та девіацій [5, с. 21-22]:

- соціальний підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінки людини. До девіантної поведінки відносять поведінку, яка може бути потенційно небезпечною для суспільства чи оточення, наприклад: злочини, такі як грабіж, вбивства, крадіжки чи шахрайства; булінг, домашнє насильство, торгівля та вживання наркотиків; корупція; тероризм тощо. Ці приклади вказують на той факт, що девіантна поведінка, зокрема в соціальному підході, розглядається як щось більше, ніж індивідуальні вчинки. Вона розглядається через призму її можливого впливу на суспільство та його членів;

- психологічний підхід розглядає девіантну поведінку у зв'язку з конфліктом, деструкцією та саморуйнівною поведінкою особистості. Людина свідомо чи неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність. Прикладом можуть бути самопорізи, які часто розглядаються як форма саморуйнівної поведінки. У такий спосіб особа може виражати свій емоційний стан або намагається відновити відчуття втрати контролю. Важливо враховувати і можливий вплив дитячого травматичного досвіду, низької самооцінки чи порушень особистісного розвитку. Особистість може використовувати цей вид поведінки як спосіб вирішення внутрішніх конфліктів або виявлення неврівноваженості в сфері емоційного благополуччя;

- в межах психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як хворобливі особливості особистості, що сприяють формуванню психічних розладів та захворювань. Під девіацією в цьому підході розуміють психічні розлади, які не повною мірою досягли психопатологічних якостей, наприклад, особистісні розлади. Такі розлади можуть включати антисоціальний особистісний розлад, що знаходить свій прояв у порушеннях соціальних норм, відсутності емпатії та невідповідальності перед суспільством. Іншим прикладом може бути межовий (емоційно нестійкий) особистісний розлад, який супроводжується інтенсивними і нестабільними міжособистісними стосунками та самовідчуттям;

- етнокультурний підхід визначає, що девіації доцільно розглядати з урахуванням традицій певного суспільства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одному соціокультурному середовищі, можуть значно відрізнятися від норм інших груп людей. Тому дуже важливим є врахування етнічних, національних, расових, конфесійних характеристик людини. У контексті даного підходу важливо розуміти, що те, що може вважатися девіацією в одній культурі, може бути прийнятим або навіть цінним у іншій. Поняття «норми» та «девіації» є різними для різних культур, і вони часто формуються на основі традицій, релігій, історичного контексту та інших етнокультурних факторів. Наприклад, певні вираження віри, обряди чи поведінка можуть бути вкрай важливими для однієї групи, але викликати непорозуміння або навіть вважатися девіаційними в іншому суспільстві;

- віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей та норм. Поведінка, що не відповідає віковим стандартам, може бути визнана як девіантна через невідповідність очікуванням, які загальноприйняті для даного вікового періоду. Так, у дитячому віці деякі форми спілкування чи вираження емоцій є властивим для розвитку особистості, однак така сама поведінка у дорослому віці може викликати здивування чи непорозуміння і стати об'єктом соціального неприйняття, наприклад, оніхофагія або звичка гризти нігті.

До основних видів девіантної поведінки відносять: адиктивну, агресивну, делінквентну, суїцидальну поведінку та відхилення непатологічного характеру у сексуальній поведінці [4, с. 46].

Ми погоджуємося з І. Кошовою та О. Кресан, що спільною ознакою цих, на перший погляд, різних видів поведінки є деструктивність (те, що заважає нормальному функціонуванню), що призводить до руйнування та переривання: стосунків, здоров'я, прийнятого суспільного порядку, життя тощо.

Разом з тим характеристикою та важливим компонентом усіх провів девіацій є агресія, яку можна назвати складовою інших видів поведінкових девіацій, і яка набуває в них різних форм прояву. При цьому сама агресивна поведінка не є девіацією в чистому вигляді, оскільки притаманна всім без винятку і базується на природних емоціях людини: злість, гнів, страх та ін.

Однак, щоб розуміти девіантність конкретної поведінки, важливо враховувати контекст, в якому вона виявляється, а також особисті і соціокультурні чинники, які впливають на її сприйняття і наслідки. Наприклад, агресія, що виявляється в рамках законної самооборони, може бути соціально прийнятною, тоді як агресивна поведінка, спрямована на завдання шкоди без належних підстав, може розглядатися як девіантна. Таким чином, агресія виступає не тільки як елемент девіантної поведінки, але і як важлива складова людської натури, і розуміння її контексту та мотивації є важливим для об'єктивного аналізу девіаційних явищ.

Агресія виявляється в реальній поведінці або фантазуванні з метою підкорити собі інших або домінувати над ними. Найбільш звичними формами агресії є конфліктність, лихослів'я, погрози, використання фізичної сили. А її важливими ознаками є: намагання домінувати над людьми та використовувати їх для власної мети; тенденція до руйнування, прагнення заподіювати шкоду оточенню; схильність до насилля [6, с. 64].

Та агресію слід відрізняти від агресивності та агресивної поведінки. Агресія визначається як форма поведінки, спрямована на образу чи завдання шкоди, агресивність це властивість особистості, яка характеризує схильність діяти ворожо, вказує на готовність до агресивної поведінки та інтенсивність цих тенденцій, тоді як агресивна поведінка описує конкретні вчинки чи вияви агресивних реакцій, які є деструктивними діями за свою суттю.

Як і будь-яка інша сфера діяльності «людина-людина», професійна діяльність поліцейських не позбавлена проявів агресії. Агресія може виникати внаслідок провокацій з боку громадян або приниження поліцейського, у випадках, коли існує безпосередня загроза життю, здоров'ю іншої людини або самого працівника поліції. Працівники поліції також часто опиняються під впливом стресу і значного психологічного навантаження, що неабияк сприяє виникненню агресивних реакцій. Підвищений рівень агресії серед поліцейських може бути обумовлений і їхніми особистісними характеристиками, такими як складнощі в самоконтролі та подоланні негативних емоцій. психологічний агресія девіантний професійний поліція

Загалом у суспільстві та серед працівників поліції, агресія вважається неприйнятною, бо розглядається як неадекватна, неприйнятна, тобто девіантна поведінка. Однак, у випадках, коли у професійній діяльності поліцейському доводиться стикатися з ризикованими або небезпечними ситуаціями, агресія стає виправданою. Тож агресія поліцейських може бути як недопустимою, так і мати легітимний статус.

До недопустимої девіантної поведінки у професійній діяльності працівників поліції відносимо такі види агресії:

- перевищення повноважень під час застосування поліцейських заходів примусу, а саме фізичного впливу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби, застосування спеціальних засобів (кийок, електрошоковий пристрій, кайданки, сітка тощо) та застосування вогнепальної зброї;

- негативізуюча мовна поведінка, словесно виражений прояв агресивного ставлення до іншої людини, а саме вживання нецензурної лексики, образливих чи грубих слів, погроза, груба вимога, груба відмова, іронія, докір, залякування посадовим становищем;

- невтомивований негативізм, норовливість та опозиційні реакції на виконання вказівок керівництва, акти заперечення та ігнорування посадових інструкцій та встановлених процедур;

- аутоагресія як різновид агресивної активності, спрямованої на себе, що знаходить свій вияв у самоушкодженнях, саморуйнівних фантазіях, у боязкості або ідеях самопокарання тощо.

Досить поширеною є хибна думка, що агресію необхідно придушувати. Насправді придушена агресія не зникає, а лише накопичується, а відтак виникає замкнене агресивне коло, коли одна агресія провокує іншу агресію.

Нижче працівникам поліції запропоновані рекомендації щодо організації спілкування з агресивними громадянами та практичні поради щодо контролю власної агресії.

У своїй професійній діяльності поліцейські найчастіше зустрічаються з випадками вербальної агресії:

- людина суперечить, заперечує, але при цьому не висловлює своєї точки зору. Працівнику поліції рекомендується розпочати висловлювати свою думку зі слів «так» й підтримати одну з ідей агресора, однак після чого додати до речення «але» та висловити одне неузгодження з позицією опонента;

- людина відмовляється від спілкування або намагається змінити хід розмови. Працівнику поліції рекомендується дати відповідь засновану на розумінні «Я розумію, що вас це злить. Пропоную повернутися до розмови пізніше та спокійно прояснити те, що вас непокоїть»;

- людина прикидається, що не чує або бере до рук предмети та розглядає їх з цікавістю. Працівнику поліції рекомендується її зупинити вказавши на те, що відбувається та наголосити, що успішна взаємодія можлива лише у випадку спільної роботи;

- людина використовує принизливі коментарі, які замасковані під жарти. Працівнику поліції рекомендується звернути на це увагу та запропонувати поговорити про це більше;

- людина застосовує пряму відсіч (наприклад, «А вас ніхто не питав»), саботаж (голосно сміється, перебиває, закінчує слова тощо), погрози. Працівнику поліції рекомендується її зупинити та запропонувати повернутися до спілкування через якийсь час.

Неправильним у відповідь на агресію є підвищення голосу, загрозливий тон, крик; демонстрація влади («буде так, як я скажу, бо я представник влади»), непохитне наполягання на своїй правоті; агресивні пози і жести (стислі щелепи, перехрещені або зчеплені руки); сарказм, глузування, висміювання і передражнювання; використання фізичної сили; втягування в конфлікт сторонніх; покарання тощо.

З метою зниження напруження під час спілкування з агресивною особою працівнику поліції рекомендовано дотримуватися наступного алгоритму:

1. Вислухати претензії, не перебиваючи, з'ясувати суть проблеми. З'ясувати чи ви припустились помилки, чи людина вирішила «випустити пару».

2. Поставити уточнюючі запитання: «Чи правильно я розумію...?», «Хотілося б уточнити..?», «Проблема в тому, що..?» тощо. Причому запитувати потрібно спокійним доброзичливим тоном.

3. Нейтралізувати агресію. Для цього згодяться фрази: «Шкода, що так сталося», «Я вас чудово розумію», «Мені б теж таке не сподобалося».

4. Визначити особисті кордони. Якщо особа перейшла на образи, варто нагадати, що такі дії жодним чином не допоможуть розв'язати питання. «Ви можете виявити невдоволення, але переходити на образи неприпустимо». І тут слід перевести розмову в конструктивне русло.

5. Запропонувати варіанти вирішення та підкреслити вигоду пропозиції. Наголосити на готовності до співпраці та прагненні розв'язати проблему.

Особливості організації простору поряд з агресивною особою:

- якщо є можливість, переміститися встаньте поруч, збоку, але не навпроти. По можливості поміняйте ваше загальне розташування, зробіть як мінімум пару кроків з того місця, на якому ви стоїте разом;

- спробуйте не зустрічатися очима або допускайте тільки короткий контакт очей;

- намагайтеся витримати паузу, наприклад під спокійним приводом «Треба подумати»;

- краще говорити повільніше, тихіше, однак без сильного контрасту. Початок у тоні співрозмовника на «його хвилі», далі потихеньку знижувати темп і гучність своєї мови;

- переключіть увагу на щось інше («Подайте, будь ласка, ручку», «Вибачте, що перебиваю, питання:...»).

Працівнику поліції важливо вміти контролювати і власну агресію. Нами запропоновані прикладні поради щодо контролю власної агресії:

1. Фізично віддалитися від джерела подразнення. Працівникам поліції досить часто доводиться стикатися з напруженими та емоційно забарвленими ситуаціями. Одним із ефективних способів збереження спокою та зниження рівня агресії є віддалення від джерела подразнення. Наприклад, якщо під час конфліктної ситуації або взаємодії з агресивною особою починає зростати напруження, працівник може взяти коротку паузу або вийти з приміщення на свіже повітря. Це допоможе зняти напругу, переосмислити ситуацію та зберегти спокій для подальшої конструктивної взаємодії або реакції. Важливо усвідомити, що віддалення від джерела подразнення не вирішує проблему, а лише дозволяє тимчасово відсторонитися для більш об'єктивного реагування та збереження емоційної рівноваги.

2. Подивитися на ситуацію під іншим кутом. У роботі поліцейських зміна кута зору є однією з ключових стратегій управління агресією. Під час конфліктних ситуацій або взаємодії з агресивними особами важливо вміти подивитися на ситуацію з позиції іншої людини. Це допомагає отримати більш об'єктивне розуміння того, що відбувається, і знайти способи вирішення конфлікту. Зміна кута зору передбачає виявлення емпатії здатності співчувати та розуміти почуття, потреби та мотивацію іншої особи. Важливо увійти в положення іншої сторони та розглянути ситуацію з її точки зору, ураховуючи її причини та обставини. Крім того, такий підхід дозволяє аналізувати ситуацію з різних ракурсів, що сприяє зростанню рівня обізнаності та розуміння проблеми в широкому контексті.

3. Зосередитися на власному диханні. У роботі поліцейських ця техніка особливо корисна, оскільки вони часто опиняються в напружених ситуаціях, де керування власними емоціями є критично важливим. Регуляція дихання стає ефективним інструментом для зниження рівня напруги та агресії. Концентрація на власному диханні допомагає поліцейським зосередитися на собі, відновити зв'язок зі своїм тілом та контролювати емоції. Повільне і глибоке дихання допомагає перейти з режиму стресу до режиму спокою, а тривалий видих, який трохи перевищує тривалість вдиху, допомагає розслабити дихальні шляхи та активізувати парасимпатичну нервову систему, що сприяє відпочинку та заспокоєнню. Важливо виконувати цю техніку в тихому місці, де поліцейський може зосередитися та відновити емоційний баланс.

4. Висловлювати свої думки. У професійній діяльності поліцейських, де комунікація відіграє ключову роль, відкрите і відверте висловлення думок може допомогти у вирішенні конфліктів та зменшенні напруги. Озвучення своїх потреб, відчуттів та поглядів сприяє збереженню взаєморозуміння в процесі спілкування. При висловленні своїх думок важливо враховувати тон та вибір слів, оскільки це суттєво впливає на сприйняття сказаного іншою стороною. Варто пам'ятати, що використання ввічливих і поважних формулювань сприяє підтримці конструктивного діалогу. Крім того, варто уникати агресивних або образливих висловів, щоб запобігти ескалації конфлікту та поглибленню непорозумінь. Важливо використовувати «.Неповідомлення», які базуються на власних почуттях та спостереженнях. Наприклад, замість «Ти завжди робиш це неправильно», скажіть: «Я відчуваю розчарування, коли це відбувається». Такий підхід дозволяє висловлювати свої переживання без обвинувачень або критики та сприяє збереженню конструктивного спілкування.

5. Шукати альтернативні варіанти реагування є важливою частиною професійної діяльності працівників поліції. Цей підхід передбачає активний пошук альтернативних методів взаємодії та вирішення конфліктів, спрямованих на зниження рівня агресії та досягнення конструктивних результатів. Вміння шукати альтернативні шляхи реагування важливо в ситуаціях, які загрожують виникненням агресивної відповіді. Наприклад, замість того, щоб реагувати на конфлікт агресивно, поліцейський може спробувати звернутися до пошуку компромісу або мирного вирішення суперечки. Замість вербальної агресії, можна застосовувати методи позитивного підсилення для зменшення напруги та вирішення конфлікту. Важливо також усвідомлювати власні емоції та реакції на різні ситуації, щоб вчасно виявляти потенційно агресивну поведінку та шукати альтернативні шляхи виходу з неї. Крім того, у процесі пошуку альтернативних варіантів реагування важливо враховувати специфіку ситуації та індивідуальні особливості учасників. Розвиток вміння шукати альтернативи сприяє підтримці професійного та емоційного благополуччя поліцейських, а також збереженню гармонійних взаємин з громадою та колегами.

6. Вдаватися до фізичних тренувань та навантажень. Під час виконання фізичних вправ в організмі виробляються ендорфіни природні анальгетики та антидепресанти, які сприяють зниженню болю і покращенню настрою. Також відбувається розслаблення м'язів, зменшується нервова напруга та підвищується рівень енергії. Це дозволяє зняти агресію та покращити емоційний стан. Фізичні тренування сприяють вивільненню збудження та агресивної енергії шляхом її спрямування у фізичну активність. Регулярні фізичні навантаження можуть стати ефективним засобом для зняття стресу та контролю агресивних реакцій, що є особливо важливим у професійній діяльності поліцейських, яка характеризується напруженістю. Для досягнення максимального ефекту важливо правильно підібрати вправи та режим тренувань. Тому важливо підбирати навантаження, які будуть ефективними та безпечними для конкретного працівника поліції.

7. Перенаправити негативну енергію в конструктивне русло. Прийом сприяє перенаправленню негативної енергії агресії на конструктивні цілі та позитивні дії. Замість того, щоб витрачати енергію на прояви агресії та розчарування, важливо знаходити способи її трансформації на щось корисне та продуктивне. Це означає зміну підходу до проблеми або ситуації. Замість того, щоб бачити перешкоди або труднощі як щось негативне, варто спробувати знайти в них можливості для особистого зростання та розвитку. Крім того, важливо шукати конструктивні способи вираження агресії. Наприклад, зайнятися співом, письменництвом або будь-яким іншим видом творчості, який дозволить відчути себе задоволеним та зосередженим. Така позатрудова діяльність може допомогти поліцейським знайти вихід зі стресових ситуацій та зберегти психічне здоров'я у процесі виконання професійних обов'язків.

8. Посміхатися. Посмішка є важливим елементом професійної діяльності поліцейських, оскільки вона сприяє створенню позитивного та доброзичливого середовища та покращує якість спілкування. Коли людина усміхається, її мозок виробляє ендорфіни, які сприяють почуттю щастя та радості. Ці позитивні емоції можуть значно знизити рівень стресу та тривоги, підвищити енергію та стимулювати імунну систему. Усмішка також покращує взаємодію з іншими та сприяє розвитку позитивних взаємин. Вона вважається природним сигналом дружелюбності, що може значно полегшити спілкування з громадянами та збільшити рівень їх довіри до поліцейських. Тому важливо пам'ятати про значення усмішки як ефективного інструмента для підтримки позитивної атмосфери, зменшення напруги та покращення якості роботи.

9. Протистояти провокаціям. Поліцейським важливо усвідомлювати та протистояти провокаціям, які можуть виникати у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Провокації можуть приймати різні форми, від спроби викликати негативну реакцію до створення конфліктної ситуації. Важливо мати високий рівень емоційного і соціального інтелекту для ефективного управління такими ситуаціями. Поліцейським потрібно розвивати врівноваженість та самоконтроль, щоб уникати агресивних реакцій. Контролювати свої емоції та реакції на провокації означає зберігати спокій та збалансованість у відповідь на потенційно напружені ситуації. Важливо вміти відрізняти конструктивні способи вираження своїх почуттів та думок від агресивних чи конфліктних. Також корисно заздалегідь продумати відповіді на провокаційні коментарі чи ситуації, щоб мати чіткий план дій у випадку виникнення подібних ситуацій.

10. Звернутися за допомогою до фахівця з питань агресії. Готовність поліцейських звернутися за допомогою до фахівця з питань агресії є важливим етапом у вирішенні конфліктних ситуацій та управлінні емоціями. Звернення до фахівця може бути ефективним кроком у напрямку виявлення причин агресії та корекції агресивної поведінки. Фахівець допоможе опанувати стратегії керування емоціями та безагресивного вирішення конфліктів. Важливо відкрито розповісти про свої проблеми та почуття, щоб спеціаліст зміг надати ефективну підтримку та інструменти для розвитку навичок управління стресом, покращення комунікативних здібностей та здорових способів відреагування на емоційні виклики. Звернення за допомогою не є ознакою слабкості, а, навпаки, є кроком у напрямку самопізнання та самовдосконалення. Враховуючи специфіку професійної діяльності поліцейських, такий крок може допомогти забезпечити оптимальні умови для ефективного виконання службових обов'язків та підтримати психічне та емоційне здоров'я.

Запропоновані інструменти сприятимуть не лише організації спілкування у ситуаціях прояву агресії, але і допоможуть працівнику поліції ефективніше взаємодіяти з різними соціальними групами, вирішувати конфліктні ситуації, забезпечувати безпеку та сприяти підтримці громадського порядку.

Висновки

Розроблення проблематики явища агресії як прояву девіантної поведінки у професійній діяльності працівників поліції відображає складність реалій сучасного правоохоронного середовища. Робота поліцейських нерідко пов'язана зі стресом, конфліктами та високими навантаженнями, що може не лише детермінувати прояви агресії, але і обумовлювати здійснення службової діяльності в агресивних умовах. Для забезпечення ефективного функціонування органів та підрозділів поліції важливо підтримувати політику превентивних заходів, спрямованих на зменшення ризику прояву агресії серед та до поліцейських. Подальші дослідження будуть спрямовані на розвиток ініціатив з підтримки ментального здоров'я поліцейських та профілактику проявів агресії.

Література

1. Про Дисциплінарний статут Національної поліції України: Закон України від 15 березня 2018 року №2337-VIII.

2. Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських: Наказ МВС від 09 листопада 2016 року №1179.

3. Про Національну поліцію: Закон України від 02 червня 2015 р. №580-VIII.

4. Кошова І.В., Кресан О.Д. Психологія девіантної поведінки: навч.-метод. посіб. Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2021. 226 с.

5. Психологія девіантної поведінки особистості: навч. посіб. / МОН України, Уманський держ. пед. ун-т імені Павла Тичини; уклад.: О.Д. Сафін, С.П. Байда. Умань: Візаві, 2021. 202 с.

6. Галич Я. Когнітивно-поведінкова психотерапія як напрям у корекції поведінкових девіацій. Юридична психологія. 2023. №2 (33). С. 62-70.

References

1. Zakon Ukrayiny Pro Dyscyplinarnyj statut Nacionaljnoji policiji Ukrajiny: pryiniatyi vid 15 bereznja 2018 r. №2337-VIII [Law of Ukraine About the Disciplinary Statute of the National Police of Ukraine from March 15, 2018, №2337-VIII] (2018, March 15).

2. Nakaz MVS Pro zatverdzhennja Pravyl etychnoji povedinky policejsjkykh: pryiniatyi vid09 lystopada 2016 r. №1179 [Order of the Ministry of Internal Affairs on approval of the Rules of Ethical Conduct for Police Officers from November 09, 2016, №1179] (2016, November 09).

3. Zakon Ukrayiny Pro Natsional'nu politsiyu: pryiniatyi 02 chervnya 2015 r. №580-VIII [Law of Ukraine About the National Police on innovative activity from June 2, 2015, №580-VIII] (2015, June 2).

4. Koshova, I.V., Kresan, O.D. (2021). Psykhologhija deviantnoji povedinky [Psychology of deviant behavior] navch.-metod. posib. Nizhyn: Vydavnyctvo NDU im. M. Ghogholja [in Ukrainian].

5. Safin, O.D., Bajda, S.P. (2021). Psykhologhija deviantnoji povedinky osobystosti [Psychology of deviant personality behavior]: navch. posib. Umanj: Vizavi [in Ukrainian].

6. Ghalych, Ja. (2023). Koghnityvno-povedinkova psykhoterapija jak naprjam u korekciji povedinkovykh deviacij [Cognitive-behavioral psychotherapy as a direction in the correction of behavioral deviations]. Jurydychna psykhologhija, 2 (33). 62-70. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru