Главная Коллекция "Revolution" Психология Емоційно-інтелектуальні компоненти, що регулюють феномен психологічної культури особистості

Емоційно-інтелектуальні компоненти, що регулюють феномен психологічної культури особистості

Аналіз механізму регуляції процесів пізнання, обміну інформацією та встановлення комунікації в українському суспільстві. Дослідження емоційної сфери професійної діяльності. Розвиток психологічної культури, самосвідомості та стресостійкості особистості.

Рубрика Психология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 26.06.2024
Размер файла 30,1 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

Емоційно-інтелектуальні компоненти, що регулюють феномен психологічної культури особистості

Гульбс О.А. Гульбс О.А., Уманський державний педагогічний університет ім.. П.Г. Тичини, Лантух І.В. Лантух І.В., Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Сергачьова В.Е. Сергачьова В.Е., Санкт-Петербурзький гуманітарний університет профспілок, Балабанова К.В. Балабанова К.В., Національний аерокосмічний університет ім.. М.Є. Жуковського «ХАІ»

Вступ

Емоційна сфера відображає внутрішній світ людини, систему сигналів, за допомого яких суб'єкт демонструє ставлення до оточення. Особливість емоційних процесів полягає в тому, що вони безпосередньо відображають зв'язок між мотивами діяльності та її реалізацією. У професійній діяльності особистості емоційні процеси є найважливішим чинником регуляції процесів пізнання, обміну інформацією, встановлення комунікації. Емоційні реакції можуть обумовлювати різні зміни психіки особистості, створювати критичні ситуації, конфлікти, загрозу її діяльності, призводити до змін суспільного статусу. Проблема полягає в тому, що необхідно навчити особистість умінню керувати своїми емоціями, зберігати високу професійну працездатність, здійснювати діяльність без напруженості у складних емоційних умовах.

Виклад основного матеріалу

Глибокі соціально-економічні та духовні перетворення, що відбуваються в Україні, сприяють утворенню нового підходу до особистості як взаємовідносин людей, що здійснюють певну економічну діяльність. Унаслідок цього емоційний інтелект є корисною навичкою особистості, напрямком розвитку її здібностей, засобом забезпечення партнерських міжособистісних стосунків.

Розвиток емоційного інтелекту особистості прямо впливає на її самореалізацію, соціальну адаптацію та гармонізацію організаційної культури. професійний психологічний емоційний

Це залежить, насамперед, від самої особистості, здатності вільно орієнтуватися у соціальному та економічному просторі, розуміти особливості розвитку й самореалізації, оволодівати інформацією. Емоційний інтелект сприяє пошуку рівноваги між розумом і почуттями особистості, не дозволяє їй діяти під впливом емоцій і запобігає маніпулюванню з боку інших осіб.

Також допомагає розвивати самосвідомість, самоконтроль, соціальну чуйність у взаєминах між опонентами, що позитивно впливає як на розвиток особистості у цілому, так і на розвиток культури в сучасному суспільстві [1].

Психологічна культура - це інтегральна характеристика особистості, соціокультурне надбання, яке виявляється у способах життєдіяльності і взаємодії зі світом та охоплює зміст ставлення до себе і інших людей. Її варто розглядати з позиції системного підходу як ієрархічне системне утворення психіки людини у напрямку культурно-історичного розвитку і у контексті соціальної взаємодії оточуючих.

Важливим структурним компонентом психологічної культури є ефективний компонент поєднання емоційної лабільності, емоційної стійкості і конструктивної поведінки. Рівень психологічної культури можна усвідомлено підвищувати за допомогою соціально направлених процесів розвитку і саморозвитку особистості. У цьому аспекті важливе значення у регуляції феноменів психологічної культури мають емоційно-вольові та інтелектуальні компоненти особистості [2].

Емоції та почуття відіграють особливе значення в практичній професійній діяльності особистості. Вони збагачують відображення неупередженої реальності суб'єктами діяльності і здійснюються у зв'язку з уподобаннями, схильностями, інтересами та актуальними мотивами до діяльності, та є регуляторами їх енергійності.

Робота з різними за віком, інтересами, рівнем культури чи вихованості людьми викликає необхідність пом'якшення чи маскування деяких рис власного характеру, обумовлених певним типом темпераменту. Таке регулювання характеру потребує твердої волі, зусилля над собою. А це передбачає наявність у структурі характеру таких рис як уміння володіти собою, великодушність, стриманість, що впливає на розвиток психологічної культури [3].

Емоційно-вольові компоненти особистості розглядаються О.К. Любчук, як структурні складові потенціалу людини. Психоемоційний тонус включає емоційну стабільність та загальну врівноваженість; упевненість у собі та позитивну самооцінку; оптимізм, відсутність страху перед можливістю невдач; стресостійкість у складних ситуаціях, здатність витримувати значні нервово-психічні навантаження; здатність приймати відповідальні рішення в умовах дефіциту часу та інформації або пов'язані з ризиком. Вольова наполегливість проявляється у цілеспрямованості, у здатності до планомірної реалізації намічених стратегій, всупереч труднощам та перешкодам, у вольових задатках, опору зовнішнім впливам [4]. Дослідник Ю.А. Білова визначає емоційно-вольовий компонент у структурі особистісної компетентності, який включає здатність розуміти власний емоційний стан у ситуації пошуку та реалізації особистісних проектів; здатність гідно переживати відсутність результату; спроможність відкрито ділитися своїми почуттями й переживаннями; цілеспрямованість; витримку, володіння собою в ситуаціях невизначеності [5].

Відчуття вважається необхідним проявом суті і свідомості особистості. Від того, як вона ставиться до об'єктів, до інших людей, власної справи, залежить на скільки буде успішною її діяльності. Властивою психологічною рисою емоцій вважається їх полярність. Будь-яка з них містить, очевидно, втілений позитивний або ж негативний відтінок, породжений ставленням особистості до об'єкта, її необхідностей, прагнень (приємне -- неприємне, задоволення -- незадоволення, радість -- горе, симпатія -- антипатія, любов -- ненависть).

Звичайно, протилежні почуття є несумісними в один і той самий момент. Тому важливе значення у професійній діяльності особистості мають вольові якості: рішучість, витримка, прийняття своєчасного рішення, уміння володіти собою й керувати іншими людьми. Свої переживання, ставлення, стани особистість виявляє у формі почуттів, які зовнішньо виражаються в її словах, інтонації, тембрі голосу, а також у міміці, жестах, пантоміміці. Тому вміння керувати собою реалізується, насамперед, у виразі обличчя, жестикуляції, мові.

Одним із провідних компонентів психологічної культури ряд авторів називають емоційні прояви особистості, які повинні ефективно контролюватися індивідом. Головна функція емоційних процесів полягає в тому, що люди можуть розуміти один одного, осуджувати вияви іншого, краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Емоційно-виразні рухи особистості - міміка, жести, пантоміма, звуки, виконуючи функції спілкування, виражають ставлення до того, що відбувається. Експресивна, комунікативна, оцінна і компенсаційна функції емоцій здійснюють вплив на розвиток психологічної культури особистості [6; 17].

Емоційні процеси виступають як внутрішня мова, система сигналів, за допомогою яких суб'єкт дізнається про значущість того, що відбувається. Особливість емоційних процесів полягає в тому, що вони безпосередньо відображають зв'язок між мотивами і реалізацією цих мотивів у взаємодії з іншими людьми [8].

Р. Декарт, відомий французький філософ та фізіолог, зазначав, що при виникненні емоцій здивована душа уважно розглядає «предмети, що уявляються нею, як рідкісні і незвичайні». Також Р. Декарт показав, що емоції виконують функцію пам'яті, бо скільки б разів невідомий нам предмет не з'являвся у полі нашого зору, ми абсолютно не бережемо його в нашій пам'яті, якщо тільки уявлення про нього не зміцнилося в нашому мозку будь-якою пристрастю. Таким чином, емоційні процеси у поведінці людини сприяють закріпленню в пам'яті того, на що раніше увага не зверталася.

Емоції «супроводжують» різноманітні прояви життєдіяльності людини, проникають у кожний психічний процес особистості. Більш виразно це виявляється там, де досліджується роль емоцій і розумової діяльності. При цьому, наголошував С.Л. Рубінштейн, що мова для нас йде не тільки про те, що емоція знаходиться в єдності і взаємозв'язку з інтелектом або мислення з емоцією, а про те, що саме мислення як реальний психічний процес вже сам по собі є єдністю емоційного та інтелектуального [7]. Отже, зіставлення емоцій та раціонального пізнання можна проводити умовно і тільки тоді, коли ми виділяємо в ньому виключно його словесно-логічний механізм, що зіставляє, в основному, одні образи об'єктивної дійсності і поняття про неї.

На активнодіючий характер емоційного процесу вказує і походження самого терміна «емоція» (від лат. emoveo - «порушую, хвилюю»). При всій різноманітності підходів до вивчення емоційної сфери діяльності людини визначення самого поняття «емоція» більшість авторів дає зважаючи на психічну форму віддзеркалення дійсності. Кожен з них особливу увагу звертає на такі функції емоцій: активуючу або пригноблюючу, залежно від стану зв'язку між мотивами, потребами і можливістю їх реалізації; оцінну; психічну регуляцію діяльності; компенсаційну (поповнення інформації, якої бракує для діяльності) [2; 3].

Емоції і відчуття - особистісні утворення. Відчуття виконують у житті та діяльності особистості, в її спілкуванні з оточуючими людьми мотивуючу роль. Вони пов'язані з певними предметами, видами діяльності й людьми. Відчуття удосконалюються і, розвиваючись, утворюють ряд рівнів, починаючи від безпосередніх відчуттів і закінчуючи вищими відчуттями, що відносяться до духовних цінностей, ідеалів та інтелектуальних якостей особистості.

Афекти - це особливо виражені емоційні стани, що супроводжуються видимими змінами у поведінці особистості, яка їх відчуває. Це реакція, яка виникає у результаті вже виконаної дії або вчинку і виражає собою її суб'єктивне емоційне забарвлення з погляду того, якою мірою в результаті здійснення даного вчинку вдалося досягти поставленої мети, задовольнити потребу, що його стимулює.

Без сильної волі неможлива творча діяльність особистості. Прагнення й рішення завжди неподільно пов'язані з практичною діяльністю й лише разом з нею утворює особистість єдиний вольовий акт. Останній завжди опосередкований розумовими процесами, уявленнями й думками, але вони безпосередньо пов'язані з емоціями й почуттями, що виникають у людини внаслідок емоційно забарвленого прагнення її до певних об'єктів, відображаючи предмети і явища об'єктивної дійсності, як цілі прагнень людини. Воля існує, таким чином, в єдності з її розумом і почуттями, вона становить перехід від мислення та емоцій до реалізації себе у діяльності [8].

Вплив суспільства на розвиток особистості полягає у зміні не тільки культурних цінностей, а й у формуванні емоційної зрілості, емоційного інтелекту, що призводить до процесу переоцінки цінностей. Сучасні зміни в Україні потребують самовдосконалення, внутрішньої гармонії, цілісності особистості та активного розвитку емоційних компонентів у структурі особистості, що проявляється у її психологічній культурі.

Одним із найпоширеніших видів афектів є стрес. Це відчуття надмірно сильної та тривалої психологічної напруги, яка виникає у людини, коли її нервова система зазнає емоційного перевантаження. Стрес дезорганізує діяльність особистості, порушує її нормальний хід. У особистості найпоширенішим стрес-чинником є емоційний подразник. Особистість зі стійкою емоційною сферою у змозі подолати фазу тривоги і активно включитися у боротьбу із стресовими чинниками. Емоційно нестійку особистість відразу охоплює тривога, яка потім переходить у страх. За фазою тривоги у таких особистостей настає виснаження, що виявляється у формі приреченості та відчаю. Особистість може перебувати у стресовому стані або періодично до нього повертатися доти, доки інформація про стресову (психотравмуючу) подію переробляється.

Ще один вид емоційних станів - пристрасть. Вона є сплавом емоцій, мотивів і відчуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета. С.Л. Рубінштейн писав, що пристрасть означає порив, захоплення, орієнтацію всіх устремлінь і сил особистості в єдиному напрямі, зосередженні їх на єдиній меті [7].

Отже, всі ці основні види якісно своєрідних емоційних процесів і станів, які виконують різну роль у регуляції діяльності й спілкуванні особистості з оточуючими, містять підвиди та оцінюються за різними параметрами.

Емпатія (як співпереживання) вже за самим своїм визначенням передбачає емоційні, безпосередні реакції на поведінку інших людей. На основі емпатії особистість швидше пізнає себе і стає здатною співчувати подібним до себе, розуміючи і передбачаючи їхню поведінку. Розвинуті емпатийні здібності свідчать про адекватний життєвий досвід і можливість самоконтролю щодо явищ агресивності, фрустрації та ригідності.

Д.В. Люсиним уточнено складові емоційного інтелекту, які характеризують здатності до розуміння й управління емоціями. Так, у його теорії здатність до розуміння емоцій означає, що людина: може розпізнати емоцію, тобто, встановити сам факт наявності емоційного переживання у себе або в іншої людини; може ідентифікувати емоцію, тобто, встановити, яку саме емоцію відчуває вона сама або інша людина і знайти для неї словесне вираження; може розуміти причини, що викликали цю емоцію, й наслідки, до яких вона призведе. Здатність до управління емоціями означає, що людина може: контролювати інтенсивність емоцій, передусім, приглушати надмірно сильні емоції; контролювати зовнішнє вираження емоцій; при необхідності довільно викликати ту або іншу емоцію. Здатність до розуміння і здатність до управління емоціями може розповсюджуватися й на власні емоції та на емоції інших людей.

Таким чином, можна говорити про внутрішньо-особистісний і міжособистісний емоційний інтелект (ВЕІ і МОІ відповідно). Ці два варіанти припускають актуалізацію різних когнітивних процесів і навичок, але мають бути пов'язані один з одним.

Зазначені погляди стали підґрунтям для розробки Д.В. Люсиним опитувальника емоційного інтелекту «ЕмІн» [9].

На думку А.В. Костюка, емоційний інтелект має свою структуру, в основу якої покладено групи здібностей, зокрема, когнітивні, емоційні, адаптивні, соціальні, кожна з яких забезпечує відповідну функцію (табл. 1) [10].

Дж. Майєр визначає емоційний інтелект як «сукупність інтелектуальних здібностей до обробки емоційної інформації» [11]. Емоційний інтелект є однією з форм прояву інтелекту, а саме виявлення його в емоційній сфері особистості. Він має емоційну зрілість. Емоційна зрілість, у свою чергу, відображає рівень адекватності емоційного реагування в певних умовах, враховуючи потреби та цінності суб'єкта.

Таким чином, характеристики, які автори зараховують до поняття емоційний інтелект, не є вичерпними, а відображають окремі аспекти розуміння емоційної зрілості, яка розглядається нами як явище суто емоційного порядку, яке синтезує в собі характеристики емоційного інтелекту, емоційної компетентності, емоційної гнучкості тощо [12].

До ознак формування, прояву та розвитку емоційної зрілості особистості можна включити стан емоційної сфери, відкритість емоційному досвіду, чутливість, усвідомленість важливості емоцій у житті, адекватність проявів емоцій, психологічне благополуччя (упевненість у собі, задоволеність життям), способи переробки емоцій (сублімація, гумор, творчість), уміння управляти власними емоційними переживаннями і власною поведінкою, процес соціалізації людини [13, с. 112-114].

Ці складові взаємопов'язані й доповнюють одна одну, а їхня сукупність може також визначити формування ряду напрямів, у яких відбувається розвиток емоційної сфери людини протягом усього життя: здатність розуміти, усвідомлювати власні емоції та емоції інших людей; здатність вербалізувати їх; здатність адекватно проявляти й виражати емоції й почуття у різних соціальних ситуаціях, враховуючи й суспільні норми вираження емоцій, і реальність самої ситуації, і власний емоційний стан; здатність сприймати власні емоції і нести за них відповідальність; здатність до емпатії; здатність природно, спонтанно виражати пережиті емоції в міміці, жестах, інтонації та ін. Виходячи з узагальнення вищевказаного, такі ознаки можуть бути представлені як певні структурні компоненти: рефлексія емоцій, емоційна саморегуляція, емпатія, емоційна експресивність та прийняття власних емоцій [14, с. 50-51].

Таблиця 1

Структурно-функціональна схема емоційного інтелекту (за А.В. Костюком)

Група здібностей

Структурні компоненти емоційного інтелекту

Функції емоційного інтелекту

Когнітивні здібності

* сприйняття емоцій (ідентифікація емоцій);

¦ розуміння емоцій (усві домлення емоцій. їх аналіз та встановлення зв'язків між ними)

Інтерпретативна функція - дозволяє людині продуктивно здійснювати розшифровування емоційної' інформації (емоційні вирази обличчя, інтонації голосу тощо), що сприятиме накопиченню та систематизації знань, формуванню власного емоційного досвіду

Емоційні здібності

- управління емоціями (вміння підтримувати позитивний модус емоцій)

Регулятивна функція сприяє стану емоційної комфортності та забезпечує адекватність зовнішнього вираження емоцій людини.

Адаптаційні здібності

• управління емоціями в стресових ситуаціях (самоконтроль. вибір продуктивних подолаючих стратегій поведінки):

• самомотивація (здатність викликати та підтримувати емоції, які спонукають до діяльності)

Адаптивна та стресозахисна функції полягають в актуалізації та стимулюванні психічних резервів людини в ускладнених життєвих ситуаціях

Соціальні здібності

¦ соціальна емпатія (здатність до співпереживання емоційного стану іниюі людини);

¦ управління чужими емоціями (вміння впливати на емоційні стани інших)

Активізуюча функція - забезпечує гнучку спроможність до конгруентності в спілкуванні

А. Елліс, Р. Лазарус, А. Бек та інші, котрі є представниками когнітивно-емотивного підходу, вважають, що емоційні реакції людини, а також увесь її здоровий або невротичний спосіб життя залежить від основних ідей, переконань, ставлень та принципів.

А тому емоційно зріла людина здатна розумно регулювати власні емоції. Це відбувається через заміну ірраціональних установок раціональними. Представники даного підходу вважають, що для емоційної зрілості притаманні:

1. Щастя як мета життя. Людина розумна прагне до щастя й наодинці з собою, і в спілкуванні з іншими.

2. Довготривалий гедонізм. Емоційно здорові люди розподіляють задоволення таким чином, щоб мати його й у сьогоденні і в майбутньому. Вони уникають отримання короткочасного задоволення, що є потенційно небезпечними за своїми близькими або віддаленими наслідками.

3. Самовизначення. Локус контролю особистості зміщується з зовнішнього вектора на внутрішній; емоційно здорова особистість прагне до встановлення та досягнення власних цілей.

4. Толерантність до невизначеності. Емоційно зріла особистість, перш за все, проявляє гнучкість свого мислення та поведінки, що дає можливість легкої адаптації та прийняття адекватних рішень у ситуації невизначеності.

5. Схильність до творчих пошуків. Творчі пошуки розглядаються як такі, що мають сенс та значення.

6. Турбота про власне благополуччя.

7. Соціальні інтереси. Для взаємодії з іншими емоційно зрілі особистості діють таким чином, щоб був гурт. Відповідно, вони поводять себе в них морально та захищають інтереси своїх груп.

8. Гнучкість. Психологічно здорова особистість схильна дотримуватися плюралістичного та недогматичного світобачення.

9. Прийняття дійсності. Прийняття реальності такою, якою вона постає перед нами.

10. Готовність до ризикованих учинків.

11. Високий ступінь терпимості до фрустрації.

12. Емоційна відповідальність. Прийняття емоцій як єдності думок, почуттів та дій [15, с. 144-146].

Дослідник Л.С. Виготський, стоячи на позиції культурно- історичної теорії формування вищих психічних функцій, наголошує, що емоційна зрілість - це вищий рівень емоційного розвитку особистості. Він характеризується цілою низкою рис: усвідомленням, довільністю, опосередкованістю емоційної поведінки.

Це все формується в культурно- історичних умовах та різних видах діяльності [16].

Ряд досліджень показали, що компоненти емоційно-інтелектуальні регулюють феномени психологічної культури, яка активно впливає на поведінку і діяльність особистості (8; 17).

В останні десятиріччя сформувалися особливі феномени з формами порушення емоційної комунікації між партнерами, які серйозним чином позначаються на процесах становлення емоційно зрілої особистості: феномен девальвації зрілості та інфляції мужності, жах психологічної інтимності, синдром «емоційного холоду» у дівчат, феномени міжособистісної залежності - контрзалежності та ін.

Очевидним є те, що емоційна незрілість особистості призводить до таких соціальних проблем, як неможливість побудови сім'ї, збільшення кількості розлучень, труднощі самореалізації в умовах ринкової економіки тощо [12, с. 142].

Формування компонентів емоційного стану особистості пов'язано з внутрішніми (уродженими, індивідуально- типологічними, онтогенетичними) та зовнішніми (родинна соціалізація, соціальне середовище) чинниками. Розвиток рефлексії пов'язаний з процесами інтеріоризації, ідентифікації; особливо бурхливий розвиток рефлексії припадає на підлітковий період. Емоційно-експресивний розвиток є найбільш розгорнутим у дошкільному віці, що проявляє себе у динамічному процесі кількісних та якісних змін у сприйнятті, розумінні й оволодінні особистістю емоційною експресією, переході до системи соціально-моральних почуттів і окультурених емоційно-експресивних реакцій.

Емоційно-інтелектуальна саморегуляція зумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми факторами. Розвиток емоційної саморегуляції в онтогенезі розглядається як послідовний розвиток емоційних процесів, що зумовлений: диференціацією якості емоцій; ускладненням об'єктів, що викликають емоційний відгук; зміною функціональної ролі емоційних процесів; розпізнаванням власних емоційних реакцій; розумінням емоційних реакцій інших людей; розвитком здатності регулювати емоції й їхнє зовнішнє вираження.

Згідно К. Роджерсу [18], формування емоційно зрілої людини пов'язане з безумовною позитивною увагою з боку батьків до дитини. У той час, як умови цінності завдають шкоди розвитку емоційної зрілості, люди з умовами цінності повинні обмежувати свою поведінку й викривляти реальність [19, с. 50-51].

Важливим компонентом емоційної зрілості особистості є прийняття нею власних почуттів, усвідомлення причини їх появи та визнання їх як своїх власних. Придушення емоцій і почуттів, їх елімінація відбуваються в умовах родинного припису «бути таким, як треба» - в даних умовах формується емоційно незріла особистість. Результати психотерапевтичної практики показують, що дефіцитарність емоційної сфери (яка розглядається як емоційна незрілість) має певні структурні особливості: зафіксованість переживань, які виникли внаслідок психологічної травми та резистентність їх до терапії; «злипання» емоцій; відсутність «плинності» емоцій; соматизація «заторного» переживання [19].

У той же час, емоційно-інтелектуальна сфера суб'єктів діяльності відображає внутрішній світ особистості, систему сигналів, за допомогою яких особистість демонструє своє ставлення до конкретних життєвих ситуацій.

Особливість емоційно-вольових процесів особистості полягає в тому, що вони, безпосередньо, відображають зв'язок між мотивами діяльності та її реалізацією. У діяльності особистості емоційно-інтелектуальні процеси є найважливішим фактором регуляції процесів пізнання, обміну інформацією, встановлення комунікації.

Емоційні реакції можуть створювати критичні конфлікти, ситуації, призводити до змін суспільного статусу. Проблема полягає в тому, що необхідно формувати в особистості уміння керувати своїми емоціями, зберігати високу працездатність, здійснювати діяльність без напруженості у складних емоційних ситуаціях [20].

В емоційно-інтелектуальній регуляції, як інтегральному процесі, що забезпечує ефективну соціальну взаємодію й діяльність особистості в умовах психологічних труднощів на шляху досягнення мети, вольова регуляція діяльності здійснюється за безпосередньої участі емоцій людини, які служать одним із найважливіших джерел, що допомагають їй усвідомлено регулювати процеси, і, таким чином, є найважливішим ресурсом, що підтримує саму основу регуляції, а саме її рефлексивність, усвідомленість, довільність. Соціальна взаємодія є джерелом формування емоційно-інтелектуальної регуляції.

У свою чергу емоційно- інтелектуальна регуляція впливає на параметри соціальної взаємодії.

Таким чином, на регуляцію феноменів психологічної культури як інтелектуального процесу, що забезпечує ефективну соціальну взаємодію особистості в сучасних умовах психологічних труднощів на шляху досягнення своєї мети, активно впливають емоційно-інтелектуальні компоненти, котрі слугують одним із найважливіших джерел, які допомагають особистості займати активну позицію у суспільстві.

Висновки

1. У досліджені виявлено взаємозв'язок впливу емоційно-інтелектуальних компонентів на регуляцію феноменів психологічної культури.

2. З позиції системного підходу показана роль психологічної культури у становленні позитивної особистості.

3. Перспективними подальшого дослідження є розробка програми розвитку психологічної культури під впливом емоційно-інтелектуальних компонентів.

Список використаних джерел

1. Гоулман Д. Емоційний інтелект/ пер. з англ.. С.Л. Гумецької. Київ: Віват, 2018. 512 с.

2. Турянська В.Е. Суб'єктивні фактори розвитку психологічної культури педагога і інженера// Проблема освіти: навч. метод. зб. Київ: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти, 2007. Вип. 52. С. 348-350.

3. Изард К.Э. Психология эмоций. Санкт-Петербург: Питер, 2006. 464 с.

4. Любчук О.К. Проблема особистісного ресурсу для розвитку підприємницької діяльності в Україні. Вісник Приазовського державного технічного університету. Серія: Економічні науки. 2015. Вип. 30. С. 153-160.

5. Білова Ю.А. Поняття та структура підприємницької компетентності майбутніх фахівців економічного профілю// Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. 2013. Вип. 7. С. 15-17. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ozfm_2013_7_7 .

6. Козляковський П.А. Загальна психологія: Навч. посіб: В 2-х т.; 2-ге вид., доп. і переробл. Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. Т. 2. 240 с.

7. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. Санкт-Петербург: Питер, 2000. 720 с.

8. Турянская В.Э. Исследование эмоциональных процессов как компонентов психологической культуры инженера- педагога/Развитие экономического сотрудничества Украины и Китая: сб. науч. тр. - Донецк-Краматорск, 2004. С. 236 - 246.

9. Люсин Д.В. Новая методика для измерения эмоционального интеллекта: опросник ЭмИн. Психологическая диагностика. 2006. № 4. С. 3 - 22.

10. Костюк А.В. Емоційний інтелект та шляхи його розвитку. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки. 2014. Вип. 2(1). С. 85-89.

11. Mayer J.D. The Intelligence of emotional intelligence. Intelligence. 1993. V.17. № 4. P. 433-442.

12. Кочарян О.С., Півень М.А. Емоційна зрілість особистості: дослідження феномену. Науковий вісник Миколаївського держ. університету імені В.О. Сухомлинського. Серія: Психологічні науки. 2012. Т. 2. Вип. 9. С. 140-144.

13. Косьянова О.Ю. Поліграфічне дослідження схильності до обману осіб з різними типами емоційної зрілості: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01/ ДЗ «Південноукр. нац. пед. ун-т ім. К.Д. Ушинського». Одеса, 2016. 267 с.

14. Практикум з психології: психодіагностичні методики для самопізнання/ упор. Періг І.М. Тернопіль: СМП «Тайп», 2017. 116 с.

15. Томаржевська І.В. Емоційна зрілість: теоретичний аналіз феномену/ Людина, суспільство, політика: актуальні виклики сучасності: матеріали IY Міжнародної науково- практичної конференції (Одеса, 24-25 лютого 2017)/ за загальною редакцією д-ра політ. наук, професора Д.В. Яковлева. Одеса: Національний університет «Одеська юридична академія», 2017. С. 144-146.

16. Выготский Л.С. Психология развития человека. Москва: Изд-во Смысл; Эксмо, 2005. 136 с.

17. Лантух І.В. Вплив емоційного компоненту на надійність особистості підприємця. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Київ: ДП «Інформаційно- аналітичне агентство», 2018. Том Х. /Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія. Вип. 32. С. 59-69

18. Роджерс К. Консультирование и психотерапия. Москва: Изд-во Института психотерапии, 2006. 512 с.

19. Півень М.А. Структурні особливості емоційної зрілості особистості: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01/Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Харків, 2017. 244 с.

20. Коваль І.А. Психолог. особл-ті конфліктів у процесі спільної учбової діяльн. студентів: дис. ... канд. психол. наук: спец. 19.00.07 . Київ, 2003. 161 с.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены