"Психологи страху" та "інфернальність" автократичної соціальності: психоаніліз однієї акцентуації

Тож здається, що він, диктатор, все ж не є потойбічною інфернальною істотою, у самому що не є, найглибшому, метафізичному, тільки нераціонально зрозумілому, сенсі цього слова. Він не є нею не тільки тому, що ми вже, у наші просвітлені часи, не знаємо жодного інфернального, що має атрибути трансцендентності, світу. Але і, хоча б тому, що він, диктатор, сам по собі не має атрибутів остаточної інфернальності - чи то, всесилля, чи то містичної здатності гуляючи по воді точно та безкарно влучати у добро з лука, чи то причетності, хоч якимсь боком, до абсолютного зла, чи, принаймні, всевладдя. І, все ж таки, масштаби зла, які вже були скоєні цією людиною, що викристалізувалась з віковічної російської «маси», її рішення, її, іноді майже інфернальні ідеологеми (на кшталт «українців як народу не існує»), її здатність конструювати ці ідеологеми, її рішимість перетинати границі «недозволеного» (рішимість, яка іноді, здається повільною і «раціонально - вивірено - передбачливою», що здійснюється через «проби та помилки», а іноді - ні), при нашій спробі раціонально подивитись на ці речі, зацікавлюють нас іншим питанням. А саме, питанням: Чого він сам, диктатор, будучи дотепним «психологом страху», боїться чи не боїться? І ми здогадуємось, що такого, що безперечно боїться навіть непересічна людина, а він не боїться, може і взагалі не існує. Хіба що він може не боятись Гаагського суду. Бо він непогано ознайомлений з умовами, в яких перебував у гаагській тюрмі Слободан Мілошевич, бувший сербський президент, що безпосередньо розв'язав геноцид на Балканах. Адже там, у цій гаагській «буцегарні», можна було і непогано попоїсти, і ефективні ліки отримати, і газети почитати, сидячи у стилі «нога на нозі» (Інтернетом об'єкт нашої зацікавленості не користується). Та, в кінці кінців, - і це тут є найголовнішим, - «Гаага» геть не має опції смертного вироку. Тож, навіть і тут, на фоні «Гааги», російський диктатор не може продемонструвати своєї «потойбічності», своєї мачистської бадьорості та здатності витримувати реальну можливість зустрічі із смертю «лоб-у-лоб». (У цей момент ми маємо усвідомлювати, що йдеться про людину, яка з легкістю посилає на смерть тисячі і тисячі своїх співвітчизників, яка публічно звертається до жінок з проханням більше рожати, хоча у нього майже на лобі написано, навіщо вони мають це робити).

В кінці-кінців, міра «інфернальності» диктатора нам є цікавою ще і тому, що саме ця міра може бути ефективним засобом регуляції стратегічної «гри» Заходу з російським диктатором. «Гри», в якій ця стратегія має регулюватись, у тому числі, в залежності від міри його здатності цінувати своє власне життя на шкалі «Повна готовність до застосування ядерної зброї - готовність лише на ядерний шантаж».

А чого ж російський диктатор боїться такого, що ми, майже з стовідсотковою впевненістю сказали б, що він цього боїться? Він може боятись (або поки що побоюватись) етнічних, чи просто справедливих, масштабних бунтів у імперії. (Адже він добре знає кінцевий підсумок лівійського диктатора Муаммара Каддафі. Російський диктатор точно бачив (?) знімки його скривавленого тіла після «народної помсти»). Тим не менш, оскільки диктатор, вже після муаммарівської трагедії, зміг спромогтися розв'язати декілька війн, ми маємо, таки, поставити плюс на користь його «інфернальності». Плюс, який має дещо скрасити його «сидіння за 10-метровим столом далеко навпроти французького президента Еммануеля Макрона під час переговорів. Але і тут ми натрапляємо на певну неоднозначність - Каддафі полишив життя заради «великою ідеї», а у випадку з Макроном, Путіним та 10-метровим столом диктатор міг «полишити життя», як кажуть російською «не за понюшку табака». Тож ми, у цьому випадку «монолітної психіки диктатора», таки, можемо знайти слабкі натяки на внутрішню конфліктність, пошуки внутрішніх балансів, кооперацію та противаги людських суб'єктивних упереджень та цінностей. Цінностей, які, на повірку, і є тими невагомими, фізично неіснуючими, але, тим не менш, здатними на спричинювання (каузальними) важелями, що діють у людських головах і змушують людей, інтегруючи накопичений ними досвід, породжувати вже реальні, фізично здійснювані, моторні, поведінкові, вчинкові, дії. Дії, які дозволяють людині «розумно», чи принаймні, біологічно або соціально доцільно, перевтілювати оточуючий її фізичний світ із стану «небажаного теперішнього» у стан «бажаного майбутнього». А російський диктатор і є тим дивовижним прикладом, який яскраво демонструє нам цю здатність людини через власний внутрішньо-психічний світ, через причинність-зсередини-себе (Соловйов, 2020), за власним вибором змінювати «світ на краще». І цей вільний вибір формується не де інде, а саме на континуумі власного досвіду, що є фіксованим в мозку, на якому, в свою чергу, і можна, через власну суб'єктивність, маніпулюючи фрагментами цього досвіду, змінювати оточуючий світ «на це краще». Шкода тільки, що «кращій світ» цієї людини не є деяким ціннісним інтегралом, який наближає нас до того, що у філософському дискурсі ще з часів Аристотеля та Платона називають загальним благом, а пізніше в історії - загальнолюдськими цінностями. «На краще» ж цієї людини, адже «на краще» завжди є результатом її суб'єктно-ціннісного вибору, тягне людство в котрий раз у ціннісні лещата «інфернальності».

Відчути «присмак» та технологічність «інфернальних» цінностей ми легко можемо через невеличку цитату одного з найпродуктивніших пропагандистів «руського миру» В. Соловйова. На одному з своїх шоу він промовляє зараз вже добре відоме: «В европейском безвоенном существовании люди забыли главный постулат, что человек хищник, и что история человечества - это история войн. Мы себе напридумывали какого-то другого человека и человеческую природу, а жизнь нас возвращает к своему естеству. И становиться понятным, что война является естественным состоянием человека, а мир нет». Здається, що виходячи з такої логіки, людство тільки і має займатися тим, що сильні будуть пожирати слабких. Але Соловйов, добре усвідомлюючи що він каже, при цьому не менш добре знає вихід з цієї інтелектуальної колізії. Вихід, про який не здогадуються споживачі його інтелектуальної праці. Він, Соловйов, знає, що у цьому випадку не буде такого, що усі сильні пожеруть усіх слабких. Тут усіх сильних виручить переживання страху, яке має вирувати у психіках усіх слабких, і яке відіб'є у них усі, притаманні їм цінності, скує думки. Адже страх підійме з архаїчних підкіркових глибин мозку людей інші «інфернальні психічні інструменти», інші суб'єктивні регулятори їх внутрішньо-психічного буття - емоцій заздрості, патологічної тривоги, небажання відповідати за своє власне існування, боязні свободи, патологічної провини, підозрілості, ненависті, егоцентризму у його негативних, інфантильних проявах, патологічного стиду. Коротше, увесь спектр імперського «психічного інструментарію». Тут, зразу ж, має «кинутись в очі» те, що цей перечень «інструментарію» архаїчного внутрішньо-психічного буття людини аж ніяк не є остаточним, на усі часи, маркером психіки людей, які є «користувачами» такої «інфернальної психіки». Що в людському арсеналі бувають інші, більш сучасні, більш людяні «психічні інструменти» буття - власне бажання щастя, що не заперечує щастя іншого, свобода, воля, радість творчості, насолода від життя, постійне критичне усвідомлювання себе в світі.

Наша перша реакція на ідеологічно витончену фантазію Володимира Соловйова, заквашену на замовчуванні сутнісних особливостей людського існування та людської історії, полягає в тому, що людина проявляла себе часто геть явно протилежно тому, як він це собі уявляє. Тобто, людина проявляла себе як людина толерантна і любляча (це траплялось навіть і в архаїчні часи, на які киває Соловйов). При цьому людині є притаманним проявляти себе і як істоті, раціонально мислячій, яка усвідомлює, що в історії людства війни, як і, наприклад, епохи ренесансу та бароко, як рабовласницький лад, як, в кінці-кінців, мезозой, можуть, історично чи еволюційно, ізживати себе, передаючи естафету більш складному людському майбутньому. Динаміка змін є одним з атрибутивних проявів самої сутності людської соціальності. В кінці-кінців, одною з найбільш глибинних та суттєвіших властивостей інформаційної активності людського (саме людського) мозку, що функціонує за посередництвом психіки, його рушієм, є здатність людини перевтілювати «не бажане теперішнє» у «бажане майбутнє». Іншими словами, за межами тексту Соловйова людина стає здатною еволюціонувати, здатною проявляти себе як творець чудових міст (таких, якими були Алеппо та Маріуполь), текстів, наповнених розумінням та сенсами. Людина перманентно створює комфортні машини, мобільні пристрої, Інтернет, витвори мистецтва, що дивують своєю досконалістю, які робить життя людства більш змістовним та різноманітним.

Нарешті, Володимиром Соловйовим не згадується ключовий факт здатності людини вільно створювати та вибирати свої власті цінності. І ось ця свобода вибору сучасною людиною своїх для-себе і зсередини-себе цінностей, стала, як кістка в горлі, усіх тих, хто намагається втримати свої народи у тотальній безграмотності за допомогою розумових штампів, на кшталт «люди забыли главный постулат, что человек хищник». Тут, удосконалюючи В. Соловйова, можна говорити, що люди, ще не як не збагнуть, що вони, крім того, що вони хижаки, саме з цієї причини мають бути, одночасно, ще і жертвами. Бо на кожного знайдеться своя жертва. З, цієї, видуманої круговерті насилля немає іншого виходу. Крім «його величності страху, який розставляє все по своїх місцях у рамках імперської, тоталітарної соціальності.

Тож, на останок, уточнюючи, відшліфовуючи наше уявлення про імперську, тоталітарну соціальність, ще про один, радше з області словесності, але у будь-якому випадку такий, що апелює до внутрішньо-психічного буття людини, факт. В російській культурі існує дуже цікаве прислів'я «на миру и смерть красна». Наші зусилля знайти щось подібне в український мові дозволили знайти лише дуже незграбний (як нам здається) переклад на українську «у гурті й смерть не страшна» (Вирган, Пилинська, 1956). Цей (можливий) переклад, зроблений, судячи з усього, в 1959 році, явно виглядає калькою з вже більш автентичного «у гурті і куліш з кашею їсться». Але, у цьому ж словнику російсько-українських сталих виразів (1959) ми знайшли інший, вже більш аутентичний українській мові вислів «Чи пан чи пропав, двічі не вмирати». Порівнюючи російське «на миру и смерть красна» та українське «Чи пан чи пропав, двічі не вмирати», кидається в очі, що перше з них нехтує людським життям ззовні його буття-зсередини- себе, «радісно розчиняючи» його в колективному «ми». Тоді як у другому випадку людина, яка опиналась в тисках необхідності вибирати між смертю та життям, знаходить, сама-для-себе і сама-в-собі, не дуже втішний, але ціннісно та когнітивно оброблений, імовірнісно усвідомлений, власний, зсередни-себе, аргумент на користь цього вибору.

Ми, заздалегідь, ще починаючи роботу над цією публікацією, не дуже сподівались, що впораємося з описом внутрішньо-психічного світу російського диктатора з тою глибиною, яка б, хоч в якійсь мирі, наблизилась до кращих традицій соціально- психологічного аналізу. (Тут чудовим прикладом може бути соціально-психологічний аналіз, але з іншого приводу, зроблений в двох чудових книжках Еріха Фромма «Мати або Бути» та «Втеча від свободи», які провокували та «змушували» післявоєнну Європу ставати більш людяною, що власно кажучи, відбулося в наші часи). Та, признаємось, що вже під час перших розмірковувань, перших намагань отримати відповідну інформацію, в нас з'явилась більш відчутна невпевненості щодо досягнення бажаного. Крім цього, психосоціальний аналіз, не є, м'яко кажучи, сильною стороною наших професійних здібностей. Але головна складність полягала в тому, що один з основних об'єктів цього дослідження, а саме, внутрішньо- психічний світ російського диктатора, був, і є зараз, дуже «закритим» і не проінтерпретованим часом та історією. Тож, можливості вірної оцінки його внутрішнього світу мали спиратись тільки на об'єктивність його висловів, рішень та дій, але ніяк на інтерпретації та концептуальні оцінки вже здійсненої психосоціальної аналітики. Саме з цієї причини стилістика цього тексту була вибрана такою, що дозволяла інтерпретувати факти та відповідні соціальні явища у рамках досить широкого діапазону між двома фундаментальними модусами людського буття - об'єктивністю та суб'єктивністю.

Але тоді чому ми, таки, зважились на цю публікацію? На це є причина, яка полягає в тому, що, все ж таки, зроблений тут психосоціальний аналіз в певній мірі таки задовольнив нашу потребу в тому, щоб зняти надмірний флер архаїчної інфернальності з цієї, - і це вже очевидно, - історичної постаті, застосовуючи ті інструменти аналізу, які вже були можливими у рамках «інфернального» (в лапках!), тобто раціонального, погляду на проблему зла як соціального феномену. І ми з'ясували, що зло (як, доречи, і добро) не є аніякою містичною трансцендентною кантіанською річчю в собі, принципово закритою для пізнання. Що зло (знову ж таки, як і добро) існує тільки там, де живі істоти, в першу чергу істоти, що є здатними до самоусвідомлення, мають змогу суб'єктивно (тобто на шкалі «“абсолютно” погане - “абсолютно” добре») оцінювати усе що завгодно. Звісно ж, саме людині тут і «карти в руки». І в якості найбільш «інфернальної істоти» на Землі (а може бути, і в усьому Всесвіті). І в якості тієї однієї-єдиної живої істоти, яка, маючи змогу, саме через здатність суб'єктивного оцінювання у своєму власному внутрішньо-психічному світі, вільно маніпулюючи власним накопиченим досвідом (Соловйов, Літвінова, 2022), вільно змінюючи власні цінності, за власним бажанням позбуватись свого власного зла. Зла, яке за великим рахунком, в силу суб'єктивної, упередженої природи людини, від неї ж і виходить. Тож, зло є проявом саме психічної активності самої людини, її нездатності знаходити в-середині-самої-себе відповідні ступені свободи власного мислення та, звідси, власної дії.

До того ж, ми, усвідомлюючи наявність надсильного і взаємоспрямованого причинного зв'язку між внутрішньо- психічним світом диктатора, його «грандіозним я» і колективною свідомістю, колективним «ми», та враховуючи в них наявність в них великої долі архетипів несвідомого психічного, вважаємо за необхідне остаточно уточнити тут поняття «інфернальності» у порівнянні з інфернальністю архаїчного штибу. Усі, без виключення, факти, на які ми тут спирались, так чи інакше, свідчать про те, що обидві ці інтерпретації феномена «інфернальності» (але в більшій мірі «інфернальність», якою ми описуємо саме сучасність) не обмежуються лише «простим злом», що коїть насилля та фізичний біль. Іншими надважливими узагальненими характеристиками інфернальності як такої є цинічний, неприхований, навіть демонстративний, відказ від надбань людського етичного досвіду, є опора на тотальне спотворення історії. Адже тільки так, спотворивши внутришньопсихічний світ пересічної людини, можна користувачам такої «інфернальності» втримувати владу у своїх руках. Але, повторимо у котрий вже раз, у основі всіх цих негараздів людського буття лежить наша спроможність суб'єктивно оцінювати усе лише фундуючись на «моїх» цінностях, цінностях, які є ангажованими «архаїчними» біологічними, «гомеостатичними» потребами, що беруть свій початок в підкіркових структурах «мого» мозку, який в англомовній літературі часто називають Reptile Brain. Ну, і, звісно ж, фундаментальною цінністю сучасного людського буття залишається влада, яка в наші часи вже є не сильно пов'язаною з гомеостатичними, біологізова- ними потягами, але в якій, в сучасних умовах заграли нові, вже суто соціальні, але онтологічно психічні ціннісні відтінки та «інструменти буття» - пиха, гордовитість, жадібність, підлість, ставлення до ІНШОГО як до об'єкта (який не має внутрішньо-психічного плану свого існування), заздрість, брехня, жорстокість (не як прояв поведінки, а як психічний феномен), відсутність емпатії. Перелічені зараз психічні феномени, будучи нефізичними (психічними) причинами нашої людської, фізично здійснюваної поведінки (Соловйов, Літвінова, 2022), все ще і в наші, чи то благословенні, чи то прокляті часи, обумовлюють у світі людей існування інфернальності у масштабі, що аніяк не відповідає запитам сучасності.

Постскриптум Постскриптум через збіг у часі інтерв'ю, про яке йдеться в ньому, та останньої можливості здати статтю в редакцію вчасно був написаний одним з авторів статті, а саме, Соловйовим О. На узгодження постскриптуму зі співавторкою О. Літвіновою вже не вистачало часу.. Щойно подивився інтерв'ю Путіна, дане ним американському журналісту праворадикальних політичних поглядів Такеру Карлсону (Tucker Carlson) в умовах, в яких російський диктатор давненько не бував, маючи на увазі майже абсолютну передбачуваність питань, які йому задають останнього часу. Він, диктатор, здався мені у його 70 з гаком, все ще в непоганій формі на фоні постійних Інтернет-натяків на його різноманітні хвороби. Але дуже вже помітне було його бажання (може це мені тільки здалося на фоні його інтерв'ю, що він дав його тижневику Financial Time в 2019 році) сподобатись англомовному слухачеві. Адже через цій інформаційний канал у нього з'явилась рідка можливість повпливати на ціннісні пріоритети західних електоральних уподобань. Багатенько було і жалоб на Захід, який його постійно «обманює» (що лише додало «зайвого» відтінку його «інфернальності», хоча про тисячі жертв війни у інтерв'ю майже не йшлося). В цілому диктатор передбачувано не змінив ані своїх поглядів, ані засобів їх відстоювання. Вищім когнітивним пілотажем цієї людини все ще залишається його вміння не моргнув оком «спотворювати» факти, картину світу та людської спільноти в цьому світі, аби перетворювати своє «небажане теперішнє» у своє «бажане майбутнє». Коротше, феєричної здатності ціннісно змінюватись диктатор не продемонстрував. «Благо», що і Такер Карлсон майже не наполягав говорити про щось нове і цікаве. Хіба що на початку інтерв'ю «схопив диктатора за руку», вказавши, що промовлене ним заперечується його ж власною цитатою.

Список використаних джерел

1. Александров Ю.В. Поняття страху в психології. Психологічні та педагогічні проблеми професійної освіти та патріотичного виховання персоналу системи МВС України. 2021. URL: https://dspace.umvd.edu.ua/server/api/core/bitstreams/e6a2c526-2833-4a54-b10e-985fe04d3f4a/content (дата звернення 04.02.2024 р.).

2. Вирган І., Пилинська М. Російсько-український словник сталих виразів. URL: http://stalrvyrazy.org.ua/everyffle2.php?transfer=folders/ka/krasnyj. (дата звернення 21.01.2024 р.)

3. Каспарук В. Невивчені уроки розпаду СРСР: Путін перетворив Росію на «Імперію страху». 04 листопада, 2018. URL: https://www.radiosvoboda.Org/a/29581423.html (дата звернення 18.01.2024 р.).

4. Найман А. Эссе. «Мандельштам и Сталин». URL: https://arzamas.academy/mag/289-mandelshtam (дата звернення 08.01.2024 р.).

5. Соловйов О.В. Чи вже існує загальна теорія мозку, або яким чином феномен інформації пояснює mind-body, свободу вибору та причинність-зсередини-себе. Філософська думка. 2020. № 6. С. 58-77. URL: https://doi.org/10.15407/fd2020.06.058.

6. Соловйов О.В. До загальної теорії мозку: чому фізично функціонуючі нейронні мережі «парадоксально» переробляють інформацію біологічно та соціально доцільно. Мозок, культура, особистість: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнародною участю, 23-24 листопада 2023 р. Київ, 2023. С. 106-111.

7. Соловйов О.В., Літвінова О.В. Психічне оркеструє інформаційну активність мозку: від фізичного існування до психічно здійснюваного буття Психологія і особистість. 2022. № 2(22). С. 41-85.

8. Шаповал В. Трансцендентальні горизонти свободи. Київ: Парапан, 2010. 312 с.

9. Ashby R. An Introduction to Cybernetics. London: Chapman & Hall LTD, 1956.

10. Clarkin J.F., Yeomans, F.E., Kernberg O.F. Psychotherapy for Borderline Personality. New York: J. Wiley and Sons, 1999.

11. Soloviov O. Neuronal Networks Responsible for Genetic and Acquired (Ontogenetic) Memory: Probable Fundamental Differences. Neurophysiology. 2015. № 5. С. 419-431. URL: https://doi:10.1007/s11062-016-9550-5.

References

1. Aleksandrov, Yu.V. (2021). Poniattia strakhu v psykholohii [The concept of fear in psychology]. In Psykholohichni ta pedahohichni problemy profesiinoi osvity ta patriotychnoho vykhovannia personalu systemy MVS Ukrainy [Psychological and pedagogical problems of professional education and patriotic education of the personnel of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine]. Retrieved from https://dspace.univd.edu.ua/server/api/core/bitstreams/e6a2c526-2833-4a54-b10e-985fe04d3f4a/content [in Ukrainian].

2. Ashby, R. (1956). An Introduction to Cybernetics. London: Chapman & Hall LTD.

3. Clarkin, J.F., Yeomans, F.E., & Kernberg, O.F. (1999). Psychotherapy for Borderline Personality. New York: J. Wiley and Sons.

4. Kasparuk, V. (2018). Nevyvcheni uroky rozpadu SRSR: Putin peretvoryv Rosiiu na «Imperiiu strakhu» [Unlearned lessons of the collapse of the USSR: Putin turned Russia into an "Empire of fear"]. Retrieved from https://www.radiosvoboda.org/a729581423.html.

5. Naiman, A. (2016). Esse. Mandelshtam y Stalyn [Essay. "Mandelshtam and Stalin"]. Retrieved from https://arzamas.academy/mag/289-mandelshtam [in Russian].

6. Shapoval, V. (2010). Transtsendentalni horyzonty svobody [Transcendental horizons of freedom]. Kyiv: Parapan [in Ukrainian].

7. Soloviov, O.V. (2020). Chy vzhe isnuie zahalna teoriia mozku, abo Yakym chynom fenomen informatsii poiasniuie Mind-Body Problem, svobodu vyboru ta prychynnist-z-seredyny-sebe [Does General Theory of the Brain Already Exist, or How the Phenomenon of Information Explains the Mind-Body-Problem, Freedom of Choice, and Causality-from-Within-Self]. Filosofska dumka [Philosophical thought], 6, 58-77. Retrieved from https://doi.org/10.15407/fd2020.06.058 [in Ukrainian].

8. Soloviov, O.V. (2023). Do zahalnoi teorii mozku: chomu fizychno funktsionuiuchi neironni merezhi «paradoksalno» pererobliaiut informatsiiu biolohichno ta sotsialno dotsilno [Toward a general theory of the brain: why physically functioning neural networks "paradoxically" process information in a biologically and socially appropriate way]. In Mozok, kultura, osobystist [Brain, culture, personality]: materialy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii z mizhnarodnoiu uchastiu (pp. 106-111). Kyiv [in Ukrainian].

9. Soloviov, O.V., & Litvinova, O.V. (2022). Psykhichne orkestruie informatsiinu aktyvnist mozku: vid fizychnoho isnuvannia do psykhichno zdiisniuvanoho buttia [The psychic orchestrates the information activity of the brain: from physical existence to mentally realized being]. Psykholohiia i osobystist [Psychology and personality], 2 (22), 41-85 [in Ukrainian].

10. Soloviov, O. (2015). Neuronal Networks Responsible for Genetic and Acquired (Ontogenetic) Memory: Probable Fundamental Differences. Neurophysiology, 5, 419-431. Retrieved from https://doi:10.1007/s11062-016-9550-5.

11. Vyrhan, I., & Pylynska, M. Rosiisko-ukrainskyi slovnyk stalykh vyraziv [Russian-Ukrainian Dictionary of Fixed Expressions]. Retrieved from http://stalivyrazy.org.ua/everyfile2.php?transfer=folders/ka/krasnyj [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru