Аналіз життєстійкості особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз життєстійкості особистості

Костенко Дмитро Вікторович

Запорожченко Олексій Володимирович

Квак Ольга Вікторівна

Поплавська Єва Вадимівна

Пастернацький Артем Вячеславович

Анотація

життєстійкість особистості адаптивність

У статті здійснено аналіз життєстійкості особистості з точки зору різних підходів. Зазначено, що життєстійкість необхідна людині для того, щоб справлятися з викликами на своєму життєвому шляху, успішно соціалізуватися, вирішувати складні завдання в будь-якій сфері, розвивати особистісні якості, самореалізуватися, адаптуватися до мінливих умов життя, приймати правильні рішення в складних життєвих обставинах, протистояти стресовим ситуаціям. Розглянуто теорію S. Maddi та визначені ним компоненти життєстійкості. Перший компонент «залученість» - важлива характеристика ставлення людини до себе, оточуючого світу та характеру взаємодії з ним, яка дає сили та мотивує її до самореалізації, лідерства, здорового способу думок та поведінки; дає можливість відчувати себе значущою і досить цінною, щоб повністю включитися в розв'язання життєвих завдань, не звертаючи уваги на наявність стресогенних факторів та змін. Другий компонент життєстійкості - «контроль». Контроль обставин організовує пошук шляхів впливу на результати стресогенних змін, на противагу впаданню у стан безпорадності та пасивності. Третій компонент життєстійкості - «прийняття ризику» - допомагає людині бути відкритою до оточуючого світу, інших людей, суспільства. Суть її полягає в сприйнятті особистістю життєвих подій та проблем як виклику і випробування особисто для себе. Надано власне визначення феномену «життєстійкість»: життєстійкість особистості - це здатність людини чинити опір негативним та травмівним ситуаціям, які зустрічаються на її життєвому шляху в будь-якій сфері діяльності застосовуючи свої ресурси та знання. Розглянуто визначення життєстійкості та її принципи з точки зору системного, структурно- функціонального, екзистенційно-гуманістичного та ресурсного підходів. Визначено основні компоненти життєстійкості: когнітивний, емоційний та поведінковий. Когнітивний компонент характеризується оцінкою стресової ситуації з боку людини та прорахунку небезпечності цієї ситуації. Емоційний компонент відображає ставлення та переживання людиною стресової ситуації. Поведінковий компонент визначає готовність людини до дій та ризиків в небезпечних ситуаціях та здатність контролювати складну ситуацію. Зроблено висновки про те, що життєстійкість починає формуватися у підлітковому віці і зміцнюється протягом життя під впливом різноманітних факторів та життєстійкість є головним елементом адаптивності особистості до умов невизначеності, складних життєвих обставин та травмівних ситуацій.

Ключові слова: життєстійкість, особистість, стрес, складні життєві обставини.

Kostenko Dmytro Viktorovych PhD in Public Administration, PhD in Pedagogy, Associate Professor, Assistant Professor of the Department of Foreign languages for Mathematical Faculties, Educational and Scientific Institute of Philology of Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv; Associate Professor in the Department of Language Training, Institute of Public Administration and Research in Civil Protection; doctoral student of the Institute of Problems on Education of the NAES of Ukraine

Zaporozhchenko Oleksii Volodymyrovych Candidate of Philosophical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Law and Social Work, Izmail State University of Humanities, Izmail

Kvak Olha Viktorivna Candidate of Biological Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Medical and Biological Disciplines and Physical Education, Poltava National Pedagogical University Named After V. H. Korolenko, Poltava,

Poplavska Yeva Vadymivna Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor of the Department of Psychology and Pedagogy, International Humanities University, Odesa

Pasternatskyi Artem Viacheslavovych Graduate Student, Department of Psychology and Pedagogy, International Humanities University, Fontanska Doroha, 33, Odesa, psychotherapist, associate professor of «IRSGP», supervisor, leader of Balint groups, member PSB

ANALYSIS OF PERSONALITY RESILIENCE

The article analyzes the resilience of a personality from the point of view of various approaches. It is noted that resilience is necessary for a person to cope with challenges in his or her life, successfully socialize, solve complex problems in any field, develop personal qualities, self-realize, adapt to changing living conditions, make the right decisions in difficult life circumstances, and withstand stressful situations. The article considers the theory of S. Maddi and the components of resilience defined by him. The first component is "engagement" - an important characteristic of a person's attitude to himself, the world around him and the nature of interaction with it, which gives strength and motivates him to selfrealization, leadership, a healthy way of thinking and behavior; it makes it possible to feel significant and valuable enough to be fully involved in solving life's problems, ignoring the presence of stressors and changes. The second component of resilience is "control". Control of circumstances organizes the search for ways to influence the results of stressful changes, as opposed to falling into a state of helplessness and passivity. The third component of resilience, risk-taking, helps a person to be open to the world around them, other people, and society. Its essence lies in the perception of life events and problems as a challenge and test for oneself. The author gives her own definition of the phenomenon of "resilience": resilience is the ability of a person to resist negative and traumatic situations that occur in his or her life in any field of activity using his or her resources and knowledge. The definition of resilience and its principles are considered in terms of systemic, structural-functional, existential-humanistic and resource approaches. The main components of resilience are identified: cognitive, emotional and behavioral. The cognitive component is characterized by the assessment of a stressful situation by a person and the miscalculation of the danger of this situation. The emotional component reflects a person's attitude and experience of a stressful situation. The behavioral component determines a person's readiness to take actions and risks in dangerous situations and the ability to control a difficult situation. It is concluded that resilience begins to form in adolescence and is strengthened throughout life under the influence of various factors, and resilience is the main element of a person's adaptability to conditions of uncertainty, difficult life circumstances and traumatic situations.

Keywords: resilience, personality, stress, difficult life circumstances.

Постановка проблеми

У сучасних умовах життя людини та світових подій життєстійкість відіграє важливу роль у покращенні якості життя та психічного здоров'я, задоволеності професійною діяльністю, соціалізацією та самим собою.

Життєстійкість необхідна людині для того, щоб справлятися з викликами на своєму життєвому шляху, успішно соціалізуватися, вирішувати складні завдання в будь-якій сфері, розвивати особистісні якості, самореалізуватися, адаптуватися до мінливих умов життя, приймати правильні рішення в складних життєвих обставинах, протистояти стресовим ситуаціям тощо.

S. Maddi вважає, що особистісний конструкт життєстійкості став важливим чинником подолання наслідків стресу. У своєму дослідженні вчений виявив, що люди, які мають стійкі риси характеру і не здаються легко під тиском, які складають основу його особистісних рис під час стресу, рідше хворіють [1].

Тому ми вважаємо, що сьогодні важливо проаналізувати феномен особистісної життєстійкості, який допомагає людині впоратися з будь-якими проблемами, що виникають на її шляху.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання життєстійкості особистості було, є і залишатиметься пріоритетним напрямком сучасних досліджень, оскільки постійно відбуваються соціальні, економічні та політичні зміни, збільшується потік інформації, стрімко розвивається діджиталізація та комп'ютеризація, погіршується екологія та стан довкілля. Все це так чи інакше впливає на здоров'я та психічне благополуччя людей, призводячи до хронічного стресу, апатії, депресії та девіантної поведінки. У відповідь на ці виклики вчені активно досліджують життєстійкість.

Отже, аналіз наукових доробків дозволив визначити, що дослідженням піднятої нами проблематики займалися наступні закордонні фахівці: J. Blender, J. Block, D. Cicchetti, D. Fletcher, B. Fredrickson, N. Garmezy, M. Goldstein, Hellerstein, S. Luthar, S. Maddi, J. Malley, A. Masten, W. Moss, R. Pietrzak, M. Rutter, M. Sarkar, S. Southwick, S. Taylor, M. Tugade, C. Waugh, E. Werner.

Серед вітчизняних науковців життєстійкість досліджували: С. Богданов, Н. Гусак, О. Кокун, Л. Коробка, С. Кондратюк, А. Максименко, О. Решетник, Т. Титаренко, І. Чанчиков, В. Чернобровкіна, В. Чернобровкін, О. Чиханцова.

Метою статті є здійснити теоретичний аналіз проблематики життєстійкості особистості.

Виклад основного матеріалу

В науковій літературі зазначається, що поняття «життєстійкість» першим в обіг ввів американський психолог S. Maddi. На його думку, «життєстійкість» це - особлива структура установок і навичок, що дозволяє перетворити зміни на можливості, що відображає психологічну живучість і розширену ефективність людини, пов'язану з її мотивацією до подолання стресогенних життєвих ситуацій. Автор вважає, що феномен «життєстійкості» складається з трьох компонентів, а саме: залученості, контролю та прийняття ризику. Перша складова життєстійкості - «залученість» - важлива характеристика ставлення людини до себе, оточуючого світу та характеру взаємодії з ним, яка дає сили та мотивує її до самореалізації, лідерства, здорового способу думок та поведінки; дає можливість відчувати себе значущою і досить цінною, щоб повністю включитися в розв'язання життєвих завдань, не звертаючи уваги на наявність стресогенних факторів та змін. Другий компонент життєстійкості - «контроль». Контроль обставин організовує пошук шляхів впливу на результати стресогенних змін, на противагу впаданню у стан безпорадності та пасивності. Третя складова життєстійкості - «прийняття ризику» - допомагає людині бути відкритою до оточуючого світу, інших людей, суспільства. Суть її полягає в сприйнятті особистістю життєвих подій та проблем як виклику і випробування особисто для себе [2; 3].

З точки зору А. Лактіонової та А. Махнач, поняття життєстійкість включає в себе два поняття: здатність чинити опір руйнуванню - життєстійкість (впоратися з важкими життєвими ситуаціями, захищати свою цілісність) і здатність будувати повноцінне життя у важких умовах - адаптивність (планувати своє життя, рухатися в певному напрямку протягом якогось часу) [4, с. 217].

Дуже влучною є позиція Т. Ларіної про те, що життєстійкість - це здатність людини керувати своїми ресурсами в контексті соціальних норм та умов навколишнього середовища. Вона не є вродженою і стабільною рисою: вона змінюється залежно від типу стресу, його контексту та інших факторів, які можна визначити як фактори ризику та захисні фактори. Життєстійкість вважається найважливішим функціональним компонентом життєздатності, який підтримує стабільність системи особистості. Доведено, що життєстійкість є важливою особистісною змінною, яка впливає на вплив стресорів на соматичне та психічне здоров'я людини, а також на її успішність [5, с. 86].

В. Предко пише: «Життєстійкість - це інтегральна якість особистості, яка ґрунтується на активних життєвих установках, супроводжується здатністю до досягнення мети, забезпечує самодетермінацію та внутрішню збалансованість, сприяє розкриттю ресурсного потенціалу й постає провідною умовою повноцінного розвитку. Найбільш сензитивним періодом для формування життєстійкості є підлітковий вік, оскільки саме він визначає подальший розвиток особистості, впливає на становлення його ціннісних орієнтацій і життєвих установок. Важливу роль у формуванні життєстійкості підлітка відіграє освітнє середовище, яке шляхом цілеспрямованого впливу та спеціально організованих умов надає йому психологічну опору й забезпечує ефективний розвиток» [6, с. 188].

Нам дуже імпонує думка О. Чиханцової, яка стверджує, що, життєстійкість - це енергозберігаючий механізм виживання під час життєвих труднощів та соціальних змін. Цей механізм дає можливість особистості зберегти свій особистий потенціал для досягнення мети та цілей. Життєстійкість пов'язана не тільки з поведінкою і виробленням нової філософії життя у важкій життєвій ситуації, вона пов'язана з різними способами реалізації повсякденного житті і всілякими моментами життєвої невизначеності [7, с. 153].

Таким чином, ми можемо стверджувати, що життєстійкість особистості - це здатність людини чинити опір негативним та травмівним ситуаціям, які зустрічаються на її життєвому шляху в будь-якій сфері діяльності застосовуючи свої ресурси та знання. Наступним кроком нашого дослідження є розгляд наукових підходів в яких дослідники визначають головні принципи життєстійкості особистості.

Життєстійкість має власну компонентну структуру та ієрархію; компоненти в цій структурі розвиваються автономно, окремо один від одного. Це не виключає їхнього взаємного зв'язку і того, що вони в цілому об'єднані в єдину структуру - людську індивідуальність. У цьому сенсі дуже цікавою є теорія інтегральної індивідуальності В. Мерліна.

Вчення про інтегральну індивідуальність являє собою варіант цілісного підходу до людини з позицій принципів загальної теорії систем. У цій теорії реалізовані насамперед такі фундаментальні системні ідеї: про структурні рівні, телеологічну детермінацію і поліморфізм.

В. Мерлін [8, с. 60] розробляв свою теорію, представляючи індивідуальність як систему й інтегральність в контексті її ієрархії, під кутом зору поліморфних зв'язків між її різнорівневими властивостями, встановлюючи вплив на них опосередкованих ланок. Теорія інтегральної індивідуальності розвивалася і по інших лініях, наприклад, з опорою на поняття мета-індивідуальності і інтра-індивідуальності, стилів і онтогенезу інтегральної індивідуальності.

В. Мерлін виділяв в якості ієрархічних рівнів інтегральної індивідуальності кілька систем індивідуальних властивостей і їх підсистеми:

1. систему індивідуальних властивостей організму, її підсистемами є:

а) біохімічні;

б) загальносоматичні;

в) нейродинамічні властивості.

2. систему індивідуальних психічних властивостей організму, підсистемами якої виступають:

а) психодинамічні властивості;

б) психічні властивості особистості.

3. систему соціально-психологічних індивідуальних властивостей; до її підсистем належать соціальні ролі:

а) в соціальній групі;

б) в соціально-історичних спільнотах [8, с. 60].

Своєрідність цієї теорії полягає в тому, що її базисом слугують принципи загальної теорії систем. Насамперед у вченні В. Мерліна реалізовані фундаментальні системні ідеї про структурні рівні, телеологічну детермінацію і поліморфізм. Ідея ієрархії передбачає, що інтегральна індивідуальність складається з різних рівнів, які підпорядковуються різним класам закономірностей. Зв'язки однорівневих індивідуальних властивостей схильні до дії каузальних законів, міжрівневі індивідуальні властивості - до дії телеологічних законів. Якщо каузальний тип детермінації диференціює індивідуальність на окремі рівні, то телеологічний тип детермінації забезпечує їх інтеграцію.

У теорії В. Мерліна уявлення про багатозначні зв'язки розробляються в структурному ключі, є одним з критеріїв розрізнення рівнів інтегральної індивідуальності і описують, яким саме чином різні рівні співвідносяться між собою [9].

Своєрідність власне багатозначних зв'язків полягає в таких ознаках:

1. Багатозначні зв'язки виникають між індивідуальними властивостями різних рівнів.

2. Ці зв'язки мають ймовірнісний і закономірний, а не випадковий характер.

3. Є рівна ймовірність зв'язку властивості рівня:

А з однією, іншою або третьою властивістю рівня

Б. І навпаки, існує рівна ймовірність зв'язку властивості рівня Б з однією, іншою або третьою властивістю рівня А.

4. Якщо порівнювати різнорівневі зв'язки з однорівневими зв'язками за критерієм імовірності, то перші є рівноймовірними, а другі - різноймовірними, хоча і ті, і інші є статистично значущими і достовірними.

5. Рівна ймовірність зв'язків властивостей різних рівнів призводить до нетривіальних наслідків:

а) різнорівневі властивості інтегральної індивідуальності не вписуються в каузальні відносини, а рівні інтегральної індивідуальності співвідносні як причини і наслідки;

б) одні рівні інтегральної індивідуальності не зводяться до інших рівнів, і одні не виводяться з інших;

в) кожен рівень інтегральної індивідуальності має відносну автономність і в той же час відкритий для взаємин з іншими рівнями;

г) багатозначні зв'язки є мінливими і гнучкими, тому їх можна піддавати перетворенням, наприклад через стилі людини [10].

Проаналізуємо, що під життєстійкістю розуміють в різних наукових підходах.

Системний підхід:

Життєстійкість є складною інтегральною властивістю особистості; життєстійкість як система виявляє себе на різних рівнях функціонування особистості; набуває своєї цінності в умовах критичних стресових ситуацій, має позитивний вплив на вихід із таких ситуацій, переживання їх наслідків; з набуттям досвіду переживання стресогенних обставин у процесі особистіс- ного розвитку життєстійкість трансформується відповідно до отриманого впливу, зі свого боку впливаючи на оточення.

Життєстійкість - це складне психологічне утворення, інтегральна властивість особистості, яка є інтегральною особистісною установкою на подолання, що активізує властивості психіки на виконання завдання, боротьбу з труднощами, сприяє позитивній адаптації до нових умов.

До основних принципів життєстійкості в системному підході віднесено:

• принцип цілісності;

• принцип ієрархічності;

• принцип структурності;

• принцип функціональної

• детермінованості;

• принципи розвитку;

• принцип взаємодії з

• навколишнім середовищем;

• принцип системності [11, с. 81].

Структурно-функціональний підхід:

Життєстійкість є складною інтегральною властивістю особистості, що виявляється у базових установках як елементах загальної структури та показниках; відіграє роль у активації властивостей психіки на виконання завдання, в оптимальному поєднанні життєстійких смислово-життєвих орієнтацій, психофізіологічних характеристик та соціальних складових, спрямованих на адаптацію до складних умов; сприяє побудові оптимальних стратегій опанування та їх використання; саморегуляції; адаптації до непередбачуваних змін з відчуттям власної цілі та контролю над тим, що відбувається у житті; набуттю резилентності під впливом складних особистісних обставин; перетворенню стресових подій на можливості для особистісного зростання; підвищенню або збереженню на оптимальному рівні продуктивності праці, успішності діяльності, збалансованості; готовності до самовизначення у складних життєвих ситуаціях, виходу на рівень трансадап- тації; збагаченню мудрістю.

Основними принципами життєстійкості в структурно-функціональному підході є:

• принцип цілісності;

• принцип функціональності;

• принцип взаємопов'язаності та взаємозалежності цілого й його частин, частин цілого між собою;

• ідея взаємопов'язаності структурних одиниць та способів їх функціонування;

• принцип зв'язків між елементами та цілим;

• ідея наявності певного набору функцій як засобів поведінки, що притаманні певному системному об'єкту за умови збереження його структурної цілісності [11, с. 82].

Екзистенційно-гуманістичний підхід:

Життєстійкість є операціоналізацією поняття «екзистенційна відвага»; прирівнюється до філософської категорії «мужність бути» і є структурою установок та стратегій (залученості, контролю та прийняття ризику), які полегшують процес перетворення стресогенних обставин з потенційно руйнівних на можливості для зростання.

Життєстійкість є «мірою» здатності особистості витримувати стресову ситуацію, зберігаючи збалансованість і не знижуючи успішності діяльності.

Основними принципами життєстійкості в екзистенційно-гуманістичному підході є:

*S індивідуальний пошук власної унікальної ідентичності;

*S концепція автентичності особистості;

*S націленість на відповідність буття особистості у світі її особистій

внутрішній природі;

*S становлення «людського в людині»;

*S самоактуалізована особистість;

*S розгортання сутності людини, її внутрішнього потенціалу;

*S визнання людського в людині, повага до автентичності, автономії

та унікальності;

*S в основі психологічних труднощів - проблеми свободи вибору та

відповідальності,

*S ізольованості і взаємопов'язаності з іншими людьми, сенсу життя

[11, с. 82-83].

Ресурсний підхід:

Життєстійкість є особистісним ресурсом, який визначається структурою та характером запиту на подолання кризової або конфліктної ситуації. Згідно з М. Логіновою, життєстійкість - це ключовий ресурс подолання, система переконань, здатність і готовність суб'єкта брати участь у ситуаціях підвищеної для нього складності, контролювати їх, управляти ними, уміти сприймати негативні події як досвід, успішно виходити з них.

Основними принципами життєстійкості в ресурсному підході є:

• принцип ресурсозабезпеченості, резервних можливостей та досягнення рівноваги між експлуатацією наявних ресурсів та розвитком нових;

• принцип диференціації - цільове планування розподілу ресурсів;

• принцип варіативності - врахування різних видів ресурсів;

• можливість гнучкого розподілу і перерозподілу особистістю власних ресурсів між різними каналами регуляції діяльності [11, с. 83].

Розглянувши визначення, основні підходи та принципи життєстійкості особистості, ми пропонуємо визначити її основні компоненти когнітивний, емоційний та поведінковий.

Когнітивний компонент характеризується оцінкою стресової ситуації з боку людини та прорахунку небезпечності цієї ситуації.

Емоційний компонент відображає ставлення та переживання людиною стресової ситуації.

Поведінковий компонент визначає готовність людини до дій та ризиків в небезпечних ситуаціях та здатність контролювати складну ситуацію.

Висновки

Таким чином, здійснений нами аналіз життєстійкості дозволив зробити наступні висновки:

- життєстійкість особистості - це здатність людини чинити опір негативним та травмівним ситуаціям, які зустрічаються на її життєвому шляху в будь-якій сфері діяльності застосовуючи свої ресурси та знання;

- життєстійкість починає формуватися у підлітковому віці і зміцнюється протягом життя під впливом різноманітних факторів;

- життєстійкість є головним елементом адаптивності особистості до умов невизначеності, складних життєвих обставин та травмівних ситуацій.

Література

1. Maddi S. The Personality Construct of Hardiness: Effects on Experiencing, Coping and Strain. Consulting Psychology Journal: Practice and Research. Vol. 51. 1999. № 2. P. 83-94.

2. Khoshaba D., & Maddi S. Early Antecedents of Hardiness. Consulting Psychology Journal. Spring, 1999. Vol. 51. № 2. P. 106-117.

3. Maddi S. Dispositional Hardiness in Health and Effectiveness. Encyclopedia of Mental Health. San Diego (CA): Academic Press, 1998. P. 323-335.

4. Маннапова К. Р. Теоретичний аналіз підходів до розвитку життєстійкості підлітків. URL: file:///C:/Users/Schevchenko/Downloads/ANaXm10Y4Wc6PBIy_Bxa1bJyZIW wAv2B%20(3).pdf

5. Ларіна Т. О. Вплив життєстійкості на життєві домагання особистості. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. 2007. Т.7, № 12. С. 86.

6. Предко В. В. Психологічне значення життєстійкості задля ефективного розвитку підлітка в умовах освітнього середовища. Габітус. 2020. Вип. 19. С. 185-189. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/habit_2020_19_34

7. Чиханцова О. А. Соціокультурне середовище як чинник розвитку життєстійкості особистості. Соціокультурні та психологічні виміри становлення особистості: матеріали Всеукраїнської (із міжнародною участю) науково-практичної конференції (5-6 жовтня 2017 року, м. Херсон). Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2017. 168 с.

8. Чанчиков І. К. Аналіз життєстійкості особистості: системний підхід. Теорія і практика сучасної психології. 2019. № 4. Т. 1. С. 59-62.

9. Sarancha, I., Maksymchuk, B., Gordiichuk, G., Berbets, T., Berbets, V., Chepurna, L., Golub, V., Chernichenko, L., Behas, L., Roienko, S., Bezliudna, N., Rassskazova, O., & Maksymchuk, I. (2021). Neuroscientific Principles in Labour Adaptation of People with Musculoskeletal Disorders. BRAIN. Broad Research in Artificial Intelligence and Neuroscience, 12(4), 206-223. https://doi.org/10.18662/brain/12.4/245

10. Demchenko, I., Maksymchuk, B., Bilan, V., Maksymchuk, I., & Kalynovska, I. (2021). Training Future Physical Education Teachers for Professional Activities under the Conditions of Inclusive Education. BRAIN. Broad Research in Artificial Intelligence and Neuroscience, 12(3), 191-213. https://doi.org/10.18662/brain/12.3/227

11. Решетник О. А. Порівняльний аналіз підходів до вивчення життєстійкості особистості як психологічного феномену. Вісник післядипломної освіти. Серія «Соціальні та поведінкові науки. Випуск 9 (38). С. 74-90. https://doi.org/10.32405/2522-9931

References

1. Maddi S. (1999). The Personality Construct of Hardiness: Effects on Experiencing, Coping and Strain. Consulting Psychology Journal: Practice and Research. Vol. 51, 2, P. 83-94.

2. Khoshaba D., & Maddi S. Early Antecedents of Hardiness. Consulting Psychology Journal. Spring, 1999. Vol. 51. № 2. P. 106-117.

3. Maddi S. Dispositional Hardiness in Health and Effectiveness. Encyclopedia of Mental Health. San Diego (CA): Academic Press, 1998. P. 323-335.

4. Mannapova K. R. Teoretychnyi analiz pidkhodiv do rozvytku zhittiestiikosti pidlitkiv [Theoretical analysis of approaches to the development of adolescent resilience]. URL: file:/// C:/Users/Schevchenko/Downloads/ANaXm10Y4Wc6PBIy_Bxa1bJyZIWwAv2B%20(3).pdf

5. Larina T. O. (2007). Vplyv zhyttiestiikosti na zhyttievi domahannia osobystosti [The influence of resilience on the life aspirations of the individual]. Aktualni problemy psykholohii. Zbirnyk naukovykh prats Instytutu psykholohii im. H. S. Kostiuka APN Ukrainy - Actual problems of psychology. Collection of scientific papers of the H.S. Kostiuk Institute of Psychology of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, 2007. T.7, № 12. S. 86.

6. Predko V. V. (2020). Psykholohichne znachennia zhyttiestiikosti zadlia efektyvnoho rozvytku pidlitka v umovakh osvitnoho seredovyshcha [The psychological significance of resilience for the effective development of adolescents in the educational environment]. Habitus - Habitus, Vyp. 19, 185-189. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/habit_2020_19_34

7. Chykhantsova O. A. (2017). Sotsiokulturne seredovyshche yak chynnyk rozvytku zhyttiestiikosti osobystosti [Socio-cultural environment as a factor in the development of personality resilience.]. Sotsiokulturni ta psykholohichni vymiry stanovlennia osobystosti: materialy Vseukrainskoi (iz mizhnarodnoiu uchastiu) naukovo-praktychnoi konferentsii - Sociocultural and psychological dimensions of personality formation: materials of the All-Ukrainian (with international participation) scientific and practical conference (5-6 zhovtnia 2017 roku, m. Kherson). Kherson: Vydavnychyi dim «Helvetyka».

8. Chanchykov I. K. (2019). Analiz zhyttiestiikosti osobystosti: systemnyi pidkhid [Analysis of personality resilience: a systematic approach]. Teoriia i praktyka suchasnoi psykholohii - Theory and practice of modern psychology, 4, T. 1, 59-62.

9. Sarancha, I., Maksymchuk, B., Gordiichuk, G., Berbets, T., Berbets, V., Chepurna, L., Golub, V., Chernichenko, L., Behas, L., Roienko, S., Bezliudna, N., Rassskazova, O., & Maksymchuk, I. (2021). Neuroscientific Principles in Labour Adaptation of People with Musculoskeletal Disorders. BRAIN. Broad Research in Artificial Intelligence and Neuroscience, 12(4), 206-223. https://doi.org/10.18662/brain/12.4/245

10. Demchenko, I., Maksymchuk, B., Bilan, V., Maksymchuk, I., & Kalynovska, I. (2021). Training Future Physical Education Teachers for Professional Activities under the Conditions of Inclusive Education. BRAIN. Broad Research in Artificial Intelligence and Neuroscience, 12(3), 191-213. https://doi.org/10.18662/brain/12.3/227

11. Reshetnyk O. A. Porivnialnyi analiz pidkhodiv do vyvchennia zhyttiestiikosti osobystosti yak psykholohichnoho fenomenu [Comparative analysis of approaches to the study of personality resilience as a psychological phenomenon]. Visnyk pisliadyplomnoi osvity. Seriia «Sotsialni ta povedinkovi nauky - Bulletin of Postgraduate Education. Series "Social and Behavioral Sciences. Vypusk 9 (38). S. 74-90. https://doi.org/10.32405/2522-9931

Размещено на Allbest.ru

...