Кіномистецтво як засіб психотерапії особистісних криз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом», ГО НТІ «Інститут соціальної політики», психолог за цивільно-правовою угодою

Кіномистецтво як засіб психотерапії особистісних криз

Кривуценко Володимир Валерійович магістр психології, аспірант кафедри психології

м. Київ

Анотація

Статтю присвячено обґрунтуванню психотерапевтичного потенціалу кіномистецтва у роботі психолога з клієнтами, що переживають особистісну кризу. Розкрито ряд психологічних механізмів позитивного впливу кіномистецтва на психоемоційний стан глядачів. Кінематограф розглянуто у предметному полі психологічного дослідження з виділенням загальнопсихологічних ефектів та механізмів його впливу на психіку індивіда. Визначено феноменологічні особливості особистісних криз, обґрунтовано та описано психотерапевтичні ефекти впливу кінематографа на психоемоційний стан людини, яка переживає особистісну кризу. Доведено, що кіномистецтво у сучасній психологічній науці розглядається, по-перше, як самобутній психологічний феномен, що являє собою вираження внутрішнього світу та творчого початку особистості, яка створює кіно; по-друге, як засіб впливу на формування та розвиток особистості, інструмент впливу на її психоемоційний стан; по-третє, як засіб психотерапевтичного впливу, що дозволяє успішно долати психологічні труднощі та кризи. Обґрунтовано існування внутрішньої та зовнішньої площини прояву психологічних закономірностей у кінематографі: внутрішня площина психологічних закономірностей кінематографу включає певну психологічну логіку розгортання сюжету або трансляції інформації за допомогою теле- та кінозасобів, а зовнішня площина психологічних закономірностей кіномистецтва охоплює те, що відбувається у внутрішньому світі глядача. Визначено, що подолання особистісних криз за допомогою кінотерапії здійснюється через такі притаманні кінематографу психологічні ефекти, як ефект присутності, коли події фільму переживаються як цілком реальні, забезпечують емоційну залученість глядача в і діють як реальна внутрішня подія, що змінює психологічну реальність особистості; ефект прямого безпосереднього впливу на емоційні переживання особистості; ефект перебудови смислової сфери особистості. Висвітлено низку переваг використання кінематографії для подолання особистісних криз клієнтами в ході психотерапевтичної роботи.

Ключові слова: кіномистецтво, кінотерапія, кінотренінг, особистісна криза, внутрішній конфлікт, психоемоційний стан, смислова перебудова.

Abstract

Kryvutsenko Volodymyr Valeriyovych Master of Psychology, Postgraduate, Higher education institution «Interregional Academy of Personnel Management» GO NTI "Institute of Social Policy", psychologist under a civil law agreement, place of work: Kyiv,

FILM ART AS A TOOL FOR PERSONAL CRISES PSYCHOTHERAPY

The article is devoted to the substantiation of the psychotherapeutic potential of cinema in the work of a psychologist with clients experiencing a personal crisis. Several psychological mechanisms of the positive impact of cinema on the psycho-emotional state of viewers are revealed. Cinematography is considered in the subject field of psychological research with the allocation of general psychological effects and mechanisms of its influence on the psyche of an individual. The phenomenological features of personal crises are determined, the psychotherapeutic effects of the influence of cinema on the psycho-emotional state of a person experiencing a personal crisis are substantiated and described. It is proved that cinema in modern psychological science is considered, firstly, as an original psychological phenomenon, which is an expression of the inner world and the creative beginning of the person who creates cinema; secondly, as a means of influencing the formation and development of personality, a tool for influencing its psycho-emotional state; thirdly, as a means of psychotherapeutic influence, which allows you to successfully overcome psychological difficulties and crises. The existence of the internal and external planes of manifestation of psychological regularities in cinematography is substantiated: the inner plane of psychological regularities of cinematography includes a certain psychological logic of the unfolding of the plot or the transmission of information by means of television means, and the outer plane of psychological regularities of cinematography covers what is happening in the inner world of the viewer. It is determined that overcoming personal crises by means of film therapy is carried out through such psychological effects inherent in cinematography as the effect of presence, when the events of the film are experienced as quite real, provide emotional involvement of the viewer in them and act as a real internal event that changes the psychological reality of the individual; the effect of direct direct influence on the emotional experiences of the individual; the effect of restructuring the semantic sphere of the personality. A number of advantages of using cinematography to overcome personal crises by clients of psychotherapeutic work are highlighted.

Keywords: cinematography, film therapy, film training, personal crisis, internal conflict, psycho-emotional state, semantic restructuring.

Постановка проблеми

Сучасний кінематограф подарував нам строкату різноманітність жанрів, форматів та оптик, через які транслюються численні життєві історії. Можна привести багато прикладів чудового та актуального для усіх часів кіно, що відображало приховані душевні переживання та потреби абсолютно різних людей, враховуючи їх різний вік та стать, проливало світло на тонкі психологічні механізми різних вчинків та стосунків головних героїв, з якими глядач міг ототожнювати самого себе. Можна із упевненістю стверджувати, що люди, які активно цікавляться мистецтвом, завдяки психологічним механізмам інтеріоризації, наслідування та інтроєкції свідомо та несвідомо засвоюють універсальні смисли та цінні знання, накопичені людством, і тому можуть бути більш ефективними та адаптивними у різноманітних життєвих ситуаціях та сценаріях соціальної взаємодії. У творах мистецтва моделюється життя, закладено виховні елементи, проживаються нові почуття, відтворюється культурно-історичний контекст.

Вплив твору мистецтва на людину дуже нагадує психотерапевтичний процес. Взаємодія з витвором мистецтва - це завжди глибинна духовна робота, в результаті якої людина набуває нового досвіду та збагачує свій внутрішній світ. Твір мистецтва володіє найвищою цінністю за умови, що він чесний і щирий, що автор розкривається глибоко і повно, зачіпаючи широкий спектр наших почуттів. Можна стверджувати, що щире вираження почуттів, саморозкриття, прояв істинної сутності людини - це те, що поєднує процес сприйняття витвору кінематографічного мистецтва та психотерапію. Крім того, як і твір мистецтва, психотерапія дає новий досвід, висвітлюючи ті сторони внутрішнього життя, які випадають з поля уваги клієнта, а також дозволяючи вільно пережити те, що з певних причин витісняється у підсвідоме та живе там своїм неконтрольованим життям. Таким чином, кіномистецтво відіграє фасилітуючу функцію, спонукаючи людину до активної внутрішньої роботи.

Роль кіно та його впливу на формування світосприйняття та світовідчуття колосальна. Безсумнівним є той факт, що сучасна людина значну кількість часу занурена в медіапростір, дивиться в десятки, а інколи і в сотні разів більше кінофільмів, ніж читає художньої літератури. При цьому кіно як від мистецтва безумовно є сильним психологічним інструментом, впливаючи як на візуальному, так і на аудіальному рівні. Між глядачами та героями встановлюється тісний психологічний зв'язок, ілюзія на екрані вбудовується у свідомість глядача та виступає реальним фактом його внутрішнього життя, сприймається як дійсно пережита подія. Несвідомий процес ідентифікації немов перетворює глядачів на героїв фільму і вони переживають ті самі трансформації та катарсис, що й герої на екрані.

Зважаючи на це, кіномистецтво може претендувати на роль провідного засобу надання психологічної допомоги. В сучасному суспільстві, де люди щоденно стикаються з різноманітними викликами та стресовими ситуаціями, питання психічного здоров'я та подолання особистісних криз стають дедалі більш актуальними. Кіномистецтво, як важливий елемент культури, може відігравати значущу роль у психологічному розвитку та підтримці особистості в умовах стресу та труднощів. Перш за все, кіно є потужним засобом емоційного впливу. Здатність фільмів викликати широкий спектр почуттів, від радості до суму, від захоплення до страху, надає можливість глядачеві переживати та відчувати емоції, які можуть бути важливими в процесі подолання психологічних криз. Крім того, кіно може слугувати важливим джерелом інсайтів у світосприйнятті та поведінці. Сюжети фільмів часто віддзеркалюють реальність та людські долі, надаючи глядачеві можливість зіставити свої власні проблеми з долею персонажів і знаходити вирішення для власних труднощів. Не менш важливим є й той факт, що кіно може відігравати роль засобу відпочинку та релаксації, відволікаючи особистість від повсякденних проблем і допомагаючи розслабитися. Це особливо важливо в умовах сучасного темпу життя, коли люди часто відчувають надмірний стрес та втомленість.

Таким чином, використання кіномистецтва як психологічного інструменту для подолання особистісних криз має великий потенціал і може слугувати ефективним засобом підтримки психічного здоров'я в індивідуальному та соціокультурному контексті. Зокрема, уявляється актуальним та доцільним розглядати кіномистецтво як важливий засіб надання психотерапевтичної допомоги людям, які переживають особистісну кризу, що зумовлює необхідність більш детального дослідження його психотерапевтичного потенціалу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематика дослідження психотерапевтичного потенціалу кіномистецтва у царині подолання особистісних криз включає широке поле психологічних досліджень, що охоплює континуум від найбільш загальних психологічних закономірностей сприйняття витворів мистецтва, впливу мистецтва на психіку та психоемоційний стан людини до специфічних психотерапевтичних ефектів впливу конкретних видів мистецтва, що висвітлюються у рамках арт-терапевтичного підходу. Саме цей підхід містить значну кількість накопичених дослідниками відомостей про особливості використання кіномистецтва у психотерапевтичній роботі з різними випадками психологічного неблагополуччя. Дотичними до проблематики, що нами розглядається, є дослідження таких науковців як О. Вознесенська, С. Дмитрієва, Н. Каргіна, З. Косарєва, К. Пасько [1; 2; 3; 7; 12]. У роботах цих авторів розкриваються ключові аспекти застосування арт-терапії для подолання психологічної проблематики різної природи та походження. Їх важливість у контексті нашого дослідження пов'язана з тим, що у більшості випадків психотерапевтичні ефекти впливу різних видів мистецтва є подібними.

У роботах О. Вознесенської доведено, що арт-терапія володіє потужним психотерапевтичним потенціалом у роботі з психологічними травмами та може використовуватись як засіб психосоціального відновлення особистості [1; 2]. Дослідницею було доведено, що арт-терапія як інструмент зцілення особистості, являє собою ресурсний підхід, який дозволяє ефективно працювати з образом «Я» особистості. Вона сприяє розширенню діапазону комунікативних моделей поведінки, створює можливість формування нових моделей та стратегій життя, а також сприяє творенню нових життєвих смислів шляхом створення власних творчих продуктів [1, с. 46]. У такому ж контексті метод арт-терапії висвітлює і К. Пасько. Авторкиня розкриває психологічні механізми подолання криз та психічних травм шляхом використання засобів мистецтва. Вони полягають у тому, що арт-терапія виступає ресурсом для доступу до самосвідомості, самовираження та подолання. Цей метод, зокрема, дозволяє зосереджуватися та опрацьовувати емоції, які складно піддаються вербалізації. Крім цього творчий процес може сприяти дистанціюванню від деструктивних думок та емоцій, які виникають та превалюють у внутрішньому житті людини. Творчий процес стимулює уяву особи та дивергентні методи мислення, щоб сприяти вирішенню проблем, пошуку рішень і дослідженню можливостей. Безумовною перевагою арт-терапії, на думку дослідниці, є те, що вона працює на довербальному рівні [12, с. 42]

С. Дмитрієва та З. Косарєва дослідили можливості арт-терапії у подоланні кризи середнього віку. Зокрема, ними доведено, що методи арт-терапії є ефективним засобом забезпечення особистісного зростання. При цьому екзистенційні кризи самовизначення та другої половини життя, які переважно пов'язані із втратою сенсів, розглядаються зазначеними дослідницями у контексті індивідуалізації як процес відновлення потенціалу цілісної та інтегрованої особистості. Ними було доведено, що при вирішенні цього різновиду криз особливо активно потрібно використовувати метафоричність, тріадичність та ресурсність, що притаманні тільки арт-терапевтичному підходу. Це дозволяє ефективно та з мінімальними особистісними втратами рухатися у напрямку особистісного зростання та розвитку [3, с. 69].

Н. Каргіна розкриваючи терапевтичний потенціал арт-терапевтичного методу, довела, що спектр його дії не обмежується окремими психологічними негараздами та труднощами. Дослідницею було переконливо показано, що арт-терапія сприяє гармонізації та налагодженню загального психоемоційного стану особистості, обробці індивідуальних проблемних аспектів і відкриває клієнту нові аспекти власної особистості. Тому цей метод характеризується універсальність у плані забезпечення психологічного благополуччя та психологічного здоров'я в цілому. Це відбувається незалежно від того, які саме цінності переважають у житті людини і, відповідно, які саме переживання вона шукає у своєму існуванні [7, с. 44].

Кіномистецтво у сучасній психологічній науці розглядається з трьох сторін: 1) як самобутній психологічний феномен, що являє собою вираження внутрішнього світу та творчого початку особистості, яка створює кіно (М. Дроздова, І. Кожушко- Лозинська, О. Лозинський, М. Мурадханян) [4; 8; 9; 10] - у рамках даного аспекту дослідження кіномистецтва на перший план виходять психологічні закономірності побудови образу, психологічні механізми проекції та ідентифікації, що детально описані у рамках психодинамічного підходу та гештальт-підходу; 2) як засіб впливу на формування та розвиток особистості, інструмент впливу на її психоемоційний стан (З. Дірсе, М. Яновський) [13; 15] - у цьому контексті активно досліджуються механізми психологічного впливу кінематографічного відеоряду на глядача, психологічні механізми ототожнення глядачів з головними героями, психологічні особливості перцепції образів та подій фільму, психологічні закономірності та чинники формування певного психоемоційного стану під час перегляду кінострічки, психологічні механізми утворення нових життєвих сенсів у процесі кіносеансу; 3) як засіб психотерапевтичного впливу, що дозволяє успішно долати психологічні труднощі та кризи (М. Мурадханян, А. Парасєй- Гочер) [10; 11] - під таким кутом зору увага дослідників зосереджується у першу чергу на психотерапевтичних ефектах та прийомах, що містяться у конкретних кінострічках, формують фільмотеки, що можуть використовуватись при роботі з клієнтами, що мають різні запити на психологічну допомогу.

Як вказує М. Яновський в останніх дослідженнях та публікаціях висвітлено також приклади взаємовпливу кінематографу та конкретних індивідуально-психологічних характеристик людини. Мова йде, зокрема, про психологічні ефекти, що зумовлені демонстрацією на екрані сцен жорстокості та насильства (А. Бандура, Л. Берковіц), а також про дослідження соціальних стереотипів, що визначають сприйняття героїв кінофільмів (В. Петренко) [13].

Кінотерапія є різновидом арт-терапії та використовує твори кінематографічного мистецтва для подолання внутрішніх конфліктів. У порівнянні з арт-терапією, де використовуються творчі продукти клієнта (малюнки, моделювання, конструкції, комп'ютерна графіка, текстовий матеріал тощо), в кінотерапії застосовуються продукти культурної творчості, що не пов'язані з особистим творчим внеском клієнта чи пацієнта (професійні кінопостановки, мультфільми, кінострічки різних жанрів тощо) [11].

Метод кінотерапії дозволяє використовувати як культурні твори (кіноматеріали) для досягнення психологічних цілей, так і спонтанні творчі продукти (відеоматеріали), які виникають в процесі участі у сеансах кіно- та відеотерапії. Важливо відзначити, що крім художніх фільмів, можна успішно проводити психологічну роботу із застосуванням мультфільмів, мультиплі- кацій, документальних фільмів та навчальних фільмів різної тривалості, спрямовану на розвиток та вдосконалення емоційного стану дітей і дорослих. Так, наприклад, К. Дудкіною було розкрито психологічні аспекти впливу мультфільму на особистість дитини [5].

Мета статті - розкрити психологічні механізми впливу кіномистецтва на психоемоційний стан глядачів та обґрунтувати психотерапевтичний потенціал кіномистецтва у роботі психолога з клієнтами, що переживають особистісну кризу. Таким чином, у даній статті об'єктом дослідження виступає психотерапевтичний потенціал засобів кіномистецтва, а предмет складають психологічні шляхи подолання особистісних криз засобами кіномистецтва.

Для досягнення поставленої мети необхідно розглянути кінематограф у предметному полі психологічного дослідження з виділенням загальнопсихо- логічних ефектів та механізмів його впливу на психіку індивіда; визначити феноменологічні особливості особистісних криз, обґрунтувати та описати психотерапевтичні ефекти впливу кінематографа на психоемоційний стан людини, яка переживає особистісну кризу.

Виклад основного матеріалу

М. Дроздова визначає кіномистецтво як галузь мистецтва, твори якої формуються через використання кінозйомки для фіксації реальних, спеціально постановлених або реконструйованих за допомогою мультиплікації подій. Говорячи про вплив телевізійних сцен, психологи розрізняють короткотривалі та довготривалі психологічні ефекти. До першої категорії відносять підвищення психофізіологічного збудження глядачів, зміну емоційного стану та інші аспекти. Щодо тривалих наслідків, це може включати зміни у соціальних установках глядачів, формування нових форм поведінки (наприклад, навчання агресії при частому перегляді сцен насильства) та інші аспекти. Цікавим прикладом довготривалих ефектів є довготривала популярність «яскравих» фраз телевізійних персонажів, які часто стають своєрідною візитівкою того чи іншого фільму [4, с. 75-76].

Кінематограф, починаючи з його зародження, володіє рядом переваг перед іншими формами мистецтва, що забезпечило йому стрімке зростання популярності та розвитку. Візуальність, яка є практично відсутньою в письмовій літературі, в кінематографі виражена в повному обсязі. Образотворчість, характерна для візуального мистецтва, також є ключовою рисою кінематографу. Можливість спрямування уваги глядача завдяки об'єктиву кінокамери дає можливість кінорежисеру вибирати, що саме показати. Застосування різноманітних візуальних та звукових ефектів, таких як сповільнена та прискорена демонстрація, монтаж, комп'ютерно-графічні та звукові обробки, розширює можливості творчого виразу. Масовість кінематографу, яка перевершує театр, дозволяє залучити різноманітні соціальні категорії глядачів. З появою телебачення та Інтернету масовість кінематографу стала планетарною, забезпечуючи йому глядацьку аудиторію на всесвітньому рівні [8, с. 79]. О. Лозинський та І. Кожушко-Лозинська слушно зауважують, що кінематограф як предмет дослідження пронизаний психологічними закономірностями, а застосування ним психологічних прийомів необхідне з метою привертання уваги та збереження інтересу глядачів, завоювання щораз більшої аудиторії в умовах навколишнього конкурентного середовища [8, с. 95]. Можна говорити про дві площини прояву психологічних закономірностей у кінематографі: внутрішню і зовнішню. Внутрішня площина психологічних закономірностей кінематографу включає певну психологічну логіку розгортання сюжету або трансляції інформації за допомогою телезасобів. Зовнішня площина психологічних закономірностей кіномистецтва охоплює те, що відбувається у внутрішньому світі глядача. У контексті нашого дослідження важливим є аналіз саме другої площини функціонування кіномистецтва, що охоплює загальнопсихологічні механізми сприйняття кінокартини та її впливу на психічний апарат індивіда. Світло на це питання дозволяє пролити дослідження М. Яновського, у результаті якого було виявлено низку ефектів впливу на характер психічної активності людини, а також описано їх механізми. Зокрема, дослідник зазначає, що, по-перше, візуальне відтворення образів на екрані здатне не лише передавати конкретну інформацію глядачеві, але й впливати на особливості його психічної активності; по-друге, компонування кадру може визначати рівень рефлексивності сприйняття вмісту кадру та визначати особливості самоспоглядання; по-третє, систематична подача глядачеві послідовності зорових відображень викликає формування настановчого ефекту відносно характеристик вмісту зображень, що створює підстави розглядати настановлення як модель психологічної зв'язки у монтажі кадрів [13]. Деталізоване дослідження описаних ефектів впливу дозволило автору виявити конкретні механізми впливу візуального наповнення кінострічки. Зокрема, було зроблено висновок, що механізми психологічного впливу кіновідеоряду полягають у моделюванні й трансляції глядачеві форм організації психічної діяльності. Автор описує три такі механізми: 1) механізм «аури» - індукування у суб'єкта перегляду кінострічки роботи апперцепції за допомогою створення психологічного поля актуального досвіду, що включає активізацію рефлексивних процесів глядача, а також розкриття для нього нових характеристик об'єктного поля сприймання; 2) процес створення інтенцій, при якому глядачеві побудовою кадру і монтажу задається спрямованість розуміння і переживання того, що сприймається, особливостей усвідомлення себе, своєї позиції щодо подій, які було продемонстровано на екрані; 3) перебіг рефлексоподібних процесів, при яких у глядача поданням «сильних» стимулів викликаються мимовільні, природні реакції. Внаслідок своєї природності ці реакції можуть зумовлювати появу у нього релаксаційного ефекту та породжувати ефект «психологічної анестезії» [13]. Здійснене М. Яновським дослідження у контексті розгляду психотерапевтичного потенціалу кіномистецтва у подоланні особистісних криз є дуже значущим, оскільки переконливо доводить можливість в залежності від конкретного змістовного наповнення відеоряду модифікувати особливості самосприйняття індивіда та смислової переоцінки ним життєвих подій.

Буває що людина віддає перевагу фільмам одного типу, тим, що підтверджують її спосіб взаємодії зі світом. Розвиваючи здатність розуміти кіно, ми починаємо глибше розуміти життя. Воно допомагає отримати глибокі і часом несвідомі ідентифікації із суспільством, культурою та людством загалом. У цілому сучасне кіно досить часто відображає соціально культурні феномени сучасності, тенденції його розвитку співпадають с запитом та потребами суспільства.

Беззаперечним є вплив кіномистецтва на емоційну сферу людини, яка у процесі споглядання кінострічки виступає детермінантою подальших психологічних трансформацій. Детальний аналіз впливу різних жанрів кінематографу на емоційний стан особистості здійснено О. Лозинським та І. Кожушко- Лозинською: 1) розважальні жанри («німе кіно», мюзикл, комедія, сімейний фільм) - позитивні емоційні стани, сміх, іронія; 2) фільм-катарсис (драма, мелодрама) - інтенсивні, глибокі, сенсоутворюючі емоції; 3) пізнавальні фільми (документальні, біографічні, історичні, науково-популярні, науково- фантастичні фільми) - пізнавальні емоції, ознайомлення з новими знаннями; 4) інтелектуальні кіножанри (трилер, детектив, нуар «чорний фільм») - емоція страху, тривоги, інтриги; 5) фільми-дії (екшн, вестерн, бойовик, еротика, пригодницький фільм) - емоції захоплення, збудження; 6) фільм-зустріч з неймовірним (фільм жахів, фентезі, фантастичний фільм) - емоції подиву, інтересу, жаху, хвилювання, психоемоційної напруги [8, с. 84-88]. Необхідно зауважити, що кінематографічні жанри за своєю природою рухливі і мінливі, вони з'являються і зникають, а з їх розвитком розширюються і межі впливу на світ емоцій людини. психотерапевтичний кіномистецтво криза

Важливо відмітити один з найвиразніших психологічних феноменів кіномистецтва, що лежить в основі можливості його застосування у якості психотерапевтичного методу подолання особистісних криз. Умовно його можна назвати ефектом присутності і полягає він у тому, що глядач, усвідомлюючи, що сюжет та події, відтворені на екрані, не мають безпосереднього відношення до актуальної реальності, є, по суті віртуальними, а досить часто взагалі не мають нічого спільного з об'єктивною реальністю, все ж переживає екранні події як такі, що відбувають насправді. Тобто вони викликають увесь комплекс емоційних переживань, когнітивних процесів та процесів самоідентифікації, перетворюючись у психологічну реальність глядача. Цей ефект також має місце під час перегляду театральних вистав. Тому О. Лозинський та І. Кожушко-Лозинська досить доречно використовують термін «кінореальність», підкреслюючи наявність у ній символічного простору, що дозволяє людині конструювати свій світогляд, власне Я та власні цінності [8, с. 91; 9, с. 179].

Визначенню психологічних шляхів подолання особистісних криз засобами кіномистецтва має передувати звернення до характеру перебігу та феноменологічних особливостей особистісних криз. Як зазначають Л. Заграй, В. Готич переживання особистісної кризи - це форма активності людини, спрямована на подолання внутрішнього протиріччя, що було зумовлене психотравматичною подією, яке суперечить попередньому досвіду людини. Ця активність спрямована також на подолання критичної ситуації та передбачає рух до позитивного розвитку особистості, який включає нові ресурси та досвід, що інтегруються у структуру ідентичності. У випадку негативного розвитку переживання кризи може призвести до фрагментарності та деструктивних змін, що погіршують стійкість особистості. Переживання особистісної кризи охоплює емоційну, когнітивну та поведінкову сферу людини. На емоційному рівні особистісна криза проявлятися як гостра короткострокова або тривала емоційна реакція з переважанням дисфоричних емоційних станів, що можуть зумовлювати дезадаптацію та трансформацію особистості. На когнітивному рівні переживання особистісної кризи торкається змін у свідомості та ідентичності. На поведінковому рівні особистісна криза виражається у різких змінах звичних паттернів та моделей поведінки [6, с. 85-86].

Статусна модель ідентичності дозволила Л. Заграй та В. Готич визначити основні показники переживання особистісної кризи, що включають три критерії: 1) прийняття власної ідентичності, досягнення цілісності; 2) глибокий пошук, що включає аналіз наявних та пошук нових аспектів ідентичності; 3) перегляд прийнятих аспектів ідентичності з альтернативними, що краще відповідають новим умовам ситуації [6, с. 85-86].

Для розуміння внутрішньої логіки перебігу особистісної кризи уявляється важливою наступна думка К. Юнга: «психологічне правило свідчить, що якщо внутрішня ситуація не усвідомлюється, вона перетворюється на зовнішні події, подібні долі. Тобто, якщо індивід залишається неподільним, але не усвідомлює свою власну протилежність, що таїться всередині нього, світ неминуче має розіграти цей конфлікт і розколотися на дві половини, що протистоять одна одній» [16]. Таким чином, виходячи з цієї гіпотези, все, що відбувається з людиною, є зовнішнім проявом її неусвідомлюваного внутрішнього конфлікту. Та можна припустити, що людина, в якої ці частини не інтегровані, буде мати багато зовнішніх конфліктів з особами як своєї так і іншої статі, виносячи на зовні свій дисгармонійний внутрішній конфлікт.

Схожі ідеї висував автор теорії психосинтезу Р. Ассаджіолі. Основна ідея психосинтезу полягає в тому, що людина може досягти більш повного та гармонійного розвитку своєї особистості, якщо вона навчиться об'єднувати свої різні аспекти та енергії таким чином, щоб вони працювали в унісон та підтримували один одного [14].

Конкретними організаційними формами роботи з особистісними кризами засобами кіномистецтва є кінотерапія та кінотренінг. М. Мурадханян вважає, що метод кінотерапії дозволяє виявити особливості сприйняття кінотвору, викривлення розуміння через особисті проекції та суб'єктивне сприйняття об'єктивного змісту за допомогою кінофільму як стимулюючого матеріалу. Сенс роботи полягає в тому, щоб здатність адекватно сприймати об'єктивний зміст фільму, що розвивається в процесі кінотерапії, могла бути перенесена індивідом на розуміння життя, себе та стосунків з людьми. У кінотерапії фільм розглядається як реальність, яку можна осмислити й усвідомити [10, с. 79]. Ця думка цілком узгоджується з описаною раніше ідеєю кінореальності.

Варіантом використання засобів кіномистецтва у практиці психотерапії особистісних криз є кінотренінг. Саме кінотренінг на думку А. Парасєй-Гочер може виступати провідним методом духовного зростання особистості і доводить це на прикладі роботи з вихованцями інтернатних закладів, серед яких внаслідок перебування у складних життєвих обставинах особистісні кризи є досить розповсюдженим явищем [11]. На думку дослідниці виявлення та зміцнення духовного потенціалу, ресурсу внутрішнього самотворення відбувається шляхом впливу на вищі духовні ідеали, смисли та цінності. Один із інструментів цього впливу є кіномистецтво як уособлення методу метафори. Відповідно кінотренінг (кінотерапія) є різновидом арт-терапії, а кінострічка є метафорою, у якій розгортається конкретна життєва ситуація героїв. Важливою умовою досягнення успіху при використанні кіномистецтва у якості психотерапевтичного методу є емоційна відповідність запропонованого психологом фільму психологічному запиту та психоемоційному стану клієнта (ізопринцип).

Приймаючи ідею А. Парасєй-Гочер про те, що психотерапевтичний ефект кіномистецтва досягається за рахунок його потужного впливу на ідеали, смисли та цінності людини, можна стверджувати, що кіномистецтво виступає засобом смислової перебудови особистості. Саме ця його дивовижна здатність виступає джерелом переопрацювання особистісної кризи та віднайдення внутрішнього ресурсу для її подолання. Діалогічний характер образів у кіно ініціює процес внутрішнього пошуку глядачем власного сенсу подій, що розгортаються. Залучення в цей процес відбувається автоматично, поза волею глядача. Останній розпочинає внутрішній діалог із автором кінострічки, який породжує терапевтичне переживання. Кінематографічне творіння визначає глибину та часовий діапазон процесу переживання. Образи фільму дозволяють особистості розкрити власну психічну ідентичність, що в звичайних умовах є недоступною раціональній свідомості. Досвід кінематографу пов'язаний із інтелектуальною залученістю та творчою емоційно-особистісною чутливістю, що визначає глибоке переживання. Оскільки акт сприйняття образу починає керувати дією, мистецтво кіно може впливати на процес оцінки, поведінковий аспект особистості, змінюючи ціннісну складову її світогляду. Образи кінематографу дозволяють висловити себе у внутрішньому світі людини. Таким чином проявляється внутрішній зміст глядача, дозволяючи йому бути поміченим та усвідомленим [2; 3; 5; 10; 13].

Посилаючись на Р. Шмідта, А. Парасєй-Гочер зауважує, що основними властивостями кінотренінгу є те, що: 1) психотерапевтичний ефект виникає за умови якщо глядач є готовим співпереживати побаченому та усвідомлювати свої емоції; 2) учасник кінотренінгу може знайти новий варіант вирішення своєї проблеми; 3) фільм, що пропонується для перегляду, орієнтує глядача на дотримання норм і вимог суспільства [11, с. 164].

Особистісні зміни в індивіда відбуваються тільки після певної праці над змістом побаченого у фільмі, а не одразу після перегляду. Це трапляється тому, що кіно, здатне викликати потужну емоційну реакцію, все одно не змінює саму картину світу людини. Воно лише «б'є по мішені», акцентуючи увагу на проблемних місцях людини та загострюючи необхідність вирішення певної ситуації. Для особистісних змін потрібно звільнити людину від неадекватного сприйняття реальності, тобто від захисних механізмів, які створюють ілюзії й упередження. У процесі використання кінострічки як психотерапевтичного інструменту варто працювати з кожним захисним механізмом, що виявляється під час перегляду [10].

Участь у перегляді фільму часто відображає внутрішній конфлікт особистості. У такому контексті внутрішні суперечності можуть виражатися у фільмі через індивідуальних персонажів. Згідно з науковими дослідженнями психологів, що вивчають особливості сприйняття кіно, встановлено, що сприйняття людиною фільму формується на основі її травматичного досвіду і завжди, внаслідок цього, є спотвореним. Людина внесе в сприйняття фільму ті ж самі викривлення, які виявляються в її сприйнятті реального життя. Зосередженість на пікових подіях у фільмі дозволяє особі побачити ті причинно-наслідкові зв'язки, які можуть залишатися непоміченими в її власному житті. Колективний перегляд фільму та обговорення його в групі допомагають особі усвідомити свої помилки в розумінні того, що відбувається на екрані. Отриманий під час цього розуміння досвід сприяє виявленню не лише причин своїх проблем, а й визначенню шляхів їх вирішення.

У разі групової форми використання засобів кіномистецтва учасники терапевтичної групи, при роботі якої використовується кінотерапія, отримують можливість аналізувати власну життєву ситуацію через героя фільму. Це відбувається шляхом наступних психотерапевтичних механізмів:

актуалізація значущої проблеми: підібрана кінострічка актуалізує приховані психологічні проблеми глядача;

ідентифікація: учасник тренінгу ідентифікує себе з персонажем фільму, який йому найбільше близький зараз за характером, поведінкою, методами розв'язання життєвої ситуації, психологічною проблематикою тощо. Ідентифікуючись із ним, учасник проживає під час фільму життя свого героя;

маска: можливість залишатися невідомим, нерозсекреченим дає учасникові тренінгу можливість з обережністю проникнути у світ власних почуттів та емоцій;

проєкція: відеоряд допомагає учасникові тренінгу перенести зміст свого внутрішнього світу назовні, як глядач бачить те, що відбувається в його власному житті;

тут і зараз: у глядача з'являється можливість пережити ті почуття й емоції, які не можуть бути виражені в реальному житті;

фігура та тло: учасник тренінгу виділяє для себе те, що для нього є головним, а що другорядним [11].

Узагальнюючи психотерапевтичні ефекти використання кіномистецтва у роботі з особистісними кризами, можна виділити ряд переваг кінотерапії та кінотренінгу саме у цьому аспекті: 1) має багатофункціональний характер, оскільки дозволяє одночасно вирішувати значну кількість психологічних проблем, пов'язаних з особистісними кризами шляхом задоволення потреб особистості в культурному, моральному, інтелектуальному, фізичному розвитку; 2) дозволяє забезпечувати особистісне зростання, вивчення поведінки і цінностей «Я» особистості; 3) здійснює недирективне та м'яке спрямування на вирішення власних проблем «Я» через аналіз та вивчення кінопродукції та відеоматеріалів; 4) прискорює процес терапії, оскільки внутрішні переживання, підсвідомі конфлікти, неусвідомлені проблеми та потреби легше виражаються через ідентифікацію з одним із персонажів фільму, ніж у формі безпосереднього зворотного зв'язку; 5) формує особистісний зміст кіносюжету та відображає індивідуальні й особистісні позиції, соціальні компетенції, особистісні якості «Я»; 6) цілісно зачіпає не тільки емоційну, а й інтелектуальну, поведінкову, інтуїтивну сфери «Я».

Отже, підсумовуючи обґрунтування потужного психотерапевтичного потенціалу кіномистецтва можна стверджувати, що усунувши внутрішній конфлікт через прийняття та присвоєння собі конфліктуючих сторін особистості можна вирішити особистісну кризу та відновити гармонію внутрішнього світу. Психотерапевт, який впорався з цим завданням, зможе сприяти проходженню цього шляху клієнтом. На цьому шляху кіно може бути допоміжним психологічним інструментом. Розвиток у цьому плані, дослідження відображення соціально-культурних феноменів сучасним кінопродуктом, розуміння та прийняття важливих та актуальних цінностей, які він транслює, може бути корисним як для особистісного розвитку самого психолога, так і для ефективної психотерапевтичної роботи з клієнтами.

Висновки

Отже, кіномистецтво визначається як галузь мистецтва, твори якої формуються через використання кінозйомки для фіксації реальних, спеціально постановлених або реконструйованих за допомогою мультиплікації подій. Кіномистецтво у сучасній психологічній науці розглядається, по- перше, як самобутній психологічний феномен, що являє собою вираження внутрішнього світу та творчого початку особистості, яка створює кіно; подруге, як засіб впливу на формування та розвиток особистості, інструмент впливу на її психоемоційний стан; по-третє, як засіб психотерапевтичного впливу, що дозволяє успішно долати психологічні труднощі та кризи. Існує внутрішня і зовнішня площини прояву психологічних закономірностей у кінематографі Внутрішня площина психологічних закономірностей кінематографу включає певну психологічну логіку розгортання сюжету або трансляції інформації за допомогою кіно- та телезасобів. Зовнішня площина психологічних закономірностей кіномистецтва охоплює те, що відбувається у внутрішньому світі глядача.

Подолання особистісних криз засобами кіномистецтва здійснюється шляхом наступних психологічних ефектів, що притаманні кіномистецтву: 1) ефект присутності, коли події кінострічки переживаються як цілком реальні, забезпечують емоційну залученість глядача та виступають внутрішньою подією, що змінює психологічну реальність особистості; 2) безпосередній вплив на емоційні переживання особистості; 3) перебудова смислової сфери особистості.

Перспективи подальших досліджень можуть стосуватись деталізації механізмів ідентифікації глядачів з персонажами кінокартин та їх використання у психотерапевтичній практиці, вивчення рефлексивного потенціалу кіномистецтва, а також можливостей використання віртуальної реальності в якості інструменту для подолання особистісних криз та психологічних проблем.

Література

1. Вознесенська О. Л. Арт-терапія як засіб психосоціального відновлення особистості. Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки : зб. наук. праць. 2015. № 3 (29). С. 40-47.

2. Вознесенська О. Л. Можливості арт-терапії в подоланні психічної травми. Психологічна допомога особистості, що переживає наслідки травматичних подій : зб. статей / Ін-т соціальної та політичної; Представництво Польської академії наук у м. Києві; Соціально-психологічний методичний реабілітаційний центр. Київ : Міленіум, 2015. С. 98-110.

3. Дмитрієва С. М., Косарєва З. П. Долання кризи середнього віку за допомогою арттерапії як чинник особистісного зростання. Конкурентоспроможність в умовах глобалізації: реалії, проблеми та перспективи: Матеріали Десятої Міжнародної науково- практичної конференції / За ред. Саух І. В. Житомир: Вид-во ЖФ КІБІТ, 2016. С.64-69.

4. Дроздова М. А. Психологія мистецтва: навчальний посібник для студентів. Ніжин: Аспект-Поліграф, 2006. 104 с.

5. Дудкіна К. А. Мультфільм як засіб психологічного впливу на особистість дитини. Наука і освіта : наук.-практ. журнал. 2012. № 3. С. 55-59.

6. Заграй Л. Д., Готич В. О. Особистісна криза: показники переживання у студентства. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2021. Вип. 3. С. 80-87.

7. Каргіна Н. В. Арттерапія: досягнення психологічного благополуччя. Теорія і практика сучасної психології. 2020. №1 Т. 1.

8. Лозинський О., Кожушко-Лозинська І. Кінематограф як об'єкт психологічного дослідження. Психологічні виміри культури, економіки, управління. 2016. Вип. 8. С. 79-96.

9. Лозинський О., Кожушко-Лозинська І. Психологія кіномистецтва та кінематографічні уподобання молоді. Psychological Dimensions of Culture, Economics, Management: Science Journal. 2018. №XL С. 165-180.

10. Мурадханян М. Г. Кінематограф як предмет психологічного дослідження й інструмент практичної роботи. Теорія і практика сучасної психології. 2018. Вип. № 5. С. 78-82.

11. Парасєй-Гочер А. Кінотренінг як метод духовного зростання підлітків, вихованців інтернатних закладів. Теорія і практика сучасної психології: Педагогічна та вікова психологія. 2018. №2. С. 24-31.

12. Пасько К. М. Застосування методу арт-терапії у разі криз і психічних травм особистості. Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія. 2023. Вип. 1. С. 39-43.

13. Яновський М. І. Механізми психологічного впливу кінематографічного відеоряду на глядача : автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.01. Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна Харків, 2005. 18 с.

14. Assagioli R. Psychosynthesis: A Collection of Basic Writings. New York : Synthesis Center Inc., 2012. 300 p.

15. Dirse Z. Gender in cinematography: Female gaze (eye) behind the camera. Journal of research in gender studies. 2013. Vol. 3. Issue 1. P. 54-69.

16. Jung C. G. Aion: Researches into the Phenomenology of the Self (Adler G. & Hull R. F., Eds.). Collected Works of Jung C. G., Volume 9 (Part 2). Oxford: Princeton University Press. 1959.

References

1. Voznesenska O. L. Art-terapiia yak zasib psykhosotsialnoho vidnovlennia osobystosti [Art Therapy as a Means of Psychosocial Personality Recovery]. Aktualni problemy sotsiolohii, psykholohii, pedahohiky : zb. nauk. prats. 2015. № 3 (29). S. 40-47.

2. Voznesenska O. L. Mozhlyvosti art-terapii v podolanni psykhichnoi travmy [Possibilities of Art Therapy in Overcoming Mental Trauma]. Psykholohichna dopomoha osobystosti, shcho perezhyvaie naslidky travmatychnykh podii : zb. statei / In-t sotsialnoi ta politychnoi; Predstavnytstvo Polskoi akademii nauk u m. Kyievi; Sotsialno-psykholohichnyi metodychnyi reabilitatsiinyi tsentr. Kyiv : Milenium, 2015. S. 98-110 [In Ukrainian].

3. Dmytriieva S. M., Kosarieva Z. P. Dolannia kryzy serednoho viku za dopomohoiu artterapii yak chynnyk osobystisnoho zrostannia [Overcoming the Midlife Crisis with the Help of Art Therapy as a Factor of Personal Growth]. Konkurentospromozhnist v umovakh hlobalizatsii: realii, problemy ta perspektyvy: Materialy Desiatoi Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii / Za red. Saukh I. V. Zhytomyr: Vyd-vo ZhF KIBIT, 2016. S.64-69.

4. Drozdova M. A. Psykholohiia mystetstva [Psychology of Art]: navchalnyi posibnyk dlia studentiv. Nizhyn: Aspekt-Polihraf, 2006. 104 s. [In Ukrainian].

5. Dudkina K. A. Multfilm yak zasib psykholohichnoho vplyvu na osobystist dytyny [Cartoon as a Means of Psychological Influence on the Child's Personality]. Nauka i osvita : nauk.- prakt. zhurnal. 2012. № 3. S. 55-59.

6. Zahrai L. D., Hotych V. O. Osobystisna kryza: pokaznyky perezhyvannia u studentstva [Personality Crisis: Indicators of Student Experience]. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. 2021. Vyp. 3. S. 80-87.

7. Karhina N. V. Artterapiia: dosiahnennia psykholohichnoho blahopoluchchia [Art therapy: achievement of psychological well-being]. Teoriia ipraktyka suchasnoipsykholohii. 2020. №1 T. 1.

8. Lozynskyi O., Kozhushko-Lozynska I. Kinematohraf yak obiekt psykholohichnoho doslidzhennia [Cinematography as an Object of Psychological Research]. Psykholohichni vymiry kultury, ekonomiky, upravlinnia. 2016. Vyp. 8. S. 79-96.

9. Lozynskyi O., Kozhushko-Lozynska I. Psykholohiia kinomystetstva ta kinematohrafichni upodobannia molodi [Psychology of Cinema and Cinematographic Preferences of Youth]. Psychological Dimensions of Culture, Economics, Management: Science Journal. 2018. №XI. S. 165-180.

10. Muradkhanian M. H. Kinematohraf yak predmet psykholohichnoho doslidzhennia y instrument praktychnoi roboty [Cinematography as a Subject of Psychological Research and a Tool for Practical Work]. Teoriia i praktyka suchasnoi psykholohii. 2018. Vyp. № 5. S. 78-82.

11. Parasiei-Hocher A. Kinotreninh yak metod dukhovnoho zrostannia pidlitkiv, vykhovantsiv internatnykh zakladiv [Film Training as a Method of Spiritual Growth of Adolescents, Pupils of Boarding Schools]. Teoriia i praktyka suchasnoi psykholohii: Pedahohichna ta vikovapsykholohiia. 2018. №2. S. 24-31.

12. Pasko K. M. Zastosuvannia metodu art-terapii u razi kryz i psykhichnykh travm osobystosti [Application of the Art Therapy Method in Case of Crises and Mental Traumas of the Individual]. Slobozhanskyi naukovyi visnyk. Seriia Psykholohiia. 2023. Vyp. 1. S. 39-43.

13. Yanovskyi M. I. Mekhanizmy psykholohichnoho vplyvu kinematohrafichnoho videoriadu na hliadacha [Mechanisms of psychological influence of cinematographic video series on the viewer] : avtoref. dys.. kand. psykhol. nauk: 19.00.01. Khark. nats. un-t im. Karazina V. N. Kharkiv, 2005. 18 s. [In Ukrainian].

14. Assagioli R. Psychosynthesis: A Collection of Basic Writings. New York : Synthesis Center Inc., 2012. 300 p.

15. Dirse Z. Gender in cinematography: Female gaze (eye) behind the camera. Journal of research in gender studies. 2013. Vol. 3. Issue 1. P. 54-69.

16. Jung C. G. Aion: Researches into the Phenomenology of the Self (Adler G. & Hull R. F., Eds.). Collected Works of Jung C. G., Volume 9 (Part 2). Oxford: Princeton University Press. 1959.

Размещено на Allbest.ru