Матриця психофункціональних компетентностей публічно-управлінської діяльності: практичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Матриця психофункціональних компетентностей публічно-управлінської діяльності: практичний аспект

Вступ

психофункціональна компетентність публічно-управлінська діяльність

Дана стаття є логічним продовженням попередньої роботи, опублікованої у IV-томі цієї колективній монографії [6]. Вона була присвячена розкриттю суті мета-концепції, спроможної слугувати узагальнюючим методологічним базисом для оцінки компетентностей публічного управлінця з врахуванням професійних компетенцій та неоднорідності психосоціального змісту діяльності публічного управлінця у різних секторах публічно- управлінської діяльності. У ній були розглянуті ключові поняття, що розкривають поставлену проблему з акцентуванням уваги на їх методологічному аспекті. Ці самі поняття будуть використані також у цьому дослідженні, але з акцентуванням уваги на практичному аспекті. У подальшому викладі ми нагадаємо й розширимо їх зміст.

Мета цього дослідження полягає у розвитку логіки попереднього дослідження та розкритті практичної площини концепції, що описується такими поняття як психофункціональна компетентність, психофункціональна матриця, психофункціональна матриця компетентностей, типи психофункціональної компетентності, психофункціональна повнота публічно-управлінської системи.

Огляд останніх джерел досліджень і публікацій

Наукові розвідки, у яких використовується поняття компетентності, охоплює представників психології, соціології, педагогіки, теорії публічного управління тощо. На широкий ряд джерел з цієї проблематики було вказано у нашому попередньому дослідженні. У цій статті ми орієнтуємось більшою мірою на проблемне поле, у рамках якого розкриваються прояви соціально-психологічної природи людини з використанням понятійного апарату соціоніки (А.Аугустінавічуте, А.Букалов, В.Гуленко, О. Карпенко та інші), особливостей цих проявів в публічно-управлінській діяльності, відтворення тих чи інших аспектів публічно- управлінського процесу через соцієтальні архетипи (Е.Афонін, О.Донченко, Т.Плахтій та інші).

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попередній матеріал складає концептуальну основу для теоретичного осмислення оптимальної стратегії взаємодії між різними структурами з точки зору ефективного використання психофункціональних особливостей людини, забезпечення психофункціональної повноти системи публічного управління, реалізації принципу командної роботи тощо. У цій роботі ми робимо спробу конкретизувати вказані позиції з точки зору можливостей їх практичного використання.

Виклад основного матеріалу

Психофункціональна компетентність людини (публічного управлінця) - це її природно задана психосоціальна самоефективність, характеристикою якої є наявність психологічної сили і впевненості виконувати у будь-якій сфері діяльності виконувати певне коло функцій.

Це - високий особистісний потенціал, під яким ми розуміємо не стільки базові особистісні риси чи установки, скільки особливості системної організації особистості у цілому, її складну архітектоніку, що базується на індивідуально-особливому інформаційно-енергетичному обміні з навколишнім світом. Специфіка цього процесу визначається структурою психіки, елементи якої взаємодіють за матричним принципом.

За справедливою думкою О.Донченко, аналіз цього процесу найповніше представлений школою соціоніки, заснованої А.Аугустінавічюте, що спирається на теорії інформаційного метаболізму А.Кемпінські, психологічних типів К.Юнга, теорію систем тощо [5, с. 79]. У нашій роботі ми також застосуємо соціонічний інструментарій. Останній, як ми вважаємо, є методологічно адекватним для конкретизації поняття матриці універсальної психіки та встановлення її зв'язку з матрицею психофункціональних компетентностей. Ми вже знаємо з попередньої роботи, що матриця універсальної психіки представляє собою систему певним чином зв'язаних елементів (психічних цеглинок). У якості останніх, як це пропонують Е.Афонін, О.Донченко, Т.Плахтій [2; 7] можуть бути шість бінарних шкал-опозицій, таких як: «екстраверсія/інтроверсія», «емоційність/прагматичність» (або інакше у соціоніці етика/логіка - О.М.), «ірраціональність/раціональність», «інтуїтивність/сенсорність», «екстернальність - інтернальність», екзекутивність - інтенціональність». З цих бінарних шкал-опозицій у процесі становлення людини формується індивідуальна матриця яке один із 16 соціонічних типів особистості (так званих соціотипів чи в іншій термінології особистісних фрактальних архетипів). У цілях спрощення моделювання ми використаємо лише перші чотири опозиції, що у цілому відповідає концептуальному підходу соціоніки, у якій юнгівські ознаки «раціональність/ірраціональність», «логіка/етика», «сенсорика/інтуїція», «екстраверсія/інтроверсія», використовуються для моделювання соціотипів.

Перераховані елементи є архетиповими психічними функціями, конфігурація яких визначає особливості сприйняття та переробки інформації, що стосується матеріального світу, його просторових та часових параметрів (співвідношень), логіки його організації та енергетичної насиченості (емоційності) сприйняття.

У соціонічній літературі наведені досить детальні характеристики як психофункцій, так й особливостей мислення та моделей поведінки окремих соціотипів (А.Аугустинавічуте, А.Букалов, В. Гуленко).

Всі 16 типів інформаційного метаболізму утворюють цілісність, яку у соціоніці прийнято називати соціоном, який може бути структурований за клубною або квадральною спеціалізацією соціотипів, або, за іншою термінологією - моделей психофракталу (О.Донченко).

Ми продемонструємо логічний зв'язок цих моделей (соціотипів) з елементами матриці психофункціональної компетентності у таблиці 1, яка показує, що немає універсальної психофункціональної компетентності, що будь-яка організована діяльність має бути розподілена за видами психофункціональної діяльності в рамках управлінської системи.

Таблиця 1Зв'язок типу особистості (соціотипу) з елементами матриці психофункціональної компетентності

Джерело: власна розробка на основі узагальнення матеріалів соціоніки.

Де:

Управлінці: ЛСЕ - логіко-сенсорний екстраверт (раціонал); СЛЕ - сенсорно-логічний екстраверт (ірраціонал); ЛСІ - логіко-сенсорний інтроверт (раціонал); СЛІ - сенсорно- логічний інтроверт (ірраціонал).

Соціали: етико-сенсорний екстраверт (раціонал); СЕЕ -сенсорно-етичний екстраверт (ірраціонал); ЕСІ - етико- сенсорний інтроверт (раціонал); СЕІ - сенсорно-етичний інтроверт (ірраціонал).

Сцієнтисти: ЛІЕ - логіко-інтуїтивний екстраверт (раціонал); ІЛЕ - інтуїтивно-логічний екстраверт

(ірраціонал); ЛІІ - логіко-інтуїтивний інтроверт (раціонал); ІЛІ- інтуїтивно-логічний інтроверт (ірраціонал).

Гуманітарії: ЕІЕ - етико-інтуїтивний екстраверт (раціонал); ІЕЕ - інтуїтивно-етичний екстраверт (ірраціонал); ЕІІ - етико-інтуїтивний інтроверт (раціонал); ІЕІ інтуїтивно- етичний інтроверт (ірраціонал) Психологічні портрети перерахованих соціотипів широко представлені у соціонічній літературі [3-4]..

Система публічного управління для оптимального функціонування має бути представлена всіма видами психофункціональних компетентностей - ієрархічно-управлінською, соціально-практичною, раціонально-сцієнтистською та гуманітарно-ідеологічною. Їх можна вважати умовними одиницями психофункціональної компетентності, через які ми можемо характеризувати здатність системи виконувати вичерпне «коло психосоціальних функцій». Зрозуміло, що заявлені 4 одиниці можуть бути конкретизовані до 16-ти відповідно до кількості моделей психофракталу. Через аналіз наявності/відсутності тих чи інших умовних одиниць ми можемо характеризувати психофункціональну повноту/неповноту управляючої системи. Такий підхід може бути важливим фактором при організації діяльності публічно-управлінської системи будь- якого рівня (організацій, системи організацій локального, регіонального, центрального рівнів). Психофункціональна повнота має забезпечити системну психосоціальну здатність вирішувати всі можливі класи завдань з метою підтримки рівноваги суспільства як об'єкта управління.

Охарактеризуємо психофункціональні компетентності клубів (структурних одиниць) соціону, звертаючи увагу на психофункціональні компетентності, необхідні для різних видів діяльності в системі публічного управління.

Ієрархічно-управлінський тип психофункціональної компетентності (управлінці). Ієрархічна психофункціональна компетентність передбачає наявність здатності очолювати структури, зберігати стабільність ієрархії. Вона потрібна для політико-адміністративних структур різного рівня (президент, прем'єр-міністр, керівники служб, управлінь, департаментів тощо) економічних структур (директор, начальник цеху, відділу тощо). Очільники ієрархічної структури тримають під контролем ситуацію з багатьма змінюваними параметрами, спроможні адекватно реагувати на зміни й приймати вїрнї рішення відповідно до поставлених цілей. Об'єкт управління (група, колектив, суспільство) ними сприймається з суто прагматичних позицій, які вимагають точної конкретної інформації, опису й розрахунку очікуваних результатів.

Ієрархічно-управлінська психофункціональна компетентність зосереджується на організаційному механізмі, значною мірою випускаючи з під уваги психологічний (суб'єктивний) фактор збереження ієрархії. За своєю психологічною природою вона схильна до примусово- адміністративної парадигми управління. Це є її одночасно сильною й слабкою сторонами. Позитивним є те, що представники цього типу психофункціональної компетентності спроможні робити, у разі необхідності, непопулярні реформи (зміни), орієнтуючись лише на поставлену прагматичну мету. Негативним є ігнорування кола проблем гуманітарного характеру, відносин емоційної підтримки, недоврахування соціальних потреб тощо.

Соціально-практичний тип психофункціональної компетентності (соціали). Психофункціональна компетентність соціалів полягає у здатності ємоційно відчувати тісний зв'язок з інтересами групи, яку вони представляють. Вони більш тонко сприймають емоційну сторону управлінських аспектів, але, знову ж таки з суто практичних позицій функціонування організаційного механізму. Практичність соціалів виражена у наполегливому спрямуванні особистісної енергії на реалізацію суспільно- політичних чи економічних потреб тих груп, які висунули їх на керівні посади. Якщо це працівники адміністративних структур влади, то вони виявляють винахідливість у способах реалізації офіційної політики, уміло використовуючи властиві їм емоційність і заходи силового й психологічного тиску на суб'єктів, від яких залежить вирішення проблеми.

Соціали, у разі, якщо вони очолюють опозиційні політичні сили часто схильні до екстремальних заходів - до організації масових акцій і демонстрацій, страйків тощо. Психологічно готові реально залучатись у різні протидії і протистояння з цього приводу. Вони можуть наважитися на різні незаконні дії, наприклад, на захват будівель, блокування шляхів тощо, посилаючись на ситуаційну політичну доцільність. Як дискутанти характеризується активною позицією у відстоюванні цінностей. Для них любов до Батьківщини, ненависть до ворога - не абстрактні поняття, а стрижень їхньої діяльності. Такого роду емоційність та пристрасність у них поєднується зі схильністю до групового мислення, тобто, до абсолютизації групових цінностей, часто всупереч у суспільним. В силу цього соціально- практична психофункціональна компетентність здатна формувати умови для загострення протиріч, викликати руйнувальні наслідки, тому має бути збалансована іншими видами активності, спрямованої на вироблення концептуального бачення проблеми, стрижневої лінії поведінки суб'єктів політичної чи адміністративної дії відповідно до об'єктивних обставин. Інформація такого змісту може надходити як з боку представників ієрархічно- управлінського та раціонально-сцієнтистського типів психофункціональної компетентності.

Раціонально-сцієнтистський тип психофункціональної компетентності (сцієнтисти). Представники цього типу глибоко переконані в широких можливостях універсального застосування знань, отриманих за результатами виконання принципів і нормативних умов логіко-методологічної процедури. Ці знання вони розглядають як метод вирішення поставлених проблем та конфліктів в областях економіки та політики. Саме знання, а не емоції, чи близька прагматична вигода, є основою для створення у своїй свідомості моделі ситуації, співвіднесення її з іншими моделями та розгляду у стратегічній перспективі. Переважають не теперішні, а віддалені (стратегічні) перспективи і цілі. Сьогоднішній корисний ефект має менше значення, аніж його подальший розвиток. Сцієнтисти меншою мірою ємоційно заглиблюються у вирішення проблеми, головне - виробити і прийняти раціональні правила співробітництва щодо основних питань. Вони критикують недостатньо обґрунтовані рішення щодо 40 планованих змін чи суспільних реформ, добре бачать пастки, що розставлені груповим (вузькокорпоративним) мисленням.

Значення психофункціональної компетентності сцієнтистів підвищується у період планування i проведення різного роду удосконалень, реформ й інновацій. Сцієнтисти орієнтовані на вузловий пункт проблем, тому виділяють вирішальне питання, залишаючи поза увагою по6ічні, другорядні моменти. Зусилля концентруються на всебічному обґрунтуванні поставлених цілей на основі упорядкування інформації та побудови з неї логічної системи. Логіка ідеї ставить їх, як правило, вище групових інтересів, максимально наближає до суспільних. Цей внутрішній психологічний фактор об'єктивно висуває представників цього типу на роль ініціаторів перетворень у структурах влади, територіальних громадах чи у масштабі суспільства. Серед них зустрічаються два види психофункціональної активності. Одна з них пов'язана з консервативним світоглядом (орієнтація на цінності минулого), інша - має радикальну спрямованість (орієнтація на майбутнє). Розумне поєднання різнонаправлених підходів забезпечує у суспільстві природний, еволюційний процес розвитку.

Діяльність сцієнтистів багато в чому носить ідеальний характер. Її результати на практиці, у чистому вигляді, не можуть бути втілені в життя. У реальних процесах існують різні невраховані логікою та інтуїцією суб'єктивно-емоційні фактори. Вплив останніх, на відміну від сцієнтистів, добре відчувають соціали та гуманітарії.

Гуманітарно-ідеологічний тип психофункціональної компетентності (гуманітарії) є протилежним ієрархічно- управлінському типу психофункціональної активності. Організаційний аспект є слабкою стороною гуманітаріїв.

Проте вони тонко уловлюють й емоційно реагують на незадоволені колективні і суспільні потреби. Особливості сприйняття та обробки інформації такого роду є основою для реалізації намірів щодо створення певного ідеалу соціальної норми, актуальної на цьому етапі i направлення своєї енергії на її досягнення. Найбільш енергійні з них можуть переконати великі маси людей у своїй правоті та повести їх за собою. Гуманітарії вміють відстоювати свої переконання в публічній дискусії з політичним супротивником. В обґрунтуванні своїх вимог часто використовують ємоційні аргументи, інколи на шкоду логіці предмета обговорення. Вони ототожнюють себе з об'єктом, інтереси якого вони представляють. Це добре для впливу на маси, але погано для пошуку альтернативи вибору.

Гуманітарії мають схильність до теоретизування, або просто до роздумів у галузі морально-етичних проблем. Вони добре виявляють себе у питаннях ідеологічного забезпечення громадських починів, у формування громадської думки, у заходах, що вимагають непрямого (позаадміністративного) впливу на суб'єктів, які приймають рішення, на ті чи інші групи населення. Люди з такою психофункціональною компетентністю необхідні у будь-яких публічно-управлінських структурах, оскільки вони стають інформаційно-емоційним каналом зв'язку з центром прийняття рішень, що забезпечує інформацію про невраховаш соціальні потреби групи, колективу, територіальної громади, суспільства

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Сучасна наукова думка може пропонувати різні методичні підходи розгляду та врахування фактору психофункціональної компетентності публічних управлінців. Перевагою наведеного вище матеріалу ми вважаємо його інтуїтивну зрозумілість для більшості управлінців. Це інструментарій, який дає основу для розуміння того, як психофункціональний фактор впливає на ефективність функціонування тієї чи іншої ланки (сектору) публічного управління та адміністрування. На сьогодні ми ще не маємо наукових розробок, які б давали можливість впровадження соціонічного інструментарію у практику публічно-управлінської діяльності. Вирішення цієї проблеми потребує колективних зусиль наукової спільноти, готової до міждисциплінарних досліджень.

Список використаних джерел

1. Аугустинавичюте А. О дуальной природе человека. -- К.: Издательство Международного института соционики, 1992. - 40 с.

2. Афонін А. Проблема психологічного феномена проекції в політиці / Е. Афонін, О. Донченко// Політичний менеджмент. - 2009. - № 4 (37). - С. 28-43.

3. Букалов А. В. Потенциал личности и загадки человеческих отношений. -- М: ИГ «Черная белка», Международный институт соционики, 2009. -- 592 с.

4. Гуленко В.В. Гуманитарная соционика. -- М.: Черная белка, 2009. - 344 с. - (Библиотека SOCIONICA. Выпуск 10).

5. Донченко О. А. Архетиповий менеджмент/ О. А. Донченко : Національна академія педагогічних наук України. Інститут соціальної та політичної психології. - Кіровоград : Імекс- ЛТД, 2012. - 294 с.

6. Молодцов О.В. Матриця психофункціональних компетентностей публічно-управлінської діяльності:методологічний аспект // Сучасні аспекти наук. - Т. IVколект. моногр. - Киев: Видавнича група «Наукові перспективи», 2021. - С. 35-46.

7. Плахтій Т. Організаційні інструменти архетипного управління соціальними системами / Тарас Плахтій // Публічне управління: теорія та практика: зб. наук. пр. асоціації докторів наук з держ. упр.. - Харків : Вид-во «ДокНаукДержУпр, 2014. - № 2 (18) : спец. випуск. - С. 130-141.

Размещено на Allbest.ru