Потворність як форма трансформації свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Потворність як форма трансформації свідомості

Наконечна Марина Сергіївна, магістрантка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Численні науковці різних фахових спрямувань зверталися до проблем гармонії, цілісності та теми краси. Проте в розрізі таких глобальних питань мало хто згадує про важливу категорію, що формує світоглядну картину будь -якої культури і є власне її беззаперечним продуктом, а саме про «потворне».

Відповідно до Філософського енциклопедичного словника, «потворне - естетична метакатегорія, яка виступає як антипод прекрасного і відображає н е- гативну естетичну цінність». Але вважати таке визначення абсолютним і таким, що відображає сутність поняття , не можна, адже якщо розглядати категорію потворного крізь призму різних наук (не тільки естетики), тоді відкриваються нові межі розуміння і відтворення цього.

Біологи та когнітивісти здебільшого переконані, що в нашій свідомості, беззаперечно, закладено уявлення про гармонію, що дає нам змогу сприймати красу навколишнього світу та відповідно на неї реагувати. Так, наприклад, є припущення, що наша прихильність до яскравих кольорів може бути пояснена тим, що здатність людського виду розрізняти яскраві кольори - один з адаптивних механізмів, який фактично дав можливість людському виду продовжувати існування. Люди несвідомо можуть позитивно реагувати на симетрію облич або візерунків. Зображення позитивних моментів викликають найчастіше задоволення.

Навіть попри це, ми не вимагаємо від художників зображувати лише те, що нам подобається. Уява про красу та прекрасне в сучасному мистецтві значною мірою змінюється, оскільки для художнього втілення тих чи інших задумів автора використовують значно більший спектр категорій, адже вони ширшого призначення, тому й здатні викликати контраст емоцій.

Наприклад, розглянемо такі твори мистецтва, як перфоманс «Балканське бароко» Марини Абрамович, «Фонтан» Марселя Дюшана або всесвітньовідо- мий «Чорний квадрат» Казимира Малевича. Чи можна охарактеризувати їх терміном «краса» або «прекрасне»? Все це художні ідеї, що втілені в матеріальній формі або у форматі дії, проте автори жодним чином не прагнули сподобатися глядачеві та викликати естетичне задоволення.

Митці завжди мали обґрунтування зображати складне та дивакувате, негармонійне й потворне. Потворне характеризує зовні виявлене руйнування певної внутрішньої міри буття. Мистецтво звертається до відтворення потворного, що виражає негативні сторони дійсності, щоб зобразити її у всій повноті. При цьому, на відміну від потворного в реальності, його художнє відтворення, як це неодноразово зазначали, починаючи з Аристотеля, приносить певне естетичне задоволення, пов'язане з майстерністю зображення та естетичною розрядкою негативних емоцій.

У західній традиції звикли протиставляти категорії потворність та прекрасне, але поняття потворного можна інтерпретувати в позитивному значенні залежно від відмінностей різних культурних контекстів. Так, наприклад, для японської концепції осмислення прекрасного «вабі-сабі» характерне осмислення аскетичної пустельної краси, культ природних форм, недосконалих речей та непостійності. Тобто для них прекрасним є те, що для інших культур не прийнятне та не досконале.

Наша свідомість не підлягає прямому чуттєвому спостереженню, не фіксується за допомогою приладів чи індикаторів. Вона принципово відрізняється від реального, чим вона фактично виходить за межі реального, оскільки вих о- дить за межі простору й часу, як остаточне, завершене. І коли ми говоримо про прекрасне та потворне, то вони функціонують у нашій свідомості як два тотожні поняття, що впливають одне на одне та не можуть існувати нарізно. трансформація свідомості потворний

Сучасний американський філософ Кетлін Марі Хіггінс зазначає: «Краса джує моральне зло». Й аргументів на користь цього твердження з кожним роком стає все більше. Адже в сучасному світі, світі віртуального життя, потворність перетворюється зі зла, ганьби та зневаги на заклик до об'єднання, підтримки та захисту. У будь-яку епоху будь-кого з нас могли б назвати потворним, перетворивши будь-яку зовнішню рису на ознаку потворності (адже набагато важче піти іншим шляхом).

не може бути невинною», коли «піднесена пишність ядерного гриба супров о-

Будь-яка глобальна гуманітарна криза спроможна підірвати успадковані уявлення про потворність. Наприклад, коли війна досягла нового рівня механізації, колись красиві молоді люди були спотворені через руйнівну дію гранат, іприту й танків. А в період з 1930-х років нацистська Німеччина всіляко просувала ідею націоналізованої естетики заради того, аби цензурувати потворність як щось «дегенеративне». Так починається переслідування та винищення мистецьких творів і творчих груп.

Під час кризи будь-яку небезпеку або ворога можна називати потворними. Загалом «потворність» можна застосувати майже до будь -чого. Суперечливе минуле цього слова маркує тіла та говорить більше про спостерігача, ніж про сам об'єкт спостереження. Найпотворніша частина тіла - це аж ніяк не ніс чи пальці ніг, це розум.

І тепер сучасність та мистецтво демонструють нам зміну ставлення до «потворного». Творчість багатьох авторів ще століття тому вважали чимось на кшталт абсурду, зневаги до мистецтва та абсолютної потворності, а нині їх твори отримали нове наповнення та розуміння з боку глядачів. Колись джаз і рок-н-рол вважали «потворною» музикою, що нібито могла розбестити цілі покоління.

Отримавши хвилю звинувачень у «потворності», деякі з художників прийняли це поняття. Так французький живописець Поль Гоген висловився, що потворність є «наріжним каменем нашого сучасного мистецтва». Поет і перекладач Езра Паунд всіляко заохочував до «культу потворності». Композитор Чарлз Г'юберт Гейстінґс Перрі високо оцінював потворність у музиці, без якої, за його словами, «не було б прогресу ні в соціальних, ні в мистецьких речах». Критик Клемент Ґрінберг вихваляв абстрактний експресіонізм Джексона Поллока, що «не боїться здаватися потворним - будь-яке глибоко оригінальне мистецтво спочатку здається потворним».

Віктор Гюго запропонував узагальнити погляд на потворність, написавши, що «прекрасне» - це «лише форма, розглянута в її найпростішому аспекті», тоді як «потворне» - це «деталь великого цілого, яка вислизає від нас і яка перебуває в гармонії не з людиною, а з усім, що існує».

Тож, коли ми до чогось застосовуємо маркер «потворне», то говоримо про самих себе - і про те, що викликає в нас страх або те, чого ми намагаємося позбутися. Такий механізм захисту продукує наша свідомість, яка під впливом різних зовнішніх чинників трансформує в нашій уяві категорії прекрасного та потворного, які продовжують так само існувати в одному просторі, взаємод о- повнювати одна одну й розширювати сферу охоплення.

Одна організація, яка бореться з кібербулінгом, перетворила англійське слово UGLY («потворний») на акронім: «Unique - унікальний, Gifted - обдарований, Loveable - милий, You - ти». Бо раніше потворне було причиною соціальної ізоляції, проте нині його все більше використовують, щоб кинути виклик успадкованим поняттям та навіть протистояти несправедливості.

Література

1. Etcoff, Nancy. Survival of the Prettiest: The Science of Beauty. New York : Doubleday, 1999.

2. On Ugliness. Umberto Eco - Maclehose, 2011. 455 p. ISBN 0857051628,

9780857051622.

3. Кульчицький О. Основи філософії і філософічний наук. Мюнхен; Львів, 1995. Р. 4.

4. Левчук Л. Т., Онищенко О. І. Основи естетики. Київ, 2000.

5. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: онтологія людини. Київ, 1995. Р. 5.

Размещено на Allbest.ru