Особливості зв’язків віку та специфіки симптомів РДУГ: аналіз досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний університет імені Михайла Драгоманова

Особливості зв'язків віку та специфіки симптомів РДУГ: аналіз досліджень

Дьоміна Ганна Анатоліївна кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психосоматики та психології здоров'я

м. Київ

Анотація

В наш час актуальним питання є своєчасне визначення симптомів розладу дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ), який є одним із найпоширеніших розладів нервової системи. Неуважність і гіперактивно- імпульсивна поведінка є основними ознаками РДУГ. Симптоми розладу можуть бути легкими, помірними або важкими і починають проявлятись до 12 років, а у деяких дітей вони помітні вже в 3 річному віці і можуть продовжуватись в дорослому віці. Сучасні діагностичні критерії РДУГ у дорослому віці вимагають, щоб симптоми були присутні з дитинства. За оцінками, 65% тих, кому діагностовано в дитинстві, виявляють стійкість проблем, пов'язаних із РДУГ, під час спостереження в молодому віці, а 15% все ще відповідають повним діагностичним критеріям. Діагностичні критерії DSM-5 визнають деякі відмінності в розвитку РДУГ, оскільки для діагностики в дорослому віці потрібно менше симптомів порівняно з дитинством (п'ять і шість відповідно). Дослідження також показують відмінності в розвитку симптомів РДУГ. Хоча існує загальна тенденція до зменшення симптомів з віком, дані клінічних і неклінічних когорт свідчать про те, що гіперактивно- імпульсивні симптоми частіше спостерігаються в дитинстві та починають спад у підлітковому віці. У підлітковому віці симптоми неуважності спостерігаються частіше, але потім зникають у дорослому віці. Це призводить до схожих рівнів симптомів гіперактивності-імпульсивності та неуважності до зрілого віку. Була показана гендерна особливість РДУГ, а саме, його частіше діагностують у чоловіків, ніж у жінок. Крім того, існують деякі відмінності в поведінці хлопчиків і дівчат. Для хлопчиків більш характерна гіперактивність, а для дівчат - достатньо неуважність. Встановлена загальну тенденцію до зниження поширеності симптомів РДУГ з віком, причому симптоми гіперактивності-імпульсивності мають тенденцію до зменшення в підлітковому віці, а симптоми неуважності залишаються більш стабільними в підлітковому віці до зниження в молодому віці, коли рівні гіперактивності- імпульсивності і симптоми неуважності були незмінними. Отже, симптоми РДУГ, як правило зменшуються із віком.

Ключові слова: розлад дефіциту уваги та гіперактивністю, вікові особливості, симптоми, шляхи розвитку.

Abstract

Domina Hanna Anatoliyivna Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor of Department of Psychosomatics and Health Psychology, Mykhailo Dragomanov State University, Kyiv

PECULIARITIES OF THE RELATIONSHIP BETWEEN AGE AND THE SPECIFICITY OF ADHD SYMPTOMS: AN ANALYSIS OF STUDIES

Timely identification of the symptoms of attention deficit hyperactivity disorder (ADHD), which is one of the most common disorders of the nervous system, is a pressing issue today. Inattentiveness and hyperactive-impulsive behavior are the main symptoms of ADHD. Symptoms of the disorder can be mild, moderate or severe and begin to appear by the age of 12, and in some children they are noticeable as early as 3 years old and can continue into adulthood. Current diagnostic criteria for ADHD in adulthood require that symptoms be present since childhood. An estimated 65% of those diagnosed in childhood show persistence of ADHD-related problems when followed up as young adults, and 15% still meet the full diagnostic criteria. he DSM-5 diagnostic criteria recognize some differences in the development of ADHD, as fewer symptoms are required for diagnosis in adulthood compared to childhood (five and six, respectively). Research also shows differences in the development of ADHD symptoms. While there is a general trend for symptoms to decrease with age, evidence from clinical and non-clinical cohorts suggests that hyperactive-impulsive symptoms are more common in childhood and begin to decline in adolescence. Inattentive symptoms are more common in adolescence, but then disappear in adulthood. This leads to similar levels of hyperactivity-impulsivity and inattention symptoms by adulthood. The gender peculiarity of ADHD has been shown, namely, it is more often diagnosed in men than in women. In addition, there are some differences in the behavior of boys and girls. Boys are more likely to be hyperactive, while girls are more likely to be inattentive. There was a general trend of decreasing prevalence of ADHD symptoms with age, with hyperactivity-impulsivity symptoms tending to decrease in adolescence and inattention symptoms remaining more stable in adolescence until decreasing in young adulthood, when levels of hyperactivity-impulsivity and inattention symptoms were unchanged. Thus, ADHD symptoms tend to decrease with age.

Keywords: аttention-deficit hyperactivity disorder, age-related features, symptoms, ways of development.

Постановка проблеми

В наш час поширеність розладу дефіците уваги та гіперактивністю (РДУГ) в Америці та Європі у дитячій популяції становить від 4 до 8 %, серед дорослого населення - від 2 до 5 % та у людей похилого віку близько 2,8 % [1]. РДУГ - це розлад нервової системи, що характеризується невідповідними віку рівнями неуважності, гіперактивності та імпульсивності, та призводять до функціональних порушень. Згідно з таксономічними системами DSM-5 і ICD-11, РДУГ є поліморфний нейробіологічний стан, при якому всі особи мають подібні характеристики, але неідентичні в конкретних моделях прояву симптомів. У DSM-5 діагностичний поріг для дітей встановлено на рівні 6 або більше симптомів неуважності та/або 6 і більше симптомів гіперактивності/імпульсивності; тоді як у дорослих порогове значення становить 5. Жоден із 18 діагностичних критеріїв не позначений як «важливий» або оцінений як «більш важливий» для діагностичної класифікації. Це вказує на те, що двоє дітей можуть відповідати діагностичному порогу РДУГ з двома суттєво різними наборами симптомів, наприклад, із збігом лише трьох симптомів у кожній області, що дорівнює 50% відсутності збігу. У дорослих накладення може бути додатково зменшено до одного симптому в кожній області, що прирівнюється приблизно до 89% відсутності збігу. Тому фенотипова гетерогенність може бути значною у різних випадках [2].

На сьогоднішній день довгострокові дослідження, що вивчають зміни симптомів РДУГ з часом, переважно вивчали поширеність гіперактивно- імпульсивних симптомів у порівнянні з симптомами неуважності протягом життя людини. Кращому розумінню проявів РДУГ у всьому розвитку допоможе дослідження конкретних симптомів РДУГ. Дослідження, які вивчали специфічні симптоми РДУГ, свідчать про варіації прояву з віком. Наприклад, у популяційному дослідженні дітей та підлітків, яке вивчало стабільність симптомів РДУГ протягом п'ятирічного періоду, було виявлено, що симптоми неуважності були більш стабільними, ніж симптоми гіперактивності та імпульсивності, які зазвичай зменшуються з віком [3, 4].

Мультіморбідність РДУГ характерна як для дітей, так і для дорослих обох статей. У дітей близько половини матиме принаймні один психіатричний розлад, супутній РДУГ, і близько чверті матиме два або більше супутніх розладів. Це, як правило, «поточні» епізоди супутньої патології, найчастіше в дитинстві - розлади поведінки (наприклад, розлади опозиційного виклику, розлад поведінки), тривога (наприклад, генералізований тривожний розлад, соціальна тривожність) і настрій (наприклад, депресія, біполярний розлад). Інші включають специфічні розлади розвитку мови, навчання та моторики, розлади спектру аутизму та інтелектуальну недостатність, багато з яких присутні протягом усього життя. Дорослі з РДУГ також відчувають високий рівень супутніх станів, особливо тривоги, настрою та розладів вживання психоактивних речовин (включаючи куріння). Таким чином, клінічна картина є складною, і це часто ще більше ускладнюється академічними та соціальними порушеннями, що призводить до академічної та професійної неуспішності, правопорушень та антисоціальної поведінки [1, 5, 6].

Оскільки РДУГ є гетерогенним розладом, комплексне медичне обстеження РДУГ завжди має включати повний анамнез, фізикальне обстеження та ретельний аналіз диференціальної діагностики та пов'язаних супутніх захворювань [7]. Актуальним залишається питання, щодо визначення спектру симптомів для різних вікових груп для якісного та своєчасного лікування. увага гіперактивність розлад нервовий

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вікові особливості розвитку та перебігу РДУГ висвітлюються в роботах таких вчених як Young, S., Liu, L., Niina, A., Todd, R. D., Goodman, D. W., Muller, M., Belanger, S. A., Stickley, A., Sturm, A., Holbrook, J. R., Malkani, M. K., Sidol, C. A., Cervin M. Sjowall, D., Jones, E. J., Karam, R. G., Kysow, K., Callahan, B. L., Arnold, L. E., Holst, Y. Однак багато питань щодо ефективної допомоги особам різного віку із РДУГ є залишаються невирішеними, тому необхідно проведення досліджень вивчення особливостей зміни симптомів перебігу РДУГ протягом життя.

Мета статті - провести аналіз сучасних наукових досліджень і визначити вікові особливості та специфіку симптомів РДУГ.

Виклад основного матеріалу

РДУГ - це стан нервової системи, що характеризується невідповідними для розвитку рівнями неуважності та/або імпульсивності-гіперактивності. РДУГ є поширеним у дітей і підлітків, і може зберігатися протягом усього життя людини. Цей розлад асоціюється з низкою шкідливих наслідків у сім'ї (наприклад, гірше функціонування подружжя/сім'ї та гірші стосунки між батьками та дітьми), школа (наприклад, академічна недостатня успішність і освітні проблеми), однолітки. (наприклад, відмова однолітків), а також зниження якості життя, пов'язаної зі здоров'ям, і негативні наслідки для здоров'я, такі як мігрень, ожиріння і ненавмисні травми [1, 8].

РДУГ визначається трьома підтипами: переважно неуважним, гіперактивним/імпульсивним або комбінованим типом (відповідає критеріям як неуважного, так і гіперактивного/імпульсивного). Точне визначення симптомів має важливе значення для моніторингу змін симптомів і визначення ефективності лікування [9]. Частота виявлення симптомів вказує на певну різницю між віковими групами, що свідчить про те, що клінічне вираження кожного конкретного симптому в різні періоди розвитку має бути різним. Проте ми детальніше поміркували над цими висновками та зауважили, що різниця в проявах симптомів між віковими групами може не бути еквівалентною дисперсії мережі симптомів. Наприклад, хоча всі симптоми гіперактивності/імпульсивності зменшилися з віком, «Непосида» залишається найбільш частим діагностичним критерієм. Науковці вказують на інваріантність мереж симптомів незалежно від віку, статі та підтипів РДУГ і свідчать про те, що «Відволікання» та «Непосида» є одними із основних симптомів РДУГ [2, 9].

РДУГ суттєво пов'язаний із несхильністю до зволікань і що цей дефіцит не залежить від дефіциту гальмівного контролю і пов'язані з віком. Розміри ефекту несхильності до зволікань є найбільшими в молодших осіб. Крім того, було показано, що відносно велика кількість дітей із РДУГ не мають дефіциту ані виконавчих функцій, ані несхильності до затримки. Третім фактором, який, як було показано, тісно пов'язаний із РДУГ, є варіабельність часу реакції. Вважається, що це виникає через нездатність мобілізувати необхідну кількість енергії відповідно до того, що вимагає завдання чи ситуація. Регуляція як позитивних, так і негативних емоцій незалежно один від одного сприяла прогнозу стану РДУГ. Дефіцит регуляції емоцій (наприклад, регуляції гніву) має центральне значення для РДУГ [7].

Інша вибірка спільноти із вужчим віковим діапазоном, що вивчала дітей (віком 5-13 років) протягом шестирічного періоду, у п'яти оцінках виявила, що поширеність усіх дев'яти симптомів неуважності є досить стабільною протягом усього розвитку. Хоча деякі з них стали менш поширеними, наприклад, легко відволікатися було одним із найпоширеніших симптомів у дитинстві, але не в підлітковому віці. Вони також продемонстрували досить рівномірне ослаблення дев'яти гіперактивно-імпульсивних симптомів, хоча поширеність надмірної біганини або лазіння - одного з найпоширеніших симптомів у ранньому дитинстві (вік 5-8 років) була менш поширеною навіть у середньому дитинстві (вік 9-11 років). Таким чином, на додаток до доказів загального зниження симптомів, є деякі докази того, що переважання специфічних симптомів РДУГ може змінюватися в ході розвитку і як правило, зменшуються з віком [3, 10].

Встановлено, що більшість дорослих люди із РДУГ продовжують боротися зі значною кількістю симптомів розладу і високим рівнем дисфункції, попри значну ремісію. Крім того, неуважність була більш стійкою, ніж гіперактивність або імпульсивність, навіть коли була позитивна динаміка у дітей протягом підліткового віку та у молоді [3]. Середні відмінності між загальними та конкретними параметрами вказують на те, що в той час, як неуважність досить узгоджується залежно від віку та статі, гальмування (тобто загальний вимір) є більш мінливим. Єдина помітна середня різниця в параметрі неуважності існувала для молодших дітей порівняно зі старшими, що вказує на те, що молодші діти виявляли менше симптомів неуважності. Деякі види поведінки, тісно пов'язані з базовим аспектом неуважності (наприклад, утримання уваги, неслухання, легко відволікання), можуть бути більш очевидними, оскільки підлітки з РДУГ не справляються з підвищеними вимогами до завдань у середній школі. Більші середні відмінності між різними віковими групами були очевидними щодо гальмування (тобто загального параметра) залежно від включення конкретного параметра гіперактивності чи імпульсивності. Показники за загальним параметром були підвищені для дітей молодшого віку порівняно зі старшими, незалежно від того, чи була залишкова помилка пов'язана з імпульсивністю чи гіперактивністю. Це вказує на те, що діти молодшого віку демонстрували більше дефіциту гальмування порівняно зі старшими дітьми. Що може бути пов'язано із тим, що префронтальна кора, область мозку, відповідальна за контроль над імпульсами, продовжує розвиватися в молодому віці [9].

Дослідники також вважають проблеми зі сном загальною ознакою РДУГ незалежно від віку. У клінічному огляді було зазначено, що близько 30% дітей із РДУГ відчувають проблеми зі сном. Наявність розладу пов'язана з підвищеним ризиком засипання, нічними пробудженнями, порушенням дихання уві сні, проблемами із ранковим пробудженням і денною сонливістю [11, 12]. Інші дослідження також показали, що у деяких дітей із РДУГ проблеми зі сном можуть зберігатися і пов'язані з різноманітними негативними наслідками, включаючи більші проблеми з поведінкою, симптоми депресії та погіршення психічного здоров'я тих, хто піклується про них [8].

У РДУГ ознаки, пов'язані з труднощами концентрації уваги, імпульсивністю та гіперактивністю, були присутні з 3-річного віку. Насправді в остаточній моделі шість із дев'яти ознак розвитку (з яких п'ять були зібрані у віці 9 років) були безпосередньо пов'язані з діагностичними критеріями. розладу, причому ці ознаки охоплюють усі три діагностичні сфери: увагу, гіперактивність та імпульсивність. Проблеми з мовленням, занепокоєння та гнівом мали діти вже у віці 9 років. У дітей із РДУГ встановлюється підвищення частоти тривоги та поведінкових розладів [7], Дослідження показали, що ознаки та симптоми, що вказують як на інтерналізовану (наприклад, тривога), так і на зовнішню емоційність (наприклад, істерики), переважають у РДУГ протягом усього розвитку [13, 14]. Фахівці вивчали дітей із сімейним ризиком РДУГ та їх розвиток у часі [15] та виявили труднощі з соціальними та комунікативними навичками вже протягом другого року життя. Крім того, існує стабільність симптомів РДУГ [13].

Перевірка частоти конкретних симптомів виявила варіації в прояві симптомів залежно від віку. Деякі симптоми були загальними для різного віку, включаючи симптоми неуважності, які легко відволікалися (поширені для всіх трьох вікових груп) і труднощі з організацією (поширені як у підлітковому, так і в молодому віці). Інші були більш поширеними в певному віці, наприклад, гіперактивно-імпульсивні симптоми, метушливість і надмірна розмова були двома найпоширенішими симптомами в дитинстві, але не в підлітковому та юнацькому віці, а гіперактивно-імпульсивні симптоми - труднощі із заспокоєнням/розслаблення було одним із найпоширеніших симптомів у молодому віці, але не в інших віках. Дійсно, труднощі із заспокоєнням/ розслабленням були єдиним симптомом, який був дещо більш поширеним у молодому віці, ніж у більш ранньому віці. Результати також показали, що як неуважність, так і гіперактивно-імпульсивні предмети були одними з найпоширеніших симптомів у дитинстві та юнацтві, тоді як симптоми неуважності частіше спостерігалися в підлітковому віці, ніж гіперактивно- імпульсивні симптоми [10].

У деяких людей із РДУГ симптоми значно покращуються в молодому віці; інші продовжують підтримувати симптоми, які спричиняють порушення, навіть у середньому та пізньому дорослому віці. Так, у підлітковому віці люди з РДУГ та/або інтелектуальною недостатністю можуть відчувати невеликі покращення у своєму соціальному функціонуванні, але досягнення можуть бути обмеженими, а їхні труднощі та/або порушення залишаються протягом усього життя [16]. Симптоми, пов'язані з «легким» РДУГ, можуть не розпізнаватися (або не мати пріоритету) у дітей із складною поведінкою, однак це може змінитися зі зміною пріоритетів у молодому віці, коли симптоми РДУГ можуть почати відступати у багатьох молодих людей. З цієї причини необхідно провести комплексну оцінку, яка дозволить отримати детальну інформацію про функціонування людини протягом багатьох років. Важливо це зробити правильно, оскільки діагностика розвитку нервової системи може допомогти та спрямувати розуміння та необхідну підтримку [1].

Цілком можливо, що комбінація змін у контексті навколишнього середовища сприяє відмінностям у прояві симптомів ДУГ у різні періоди розвитку. Наприклад, різниця в вираженості симптомів неуважності в різному віці може бути пов'язана з різними вимогами до уваги впродовж розвитку. Наші результати показують, що симптоми неуважності порівняно частіше зустрічаються в підлітковому віці, ніж симптоми гіперактивності та імпульсивності. У підлітковому віці, як правило, очікується більша увага та незалежність порівняно з дитинством, а шкільні вимоги дещо однакові - порівняно з молодим дорослим, коли люди можуть мати більше можливостей вибирати робоче чи навчальне середовище, яке відповідає їхнім сильним сторонам, і використовувати механізми компенсації, які можуть зменшити чи маскують свої симптоми та пов'язані з ними порушення [1, 10, 17].

Незрозуміло, чому труднощі із заспокоєнням/розслабленням демонструють незвичайну картину, про яку частіше повідомляють у молодому дорослому віці, ніж у обох ранніх віках. Це може бути пов'язано зі змінами в тому, як цей критерій оцінювався в молодому віці порівняно з дитинством і підлітковим періодом. Підлітковий вік є важливим періодом для підтримки людини з РДУГ, оскільки це час, коли вони стикаються з багатьма переходами, наприклад, між службами охорони здоров'я, між навчальними закладами, залишенням освіти, виходом на роботу та гормональними та особистими змінами в організмі. Стосунки з однолітками (або труднощі з ними) стають більш помітними. Таким чином, під час роботи з підлітками, на додаток до ризикованої поведінки та ставлення (наприклад, антисоціальна, психо- сексуальна, вживання алкоголю та психоактивних речовин), слід включати питання, пов'язані зі статевим розвитком, бажаннями та сексуальною поведінкою [1].

І у чоловіків, і у жінок гіперактивність та імпульсивність зменшуються в дорослому віці, тоді як неуважність залишається майже незмінною [5, 18]. Крім того, РДУГ у дорослих демонструє додаткові симптоми, такі як емоційна дисрегуляція, низька самооцінка. Зокрема, РДУГ, який не лікували, часто призводить до серйозних і хронічних функціональних порушень у основних життєвих сферах, наприклад, у навчанні, роботі, стосунках, дружбі та дозвіллі [19, 20]. Крім того, дорослі з РДУГ виявляють більшу схильність до антисоціальної поведінки та скоюють злочини частіше, ніж однолітки без РДУГ [6].

У той час як поширеність симптомів РДУГ зменшувалася з віком, спостерігалася загальна тенденція до збільшення порушень, пов'язаних із специфічними симптомами, упродовж розвитку [10]. У кожному періоді розвитку як симптоми гіперактивності-імпульсивності, так і симптоми неуважності входили до 3 симптомів, які найбільше погіршували. Хоча існувала загальна тенденція, що симптоми неуважності асоціювалися з дещо вищим рівнем у осіб середнього віку, ніж симптоми гіперактивності- імпульсивності в молодому віці. У всіх трьох вікових групах симптом неуважності, що утруднює утримання уваги, був одним із симптомів, пов'язаних із найвищим середнім порушенням. Інші особливо важкі симптоми включали гіперактивно-імпульсивні симптоми, які чекають своєї черги як у дитинстві, так і в молодому дорослому віці, з труднощами в тиші та труднощами із заспокоєнням/розслабленням у підлітковому віці. На відміну від молодшого віку, у молодому віці одним із симптомів, пов'язаних з найвищим рівнем порушення, було випалювання відповідей. Знову ж таки, це свідчить про те, що специфічні симптоми РДУГ можуть особливо погіршувати потреби підліткового віку порівняно з дитинством або дорослим, але також і те, що різні симптоми можуть вказувати на особливо високі рівні порушення в молодому віці порівняно з дитинством і підлітковим періодом. Сучасне розуміння симптомів у дитинстві/підлітковому віці не може бути загальним для молодого та дорослого віку. Необхідно визначити симптоми, які мають відношення до певних етапів розвитку, встановлення спектру симптомів, які найбільше погіршують у кожному віці, що дозволить адаптувати оцінювання до певного етапу розвитку.

Висновки

Встановлена загальну тенденцію до зниження поширеності симптомів РДУГ з віком, причому симптоми гіперактивності-імпульсивності мають тенденцію до зменшення в підлітковому віці, а симптоми неуважності залишаються більш стабільними в підлітковому віці до зниження в молодому віці, коли рівні гіперактивності-імпульсивності і симптоми неуважності були незмінними.

Література

1. Young S., Hollingdale J., Absoud M., Bolton P., Branney P., Colley W., Craze E., Dave M., Deeley Q., Farrag E., Gudjonsson G., Hill P., Liang H. L., Murphy C., Mackintosh P., Murin M., O'Regan F., Ougrin D., Rios P., Stover N., ... Woodhouse E. Guidance for identification and treatment of individuals with attention deficit/hyperactivity disorder and autism spectrum disorder based upon expert consensus. BMC medicine. 2020. Vol. 18(1). P. 146.

2. Liu L., Wang Y., Chen W., Gao Y., Li H., Wang Y., Chan R. C. K., Qian Q. Network analysis of 18 attention-deficit/hyperactivity disorder symptoms suggests the importance of "Distracted" and "Fidget" as central symptoms: Invariance across age, gender, and subtype presentations. Frontiers in psychiatry. 2022. Vol. 13. P. 974283.

3. Niina A., Eyre O., Wootton R., Stergiakouli E., Thapar A., Riglin L. Exploring ADHD Symptoms and Associated Impairment across Development. Journal of attention disorders. 2022. Vol. 26(6). P. 822-830.

4. Todd R. D., Huang H., Todorov A. A., Neuman R. J., Reiersen A. M., Henderson C. A., Reich W. C. Predictors of stability of attention-deficit/hyperactivity disorder subtypes from childhood to young adulthood. Journal of the American Academy of Child and Adolescent Psychiatry. 2008. Vol. 47(1). P. 76-85.

5. Goodman D. W., Mitchell S., Rhodewalt L., Surman C. B. Clinical Presentation, Diagnosis and Treatment of Attention-Deficit Hyperactivity Disorder (ADHD) in Older Adults: A Review of the Evidence and its Implications for Clinical Care. Drugs & aging. 2016. Vol. 33(1). P. 27-36.

6. Muller M., Turner D., Barra S., Rosler M., Retz W. ADHD and associated psychopathology in older adults in a German community sample. Journal of neural transmission (Vienna, Austria: 1996). 2023. Vol. 130(3). P. 313-323.

7. Belanger S. A., Andrews D., Gray C., Korczak D. ADHD in children and youth: Part 1- Etiology, diagnosis, and comorbidity. Paediatrics & child health. 2018. Vol. 23(7). P. 447-453.

8. Stickley A., Shirama A., Kitamura S., Kamio Y., Takahashi H., Saito A., Haraguchi H., Kumazaki H., Mishima K., Sumiyoshi T. Attention-deficit/hyperactivity disorder symptoms and sleep problems in preschool children: the role of autistic traits. Sleep medicine. 2021. Vol. 83. P. 214-221.

9. Sturm A., McCracken J. T., Cai L. Evaluating the Hierarchical Structure of ADHD Symptoms and Invariance Across Age and Gender. Assessmen., 2019. Vol. 26(3). P. 508-523.

10. Holbrook J. R., Cuffe S. P., Cai B., Visser S. N., Forthofer M. S., Bottai M., Ortaglia A., McKeown, R. E. Persistence of Parent-Reported ADHD Symptoms from Childhood Through Adolescence in a Community Sample. Journal of attention disorders. 2016. Vol. 20(1). P. 11-20.

11. Malkani M. K., Sheridan A. M. C., Crichton A. J., Bucks R. S., Pestell C. F. In-person versus online delivery of a behavioral sleep intervention (Sleeping Sound©) for children with ADHD: protocol for a parallel-group, non-inferiority, randomized controlled trial. BMC pediatrics. 2023. Vol. 23(1). P. 502.

12. Sidol C. A., Becker S. P., Peugh J. L., Lynch J. D., Ciesielski H. A., Zoromski A. K., Epstein J. N. Examining bidirectional associations between sleep and behavior among children with attention-deficit/hyperactivity disorder. JCPP advances. 2023. Vol. 3(2). P. e12157

13. Cervin M. Developmental signs of ADHD and autism: a prospective investigation in 3623 children. European child & adolescent psychiatry. (2023). Vol. 32(10). P. 1969-1978.

14. Sjowall D., Roth L., Lindqvist S., Thorell, L. B. Multiple deficits in ADHD: executive dysfunction, delay aversion, reaction time variability, and emotional deficits. Journal of child psychology and psychiatry, and allied disciplines. 2013. Vol. 54(6). P. 619-627.

15. Jones E. J., Gliga T., Bedford R., Charman T., Johnson M. H. Developmental pathways to autism: a review of prospective studies of infants at risk. Neuroscience and biobehavioral reviews. 2014. Vol. 39(100). P. 1-33.

16. Karam R. G., Breda V., Picon F. A., Rovaris D. L., Victor M. M., Salgado C. A., Vitola E. S., Silva K. L., Guimaraes-da-Silva P. O., Mota N. R., Caye A., Belmonte-de-Abreu P., Rohde L. A., Grevet E. H., Bau C. H. Persistence and remission of ADHD during adulthood: a 7-year clinical follow-up study. Psychological medicine. 2015. Vol. 45(10). P. 2045-2056.

17. Kysow K., Park J., Johnston C. The use of compensatory strategies in adults with ADHD symptoms. Attention deficit and hyperactivity disorders. 2017. Vol. 9(2). P. 73-88.

18. Callahan B. L., Plamondon A. Examining the validity of the ADHD concept in adults and older adults. CNS spectrum., 2019. Vol. 24(5). P. 518-525.

19. Arnold L. E., Hodgkins P., Kahle J., Madhoo M., Kewley G. Long-Term Outcomes of ADHD: Academic Achievement and Performance. Journal of attention disorders. 2020. Vol. 24(1). P. 73-85.

20. Holst Y., Thorell L. B. Functional impairments among adults with ADHD: A comparison with adults with other psychiatric disorders and links to executive deficits. Applied neuropsychology. Adult. 2020. Vol. 27(3). P. 243-255.

References

1. Young, S., Hollingdale, J., Absoud, M., Bolton, P., Branney, P., Colley, W., Craze, E., Dave, M., Deeley, Q., Farrag, E., Gudjonsson, G., Hill, P., Liang, H. L., Murphy, C., Mackintosh, P., Murin, M., O'Regan, F., Ougrin, D., Rios, P., Stover, N., ... Woodhouse, E. (2020). Guidance for identification and treatment of individuals with attention deficit/hyperactivity disorder and autism spectrum disorder based upon expert consensus. BMC medicine, 18(1), 146.

2. Liu, L., Wang, Y., Chen, W., Gao, Y., Li, H., Wang, Y., Chan, R. C. K., & Qian, Q. (2022). Network analysis of 18 attention-deficit/hyperactivity disorder symptoms suggests the importance of "Distracted" and "Fidget" as central symptoms: Invariance across age, gender, and subtype presentations. Frontiers in psychiatry, 13, 974283.

3. Niina, A., Eyre, O., Wootton, R., Stergiakouli, E., Thapar, A., & Riglin, L. (2022). Exploring ADHD Symptoms and Associated Impairment across Development. Journal of attention disorders, 26(6), 822-830.

4. Todd, R. D., Huang, H., Todorov, A. A., Neuman, R. J., Reiersen, A. M., Henderson, C. A., & Reich, W. C. (2008). Predictors of stability of attention-deficit/hyperactivity disorder subtypes from childhood to young adulthood. Journal of the American Academy of Child and Adolescent Psychiatry, 47(1), 76-85.

5. Goodman, D. W., Mitchell, S., Rhodewalt, L., & Surman, C. B. (2016). Clinical Presentation, Diagnosis and Treatment of Attention-Deficit Hyperactivity Disorder (ADHD) in Older Adults: A Review of the Evidence and its Implications for Clinical Care. Drugs & aging, 33(1), 27-36.

6. Muller, M., Turner, D., Barra, S., Rosier, M., & Retz, W. (2023). ADHD and associated psychopathology in older adults in a German community sample. Journal of neural transmission (Vienna, Austria : 1996), 130(3), 313-323.

7. Belanger, S. A., Andrews, D., Gray, C., & Korczak, D. (2018). ADHD in children and youth: Part 1-Etiology, diagnosis, and comorbidity. Paediatrics & child health, 23(7), 447-453.

8. Stickley, A., Shirama, A., Kitamura, S., Kamio, Y., Takahashi, H., Saito, A., Haraguchi, H., Kumazaki, H., Mishima, K., & Sumiyoshi, T. (2021). Attention-deficit/hyperactivity disorder symptoms and sleep problems in preschool children: the role of autistic traits. Sleep medicine, 83, 214-221.

9. Sturm, A., McCracken, J. T., & Cai, L. (2019). Evaluating the Hierarchical Structure of ADHD Symptoms and Invariance Across Age and Gender. Assessment, 26(3), 508-523.

10. Holbrook, J. R., Cuffe, S. P., Cai, B., Visser, S. N., Forthofer, M. S., Bottai, M., Ortaglia, A., & McKeown, R. E. (2016). Persistence of Parent-Reported ADHD Symptoms From Childhood Through Adolescence in a Community Sample. Journal of attention disorders, 20(1), 11-20.

11. Malkani, M. K., Sheridan, A. M. C., Crichton, A. J., Bucks, R. S., & Pestell, C. F. (2023). In-person versus online delivery of a behavioral sleep intervention (Sleeping Sound©) for children with ADHD: protocol for a parallel-group, non-inferiority, randomized controlled trial. BMC pediatrics, 23(1), 502.

12. Sidol, C. A., Becker, S. P., Peugh, J. L., Lynch, J. D., Ciesielski, H. A., Zoromski, A. K., & Epstein, J. N. (2023). Examining bidirectional associations between sleep and behavior among children with attention-deficit/hyperactivity disorder. JCPP advances, 3(2), e12157.

13. Cervin, M. (2023). Developmental signs of ADHD and autism: a prospective investigation in 3623 children. European child & adolescent psychiatry, 32(10), 1969-1978.

14. Sjowall, D., Roth, L., Lindqvist, S., & Thorell, L. B. (2013). Multiple deficits in ADHD: executive dysfunction, delay aversion, reaction time variability, and emotional deficits. Journal of child psychology and psychiatry, and allied disciplines, 54(6), 619-627

15. Jones, E. J., Gliga, T., Bedford, R., Charman, T., & Johnson, M. H. (2014). Developmental pathways to autism: a review of prospective studies of infants at risk. Neuroscience and biobehavioralreviews, 39(100), 1-33.

16. Karam, R. G., Breda, V., Picon, F. A., Rovaris, D. L., Victor, M. M., Salgado, C. A., Vitola, E. S., Silva, K. L., Guimaraes-da-Silva, P. O., Mota, N. R., Caye, A., Belmonte-de-Abreu, P., Rohde, L. A., Grevet, E. H., & Bau, C. H. (2015). Persistence and remission of ADHD during adulthood: a 7-year clinical follow-up study. Psychological medicine, 45(10), 2045-2056.

17. Kysow, K., Park, J., & Johnston, C. (2017). The use of compensatory strategies in adults with ADHD symptoms. Attention deficit and hyperactivity disorders, 9(2), 73-88.

18. Callahan, B. L., & Plamondon, A. (2019). Examining the validity of the ADHD concept in adults and older adults. CNS spectrums, 24(5), 518-525.

19. Arnold, L. E., Hodgkins, P., Kahle, J., Madhoo, M., & Kewley, G. (2020). Long-Term Outcomes of ADHD: Academic Achievement and Performance. Journal of attention disorders, 24(1), 73-85.

20. Holst, Y., & Thorell, L. B. (2020). Functional impairments among adults with ADHD: A comparison with adults with other psychiatric disorders and links to executive deficits. Applied neuropsychology. Adult, 27(3), 243-255.

Размещено на Allbest.ru