Між надіями і розчаруваннями: динаміка емоційних станів населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Між надіями і розчаруваннями: динаміка емоційних станів населення

О. Злобіна, доктор соціологічних наук

Шлях, який пройшла Україна від моменту отримання незалежності, для країни зовсім незначний, а для життя людини доволі помітний. Ті, кому було у 1991 році тридцять, вже стали пенсіонерами, а нинішні тридцятирічні повністю сформовані в цій новій країні. Для того, щоб зрозуміти, як населення переживало усі соціальні трансформації, слід повернутися назад, до перших років незалежності. Ретроспектива проведених Інститутом соціології досліджень дає можливість знову пройти цей шлях, який в емоційному вимірі постає як постійна зміна надій та розчарувань.

Загалом у соціології широко застосовують масові емоційні психологічні стани як індикатори для оцінки соціальної ситуації. Зокрема, можна навести такий звичний для опитувань показник, як задоволення / незадоволення, під яким розуміють психічний стан, у якому відображається суб'єктивна якісна оцінка людиною умов життя та можливостей для задоволення потреб і реалізації власних намірів. Індикаторами стану масової свідомості можуть бути не лише позитивні чи негативні переживання, а й стан апатії (байдужості), для якого характерне блокування емоційно-оцінного ставлення.

Перше опитування, в якому фіксувалися емоційні оцінки ситуації, було проведено в січні 1995 року Від початку 1990-х Інститут соціології НАН України здійснював не лише щорічне моніторингове опитування, а й низку постійних опитувань за власними програмами в омнібусах, які проводила компанія «СОЦІС». В омнібусах, які проводилися до 2002 року, вибіркова сукупність формувалась так само як у моніторингу, але становила 1200 осіб.. Воно дало можливість побачити, що ж стало з надіями загалу, яким бачили власне життя люди в ці перші роки незалежності. Респондентів просили визначити ті характеристики, які, на їхню думку, притаманні сучасному життю, і ті, які характеризували їхнє життя у недалекому ще тоді радянському минулому. Причому точкою відліку було обрано радянське суспільство «доперебудовного» зразка, респондентів просили уявити його таким, яке воно було до 1985 року, до початку видимих процесів руйнації системи, які супроводжувалися значним падінням рівня життя. Коло порівнюваних характеристик було доволі широким, однак ми спинимося лише на тих, які фіксували найбільші відмінності й сто- сувалися емоційних переживань. Отже, радянське минуле сприймалося як таке, що забезпечувало насамперед спокійне життя. Відповідно і емоційна палітра, в якій описували його респонденти, була надзвичайно позитивною. Більшість опитаних згадували це життя як радісне (65%), веселе (58,5%), щасливе (53,4%).

Безумовно, в тих спогадах минуле певною мірою ідеалізувалося, населення на той момент вже надто довго потерпало від негараздів, які супроводжували як останні роки СРСР, так і перші роки незалежності, тому часи, коли все було передбачуваним і стабільним, здавалися надто привабливими. Причому найбільше це відбилося саме на емоційних спогадах. Раціональні оцінки доперебудовного суспільства були зовсім не такими позитивними, наприклад, прогресивним його вважали лише 21,4%, правдивим 22,7%.

Якщо подивитися на сприйняття тогочасного життя, можна констатувати, що на початку 1990-х воно сприймалося як негативне віддзеркалення втраченого минулого (табл. 1). Неспокійне, нестабільне і складне життя для більшості респондентів було сумним, воно втратило людяність, стало сприйматися як бездушне. Оцінки життя як нещасливого (46,3%) і песимістичного (40,9%), значно домінували порівняно з оцінками його як щасливого (7,6%) та оптимістичного (17,4%). При цьому в раціональному сенсі оцінки життя змінилися незначно. Так, прогресивним вважали його 25% опитаних, а правдивим - 17,7%. Зрештою майже половина опитаних (47,6%) в 1995 році вважало тогочасне життя неправильним. Натомість щодо доперебу- довного суспільства таку думку висловили лише 17,8%.

Життя, яке не приносило ані радості, ані спокою, переживалося не лише як нестабільне і небезпечне. Воно емоційно сприймалося крізь низку особистісних втрат. У 1997 році респондентів просили порівняти їхнє тогочасне життя з тим, що було раніше і визначити їхні втрати. Відчуття того, що власне життя складається як слід, втратила третина населення (33,4%), а мало на той момент лише 5,3%. Більше третини опитаних (34,9%) зазначали, що вони втратили відчуття гордості від того, що вони громадяни своєї країни, маючи на увазі втрату СРСР. Натомість мали відчуття гордості, що вони громадяни України лише 20,6% респондентів. Підґрунтя для надій було надто ненадійним, лише 9,8% зазначили, що відчувають наявність життєвих перспектив і мають відчуття того, що вони можуть чогось досягти у житті.

Таблиця 1 Порівняльна характеристика оцінок життя в СРСР у доперебудовні часи (до 1985) та в незалежній Україні, 1995 рік, %

Певний підсумок емоційних переживань, що характеризували життя в 1990-і, було підведено у дослідженні 1998 року при відповіді на запитання «Які почуття виникають у Вас найчастіше, коли Ви думаєте про Ваше життя?». Комплекс переживань був доволі щільним і найбільш виразним було відчуття страху перед майбутнім (37,1%). Незадоволеність життям відчували 35,6%, безвихідь, неможливість самостійно покращити власне життя - 33%, роздратування через те, що теперішнє життя їх не влаштовувало - 32,4%, тривогу, передчуття небажаних змін - 29,1%. Весь цей комплекс негативних почуттів компенсувала фактично лише надія на те, що життя поступово зміниться на краще, яку відчувало 35,3% опитаних. Слід зазначити, що між відчуттям надії та рештою негативних переживань був досить помітний зв'язок, ті, хто сподівався на покращення, меншою мірою боялися майбутнього, рідше мали відчуття незадоволеності, тривоги, роздратування (рис. 1).

Рисунок 1. Зв'язок між відчуттям надії та негативними оцінками життя, 1998 рік, %

Отже, надії виступають певною підтримкою в ситуаціях невтішних оцінок теперішнього, тому було вирішено додати в моніторинг показник емоційного сприйняття населенням майбутнього. Респондентам пропонували відрефлексувати почуття, які переважають у них, коли вони думають про власне майбутнє і про майбутнє України. У переліку варіантів було представлено низку парних категорій, які можна розглядати як маркери протилежних полюсів психологічних станів. Йдеться про категорії оптимізм - песимізм, упевненість - розгубленість, надія - безвихідь, інтерес - байдужість та ін.

Порівняння результатів оцінок теперішнього і майбутнього показали, що очікування щодо майбутнього змінюються динамічніше, ніж оцінки теперішнього. Наприкінці 1990-х та на початку нульових емоційне сприйняття життя не надто змінилося (рис. 2). Відчуття гордості від громадянства навіть зменшилося, а перспективи досягнень у житті, яке для більшості не складалося належним чином, бачило як і раніше лише близько 10% опитаних.

Рисунок 2. Динаміка відповідей респондентів на запитання «Чи є у Вас сьогодні відчуття...?»

Крім порівняння теперішнього і майбутнього, в моніторинг було введено запитання про бачення респондентами власного майбутнього, щоб порівняти його з баченням майбутнього України. Виявилося, що власне майбутнє сприймається більш емоційно, викликає як більше надій, так і більше тривог (рис. 3).

Як бачимо, у 2001 році позитивні очікування як щодо власного майбутнього, так і щодо майбутнього країни, переважали негативні, що, очевидно, було пов'язано з результатами виборів до Верховної Ради, на яких блок В. Ющенка «Наша Україна» показав найкращий

Рисунок 3. Порівняння сприйняття власного майбутнього і майбутнього України, 2001 рік, %

результат, випередивши комуністів. Знову, як і в 1991 році, актуалізувалися сподівання на те, що відбудуться зміни, які позитивно вплинуть на життя людей.

Щоб з'ясувати, як емоційні оцінки ситуації змінювалися протягом наступних десятиліть, простежимо зміни балансу позитивних і негативних переживань населення Баланс вираховувався як різниця між загальною сумою виборів позитивних та негативних переживань.. На рисунку 4 показана загальна кількість виборів позитивних і негативних переживань щодо майбутнього України та зміна почуття надії за період від 2000 до 2021 року.

Рисунок 4. Баланс позитивних і негативних переживань щодо майбутнього України, 2000-2021 роки

У половині з 16 замірів баланс в оцінці майбутнього України був від'ємним, у п'яти випадках - позитивним, тричі позитив та негатив називали приблизно порівну. Причому ця загальна динаміка добре кореспондувала з тими суспільно-політичними змінами, які були ключовими в цей період спостережень. У 2000 році, коли запитання було поставлено вперше, сукупно позитивні почуття згадувалися респондентами меншою мірою, ніж негативні. На позитивному полюсі домінувала надія, яку відчували 44,5% опитаних, на негативному - тривога, яку відчували 42,1%. Від 2001 року надії поступово зростають мірою наближення до президентських виборів 2004 року. І після першого Майдану у 2005 році було зафіксовано найвище піднесення позитивних очікувань за всі роки спостережень.

Слід розуміти, що сама по собі ситуація протистояння провокувала у його учасників діаметрально протилежні почуття. У моніторигу 2005 року емоційна складова вимірювалася у двох площинах. Перша була пов'язана з почуттями, які стосувалися самих виборів і подій, що їх супроводжували. У респондентів запитували, які почуття переважали в них у перші дні після президентських виборів (рис. 5).

Як бачимо, радість і задоволення переможців віддзеркалюються як розчарування і обурення переможених. Надію після виборів відчували 38,2% опитаних. Однак і переможці, і переможені очікували, що внаслідок Майдану відбудуться зміни, які загалом не лякали, а скоріше приваблювали. Саме у 2005 році позитивні очікування щодо майбутнього України були найвищими за всі роки спостережень, а негативні - найнижчими (табл. 2).

Рисунок 5. Емоційна реакція на перший Майдан, 2005 рік, %

Таблиця 2 Порівняльна характеристика позитивних і негативних почуттів щодо майбутнього України, 2005 рік, %

Примітка. Сума відсотків по кожній колонці перевищує 100%, оскільки респондент міг обрати більш ніж один варіант відповіді.

Висока позитивна налаштованість і великі сподівання на краще почали втрачатися вже наступного року. Це фіксувалося насамперед щодо теперішнього. Оцінка респондентами емоційних змін, що відбулися за рік після виборів, демонструвала суттєву зміну очікувань. Причому це стосувалося як ситуації в суспільстві загалом, так і власних переживань (табл. 3).

Таблиця 3 Розподіл відповідей на запитання «Які почуття, на Вашу думку, за останній рік посилилися...», 2006 рік, %

Примітка. Сума відсотків по кожній колонці перевищує 100%, оскільки респондент міг обрати більш ніж один варіант відповіді.

Як бачимо, насамперед підсилилися негативні почуття. Оптимізм і бачення перспективи зберігали менше 10% опитаних, натомість розчарування підсилилося у 60%. Однак щодо майбутнього України загальний позитивний тренд в очікуваннях залишався. Хоча надія, оптимізм, впевненість зменшувалися, а тривога, розгубленість, безвихідь зростали, загалом темпи падіння позитивних переживань були нижчими, ніж зростання негативу, принаймні половина населення продовжувала дивитися у майбутнє з надіями (рис. 6).

Рисунок 6. Динаміка у сприйняття майбутнього України, 2005-2006 роки

Крім того, попри зменшення сподівань, саме по собі високе піднесення позитивних очікувань вплинуло на загальне самопочуття населення і дало можливість психологічно вийти респондентам з полону важких 1990-х. Це добре демонструють зміни, які відбулися 2006 року порівняно з 1998 (рис. 7). В емоційному профілі оцінок життя помітно зменшуються такі почуття, як страх перед майбутнім, тривога, відчуття небажаних змін, незадоволеність життям, відчуття його ненормальності, роздратування від того, що життя складається не так як слід, відчуття безнадії, неможливості вплинути на своє життя. Натомість зростає надія на те, що життя поступово зміниться на краще. Водночас негативні очікування щодо власного майбутнього залишаються більш виразними, ніж щодо майбутнього України. Так, страх перед своїм майбутнім у 2006 році відчували 24,8% респондентів, а страх за майбутнє України мали лише 11%.

Тенденція до втрати позитивних очікувань продовжувалася і надалі. У 2007 році вже більше 70% відмітили, що за рік у суспільстві зросло почуття розчарування, більше половини відмічали, що зросла незадоволеність (рис. 8), більше половини опитаних (53,4%) зазначали, що почуття розчарування зросло у них особисто.

Оскільки почуття самі по собі не несуть інформації про те, що саме викликає надії і навколо чого зосереджуються розчарування, у 2009 році респондентів попросили оцінити, як за останні п'ять років складався у них баланс надій і розчарувань у різних сферах життя (табл. 4).

Рисунок 8. Розподіл відповідей на запитання «Які почуття, на Вашу думку, за останній рік посилилися в українському суспільстві в цілому», %

Таблиця 4 Розподіл відповідей на запитання «Чого більше у Вас було за останні п'ять років - здійснених надій чи розчарувань відносно...», 2009 рік, %

Виявилося, що найбільше турбують респондентів матеріальний стан родини та стан здоров'я, натомість найбільше реалізувалися надії у сфері міжособистісних відносин. Тобто незадоволеність виникала більшою мірою на перетині особистісної та соціальної сфер життя. Після того, як респонденти оцінили свої сподівання і розчарування в минулому, їх просили подумати про майбутнє і визначити з надією чи з розчаруванням дивляться вони на те, як складеться життя їх самих (їхньої родини) через десять років. Думки розділилися в рівній пропорції між тими, хто думав про майбутнє більше з надією (33,6%), тими, хто відчував більше побоювань (32,3%), і тими, хто сподівався і тривожився рівною мірою (32,9%). Як і слід було очікувати, надії і побоювання змінювалися залежно від віку. Серед молоді до 30 років з надією дивилися у майбутнє 44,3%, з побоюванням - 20,8%. Серед тих, кому було понад 55 років, співвідношення було майже протилежним - надію відчували 29,9%, побоювання - 41,6%. На очікування щодо майбутнього впливав також дохід. Помітнішим цей вплив був щодо побоювань, серед тих, хто відносив себе до бідних, так дивилися у майбутнє 41,2%, а серед тих, хто визначав себе як середніх або вище середніх, лише 24,9%. Однак найбільш тісний зв'язок був між почуттями щодо майбутнього та уявленнями про те, поліпшиться чи погіршиться ситуація в країні в наступні 10 років Коефіцієнт кореляції Пірсона 0,345..

Слід зазначити, що загалом 2020-й виглядав в уявленнях 2009-го доволі реалістично. Точніше вірогідність позитивних змін оцінювалася не надто високо, водночас негативні зміни вважалися доволі ймовірними. Наприклад, лише чверть опитаних погоджувалась з тим, що є ймовірність того, що Україна наздожене в економічному рівні розвинуті країни, натомість 65,9% вважали вірогідним, що відстань між нашою країною та розвинутими країнами збільшиться. Зростання рівня безробіття до 2020 року вважали ймовірним 76,5%, а те, що кожний, хто має освіту, зможе знайти собі хорошу роботу, було малоймовірним або зовсім неймовірним на думку 65% опитаних. Доволі високо оцінювалась вірогідність виникнення в період до 2020 року жорстких конфліктів, що ускладнюють життя. Таку можливість вважали вірогідною 72,7% опитаних, а 67% припускали, що бідні та знедолені люди почнуть протестувати проти свого становища. При цьому лише близько чверті опитаних (24,1%) вважали, що вплив простих людей на різні сторони суспільного життя до 2020 року підвищиться. Оптимістів, які вірили, що суспільство стане справедливішим, було 24,4%, песимістів, які вважали, що воно стане ще менш справедливим, 17,9%, а більшість - 57,7% не очікували в цьому сенсі жодних змін. Відповідно з надією дивилися в майбутнє майже половина оптимістів (48,2%) і лише чверть песимістів (25,1%).

Попри таку в цілому невтішну оцінку майбутнього в найближчі 10 років, більшість населення зберігала щодо нього позитивні очікування. У 2010 році 56,4% опитаних відчували надію, коли думали про майбутнє України, і 58,8% з надією думали про власне майбутнє. Як і у 2009 році, оптимісти становили приблизно чверть опитаних, таке почуття щодо майбутнього України мали 25,1%, до власного майбутнього - 28,3%. Натомість побоювання (тривогу та страх) відчували щодо власного майбутнього 39,3% опитаних, а щодо майбутнього України - 45,5%. Проте у 2011 році ситуація швидко змінилася. Почуття надії щодо майбутнього країни відчували 35,5%, тривогу - 42,8%, страх - 25,6%. На рисунку 4 видно, що в цьому році зафіксовано найбільше переважання негативних очікувань над позитивними. Очевидно, що зміни, які відбувалися в країні після президентських виборів 2010 року, не сприймалися як обнадійливі.

Наступний 2012 рік начебто демонстрував покращення ситуації, позитивні й негативні почуття практично зрівнялися. Однак це емоційне піднесення великою мірою було пов'язане з певними особливостями року. Україна не лише парафувала з Європейським Союзом угоду про асоціацію, вона прийняла у себе чемпіонат Європи з футболу, наочно продемонструвала свою європейську орієнтацію, що до певної міри заспокоїло прихильників змін і сприяло зростанню надій. Це почуття щодо майбутнього України відчували 47%, а щодо власного майбутнього - 51,3% респондентів. Однак те, що покращення мало ситуативний характер, переконливо підтвердили результати опитування 2013 року. Хоча нічого суттєвого у першій половині року не відбувалося, влітку, коли респондентів запитали про почуття, які виникають у них щодо майбутнього, виявилося, що надію щодо власного майбутнього відчували лише 35,5% опитаних, а щодо майбутнього України - 32,1%. Натомість більше половини респондентів відчували страх і тривогу як щодо власного майбутнього (54,5%), так і щодо майбутнього країни (52,9%). Загалом негативні почуття сукупно переважали позитивні як у баченні власних перспектив, так і в баченні перспектив країни.

Другий Майдан привів до оновлення влади і повернення до курсу на євроінтеграцію. Однак він не приніс сплеску надій, як це було у 2005 році. Психологічно ситуація в країні сприймалася як така, що викликає водночас і позитивні, і негативні переживання, причому

емоційне сприйняття ситуації в позитивному ключі змінювалося слабко (табл. 5). Водночас негативні переживання поступово зростали. Зокрема, майже на 10% зросло від 2014 до 2018 року почуття безвиході щодо майбутнього країни (з 8,9% до 18,2%, така ж ситуація була і зі зростанням почуття розгубленості (від 13,4 до 23,4%) та песимізму (з 5,7% до 14,1%). Єдиним винятком було почуття тривоги, яке не зросло, а зменшилося протягом 5 років з 44,5% до 37,6% насамперед через зменшення напруження у військовому протистоянні на сході.

Таблиця 5 Динаміка відповідей на запитання «Які почуття виникають у Вас, коли Ви думаєте про майбутнє України?», 2014-2018 роки, %

Примітка. Сума відсотків по кожній колонці перевищує 100%, оскільки респондент міг обрати більш ніж один варіант відповіді.

Щоб зрозуміти, наскільки бачення майбутнього віддзеркалює бачення теперішнього, у 2017 році респондентів водночас попросили назвати ті почуття, які найточніше описували, на їхню думку, психологічну атмосферу в суспільстві на той момент, та ті почуття, які вони відчувають, коли думають про власне майбутнє і майбутнє України. Перелік, який пропонувався респондентам для оцінки теперішнього, формувався на основі аналізу переживань, які найчастіше називалися учасниками низки фокус-групових досліджень, проведених за нашою участю того ж року. Загальна картина оцінки респондентами психологічної атмосфери була такою (рис. 9).

Рисунок 9. Розподіл відповідей на запитання

«Які настрої, почуття, переживання з наведеного нижче переліку найточніше описують, на Вашу думку, психологічну атмосферу в нашому суспільстві на сьогодні?», 2017 рік, %

Найбільш актуальними були переживання незахищеності та бажання змін, а в парі почуттів, яку ми відстежуємо, розчарування були виражені сильніше, ніж надії. Розчарування відчувала третина опитаних (33,9%), надію - лише п'ята частина (22,8%). Оскільки частина почуттів повторювалася як при оцінці теперішнього, так і при оцінці майбутнього, було здійснено порівняння, яке показало, що почуття щодо теперішнього і майбутнього не завжди подібні (табл. 6). емоційний психологічний переживання

Найбільші відмінності притаманні переживанню надії. Оскільки це почуття, яке спрямоване у майбутнє, воно сильніше актуалізується саме щодо очікувань і гірше описує ситуацію теперішнього. Натомість страх, навпаки, є актуальною частиною теперішнього і меншою мірою транслюється у майбутнє. Відмінності в переживанні тривоги та розгубленості не такі значні. Також важливо відмітити, що в оцінці сьогодення частина респондентів намагається дистанціюватися від того, що відбувається і позначає це як байдужість. Проте до майбутнього таке почуття практично не прикладається.

Загалом доволі напружена ситуація, яка зберігалася в суспільстві від 2014 року, викликала скоріше негативні переживання щодо теперішнього, але не справляла суттєвого впливу на очікування щодо майбутнього. Однак у 2019 році на тлі чергової виборчої кампанії слід було очікувати певного сплеску надій щодо майбутнього. І дійсно, надії щодо майбутнього України після президентських перегонів помітно зросли, їх відчувало 57,9% опитаних порівняно з 43,4% у 2018 році. Помітно побільшало і оптимістів з 20,1% в 2018-му до 32,8% у 2019-му. Оскільки загальною тенденцією, принаймні для українських реалій, є емоційне піднесення одразу після виборів з поступовим зменшенням очікувань і відповідно зниженням інтенсивності позитивних і зростанням негативних переживань, можна було очікувати відповідних змін і в останній період спостережень з 2019 до 2021 року.

Таблиця 6 Порівняння почуттів, які респонденти відчували щодо теперішнього та майбутнього, 2017 рік, %

Насамперед слід визначити, як змінилася, на думку респондентів, психологічна атмосфера в суспільстві від 2017 до 2020 року (рис. 10).

Як бачимо, зміни помітно торкнулися кількох почуттів. З одного боку, суттєвим позитивом стало зменшення напруженості, страху, обурення, агресії, з другого - бачимо зростання розчарування і байдужості. Очевидно, можна було очікувати, що на тлі розчарувань надії поступово зменшуватимуться. Так і відбулося (рис. 11).

Ми бачимо, що позитивні очікування щодо майбутнього країни зменшилися, причому надію наразі відчувають менше респондентів, ніж у 2014-2018 роках. Впало і відчуття оптимізму, інтерес, упевненість. Натомість зросли усі негативні переживання, сильнішою стала тривога, розгубленість, страх. Навіть байдужість, яка завжди була зовсім незначною, збільшилася до 8,8%.

Однак варто звернути увагу на те, що почуття стосовно власного майбутнього суттєво відрізняються від того, як бачиться майбутнє країни. Зокрема, оптимізм щодо власного майбутнього відчувають 40,3% опитаних, хоча за всі роки спостережень ця цифра ніколи не досягала 30%. Особливо виразною є позитивна картина бачення власного майбутнього у молоді до 30 років. Попри те, що на майбутнє України дивляться з оптимізмом лише 33% молоді, оптимізм щодо власного майбутнього відчуває 60,5%. Упевненість відчувають, коли думають про майбутнє України 12,5% молодих респондентів, а щодо власного майбутнього таке відчуття є у 28%, з радістю дивляться у майбутнє країни 9%, а у власне майбутнє - 21,3%, з задоволеністю відповідно - 4,3% проти 15,3%. Можна припустити, що траєкторії в оцінках майбутнього поступово розходяться. Власне майбутнє поступово відмежовується у сприйнятті респондентів від майбутнього країни. Суспільство загалом, і особливо молодь, бачить у майбутньому власні перспективи і сподівається їх реалізувати попри те, що відбувається в країні. Можливо, нарешті замість відомого «без надії сподіваюсь», суспільство перейде не просто до сподівань і надій, а й до їх реалізації у власному майбутньому.

Рисунок 10. Динаміка оцінки психологічної атмосфери в суспільстві, 2017-2020 роки, %

Рисунок 11. Динаміка почуттів щодо майбутнього України, 2019-2021 роки, %

Размещено на Allbest.ru