Теоретична модель розвитку міжособистісної довіри
Створення моделі розвитку міжособистісної довіри як одного з аспектів успішного особистісного зростання. Дослідження механізмів, які уможливлять стабілізацію функціонування політики та діяльності суспільства. Виявлення алгоритмів зростання довіри.
| Рубрика | Психология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.09.2024 |
| Размер файла | 353,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Херсонський державний університет
Теоретична модель розвитку міжособистісної довіри
Кравців Валентина Вікторівна, аспірантка
Тавровецька Наталія Іванівна, кандидатка
психологічних наук, доцентка кафедри психології
Мета статті створення моделі розвитку міжособистісної довіри, синтез раніше здобутих результатів дослідження. Методи. Основними методами дослідження є теоретичний аналіз і синтез, за допомогою яких здійснено добір і узагальнення інформації, її порівняння та критичне осмислення, а також утворення моделі розвитку довіри. Результати. Результатом теоретичного аналізу проведених раніше досліджень концепту «довіра» є модель розвитку довіри. Отримана модель бере свій початок із класифікації проявів довіри та переходить до розгляду трьох фаз розвитку міжособистісної довіри. Перша фаза пов'язана з пасивними діями суб'єкта: оцінки умов, впливу чинників, з активізацією афективного, конативного та когнітивного структурних компонентів довіри, у разі переходу до другої, активної фази, сили набувають функцій, які виконує довіра для суб'єкта. Під час другої фази активізується поведінковий компонент із структури довіри, прояви довіри можуть розділятися на типи, які можуть варіюватися від рівня формальності відносин до суті очікувань щодо дій об'єкта довіри. У разі переходу із другої фази довіри до третьої активізуються функції, що довіра виконує для обох сторін довіри. З настанням третьої фази, що полягає у відповіді об'єкта, активізуються функції, що виконує довіра для об'єкта та для суспільства загалом, закріплюючи позитивний ефект на більшій кількості осіб. Висновки. Отже, розроблена модель розвитку довіри уможливлює конкретизацію з напрямів дослідження залежно від того, що має на меті дослідник, бо після ознайомлення з перебігом фаз і притаманними їй компонентами можна звузити число використовуваних методик для отримання бажаного результату.
Ключові слова: функції довіри, суб'єкт довіри, об'єкт довіри, умови довіри, чинники довіри, поведінковий компонент, афективний компонент, когнітивний компонент, конативний компонент, типи довіри.
Вступ
Українське суспільство переживає низку криз унаслідок російсько-української війни, тому перед сучасним громадянином постали виклики, з якими є потреба впоратися. Зростання довіри як одного з аспектів успішного особистісного зростання (Sztompka, 1999: 103) набуває актуальності в контексті сьогодення, тому що бажаним виходом із будь-якої кризи є особистісне зростання, яке, своєю чергою, і є критерієм успішно пережитої кризи (Булах, 2016: 63). З іншого боку, перед викликом не тільки українська «особистість», але і суспільство загалом, тому важливими в дослідженні є механізми, які уможливлять стабілізацію функціонування політики та діяльності суспільства. Дослідниця Н. Перепелиця стверджує, що довіра є чинником політичного розвитку та компонентом «механізму» стабільності суспільства, його інтеграції (Перепелиця, 2019: 15). Такі результати дослідження розкривають релевантність розширення концепту «довіра» і виявлення алгоритмів з її зростання набуває більшої актуальності.
Українська наукова картина містить досить досліджень з питання «довіри» та її розвитку, проте для встановлення особливостей її динаміки та рівня прояву окремих її структурних компонентів здебільшого використовувалися здобутки російських науковців, що зумовлює низку проблем у питанні самостійності наукових результатів. Тому постає потреба в розробленні власної наукової картини з адаптованими українськими шляхами дослідження та методиками. Окреслення моделі розвитку міжособистісної довіри уможливить стандартизацію з дослідження окремих структурних компонентів і характеристик довіри. Раніше виконані дослідження уможливили розподілення активності між учасниками акту довіри, проте відсутні узагальнення та синтезування наявних результатів.
Теоретичне обґрунтування проблеми
Дослідження розвитку довіри та встановлення умов і механізмів її формування та динаміки уможливить пошук відповідей на виклики сучасної особистості. Постає нагальним питання структуризації наявних у науковому просторі знань про розвиток довіри, щоби стандартизувати її дослідження та розширити уявлення про компоненти довіри та роль суб'єкта й об'єкта довіри.
Мета статті полягає у створенні моделі розвитку міжособистісної довіри та синтезі раніше здобутих результатів дослідження. Завданнями статті є аналіз і синтез результатів дослідження довіри, а також зображення наукових здобутків у формі моделі розвитку довіри.
Методологія та методи. Основними методами дослідження є теоретичний аналіз і синтез, за допомогою яких здійснено добір і узагальнення інформації, її порівняння та критичне осмислення, а також утворення моделі розвитку довіри.
Результати та дискусії
Обґрунтування моделі довіри почнемо із класифікації її проявів, у цьому питанні ми спираємося на роботи Н. Кривої (Крива, 2018: 131) і Н. Василець (Василець, 2016: 72), прояви довіри поділяються на довіру до себе та довіру до світу, що включає і довіру до людей. Вони доходять висновку, що міжособистісна довіра є окремим випадком довіри до світу, тому що суспільство та його члени є елементами світу. Дослідниці зауважують, що через складність цих «елементів», адже ті самі є незалежними самостійними суб'єктами акту довіри, взаємодія з ними як з такою особливою частиною довіри до світу має свою специфіку, властиві їй механізми й особливості. Довіра до інших, на їхню думку, є фраґментарним проявом довіри до світу, полягає у специфічному ставленні суб'єкта до об'єктів довіри, переживанням їх актуальної значущості та позитивного очікування (Василець, 2012: 116).
Дещо схожих висновків щодо поділу проявів довіри доходить польський соціолог П. Штомпка, він дає їм назву «виміри» довіри, у яких може проявитися її сутність. Перша сутність полягає в тому, що довіра характеризує якість відносин, навіть якщо між суб'єктом і об'єктом відсутні відносини (а мета довіри в тому, за П. Штомпкою, щоби здобути відносини), результат довіри, зрештою, це і є відносини. Як уточнює автор, часто об'єкт довіри може не усвідомлювати мети суб'єкта (у тому, що він прагне відносин), у такому разі відповідь у формі довіри, чи зміцнення відносин буде відбуватися мимоволі, і об'єкт діятиме так, щоб відповідати очікуванням, але не підтримувати прагнень до відносин (Sztompka, 1999: 60). Друга сутність довіра як риса особистості. У такому разі довіра є суб'єктивною рисою, а не якістю відносин між особами. До цієї форми довіри дослідник наводить аналогію з теорій інших авторів, називаючи її «базовою» довірою, дехто з авторів називає її ще «довірою до світу», яка з'являється як продукт успішної соціалізації в інтимній, турботливій атмосфері здорової сім'ї (Sztompka, 1999: 65). Третя сутність довіра як культурне правило, яка відображає нормативні правила, цінності культури, до якої належить суб'єкт (Sztompka, 1999: 6б).
Корисними в розробленні нашої моделі стали твердження про довіру як якість відносин, тому що напрямом майбутніх досліджень є встановлення особливостей динаміки міжособистісної довіри.
Надалі для обґрунтування моделі ми будемо послуговуватися результатами роботи Н. Кривої, яка пропонує до розгляду три фази розвитку довіри, які ми будемо надалі використовувати в контексті розвитку міжособистісної довіри. Фази змінюють одна одну, переходячи з пасивної чуттєвої фази до активної дієвої (взаємодія у практичних учинках), які замикаються у фінальній фазі відповіді об'єкта довіри (реакція у вигляді подяки чи взаємним проявом довіри) (Крива, 2018: 130).
Перша фаза включає в себе структурні компоненти довіри, що передбачають оцінку умов і об'єкта довіри, а тому розглядатимемо ще й умови їх формування, що є й умовами формування довіри. Це уможливить обґрунтування пасивної фази розвитку довіри, на основі якої формується вектор ухвалення суб'єктом рішення довірити чи ні.
міжособистісна довіра
Таблиця 1
Вплив чинників на динаміку міжособистісної довіри
|
Вплив чинників довіри |
|||
|
Чинники, що підвищують рівень довіри: сприйняття об'єкта довіри як надійного, (Myers, 2012: 241); наявність спільних мети та цінностей у двох сторін довіри (Lahno, 2004); «правило довіри» у культурі, чи то позитивна культура довіри (Sztompka, 1999: 99). |
Чинники, що зменшують рівень довіри: вплив стереотипів, упередженого ставлення чи особистісних переконань (Myers, 2012: 276). |
Мають амбівалентний вплив залежно від ситуації: досвід уже виконаних дій об'єкта (Sztompka, 1999: 28); пережитий досвід суб'єкта (Субота, 2018: 60); інформація, що донесена від громадськості або засобів масової інформації (Субота, 2018: 60); самооцінка суб'єкта довіри (Кузьмич, 2023: 241). |
До цієї фази доречно віднести структурні компоненти, що мають окремий розвиток на початку розвитку довіри й уможливлюють чи унеможливлюють утворення довіри суб'єкта. Тут ми ґрунтуємося на результатах дослідження Б. Лано (Lahno, 2004: 37), Н. Кривої (Крива, 2018: 130) і Н. Василець (Василець, 2016: 71), де перші двоє виокремлюють у структурі довіри афективний (емоційні оцінки умов довіри), когнітивний (належна поінформованість про об'єкт довіри та його наміри) і поведінковий (вияв не притаманного суб'єкту ризику й очікування співпраці від об'єкта) компоненти. Проте замість останнього Н. Василець пропонує до розгляду конативний (мотиваційний) компонент довіри, що полягає у спрямованості суб'єкта й об'єкта на акт довіри/недовіри з позитивним очікуванням (очікування того, що протилежна сторона довіри не завдасть шкоди).
На першій фазі активні лише афективний, когнітивний і конативний компоненти, що містять відповідно оцінку особистого досвіду суб'єкта, його оцінка значущості та доцільності ризику, а також мотивація, що може бути спрямована як на об'єкт, на взаємодію з ним, так і на корисність після кооперації.
Перша фаза включає в себе й умови розвитку довіри, що уможливлюють повноцінне функціонування структурних компонентів, зумовлюють їх. Структурні компоненти довіри пов'язані з умовами розвитку довіри, в обґрунтуванні яких в моделі ми описуємо такі:
«надійність об'єкта довіри», що полягає в поінформованості суб'єкта довіри про об'єкт (Lahno, 2004: 37);
«ризик і невизначеність», що полягає в невигідному становищі для суб'єкта, коли особистість ризикує коли довіряє (Castaldo, 2007);
«афективна оцінка», що включає в себе ставлення до об'єкта довіри й оцінювання спільних із ним мети та цінностей (Lahno, 2004);
«мотивація», де кожен з авторів вказує відповідно спрямування до інших осіб (Sztompka, 1999: 41), на зміцнення відносин (Кожем'якіна, 2017: 23), на користь від взаємодії (Крива, 2018: 130);
«вибірковість», коли суб'єкт обирає, як саме і що саме довірятиме об'єктові (Крива, 2018: 130);
«позитивне очікування», уявлення, що взаємодія з об'єктом довіри не матиме, як наслідок, шкоди для суб'єкта (Gambetta, 2000: 219);
«довірливий імпульс», що полягає в особистісних уподобаннях щодо норм і обов'язків суб'єкта довіри (його особистісні риси) (Sztompka, 1999: 97);
«культура довіри», що полягає у притаманних суб'єктові довіри нормах, системі та правилах, що сформувалися всередині суспільства (Sztompka, 1999: 99).
На основі цього свідчимо, що такі умови формування довіри можуть впливати як позитивно, так і негативно на динаміку довіри, мають місце на першій фазі розвитку довіри та створюють передумови для ухвалення рішення суб'єктом.
Також мають вплив на перехід із першої фази на другу у формуванні довіри і чинники динаміки довіри, які можуть впливати як позитивно, так і негативно на ухвалення рішення суб'єкта (див. табл. 1).
У таблиці розподіляємо чинники на три групи: перша ті, що позитивно впливають на динаміку довіри, друга негативний вплив, третя амбівалентний, тобто такий, що залежить від рівня розвитку самого чинника. Це уможливлює ствердження про те, що під час пасивної фази розвитку довіри в суб'єкта формується напрям з ухвалення рішення ризикувати та довіряти чи не довіряти. Формування такого вектора ухвалення рішення набуватиме сили тоді, коли більше значення матимуть чинники й умови, що регулюють динаміку довіри, відповідно зменшують чи підвищують її.
Як результат переходу від першої фази до другої, можемо свідчити про ту користь, яку має довіра для суб'єкта, як учасника цієї фази. Користь, що має довіра, це функції, що вона виконує в життєдіяльності особистості. Науковці виокремлюють такі функції для суб'єкта довіри:
розвивальну (Крива, 2018: 132);
афективну переживання єдності з об'єктом довіри (Кравченко, 2009: 64);
креативну спрямованість до нових дій і досвіду, що зумовлює розвиток особистісно потенціалу (Кравченко, 2009: 64);
прогностичну уможливлює прогнози стосовно результату взаємодії, на основі раніше здобутого досвіду (Кравченко, 2009: 64);
більшу відкритість та ініціативність у комунікації (Sztompka, 1999: 103);
більшу готовність вступати у тривалі відносини (Sztompka, 1999: 103).
На основі цього можемо припустити, що на першій фазі розвитку довіри в суб'єкта формується вектор з ухвалення рішення, який у разі позитивної динаміки виконує функції з особистісного розвитку та покращення якості міжособистісних відносин.
Другою фазою, що її виокремлює у своїй роботі Н. Крива, є активна дієва фаза, що полягає у взаємодії з об'єктом довіри у практичних учинках. Зі структури довіри тут активується поведінковий компонент, за якого суб'єкт, очікуючи співпрацю з об'єктом, виявляє не притаманний йому ризик (Крива, 201: 130).
Доповнюють модель розвитку довіри, типи її прояву Р Левицькі, М. Стівенсон, Б. Банер, які виокремлюють перші три типи з нижчезазначених, що залежать від особливостей взаємин між сторонами довіри, рівня їхньої формальності (Lewicki, 1997). Доповнюємо модель типами довіри, що виокремлює соціолог П. Штомпка, у якого виокремлення типів полягає в характері очікувань від дій об'єкта (Sztompka, 1999: 27). Типи довіри із двох теорій описані нижче:
довіра, що основана на розрахунку, полягає в ухваленні рішення на основі того, що в разі взаємодії це принесе ефективні для суб'єкта результати;
довіра, заснована на досвіді, коли взаємодія відбувається лише з обраною категорією людей, яким властиві риси надійних для суб'єкта особистостей;
довіра за тотожністю ухвалення рішення відбувається на основі схожих з об'єктом рис;
«передбачувана довіра» очікування того, що об'єкт не нашкодить;
довірення якогось цінного об'єкта комусь іншому очікування того, що об'єкт потурбується про те, про що раніше турбувався суб'єкт;
довіра з очікуванням довіри очікування того, що об'єкт проявить взаємний акт довіри.
Другій фазі також притаманні деякі функції, що виконує довіра для обох сторін цього акту:
урегулювання конфліктів (Myers, 2012: 379);
самовираження та самовдосконалення (Ворожбит, 2001: 61);
комунікативна (Ворожбит, 2001: 61);
аксіологічна (регулятор у набутті, засвоєнні цінностей), підвищення рівня мобілізації, активності та свободи людини (Кравченко, 2009: 64);
адаптивна (Лашко, 2016: 149);
синергія взаємодії (Супрунець, 2013: 81);
максимальна вигода обом сторонам (Супрунець, 2013: 81);
прояв взаємної довіри (Sztompka, 1999: 103).
Роль, що її виконує довіра на другій фазі свого розвитку, полягає в покращенні міжособистісних відносин, збільшенні ефективності результатів від співпраці й уможливлює поступовий вплив на життєдіяльність суспільства. З розвитком довіри зростає і корисність наслідків, що переживають після взаємодії сторони учасники цього акту.
З настанням третьої фази, що полягає у відповіді об'єкта довіри, зростає корисність і для іншої сторони цього акту. Функції, що виконує довіра для об'єкта, полягають у можливості зміцнення свого становища в суспільстві як «надійної» особистості, покращенні відносин із суб'єктом і впливі на особливості взаємодії суспільства:
звільнення від підозрілості та настороженості (Sztompka, 1999: 103);
тимчасове припинення нормальних соціальних обмежень і заборон як фундамент для креативності (Sztompka, 1999: 103);
підвищення власної надійності для інших взаємодій (Sztompka, 1999: 103);
терапевтична (Саранчук, 2021: 391).
Виділяємо у третій фазі розвитку довіри
ще функції, які цей акт виконує в суспільстві, зміцнення яких уможливлене з кожним новим переходом до третьої фази:
політична і культуротворча;
комунікативна (Sztompka, 1999: 105);
долає синдром «плюралістичного невігластва» (Бандаровський, 2018: 82);
заохочує толерантність (Sztompka, 1999: 105);
приборкує прояви міжгрупової ворожнечі (Sztompka, 1999: 105);
сприяє почуттю ідентичності (Sztompka, 1999: 105);
рушій самоорганізації суспільства (Макух, 2014: 166);
синергічний механізм соціального узгодження (Кожем'якіна, 2013: 57);
стабільність суспільства та його розвиток (Перепелиця, 2019: 115).
На основі вищеописаного можемо зобразити перехід між фазами розвитку довіри в такій моделі, що повторює обґрунтовані вище результати досліджень (див. рис. 1).
Висновки
Теоретичний аналіз проведених раніше досліджень концепту «довіра» уможливив синтез отриманих знань у модель розвитку довіри. Отримана модель бере початок із класифікації проявів довіри із переходом до розгляду трьох фаз розвитку міжособистісної довіри. Перша фаза пов'язана з пасивними діями суб'єкта: оцінки умов, впливу чинників, з активізацією афективного, конативного та когнітивного структурних компонентів довіри і, у разі переходу до другої, активної, фази, сили набувають функцій, які виконує довіра для суб'єкта. Під час другої фази активізується поведінковий компонент із структури довіри, прояви довіри можуть розділятися на типи, які можуть варіюватися від рівня формальності відносин до суті очікувань щодо дій об'єкта довіри. У разі переходу із другої фази довіри до третьої активізуються функції, що довіра виконує для обох сторін довіри. З настанням третьої фази, що полягає у відповіді об'єкта, активізуються функції, що виконує довіра для об'єкта та для суспільства загалом, закріплюючи позитивний ефект на більшій кількості осіб.
На основі цього ми можемо свідчити, що розроблена модель розвитку довіри уможливлює конкретизацію з напрямів дослідження залежно від того, що має на меті дослідник, бо після ознайомлення з перебігом фаз і притаманними їй компонентами можна звузити число використовуваних методик для отримання бажаного результату.
Модель розвитку довіри закриває прогалину в науковому просторі зі структуризації притаманних кожній із фаз компонентів для динаміки довіри. Результати дослідження мають практичне значення для стандартизації дослідження довіри в майбутньому завдяки узагальненому досвіду науковців не тільки українського наукового простору, але і робіт закордонних дослідників.
Перспективи подальшого дослідження полягають в адаптуванні методик дослідження, за допомогою яких буде уможливлено повноцінне дослідження концепту «довіра», послуговуючись українськими здобутками. Після цього перспективою розвитку стає розширення моделі довіри з додавання нових чинників розвитку довіри до вже виявлених.
Рис. 1. Модель розвитку міжособистісної довіри
Література
1. Бандровський Г. «Спіраль мовчання» Елізабет Ноель-Нойманн як технологія інформаційного впливу в соціальних мережах. Держава та регіони. Серія «Соціальні комунікації». 2018. № 3. С. 80-85.
2. Булах І. Життєва криза як імпульс до самоціннісної траєкторії особистісного зростання людини. Проблеми сучасної психології. 2016. Вип. 33. С. 58-68.
3. Василець Н. Психологічна структура самодовіри. Наука і духовність у системі сучасного управління: збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції, 19 квітня 2012 р., м. Львів. Львів: СПОЛОМ, 2012. С. 68-72.
4. Василець Н. Соціально-психологічні чинники довіри громадян до працівників органів внутрішніх справ України: дис.... канд. психол. наук: 19.00.05. Київ, 2016. 523 с.
5. Ворожбит С. Соціально-психологічні функції явища довіри. Соціальна психологія. 2001. № 1. С. 56-63.
6. Кожем'якіна О. Генеалогія феномена довіри: історико-філософський екскурс. Вісник Львівського університету. Серія «Філософські науки». 2017. Вип. 19. С. 19-26.
7. Кожем'якіна О. Проблема довіри в контексті викликів сучасної цивілізації. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Філософія. Політологія». 2013. Вип. 3. С. 54-58.
8. Кравченко В. Довіра як прояв афіліативної потреби особистості в юнацькому віці: дис.... канд. псих. наук: 19.00.05. Київ, 2009. 238 с.
9. Крива Н. Проблема довіри в сучасній психології. Теорія і практика сучасної психології: збірник наукових праць. Запоріжжя. 2018. № 5. С. 128-132.
10. Лашко О. Особливості довіри і саморегуляції студентів технічного вищого навчального закладу. Особистість у кризових умовах та критичних ситуаціях життя: збірник наукових праць. Суми, 2016. С. 148-152.
11. Макух О. Деінституціалізація політичної сфери в Україні: теорія та її підтвердження практикою. Studia politologica Ucraino-Polona. 2014. Вип. 4. С. 165-173.
12. Саранчук Д. Психологічна роль довіри в розвитку особистості. Актуальні проблеми безпеки життєдіяльності людини в сучасному суспільстві: матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної інтернет-конференції, 24 листопада 2021 р., м. Миколаїв. Миколаїв: МНАУ, 2021. С. 388-392.
13. Супрунець Т. Концептуалізація поняття «довіра» в контексті соціогуманітарних досліджень. Вісник Львівського університету. Серія «Соціологічна». 2013. Вип.7. С. 77-86.
14. Перепелиця Н. Довіра як чинник політичного розвитку: погляд Френсіса Фукуями. Політикус: науковий журнал. Одеса, 2019. № 2. С. 11-16.
15. Castaldo S., Elgar E. Trust in Market Relationships. Cheltenham, UK, 2007. 304 p.
16. Gambetta D. “Can We Trust Trust?”, in Gambetta, Diego. Trust: Making and Breaking Cooperative Relations, electronic edition, Department of Sociology, University of Oxford. 2000. Ch. 13. P. 213-237.
17. Myers David G. Exploring social psychology. Mcgraw Hill: connect, learn, succeed. 2012. Is. 6. P. 544.
18. Lahno B. Three aspects of interpersonal trust. Analyse & Kritik. 2004. Ed. 26. P. 30-47. DOI: 10.1515/auk2004-0102.
19. The three components of interpersonal trust: instrument development and differences across relationships / R. Lewicki et al. The Ohio State University. 1997. Is. 97 (4). 25 p.
20. Sztompka P. Trust: A sociological theory. Cambridge: Cambridge University Press, 1999, 227 p.
References
1. Bandrovskyi, H. (2018). “Spiral movchannia” Elizabet Noel-Noimann yak tekhnolohiia informatsiinoho vplyvu v sotsialnykh merezhakh [“Spiral of silence” by Elizabeth Noel-Neumann as a technology of information influence in social networks]. Derzhava ta rehiony Ser. “Sotsialni komunikatsii” State and regions. Series “Social communications”. 3. 80-85 [in Ukrainian].
2. Bulakh, I. (2016). Zhyttieva kiyza yak impuls do samotsinnisnoi traiektorii osobystisnoho zrostannia liudyny [Life crisis as an impulse to the self-esteem trajectory of a person's personal growth]. Problemy suchasnoi psykholohii Problems of modern psychology. 33. 58-68 [in Ukrainian].
3. Vasylets, N. (2012). Psykholohichna struktura samodoviry [Psychological structure of self-confidence] Nauka i dukhovnist u systemi suchasnoho upravlinnia: zb. tez mizhnar. naukovo-praktychnoi konferentsii Science and spirituality in the system of modern management: collection of theses of the International scientific and practical conference, 19 kvitnia 2012 r., m. Lviv. Lviv: SPOLOM, 68-72 [in Ukrainian].
4. Vasylets, N. (2016). Sotsialno-psykholohichni chynnyky doviry hromadian do pratsivnykiv orhaniv vnutrishnikh sprav Ukrainy: dys.... kand. psykhol. nauk: 19.00.05 [Social and psychological factors of citizens' trust in the employees of the internal affairs bodies of Ukraine: dissertation of the candidate of psychological sciences: 19.00.05.] Kyiv, 523 [in Ukrainian].
5. Vorozhbyt, S. (2001). Sotsialno-psykholohichni funktsii yavyshcha doviry. Sotsialna psykholohiia [Sociopsychological functions of the phenomenon of trust]. 1. 56-63 [in Ukrainian].
6. Kozhemiakina O. (2017). Henealohiia fenomena doviry: istoryko-filosofskyi ekskurs [Genealogy of the phenomenon of trust: a historical and philosophical excursion.] Visnyk Lvivskoho universytetu. Ser. “Filosofski nauky” Bulletin of Lviv University. Series “Philosophical sciences”. 19. 19-26 [in Ukrainian].
7. Kozhemiakina, O. (2013). Problema doviry v konteksti vyklykiv suchasnoi tsyvilizatsii [The problem of trust in the context of the challenges of modern civilization]. VisnykKyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Ser. “Filosofiia. Politolohiia” Bulletin of Taras Shevchenko Kyiv National University. Series “Philosophy. Politology”.
3. 54-58 [in Ukrainian].
8. Kravchenko, V. (2009). Dovira yak proiav afiliatyvnoi potreby osobystosti v yunatskomu vitsi: dys.... kand. psykh. pauk: 19.00.05 [Trust as a manifestation of the affiliative need of the individual in youth: dissertation of the candidate of psychological sciences: 19.00.05.] Kyiv, 238 [in Ukrainian].
9. Kryva, N. (2018). Problema doviry v suchasnii psykholohii [The problem of trust in modern psychology]. Teoriia i praktyka suchasnoi psykholohii: zb. nauk. prats. Theory and practice of modern psychology: a collection of scientific works. Zaporizhzhia, 5. 128-132 [in Ukrainian].
10. Lashko, O. (2016). Osoblyvosti doviry i samorehuliatsii studentiv tekhnichnoho vyshchoho navchalnoho zakladu [Peculiarities of trust and self-regulation of students of a technical higher educational institution]. Osobystist u kryzovykh umovakh ta krytychnykh sytuatsiiakh zhyttia: zb. nauk. prats. Personality in crisis conditions and critical life situations: a collection of scientific papers. Sumy, 148-152 [in Ukrainian].
11. Makukh, O. (2014). Deinstytutsializatsiia politychnoi sfery v Ukraini: teoriia ta yii pidtverdzhennia praktykoiu [Deinstitutionalization of the political sphere in Ukraine: theory and its confirmation by practice]. Studia politologica Ucraino-Polona Studia politologica Ucraino-Polona. 4. 165-173 [in Ukrainian].
12. Saranchuk, D. (2021). Psykholohichna rol doviry v rozvytku osobystosti [The psychological role of trust in personality development] Aktualni problemy bezpeky zhyttiediialnosti liudyny v suchasnomu suspilstvi: materialy Vseukrainskoi naukovo-teoretychnoi internet-konferentsii Actual problems of human life safety in modern society: materials of the All-Ukrainian Scientific and Theoretical Internet Conference, 24 lystopada 2021 r., m. Mykolaiv. Mykolaiv: MNAU, 388-392 [in Ukrainian].
13. Suprunets, T. (2013). Kontseptualizatsiia poniattia “dovira” v konteksti sotsiohumanitarnykh doslidzhen [Conceptualization of the concept of “trust” in the context of socio-humanitarian research]. VisnykLvivskoho universytetu. Ser. “Sotsiolohichna” Bulletin of Lviv University. Series “Sociological”. 7. 77-86 [in Ukrainian].
14. Perepelytsia, N. (2019). Dovira yak chynnyk politychnoho rozvytku: pohliad Frensisa Fukuiamy [Trust as a factor in political development: the view of Francis Fukuyama]. Naukovyy zhurnal “Politykus” Scientific magazine “Politikus”. Odesa, 2. 11-16 [in Ukrainian].
15. Castaldo, S., Elgar, E. (2007). Trust in Market Relationships. Cheltenham, UK, 304.
16. Gambetta, D. (2000). “Can We Trust Trust?”, in Gambetta, Diego. Trust: Making and Breaking Cooperative Relations, electronic edition, Department of Sociology, University of Oxford, 13, 213-237.
17. Myers, David G. (2012). Exploring social psychology. Mcgraw Hill: connect, learn, succeed, 6. 544.
18. Lahno, B. (2004). Three aspects of interpersonal trust. Analyse & Kritik, 26, 30-47. DOI: 10.1515/auk-2004-0102.
19. Lewicki, R.J., Stevenson, M., Bunker, B.B. (1997). The three components of interpersonal trust: instrument development and differences across relationships. The Ohio State University, 97 (4). 25.
20. Sztompka, P. (1999). Trust: A sociological theory. Cambridge: Cambridge University Press, 227.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Чинники та особливості прояву міжособистісних відносин в студентській групі. Відносини міжособистісної значущості в системі "студент - студент". Шляхи та напрями роботи соціального педагога щодо оптимізації відносин міжособистісної значущості студентів.
курсовая работа [286,5 K], добавлен 20.12.2015Головний психологічний сенс особистісного росту. Історія виникнення тренінгу особистісного зростання - певного психологічного впливу, заснованого на активних методах групової роботи. Eтапи, яких слід дотримуватися при розробці тренінгу, його методи.
реферат [29,8 K], добавлен 04.11.2014Вивчення поведінкових форм у міжособистісній взаємодії. Огляд основних параметрів міжособистісних відносин старшокласників. Поняття гендеру та гендерних відмінностей. Емпіричне дослідження гендерних особливостей міжособистісної взаємодії у ранній юності.
курсовая работа [353,5 K], добавлен 23.11.2014Комплексна і послідовна робота з учнями старших класів. Активізація рефлексії учнів старшого шкільного віку. Допомога в розвитку навичок міжособистісної взаємодії та особистісного самовираження й самоствердження. Утвердження позитивної "Я-концепції".
разработка урока [34,4 K], добавлен 25.02.2011Конфлікти та їх види. Умови і привід виникнення зіткнення. Розуміння причин виниклого протиборства та мотивів учасників. Поводження людини в конфліктній ситуації. Створення атмосфери взаємної довіри і співробітництва. Вирішення конфліктної ситуації.
реферат [21,0 K], добавлен 15.10.2012Теоретичні аспекти проявів та поняття шкільної тривожності, причини, які її породжують. Зміна форм організації навчальної діяльності. Експериментальне дослідження рівня ситуативної, особистісної, шкільної, самооціночної, міжособистісної тривожності.
курсовая работа [41,2 K], добавлен 29.10.2010Психологічні особливості соціальної перцепції як компоненту спілкування. Механізми та структура процесу міжособистісного сприйняття. Методи виміру міжособистісної аттракії. Діагностика типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища.
курсовая работа [226,5 K], добавлен 14.08.2016Побудова моделі діяльності та особистості фахівця соціальної сфери. Аналіз функціонального, предметного та особистісного аспектів діяльності даного спеціаліста. Методи гуманістичної психології та рефлексивно-терапевтичний підхід у роботі з клієнтом.
статья [156,9 K], добавлен 11.10.2017Роль раціоналізації мотивів і поводження у вивченні практичного психоаналізу. Опис когнітивної та афективної сфер психологічного рівня індивіда. Сучасні "всесвітні" принципи ділового поводження Хосмера. Визначення факторів міжособистісного рівня довіри.
реферат [28,4 K], добавлен 20.10.2010Специфіка розвитку особистості дошкільника. Мотиваційна, розумова та емоційно-вольова готовність до навчання. Врахування аспектів психологічної зрілості малюків. Умови успішного виховання та розвитку дитини при її підготовці до школи в сім'ї та ДНЗ.
курсовая работа [48,1 K], добавлен 31.01.2011Становлення особистості в концепції американського психолога Еріка Еріксона. Сутність епігенетичного принципу особистісного розвитку. Стадії психосоціального розвитку особистості та їх характеристика. Причини важливих психологічних криз особистості.
реферат [25,0 K], добавлен 21.09.2010Підходи щодо інтерпретації типу прив’язаності у дорослих. Результати емпіричного дослідження взаємозв’язку типу прив’язаності та взаємостосунків подружжя, почуття довіри, емоційної близькості між партнерами, взаємної підтримки та комфортності життя.
статья [301,5 K], добавлен 31.08.2014Вивчння проблеми конфліктності у сім’ї. Розуміння у контексті батьківського ставлення до дитини. Вплив стилю сімейного виховання на формування ставлення довіри дітей до батьків. Порушення стосунків дитини і дорослого, як основа соціальної дезадаптації.
дипломная работа [532,9 K], добавлен 15.06.2010Розкриття фізіологічних основ уваги у підходах зарубіжних та вітчизняних учених. Дослідження психолого-педагогічних засад розвитку довільної уваги у дітей. Класифікація, види та форми вияву уваги. Вправи для успішного розвитку уваги молодших школярів.
курсовая работа [414,2 K], добавлен 09.03.2015Взаємовідносини у колективі молодших школярів. Місце процесу спілкування учнів у системі міжособистісної взаємодії. Характеристика спілкування молодших школярів у шкільному колективі. Потреба у спілкуванні як фактор розвитку взаємовідносин у колективі.
курсовая работа [39,5 K], добавлен 03.07.2009Закономірності функціонування і розвитку колективу. Роль емоційних переваг і референтних стосунків в структуризації колективу. Виявлення структури класу. Міжособові стосунки і відношення до спільної діяльності як показники психологічного клімату.
курсовая работа [39,1 K], добавлен 05.02.2011Увага як один з ключових компонентів серед психічних процесів людини, один з вирішальних аспектів навчальної діяльності. Поняття уваги і основні форми вияву уважності. Експериментальне дослідження розвитку уваги молодших школярів та аналіз результатів.
курсовая работа [121,5 K], добавлен 07.08.2009Науково-теоретичні основи формування мовленнєвої діяльності та особливості емоційно-комунікативного розвитку дітей із затримкою психічного розвитку. Діагностика стану, активізація емоційно-комунікативного розвитку. Ефективність експериментальної методики.
курсовая работа [77,8 K], добавлен 03.07.2009Психологічна характеристика розвитку дитини на всіх етапах дошкільного дитинства. Рушійні сили та етапи розвитку дитини. Формування дитини за теорією "Я-концепції". Психологічні новоутворення підліткового віку. Розвиток спонукальної (мотиваційної) сфери.
курсовая работа [109,9 K], добавлен 04.02.2015Характеристики основних діючих в американській соціальній психології моделей. Основна модель біхевіоризму. Теоретичний базис американської соціальної психології. Соціально-психологічні дослідження Д. Кемпбелла. Модель взаємодії індивіда й суспільства.
реферат [24,4 K], добавлен 11.10.2010
