Проблема становлення особистісної зрілості у контексті кризових викликів сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лабораторія психології особистості імені П.Р. Чамати

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Яворська-Вєтрова Ірина Вікторівна

канд. психол. наук, старший науковий співробітник

Кризові виклики політичної, економічної, воєнної ситуації сучасного українського суспільства актуалізують проблему становлення й зміцнення життєвого потенціалу людини, її соціальної та особистісної зрілості. Адже, як зазначає С.Д. Максименко, дестабілізація життя під час соціально-політичних катаклізмів є чинником загострення внутрішніх особистісних конфліктів і сприяє формуванню віктимної позиції, яка «не просто деморалізує особистість, вона підриває її екзистенційний потенціал, розхитує, або навпаки, напружує захисні механізми, формуючи психогенні реактивні й невротичні реакції, смисл яких полягає в руйнуванні ієрархії життєвих цінностей і пріоритетів» [2: 8]. Завдання як теоретичної наукової думки, так і практичної психології полягає у сприянні збереженню системи ідентифікацій особистості, «сукцесивності та цілісності образу «Я», Я-концепції, «нарощуванні рівня осмисленості власного життя», роботі «над саморозуміням, самоусвідомленням, самоприйняттям» [2: 13].

І. Ващенко та І. Ананова розглядають особистість як суб'єкта, який «надає своєму життю певного динамічного вектору розвитку, обирає сценарій поведінки у майбутньому, вибудовує власну життєву стратегію, виробляє спосіб вирішення життєвих протиріч, усвідомлює свою відповідальність перед собою і перед іншими, творить власний життєвий шлях» [1: 66]. На їх думку, не власне об'єктивна реальність обумовлює активність людини, а її сприйняття та інтерпретація як цілісної життєвої ситуації, так і конкретної ситуації, ставлення до неї, що виявляється «у вигляді тривалих емоційних переживань, стійких поведінкових установок і цілісної інтерпретації зовнішніх подій» [1: 69].

Окреслюючи поведінку особистості під дією внутрішніх і зовнішніх факторів об'єктивної реальності, дослідниці наголошують, що у взаємодії з життєвою ситуацією, у тому числі й кризовою, особистість реалізує «всю систему сформованих у неї відносин». У ситуації реалізується ставлення особистості до світу, коли особистість здійснює «цілеспрямований діяльний вплив на ситуацію з метою створення власної ситуативної специфічності». У ситуації як інтеракції (ставлення до інших людей) відбувається «соціальне конструювання діяльності відповідно до регламентуючих нормативних ознак ситуації». Аспект ставлення до себе відображається у ситуації як сукупності життєвих подій та обставин, коли особистість «творить власний життєвий шлях і піддається трансформації під впливом життєвих подій» [1: 77].

Філософські та психологічні розвідки останніх років зосереджують увагу на сутності й чинниках існування людської особистості, суперечностях між особистістю та життєвим середовищем, проблемах «саморозвитку і руйнації особистості», наголошуючи, що «особистість не може бути байдужою до самої себе, до свого буття, саморозвитку, своєї досконалості» [3: 247]. При цьому Л.М. Сідак проявом саморозвитку, свободи і творчості як «основних екзистенційних потреб особистості» розглядає самообмеження, яке є також «засобом соціалізації і виховання особистості, невід'ємним елементом праці» [3: 242], акцентуючи, що помірність, самообмеження й самопожертва виступають традиційними українськими моральними цінностями, повернення до яких - необхідна умова подолання системної суспільної кризи.

Вивчаючи феномен самообмеження у парадигмі «систем внутрішнього контролю соціально-значущої поведінки особистості у всьому розмаїтті її індивідуальних проявів» [4: 96], Л. Українець зазначає, що самообмеження, зокрема, у таких формах, як самозаперечення й самозречення, може справляти як негативний («становлення і закріплення негативної «Я-концепції» й оформлення деструктивних аспектів»), так і позитивний вплив на формування «образу Я» особистості («спрямованість особистості щодо радикальних змін та самозмінювань, внаслідок чого відбувається її розвиток») [4: 97].

Самообмеження через «заперечення старого «образу Я», на думку дослідниці, сприяє усвідомленню особистістю самої себе, її самоорганізації, яка «передбачає процес самопізнання, самовизначення, саморозвитку та самореалізації» [4: 102].

Власне саморозуміння (здатність до самоаналізу і побудови цілісного Я- образу), відповідальність (уміння робити вибір і усвідомлювати його наслідки), прагнення бути цілісною особистістю (розуміння перспектив саморозвитку, самореалізація з метою бути корисним у співпраці з оточуючими) виступають, за даними дослідження О.С. Штепи, критеріями особистісної зрілості [5: 15].

Авторка констатує, що особистісна зрілість характеризується феноменом самодетермінації і в кризових ситуаціях забезпечує людині можливість вибору моральних цінностей як пріоритетних.

Можемо констатувати, що у кризових обставинах життєдіяльності, взаємодіючи з життєвим середовищем, у тому числі у формі самообмеження, особистість вибудовує й виявляє «всю систему сформованих у неї відносин», а саме, ставлень до світу, оточуючих людей та, насамперед, до самої себе, свого Я (через самопізнання, самоусвідомлення, саморозуміння, самоставлення), реалізуючи у них свій самотворчий потенціал особистісної зрілості як ресурс подолання кризових життєвих ситуацій.

Список використаних джерел

[1] Ващенко, І., Ананова, І. (2019) Особистість і життєві ситуації у концептуальному просторі психологічної науки. Проблеми сучасної психології: Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. 46. С. 59-87. DOI: https://doi.org/10.32626/2227-6246.2019-46.

[2] Максименко, С.Д. (2016) Особистість як суб'єкт подолання кризових станів. Особистість в умовах кризових викликів сучасності: матеріали методологічного семінару НАПН України (24 березня 2016 року). Київ. С. 8-14. URL: http://lib.iitta.gov.ua/704987/

[3] Сідак, Л.М. (2015) Самообмеження як один з головних засобів саморозвитку особистості. ВісникХНПУ імені Г.С. Сковороди. Серія «Філософія». 45 (1). С. 241 -253.

[4] Українець, Л. (2019) Соціально-психологічні характеристики і закономірності формування феномену самообмеження сучасної молоді. Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. 22. С. 96-102.

[5] Штепа, О.С. (2006) Диспозиційна модель особистісноїзрілості: автореф. дис....канд. психол. наук: 19.00.05. Київ, 2006. 17 с.

Размещено на Allbest.ru