Детермінанти й особливості адаптації та психічних ресурсів людини під час повномасштабного вторгнення

Наведено дані щодо психічних ресурсів, що використовують особи під час переживання складної ситуації життя. Продемонстровано зміну в цінностях (табл. 10).

Обговорення результатів

Під час переживання війни порушується збалансованість системи людина - середовище, людина відчуває загрозу своєму існуванню, що веде до виникнення екзистенційної тривоги. Цей психічний стан є одним з провідних, що переживають досліджувані всіх вікових груп на початку й через рік після вторгнення (див. табл. 4). Тривога активізує адаптаційні механізми й відіграє мотиваційну роль у зміні поведінки, цінностей, смислів і життєдіяльності (наприклад, переїзд у безпечне місце проживання). Але протягом року не відбувається статистично значущого зниження тривоги, як показника психологічного подолання. Це пов'язано з підтвердженням при когнітивному оцінюванні наявності об'єктивної неконтрольованої небезпеки, масштабності загрози і її наслідків, з наявністю адаптаційного конфлікту й когнітивного дисонансу між світоглядом і поведінкою. Отже, людина живе з постійною тривогою, як невротичним симптомом, що підкреслює складність адаптації.

Ще одним станом, що переживають досліджувані є резильєнтність. Протягом року війни не відбулося статистично значущих змін в стані резильєнтності - досліджувані всіх вікових груп залишаються психологічно стійкими, намагаються впоратися зі стресом, вибудовують нормальне життя в складних, небезпечних умовах (див. табл. 4). Активне долання складної травмуючої ситуації життя починалося з її усвідомлення, далі досліджувані брали відповідальність за себе і своїх близьких, налаштовували мережі підтримки, ухвалювали рішення щодо можливих форм активностей і залученості у діяльність (праця, навчання тощо). Досліджувані віком 41-55 років через рік після повномасштабного вторгнення виокремлюють стан оптимізму, який дає необхідну життєву енергію та стійкість, породжує надію, запобігає апатії. Досвід оптимістичного налаштування в складних ситуаціях сформувався в 41-55-річних в минулому. В дослідженнях до повномасштабного вторгнення під час пандемії SARS-CoV-2 встановлено, що 52,3% досліджуваних віком 41-55 років мають високий рівень оптимізму, що є проявом віри людини у виключно позитивний результат подій у майбутньому (Кіреєва, Односталко, 2020). Під час війни ця віра у позитивне майбутнє підкріплюється афірмаційними установками «все буде добре» і «я молодець, я справляюся».

За допомогою регресійного аналізу встановлено змінні, які детермінують стан резильєнтності досліджуваних на початку війни: у досліджуваних віком 17-25 років - це майбутнє (в якість майбутнього (,326, р<0,001, в межі майбутнього (,273 р<0,01) при R2=0,158, F =7,48, р< 0,001); у досліджуваних віком 26-40 років не встановлено змінних; у досліджуваних віком 41-55 років - це життя у теперішньому зі змінами в ієрархії цінностей (в якість майбутнього (,333, р<0,001), в цінності (-,289 р<0,004) при R2=0,302, F =10,68, р<,000). Через рік повномасштабного вторгнення стан резильєнтності досліджуваних детермінують: у досліджуваних віком 17-25 років - підтримка інших та прогнозування особистісного зростання (в підтримка (,233, р<0,004), в персональні зміни в майбутньому (,194 р<0,017) при R2=0,110, F=8,84, р< 0,000); у досліджуваних віком 26-40 років - суб'єктивне відчуття адаптації (в адаптація (,362 р<0,008) при R2=0,131, F =7,55, р<,008); у досліджуваних віком 41-55 років - підтримка себе в режимі компенсації в теперішньому без опори на минуле (в часова орієнтація (-,410, р<0,000), в підтримка (,287 р<0,006); в емоційний стан теперішнього (-,233 р<0,026) при R2=0,32, F =10,80, р<,000).

На основі кольорового вибору встановлено і порівняно емоційний стан досліджуваних в теперішньому. У більшості осіб всіх вікових груп сірий колір є таким, що домінує в перші місяці війни й через рік, що інтерпретується як негативне ставлення до життя. Поведінка осіб має характер компенсації, вони прагнуть стабілізації, бажають зберегти звичний порядок життя. Через рік після початку війни у досліджуваних віком 17-25 років знижується життєва динаміка та рівень активності (червоний колір не обирається), знижується прагнення до гармонії та задоволеності (синій колір), зростають агресивно-деструктивні тенденції (чорний колір). У цій віковій групі встановлено статистично значущі розбіжності (р<0,004), що відбулися в емоційному стані протягом року (див. табл. 6). Характер змін емоційних станів 17-25-річних досліджуваних заснований на мінімізації негативних переживань через стійкість, протест, негативізм і зменшення активності в житті. Це, імовірно, відзначає особливості суб'єктивного відчуття адаптації, про що свідчить 74% досліджуваних віком 17-25 років.

У досліджуваних віком 26-40 та 41-55 років статистично значущих змін в емоційних станах не відбулося, але кількість досліджуваних, які застосовують механізм психологічного захисту компенсацію через рік після початку війни зросла, зокрема, у групі віком 41-55 років до 53,4% (див. табл. 6). Відбулися якісні зміни у 26,9% досліджуваних віком 26-40 років провідним стає білий і у 23,7% - сірий кольори, такий вибір свідчить про імпульсивність, метушливість, існування у захисному режимі. Ці зміни не позначилися на загальному існуванні з опорою на механізмі компенсації 26-40-річних, але додали акцентів - бажання позбавитися від ситуації та імпульсивності в діях. У досліджуваних віком 41-55 років спостерігаються кількісні зміни у зростанні обрання сірого кольору (53,4%) та зменшення красного кольору у (5,5%), що свідчить про обережну стриманість, відгородженість, обмежену готовність до спілкування, з метою уникнення конфліктних напружень і зниження бажання жити повним життям. За результатами регресійного аналізу щодо детермінант негативного ставлення до життя у теперішньому на початку війни отримано наступне. У досліджуваних віком 17-25 і 26-40 років регресійної моделі не встановлено; у групі віком 41-55 детермінантами негативного ставлення до життя виступають існування в режимі компенсації при наданні соціальної підтримки іншим і відкладанні справ (в прокрастинація (,278, р<0,013), в адаптація (-,367, р<0,01), в підтримка (,265, р<0,024) при R2=0,1771, F =5,28, р< 0,002). Через рік після початку повномасштабного вторгнення детермінантами негативного ставлення до життя в осіб віком 17-25 років виступають надання підтримки іншим і низьковартість інформаційного ресурсу (в підтримка (-,240, р<0,001), в інформаційний ресурс (-,196, р<0,01) R2=0,91, F =7,17, р< 0,001); у групі 26-40 річних - внутрішній конфлікт щодо виконання справ (в прокрастинація (-,400, р<0,003) при R2=0,16, F=9,5, р<0,003); у групі осіб 41-55 років детермінантами негативного ставлення до життя є існування в режимі компенсації, при зменшенні надання підтримки іншим, звуженні меж майбутнього і невіри у власні зміни (в підтримка (-,296, р<0,003), в адаптація (,604, р<0,00); в власні зміни (-,287, р<0,002), в межі майбутнього(-,256, р<0,012) при R2=0,46, F =14,59, р<0,000).

Війна для людини стає тією ключовою, знаковою подією, тим перехрестям, відносно якого буде локалізовано інші події («до війни» і «після»). Встановлено деформація часової орієнтації у досліджуваних всіх вікових груп. Досвід, явища та події минулого не перебувають у полі актуальної свідомості суб'єктів різного віку. Ресурс минулого не створює фундамент для адаптації до динамічних процесів навколишнього світу в теперішньому і для проєктування майбутнього. Ці результати опосередковано підтверджують дані, що хронічний стрес теперішнього може зменшити зони мозку, що відповідають за пам'ять про минуле (Sapolsky, 2003). Показано, що провідною часовою орієнтацією під час війни стає теперішнє. Це відповідає вимогам ситуації, що травмує актуальному стану «тут і тепер» та детермінує поведінку, обумовлену прагненням самозбереження. Як було продемонстровано вище, у теперішньому досліджувані всіх вікових груп відчувають тривогу, що не зменшується протягом року, існують у режимі компенсації, використовують ресурси резильєнтності і оптимізму та долають когнітивний дисонанс між цінностями та поведінкою. У подоланні останнього вагому роль грає залученість у діяльність, що сприяє адаптації в складній ситуації життя (див. табл. 8).

Майбутнє, що є мотиваційним ресурсом, яке надає людині «крила» й «найбільші шанси вижити у вкрай несприятливих умовах» (Франкл, 2016) обирає частина досліджуваних різних вікових груп (табл. 8). Воно є для них невизначеним, цікавим і насиченим. Більш невизначеним є майбутнє для досліджуваних віком 41-55 років, що кореспондує зі звуженням його меж у 48,3% та наявністю мети лише у 3,3% осіб через рік після повномасштабного вторгнення (див. табл. 8). Ці дані підкреслюють зростання стресу, концентрацію на страхах, зменшення надії і усвідомлення обмеження можливостей. Звуження меж майбутнього, відсутність планів демонструє усвідомлену втрату ресурсів й спробу 'їх зберегти та є особливістю адаптації 41-55-річних. Для порівняння зазначимо, що до пандемії 70% чоловіків та 73% жінок-підприємців у віці середньої дорослості мали реалістичні цілі в майбутньому, які надавали їхньому життю усвідомленості (Кіреєва, Ліб, 2015), під час пандемії 82,5% досліджуваних віком 41-55 років мали цілі у майбутньому, які детерміновані оптимізмом та досвідом поведінки у складних ситуаціях, що відображено у регресивному рівнянні (цілі = 29,69 - оптимізм (0,519) - патерн поведінки у складній ситуації (0,489)) (Кіреєва, 2023). Навпаки, майбутнє є ресурсом 17-25-річних у 62,3% досліджуваних межі майбутнього розширюються через рік після масштабного вторгнення (p<,036) та кількісно зростає кількість таких, що ставлять цілі, це створює мотивацію на уявні можливості, надії та зростання. Останнє проявляється в сподіваннях стати «сильніше духом» у майбутньому. Це є конативним рівнем антиципації, який пов'язаний з емоційно-вольовою сферою психіки, коли особа виявляє намір, який закріплюється бажанням та спробою діяти. Отримані дані щодо потреби в допомозі психолога у майбутньому майже кореспондують з даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) щодо відсотку людей, які пережили травматичні події. Цей факт підкреслює утруднений процес адаптації, коли травмуюча довготривала ситуація перевищує або виснажує ресурсний запас людини.

Встановлено, що найбільш доступними внутрішніми ресурсами людини під час війни є оптимізм, резильєнтність, віра, цілепокладання, зовнішніми - інформаційний ресурс (див. табл. 10). Останній статистично значуще зростає у 41-55-річних досліджуваних (р<0,007) протягом року. Особи різного віку на початку і через рік після повномасштабного вторгнення адаптуючись до екстремальних і небезпечних обставин теперішнього, вибудовують стратегію діяльності і реагування з урахуванням наявності і доступності цих ресурсів. За результатами регресійного аналізу щодо детермінант ресурсів на початку війни отримано наступне. У досліджуваних віком 17-25 і 41-55 років детермінанти встановити не вдалося, оскільки R=29% і R=25% відповідно; у досліджуваних віком 26-40 років при зміні ієрархії цінностей детермінує використання ресурсів (в цінності (-,229, р<0,027), при R2=0,53, F =5,05, р< 0,027). Через рік після початку повномасштабного вторгнення детермінантами ресурсів, що використовують досліджувані віком 17-25 років є антиципація зростання (в особистісний ріст (,165, р<0,046), при R2=0,27, F =4,04, р< 0,046); у досліджуваних віком 26-40 років детермінантами є адаптація через компенсацію та зміни в ієрархії цінностей (в цінності (-,752, р<0,000), в інформаційний ресурс (,185, р<0,021), в суб'єктивне відчуття адаптації(,233, р<0,007), в негативне ставлення до теперішнього при R2=,761, F =29,26, р< 0,000); у досліджуваних віком 41-55 років є існування в режимі компенсації в негативному теперішньому та зміна в ієрархії цінностей, (в цінності (-,550, р<0,000), в часова перспектива (-,390, р<0,000), в негативне ставлення до теперішнього (,393, р<0,007), при R2=,441, F =18,15, р< 0,000).

Щодо цінностей, як універсалій сенсу. Узагальнюючи довоєнні дослідження цінностей найпріоритетнішими у ранньому дорослому віці були здоров'я, любов, щасливе сімейне життя, у середній дорослості - здоров'я, щасливе сімейне життя, життєва мудрість (О. Карпінська). Провідною цінністю у всіх вікових категоріях на початку війни стає цінність Життя, другу сходинку займає цінність Мир (див. табл. 10). Навпаки, через рік повномасштабного вторгнення відбуваються зміни у досліджуваних віком 26-40 років (р<0,009). Отже, вплив зовнішніх стресорів посилює тривогу, пов'язану зі смертю, веде до усвідомлення раптовості скінченності власного існування, дає змогу людині спиратися на ресурси в сьогоденні, необов'язковість проєктування майбутнього та усування минулого досвіду. Цей процес веде до усвідомлення взаємозалежності та одночасності існування життя і смерті стає найбільш очевидним під час війни і виражається в цінності Життя. Війна обмежує життя людини, тому цінність Мир можна віднести до цінностей ставлення, які виражають ставлення до війни («війна - зло») та наповнюють сенсом життя людини в ситуації, що травмує.

Для узагальнення дослідження проведений регресійний аналіз щодо виявлення детермінант суб'єктивного відчуття адаптації на початку війни отримано наступне. У досліджуваних віком 17-25 років детермінанти встановити не вдалося; у досліджуваних віком 26-40 років отримання інформації (в інформаційний ресурс (,229, р<0,031), при R2=0,5, F =4,805, р< 0,031); у досліджуваних віком 41-55 років є компенсація в теперішньому з невизначеним майбутнім (в негативне ставлення до теперішнього (-,281, р<0,005), в якість майбутнього (,313, р<0,002). Через рік після початку повномасштабного вторгнення детермінантами суб'єктивного відчуття адаптації у досліджуваних віком 17-25 років є особистістне зростання в насиченому майбутньому (в якість майбутнього (,327, р<0,000), в прокрастинація (,197, р<0,013), в особистісний ріст (-,167, р<0,043), при R2=0,133, F =7,23, р< 0,000); у досліджуваних віком 26-40 років - внутрішній конфлікт в сьогоденні і зростання у майбутньому (в особистісне зростання (,844, р<0,000), в інформаційний ресурс (-,402, р<0,000), в межі майбутнього (-,309, р<0,003), в прокрастинація (,226, р<0,003), при R2=,618, F =19,01, р<0,000); у досліджуваних віком 41-55 років є цінність Життя (в цінності (,138, р<0,000), при R2=,66, F =138,96, р<0,000).

Таким чином, встановлено детермінанти й особливості адаптації та психічних ресурсів людей різного віку на початку та через рік повномасштабного вторгнення.

Висновки